хочу сюда!
 

Маргарита

46 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 43-50 лет

Заметки с меткой «капелан»

Говорити про Бога – це талант, дарований небесами

І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан – Олег Володарський


Псалом 109

Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я ворогів твоїх тобі підніжком! Господь із Сіону пошле берло сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми! Народ Твій готовий у день військового побору Твого, в оздобах святині із лоня зірниці прилине для Тебе, немов та роса, Твоя молодість. Поклявся Господь, і не буде жаліти: Ти священик навіки за чином Мелхиседековим. По правиці Твоїй розторощить Владика царів у день гніву Свого, Він буде судити між народами, землю виповнить трупами, розторощить Він голову в краї великім... Буде пити з струмка на дорозі, тому то підійме Він голову!

 

Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

Ми говорили з капеланом Любомиром Мигидином, а мені згадалася моя зустріч із священиком і проповідником Іваном Владикою в невеличкому містечку поблизу Львова.

 

Ми усі різні і всі по-різному сприймаємо те, що відбувається. Та серед нас є ті, хто із особливою увагою спостерігає за усім тим, що його оточує. І саме ця різниця сприйняття і впливає на нас при обранні життєвого шляху.

 

Любомир Мигидин – проповідник. Він глибоко відчуває вірність та мудрість Слова Божого і саме тому йому так боляче спостерігати, як люди марнують своє життя на непотрібну метушню і забувають про справжні цінності. Кожен з нас на проповіді в храмі по-різному почувається і по-різному себе поводить. Особисто мені проповідь допомагає глибше зануритися с Слово Боже і краще усвідомити Його Завіти.

 

Говорити з людьми про Бога – це не просто наука чи мистецтво. Це покликання. І це зовсім не просто. Це складний шлях, котрий вимагає максимальної концентрації та відповідальності за кожне сказане слово. Адже будь-яка фраза, будь-яка репліка може назавжди змінити чиєсь життя.

Та місія священика не обмежується тими його прихожанами, в житті яких є Бог, віра та молитва. Усвідомлення Бога приходить до нас на різних етапах життєвого шляху та в різному віці. І так важливо, коли ти вперше у свідомому житті, перехрестившись, відкриваєш двері храму побачити там привітну та теплу посмішку священика. Адже Червоний режим соціалізував нас разом з мокшанською сектою таким чином, що ми і в храмах звикли штовхатися ліктями і шикуватися в чергу за Благодаттю Божою. Злі, прискіпливі погляди єхидних бабусь, котрі спостерігають за кожним твоїм кроком, чекаючи, поки ти оступишся, щоб налетіти на тебе зграєю чорних ворон. Королівство кривих дзеркал. Жорстоке безжальне плюндрування ВІРИ. Саме тому нам так важливо відродити УКРАЇНСЬКЕ сприйняття рідної віри.

Священики, котрі проповідують, що Бог є Любов – це початок такого шляху. Ні, мова йде не про поблажливість до гріха та пороку, а про те, що кожен з нас діями чи бездіяльністю, свідомо чи не свідомо обирає хто пануватиме в його душі – Бог чи нечистий. І якщо не зробити цей вибір усвідомлено, його зроблять замість тебе. Здогадуєшся яким він буде, жовто-синій?

Нашій Матері-Церкві більше тисячі років, та на якийсь час ми ледь не загасили свічку віри… в страшні століття репресій та вбивств. А потім замість віри в Господа нам намагалися підсунути куполи кремлівських храмів, під сводами яких визнають лише одного хазяїна. Тепер же Нація повертає із забуття тисячолітню велич нашої рідної Церкви і вимолює у Господа пробачення за вікову байдужість до віри і молитви.

Немає шляху засуджувати. Є лише шлях повернутися до Господа і усвідомлювати Слово Боже. Саме тому я щиро переконаний, що говорити про Бога – це талант, дарований небесами. І Любомир Мигидин наділений цим талантом. Він іде до проповідництва. Батько великої родини. Священик. Капелан.

