Дерек Пірс – людина з унікальним поглядом на речі. Він створює приголомшливі кавові столики зі скла і масиву дерева у вигляді тварин, які визирають з води. Проектуючи свої столи він робить їх так, щоб композиція не вимагала додаткових точок опори. Тварини як ніби занурюються в скляну гладь води. Виглядає вражаюче.
Горезвісний «феномен каченяти», коли каченя, яке вилупилося з яйця приймає за маму першу побачену істоту, це науково доведений факт. Він наявний не тільки у каченят, але його точно немає у цуценят! Правда, це зовсім не заважає деяким дорослим собакам вести себе так, ніби замість мами з татом у них була кішка. Бо як інакше пояснити те, що ці собаки своїми діями нагадують кішок?
“Моя дівчина запитала якось чи він не з кішками ріс”
У цю собаку теж періодично кішка вселяється
[ Читати далі ]
Еврей Рабинович назвал еврея Зеленского зеленым фашистом. Еврей Зеленский в ответ высмеял еврейскую фамилию Рабиновича.
На заднем бампере Мерседеса Ермака кто-то написал: занос - $1 млн.
І настане той час. І назве єврей єврея зеленим фашистом українською мовою.
Коли жлоби обрали собі жлоба. І раптом обурюються, що
той веде себе по-жлобськи.
Риклама
"Віталій, ми підготували набір шкарпеток, які вас точно здивують"...
Ага, спасіба... Якраз такий рік вдався, що тільки шкарпетки мене ще й не
дивували.
Коррупция - это когда у чиновника денег куры не клюют, а в налоговой декларации их кот наплакал.
Нет ничего плохого в том, что умный человек иногда говорит глупости, гораздо хуже, когда тупой постоянно умничает.
- Добро пожаловать в Общество зануд! Возьмите себе
стул.
- Вообще-то, у этого, как вы выразились, стула, нет спинки, так что технически
это табуретка.
- Похоже, у нас новый председатель!
Кот съел четыре килограмма шашлыка, взвесили кота - ровно 4 килограмма. Загадка - куда делся кот?
Если стирать в стиральной машине вещи вместе с
пододеяльником, то все эти вещи в итоге окажутся внутри него.
Сегодня я буду стирать два разных пододеяльника. Посмотрим, кто кого!
Обожаю встречи одноклассников за то, что они проходят весело, душевно и главное - без меня.
У кассирши был настолько грубый голос, что пакет брали все без исключения.
Знайшла у гаманці чек із супермаркету. Довго думала - що ж таке я могла купити під назвою "шишкіна любов"... Поки не дійшло, що так звати касиршу…
я пожевала лист салата
чтоб усыпить свой аппетит
но аппетит без чая с тортом
не спит
Прокинувся і одразу ж вийшов із зони комфорту.
Дай человеку рыбу и он будет сыт один день. Дай человеку две рыбы и завтра он разогреет вторую в офисной микроволновке...
У житті кожної людини настає криза, коли вона починає їсти несмачні цукерки з дна вазочки.
- Люблю тебе, як друга.
- А звідки ти знаєш, як мене любила друга?
Дієта досягла тієї самої чарівної точки, коли я з інтересом принюхувався до котячого корму.
Любов — це коли віддаєш дружині останню маску, щоб вона сходила в магазин тобі за пивом.
В древнем Риме постоянно устраивали оргии, потому что все носили тоги. А сейчас пока вылезешь из джинсов, настроение уже пропало.
Если в слове "локдауна" поменять буквы местами, то получится "клоунада".
Со временем всё будет хорошо. А вот с нами всякое может случиться.
бывало бабушка навяжет
и не страшны нам холода
а если дедушка нагонит
то мы бесстрашные вапще
После новогодних канікул нормализовалась ненависть к людям, стабилизировался цинизм, вернулось желание ни с кем не разговаривать.
Когда намекали, что 2021 год повторит 1937-й не только по календарю, никто и не думал, что повторять он будет в США.
- Официант, почему у меня слуховой аппарат в супе?
- Что, простите?
- Соседка, прививаться будем?
- Конечно, у тебя или у меня?
Пять стадий принятия неизбежного:
отрицание, гнев, торг, депрессия, разряжание
новогодней лки.
В турбулентные времена дураки запасаются попкорном, а умные - валютой.
В Древней Персии важные мужи обсуждали свои стратегические идеи дважды. Один раз - пьяными, второй раз - на трезвую голову. Если идеи казались хорошими в обоих случаях, то их реализовывали. Нашему правительству тоже стоило бы обсуждать свои идеи ещё и на трезвую голову.
В банке предъявил паспорт, попросили опустить маску... возникло ощущение, как если бы штаны попросили спустить.
- Так мы пьём в пятницу или субботу?
- Что это ещё блять за «или»?
