Два Василя: Симоненко і Стус
- 08.01.20, 21:32
- Ми любимо тебе, Україно!
«Мирова угода» з російським Газпромом, яку схвалив уряд зелених невігласів – це афера століття і результат змови зеленої влади запроданців із Кремлем, внаслідок чого Україна втратила можливість стягнути з Росії як мінімум 20 мільярдів доларів.
Разом із «справою Геруса» – ворожа експансія російської електрики в Україну – «газова справа» буде одна із найгучніших судових процесів після фіаско цієї некомпетентної і продажної влади. Ще ніколи Україна не була настільки залежною від країни-агресора, як сьогодні, за що обов‘язково настане час відповідальності.
Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії
У Православній церкві України вперше офіційно відбувається богослужіння на честь Різдва Христового 25 грудня, за новоюліанським календарем. Місцем його проведення став Свято-Троїцький кафедральний собор ПЦУ в Луцьку, організатор – Волинська єпархія ПЦУ.
Як передає “Новинарня“, Різдвяна літургія, відповідно до анонсів, почалася в середу, 25 грудня, о 10:00. Очолив богослужіння митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич).
Фото: Новинарня
У першому Різдвяному богослужінні ПЦУ за новоюліанським календарем взяв участь ще один архієрей ПЦУ – єпископ Херсонський і Каховський Борис (Харко).
Фото: Новинарня
Владика Михаїл, запрошуючи до літургії, зазначав, що “розпочинати різдвяні святкування можна вже цього дня, акцентуючи увагу не на конкретній даті, а на події про прихід у світ Спасителя та на періоді від 25 грудня до 7 січня”.
Фото: Новинарня
На богослужінні у Троїцькому храмі у середу були присутні сотні православних вірян, і не лише з Луцька. Вони віталися словами “Христос ся рождає!”, “Христос народився! Щоб ти мені крепкий був!” тощо.
Фото: Новинарня
За словами присутнього на літургії отця Сергія, відзначити Різдво за новоюліанським календарем прийшли близько двох третин парафіян, які приходять на Різдвяну службу 7 січня: “Сама єпархія не очікувала такого напливу”.
Фото: Новинарня
Зеленський розпустив минулий парламент через його низький рейтинг. Останнє соціологічне опитування показує, що лише 6% людей підтримує діяльність нинішньої Верховної Ради, де більшість захопили «слуги». Це і не дивно, якщо дивитись, хто там зараз сидить. Якийсь «Скотний двір» Оруела! Гвалтівники, убивці, аліментищики, педофіли – жодного дня без скандалу не минає.
З такими рейтингами і «слугами» влада немає не лише жодного мандату народу, а навіть морального права продавати нашу землю, дерибанити державну власність, легалізовувати азартні ігри і проституцію всупереч волі більшості громадян.
В уряді такі ж брехуни, як і в Раді. Головний із них – технічний прем’єр-міністр. Всі пам‘ятають, як цей переросток заїхав у Кабмін на самокаті, а тепер літає у другорядні відрядження на державному літаку за мільйони народних гривень. У найбіднішій країні Європи! Де більшість людей без субсидії не здатні самостійно заплатити за комуналку! І сором не задушить цих ненажерливих «слуг»?!
Це не слуги народу, а кровопивці! Наше завдання – об’єднуватись і протистояти знищенню країни.
Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії
В разгар голода Кремль специальной директивой приказал не выпускать крестьян с территории Украины и Кубани в другие районы ... О том, что всех украинцев собирались выселить из Украины, на ХХ съезде КПСС признался Хрущев ...
Настоящей дискуссии относительно геноцидного характера Голодомора нет. И не может быть, потому что для дискуссии нужны факты. А фактов - нет у "конспираторов" Голодомора, которые уже договорились до того, что украинцы сами умирали миллионами (чего история ни разу не фиксировала на территории Украины даже в Средневековье).
А что же говорят факты?
Численность украинцев в СССР по всесоюзным переписям соответсвующих годов составляла:
1926 год - 31 млн 194 тыс 976,
1937 - 26 млн 421 тыс 212,
1939 - 28 млн 111 тыс 007,
1959 (после включения около 7 миллионов галичан, волынян, буковинцев и закарпатцев) - 37 млн 252 тыс 930.
Среднее соотношение населения СССР между переписями 1926 и 1937 годом (без учета пострадавших от голодоморов украинцев и казахов) составило 119,4%, т.е. прирост почти 20%.
Численность украинцев за это же время уменьшилась до 84,7% от численности украинцев в 1926.
