Жахливо живеться людині з прокляттям Великої Купюри: гірше лише людині взагалі без грошей. Людина з Великою Купюрою автоматично стає підозрюваним у приховуванні дрібних грошей у потрібних кількостях. Її ненавидять продавці в магазинах, водії маршруток, касири, тобто всі ті, хто мав би радіти людині, яка віддає їм гроші. Така людина може випробувати на собі ввесь жах перспективи голодної смерті, маючи на руках купу грошей… але однією купюрою. Як це не парадоксально, одна з найстрашніших із Великих Купюр – купюра з жіночим обличчям, двісті гривень з портретом Лесі Українки. Прокляття заробити досить просто: достатньо з вечора не потурбуватися про наявність у гаманці папірців номіналом 2, 5 чи, наприклад, 10 гривень. Людина спокійно спить-відпочиває, а підступне прокляття вже розпочало свою чорну справу. [ Читать дальше ]
Вже недовго і вбрані ялинки замерехтять вогнями різнокольорових гірлянд... Подарунки, посмішки близьких і, просто, знайомих і незнайомих людей, Новорічні чудеса... але невже без снігу?!!
Та чи в ному головна радість свята?
___----__------__---------__-------__-------_----_--
Така весна...
Її краса неопалима.
Чогось сумна,
Чогось дощить нестримно
---
Її душа
За хмарами живе.
Вогонь в очах
Когось жадано зве...
---
Така весна
Ще до зими з`явилась.
Чому? - Хто зна
І ніби як... приснилась
---
Огорнута
Сподіваними днями,
Схвильовано
Чекає ночі з нами...
---
Така вона...
Прийшла ще до зими
І не біда, що не пора,
Аби в серцях світив вогонь її...
-----
Випав перший сніг, утворилася перша ожеледь та з"явилися перші ковзанки... І чогось так, їдучи в трамваї по нічному Києву закортіло якогось свята, захотілося в Карпати на гірськолижні спуски, закортіло випити кави у передріздвяному Львові, закортіло подарунків...
Що це? Меланхолія? Ностальгія? Чи рудиментні залишки безтурботного дитинства?
_ --- _
Проходять дні, минають ночі.
Терпить Іван, і жде Іван...
Коли вже з нього врешті вийде
Той справжній український пан.
Та скільки б часу не минало
І скільки б зим не перейшло,
Щось не стає з Івана пана...
Один бур`ян, ну, як на зло!
Там, у сусідів, квітнуть вишні
І зеленіють пшениці...
То нашому Івану лишнє,
Чекає він у самоті...
Бо обіцяли ж ті міністри:
"Ще потерпіть хоч трохи часу
Ми проведем реформи хитрі
Й саме прийде до вас багатство!"
То що ж, він так чекає й досі,
А у сусідів вже жнива...
І без родючих чорноземів,
А на полях творять дива!
Дитячий сміх, веселий гомін,
Зітха на це наш друг Іван...
Щось не стає з Івана пана,
Довкола лиш один бур`ян...
...
_ - _ - _ - _
Вона зросла, вона розквітла...
І сонце, й вітер пестили її...
" Яка краса є на Землі!"
Хтось скаже зрідка,
Помітивши її крізь будні дні.
Та все ж, як не зросте вона високо,
Як не розпустить ніжні пелюстки...
На все те із землі бере всі соки
Й сама невдовзі вернеться туди...