- Мурзик, давай скажем папе с мамой, что и конфеты ты все съел. Какая тебе разница, ведь пилюлей за поваленную ёлку тебе уже не избежать.
- Девушка, давайте вечером встретимся!
- Я согласна, но учтите - на первом свидании я
сексом не занимаюсь.
- А у меня такое чувство, что мы с вами давно
знакомы.
Женщины такие странные! Не хотят встречаться с теми, кто живёт с мамой, но встречаются с теми, кто живёт с женой и детьми.
Муж жене:
- Милая, пойдем поужинать в ресторан или
пройтись с тобой по магазинам?
- Но ведь карантин ...
- Ой, забыл, но помни, - я предлагал.
Господи, Господи, поглянь з неба, подивись і відвідай виноградник, який насадила правиця Твоя. Нехай всемогутня Твоя Рука буде завжди над нашим народом, що його Ти полюбив. Дай йому, Предвічний Боже, у кожному поколінні, аж до кінця світу, єпископів і священиків святих, повних Твого Духа, — пастирів й учителів Твого Закону, що вміли б незмінно зберігати правду Твого святого Об’явлення та з любов’ю навчати й вести увесь народ. Даруй духовенству ласку ніколи не боятися пожертвування, де тільки йде про Твою славу й добро цілого народу. Розпали в серцях священиків дух ревності про спасіння душ. Відкрий перед їхніми очима премудрість Твого Об’явлення і дай їм високе почуття святості того діла, до якого Ти їх покликав. Благослови їхню працю і їхні наміри. Хорони від усякого лиха. І єднай їх Твоєю благодаттю, щоб любов’ю були одно, — як Ти, Отче, зі Сином і Син з Тобою. Амінь.
Протоієрей Михаїл Бабій, капелан ВЧ-3008 Національної гвардії України, настоятель парафії св. Архістратига Михаїла Вінницько-Тульчинськоі єпархії Православної Церкви України
Дрібний вранішній дощ вже в обід перетворився на холодну осінню зливу і сонце не квапилося тішити нас ласкою свого проміння. Проте цей день був осяяний світлом свічок під іконами та «Сповідями» зі священиками та капеланами Поділля. Автомобіль віз нас крізь рясні потоки води, а мені замість осінньої прохолоди відчувалася посмішка Бога, котра ніби супроводжувала мене у цій мандрівці.
Цього разу мене сповнювало очікування чогось надзвичайного, адже на мене, з благословення архієпископа Михаїла, в храмі Архістратига Михаїла чекав отець Михаїл. І мої очікування виправдалися повною мірою. Такі зустрічі, такі діалоги доля дарує тільки з великої Божої ласки. Похмурість того осіннього дня лише підкреслила разючий контраст між буремністю буденної метушні та спокійним затишком храмової тиші, в котрій заспокоюєшся та зігріваєшся не тільки тілом, а й душею.
І капелан Михайло Бабій, котрий зустрічав нас на порозі храму, видався мені тоді справжнім провідником між мирським та Божим, запросивши нас укритися від негоди в оточенні ікон. Здавалося, відлуння молитви, котру читали тут під час ранкової служби, ще й досі лунає під куполом. І я мимоволі почав пошепки молитися, вдячний Богу за такі контрастні яскраві враження та відчуття, котрі подарувало саме лише знайомство.
Чи не з перших реплік нашої розмови я якось раптово, навіть несподівано для себе, відчув, як ясно я відчуваю слова отця Михаїла самою душею. Я часто спілкуюся зі священиками й кожен з таких діалогів викликає в мене особливе, ні на що не схоже відчуття. Проте є й дещо спільне.
І це те, що надихає мене продовжувати свою справу і шукати все нових і нових зустрічей з тими, хто присвятив своє життя служінню Господу — в душі цих людей надзвичайно яскраво палає любов до Бога й України. На тепло та світло цієї любові ніби відгукується таке ж саме полум’я в моїй душі, починаючи палати яскравіше.
Ми в нашому мирському житті давно забули це відчуття, але під час спілкування з такими священиками воно раптово сповнює нас і ми раптово усвідомлюємо себе спантеличеними марністю тих буденних справ, котрі ще кілька хвилин тому здавалися нам надважливими. Та все це бліде та примарне у порівнянні з сяючим дивом Божої ВІРИ та ЛЮБОВІ. Ось чому, повертаючись після знімання чергового циклу «Сповіді», я щосили намагаюся відійти від буденної метушні мегаполісу в затишну тишу свічок та ікон, котрі привожу з кожної мандрівки на згадку про надважливі для мене відчуття.
