хочу сюди!
 

Лариса

52 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 38-57 років

Замітки з міткою «церква»

Константинополь за отмену его Синодального решения 1686 г

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года

Как и предсказывалось, Московский патриархат не только пошел на разрыв со своим Вселенским «собратом», но и поставил в центр своих обвинений Константинополя отмену его Синодального решения 1686 года. Попыткам опровержения этого пункта из пяти, наличествующих в Коммюнике от 11 октября 2018 г. (почему Вселенский патриархат неправ, аннулировав юридическое обязательство своего письма 1686 года), посвящена чуть ли не половина Заявления Синода РПЦ от 15 октября 2018г.

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года
Андрей Илларионов
экономист

Поскольку именно Синодальное решение 1686 года закономерно оказалось в эпицентре нынешнего конфликта – как уже состоявшегося разрыва, так и возможного предстоящего церковного раскола, поскольку именно на это решение ссылаются в оправдание и в обоснование своих позиций все участники конфликта – и сторонники автокефалии православной церкви в Украине, и ее противники в Московском патриархате, и Синод Вселенского патриархата, то имеет смысл пристальнее приглядеться к тому, что именно содержится в этом документе, и чего там нет, информируют Экономические Новости.

Прежде чем анализировать текст упомянутого решения Синода, следует отметить, что оно явилось лишь одним (хотя и важнейшим) в большом пакете документов, принятых в Адрианополе и Константинополе в апреле-июле 1686 г.:

— соборная грамота Московским царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу, а также царевне Софье Алексеевне, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— соборная грамота всем верующим Киевской митрополии, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия Московскому патриарху Иоакиму от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Запорожскому Ивану Самойловичу от 9 мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия царям Иоанну и Петру от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о признании митрополита Гедеона от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о новоустановленном порядке поставления епископов на Киевскую митрополию от июля 1686 г.

Все эти документы подчинены единой логике, внутренне непротиворечивы, излагают и поясняют один и тот же комплекс решений, принятых синодом Вселенского патриархата, очевидно, в апреле-мае 1686 г.

Кроме этого, существует еще серия посланий главного идеолога решений 1686 года – Иерусалимского патриарха Досифея – от апреля 1686 г., представляющих своего рода «черновики» документов, принятых затем Синодом Вселенского патриархата:

— послание Досифея московскому патриарху Иоакиму;

— послание Досифея московским царям Иоанну и Петру;

— послание Досифея царевне Софье;

— послание Досифея православной пастве Польши и Литвы;

— послание Досифея гетману Самойловичу.

Все указанные документы опубликованы в 5-й части первого тома Архива Юго-Западной России. Важнейший из всего комплекса документов – это Соборная грамота московским царям от июня 1686 г. (т.1, часть 5, сс. 177-181). В сети обнаружились также еще несколько вариантов перевода этой грамоты: академический, на русский язык XVII в., с копии, хранящейся в Национальном банке Греции (В.Г.Ченцова, 2017 г.), на более современный русский язык (блогер Ромиос-фос, 7 октября 2018 г.).

Главная часть указанной грамоты – о правах, передаваемых Константинопольским патриархатом Московскому патриарху, – для удобства читателей воспроизводится ниже.

Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника

Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно. Тем же убо пиша вкупе иже с нами архиерейским собором и пречестным иже во святом Дусе возлюбленных наших братий и сослужителей, повелеваем, да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая святейшему патриаршескому престолу || (л. 30) великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда, от блаженнейшаго патриарха Московского, его же изберут иже во епархии сей подлежащии боголюбезнии епископи, пречестнии архимандриты, преподобнейшии игумены священных и пречестных монастырей, преподобные иеромонахи, благоговейные иереи, преподобнии монахи61 и бояре и прочии, увещеванием и позволением тамошняго великого преславного гетмана, якоже обычай в том месте обыклый, и восприяти от него еже в мемвранах62 глаголемое деяние, и познавати онаго старейшаго и предстателя своего, якоже от него хиротонисающуся и не от вселенскаго, якоже выше реченно, ради места паче мернаго отстояния и ради часто приключающихся посреди двух царствий брани, и образом снисходительным употребляяйся по своему предревнему || (л. 31) обычаю, и подающу со смотрением ему сицевую волю.

Когда же совершает митрополит сей Киевский в сей епархии божественную и священную безкровную жертву, доспоминает впервых пречестное имя вселенского патриарха, яко сущу источнику и началу и предвосходящу всех, иже повсюду при селении и епархии63, потом патриарха Московского, якоже старейшаго своего, никому в том противящуся или прекословящу ни в чесом, якоже благословно и праведно бывшу. А иже паче писанных помысливший или иначе что восхотевший непослушенство или противность показати, Господню повелению противен будет и от онаго мздовоздательства приимет, яко пренебрегатель патриархов, сущих образов Бога одушевленных и живых. Тем же и явления ради дела сего и утвержения сия написася соборная || (л. 32) издателная грамота и во священном кодике написася же нашей Христовой Великия церкви и списавшися. И вручися блаженнейшему патриарху Московскому кир Иоакиму в лете спасительном 1686-м.

61 Исправлено черными чернилами из: монанахи.

62 Помета на левом поле теми же чернилами и тем же почерком, с отсылкой в тексте: ставленая грамота.

63 В греческом тексте: предстоящу везде над всеми приходами и епархиями.

http://www.drevnyaya.ru/vyp/2017_2/part_9.pdf

Копия неизменная патриаршего и синодального послания, данного блаженейшему патриарху Московии, называемого письмом издания, о том, что бы быть митрополии Киевской подлежащей сему патриаршему трону и рукополагаться избранному митрополиту Киевскому от него

Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прошение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно. И пишет вместе с синодом священных архиерееев и пречестных во святом Духе возлюбленных ее братий и сослужителей определяет, да будет святейшая епархия Киева подлежащей святейшему патриаршему трону великого и богоспасаемого города Московии, то есть рукополагаться в нем тогда, когда приключится нужда, тому, кого изберут сей епархии подлежащие боголюбивейшие епископы, почтенейшие архимандриты, преподобнейшие кафигумены священных и почтенных монастырей, преподобнейшие иеромонахи, благоговейнейшие иереи, преподобные монахи и начальники и прочие, по предложению и разрешению славного великого тамошнего гетмана, согласно возобладавшему в том месте обычаю, и получать от того так называемое, на пергаменте, деяние, и знать его как своего старца и предстоящего ему, будучи им рукоположенным, а не вселенским [патриархом], как выше сказано, по причине обширности территории, и постоянно случающихся между двумя царствами войнами, и образом снисходительным это использовать согласно его древнему обычаю, дано, по икономии, это разрешение.

Когда же будет совершать митрополит Киева в сей общине божественную и священную и безкровную жертву, то поминает в первых почтеннейшее имя вселенского патриарха как действительно источника и начала и надлежащего над всеми [там] общинами и епархиями, а затем московского патриарха как своего старца, ни в чем ему не противящемуся и не противоречащему совершенно как благословно и праведно. Помысливший же противно тому, что написанно, или по как-то по-иному возжелавший неповиновение и противостояние показать, Господнему повелению противостоит, и от него возмездие получит, как тот, кто презрел патриархов, кои есть одушевленные и живые образы Божии». Поэтому для объявления и удостоверения этого дела написано сие синодальное послание в священном кодексе нашей Христовой Великой Церкви, и подписанной вручено блаженейшему патриарху Московии киру Иоакиму в спасительный год 1686 месяц июнь, индикта.

Таким образом, своим синодальным решением 1686 г. Константинопольский патриархат предоставил Московскому патриарху по сути дела единственное право – право хиротонии (рукоположения, возведения в сан) Киевского митрополита, по-прежнему избираемого по древнему обычаю, независимо от Москвы, и то только в исключительных условиях военных действий, постоянно происходивших между двумя государствами (вероятно, Московией и Речью Посполитой).

Разбору соборной грамоты посвящено немало работ. Его ключевые выводы лучше всего сформулированы, очевидно, крупнейшим специалистом по этому вопросу епископом Григорием (В.М.Лурье, Русское православие между Киевом и Москвой, 2009):

«Основные тезисы соборной грамоты к московским царям, то есть главного документа о дальнейшей судьбе Киевской митрополии, сводятся к следующему:

Мы удовлетворяем просьбу, выраженную в царских грамотах и в прошении гетмана Запорожского, хотя она и противоречит церковным правилам: «соизволихом бытии воли вашей <…>, аще и по церковным уставом сие дело есть возбранено» (с. 178). То есть мы говорим вам «да», но делаем это лишь в качестве большого одолжения. Дальше будет видно, что это «да» относится не совсем к тому, о чем просили просители.

А именно, эта просьба противоречит тем «священным правилам», которые «повелевают, яко да сохраняются всякия церкви оправданныя, непоколебимыя и недвижимыя» (с. 178), то есть

границы всех церквей должны, в принципе, сохраняться непоколебимо и неподвижно в том виде, как они засвидетельствованы.