То есть по состоянию на 1937 год число украинцев составило всего 70,9% от количества, которое должно быть в случае распространения на Украину общегосударственных тенденций. В таком случае потери Украины от Голодомора составляют 10 миллионов 844 тысячи.
За эту перепись 1937 года ее исполнителей расстреляли.
Дело в том, что Сталин на XVII съезде ВКП (б) уже назвал цифру численности населения СССР на конец 1933 г. - 168 млн. человек. В этих условиях данные переписи 1937 г., показывали гораздо меньшую цифру - 162 млн человек. Цифру решили подправить.
По данным новой переписи 1939 года количество украинцев сократилось с 31,195 миллиона в 1926 году до 28,111 миллиона в 1939, т.е. на 3,084 миллиона человек. За это же время произошел прирост количества русских в СССР на 21,8 миллиона (28%).
Население всего СССР выросло за это время на 23,5 миллиона (16%).
Если бы Голодомора не было, то численность украинцев, при условии распространения на него общесоюзных темпов прироста, в 1939 составила бы 36,19 миллионов, т.е. на 8,075 миллиона человек больше от имеющейся по данным переписи 1939 численности.
Подчеркнем, это заниженные данные, поскольку общесоюзные темпы прироста уже изначально занижены (за счет Украины и Казахстана).
В 1932-1933 годах более половины всех смертей в СССР приходились на Украину, при том, что население Украины составляло лишь пятую часть населения СССР.
В рядовом украинском селе от Голодомора погибло в 2-4 раза больше людей, чем во Второй мировой войне.
Следующая после 1939 перепись населения в СССР была проведена только в 1959 году. С 1926 года, т.е. за 33 года, количество украинцев выросло всего на 1,5 миллиона.
И это при том, что на рубеже 1930-1940-х годов Украина получила значительное вливание населения вследствие вхождения в ее состав Галичины, Закарпатья и Буковины.
Поляки помнят и чтят двадцать тысяч своих соотечественников, которых большевики расстреляли в Катыни.
Однако в Украине на протяжении голодного 1933-ого каждый день была такая "Катынь".
Такой вот союз и такие "общие корни".
Поэтому Голодомор - это именно геноцид украинского народа, а не "общая трагедия народов СССР", тем более, что вожди этих народов десятилетиями отрицали сам факт Голодомора, а некоторые отрицают до сих пор.
Еще в начале ХХ века Украину по скорости роста населения сравнивали с Китаем. А сегодня Украина - № 1 в мире по скорости уменьшения населения.
Сейчас Украина на 7-м месте в мире из 230 стран по скорости уменьшения населения. А среди соразмерных стран - на первом (все сравнительные данные - с СИА World Factbook).
Украинцы - на 6-м месте в мире из 223 стран по смертности на 1 тысячу населения; хуже нас 5 стран - Ангола, Афганистан, Южная Африка, Нигерия и Россия.
Украина на 198 месте по уровню рождаемости из 221 стран (позади нас из соразмерных государств только постиндустриальные Япония, Италия, Германия и Южная Корея).
Украина на 211 месте из 222 по количеству рождений на одну женщину ( из соразмерных государств позади нас только Япония и Южная Корея).
Кроме того, Украина - на первых местах по уровню заболеваемости социальными болезнями и болезнями, быстро распространяющимися в деморализованных обществах.
Это последствия не независимости, а именно СССР.
Депопуляция сельского населения Украины (то есть превышение числа смертей над рождениями) началась еще в 1979 году, и уже тогда стало понятно, что до перехода этой тенденции на город остались считанные годы.
Если посмотреть на статистические данные, то увидим, что лучшие социальные показатели в тех регионах, которые меньше времени были в "союзе".
Как же так случилось, что Украина, которую еще недавно сравнивали с Китаем по скорости роста населения, стала зоной демографической катастрофы? Куда же делись дети из украинских семей, как, например, у режиссера Александра Довженко, где он был четырнадцатый?
Дело в том, что по всему СССР в 1932-1933 годах лишь в Украине применялись военные операции по ограждению, с тем чтобы не дать населению спастись от голодной смерти.
Области Украины, населенные пункты, а также сама граница УССР в 1932-1933 годах были окружены военными отрядами, в столкновениях с которыми погибли многие беглецы. Этому есть масса доказательств, записанных свидетельств уже умерших и свидетельств еще живых людей.
Единственным регионом, кроме Украины, где в 1932-1933 годах были применены вооруженные силы для ограждения территорий после изъятия продовольствия у населения, стала Кубань - единственный регион СССР вне Украины, где в то время преобладало украинское население.