Щоразу з посмішкою усвідомлюю, що після того, як душа очистилася молитвою, храмовою тишею та сяйвом люблячих та віруючих душ, мирський світ, з його метушливим безперервним бігом за примарними принадами, більше не владний наді мною. Душею усвідомивши, що має лише ціну, а що справжню цінність, ти бачиш цей світ зовсім іншим — стає очевидним, що за сяйвом мирських принад лише порожнеча і так само очевидною стає порожнеча в людських душах, котру багато хто з нас намагається заповнити цим примарним сяйвом.
Кохання залишається так само сильним, проте зникають сумніви, біль, перестороги та невпевненість: все те, що отруює справжні почуття. Почуття не змінюються, змінюються відчуття. Ти не втрачаєш любов чи цікавість до життя у всіх його проявах, просто раптово розумієш, що до усвідомлення ВІРИ не знав, що таке справжнє життя.
Соціум замість зерен мудрості та радості згодовує тобі лушпиння від них, а ти їси це ментальне й інформаційне сміття і не усвідомлюєш, що є щось інше. Та душу цим не наситиш. І рано чи пізно душа, змучена цим голодом, почне боліти. Тоді ти намагатимешся загасити той біль більшою й більшою кількістю лушпиння, намагаючись підмінити сяйво душі придбаннями, нагодувати душу дорогими продуктами, відмити в СПА-салоні чи втекти від болю, щосили тиснучи на газ автомобіля.
Та душа заспокоїться лише тоді, коли ти подивишся в очі священика навпроти, коли зумієш по-справжньому почути його і дозволиш сяйву його душі запалити іскру Святої Віри у твоїй душі. Капелан Михайло Бабій вміє це як ніхто інший.
Отець Михаїл несе світло любові туди, де ворог прагне не просто вбити тіла наших Воїнів кулями та снарядами, але й занапастити їх душі відчаєм, ненавистю та зневірою. Саме ВІРА та ЛЮБОВ робить нас по-справжньому НАЦІЄЮ. Нацією, котру за сотні років так і не змогли здолати, знищити зовнішні та внутрішні вороги. А без цього ми просто народ, знищення котрого лише питання часу.
Саме за це ворог так ненавидить нашу Українську Матінку-Церкву і щосили намагається підмінити її у свідомості українців прокремлівською сектанщиною – наші, українські священики навчають нас любити та вірити, відновлюючи нас як ВІЛЬНУ та сильну Націю. В той час як адепти ворожої церкви зомбують бути рабами їх кремлівських божків.
Наші священики та капелани в тилу та на фронті також ведуть невпинну боротьбу з ворогом. І їх внесок в майбутню перемогу складно буде переоцінити. Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас?!
Бібліотека Клементінум є одним із найчудовіших прикладів архітектури бароко у світі. Вона була відкрита в 1722 році як частина університету єзуїтів і є домівкою для більш ніж 20 тисяч книг. Не так давно бібліотека була визнана однією з найбільш красивих і величних у світі!
Стельові фрески були написані Яном Хиблом. А в 1781 році директор Карл Рафаель Унгар заснував тут Національну бібліотеку — колекцію літератури чеською мовою.
Ця бібліотека є рідкісним і маловідомим скарбом, вона пов’язана з кількома дивовижними фактами. По-перше, Клементінум був третім за величиною єзуїтським коледжем у світі. По-друге, ще в 1775 році тут почали вести метеозведення і продовжують досі. І, нарешті, це місце представлено в романі відомого іспанського письменника Хорхе Луїса Борхеса.
Верочка. «А Игорю Валерьевичу эскалоп заказывать?…»
Мартин Брест
Офис президента, Банковая, 4-й этаж. В прохладной приемной на придвинутых к стене стульях мнут отглаженные кители Министр Обороны, Главнокомандующий ВСУ и Начальник Гениаль… Генерального штаба. Все нервно ждут вызова к президенту. За столом у окна равнодушно сидит Верочка и что-то одним пальцем печатает в макбуке.
Верочка (громко): Товарищи офицеры, вы
же умные люди? Объясните мне, пожалуйста, словосочетание «малоросс-бандеровец».
Министр обороны (хмуро): В каком контексте?
Верочка: В контексте закрытия трех сепар-каналов… А хотя не надо. Не хочу
заранее огорчаться.
Начальник Генштаба (нервно поглядывая на Министра обороны, обращается к
Главкому): Товарищ главнокомандующий, если что, я нам там место в очереди в
буфете занял. Сегодня, знаете ли, эскалоп!
Министр обороны (отвернувшись к стене): Товарищ главнокомандующий, уступите
эскалоп старшему по званию!
Главком (злобно): У вас вообще звания уже нет, а я – генерал-полковник, на
секундочку!
Начальник Генштаба (обеспокоенно смотрит на часы): Хватило бы эскалопа, могут
ведь и разобрать…
Главком (важно): Ничего не знаю! Нам должно достаться. А если не достанется…
Министр обороны (издевательски): … то что, в суд на буфет подашь? Бгггг.