Но мы понимаем, что на практике не всегда можно следовать этому принципу, и что сейчас православная паства Киевской митрополии находится в трудном положении, когда сама ее

вера находится под угрозой. Поэтому мы одобряем хиротонию от Московского патриарха того кандидата, который был выбран «общим советом оной епархии» (с. 178–179). Тут отдается справедливость главному «практическому» аргументу Москвы относительно опасности унии, но тут же делается акцент на том, что одобряется лишь хиротония избранного на месте кандидата, а не назначенного Москвой. Митрополит Гедеон и на самом деле был избран на месте, но грамота, не упоминавшая в данном случае Гедеона, а излагавшая общие принципы, требовала сохранения такого порядка и на будущее (что, впрочем, уже пообещали московские власти в своем сентябрьском 1685 года послании в Киев).

Рукоположенный в Москве Киевский митрополит подсуден патриарху Московскому (с. 179). Таким образом, Московский патриархат становится для Киевского митрополита первичной

инстанцией церковного суда.

Затем было сформулировано важнейшее и абсолютно неприемлемое для Москвы требование. Ввиду его исключительной важности процитируем его целиком:

«Однако для того, чтобы сохранялась там (в митрополии) честь Вселенского престола, и чтобы не было пренебрежения и значительного нарушения в относящихся к нему (церковных) правилах, мы повелели, чтобы в митрополии сей тот, кто будет в то время митрополитом, возносил за священными литургиями на месте патриаршего имени сначала имя патриарха Вселенского, а потом, в соответствии с правилами, патриарха Московского. Последнее по причине хиротонии, которую он получает от (патриарха) Московского, и поэтому должен, согласно правилам, поминать его, а первое – ради памяти древних привилегий Вселенского престола».

Это же требование сформулировано с немного другим обоснованием в остальных документах…

Но и без всякого дальнейшего анализа очевидно, что речь о переуступке Киевской митрополии не шла: Константинополь лишь согласился делегировать Москве какую-то часть собственных прав, так и не отступаясь от юрисдикции над Киевом».

В соборной грамоте гетману Самойловичу от 9 мая 1686 г. патриарх Дионисий «предлагает при любой нужде обращаться в Константинополь, чем ненавязчиво, но отчетливо подчеркивает сохранение собственной юрисдикции над Киевом: «И если когда-либо случится у вас нужда в Великой Церкви Христовой («Великая Церковь» – одно из официальных наименований Константинопольского патриархата), не смущаясь, обратитесь к ее материнской утробе, и получите несомненное разрешение ваших вопросов, и ответы, и предписания». Эта фраза в общем контексте переписки читается как прозрачный намек на сохранение юрисдикции Константинополя над Киевом, а не как простое следствие первенства чести Константинопольского престола».

В майской 1686 г. грамоте патриарха Дионисия московским царям «особый акцент делается на подробностях процедуры избрания кандидата на Киевскую митрополию (с. 174–175). Этим дается понять, что назначение кандидата из Москвы категорически неприемлемо. Обоснование необходимости поминать вначале Константинопольского патриарха тут дано с наибольшей подробностью: «…потому что от него все благое во все пределы вселенной подается, и он является источником всего, и, действуя в порядке снисхождения, по вышеназванным причинам (имеется в виду необходимость дать пастыря украинской пастве), он передает престолу патриарха Московского подчинение сего (то есть митрополита Киевского)». Вот тут уже сказано без всяких экивоков, что подчинение Московскому патриарху Киевского митрополита становится возможным лишь в более общих рамках подчинения этого митрополита патриарху Константинопольскому».

«Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:

Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.

Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.

На будущее митрополиты Киевские могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.

В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.

В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.

Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).

Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств».

«Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.

Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола».

В свете анализа как имеющихся текстов (двух соборных грамот 1686 г., сопроводительных посланий Константинопольского патриарха Дионисия IV, других документов) неопровержимо следует, что никакой передачи канонической территории Киевской митрополии Московскому патриархату в 1686 году с юридической точки зрения не было.

Поэтому высказанное в предыдущем посте авторское мнение «Синодальное письмо Константинопольского патриархата 1686 годапередавало Московскому патриарху… контроль над территорией всей Киевской митрополии» оказалось более близким к желаемой интерпретации решения 1686 г. со стороны Московского патриархата, нежели соответствующим содержанию оригинального текста Синодального письма Константинопольского патриархата.

Отсутствие юридической передачи канонической территории Киевской митрополии Москве в 1686 г. позволило Константинопольскому патриархату в 1924 г. признать на части исторической территории Киевской митрополии создание автокефальной Польской православной церкви, а в 1942-44 г. – осуществить временное восстановление автокефальной Белорусской православной церкви (формально провозглашенной еще в 1923 г.).

Таким образом, Заявление Синода РПЦ от 15 октября 2018 г. в части утверждений о якобы передаче Константинопольским патриархатом Киевской митрополии и ее канонической территории Московскому патриархату подтверждения в документах 1686 г. не находит.

18.10.2018  пол

На Інтерактивну карту УГКЦ нанесено 2500 позначок!

За останні тижні на Інтерактивну карту УГКЦ було нанесено більше ніж 250 позначок. Тож на мапі уже є дві з половиною тисячі парафій, храмів, каплиць, монастирів, навчальних закладів, музеїв, душпастирств та осередків.



Зокрема було додано всі парафії Чиказької єпархії святого Миколая у Сполучених Штатах Америки, а також єпархію Святої Родини з осідком у Лондоні у Великобританії, нові душпастирства у Вроцлавсько-Гданській єпархії у Польщі, окремі деканати та парафії Стрийської єпархії та інші локації. Також були внесені доповнення, оновлення та уточнення до вже наявних об’єктів.

Адміністрація Інтерактивної карти продовжує роботу над наповненням мапи. Ми потребуємо допомоги вірних УГКЦ та всіх зацікавлених осіб для інформування та уточнення даних.

Що нам потрібно?

1. Назва парафії або храму (каплиці, монастиря, навчального закладу) + населений пункт, область (або країна)
2. Координати
3. Підпорядкування (єпархія або екзархат)
4. Фотографії
5. Адреса
6. Контактний телефон
7. Контактна електронна адреса
8. Веб-сайт (також сторінки у соцмережах)
9. Розклад богослужінь
10. Час сповіді
11. Час, коли храм відчинений
12. Коротка історія парафії і храму
13. Сучасне життя парафії (спільноти, події, заходи)
14. Чи є в храмі мощі святих, чудотворне джерело (каплиці).

Якщо ви не знаходите своєї парафії, або відомої вам парафії на карті УГКЦ, або чогось із перелічених пунктів щодо вашої церкви або каплиці, то можете надсилати нам інформацію про неї.

Куди надсилати?

1. Електронна скринька Карти [email protected]
2. Приватним повідомленням на сторінку Карти у Фейсбуку www.facebook.com/mapugcc

 

Департамент інформації УГКЦ

Джерело: http://news.ugcc.ua

Потеряет ли Московский патриархат в Украине свою парафию?

Світлина від Valerii Utionok.

Необходимым шагом на пути демократического укрепления суверенитета Украины должно стать нивелирование деструктивного влияния УПЦ (МП) на украинское население.
Об этом в статье для ZN.UA пишут эксперты Национального института стратегических исследований при Совете нацбезопасности и обороны Украины.
Украинские реалии подтверждают вывод о невозможности достичь реальной государственной независимости, если хотя бы 20% религиозной сети в стране контролируется Москвой.
"В этом разрезе ситуация весьма неутешительна: по состоянию на 2015 год почти 50% приходов православной сети Украины находятся в юрисдикции Московского патриархата.
По сути, религиозный фактор выполняет сегодня роль одного из существенных инструментов зависимости Украинского государства от Российской Федерации. Эта конфессия фактически является агентом другого государства. К тому же государства, оккупировавшего нашу территорию и ведущего против нас войну. Самый действенный способ от этой зависимости избавиться — вернуть канонический статус автокефалии УПЦ.
Украинская власть не должна созерцательно- инертно относиться к УПЦ (МП) с центром в Москве, если эта власть проукраинская.
Власть должна ответить на вопрос: почему не принимается в парламенте законопроект №1244 от 04.12.2014 года о внесении изменений в Закон Украины "О свободе совести и религиозных организаций"? Этот закон относительно организаций, руководящие центры которых расположены за пределами Украины. Такой нормативно-правовой акт обяжет УПЦ (МП) осуществить перерегистрацию и отобразить в своем названии собственную зависимость от РПЦ, что положит конец введению в заблуждение миллионов верующих украинцев.

