Димить «Гламур». Її думки в полоні літа- Зникають мляво з кожним подихом журби. Сама. Став бавитись волоссям вітер, Примруживши їй очі. Погляд в нікуди… Промінням сонця на бокалі з-під вина Виблискують останні каплі сподівання: «Можливо він прийде, не залишуся сама. Я вірю що мине… я вірю у кохання!». Він не найде й вона це добре знає. Його нема — він це вино, що допила. Він — це журба, що душу розриває! Вона зробила що змогла… Пішла. Інші мої вірші також можна знайти тут...

Читати далі...

Життя - це посмішка уранці, Це фотографія у рамці, Життя - це посмішка крізь сльози, Життя - це сонце і морози! Життя - це квіти навесні, Життя - це жарти і пісні. Життя - це кайф, як не крути, Його нам варто перейти! Життя - це щастя, що навколо, Це біль, що серце всім колола. Життя - це вулиці, це люди, Життя -природа, що усюди. Життя - це віддане кохання, Життя - це мрії, сни, зізнання. Життя - любити до останку, А не любити до світанку! Життя - це бачити себе В очах, що...

Читати далі...

Сама постелила. Лягла - сама. Навіть думати - заборонила. Його - нема. Підходить зима до свого останку... А завтра ізранку дивитимусь сумно в вікно. Давитимусь кавою. А вино - Залишу На свій вихідний. Й сумлінно запишу У пам'ять-сувій, Що - знову - не мій... Давно, як давно Ти щез, ти розтанув, У згадку лиш канув, У дні, що минули. І я не почула, Як тихо пішов... І смуток зійшов Великим, величним, Пробудженням вічним від спраглого сну. Я ляжу - Та знов не засну...

Читати далі...

Перегорить, переросте, перебунтує - І перейде у стан новий зболіло... Перепочине хвилю грішне тіло - І знов прокинеться, почує Зітхання поряд і тривогу, Відкине снів пересторогу, Зірветься, займеться у зоряниці - Й зійде любов у приспані зіниці...

[Приєднана картинка]

"... Однажды на базаре невзрачный мужичок, выйдя из трактира, подошёл ко мне, посмотрел серыми глазами и сказал: — Барин, слышь, хочешь, я тебе живую игрушку уступлю? Увидишь, до чего занятна. Только дёшево не отдам. И он из-за пазухи вынул жёлтую прехорошенькую белку. Она большими острыми круглыми глазками смотрела на меня. Он мне дал её в руки. Она преспокойно сидела. — Ручная, брат...

Читати далі...

Не спокушаю. Лиш - мовчу. Лише - зітхаю тихо серцем. На себе - накричу - в собі. Ні слова - це тобі... Не стану я лихою, І підступною, І злою... Лиш постану Назавжди тихо Пам'яттю твоєю... Зітреться лихо Ущент з журбою, щезне біль. Розтане маревом в тобі Цей час - для мене - незабутній! Не стане нас... Лиш я в спокуті Ячіти буду до світанку. Й весняним тихим ранком Піду за обрій в небуття, В моє схолоджене життя...

ЗахолодИла у спекотне літо Усі свої слова... І буду - неминуче й сліпо У душу смерть вливать... І трунок той - такий жадАний! Омию ним всі давні рани І рани стиглі... А десь - тихенько квилить Потрощене, Побите, В душі моїй сповите Кохання. Воно скалічене цим трунком! Понівечене злим гатунком, Відмічене розлукою жорсткою - Й тобою!

Бракує сонцю сил вже на вершечок Небесний видиратися; спроквола З півшляху подолає і додолу Сповза. Жене вівчар овечок - Вітрець і хмари, подорожні вічні, Бредуть собі серпневим пасовищем, Всевідні й мудрі. Соняхи окличні Твердінь трима ще - зграям в ірій - вище... Вже ранки прокидаються пізніше, Від прохолоди щуляться. Туман Скуйовджений із річкової ніші Вигулькує, кульгавий дідуган. Він шкандибає лукою спроквола З отарою овечок тонкорунних І тане... у тремке трембітне соло,...

Читати далі...

За кермо. Дорога - наче сповідь. Пролітають Спогади і дати. Щось - забути назавжди. А щось - згадати. Й мозок струмом Хвилі щастя ловить. Ніжно й нетерпляче, Наче жінку - БАжану і трохи Недоступну - Повести авто... А пам'ять-ступор Знов і знов Закручує платівку... Розпочати щось - Давно забуте. Розбудити знов Жагу дороги. Й відпустити Спогади й тривоги. Й відшукати... Пристрасть непочуту.