По всему периметру границы Украины, от Житомирщины до Луганщины, расположены многочисленные украинские села, которые вымирали от голода, а в нескольких километрах, за границей Украины, население других республик - России и Беларуси - не вспоминает жертв голодомора.
Только относительно населения Украины было принято постановление, которое ввело изъятие у крестьян не только зерна, а всех без исключения пищевых запасов.
В разгар голода 22 января 1933 Кремль специальной директивой приказал не допускать выезда крестьян с территории Украины и Кубани в другие районы, а "тех, кто пробрался на север" немедленно арестовывать, и, после того, как были выявлены "контрреволюционные элементы", высылать на места предыдущего проживания.
В разгар голодомора, 17 марта 1933 года, было принято постановление, согласно которому выход из колхоза допускался только с разрешения администрации на основе организованного набора рабочей силы.
Поселенцев из других республик и красноармейцев, которые заселялись на место вымерших крестьян, власть обеспечивала продовольствием, а местное население Украины и Кубани - нет. Об этом в Украине и на Кубани есть множество живых свидетельств.
Голодомор проводился параллельно с возобновлением масштабных репрессий против культурной элиты Украины и свертыванием украинизации в Украине и на Кубани.
О Голоде в Поволжье 1921-1922 годов в СССР можно было свободно писать, а о простом воспоминании о Голодоморе в Украине еще в 1980-х годах можно было попасть за решетку. В разгар Голодомора в Украине СССР называл сообщение о нем в мире "грязной клеветой" и продолжал так делать еще много десятилетий.
Во время Голодомора в Украине в 1932-1933 годах СССР экспортировал за границу миллионы тонн зерна и значительные объемы других продуктов, чему есть масса подтверждений в официальной биржевой статистике.
Убийство миллионов украинцев нанесло значительный ущерб экономике СССР. Наиболее уязвимыми к голоду являются дети. Они должны были стать продуктивным населением и основой экономического могущества страны. Однако СССР все равно пошел на их убийство. В украинских селах постоянно рождались люди, воспитанные на украинском языке в украинских традициях. Спасти их от голодной смерти стоило бы копейки по сравнению с тем, что эти люди ежегодно бы зарабатывали для страны. Однако руководство СССР их не спасло.
Наконец, спросим себя: неужели в такой стране, как СССР, где люди часто боялись говорить шепотом под одеялом, могли умирать от голода миллионами на протяжении почти двух лет без ведома и одобрения этого в Москве?
Иностранные дипломаты сообщали о частных заявлениях советских руководителей о том, что в Украине в результате голода "этнографический материал будет изменен".
Интересно, что свидетели разговора Сталина при участии Постышева и Косиора, заявляли, как Сталин похвалил их за отчеты в Москву о количестве умерших от голода в Украине и сказал Постышеву: "Ты, Паша, назначен нами туда в роли главгола (главнокомандующего голодом), и этим оружием сделаешь там больше, чем Семен конными армиями. Стасик (Косиор) немного растерялся, а у тебя рука и воля железные".
Наконец, Советский Союз осуществил геноцидные действия в виде выселения против ряда народов Крыма и Кавказа. Неужели Сталин больше любил украинцев?
А еще есть материалы съезда КПСС о том, что Сталин решил выселить всех украинцев из Украины: "Украинцы избежали этой участи потому, что их слишком много и некуда было выслать. А то он (Сталин) и их бы выселил".
Эта идея была реализована в приказе народного комиссара внутренних дел СССР Берии и заместителя народного комиссара обороны СССР Жукова от 22 июня 1944 года о выселении всех украинцев в Сибирь.
В своих воспоминаниях советские генералы признались в существовании такого приказа и готовности его выполнить. О том, что всех украинцев собирались выселить из Украины, на ХХ съезде КПСС в 1956 году признался генеральный секретарь КПСС Хрущев.
Читайте также: Причина смерти — украинец: воспоминания тех, кто пережил Голодомор
23 листопада 2019 року - 17:07
Президент України Володимир Зеленський і його дружина Олена взяли участь у церемонії вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні.
Президентське подружжя, а також Голова Верховної Ради Дмитро Разумков, Прем’єр-міністр Олексій Гончарук, представники дипломатичного корпусу та інші офіційні особи пройшли скорботною ходою до скульптури «Гірка пам’ять дитинства» на території Національного музею Голодомору-геноциду в Києві.
Після цього предстоятелі українських християнських церков відправили панахиду за померлими від Голодомору 1932-1933 років.
Президент України оголосив загальнонаціональну хвилину мовчання, після закінчення якої розпочалася всеукраїнська акція «Запали свічку!»
Володимир та Олена Зеленські поклали композиції із зерном та запаленими лампадами до скульптури «Гірка пам’ять дитинства».