УПЦ (Московского патриархата) является следствием нашей колониальной зависимости от России и по сей день. В начале существования украинского государства была возможность создать в Украине независимую православную церковь. Тем более, что это поддерживали киевский митрополит Филарет (Денисенко), и президент Леонид Кравчук. Но они не смогли противостоять давлению российской прослойки, особенно компатрии, а также многочисленной российской агентуры в Украине. В результате мы получили раскол -- УПЦ МП и УПЦ КП.
Следует подчеркнуть, что в Украине еще не было проукраинского патриотического президента. А еще при этом, часто на местах бывшая коммунистическая номенклатура, в руках которой оказалась власть, и они преимущественно поддерживали УПЦ (Московского патриархата). Это, а также поддержка со стороны России, в том числе и финансовая, позволила этой конфессии значительно перестроить свою структуру. Доходило даже до силового захвата храмов и монастырей. Например, бывший настоятель Почаевской лавры Иоанн (Бондарчук) поддержал митрополита Филарета и УПЦ КП. Но присланные из России «монахи» выгнали его и захватили монастырь. Если бы не пророссийская власть, такого бы не произошло.
Реально со стороны государственных структур во времена независимости Украины осуществляется поддержка именно УПЦ (МП). Особенно это четко видно на большие религиозные праздники, когда президенты (и не только) демонстративно посещают только храмы УПЦ (Московского патриархата), пренебрегая мнением украинцев, которые их же и избрали.
Такая двуликая власть, патриотически выступая с трибуны, а на самом деле работает на Москву.
После Оранжевой революции община Воскресенской церкви в Остроге изъявила желание перейти в УПЦ КП, которое поддержал и священник. Далее события развивались по сценарию спецслужб. Внезапно появилась небольшая группа людей, которые были против этого перехода. Большинство из них не ходили в эту церковь, но они как бы представляли «законную», юридически зарегистрированную общину УПЦ (МП). К Воскресенской церкви на акции протеста «московские» батюшки начали свозить свои «боевые дружины» отовсюду — не только из ближних приходов, Почаевского монастыря, а также из Крыма. Далее дело дошло до суда. А суд принял решение в пользу фиктивной общины УПЦ (МП), при этом сославшись ... на законы Российской империи. Скажете: абсурд? Но такой абсурд системный. Тем более, когда за ним стоят вполне реальные финансовые интересы. Вот такой "тихой сапой" работает пророссийская пятая колонна.

Территория современной Украины полностью принадлежит юрисдикции Константинополя, а потому лишь он может быть верховным арбитром в воспросах Украинской церкви. Именно поэтому Константинополь ведет неофициальные переговоры с Киевским патриархатом о признании. Эти переговоры достигли своего пика в 2008 году, ко времени визита Варфоломея в Киев, и должны были закончиться признанием КП.
Московская патриархия интриговала, но ничего не смогла сделать. Тогда попросили МИД России связаться с турецкими властями, чтобы они надавили на Патриарха. Он должен был подчиниться, потому что он -чиновник турецкого государства. Таким образом, с 2008 по 2015 год турецкие власти блокировали действия Константинопольского патриархата относительно Украины.
Понятно, что конфликт Турции и РФ радикально изменили позицию Анкары. У Константинополя теперь развязаны руки.
Константинопольский патриарх будет делать все, чтобы практически осуществить свое доминирование в Украине и решить вопрос автокефалии Украинской национальной церкви.
Название автокефальной церкви в Украине может изменится,
это внутреннее дело Украины. Если смотреть на Киевский патриархат, то они могут строить автокефальную церковь с преемственностью от Киевской митрополии Древней Руси. Они могут называться УПЦ или Православная Церковь в Украине. Если на языке Михаила Грушевского и украинского национализма — Православная Церковь Руси-Украины.
Восьмой Всеправославный Собор — это рывок в направлении украинской автокефалии и умаления роли Московского патриархата среди православных церквей.  Единственный, кто может помешать возврату автокефалии УПЦ -- это президент Порошенко, который встречался с Варфоломеем. Причина встречи может быть только одна -- не рассматривать "украинский вопрос", поскольку ранее, вопрос автокефалии УПЦ, был уже решен положительно для Украины. 



Україна. Київська Русь. 1033

«Україна. Київська Русь. 1033»: звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Хрещення Київської Русі – України

28 липня 2021 року - 10:35

«Україна. Київська Русь. 1033»: звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Хрещення Київської Русі – України

Дорогі громадяни!

Сьогодні ми відзначаємо День Хрещення Київської Русі – України.

Це офіційна, а головне – історично справедлива назва свята, яка акцентує нерозривність двох держав. Між Київською Руссю та Україною – тисяча років і один знак. У тексті відповідного указу Президента України між ними стоїть тире. І це не просто розділовий знак. Це знак того, що Україна є спадкоємицею однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи. В її столиці, яка є столицею сучасної України, розпочалась історія християнства у Східній Європі, коли 1033 роки тому Великий князь Київський Володимир охрестив Київську Русь. Київську Русь – Україну.

Це не частина нашої історії, це і є наша історія. Нам не треба доводити це історичними трактатами, роботами, статтями. Бо наші докази не на папері, а в металі й камені. Не в міфах і легендах, а в наших містах і на наших вулицях.

Нам легко подолати шлях до скарбів минулого завдяки трендам сучасності. Взявши електросамокат, можна дістатись і побачити Києво-Печерську лавру, Михайлівський Золотоверхий собор, Аскольдову могилу.

Вийшовши на «Арсенальній», взявши каву та пройшовши кількасот метрів, ми бачимо церкву Спаса на Берестові, яка вперше згадується в 1072 році і є об'єктом Світової спадщини ЮНЕСКО. У ній похований син Володимира Мономаха і праправнук Володимира Юрій Долгорукий. Великий князь Київський. Засновник Москви.

Щоб зануритись у світ історії власної державності, достатньо також і кількох поїздок на метро. А лише на одній «зеленій» гілці метрополітену можна доторкнутись до історії, так би мовити, без пересадок. Це Видубичі й Видубицький монастир. Це збудована Ярославом Мудрим головна брама стародавнього Києва – Золоті ворота.

І збудована іншим праправнуком Володимира – Всеволодом Ольговичем – Кирилівська церква. Створена в 1140 році на Дорогожичах, вона стала символічним місцем, що зв’язувало Київ з іншими володіннями та відгалуженням державного коріння.

Та не тільки столиця, а й уся велика Україна багата тисячолітніми пам’ятками про нього. Це Спасо-Преображенський собор, П’ятницька церква в Чернігові, Свято-Василівський собор в Овручі, Юр’єва божниця в Острі, схили Витачева.

Це Володимирський собор в українському Криму, в українському Херсонесі, де український правитель, Великий князь Київський Володимир, за однією з версій, приймав хрещення.

Це Переяслав, Луцьк, Володимир-Волинський, Галич, Новгород-Сіверський, Бахмач та багато інших міст України, збудованих за часів Київської Русі.

І це, на мій погляд, одна з речей, яка свідчить про головне – про історичну єдність усіх українців. Одна з речей, яка свідчить, що всі українці, з будь-якого куточка України, – це один великий народ. Український народ. Ці слова – не данина кон’юнктурі, а данина правді та справедливості.

Київська Русь – це мати нашої історії. 24 області України та півострів Крим – її рідні діти. І вони по праву – її спадкоємці. А двоюрідним племінникам і дуже далеким родичам не потрібно зазіхати на її спадок. І намагатися довести свою причетність до історії тисячі років і тисячі подій, перебуваючи від місць, де вони відбувалися, за тисячі кілометрів.

Не секрет, що Великий князь Київський має значну повагу серед усіх церков та конфесій. Володимир Хреститель канонізований і православною, і католицькою церквою як рівноапостольний святий. Можна сказати, що саме завдяки йому в сучасній Україні є місце всім церквам і конфесіям.

Ніде у світі фактично немає аналогів української Ради церков, до якої входять усі православні, греко-католицькі, римо-католицькі, протестантські, євангельські церкви, іудейське та мусульманське релігійні об'єднання.

І всі вони неодноразово проводять спільні молитви за Україну саме в тому місці, де я зараз перебуваю. Це Софійський собор. Величний хранитель історії української державності – історії Київської Русі.

Саме вона була історичним фундаментом для будівництва козацько-гетьманської держави. Саме вона була історичною основою в ті часи, коли в Педагогічному музеї на вулиці, що названа на честь Великого князя Володимира, Українська Центральна Рада оголосила про створення Української Народної Республіки, обрала її гербом Володимирів символ – тризуб, а валюту назвала гривнею – на згадку про першу грошову одиницю Київської Русі.

А разом усі ці три епохи були основою, коли в 1991 році Україна проголосила свою незалежність. Цьогоріч ми відзначатимемо тільки 30-річчя її здобуття. Але, як і сто років тому і як тисячу років тому, наша національна валюта – гривня. Символічно, що її новітню історію розпочав саме Великий князь, який зображений на одній гривні.

Нашій сучасній валюті буде тільки 25 років. І водночас 1025 років буде від дня побудови Володимиром Десятинної церкви.

На кожній її плінфі було витиснуто тризуб, на її будівництво Володимир жертвував десяту частину золотих і срібних монет, на яких також був тризуб. І, як сто років тому, як і тисячу років тому, тризуб – це наш Державний герб.

У 1240 році Десятинна церква була зруйнована ханом Батиєм. А після відновлення, у 1928 році, – зруйнована вдруге, радянською владою.

Храм Спаса на Берестові був також зруйнований Батиєм у 1240 році.

Всі добудови П'ятницької церкви зруйнувала нацистська бомба в 1941 році.

