Вже липень грозами гуде,

Нагнівавшись неначе,

І яблунята де-не-де

Попадали з гілляччя.

А для голодної душі,

У тихій прохолоді,

Туманні варяться борщі

На буряковім сході.

У полум’ї віків стоять хрести,
Тут дух козацький між могил витає.
Щоб ми змогли козацький рід спасти
До праці, до звитяги закликає!
І бур’яни, і порось лісова
Такі ж, як на полях всії держави.
Козацька доблесть серце відкрива,
Єднаючи бійців на шлях до слави.
Козацький рід, козацька сторона
Тут гартувались воля, перемоги.
Наш родовід з козацького зерна.
Ми генетично сильні! Слава Богу!
В нас гідність оживе із праглибин,
Вітчизни діти силу накопичуть.
Відроджуйтесь! Міцнійте! Донька й син!
Герої-козаки до звершень кличуть!

***
Наш Трахтемирів – свідчення чеснот
Народу українського, держави.
Від неоліту до рясних свобод
Не гаснуть і не рідшають заргави.

Автор - член Української Громади Зоя Ружин, керівник Культурно-просвітницького центру "Золоте зерно".

У рамках проекту «Наш Трахтемирів» члени Української Громади разом з командою проекту 27 червня вшанували пам’ять отамана Війська Запорізького Андрія Могили: http://ukrhromada.org/index.php?idm=1208800694&idn=1222698375

Про проект «Наш Трахтемирів».

Якщо ви відчувате в собі козацький дух і вам небайдужа пам’ять предків, то долучайтеся до цього проекту – пишіть нам на електронну скриньку [email protected]. 

Ернест був слоном, найпотужним друзякой;

Леон левом був з гривой дуже важкой;

Георг цапом був з бородою- жовтякой;

А Джеймс був маленьким таким слимаком.

.

Ернест у клітину заліз та й закляк там;

Леон оселився на купі валіз;

Георг олівця відшукав собі ,з браком;

А Джеймс на цеглину насилу заліз.

.

Ернест пробудився -і видовбав грати;

Леон підхопився і з ревом побіг;

а Джеймс з переляку почав був дрижати,

а Джеймс заховатися навіть на встиг.

.

Ернест барабанити став у валізи;

Леон з переляку як лев заревів;

а Джеймс на вершину цегеленки виліз:

"Дивився на компас як роблять усі".

.

Ернест був слонякой з натури спокійним;

Леон левом був, гострозубим, крутим;

Георг цапом був, бородатим і сивим;

а Джеймс слимаком був маленьким таким.

Затихли  дерева,  нечути птахів.

Дихання   вітру,   траву   не   колише.

Нечути у лісі людських голосів,

На приречену землю спустилася тиша.

 

В ній я сиджу на зеленій галяві,

Серце   та   очі   –   від  світу  закрив.

Мрії дитинства то ясні то мляві,

Йдучи життям так безжально згубив.

 

Небо шарахнуло ніби від болю,

Землі посилаючи збуджений грім.

І, - мов сльозами, своєю водою

Життєдайну  вологу  надало  усім.

 

Перші краплини, холодні і важкі,

Зовсім як спомини пасмурних днів.

Ринули   з   неба   роздертої  пащі

Змиваючи   все,  що  забути  я  хтів.

 

Так дощ, розмовляючи гулко з травою,

Мене ненароком – пестив і мив...

Щоб  ранок   новий  –   своєю    росою,

Очищене  тіло  моє  – пробудив.

---

...вірш із збірки "Близько серцю моєму"

Над озером осінь,

І день в німоті,

Над озером небо

Блищить сивиною,

Чи я тобі був

У твоєму житті,

І чи залишусь

У тобі хоч луною?

За озером сад,

У саду тихі сни,

За озером яблукам

Падати скоро,

А я іще тут,

Хоч і тонше струни,

А я іще пам’яттю теплою

Хворий.

О, віро моя!

Чом тримаєшся ти?

О, думи мої!

Чом ви й досі гризотні?

Над озером осінь,

І місяць іти

Збирається в ніч

По небесній безодні.

Володарі, не смійте йти у тінь

І назавжди у забутті згубитись,

Відчуйте гнів майбутніх поколінь,

Яким вже не судилось народитись.

Почуйте тих, хто не побачить світ,

Нові стежки не прокладе полями,

Хто по собі не лишить заповіт,

Яскравими не вибухне ролями.

Вони могли зробити те, що ми

Боялись уявити навіть в мріях,

Вони могли здолати тлін пітьми

У відчуттях, реальності, подіях.

Ви вбили їх жагою перемог

Потрібних тільки вашому багатству,

Вас не бентежив біль чужих тривог,

Для вас добро – синонім святотатству.

Так не для вас обійми сновидінь,

Ласкаві, заспокійливі та милі,

Володарі, не смійте йти у тінь!

Дивіться вічно, що ви наробили.

08.05.2016

Кожний том має на своїй обкладинці конкретного персонажа і кожному персонажу відповідає вірш.

Мене турбує незупинний Демон,
вирує поруч ніби вітерець,
легені повнить прабажанням темним-
і зпопеляє груди нанівець,

бува, мистецьких уподо`бань ведлє
ся набува жіночих ласих форм,
до уст моїх влива нечисті ме`ди,
мовляв, зілля` від лицарских хвороб,

веде мене подаль у степ від Бога,
жене бранця` небитою дорогой,
де думи сі`рі заюрмились роєм,

кида мені у несміливі очі
брудні бинти з кров'янкою і гноєм
й знаряддя тепле, те, що тіло точить.

переклад з французської Терджимана Киримли