хочу сюди!
 

Киев

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 45-53 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Вимерлі пташки додо були розумними...

Пам’ятаєте пташку з мультика “Льодовиковий період”? Так ось, нове дослідження припускає, що додо, вимерлий птах, чиє ім’я увійшло в популярну культуру як символ дурості, насправді була досить розумною.


Вимерлі пташки додо були розумними, а не дурними 1  

Загальний розмір мозку дронта стосовно розміру його тіла був на одному рівні з його найближчими живими родичами: голубами — птахами, чия здатність до дресирування передбачає помірний рівень інтелекту.

“Він не вражаюче великий або не вражаюче маленький – це саме той розмір, який ви могли б зіставити до розміру його тіла”, – сказала провідний автор дослідження Юджінія Голд з Університету Стоуні-Брук у Нью-Йорку.


[ Читати далі ]


Кефір


Коли тебе клюнуло щось в маківку і ти почав писати тексти, то в голові роються думки. Зазвичай якась недолугість. Але інколи проскакують і нормальні, вартісні речі. Вони, оці вартісні, скоріше спалахують кометою і якимось дотичним до свідомості маршрутом зникають. А ти думаєш, нічого, пам’ять гарна – запам’ятаю.


І звісно забуваєш. Або саму думку, або навіть факт її виникнення. Тому треба записувати. Все що промайнуло. Нехай краще сотня непотрібних комет згорить у стратосфері свідомості, захаращивши папір, але одна єдина, яка доставить зернятко красивої ідеї у відповідний грунт компенсує зусилля на розбирає того сміття.


Тож треба завести блокнот і завжди тримати його при собі. Здавалось би що простіше. Маленький такий, приємний на дотик завжди готовий ввібрати будь-яку твою маячню слухач.


Звісно нічого складного. Крім хіба того моменту, що йому завжди потрібна подружка. Ручка. Звичайна кулькова ручка. І от тут вже все не так комфортно. Якщо взяти звичайну ручку, то вона як спис в твоїй кишені завжди на поготові встромитись в тебе від найменшого руху. Ніяки ковпачки не врятують. Якщо взяти маленьку, не таку травмонебезпечну, то коли починаєш писати вона губиться десь в долоні, коряві літери формують невдалі слова, потворні речення. Які до того ж потім ще й не розшифруєш.


Рішення прийшло само собою. Телефон. Він і так і так завжди зі мною, і на дотик приємний, і не гострий. Більш того, там є функція перетворення живого мовлення в слова. Просто увімкнув пристрій, пробубонів щось, а ввечері, спокійно почитав.


От наприклад вчора, прийшла думка, що коли пишеш в тексті слово «там», то ти цим самим переносиш читача «сюди». Читач відчуває себе поруч з героєм в потрібній автору локації. Наприклад: «а там на півночі зараз холодно». Стає зрозуміло, що персонаж зараз там «де тепло».


Це все мені прийшло в голову в машині таксі. І останні слова пролунали вже після запитання водія куди, власне я їду.


- Вибачте – зніяковів шофер – та в мене немає закордонного паспорту. Але якщо погодитесь зачекати тиждень, чи навіть кілька днів, то я зроблю…


Але я його вже не чую. Думки вже нанизуються на стовбур сюжету. Отже мій персонаж, де тепло, а там холодно. Щось в цьому є. Пригадується постапокаліптичний фільм, де люди їдуть в потягу – єдиному місці на землі, де ще зберігається тепло. Навкруги люті морози. Одному чоловіку виставляють руку у відчинене кругле віконце. Холодний потік робить свою справу – рука замерзає, стає кришталевою і розпадається на осколки. Кришталева рука – добрий образ, треба записати


- Що? – водій відмахується – ні, це в мене сезонне. Кожну весну руки шелушаться. Це не екзема і не псоріазм. Просто через брак вітамінів, шкіра злазить з долонь щовесни. Як у зміюки якоїсь, ніякі крема не допомагають.