Це – також частина нашої історії. Можна сказати «на жаль», але важливо зробити правильний висновок.

Ми завжди щось будуємо. Інколи хтось цим захоплюється, інколи хтось це захоплює. Але ми завжди повертаємось і завжди повертаємо.

І сьогодні ми маємо спільно прагнути одного: що збудовано – не втратити, що зруйновано – відновити, що захоплено – повернути. А все це разом і всім разом – назавжди зберегти.

А отже – зберегти себе й державу.

Пам’ятаємо про минуле, діємо сьогодні, думаємо про майбутнє.

З Днем Хрещення Київської Русі – України!

Україні - українська церква.


Молимося за Єдину Помісну Православну Церкву! Українській державі - Українська Церква!

Пам`ятка Архітектури


Оце так-так! 
Погляньте -- справжня перлина причаїлася в с. Мошни Черкаської області.
Спасо-Преображенська церква збудована італійським архітектором Джорджо Торрічеллі в українському селі з елементами тюдорівської готики 1840 року. 
До речі, точну копію цієї краси архітектор відтворив у Франції під Парижем.

Архієрейський собор ПЦУ відбувс 14 грудня

Собор ПЦУ закликав державу захищати суспільство від іноземного впливу

Субота, 14 грудня 2019, 19:15
ФОТО ЕЛЬДАРА САРАХМАНА, УП

Архієрейський собор ПЦУ закликає державу і надалі захищати суспільство від намагань з-закордону під виглядом релігійної діяльності втручатися у внутрішні справи України.

Джерело: постанови Архієрейського собору від 14 грудня, оприлюднені на сайті ПЦУ

Дослівно: "Закликаємо державу і надалі виконувати свій обов’язок захищати релігійну спільноту і все суспільство від ворожого іноземного впливу, від намагань з-закордону під виглядом релігійної діяльності втручатися у внутрішні справи України, руйнувати її через нав’язування неоімперської ідеології".

Деталі: Також собор ПЦУ закликає почесного патріарха Філарета до примирення.

Дослівно: "Закликати почесного патріарха Філарета та його оточення до примирення і припинення самоізоляції, ствердивши гарантії положення почесного патріарха Філарета і забезпечення умов його життя та діяльності у зв’язку із завершенням процедури ліквідації релігійної організації "Київська Патріархія УПЦ КП"".

Що було раніше: 14 грудня Православна церква України провела розширений архієрейський Собор з нагоди річниці створення єдиної помісної церкви. На ньому митрополит ПЦУ Епіфаній повідомив про юридичне припинення релігійних організацій "Київська Патріархія УПЦ КП" та "Патріярхія УАПЦ".

Україна і Томос 2019 рік

НАВІЩО УКРАЇНІ ПОТРІБЕН ТОМОС?
Сергій ІЩЕНКО



Слова з церковного лексикону міцно увійшли в ужиток навіть тих українців, які далекі від релігії. А поява 
в Україні помісної православної церкви стала головною (або, в усякому разі, найбільш обговорюваною) новиною останніх місяців.Чому церковні справи стали 
такими важливими для країни і суспільства?
ТОМОС ДЛЯ ЦЕРКВИ 

Для Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) отримання томосу - дійсно важлива подія.Раніше ці церкви були канонічними. Це означає, що решта православного світу їх не визнавала. Отже, здійснювані в цих церквах таїнства (хрещення, рукоположення в священики, вінчання) вважалися недійсними. 
Тепер вони об'єдналися в нову Православну церкву України, яка отримала визнання від Константинопольського патріархату. 

А ось в Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ МП) 
не задоволені. І справа тут не тільки в конкуренції за прихожан. Верховна Рада прийняла закон, який зобов'язує УПЦ МП вказати в назві приналежність до Росії.Якщо церква цього не зробить, вона втратить державну реєстрацію. Отже - не зможе володіти майном в Україні і взагалі опиниться поза законом. 
УПЦ МП перейменовуватись не хоче і оскаржила рішення депутатів у суді. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНИ 

Створення помісної церкви - це крок, який зміцнює незалежність країни. Було несправедливим, що Україна не мала своєї незалежної церкви, тоді як багато країн, в яких православних набагато менше, - мають.Церковне питання стало особливо важливим після початку російської агресії проти України. Багатьох віруючих обурювало, що центр найбільшої української церкви знаходиться в столиці держави-агресора. Тим більше що близькі зв'язки Московської патріархії з російським керівництвом - загальновідомий факт. 
Крім того, незалежність української церкви відновить історичну справедливість. Протягом семи століть православна митрополія в Києві перебувала в складі Константинопольського патріархату і тільки в 1686 році була приєднана до Російської православної церкви. Причому - з грубим порушенням церковних правил.
ТОМОС ДЛЯ ПОЛІТИКІВ
Незалежна від Москви українська церква, єдина і визнана іншим православним світом, протягом декількох десятиліть була мрією для виборців, які традиційно голосують за націонал-демократичні сили. Домогтися церковної незалежності намагалися і Леонід Кравчук, і Віктор Ющенко, але вийшло це тільки у Петра Порошенка. Таким чином, нинішній Президент напередодні виборів значно зміцнив свої позиції. У нього з'явився серйозний козир 
у протистоянні з конкурентами з патріотичного табору. 
Але і для противників нинішнього курсу держави томос, насправді, - 
теж приємний подарунок. Опозиціонери можуть виступити в ролі захисників прав УПЦ МП і залучити на свій бік її прихожан. 
Незважаючи на те що церква в Україні за законом відокремлена від держави, вона впливає на політику, в тому числі на вибори. За даними соціологічних опитувань, майже 60% українців довіряють церкві більше, ніж Президенту, депутатам і партіям.Отже, слово священика може виявитися вирішальним під час вибору, за кого голосувати. Ну а головні українські церкви, схоже, вже визначилися, кого підтримуватимуть на виборах. 
Нарешті, деякі експерти вважають, що політики спеціально роздувають ажіотаж навколо церковних питань - щоб відволікти увагу українців 
від більш насущних проблем. 

ТОМОС ДЛЯ УКРАЇНЦІВ 

Для прихожан колишніх УПЦ КП і УАПЦ життя стане простішим. Зараз нерідкі випадки, коли різні церкви не визнають обряди один одного, вважаючи хрещення дитини або відспівування небіжчика в «чужій» церкві неправильним. 
У січні 2018 року в Запоріжжі навіть був випадок, коли священик Московського патріархату відмовився відспівувати загиблу дитину через те, що ту хрестили 
в церкві Київського патріархату. Тепер страх, що когось 
«неправильно» охрестили або поховали, - зникне. 
Ну а для невіруючих і прихильників інших релігій
не зміниться абсолютно нічого. 

ТРИ ЗАГРОЗИ ТОМОСУ 
ДЛЯ УКРАЇНИ
Для мільйонів патріотично налаштованих віруючих створення незалежної української церкви - це радісна подія. 
Але експерти переконані: це - не тільки привід для радості. Отримання томосу може нести і загрози 
для українського суспільства.
Загроза перша: ЗАНАДТО БАГАТО ПОЛІТИКИ 
З самого початку питання створення української православної церкви було не тільки і не стільки церковним, скільки політичним. У деяких експертів навіть склалося враження, що політики проявили в цьому питанні навіть більше завзяття, ніж священики. Одеський громадський активіст Павло Паламарчук вважає, що це - неправильний шлях. На його думку, є небезпека, що нова Православна церква України буде займатися не проповідями і порятунком душ віруючих, а політінформацією і агітацією. 
Загроза друга: ВСУПЕРЕЧ КОНСТИТУЦІЇ
Згідно з Конституцією, Україна - світська країна, в якій церква відділена від держави, а школа - від церкви. Проте релігійні організації користуються чималими перевагами. Вони не платять податок на нерухомість, оплачують комуналку за пільговим тарифом, мають право відкривати школи і видавати дипломи державного зразка. Чиновники і політики всіляко демонструють свою релігійність. Всеукраїнська рада церков активно втручається в процес прийняття законів, а в Івано-Франківській області облрада рекомендувала школам починати навчальний тиждень з молитви. На думку правозахисників, все це призводить до того, що віруючі і невіруючі опиняються в нерівному положенні. Поява помісної церкви (до того ж, створеної за активної участі Президента 
і правлячої коаліції) може ще більше погіршити ситуацію. 
Тим більше що перед очима в українських політиків - приклад Росії, де православна церква фактично є державною. 

