Модні журнали -
Слайд-шоу в зіницях,
Навушники - мури між EGO та
світом.
VIP-термінали,
Пещені киці -
Блиск і жахи макабричного літа.
Розкошів надмір,
Печалей по вінця -
Літо вродило хлібами і кров'ю.
Диявольський намір -
Зганьбити вкраїнця,
Згноїти, убити Вкраїну любов'ю.
Імперське братерство, ординські обійми
Здушили; летять Вельзевуловим роєм
Жорстокі чужинці, готові до бійні.
"Хто в черзі наступний померти героєм?"
Mall-и, кав'ярні, планшетні зіниці,
EGO і розкоші - мури від світу,
Вибухи й смерті на схід від столиці...
В чергу, герої воєнного літа!..
(липень
- 31 серпня 2014)
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 53314
Модні журнали -
Слайд-шоу в зіницях,
Навушники - мури між EGO та
світом.
VIP-термінали,
Пещені киці -
Блиск і жахи макабричного літа.
Розкошів надмір,
Печалей по вінця -
Літо вродило хлібами і кров'ю.
Диявольський намір -
Зганьбити вкраїнця,
Згноїти, убити Вкраїну любов'ю.
Імперське братерство, ординські обійми
Здушили; летять Вельзевуловим роєм
Жорстокі чужинці, готові до бійні.
"Хто в черзі наступний померти героєм?"
Mall-и, кав'ярні, планшетні зіниці,
EGO і розкоші - мури від світу,
Вибухи й смерті на схід від столиці...
В чергу, герої воєнного літа!..
(липень
- 31 серпня 2014)
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика гражданская
Свидетельство о публикации № 53314
Чому наші "патрійоти" живуть меланхолійним минулим-
учітся як Минуле слугує сучасникам у Японії-
Ямато.
Якщо навіть поверхово глянути на нашу історію і подивитися, що з нами робили, ми переконаємося, що керували нами різні люди, різні імперії, різні добродії, різні ощасливителі й визволителі. З нас постійно ліпили якийсь тип. А тих,котрі в цей тип не вписалися, – їх вже давно нема. Їх просто вистріляли, повивозили, примусили мовчати або перетворили на агентів КДБ.
Нас століттями вчили тої терплячості. А нетерплячих людей вивезли. Нетерплячі люди були в Україні напередодні проголошення її Незалежності, коли повиходили з тюрем і концтаборів колишні в’язні. Але вони зараз або глибоко літні люди, або повмирали. А нове покоління – інше, воно виховувалося за інших обставин, його вчили мовчати. Хоча… Чи дуже бунтували люди після війни? То дійсно в традиції нашого народу – терпіти.
Тепер люди, які живуть в містах, кинулися в села, щоб виживати. Ми виживаємо. Але чи такого виживання сподівалися 20 років тому, коли всі раділи й мали гордість? В селах лишилися переважно непрацездатні люди із незначними вкрапленнями лікарів, медиків, священиків.
Ще одна страшна, на мій погляд, річ відбувається. Подивіться телебачення: всі передачі – російськомовні, пісня звучить переважно російська. Створюється враження, підозрюю, що свідомо, буцімто успішні люди — то є люди російськомовні. А україномовні — то такі селюки, які не вміють інтернетом користуватися. Бо хто в селі інтернетом зі старшого покоління користується? Бібліотеки нема, книги — дорогі. Та й не читають їх, бо нема часу — є корова, коні, город, мотика. І так все йде. І на тлі тих довгоногих глямурних красоток і красенів, званих вечірок виявляється, що ті українці — такі собі австралійські аборигени, котрі ходять зі своїми бумерангами-мотичками, а решта – “красивые, правильные люди, которые знают, как жить, умеют жить, правильно умеют жить”. Вони — успішні люди, а ти — лох. Ну то й будь лохом. То настирливо вправляється в мізки людей.
Ростислав Павленко
від 9 червня
Русифікація – у широкому сенсі, включаючи економічний, соціально-політичний та інші аспекти, – несе загрозу не лише суспільствам, на які спрямована, а й кожній людині в них. Найбільша небезпека походить безпосередньо із засад, на яких базуються ідеї, що їх засобами русифікації нав’язують сусіднім країнам. Вони просуваються шляхом потурання ницим, приземленим рисам людської психіки. Це веде до деградації – як особистісної, так і суспільної. Деградовані ж люди, а поготів суспільства, не здатні на прориви, економічні дива й розквіт добробуту.
