Почуваюсь, як на роздоріжжі. Прямо підеш — в армію потрапиш. Ліворуч підеш — армія сама до тебе прийде. Праворуч підеш — сядеш у в'язницю і теж нема гарантії, що не візьмуть в армію. А в безвихідній ситуації ризик скоїти дурницю підвищується. Особливо, якщо не вмієш вибирати з декількох зол найменше. Час на роздуми поки шо є. Але ніякі адекватні думки в голову не приходять.

Погрози на мене діють негативно. Та й обирати з декількох зол найменшще не вмію.

Вітаю всіх з хаотичним вимкненням електрики! Вчора разів 4 вирубали: то на хвилину, то на півгодини, то на 4-5 годин. Причому, поза графіком, як попало. За таких обставин не можна нормально ні працювати, ні вести блог. Добре, що є ноут. При вимкненні світла він одразку пермикається на акумулятор. Правда, якщо потрібно користуватись інтернетом, при відключенні світла й він зникає. Але можна хоча б доробити статті (наприклад).

Спробував зробити картинку по роботі на ноуті (а там Фотошопу нема). Незручно. Але впорався. Ще й знайшов програму для відеомонтажу з дивним принципом роботи: обробка через сайт, але ресурсами ноута. Поки ще не перевіряв, однак можливість монтажу на ноуті тішить. Хоча і тут є нюанс: наскільки це необхідно? Бо може виявитись так, що нікому буде дивитись. Всіх же загребуть в армію. А жінкам на цивільці навряд чи буде до відосиків, оскільки вся ноша клопотів ляже на них. Ну і є ще один аспект: настрій. Стан такий, що не хочеться нічого робити, крім вживання алкоголю і сну. Про роздуми напишу пізніше.

7.01.2022 р. (Ч.1)

  Пам'ять і подорож у минуле.

  "Що ви робите, коли лягаєте спати? Про що думаєте? Що плануєте? Чи, можливо, згадуєте?" Певно такими словами можна було б розпочати мою невеличку оповідь, якою я хочу поділитися. Але я почну по-іншому.

  Перед сном мені у голову різні думки. Найбільше я полюбляю про щось мріяти. Інколи щоь згадую, уявляю, обдумую чи просто від великої втоми швидко засну. Та нещодавно я трішечки уявляла собі..

  ...Берег мого дитинства. Я стою на горі цього берега і знімаю відео про ті місця, де минуло моє дитинство. На дворі зима, така, яка вона у нас буває останні роки - без снігу, інколи мокра, проте завжди сіра, невесела і трішечки депресивна. Знімаю відео на телефон і розповідаю...

  "Це наш берег, де пройшло усе моє дитинство. Колись він був людний. Коли починався купальний сезон, то уся дітвора і дорослі приходили на цей берег.І біля розчищених місць для купання було повно відпочиваючих і майже неможливо було знайти зручний камінь, щоб обсохнути після купання. А на свята увесь берег був зайнятий відпочиваючими. Аж до піонерського табору. А там, біля табору унизу, ще й невеличкий пляжик був і туди полюбляли приїздити з дітками, бо ж там пісочок і мілко.

  А там ((повертаю телефон ліворуч)) були човни, на яких місцеві чоловіки на риболовлю їздили. Тепер немає ні човнів ані відпочиваючих на березі. Вже не один рік тут цірює природа. Увесь берег захопила амброзія, висота якої сягає майже два метри. І біля табору теж ніхто не відпочиває, бо вже і пляжика отого з писочку немає. Сумне видовище. А ось тут колись були городи і стежки, по яких ми йшли на берег (( повертаюсь назад і йду у напрямку вулиці, знімаючи і розповідаючи про місцевість свого дитинства)).

  На берег вели не тільки ці дві стежки, але й дві дороги. Проте тепер ніхто ними не ходить і вони, як і берег, потрапили у полон природи. Щоб прийти на берег, потрібно йти навростець, через колишні городи. Та і то не завжди знайдеш ту стежину, яка щоразу заростає. Скрізь бур'ян, амброзія... Сумно дивитись на ці зарослі і розуміти, що колись тут кипіло життя. А це моя вулиця ((доходжу до своєї вулиці і поринаю у спогади)).

  На вуглу колись стояв невеличкий стовпчик із поштовими скриньками. Їх було багато. Мабуть уся вулиця, а вона розділена на три частини, приходила до цих скриньок, щоб забрати пошту. Чи, можливо, тільки юди з цієї частини за поштою сюди ходили. А біля цього двору ріс абрикос, а жила тут баба Катя. Я часто зі своєю бабусею ходила до баби Каті у гості. Навпроти неї жив татків знайомий чи друг. Н пам'ятаю імені, проте знаю, що у них були дві дівчини Ліза та Марта, здається. Точно не можу згадати, це було так давно, та і товаришувала з ними не дуже довго. Поряд жив дядько Сашко і тітка Віра. Здається, що вони були родичами баби Каті. Поряд жила тітка Шура. Можливо, її так звали. Точно вже і не згадаю. Сусідів баби Каті я не пам'ятаю, проте через двір од неї жила тітка Ліда. Зараз там ніхто не живе і хата, здається, вже нічия. А двір поряд - там взагалі хати немає.