Загроза третя: МИ ЇХ ВТРАЧАЄМО
У захопленому Росією Криму православна єпархія залишається в складі Української православної церкви Московського патріархату і підпорядковується митрополиту в Києві. Така ж ситуація - в непідконтрольних районах Донбасу. Таким чином, місцеві православні парафії вважаються частиною здебільшого 
не російської, а української (хоча й підпорядкованої Москві) церкви. А це - певний зв'язок окупованих регіонів з Україною. Після створення Православної церкви України і рішення Верховної Ради про перейменування УПЦ МП 
цей зв'язок може бути розірваним. 
Загалом, окрім очевидного позитиву, в незалежності української церкви є й «темний бік». 
Втім, чи збудуться побоювання експертів - більше залежить від політиків, чиновників і самого українського суспільства, ніж від церкви. 
ЯК ВЛАШТОВАНЕ СВІТОВЕ ПРАВОСЛАВ'Я?
Зараз у світі існує 14 незалежних православних церков. Це Константинопольська (Туреччина), Олександрійська (Єгипет), Антіохійська (Сирія і Ліван), Єрусалимська (Ізраїль і Палестина), Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська (Греція), Албанська і Польська православні церкви, а також Православна церква Чеських земель і Словаччини. Ці церкви - різні за рівнем свого впливу і за кількістю віруючих. Наприклад, у Російській православній церкві - близько 100 млн прихожан, 
а в чеській - всього 150 тисяч. 
Проте вони вважаються рівними і визнають один одного. Взаємне визнання підтверджується тим, що під час богослужіння глава однієї з церков молиться за керівників усіх інших. Якогось єдиного керівника (на кшталт Папи Римського у католиків) у православних немає. У той же час, так історично склалося, що константинопольський патріарх вважається «вселенським», тобто володіє особливим статусом «першого серед рівних». 
УКРАЇНА НЕ ПЕРША
В історії були випадки, коли Константинопольський патріархат надавав незалежність національним церквам. Наприклад, у 1831 році автокефалію отримала Сербська православна церква, в 1850 році - Грецька, в 1937 році - Албанська, а в 1945 році - Болгарська. А в 1996 році навколо статусу православної церкви в Естонії розгорівся скандал, схожий на нинішній український. Константинопольський патріарх дав місцевій церкві автономію, але в Москві з цим не погодилися. Зрештою, патріархи досягли компромісу. Зараз в Естонії існують дві автономні православні церкви: одна в підпорядкуванні Константинополя, інша - в підпорядкуванні Москви. Відносини між ними складно назвати дружніми. До речі, в світі досить багато православних церков, які ніким не визнані і борються за право вважатися канонічними. Це, наприклад, Македонська і Чорногорська Православні церкви. Є й такі церкви, канонічність яких визнається не всіма. Наприклад, Православна церква в Америці визнана тільки Російською та кількома іншими православними церквами, проте константинопольський патріарх не вважає її незалежною. 

ЩО В РЕЗУЛЬТАТІ?
Православна церква України створена, але все вийшло не зовсім так, 
як розраховували в Києві. 

По-перше,деякі пункти статуту нової церкви дають підстави вважати, що вона буде не цілком незалежна. Наприклад, українська церква не зможе визнати людину святою без згоди Константинопольського патріарха, буде купувати в Константинополі миро (олію для церковних таїнств), 
а главою церкви став не патріарх, а митрополит. 

По-друге, конфлікт з Московською патріархією так і не залагоджено. Москва як і раніше відмовляє українській церкві в праві на існування, а інші православні церкви не поспішають визнавати її незалежність. 

По-третє,передбачалося, що до складу нової церкви увійде більшість 
парафій УПЦ МП. Однак в об'єднавчому соборі взяли участь тільки двоє з майже 
90 єпископів Московського патріархату, а перехід громад у Православну церкву України спостерігається тільки в центральних і західних областях. 

По-четверте,за умовами угоди з Константинополем українська церква втратила зарубіжні парафії. Їх існує близько 80 (вісімдесяти). Згідно з томосом, вони повинні перейти в безпосереднє підпорядкування Константинополя, минаючи Київ. 
Тобто, православні в українській діаспорі залишаться за межами української помісної церквии.
ЦЕРКОВНИЙ СЛОВНИЧОК 

АВТОКЕФАЛІЯ – незалежність церкви. 

ЄВХАРИСТІЙНЕ СПІЛКУВАННЯ –взаємне визнання церков. Це означає, 
що священики різних церков можуть разом проводити богослужіння, 
а віруючі - разом причащатися. 

ЄПАРХІЯ –церковний округ, керований єпископом або архієпископом. 

ПОМІСНА ЦЕРКВА –незалежна церква зі своєю організацією 
в межах незалежної держави. 

СТАВРОПІГІЯ –особливий статус монастиря чи храму. Він означає, що храм незалежний від місцевого церковного начальства. Наприклад, Андріївська церква в Києві підпорядковується не українській церковній владі, 
а Константинопольському патріархату. 

ТОМОС –указ, який видається головою помісної церкви. 
Зазвичай томос видають з питань, що стосуються церковного устрою.

https://lr.etcetera.media/page4900450.html?utm_referrer=https%3a%2f%2flr.etcetera.media%2fpage4900794.html%3futm_source%3diua2%26utm_referrer%3dhttps%253a%252f%252fwww.i.ua%252f

Стенограма Томосу в Україні з додатком схизми РПЦ

Опубліковано текст рішення Синоду щодо української церкви 11 Жовтня, 20:330 17 0 0 Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії церкві України Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного. Про це у Facebook повідомив речник УПЦ КП Євстратій Зоря з посиланням на джерела. Священний Синод детально та тривалий час обговорював церковну справу України в присутності Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфільського та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського, Патріарших Екзархів в Україні, та ухвалив після розширеного обговорення: 1) Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України. 2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували. 3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою. 4) Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя. 5) Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа. Як повідомлялося, Синод Константинопольського Патріархату сьогодні ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській Церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний Архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться Патріархом. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/opublikovano-tekst-rishennya-sinodu-shchodo-ukrajinskoji-cerkvi--535596.html

Синод Вселенської патріархії визнав ієрархів УПЦ КП та УАПЦ канонічними - грецькі ЗМІ 11 Жовтня, 15:170 214 0 0 Синод Вселенської патріархії Грецьке видання зауважує, що деталі та умови рішення синоду поки невідомі Синод Вселенської патріархії ухвалив рішення про відновлення канонічного статусу предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ. Це означає зняття анафеми з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української провославної автокефальної церкви Макарія. Як повідомляє відоме грецьке видання orthodoxia.info, згідно з отриманою інформацією з власних джерел, обидва предстоятелі направили Вселенському патріарху свої прохання про апеляцію, після чого було ухвалено таке рішення. Проте грецьке видання зауважує, що деталі та умови такого кроку поки невідомі. Отже, слід очікувати офіційного релізу з Фанару. Саме ці дві церкви, а також частина церков Московського патріархату мають утворити нову українську православну церкву. Рішення про надання автокефалії має ухвалити Вселенський патріархат.  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/sinod-vselenskoji-patriarhiji-viznav-ijerarhiv-upc-kp-ta-uapc-kanonichnimi-grecki-zmi--535491.html

