Написав для сина.
Далматинець
Рано-вранці, хлопчик Толя
на заняття йшов у школу
та зустрів він Далматинця,
що довкола метушився.
Лютим звіром гавкав пес
Толя крикнув:" Згинь, балбес".
Пес за ласку те прийняв,
поруч з хлопцем почвалав.
Раптом звір кота уздрів
та й погнав його у двір.
Там біда для Далматинця:
він з півнями зачепився.
Оточили його півні,
але пес був їм не рівня -
під ногами прокотився,-
півень з іншим ізчепився.
Півні б`ються і тріпочуть,
відступитися не хочуть;
ґвалт стоїть на все подвір`я,
пес сидить і ловить пір`я.
На свою біду котяра
виглянув із-за кошари,
песик вмить його уздрів -
дуже він любив котів.
Не біда, що кіт завбільшки,
як той пес, ба, більший трішки...
Песик радісно дзявкоче,
налякати кота хоче.
Кіт був гордий, вигнув спину,
зашипів на вражу псину...
але потім ізлякався
і до дерева помчався.
Далматинець кота гнав
та й індиків налякав.
Розлетілись ті індики,
наче вибух був великий.
Гуси тут загелготіли,
я не знаю, що хотіли.
Песик зразу до гусей -
щоб підтримать гамір цей.
Та нарвався не на тих:
стали гуси пса скубти.
Зойкнув він, як лиш умів,
та й сховавсь до бур`янів.
Та сидів там пес недовго -
вже за мить цікава морда
на подвір`я визирала,
свої справи оглядала.
Півні, гуси, кіт, індики...
кавардак стояв великий
і сусідка, баба Ганна,
псу виказувала "шану".
Далматинець, оцінивши,
що зробив, і вдовольнившись,
почвалав тихенько в школу
доганяти свого Толю.
Після всіх отих пригод
песик вигляд мав ще той...
Шерсть стирчить, із реп`яхів
мав прикраси біля брів,
збоку, ззаду, на хвості
весь обвішавсь, чим лиш міг;
ще й стирчали дві пір`їни
із-за вух - такий ось псина.
Хоча ростом був малий,
проте дуже бойовий,
був до шкоди він завзятий
Далматинець, пес кудлатий.