О! Тема. Люди, які через певний проміжок часу змінюють свою шкіру. Скажімо раз у п'ять років. Залізають в печеру, там з них злазить стара шкіра, а виростає нова. При чому настільки кардинально, що впізнати людину неможливо. Змінюється обличчя, волосяний покрив, навіть відбитки пальців. Разом зі шкірою зникає й пам'ять. Але залишаються почуття. Кохання. І от люди знають, що десь у світі існує її чи його половинка, але не знає ні як виглядає, ні де шукати. Так стоп. Щось же має залишитись, інакше безвихідь. Безвихідь, як і сумний фінал, читачу не до вподоби. Очі! Евріка. Очі залишаються такими ж.


- Очі, от де криється людська сутність.


Чи то я голосно надиктував, чи у водія добрий слух.


- Це не те що ви подумали. Просто вчора ніяк не міг заснути. Подивився новини на ніч. Там таке жахіття. Куди котиться цей світ?


Світ що котиться. В цьому щось є. В уяві вже планета, яка рухається не по орбіті, а по такій собі смужці, що звивається. І плане рухається вверх – вниз. Вверх – життя у мешканців щасливе і радісне, вниз – жахіття і безнадія. Треба вирішити зі смужкою, чи вона буде замкненою, тобто планета буде безкінечно відтворювати свої цикли. Чи все ж прямою, і в кінці неочікувано обриватись? Планета рухалась верх-вниз, і як кажуть їхали-їхали і …


- Приїхали – каже водій, а я дивлюсь у вікно і не розумію.


Навкруги людський мурашник, стоять, біжать, сидять, ходять. А ще плачуть, розмовляють, сміються, чекають. З різних боків світять лампи, прожектори.


- К-куди – перепитую

- В аеропорт, ви ж хотіли в теплі краї?

           
          - Хто я? Взагалі то збирався в магазин по кефір.

Давай на осень поглядим...

Как же не хочется прощаться с золотой осенью...


Прощаются листья с ночной высотой,        
пронизаны тающим светом,
никто не задержит их вещей рукой,
но что-то есть высшее в этом.
        

        

          

         

        

        

         

         

Листопад, как снегопад,
Так же тих и бесконечен.
Только золотом просвечен,
Только сыплет наугад.

          

Чіткіші лінії і фарби спокійніші, --
Благословляється на осінь, на дощі...

          

Нет листвы. И больше нет загадок.
Даль в хрустальный блеск погружена.

          
                                                                                                                                                                           

Українська музика 2000













0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

100%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Релаксация.

  • 16.11.22, 11:29
Соседка второй час слушает расслабляющую и успокаивающую китайскую музыку...  ..убил бы, гадину!

Ідол імперії

  • 16.11.22, 10:10

Мы живем, под собою не чуя страны,
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлёвского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
А слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.

А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, кует за указом указ:

Кому в пах, кому в лоб, кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него — то малина
И широкая грудь осетина.

Осип Мандельштам

От поясніть мені, чому на території України немає цьому поету памятників? Це людина яка боролася с режимом і загинула в ГУЛАЗІ. А ваш улюбленець сашко гарматний був відправлений в силку на юг України, Молдавію, Кавказ. Не в Сибір, як декабристи, я туди де тепло, море, овочі фрукти, вино. Все просто, гарматний був лояльний імперії, це символ імперії. Я не проти щоб ви читали його твори ( в основному плагіат) але навіщо його ідоли на території України? Навіщо нам на нашій ненці символ імперії?

п.с. пробачаюсь шо російські вірші, не знаю чи переведений він українською

Природа нагородила ...)))

Природа нагородила кішечку Няв-Няв особливою пухнастістю і мордочкою злюки...

Няв-Няв — ім’я, яке підходить будь-якій чарівній і ласкавій кішечці зі смарагдовими очима. Однак у реальної власниці такого славного прізвиська зовсім інший образ. Няв-Няв із Тайваню слід було б назвати Понеділок. Зневага, невдоволення і злість – ув’язнені в одній єдиній кішці. Зате пухнастій!


 
[ Читати далі ]

(НЕ) хвалите меня. О психиатрах

... местами работаю по специальности...
Хреново, когда все чаще хочется удавить некоторых "распальцованых" клиентов- переселенцев.
Имея то, что имеют, требуют " особого отношения" к собственной персоне.

Почему-то хочется не сдерживаться и как минимум открыто попасть в морду "пациента".

Таки специалист я так себе.
Хотя.
Имею право "быть"...