З дитинства я бачив, як радіють жінки - нюхають квіти, обіймають їх, носяться із ними, як із якимось скарбом... 

Звісно, виглядають вони дуже гарно, яскраво, особилво якщо ще й майстерно прикрашені стрічечками, папером, тканиною тощо. І запах у них яскравий - різноманітні аромати поєднуються у чудову композицію в букетах. А до того ж, подарований букет розцінюється як знак уваги, поваги та якихось почуттів. 

Це все приємно, і зрозуміло - людина має милуватись світом, дарувати коханим частинку радості та щастя, АЛЕ!!!

Чия це була вигадка - знищувати чудову запашну рослину, щоб вмираючою приности її до людини яку кохає? Чому не вигадали приносити вмираючих кошенят чи цуценят? Надрізати їм десь, чи заклеїти задній прохід...щоб пожили без наслідків пару днів і вмерли б тихенько... Теж гарна іграшка була б. Пару днів погрався і викинув на смітник. Ніяких обов'язків, ніякої відповідальності.

Адже саме так поводяться із квітами - чудову живу красу виривають із землі саме під час квітнення, коли вона тільки-тільки починає проявляти себе світу, ніжна істота, тендітне творіння природи, що вбивають просто тому що воно дуже красиве.

Живі квіти несуть в собі живу енергію, наповнюють дім справжною радістю та вдякою за піклування, яке ми їм оказуємо.. Мертві рослини не можуть дати справжнього повноцінного задоволення - лише тимчасову втіху, яка вмирає навіть швидше, ніж самі квіти. Вбивати щось живе та прекрасне - змушена вигадка бізнесу. Тільки продавцям квітів вигідно, щоб було саме так, а за нормальною логікою має бути зовсім інакше.

Чому б не дарувати живі у горщику? Є такі квіти, якіми можна щоденно милуватись багато років, а якщо не влаштовує одноманітність - можна в декілька горщиків саджати різні квіти, що житимуть недовго, і змінятимуть один одного природним чином.

У крайньому випадку - робити і дарувати штучні квіти. Вони нейтральні, порожні, але якщо спробувати зробити їх самому, наповнити сенсом, думками про людину, для якої створювались, чи емоціями, які надихнули на творчість - то це вже буде у сто разів краще, ніж дарована скалічена вмираюча рослина, навіть із найкращими намірами...

Напевно мої думки викличуть багато протестів (особливо серед жінок), але я все-одно проти букетів квітів у подарунок. На мій погляд - це жорстоко і невиправдано.

Бажаю всім вам яскравих теплих приємих та радісних емоцій, друзі. Радійте чарівній красі природи, бережить її - і ми станемо жити в світі сповненому божественної краси (-:

Виявляється, сакури квітнуть вже в повну силу. Правда, побачив їх не в парку Кіото — до "Лісової" поки не доїхав, а біля оперного театру.

Прикол в тому, що поруч тусувалась японська делегація. Мабуть теж святкували цвітіння сакур (в Японії навіть є спеціальне свято).

Ну а я вирішив скористатись нагодою і пофоткати. Правда, не знаю куди приткнути фотки в основному блозі. Який фотозвіт зробити.

Сподобалось, що поруч ростуть три різних види сакури. Зблизька відмінності не дуже помітні, але здалеку видно 50 відтінків рожевого:)

Колись тут робила блог про те, як йде робота над моєю найголовнішою картиною. Тоді я обіцяла, що наступний блог буде вже з готовою роботою. Потім я залишила блог і довго тут не з'являлася. Та тепер я повернулася і виконую свою тодішню обіцянку. Готова "Магнолія для мами". Ця робота стала моїм шедевром серед усіх моїх робіт, бо вона не така, як усе інше.

Якби мама була жива - їй би сподобалася ця робота.

Я робила її 4 роки - це з усіма перервами, невчасностями, справами, які забирали усю увагу на себе.

Зігокактус зацвів передчасно. Зазвичай, він квітує з січня, але цього разу квітки з'явились ще на початку грудня, якщо не раніше. Причому, квітнуть рясно.