По-перше, «особливий шлях», який пропонує Росія, так докладно й не було розтлумачено. Головні його версії зводяться до того, що «російська цивілізація» відмінна від західноєвропейської, а тому адептам «русского міра» належить не любити все західне, а захоплюватися російським, «ісконним», «нашим». Причому ця любов має бути без запитань. Тут маємо справу зі звичайним протиставленням свій–чужий, культивуванням «духу зграї» й придушенням інакомислення, що неодмінно веде до застою. Більше того, глузування із Заходу з його раціоналістичним підходом і принципом індивідуальної відповідальності за свою долю веде до потурання «розхлябаності» й до споживацтва: у житті розраховувати на «авось», невдачі топити в алкоголі та звинувачувати в них внутрішніх і зовнішніх ворогів. Із таким ставленням, до того ж оспіваним російським «маскультом», годі дивуватися низькому середньому рівню життя в країнах, що є сателітами Росії, та й у власне російській глибинці.
По-друге, зрозумілі й прийнятні для більшості цілі – створення умов для реалізації кожної людини й на цій основі зростання добробуту – ледь не з перших років існування Московської держави її керівництво намагалося підмінити штучним фетишем. «Третій Рим», «Світова революція», «Світле комуністичне майбутнє», «Постала з колін Росія, яку мають боятися» тощо. Існування фетиша суто функціональне: воно виправдовує «тимчасові труднощі». В ім’я світлої мети можна вимагати терпіти сваволю влади, неефективність економіки, збагачення купки «тих, хто думає за всіх нас». А опозицію придушувати не за те, що хоче щось змінити в країні, а за перешкоджання рухові до всезагального щастя. Чим знов-таки забезпечується застій і брак ініціативи. До того ж Велика Мета виправдовує небезпечні прожекти на кшталт «маленьких переможних воєн», де гинуть представники всіх націй, які дали втягнути себе в утворення на чолі з Росією.
По-третє, традиційна конструкція російської влади як авторитарної ієрархічної системи спонукає відкидати всі прояви ініціативи «з низів». Російський апарат має своєрідний «історичний страх» перед демократизацією. Спроби бодай часткового відкриття прихованої владної касти й повернення її обличчям до людей закінчувалися розпадом імперії. Так було в «Смутні часи» після Ґодунова, у 1917-му після Тимчасового уряду, у 1991-му після Ґорбачова й за Єльцина... А тому з профілактичною метою із суспільства витравлюють ініціативу, активних і амбітних або залучають до служіння владі, або репресують, або змушують до еміграції. А ті, хто залишилися, мають бути в усьому покірні владі. До того ж і для безініціативних є принада: за них думатиме й вирішуватиме хтось інший. А по змозі забезпечить сяку-таку пайку.
Таким чином, у «Русскій мір» країни й суспільства буквально «скочуються», втрачаючи можливості для розвитку й стаючи ресурсним придатком для амбіцій російської верхівки. Однак із цієї похилої площини можна зійти. Зіставляючи країни з різним ступенем русифікації, бачимо чітку тенденцію: що вільніша від російського впливу еліта й суспільство країни, то більшого вона досягла в економічному розвитку й добробуті людей. Грузія, яка спромоглася на реформи, залишила в рейтингах розвитку далеко позаду Білорусь і Україну. Естонія й Литва, які послідовно опиралися втручанню російських чинників у внутрішнє життя, стабільніші за Латвію, яка чи не найбільше постраждала від кризи економічної й нині потрапила в кризу політичну, що спровокували олігархи зі зв’язками в Росії.
Для того щоб зійти з похилої, треба на кожну з удаваних принад русифікації знаходити відповідь, яка вестиме до подолання бідності – чи фінансової, чи духовної. Бракує робочих місць, громадяни не виявляють ініціативи? Спростіть умови для створення й розвитку бізнесу, запровадьте навчання й пільгові кредити для тих, хто готовий відкрити власну справу. Маскульт сусідньої держави героїзує п’яниць і нероб, паплюжить вашу історію? Підтримайте національний культурний продукт, зробіть жорсткішими вимоги щодо дотримання квоти державної мови. Бізнес сусідньої держави за підтримки чиновницького апарату перебирає контроль над підприємствами? Запровадьте прозорі приватизаційні конкурси. Проплачені «агенти впливу» створюють інформаційні чи силові провокації? Примусьте працювати на свою, а не сусідню державу органи безпеки. Економіка олігархізується? Подрібнюйте олігархії, проводьте демонополізацію, реально підтримайте малий і середній бізнес.
Рецепти не нові, проте вони працюють. Варто лише зрозуміти, що альтернативою їм є «зливання» в «Русскій мір». Знову вибиратися з нього буде тяжко й складно, тож ті, хто допустить таке зливання, звільнення вже не побачать.