Людина думаюча, котра свідомо обрала життєвий шлях в служінні Господу. Такі люди переконливі і щирі. Совісні. Скромні. І при всьому цьому дуже не говіркі у повсякденному спілкуванні з близькими та друзями. Всі сили вони спрямовують у храмове служіння. На славу Господа нашого Ісуса Христа.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Протоієрей Любомир Мигидин, капелан, настоятель храму Святих мучениць Віри, Надії, Любові і матері їх Софії (м. Чернівці)

https://youtu.be/SymayW5vCwE

Цей священик має надзвичайно велике і чисте серце

Олег Володарський: «Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність він навчає дітей»

 

На фасаді бережанського агротехічного інституту встановили пам’ятну дошку колишньому студентові, Героєві Небесної сотні Устимові Голоднюку. Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом…

 

А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін,
Спереду — сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній-сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять,
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…

Людмила Масимлюк

 

Отець Володимир Зайчук священик і викладач. Працюючи зі студентами, він нагадує юним душам про присутність Бога у нашому житті. Це складна і невпинна праця. Згадуючи свої дитинство та юність, я вкотре шкодував про те, що змалечку не був навчений цінувати щиру молитву, тишу ікон і тепло церковних свічок.

 

Отець Володимир батько трьох дітей, двох студентів і школярика. Любов до діток відчувається в кожному слові цього українця.

 

Один із загиблих Героїв України, Устим Голоднюк, був студентом інституту, в якому викладає отець Володимир. Устим виріс в патріотичній родині і отримав ім’я в честь Устима Кармелюка. Устим вважав, що перш ніж відростити собі чуб, треба отримати на те благословіння у батька, у старшого в роду… Саме тому на меморіальній дошці в Бережанах він зображений із чубом… Біль від втрати цієї людини, котра віддала життя за Україну, назавжди залишиться в душі священика.

 

Капличка на території університету і студенти, навчені вірі, ідучи на навчання, вклоняються Богу і згадують Устима, котрий ще не так давно був одним із них.

Тернопільщина надзвичайна своїм духом. Я зачарований нею. Щиро радію, коли є привід зателефонувати, поспілкуватися, оновити емоції. Душа прагне до цього, наче до джерела кришталевої води, котре б’є з-під землі, вкотре доводячи нам, що земля жива. Навчаюся у них спілкуватися. Відкрито, щиро, з теплом і довірою.

 

Отець Володимир Зайчук взяв на себе величезну відповідальність. Яке надзвичайно велике і чисте серце потрібно мати священику, котрий навчає дітей.

Ми не маємо права нав’язувати дітям та онукам їх майбутнє. Ми, як батьки, не маємо права змушувати їх молитися та вірувати. Це вкрай делікатні духовні питання. Та зізнаюся, що буду просити своїх дітей, щоб мої онуки знали про Господа від самісінького дитинства. Щоб дивитися уважно їм в очі і згадувати, як читав їм молитви на ніч, коли Господь дарував щастя бути з родиною, а не десь в дорозі, далеко від рідних і таких віруючих в тебе оченят. Як же важливо не дати згаснути цьому вогнику в дитячих очах. Як важливо мовчки благословити рідне українське дитинство.

 

Я вклоняюся людям, котрі присвятили своє життя дітям. І по-батьківськи вдячний отцю Володимиру і усім тим, хто виховує майбутнє нашої Нації, виховує Героїв.

Нам вкрай потрібен мир. Мир, котрий вкриє сніжинками рідну українську землю і засяє різдвяними вогниками в кожному українському вікні. Мир потрібен усім. І в першу чергу тим, хто на передовій, в авангарді Нації. Тим, за ким постійно плаче душа. Нам потрібен мир, але не ціною зради всіх тих, хто поклав своє життя на боротьбу з ворогом! Нам потрібен мир, щоб ніколи не втрачати наших дітей… Господи, бережи Україну!

