У час, коли світом керує зима,
Все кригою вкрито, і навіть вуста
Забули про дотик, з’явилась вона…
З’явилась зненацька, неначе не звідки.

Примарилось літо, блакитний лиман,
Єдину її я лиш там розпізнав,
І впевнений я – не відався я снам.
Було це по справжньому реалістично.

Мій сум, що на серці, розвіявся в мить -
Спасінням було для мене ведіння.
До нього торкався, міг з ним говорить,
Бо досі ще в щире кохання я вірив.

Та зустріч, що сталась у шепоті хвиль,
Той погляд, як сонце, стрічка в волоссі…
Мені бракувало лише білих крил,
Мені, хто вважає здійсненними мрії...

Нас пестило море, теплим був вітер,
І танула плоть в поцілунках отих…
Сліди на піску склали магію літер,
Священних, та змитих водою, «Люблю».


09.02.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
-----------------------------------------------------------------------
мій авторский сайт  "Камін для душі": 

               http://lesovihok.avtor.me

* для учёта хронологии. Следующий стих был написан ре-
лигиозный под названием "Дай нам, Боже...", но опубликован
он был только 05.11.21. Он здесь: http://blog.i.ua/community/2043/2382011/

Місто втомлене марило тишею,

У якій чутно гомін хмариночок,

І дзижчання бджоли, понад вишнею,

І плітки вечорових росиночок.

Пахкотіли бузковими чарами

Поцілунки, сп’янілі чеканнями.

Парки тихо співали гітарами

І думки лоскотали зізнаннями.

Небо в колір сердець малювали вмить

Під сплетіннями зір ніжні погляди,

Задививсь як рука у руці тремтить

Вітерець і поринув у спогади.

Ароматами дихала пряними

Ніч – шалених бажань винуватиця...

Як же солодко поруч з коханими

Засинати і вдвох прокидатися…