Після цього було встановлено лампади від Верховної Ради України, від уряду, від президентів України 1991-2019 років, від Світового конгресу українців, Громадського комітету з ушанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років, Українського інституту національної пам’яті, від акредитованих в Україні глав і представників дипломатичних місій зарубіжних країн та міжнародних організацій, а також від кожної області, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.
На завершення офіційної церемонії Глава держави вдарив у дзвін, який встановлено на вході до Алеї чорних дощок України.
s
Ритмічний танець наші фігуристи виграли з мінімальною перевагою – трохи більше, ніж півбала – над польськими спортсменами Юстиною Плутовською та Джеремі Флеміном. Але у довільному вони не залишили своїм суперникам жодного шансу, відкатавши програму емоційно, на хорошій швидкості та продемонструвавши високу якість виконання елементів.
За свій довільний прокат Олександра та Максим отримали 108.53 балів, а за підсумками двох танців – 175.76 балів. Плутовська/Флемін залишилися на другому місці – 164.05. Третя позиція у представників Німеччини Аманди Петерсон/Максміліана Пфістерера – 148.04. Нагадаємо, у нинішньому сезоні Олександра Назарова та Максим Нікітін стали бронзовими призерами двох етапів серії Челленджер – Lombardia Trophy в Італії та Ice Star в Білорусі.
Учні харківського тренера Галини Чурілової виграли також міжнародний турнір Mezzaluna Cup в Італії.
На чемпіонаті світу зі шашок-64, що відбувся у Туреччині, блискучі перемоги здобули українці Олена Коротка та Юрій Анікєєв. Та щоб усвідомити справжню цінність цих звитяг, треба зазирнути в історію.
Півтора року тому Міжнародна федерація шашок, яку цілковито контролює Росія, дискваліфікувала лідера збірної України Юрія Анікєєва – за те, що на матчі виходив у вишиванці, пише газета Експрес. Безглуздішу причину годі було знайти, але українця, який реально конкурував із російськими шашкістами, таки прибрали з дороги.
Українська федерація довго воювала з цим рішенням, дійшла до Апеляційного суду в Лозанні – і там ухвалили рішення на користь українця. Причому з приписом, що воно остаточне, жодних апеляцій бути не може.
Росіяни цю гірку пілюлю проковтнули. І коли Юрій Анікєєв заявився на чемпіонат світу у Туреччині, сказали, що він їм не конкурент, бо, по-перше, півтора року “простоював” а, по-друге, шашки-64 – не його козир, він сильний у шашках-100.
«Тому це навіть не перемога України, – каже «Експресу» президент української федерації шашок Анатолій Яценко. – Це перемога правди і здорового глузду над підкупом, підлістю і грошима.
А як Росія домоглася усунення Юрія від спорту? Лише підлістю! Перемога Анікєєва – це лише перша частина нашої відповіді згаданій федерації. Друга буде ще жорсткішою. Тепер ми ініціюємо міжнародний суд, щоб діяльність цієї федерації визнали незаконною і взагалі її ліквідували. Федерація, яка займається спортивним тероризмом, не має права на існування. Цю мою позицію цілковито підтримали в міністерстві».
Повідомляє Експрес.
Середина осені – пора специфічна. Перехідний період, коли відбуваються загострення, в тому числі психічні. Схоже, осіннє загострення не оминуло кураторів та керівників «95-го кварталу». Бо те, що вони днями зробили разом із Національним заслуженим академічним українським народним хором України імені Григорія Верьовки, інакше не поясниш. Хоча… Як на мене, нічого дивного немає. Хіба раніше жарти «95-го кварталу» не відзначалися цинізмом, політичним зомбуванням і насмішкою над національними цінностями українців? Про останнє, до речі, я писав понад шість років тому в статті «95-й квартал»: модель України без українців?».
Певно, зараз лише лінивий не прокоментував те, що зробили «95-й квартал» і Народний хор імені Верьовки. Навіть нинішні міністри економіки й культури, яким серйозно посприяв прийти до влади «95-й квартал», відзначилися зі своїми коментарями. Перший дав зрозуміти, що квартальні жарти над колишнім очільником Національного банку України Валерією Гонтаревою можуть погано вплинути на ситуацію з інвесторами в Україні. Отакої! Другий написав, що йому соромно за Народний хор імені Верьовки. Хоча чому соромно лише за хор? Адже той був лише, звиняйте, «на підтанцюльках» у «95-го кварталу», отримавши свої 30 срібників.
Генеральний директор Народного хору імені Верьовки Зеновій Корінець зізнався, що співпрацює з «95-м кварталом». Звісно, не просто так – а за матеріальну винагороду. Часи такі нині.