Отець Володимир Зайчук. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/OGjna02tLgs

Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8


Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8


Капелан Тарас Гордійчук. Я вклоняюся цьому українцю

Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу — Олег Володарський

 

Молитва вагітної жінки за щасливі пологи

Всемогутній Боже, Творче всього видимого і невидимого! До Тебе, Отця улюбленого, прибігаю. Ти обдарував людину розумом пізнання і волею творчою. Ти волею Своєю сотворив рід наш, з мудрістю невимовною сотворив тіло людини із землі та вдихнув у нього душу Свого Духа, щоб вона була подобою Твоєю. Премудрості Твоїй, Отче наш, угодно було, щоб рід людський збільшувався через мужа і жону в Таїнстві Шлюбу. Ти зволив благословити людей, щоби множилися і наповняли не лише землю, а й ангельські сонми. О Боже й Отче, нехай буде ім’я Твоє на віки вічні прославлене за те, що Ти учинив для нас, грішних.

Дякую Тобі за милосердя Твоє, що з волі Твоєї через чудесне сотворення не лише я виникла і поповнюю число вибраних, але й що Ти благословив мене в шлюбі і послав мені плід лона. Це дар Твій, Твоя, Боже, сотворена милість, о Господи й Отче духа й тіла! Тому до Тебе прибігаю і зі смиренням серця молю про милосердя і поміч, щоби дитятко моє, яке твориш в мені Своєю силою, було збережене і приведене до щасливого народження. Бо знаю я, Боже мій, що людина ні сили, ні влади не має на те, щоб вибирати шлях свій. Ми надто слабкі й схильні до падіння, щоб обминути всі тенета, які, за допустом Твоїм, приготував дух злий, і уникнути тих нещасть, в які вкидає нас легковажність наша. Твоя ж мудрість безмежна.

Тому і я, Отче милосердний, передаю себе в журбі моїй до рук Твоїх і молю: споглянь на мене милостивим оком Своїм і збережи неушкоджено через Ангела Свого святого мене й дитинку мою, що в лоні від усякого страждання. Пошли мені й мужеві моєму відраду, о Боже, Владико всякої радості! Щоби ми, бачачи благословення Твоє, від усього серця в дусі радости Тобі служили і поклонялися. Не бажаю бути вилученою зі слова Твого, за яким матері в болях дітей народжувати будуть. Смиренно прошу Тебе: поможи мені перенести страждання і пошли успішне завершення. Почуй молитви наші й дай нам дитину здорову й розумну — і ми приведемо її до Тебе, і Тобі посвятимо, бо Ти милосердний Бог наш, а ми разом з нашою дитиною будемо Твоїми рабами вірними. Вислухай, Всеблагий, молитву раби Твоєї, сповни прохання серця мого, заради Ісуса Христа, нашого Спасителя, Він бо за нас воплотився із Діви Марії і став Чоловіком, нині ж царює з Тобою і Духом Святим у Вічності. Амінь!

 

Протоієрей Тарас Гордійчук, капелан, клірик Свято-Миколаївського Монастиря (м. Дубно)

Кирил Кальницький, Михайло Омельян, Михайло Січка, Святослав Абрамюк, Тарас Гордійчук… всі вони практично ровесники незалежної України. Молодь, котра знає лише незалежну державу під жовто-блакитним прапором. Вони інші. Вони відрізняються від мого покоління. Покоління, зараженого радянщиною. Вони інакше думають, інакше живуть, по-іншому відчувають та сприймають цей світ.

 

— Отче, де і коли Ви молитесь? — запитав я під час «Сповіді» отця Тараса.

— Завжди та всюди, — спокійно, ані на мить не замислюючись відповів мені капелан. Після такої відповіді мені дуже складно було продовжувати діалог, адже людина однією фразою сказала все.

 

Між нами різниця практично в 20 років, проте я вклоняюся цьому УКРАЇНЦЮ. Я пишаюся цим священиком українського Храму. У мене перехоплює подих від усвідомлення майбутнього нашої України, котре я бачу в очах такої молоді. В душі живе надія на те, що мені вдалося виховати такими ж УКРАЇНЦЯМИ своїх дітей. Обожнювати свою землю і любити свій народ.