Андрій Юраш: Понад 50% громад УПЦ МП перейдуть до єдиної помісної церкви Ярослав Коцюба 4 Жовтня, 10:200 235 0 0 Андрій Юраш фото з відкритих джерел Директор департаменту у справах релігій: СБУ має перевірити парамілітарні структури Московського патріархату За оперативною інформацією СБУ, проросійські сили в Україні готуються до повномасштабних провокацій, результатом яких має стати захоплення культових споруд. Мета Росії – створити «керований хаос». Боротьба проти надання автокефалії може набути організованої форми у різних містах України з подальшим направленням делегацій до столиці для блокування органів державної влади. Так кажуть у Службі безпеки. Якщо раніше війна проти Томосу велася переважно за межами країни, то після призначення Вселенським престолом екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфілійського та єпископа Іларіона Едмонтонського, з уст прихильників УПЦ МП все частіше лунають погрози про можливе кровопролиття в Україні. З 1 жовтня Московський патріархат розпочав безстрокові акції протесту та пікети під вікнами приміщення, де начебто мешкають екзархи. Попри перші малочисельні акції в СБУ прогнозують, що вони поширюватимуться по всій Україні. Директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» розповів, що при УПЦ МП вже давно функціонують проросійські парамілітарні структури. Чиновник нагадав, що нещодавно керуючий справами УПЦ МП Антоній Паканич фактично закликав вірян чинити опір. Юраш вважає, що це дуже серйозна заява, на яку мають відреагувати правоохоронні органи. «Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі» Пане Андрію, ви як керівник департаменту Міністерства культури у справах релігії зустрічалися з константинопольськими екзархами? Ми перебуваємо в регулярних контактах і маємо можливість обмінюватися інформацією. Зараз крім робочих у нас запланована серія офіційних зустрічей. Десь наприкінці поточного тижня відбудеться зустріч екзархів з міністром (Євгеном Нищуком – «Главком»). На ній вони мають розповісти про завдання своєї місії, а також проінформувати, як просувається підготовка до надання Томосу. Екзархи повідомляли, наскільки тривалою буде їхня місія в Україні? Про це опосередковано було сказано під час зустрічі константинопольських послів з президентом. На наш погляд, після того, як Вселенська патріархія повернулася до тези про Україну як свою канонічну територію, логічно, щоб ця місія і їхнє представництво були постійними. Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі, потрібно усвідомлювати характер процесів. А Україні завжди потрібна комунікація з духовною особою, першим за честю першоієрархом православного світу, який на відміну від першоієрарха московського, вирішив проявити не формальну любов, не прихильність лише до однієї структури, а до всієї православної української громади. І таким чином дав можливість відчути себе членами православної Церкви абсолютно всім: і тим, хто прагне створення помісної Церкви, і тим, хто хоче залишатися в Московському патріархаті. Натомість Москва не розуміє, що ті, хто ще з 1989 року почали процес руху до автокефалії, за жодних обставин не будуть членами російської церкви, і ніколи не повернуться до Московського патріархату. Представники Константинополя затребували з вашого департаменту якісь документи чи статистичні дані? Ні. Всі статистичні дані щодо кожної області і кожної релігійної організації абсолютно відкриті – на сайті міністерства. Екзархи постійно перебувають в Україні? Вони мають обов’язки в тих єпархіях, які очолюють і за які вони відповідають. Тому екзархи можуть від’їжджати з України і повертатися сюди. Будь-яка робота передбачає відрядження. «Вже з 1995 року почалося зростання кількості києвоцентричних православних громад» 1 жовтня прихильники УПЦ Московського патріархату розпочали у Києві протести і пікети під приміщенням, в якому нібито зупинилися екзархи. На вашу думку, чого насправді добиваються протестувальники? Україна – вільна держава. Протести – одна з форм самовиявлення. Але ми маємо розуміти, що це не просто звичайні зібрання людей, які самоорганізувалися і вийшли на пікети. Перед цим у ЗМІ було опубліковано багато повідомлень про те, що цим протестам передувала організаційна нарада під головуванням керуючого справами УПЦ Московського патріархату Антонія Паканича за участі конкретних священиків кількох єпархій. Це ті єпархії, які вже були колись втягнуті у протистояння. Там навіть сформовані спеціальні служби, які можуть організовувати подібні протести і привозити людей. Тобто це насправді підготовлена, організована, спрямована акція, яка вкладається у рамки моделі, яку сьогодні намагається реалізувати МП – демонстрація альтернативної позиції, максимальне опонування процедурі отримання Томосу. Але акція, попри попередньо заявлену підготовку, була досить малолюдною. Так, там було, можливо, до півсотні людей. Бо це формалізована і штучно організована акція. І ці люди не висловлювали думку соборної православної громади, яка є набагато більшою. На жаль, Московський патріархат ніколи не хоче дослухатися до даних соціології та ігнорує об’єктивні статистичні дані. І тому ця структура живе у вигаданому світі. Десятки соціологічних досліджень, починаючи з 1999 року, показують превалювання вірян, які не орієнтуються на Московський патріархат. Але зараз МП спекулює на кількості своїх парафій, яка є найбільшою з усіх православних церков. Треба зрозуміти, чому виникла така диспропорція. По-перше, УПЦ МП є частиною і спадкоємицею Московського патріархату, єдиної дозволеної структури в Радянському Союзі. Тобто були абсолютно різні стартові умови в УПЦ МП, Київського патріархату і УАПЦ. Коли незалежні від МП структури почали формуватися, УПЦ в єдності з Московським патріархатом вже мала 10 тисяч парафій! Вона входила у цей «змагальний період» з вже готовою матеріальною базою, з системою монастирів, духовних навчальних закладів, з підтримкою Москви. І ця різниця стартового потенціалу далася взнаки. По-друге, мережа Московського патріархату була по всій Україні. І тому ці регіональні структури на рівні єпархіальних управлінь, комісій, адміністративних органів сприяли поширенню УПЦ МП. Наприклад, Київський патріархат у багатьох регіонах починав з нуля. Але вже з 1995 року проявилася інша тенденція: почалося зростання відсотка києвоцентричних громад. Тому потенціал зростання Київського патріархату в масштабах всієї держави був і є набагато сильнішим, аніж розвиток УПЦ МП. «Для УПЦ МП громада – це структурна одиниця, яка має перебувати у феодальному володінні» Нещодавно в Богородчанах на Франківщині стався конфлікт навколо церковного майна. З цієї ситуації Московський патріархат намагався роздути великий скандал. Що там насправді відбулося? Це чергова маніпуляція. По-перше, якщо подивитися на первинні повідомлення на офіційному сайті УПЦ МП, на інших сайтах, що відразу розтиражували інформацію, і потім пройшли навіть на російських інформагенціях, то фактично там не було жодного слова правди. Спочатку ледь не розповідали, що захопили церкву. Але про храм мова навіть не йшлася. Конфлікт виник навколо господарських приміщень – келійних корпусів – колишнього домініканського монастиря. Тобто це навіть не православна, а колишня римо-католицька будівля? Так. По-друге, було повідомлення, що приміщення захопив «Правий сектор». Як виявилося пізніше, жодного представника цієї організації там і близько не було. Про «Правий сектор» російські ЗМІ пишуть тоді, коли треба більше загострити ситуацію. Там були присутні представники районної влади, депутати, які ще раніше віддали ці приміщенні в оренду місцевій музичній школі. Свято-Троїцький храм в Богородчанах По-третє, було написано про те, що хтось отримав травму руки, забиття голови, про госпіталізацію. Але насправді жодна людина до лікарні не зверталася. І ніяких насильницьких дій там також зафіксовано не було. Тому зараз представники УПЦ МП щодо ситуації в Богородчанах замовкли, бо намагання створити з неї скандал перекреслені об’єктивними фактами. Проте це зайвий раз демонструє, як маніпулюють і жонглюють неправдою ідеологічно-пропагандистські структури Московського патріархату. Я можу абсолютно стверджувати, що використання засобів пропаганди є властивим для російських інформаційних каналів. Наприклад, як це буває під час переходів парафії з однієї юрисдикції до іншої. Є дані про те, скільки за час війни з початку 2014 року перейшло громад УПЦ МП до Київського патріархату? Такі ситуації виникли майже у 120 громадах. Приблизно третина з них відразу перейшли в Київський патріархат. В іншій третині відбувся перехід стихійним способом, коли більшість громади всупереч меншості стала на бік УПЦ КП. Ще в третині тривають протистояння, коли в храми не допускаються священики або здійснюються почергові богослужіння. З юридичної точки зору, позиція УПЦ МП виглядає абсурдною: вона апріорі не хоче визнавати право громад вирішувати свою долю. Для них громада –  якась структурна одиниця, яка довічно, до другого пришестя, має перебувати у феодальному володінні МП. Наш закон дає можливість абсолютно вільно вірянам змінювати свою релігійну юрисдикцію. І ніхто цьому не може перешкодити. І саме громада володіє усім майном, і має повне право цим майном розпоряджатися – це може бути  храм, будинок священика, автомобілі тощо. А УПЦ МП категорично виступає проти цього. Вона називає переходи громад до іншої юрисдикції «захопленнями храмів», що абсолютно не пов’язується з реаліями та законом. І тому щоразу на різних міжнародних заходах нам доводиться пояснювати, що українське релігійне законодавство є одним із найліберальніших у Європі. «Ми обмінюємося інформацією з СБУ» Чи є загрози справжньої релігійної війни з кровопролиттям, про що говорили Вадим Новинський та інші представники УПЦ МП? Якщо Новинський та інші, хто цим лякає, спровокують та запустять механізм протистояння, то певні конфлікти можливі. Ви якось контролюєте ситуацію? Коли мова йде про конфлікти, то ситуацію мають контролювати правоохоронні органи. Ви взаємодієте з СБУ? Звичайно, ми обмінюємося інформацією. До речі, треба розуміти, що відповідно до існуючої моделі державно-церковних взаємин, реєстрація місцевих громад на рівні регіонів і всі інші моменти, пов’язані з їхнім функціонуванням, належить до компетенції обласних державних адміністрацій, де існують відповідні профільні підрозділи, що займаються релігійними питаннями. Тому ця ситуація повинна також контролюватися ОДА. Сьогодні Росія і проросійські структури в Україні свідомо йдуть на провокування конфліктів. Вони не хочуть діяти в рамках закону, хочуть діяти правом сили. Задля чого створюються групи реагування, як ми могли це бачити в Катеринівці три роки тому. Там місцева громада перейшла до Київського патріархату. Відразу до них приїхали кілька автобусів молодиків, які намагалися спровокувати силове протистояння. Тому, якщо виникне конфлікт із насильством, то він буде на совісті тих, хто не хоче визнавати існуючу легітимну правову базу, яка дозволяє цих конфліктів уникати. До речі, і це незаперечний факт, що в більшості судових справ, пов’язаних з вирішенням питання власності громад, юристи УПЦ МП навіть не намагаються апелювати до закону. Вони прагнуть відшуковувати такі положення базового законодавства, які стосуються лише матеріальної сторони справи. Тобто вони змагаються не за людей, а за майно? Так. На якій підставі охороною об’єктів УПЦ МП займаються парамілітарні, так звані козацькі організації? Очевидно, в кращому випадку – це якісь громадські об’єднання. Хоча переважно це організовані та профінансовані місцевим духовенством чи спонсорами парамілітарні групи. Яскравий приклад – організація «Радомир» у Запорізькій єпархії Московського патріархату. Це відома структура, яка намагається організувати вишкіл буквально з дитсадка до пенсійного віку. Вони згуртовують активних парафіян, які підтримують проросійську орієнтацію. І там не лише фізична й релігійна підготовка. Там, зокрема, читають лекції на політичні теми певної спрямованості. Пару тижнів тому в одному з інтерв’ю той же митрополит Антоній Паканич, апелюючи до соціальної доктрини УПЦ МП, говорив про «право на опір». Тобто вже відверто говориться і підводиться певна ідеологічна лінія під те, що закону не існує, а є їхнє бачення і їхнє бажання, як має бути організований спротив і опір. І в рамках цієї насильницької парадигми можна діяти. Це вкрай серйозна заява, яка має бути вивчена Службою безпеки і всім правоохоронними структурами. Ці парамілітарні організації Московського патріархату озброєні? Я не знаю. Поки що зброя під час конфліктів не застосовувалася. З боку представників УПЦ МП рефреном звучать обвинувачення греко-католиків у тому, що це нібито вони просувають в Україні автокефалію. Зокрема, про це у своєму відкритому листі до патріарха Варфоломія написали народний депутат Андрій Деркач з соратниками. Це знову ж таки спекуляції та маніпуляції. Греко-католицька церква чітко заявила про свою позицію: всі процеси, які зараз відбуваються, це внутрішні справи православних спільнот, в яких УГКЦ не бере участі. Тому з боку представників МП – це апелювання до давніх фобій, поширених серед певної частини православних, намагання законсервувати православну ідентичність на дуже давніх антикатолицьких сюжетах. На вашу думку, помісна православна церква та УГКЦ знайдуть спільну платформу, щоб уникнути конфліктів у майбутньому після появи домінуючої православної конфесії? Не з’явиться домінуючої конфесії. Її і зараз немає. У нас всі рівні перед законом, правовий статус найменшої і найбільшої релігійних структур однаковий. Кількість громад в якійсь окремій релігійній організації не надає їй виняткових можливостей і прав. Читайте також Закон про єдине вікно на митниці сьогодні набув чинності 4 Жовтня, 10:01 Депутат від БПП визнав, що його соратники з фракції деградують 4 Жовтня, 09:32 У «табачників» за останні роки випарувався страх і перед владою - експерт 4 Жовтня, 09:30 Проект «Стіна»: Рада візьметься за облаштування державного кордону 4 Жовтня, 08:36 Не треба вчитися розмовляти українською! Починайте спілкуватися 4 Жовтня, 08:21 Денісова: клопотання Балуха про умовно-дострокове звільнення зіграє на руку Кремлю 4 Жовтня, 07:58 «Майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква» На вашу думку, які будуть найконфліктніші регіони після надання автокефалії Українській церкві? Я думаю, що проблемних у нас взагалі не буде. Бо якщо дотримуватися законодавства, гарантувати всім право вільного вибору, то серйозних конфліктів ніде не повинно виникнути. Ми розуміємо, що існують окремі області, наприклад, на півдні і сході країни, з домінувальною орієнтацією на Московський патріархат. І якщо більшість тих громад вирішить залишитися в єдності з РПЦ - жодних проблем у цьому не має. Натомість є регіони, де абсолютна більшість вірян і духовенства києвоцентричної ідентичності. І я переконаний, що держава мусить забезпечити їм право такого вибору. За вашими прогнозами, який відсоток громад УПЦ МП перейде до помісної автокефальної церкви? Думаю, що половина або й більше структур УПЦ в єдності з Московським патріархатом після надання Томосу і завершення конституювання помісної церкви приєднаються відразу чи в найближчій перспективі. Багато духовенства зараз перебуває в очікуванні. Вони зайняли спостережну позицію. У Верховній Раді лежить законопроект №5309, який передбачає перейменування УПЦ Московського патріархату. Ваш департамент робив правову оцінку цього документа? Так, ми ознайомлені з цим законопроектом. І наскільки відомо, він підтриманий Комітетом Верховної Ради з питань культури та духовності. І я думаю, що після надання Томосу і відповідно до базової традиції, яка склалася в усіх державах, майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква». Адже УПЦ МП де-факто є структурним підрозділом Московського патріархату, про що йде мова в 10 главі статуту РПЦ, а також в 3 параграфі 1 розділу статуту самої УПЦ. Тому я думаю, що абсолютно є логічним, коли віряни зможуть чітко зрозуміти юрисдикційне підпорядкування своїх спільнот – до кого вони належать. Тобто УПЦ МП таки буде перейменована на «екзархат РПЦ в Україні»? Це вже справа самих вірян УПЦ МП. Народні депутати не можуть визначити статус цієї організації, це може зробити лише сама церква. Зокрема, в УПЦ МП розглядаються кілька варіантів. Може залишатися і теперішній статус напівавтономії, може стати екзархатом, а може переформатуватися на окремі митрополії РПЦ. До речі, якщо ми глибше поглянемо на пропагандистські кампанії, які проводить УПЦ МП, то вони мають чисто внутрішню спрямованість. Адже в Москві вже розуміють, що отримання Томосу – невідворотній процес. Завдання, що виконується в межах оцих маніпулятивних технологій – просто намагання зберегти максимальну кількість вірян і духовенства в межах майбутньої реорганізованої церковної структури на території України. Чи відомо, коли може відбутися об’єднавчий Собор? Ймовірно, це питання буде вирішене на найближчому засіданні Священного синоду Константинопольського патріархату. Спочатку екзархи мають відзвітуватися про ситуацію в Україні. І лише на основі їхнього аналізу і моніторингу можна буде говорити про якісь певні речі. Звісно, щоб провести такий об’єднавчий Собор, потрібно, щоб з боку Вселенського патріархату надійшов потужний сигнал про те, що автокефалія майбутній помісній церкві вже надається. Томос – невідворотнє чи може бути форс-мажор? Я абсолютно в цьому переконаний, що Томос буде. Константинополь зробив вже всі необхідні заяви. І якщо зараз відступити від цієї позиції, то це означатиме велику дипломатичну поразку Константинополя, яка йому дорожче коштуватиме, ніж навіть поглиблення конфронтації з Московським патріархатом. Даруючи Томос Константинополь стверджує себе як формотворчу церкву, і водночас отримує потужного і вдячного союзника у майбутній православній спільноті. Якщо зазирнути наперед: де може бути резиденція патріарха автокефальної УПЦ? В Софії Київській? Чи варто збудувати абсолютно новітній православний центр? Це вже справа самої церкви (посміхається). Уявімо, що ченці Києво-Печерської лаври через день принесуть ключі від монастиря і скажуть, що їм було видіння про те, що вони мають приєднатися до єдиної помісної церкви. «Лаври знаходяться у державній власності» До речі, кому зараз належать Києво-Печерська та Почаївська лаври? Лаври у державній власності. Такі об’єкти національного значення нікому у власність не передаються. Нижня частина Києво-Печерської і Почаївська лавра передані на 50 років в оренду УПЦ МП. Відомо, що Почаївська лавра передавалася в оренду Московському патріархату з порушеннями законодавства. Можна через суд цю оренду перервати? Тут немає підстав для суду. Держава надала оренду і в прерогативах державних органів вирішувати її подальшу долю. Тобто, якщо буде зрозуміло, що під час передачі лаври в оренду існували порушення, це може стати підставою для перегляду договору. Це питання в компетенції Кабінету міністрів. Яка на сьогодні ситуація щодо незаконно зведеного монастиря УПЦ МП біля Історичного музею в Києві? Так званий «Десятинний монастир УПЦ (МП)» біля Національного музею (передній план). Фото: Радіо Свобода Зараз щодо цього питання триває суд. Підготовлено безліч документів, які засвідчують, що це було самовільне захоплення території. Жодна державна інституція не надавала дозволу. По-перше, там зареєстрована релігійна громада, але діє монастир, юридичною адресою якого є хутір Вільний в Голосіївському районі столиці. По-друге, приміщення було легітимізоване в невідомий спосіб. Спочатку воно заявлялося як тимчасова споруда. А на виході з’явилися зовсім інші документи. Тому суд триває, і, я думаю, що незабаром ця ситуація вирішиться.  Читайте також: Митрополит УПЦ МП Митрофан: У нашій церкві є протилежні думки щодо автокефалії Чи доцільно на цьому місці після отримання автокефалії відбудувати Десятинну церкву, яка б стала символом правонаступності помісної Української церкви від давньої Київської митрополії? На це запитання мають відповісти археологи. Адже не залишилося відомостей про первісний вигляд Десятинної церкви. Вона кілька разів руйнувалася та відновлювалася. Нещодавно в Глухові Сумської області виник скандал навколо запланованого аудиту Міністерством  культури місцевої церкви УПЦ МП. Ви можете прояснити деталі? Це не в компетенції нашого департаменту. Цим питанням займаються управління історичної спадщини міністерства, музейне управління, а також відділ переміщення культурних цінностей. Наскільки я розумію ситуацію, народні депутати були стурбовані можливим вивезенням за межі України історичних та культурних пам’яток, що зберігаються у Спасо-Преображенській церкві, яка є частиною великого Глухівського заповідника. Були такі випадки, коли цінності справді вивозилися? Можливо. Втім я не знаю жодного задокументованого випадку. Але доцільно було б провести аудит храмів? На це запитання краще б відповіли фахівці профільних управлінь. Добре, але ж церковні цінності можуть на лише вивозити, а й викрадати. Наприклад, нещодавно з’явилася інформація про крадіжку, а потім швидке знайдення ікони святого Георгія Переможця в Києво-Печерській лаврі. Кому належить майно в церквах, які входять до комплексів державних заповідників? Це складне запитання. Деяке майно могло вже бути надбане самою церковною організацією. Очевидно, якщо мова йде про все те, що є історичною спадщиною, воно, звісно, має бути під контролем держави. На вашу думку, після створення помісної автокефальної церкви, можна через міжнародні суди вимагати повернення церковних історичних та культурних цінностей, що були вивезені з України? Наприклад, повернути з Москви вкрадену ікону Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, вивезені після зруйнування більшовиками залишків унікальної мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря тощо. Адже навіть в 20-х роках минулого століття була створена паритетна комісія з фахівців України та РРФСР щодо повернення вивезених культурних цінностей. Наряд чи ми зараз могли б ревізувати справи багатосотрічної давнини. «Стаття 30-та закону «Про свободу совісті» зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні» Окружний адміністративний суд Києва ухвалив позов ГО «Неурядова організація верховенство права» до президента Порошенка щодо його звернення через Верховну Раду до Вселенського престолу з проханням надати Томос про автокефалію. На вашу думку, які шанси у цієї справи? Сподіваюся, що у цьому випадку суд проявить фаховість і компетентність. Адже жодних порушень з боку президента немає. Стаття 30 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» навіть зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні. І в цьому контексті, я думаю, жодні технології та ідеологічні впливи не завадять суддям ухвалити справедливе рішення. Тобто президент мав незаперечне право звертатися з ініціативою до Константинопольського патріархату? Чому президент має бути обмежений у своїх повноваженнях, тим паче, що закон йому такі повноваження делегує? На мою думку, якби глава держави не робив нічого, тоді б це було якимось порушенням. Президент не обмежував нічиїх прав, жодної релігійної організації, навпаки, він сприяє реалізації прав значної частини соціуму, яка хоче мати помісну православну церкву.  Читайте також: Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату Ярослав Коцюба, для «Главкома» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/andriy-yurash-ponad-50-gromad-upc-mp-pereydut-do-jedinoji-pomisnoji-cerkvi-533380.html

