Не дає кричати крига заборон Я блокую чати і беру в полон Внутрішню дитину - часточку душі Відбираю фарби - більше не пиши. Кидаю за ґрати цього малюка Він не може грати - зламана рука. Я себе ховаю далі від людей Хоч в мені до краю квітів та ідей Просто звірі-кати захопили трон Не дає кричати крига заборон.

Життя не буде таким, як раніше. Вирішив не вживати алкоголь. Кросворди і кейворди набридли остаточно. Віртуальні подорожі теж набридли. Перейшов на онлайн покупки і розрахунки. Перестав вести щоденник, писати сюди буду рідше. Проте хочеться розвивати відеоблог на Ютубі.Сподіваюсь, що гарний настрій з часом повернеться.

Що це було: вона із відсутнім виразом самозаглиблено-втомленого обличчя, незмінним стосом папок чи зошитів між грудьми і правицею, поспішним кроком долала ширину класу від вхідних дверей до свого столу? Постріл на ходу "здрастуйте.число.класна.робота" обертав щойно досить гамірний і життєрадісний маленький народ на притихлий зосереджений армійський підрозділ, готовий взяти участь у новій, малозрозумілій йому тоді осаді чи...

Читати далі...

Я не знаю що таке кохання. Думаю нестерпне почуття. Намагаюся немов в останнє я його впустити до життя Іспит цей ніхто не подолає Крім мене самої. Дивний крок. Вчителька від мене вимагає Протилежний вивчити урок. Ця мадам не звикла до екстриму Ненависть плекає до людей Як вогню лякається інтиму Каже, що навколо світ звірей. Вона вчить ховатися від себе Злоба і підозри її мед, Лається неначе грішний ребе І плете з образ ажурний плед. Мрію я забути дивну тітку Її дім - ...

Читати далі...

Ніде прогулятись по своєму місту і околицям, бо облазив все місто і кожен куточок пов'язаний з якимись спогадами, що викликають ностальгію і сум за минулим. Тому пройшовся вздрвж залізниці до Малютянки. Хоча тим маршрутом я ходив вже двічі. Збирався дійти до Одеської траси, але погода почала псуватись, та й так кілометраж чималенький. Викладати чи не викладати? Майже нічого не сфоткав.Якби ж було менше тисячі хворих на ковід за день, то поїхав би кудись на електричці.А ще сумніваюся, що...

Читати далі...

Три тижні, як не стало подружки. Змирився з втратою. Поступово повертаюсь до "звичного" карантинного режиму: домосідство, робота і ютубчик, хоча зрідка перечитую щоденник. Спогади тепер викликають не смуток, а приємні емоції. Хоча, нажаль, нові враження в подальшому можливі лише з іншими людьми. Але треба далі жити.В голові вже лунають пісні (ті, що слухав останнім часом), але прослуховування музики (особливо веселої) не можу дозволити. Гумор теж поки що під забороною. Тому що нема...

Читати далі...

Таке в мене вже було — перечитування і перебирання у пам'яті спогадів. Цього разу теж накрило, але не дістався до старих дописів на юашечці. Що робити: читати, чи не читати? Поки що втримався.Паралельно із тим з'явилося бажання закинути щоденник (і в зошиті, і в блозі). Щоб потім не було бажання перечитувати. Або почекати, поки з'являться нові, позитивні, враження і події?

Поринув у роботу. Завдань стільки, що на пів місяця, якщо не більше, точно вистачить. Причому в процесі роботи виникають додаткові завдання. Вже навіть думав влаштувати челендж на робочий рекорд, однак відчуваю, що починаю втомлюватись від роботи. Потрібен відпочинок, нові емоції.Знову згадував спільні поїздки і прогулянки з подружкою. Деякі ранні прогулянки помилково позначив як спільні, хоча виявилось, що тоді гуляв один. Інші ж, навпаки, виявились спільними з подружкою. Так що нотатки...

Читати далі...

[Приєднана картинка]

Що вам сказати любі мої я загубилась. Це ночі чи дні? Доля регоче, гаснуть вогні. Шлях мій життєвий, немов уві сні. Скільки підстав подарує сюжет? Мрії мої якесь blanc-manger бог ваш не дуже їх береже. Поразка вже близько? Чи вона вже?