 

Ми знімаємо «Сповідь», розмовляючи на очах у Нації і Бога ще й для того, щоб кожен з тих, хто любить нашу країну, знав, що він не один. Поруч з нами багато тих, в кому палає українство. Ми можемо не знати одне одного в обличчя чи по іменах, проте МИ Є. Кожен з нас не самотній в своїй любові до України. Усвідомлення цього окриляє.

 

Ти підіймаєш голову до неба і, сам того не усвідомлюючи, починаєш промовляти вдячну молитву Отцю Небесному. Майдан та війна виховали покоління українців, котрі не подарують Україну ані зовнішньому, ані внутрішньому ворогу.

 

В мене перехоплювало подих. Наша сила в наших дітях. Ми назавжди будемо жити в них і в дітях їх дітей. Вони впораються! Так, ми на краю прірви. Та з яким блиском в очах та з якою вірою ми посміхаємося сонцю. Ми не забули Молитву. Молитву, котрій тисячі років. Це найпотужніша наша зброя. Поки в наших серцях Бог і Україна, ми непереможні!

Тарас Гордійчук. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/GYXv6Ld7xZQ

Отець Микола не судить та не засуджує — Олег Володарський

 

Отець Микола (в миру — Квич Микола Михайлович, 27 листопада 1971) — український священик, ієрей Української греко-католицької церкви (УГКЦ), головний військовий капелан Кримського Екзархату (з 13 лютого 2014), головний військовий капелан Одесько-Кримського Екзархату (до 13 лютого 2014). 15 березня 2014 року під час українсько-російського конфлікту в АР Крим отця Миколу Квича було викрадено безпосередньо з церкви парафії Успіння Пресвятої Богородиці Севастополя та вивезено у невідомому напрямку. Про це повідомив заступник керівника Департаменту Патріаршої курії УГКЦ отець Любомир Яворський. Того ж дня ввечері священика відпустили «правоохоронні органи Криму». Проти нього було складено протокол про адміністративне порушення та висунуто підозру в організації провокацій.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

 

Микола Квич. Священик УГКЦ, капелан, священик храму Архистратига Михаїла (м. Тернопіль).

Звуки вальсу… бал офіцерів, блиск очей та засліплюючи білизна суконь прекрасних панянок, котрим судилося чекати повернення своїх обранців на березі… Лунає музика, зала сяє міріадами вогнів, і ніби саме повітря сповнене щастям та сміхом. Такі безтурботні в цей вечір, вони ще не підозрюють, що невдовзі їм доведеться вбивати та вмирати заради Батьківщини…

 

Описувати складний шлях Миколи Квича не має потреби. Це була випадкова, проте щаслива зустріч. Павло Сливка, герой одного з попередніх випусків «Сповіді», дізнавшись, що нам на той час ще не вдалося зняти програму з жодним з капеланів УГКЦ запропонував нам запросити до «Сповіді» отця Миколу.

 

Виважений та мудрий всередині, ззовні отець Микола здавався спокійним та небагатослівним. Він говорив з Богом всередині себе. Я це бачив. Відчував. Геометрія Бога. Коли священик все, сказане ним, вимірює по відношенню до абсолютно іншого виміру, котрий ми часто не в змозі усвідомити.

 

Він не судить та не засуджує. Не стає ні на чий бік. Його дух не той, що раптово вибухає полум’ям, а той, чиє полум’я палає рівно, незважаючи на будь-які негаразди. Це мудрість. Не та, котру черпаєш із прочитаного та почутого, а та, котра з’являється в людині після усвідомлення отриманих знань.

 

Згадую отця Миколу, а мені лунає морем. Чорним морем, котре ласкаво омиває береги нашого Криму. А на просторах вечірнього Києва вже панує осінь…

В такі моменти душа прагне кохати. Істинно та ніжно. Із захватом та вірою в диво. Прагне видихнути весь той біль, котрий розриває її всі роки війни. Прагне миру в такій втомленій болем Україні. Душа прагне ЖИТИ. Жити так, щоб твої діти, онуки та правнуки, посміхаючись морському бризу в українському Криму, знали про біль своєї Неньки-Батьківщини лише зі сторінок підручників історії…

 

Він не зрадив і не промовчав. Капелан Микола Квич. Він поїхав із Криму. Я бачив в його очах море. Він тужить за ним. Ми повернемося туди. Вигреземо. Відмолимо. Відстоїмо свою землю. Крим – це Україна. Я бачив це у Ваших очах, отче.