  Навпроти двору моєї бабусі (зараз там живе мій тато і брат), живуть свекор і свекруха моєї найкращої подруги. Двір поряд з ними - не знаю, хто там живе зараз, та колись там жила моя хрещена, таткова сестра. Навпроти живуть дуже хороші сусіди - тітка Валя і дядько Вітя. Їхніми сусідами були колись тітка Тамара і баба Шура. Здається баба Шура була в інвалідному візк, бо у неї не було однієї ноги. Навпроти них двір, де жила моя подруга Альона, з якою ми дружили. А потім вона переїхала з батьками кудись і більше я її не бачила.

       Чому взагалі цей твір вважають "класикою" і рекомендують до прочитання?

       Книга має навчити читача якомусь корисному рішенню, дати певні знання, допомогти з розв'язанням певної ситуації/проблеми. 

       І, ймовірно, не до теми. 

       Якщо не помиляюсь, 12 липня 2008-го року я купила мобільний виробника Sony Ericsson.

       Була акційна пропозиція з хорошою знижкою, а виробника вибрала, бо у знайомого був мобільний цієї марки.

       У мене з маркетингу було "4", але маркетологи мають знати, що насправді не завжди клієнтами стають люди, на яких реклама впливає безспосередньо, іноді це можуть бути знайомі/друзі. 

       З першого погляду: факти не пов'язані між собою.

       Не беріть близько до серця.

       Просто щось "накрило", вирішила написати "сторінку щоденника". 

       У Анни Карєніної була не любов, а нав'язлива думка. 

       Коли любиш по-справжньому, не обов'язково "прив'язувати" до себе. Якось так. 

       

Ну шо, чули про обов'язок оновити свої дані у ТЦК? Шо думаєте з цього приводу?

У мене вже були занепадницькі думки, але зараз вони лише посилились. План підсупний і жахливий. Але потраплю в новини.

Причини? Ось колишній військовий каже правильні слова про мотивацію. Точніше, про причини відсутності мотивації.

Дивлюся на стрічку у соцмережах і думку гадаю, чому люди так активно виставляють своє життя назагал? Нащо афішувати про день народження дитини, якщо тільки у неї немає своєї сторінки в тому ж фб чи інстаграмі? Нащо усім показувати, що у тебе день народження чи якесь інше свято? Висновок поки один: це потреба в увазі до своєї персони, потреба у вподобайках і підняття своєї самооцінки. Може я помиляюся? Та це мої думки.

А ви теж так робите?

Поділіться своїми спостереженнями і своїми думками.

Дивне прохання, але тим не менш... Підкажіть ідеї для звіту. Тому що хотів написати про святкування Дня народження, але його фактично не було. На запас був ще один варіант — про вітчизняну військову техніку, однак нормальні фотки знайти важко + авторські права. Тому теж ніяк. Звичайно, є один варіант — дегустації. Але їх потрібно чимось розбавити, щоб звіти були на різні теми.

Як варіанти, огляд пам'яток громади або ставки. Але в села маршрутки їздять рідко, тому теж під питанням.

Правда, стосовно чого ідей вистачає, це як самовипилятись. Сьогодні довелося взяти вихідний, бо нерви вже здають.

27.07.2021 р.

Мої роздуми.

"Навіщо я це роблю? Навіщо кожен день в сторис додаю якісь малюнки з фразами чи листівки з побажаннями? Для чого? Адже, по суті, це має безглуздий вигляд. Але мені це подобається. Подобається, тому що я знаю, що будь-яка людина, подивившись мою сторис - усміхнеться. Мені хочеться дарувати людям грний настрій чи, принаймні, змусити їх усміхнутис. Знаю по собі, що навіть від маленької усмішки день стає яскравішим, приємнішим і настрій покращується. Ось чому я кожного дня це роблю. А ще я знаю, що мою сторис обов'язково перегляне мій коханий чоловік і усміхнеться, навіть якщо у нього була важка зміна."

10.10.2019 р.

"Повернутися б назад, у минуле, щоб пережити знову деякі події. Поглинути їх в себе, немов губка воду, і понести в теперішні дні, щоб, як зі скрині, дістати з душі, із себе і займати їх, насолоджуючись відчуттями. Пережити знову і знову ті емоції, що виходом, зливою, грозами і ураганами захоплювали душу і тіло, даруючи неймовірні відчуття. Закутатися б теплими спогадами, немов пледом в морозний вечір, і, заплющивши очі, розчинитися в них, як шматочок цукру в гарячому чаї."

Кілька років тому я почала у фейсбуці на своїй сторінці записувати свої думки. Вони часто не давали мені змоги заснути, лізли у мою голову. І щоб позбутися їх, я почала записувати. Після цього засинала швидко, адже голова звільнялася від процесу мислення.

Тому, пропоную вашій увазі нову рубрику з моєї блогової діяльності під назвою "Дописи з Фейсбуку".

Можна коментувати і висловлювати свої думки стосовно цих дописів. Мені буде цікаво почитати ваші роздуми. Кожен допис - це тема на тиждень обговорень .

30.09.2019 р.

"Правду кажуть, що чужа душа темрява. І, як і правда у кожного своя, так і біль у кожного свій. Інша людина не може твій біль, тому що це твій біль. Навіть якщо вона скаже, що знає, що ти відчуваєш, що розуміє тебе... Це все не правда. Тільки ти можеш відчути те, що відчуваєш. Твій біль - він ТІЛЬКИ ТВІЙ! Ніхто його не знає, адже у кожного він свій. Це тільки слово для всіх одне, загальне, а самі емоції, почуття, стан душі - у кожного різні, свої."