З днем народження! 

З днем народження! 

Село Товмчик на Станіславщині в кінці 1943-го – на початку сорок четвертого диміло спаленими хатами. А між згарищами час від часу бігали то совєтські, а то німецькі та угорські вояки..
Свято Введення 43-го року було сумним, холодним, сніжаним. Лунали постріли і свистіли кулі. Люди ховалися в льохах, та свіжовикопаних бункерах. А в одній з небагатьох уцілілих хатин зранку почувся плач первістка Марії та Василя Іваночків, внука Анни та Миколи Свірнюків…
Реєструвати в той час новонародженого було ніде. Охрестили мене в греко-католицькій церкві аж 4 січня 1944 року. На підставі церковних записів після війни видали метрику. І я пішов у світ ніби то на рік молодшим від самого себе.
Тепер мій день народження продовжується цілий місяць. Не заздрю я своїй печінці!

Бездник удался
Спасибо всем за многочисленные поздравления и тем, кто был со мной в этот день, не смотря на трудовые будни! Ценю и люблю вас!

Повільно капають грудневі дні. Догорає свічка 2018 року. Дивлюсь в люстерко і задумуюся - чи не криве воно?.. З тісної рами мені підморгує зморшкуватий сивий чоловік і намагається похвалитися своїми спогадами. А чи є чим хвалитися?

Три четверті віку тому світ поповнився черговим грішником. Свистіли кулі... Йшла війна... Немовля  двічі було під розстрілом. Та якось вижило. Вже не маля - хлопчина - ріс, вчився, працював, мріяв...  Щось здобув, багато чого - ні... Його  Пегас  пасся з козами десь на полонинах. А сьогодні той хлопець, уже зморшкуватий та посивілий, дивиться на мене з дзеркала і іронічно посміхається. Знову свистять кулі. Знову стріляють. Тільки з іншого боку...

Четверте грудня - для мене подвійне свято. Введениє та   мій День народження. Цьогоріч я провів цей день скромно,  з дружиною. Я утихомирював телефон, дружина чаклувала біля вічного вогню на кухні. В обід  почаркувалися . І все...  Загальні збори родини скликаю в суботу. Нас багато! Всі працюють, навчаються.  А в вихідний зберемося  та поспілкуємося!!!

Грудневі ночі - найдовші. Неласкаве сонце поспішно ховається за обрій, залишаючи людей з темрявою та холодом. Дякувати Богові, цогоріч небо дарує нам теплові субсидії. Довгі вечори  коротаю з книжками... Газети й телевізор остогидли. Нудить від глуму, брехні та самивихваляння...

Але дата зимового сонцестояння невблаганно наближається. Навколо почне світлішати. Теплішати. Трелі соловейка заглушать звуки канонад! Розцвітуть сакури!

А може й зникне те, від чиго нині нудить?

Не можу утриматись і підморгую кривому дзеркалу...