Микола Квич. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/P6RawZxlAWA

Священик, котрий живе на війні – Олег Володарський

Генетика родини капелана Володимира Топоровського рясно оповиті історичним болем свого народу – Олег Володарський


 Матінко Божа Зарваницька, молюся за українських матерів, скромних і доброї вдачі, яких приводить до Христової Церкви і місць Твого об’явлення незламна віра, де вони прагнуть почути Живе, Вічне Слово, вносячи свою лепту не так грошима, як неустанною молитвою і працею на Твою честь, Мати Небесна, й на славу Отця, і Сина, і Святого Духа. Пресвята Богородице, потіш жертовні серця матерів словами розради, вимоли для них Божу допомогу й захист для їхніх родин. Розвесели їх ангельським церковним співом та даруй Твоє благословення на краще майбутнє їхніх дітей та онуків. Адже міцніє Христова віра в неньці Україні завдяки нашим милим матерям, котрі, як жінки-мироносиці, невтомно йдуть своєю хресною дорогою за Ісусом, тримаючи міцно діточок за ручки, навчаючи їх Божого Слова, співу та молитвам до Святої Родини. А в час переходу до Отця прийми їхні страждальні душі, як білі лілеї, в Твої ніжні Материнські обійми і провадь під Своєю опікою до Вічного і Щасливого Життя в небі. Амінь!

Заповіт Блаженнішого Патріаха Йосифа Сліпого

 

Моїм Духовним Дітям, Владикам, Священикам, Монахам і Монахиням і всім Вірним Української Католицької Церкви Мир у Господі й архієрейське благословення! «Ще трохи, і світ мене вже не побачить» /Ів. 14, 19/, «Ще трохи, і ви не побачите мене вже...» /Ів. 16, 16/, бо «надходить година, коли вже і притчами не промовлятиму до вас...» /Ів. 16, 25/. Залишаючи цей світ і «сидячи на санях», як говорили наші предки, після дев’ядесятикількалітнього життя молюся за вас, моє Духовне стадо, і за весь Український народ, якого я є сином і якому я намагався ввесь свій вік служити, словами прощальної Архієрейської молитви Господа Нашого Ісуса Христа. Він бо для нас усіх і для всього світу є «путь, істина і живот» /Ів. 14, 6/. І тому, переставляючись у світ вічности, благаю Отця Небесного, щоби Він прославив Сина свого у вас, аби ви спізнали Його, «Єдиного, Істинного Бога» і Ним «посланого — Ісуса Христа» /Ів. 17, 3/, і щоби Він дав вам «Утішителя, який буде з вами повік, Духа Істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить Його і не знає. Ви ж Його знаєте, бо перебуває Він з вами і буде у вас». /Ів. 14, 16-17/. Разом із цією молитвою, прощаючись зі світом і всіма вами, Дорогі мої духовні діти, так, як велить нам наша свята прадідівська християнська віра, залишаю вам свій Батьківський і Пастирський Заповіт! «... Щоб ви не зневірилися...» /Ів. 16, 1/ і «Хай не тривожиться серце ваше. Віруйте в Бога!...» /Ів. 14, 1/. І головне заповідаю вам: «Щоб ви любили один одного...» /Ів. 15, 12, 17/ любов’ю, над яку більшої немає, що готова й життя своє віддати за друзів своїх..." /пор. Ів. 15, 13/. + + + + + + + + + Оця любов до Христа, любов до Святої Церкви, що є Його Таємничим Тілом, любов до рідної Української Церкви, що є повноцінною частиною вселенської християнської Родини, любов до рідного Українського народу, з його духовними та матеріяльними скарбами вселюдського значення, визначали мій життєвий працелюбний шлях, моє думання та мою працю, на волі й у неволі. Упродовж цілого свого життя був я, і таким відходжу з цього світу, в’язнем Христа!

