богу богове
- 20.06.17, 21:18
присвята моїй любій доні
Човником Місяць у Всесвіт пливе,
Сон тихий лагідний доню гойдає.
Сон - світ чарівний, де казка живе -
Звідти щоночі вона прилітає.
Очі заплющуй, у путь вирушай,
В мандри - країною мрій та чудес!
Віру в дива, доню, не залишай!
Спи, янголя - подарунок небес!
22.07.2010
Лише пам’ять про доторк руки
Залишився на шкірі ..і холодно
Лише мить були поряд шляхи
Аби швидко розбігтися порізно
Молодого місяця блиск
Заховався у білім волоссі
Мовчазливої темряви крик
Відчувався в багатоголоссі
І стирається з пам’яті ніч
Бо можливо вона лиш наснилась
Не було а ні слів, а ні зір
Лише доторки рук залишились
19 травня 2008 року
---
Сказати тобі не виходить нічого
І щось показати - не взмозі ніяк...
Ніяк не спинити кошмарів дороги,
І не розчинити пісок у морях...
---
Крізь вечір дивлюся, як падають зорі,
Як роси спадають на трави з небес,
Проміння останнє, ховається в гори,
Здається в вершинах я бачу Тебе...
---
Вогонь догоряє, скрадаються тіні,
Холоне земля, засинаючи в ніч,
У сни поринаю, у них завжди вільний,
І буду готовий сказати ту річ...
---
Хватило бы смелости громко смеяться,
Когда все вокруг о усопшем скорбят?
Хватило бы смелости в гору подняться,
Когда с той горы на вас камни летят?
Хватило бы смелости доброму другу,
Подножку поставить при беге его?
Хватило бы смелости мать иль подругу,
Словом недобрым назвать вдруг-чего?
Не страшно ли было б размашистым шагом,
Пройти под налётом вражеских пуль?
Не страшно ли было б смотреть ясным взглядом,
В лицо пацана проглотившего дурь?
Не страшно ли было б с разгончика прыгнуть,
В водицу, что в северном море течёт?
Не страшно ли было б красивую птицу,
Впустить где сидит голодающий кот?
Что страшно тебе и чего ты боишься?
К чему никогда не сподвигнет тебя?
Чего никогда с тобой не случится?
К чему приведёт трезвость мысли твоя?
© Ветер Города
Остання,
найрозмінніша з монет
По мандрах –
згаслим сонцем на землі…
Я майже полюбила
Інтернет –
Як люблять дощ.
Бо в нім не видно сліз.
А той, хто взяв
і витрусив з міхів
Із непотрібним
мотлохом чуттів,
Без жодних слів,
без намірів лихих
Давно пішов.
Мені здалося – втік.
Дощить.
І повертає на сумне.
В калюжах – зорі.
У калюжах – лід…
Я лиш боюсь,
не вистачить мене –
Якраз мене! –
на постіль або хліб.
З моїх безсонь,
розсипаних вночі,
Росте полин.
Гіркий і запашний.
В Інеті – тиша.
Скайп також мовчить
Укупі з тим,
хто винен без вини.
Тож – не пристало
плакати мені:
Напевно, в нього
є що віддавать
За постіль, хліб…
За лід і перший сніг,
В якому сліз
вже точно не сховать.