У Синоді РПЦ, який збереться сьогодні у Мінську, не засідає жоден білорус 15 Жовтня, 10:560 37 0 0 Фото: Svaboda.org Щодо російського патріарха Кирила в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?» Синод Російської православної церкви в Мінську проходить в історичний момент для православ'я у світі. Після того як Українська церква отримає незалежність з рук Вселенського патріархату, на те саме по праву може розраховувати і Білоруська. Про це пише білоруське видання «Наша Ніва».  «На тлі України ідея про білоруську автокефалію, яка ще рік тому здавалася чимось фантастичним і тому недискусійним, набуває цілком відчутні форми. У головах білоруського кліру відбувається революція, в цей же час патріарх московський прилітає сюди, щоб позначати територію і погрозити українському православ'ю, яке вважає «своїм», - пише видання.  ЗМІ звертає увагу: щодо російського патріарха Кирила (Гундяєва) в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?»  «Було б логічно, якби в Константинополі Кирило обговорив з Варфоломієм, як разом видати Україні Томос - це дозволило б Москві зберегти обличчя. А що він зробив замість цього? Доводив Варфоломію, що українська нація - новоутворення, а тому і церква повинна підкорятися Москві. Це сором», - говорить джерело в церковних колах. До речі, на синоді РПЦ мало що немає жодної людини, яка би захищала білоруську позицію, там взагалі немає жодного білоруса. Православні Білорусі представлені там рязанським митрополитом, який за чотири роки жодного разу не продемонстрував еволюції своїх поглядів.  «Немає причин думати, що колись в майбутньому він стане для білорусів «своїм». Тут Павло (Пономарьов) продовжує займатися тим, чим займався в США, Ізраїлі або Австрії - просуває інтереси Москви. Показово, що навіть Лукашенко перестав зустрічатися з митрополитом Павлом. Якщо спочатку антипатія висловлювалася в порушенні протоколу (на Різдво Лукашенко повинен був провести півгодини в Свято-Духовому соборі разом з Павлом, але пробув лише 15 хвилин), то на Великдень він взагалі запалив свічку разом з ... митрополитом Філаретом, повністю проігнорувавши Павла», - пише видання.  Зазначається, що Лукашенко відмовився від зустрічі з Павлом і в рамках заходів Синоду.  «Цікаво, чи вистачить у сьогоднішнього глави Білорусі сміливості поставити питання про те, щоб керівником Білоруського екзархату став білорус і щоб білоруська держава теж отримала свою самоврядну церкву?», - резюмує ЗМІ. За підсумками синоду Російської православної церкви, який збереться у Мінську, буде ухвалено рішення щодо відповіді Константинополю на його дії з українського питання. У РПЦ обіцяють жорсткі кроки. Також російська сторона переконує, що УПЦ МП є єдиною канонічно визнаною та продовжить своє служіння навіть після створення єдиної помісної церкви в Україні. Наразі у Філарета закликали УАПЦ і Московський патріархат почати готувати об’єднавчий собор. Втім, як відомо синод РПЦ в Мінську готує «жорстку відповідь» на дії Константинополя. Крім того стало відомо, що московська церква хоче анафеми для Варфоломія за зняття прокляття з Філарета. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду щодо української церкви.  Більше читайте у матеріалах «Главкома»: Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/u-sinodi-rpc-yakiy-zberetsya-sogodni-u-minsku-ne-zasidaje-zhoden-bilorus--536315.html