 

Священик, капелан, адміністратор парафіяльної церкви Пресвятої Трійці отець Володимир Топоровський.

На під’їзді до Марійського духовного центру «Зарваниця» стоїть велична стародавня церква Пресвятої Трійці в якій зберігається священний образ, ікона Матері Божої Зарваницької… Старовинний храм. Благословення та благодать лунає в повітрі.

 

Капелан Володимир Топоровський сидів у затінку біля храму, а навколо нього бавилися дітлахи. Я довго не наважувався порушити цю ідилію, таким теплом та любов’ю була сповнена ця картинка.

 

Він душею обіймав своїх українських малюків і уважно слухав про програму «Сповідь». Наважувався, усвідомлюючи, наскільки важливо відкрити душу і говорити душею. Священик, котрий живе на війні. Після літньої спеки прохолода храму сприймається з неймовірною насолодою.

 

Ми пройшли до ікони Матері Божої Зарваницької. Святиня. Та святиня, до якої моя душа прагне після відвідин Гуцульщини. Підійшов до ікони, вклонився їй і почав молитися. Піднявшись з колін приклався до ікони. Складно передати ці відчуття – тепло, любов, покута, тиша і біль від невідповідності омріяного і реального.

 

Незгода з війною, смертями, кров’ю, байдужістю… Ти наодинці з Господом. Ти не озираєшся на тих, хто опинився поруч, не думаєш ні про що окрім святого образу Богоматері, котра дивиться на тебе з ікони. Захисти. Помилуй. Прости мене грішного. Позаду тебе прірва страстей, емоцій, почуттів. Попереду – найвища любов до того, що даровано Небом.

 

В нашій генетиці та культурі є слово, котрим нарекли людину, яка, присвятила своє життя Україні. Людину, для котрої отримана влада та можливості не привілеї, а обов’язок робити ще більше для своєї Нації. Це слово «ЕТНАРХ». Етнарх – це людина, котра дихає та живе Україною. Котра віддана їй. Беззастережно. Це найвищий прояв націоналізму – через любов до своєї Батьківщини любити весь світ. Ось чому нас на чужині, за океаном називають Боженьки. Ось чому Госпідко, ніжно розбудивши нас легким дотиком осіннього вітру, відчиняє перед нами Біблію і Молитву і, наче люблячий та ніжний батько, спостерігає за нашими зусиллям.

 

Ось чому наша кров, котра ллється рікою останні тисячу років не буде винищена ніколи. Ми насищаємо себе смертю та життям. Ми народжуємося та помираємо. Ми дихаємо. Дихаємо нашою землею. Ось чому Він відділив нас від територій, поневолених слугами Сатани. Ось чому до нас більше не долинає запах Бахчисарая і Сімеїза.

 

Він береже свій народ. Ми неспроможні усвідомити всю глибину та мудрість Божого випробування. Ми втрачаємо віру в себе. А вона там, на самому верху жовто-синього прапору, піднятого на згадку про загиблого Воїна.

 

Злий гібридно-інформаційний морок лукавого, помножений нашими сумнівами, скидає нас у безодню. Ховає заживо. Танець на могилах загиблих під супровід оркестру фарисеїв та манкуртів продовжується. Ми чекаємо на реформи та економічне диво, шукаємо гроші, знаходимо і, давлячись від жадібності, намагаємося проковтнути якомога більше, навчаючи власним прикладом своїх дітей та онуків. Ми розучилися жертвувати собою. Розучилися говорити з Богом.

 

У капелана Володимира Топоровського генетика та історія його родини рясно оповиті історичним болем нашого народу. Його кров пам’ятає найстрашніші часи нашої нації. Це в його жилах. Безумовно. Назавжди. Мене вразила ця людина, котра попри всі біди та негаразди всією душею, неймовірно ніжно та щиро любить увесь світ. Любить Бога.