Главком (делает отстраненное лицо): Не ваше дело.
Министр обороны: Очень даже мое. Ты ж на меня в суд подал. Еще и вот этих
(кивает на начальника Генштаба) подговорил!
Главком (злясь): А нехрен мне было догану выписывать! Вы мне не начальник,
чтобы выговоры выносить!
Министр обороны (тоже злясь, кивает на дверь в президентский кабинет): Ничо,
щас тебе твой непосредственный руководитель выговор точно влепит.
Начальник Генштаба: Хто, Игорь Валерьевич? А он что, здесь?
Главком (с досадой): Блин, Сергей! Про эскалоп лучше думай, а то…
На столе Верочки умирающе хрипит древний советский селектор, потом из него сдавленно раздается «…рочка! Верочка! Алё! Верочка! Там эти генералы пришли, не? Верааааа!»
Верочка (нажимает клавишу): Да,
Владимир Александрович, все на месте и ожидают.
Селектор: «Верочка! Алё! Блять, да куда тут нажимать-то, шоб сообщение
отправилось?»
Верочка (громко): Владимир Александрович, кнопку отпустите!
Распахивается дверь, и выглядывает президент. Он одет в черные брюки и белую рубашку, с лицом человека, который хочет свалить домой с работы в пятницу пораньше.
Владимир (Верочке): Вера, я вам только
что отправил голосовое сообщение! Вы его получили?
Верочка: Ну можно и так сказать.
Владимир (поворачивает голову): О, вы уже здесь. Здравствуйте, товарищи высшие
командиры Вооруженных Сил. Что ж это вы херней такой маетесь? Товарищ
Главнокомандующий, я вам такую должность красивую сделал, «за все переживаю –
ни за что не отвечаю», ну что же вы, а?
Главком (угрюмо): А чо он мне ордер на штатно-посадовую квартиру не подписует?
Министр обороны (вскипая): Да ты уже задолбал с этими квартирами, сколько их у
тебя, три? Четыре?
Главком: Много – не мало.
Начальник Генштаба: Извините… А Игорь Валерьевич есть? На него эскалоп заказывать?
Главком (в сторону): Бл…ть, Сережа,
заткнись!
Верочка: Леха.
Все хором, недоуменно уставившись на Верочку: Что – «Леха»?
Верочка: В мэме правильно писать: «Бля, Леха, заткнись»! Вы чего, все Збройні
Сили этот мемас знают.
Главком (строго): Я не знаю.
Верочка: Хм. Ну да. Логично. (поворачивается к Владимиру) Владимир
Александрович, может, пока кофе сварить господам командирам? Или сразу перейдем
к эээ… вашему плану?
Главком: Я – генерал-полковник, вообще-то? А что за план?
Верочка (скромно): Всем полечь за Крым. Вы ж готовность войск проверяли?
Проверяли. Вот и готовьтесь.
Наступает немая сцена. Все в комнате замирают, даже порывы ветра утихают и больше не бьют в окна приемной президента, и только слышно, как где-то очень далеко громко смеется Байден.
Министр обороны (в сторону): Господи,
как хорошо, что я – не военный.
Начальник Генштаба: А у меня, вообще-то, боевого опыта нет!
Главком: Эээээ… Мне нужно позвонить Игорю Валерьевичу!
Верочка (улыбаясь, поворачивается к президенту): Ну я же говорила!
Владимир (оторопело глядя на высшее военное командование страны): Ну я хммм…
как-то не ожидал…
Верочка (протягивает руку): Зато я ожидала.
Владимир (расстроенно достает из кармана смятые двадцать гривен и отдает
Верочке): Эх… Господа. Генералы, попрошу за мной. Верочка, сделайте нам кофе.
Верочка (легко встает с кресла): Конечно, Владимир Александрович. Вы только
попросите Руслана Борисовича, чтоб, если ему сливок не хватит, он на меня сразу
в суд подавал. В Высший Конституционный. Гулять так гулять…
Хто може бути відданіше собак? Вони настільки до нас прив’язані, що ніколи не залишать нас, а вже тим більше не засудять.
Іноді собаки бувають такими кумедними, що їхні витівки викликають на обличчі тільки посмішку. Звичайно, собаки не вміють розмовляти, але вони все розуміють, при великому бажанні і нам, друзі, можна навчитися розуміти їх!
Собаки, щоб передати свою любов до господаря використовують певні способи, наділені особливим змістом. Коли собака дивиться на вас величезними очима, знайте, такий добрий погляд пронизує серце. Собакам і людям досить подивитися в очі, щоб зрозуміти наміри одного з них. Ось такий значущий знак довіри один до одного.
Собака треться об ваші ноги...
[ Читати далі ]Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