З'явився повний текст рішення Синоду РПЦ про розрив відносин з Константинополем 15 Жовтня, 23:250 2 0 0 Синод Російської Православної Церкви Для всіх священнослужителів РПЦ неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в обрядах, що здійснюються в її храмах Російська православна церква (РПЦ) 15 жовтня на засіданні Синоду прийняла рішення про повне припинення євхаристійних відносин з Константинопольським патріархатом. Повний текст рішення опублікований на сайті РПЦ.   «Зі щирим болем Священний Синод Російської Православної Церкви сприйняв опубліковане 11 жовтня 2018 року повідомлення Константинопольської Патріархії про прийняті рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату: про підтвердження наміру «надати автокефалію Українській Церкві»; про відкриття в Києві «ставропігії» Константинопольського Патріарха; про «відновлення в архієрейському або ієрейському чині» лідерів українського розколу і їх послідовників і «повернення їх вірних до церковного спілкування»; про «скасування дії» соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату», - йдеться у заяві. Також зазначається, що «ці беззаконні рішення Синод Константинопольської Церкви прийняв в односторонньому порядку, проігнорувавши заклики Української Православної Церкви і всієї повноти Російської Православної Церкви, а також братських Помісних Православних Церков, їх Предстоятелів і архієреїв до всеправославного обговорення питання». «Вступ до спілкування з тими, що пішли в розкол, а тим паче відлученими від Церкви рівносильно ухиленню в розкол і суворо засуджується канонами Святої Церкви…Рішення Константинопольського Патріархату про «відновлення» канонічного статусу та прийняття в спілкування колишнього митрополита Філарета Денисенка, відлученого від Церкви, ігнорує ряд послідовних рішень Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, правомірність яких не підлягає сумніву», - наголосили в РПЦ. «Лицемірно виправдовуючись прагненням до відновлення єдності українського Православ'я, Константинопольська Патріархія своїми безрозсудними і політично вмотивованими рішеннями вносить ще більшу поділ і посилює страждання канонічної Православної Церкви України», - додали в Російській православній церкві. В РПЦ зазначили, що «відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян — участь в обрядах, що здійснюються в її храмах». Нагадаємо, на засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви, що відбулося 15 жовтня в Мінську, було прийнято заяву Синоду «в зв'язку з посяганням Константинопольського Патріархату на канонічну територію Російської Православної Церкви». В РПЦ заявили, що члени Священного Синоду «визнали неможливим подальше перебування в євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом». В УПЦ КП заявили, що Синод РПЦ повторює політику Кремля. Нагадаємо, у понеділок, 15 жовтня, у Мінську під головуванням російського патріарха Кирила пройшло засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Перед засіданням Синоду Кирило заявив, що зустріч має «дуже важливий» статус, і анонсував «певні рішення стосовно України». Також 15 жовтня у Мінську російський патріарх Кирило зустрівся з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду Константинопольського Патріархату щодо української церкви. ОПИТУВАННЯ Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/zyavivsya-povniy-tekst-rishennya-sinodu-rpc-pro-rozriv-vidnosin-z-konstantinopolem-536423.html