Грошей для Народного хору (та ще й заслуженого, академічного, національного) не вистачає…
Два роки тому я познайомився з одним чоловіком. Хлопець вразив мене своїм голосом. Потім він розповів, що раніше співав у Народному хорі імені Верьовки. Але платили йому мало. Прожити на ці гроші в Києві, винаймаючи житло, було нереально. Щось він ще підзаробляв, аби звести кінці з кінцями. Та зрештою йому це набридло. Хлопець покинув Київ, хор, перебрався в своє рідне містечко на теренах Хмельницької області, де зараз торгує на базарі. А «для душі» співає в хорі місцевого храму… Московського патріархату. До речі, пан Корінець (таке я прочитав у його біографії) теж певний час був регентом церковного хору Мукачівського православного кафедрального собору. До якого патріархату належав сей храм, думаю, ви здогадуєтесь.
На жаль, це багато в чому типова історія наших талантів. Тут і небажання держави фінансувати мистецьки обдарованих людей, і часто низький рівень їхньої національної свідомості.
Розумію, Народний хор імені Верьовки – творіння радянських часів. Виник він у 1943 році. Зауважте – під час Другої світової війни, коли треба було витрачати шалені гроші на армію. Проте, виявляється, радянська влада навіть тоді знаходила необхідні кошти на культуру. Звісно, цей хор створювався не просто так. Батькові Сталіну і їже з ним ходило про те, щоб показати: мовляв, радянська влада дбає про Україну та її культуру. Адже в перебігу війни треба було закріпити за Радянським Союзом землі Західної Волині, Галичини, Закарпаття, Буковини й Бессарабії, де жили нерадянізовані українці. Зрештою, хор призначався не лише для «внутрішнього використання». Потрібен він був і для того, аби продемонструвати за кордоном «розквіт радянської української культури». Зрештою, культури без політики практично не буває – що зараз блискуче демонструє «95-й квартал».
«95-й квартал» – передусім політичний проект, який перебуває на службі в олігархів. Це – не культура. Це, радше, безкультурність чи навіть антикультура
Але це одна сторона медалі. Є інша. Попри цей політичний контекст, Народний хор імені Верьовки сприяв збереженню української народної культури (хай навіть у специфічній інтерпретації), а також української ідентичності. У певному сенсі, цей творчий колектив став знаковим для українців. Не даремно ж він виконує Гімн у Верховній Раді!
І ось «95-й квартал», запросивши (скажемо так!) його до себе на сцену, аби виконати цинічну пісеньку про підпал дому Валерії Гонтаревої, не лише образив цю жінку, але фактично знищив символізм цього творчого колективу. У нас, коли говорять про той виступ, звертають, як правило, увагу на перший момент – не на другий. Хоча, як на мене, другий момент не менш важливий: адже «95-й квартал» виставив на посміховисько те, що сприймалося як один з наших національних символів. Зроблено це було свідомо чи несвідомо – яка різниця. Результат є!
Звісно, винен тут не лише «95-й квартал» (хоча його вина основна). Винен і сам Народний хор, передусім його керівництво, персонально – гендиректор Корінець. Останній майже покаявся, сказав, що йому соромно. Людина честі в такій ситуації мала б хоча написати заяву на звільнення. Проте, звісно, пан Корінець не збирається цього робити. Зате й далі не проти… співпрацювати з «95-м кварталом». Отаке покаяння!
Цинічно про позитивМені направду шкода...
Шкода, що цинізм став нормою в Україні.
Шкода, що цинічно насміхаються над жінкою (хто б як до неї не ставився!).
Шкода, що цей цинізм намагаються виправдати особи, від яких залежить багато що в Україні.
Шкода, що цинічні дії чиняться з допомогою талановитих українців, які не мають належного матеріального забезпечення і ладні легко продати свою гідність.
Шкода…
Але оскільки ми живемо в такому цинічному просторі, то аз, грішний, також дозволю собі лепту цинізму.
Я не шкодую за те дійство, яке зробили разом «95-й квартал» і Народний хор імені Верьовки. Воно продемонструвало бездонний цинізм кварталівців та їхніх кураторів. Це дійство також показало, що «95-й квартал» – передусім політичний проект, який перебуває на службі в олігархів. Це – не культура. Це, радше, безкультурність чи навіть антикультура.
Можливо, хоч зараз українці, які ще не втратили совісті й гідності, зрозуміють, чого варті такі «митці» і дадуть їм належну оцінку. Хочеться вірити…
Петро Кралюк – проректор Острозької академії