 

Ми говорили, а мені не хотілося, щоб ця «Сповідь» завершувалася. Туга за цим діалогом обвивала душу раніше ніж він встиг завершитися. І стільки доброти було в кожному слові цього УКРАЇНЦЯ. «Люби свою Батьківщину! – світилося в його очах, – Люби все, що бачиш і що відчуваєш».

 

Ми з теплом прощалися з отцем Володимиром. Навіть війна не змінила душу цього капелана. Ми сповідалися в любові до своєї рідної України. На очах у Нації і Бога. Перед іконою Матері Божої Зарваницької.

Отець Володимир Топоровський. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/QfFi3WbP234

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок

У свій 25-й рік капеланства він не відчуває і краплі втоми попри непросту службу – Олег Володарський

 

Молитва-поручення дітей Господу

Милосердний Господи Ісусе Христе, Тобі поручаю дітей наших, що Ти їх нам дарував, сповни ж молитви наші. Прошу Тебе, Господи, спаси їх шляхами, які Ти сам відаєш. Убережи їх від вад чисельних, усякого зла та гордині, і нехай не торкнеться душі їхньої ніщо, противне Тобі. Але віру, любов і надію на спасіння даруй їм, нехай стануть вони у Тебе обраною оселею Духа Святого, і нехай буде їхній життєвий шлях святий і непорочний перед Тобою. Благослови їх, Господи, щоб кожної миті свого життя вони прагнули виконати Твою святу волю, аби Ти, Господи, завжди міг перебувати з ними Духом Твоїм Святим.

Господи, навчи їх молитися Тобі, щоб молитва стала їхньою опорою, відрадою в скорботі й утіхою життя їхнього, і щоб молитвами їхніми спасалися й ми, їхні батьки. Ангели Твої хай оберігають їх неустанно. Нехай будуть діти наші чуйні до горя ближніх своїх, і хай сповнять вони Твою заповідь любові, і якщо согрішать вони, то сподоби їх, Господи, покаятися перед Тобою, і Ти, по Своїй невимовній милості, пробач їх. Коли ж завершиться їхній земний шлях, то прийми їх у Свою Небесну Обитель, і хай приведуть вони туди із собою й інших рабів Твоїх вибраних.

Молитвами Пречистої Твоєї Матері Богородиці й Приснодіви Марії, святих (перечислити святих покровителів) і всіх святих помилуй нас, препрославлений Господи з Безначальним Твоїм Отцем, Пресвятим і Благим, і Животворящим Духом Твоїм, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Протоієрей Михайло Кокора, настоятель храму Воздвиження Чесного Хреста у селі Романівка Требовлянського деканату Тернопільсьі області, капелан, засновник капеланськоі служби в Тернопільській області. Отець Михайло – капелан з 1994 року. Був у витоків надважливої сьогодні духовної опори Нації – капеланської служби. Вони просто живуть на війні. Рвуться душею туди, на передову і заспокоюють душу лише молитвою.

 

Отець Михайло нагадав мені мого вчителя фізкультури. Він неймовірно любив дітей і, щиро віддаючи нам цю любов та повагу, навчав нас любити та поважати себе та оточуючих. Живі, мудрі очі і бажання не образити, навчити, поділитися знаннями та досвідом.

 

На обличчі сумна посмішка і втома. Уважність та чуйність. Це те, до чого так прагне зболіла душа – до батьківського розуміння і прийняття тебе такого, як ти є, з усіма вадами та чеснотами.

 

Мудрий в Господі, він прийде на допомогу сам. Зігріє теплом батьківського серця і уважно вислухає. Поділиться часточкою душі. Не дасть заслабнути. Не дозволить. Подивиться на тебе суворо і ти, наче дитина, пожалієшся йому на те, що в тебе в черговий раз не стало сил уберегтися від гріха.

Хіба таке буває – сувора ніжність? Чи навпаки – ніжна суворість. Це Божа мудрість, коли ти бачиш світ в цілому, не розділяючи його на великих і маленьких, сильних та слабких. Коли ти просто його обожнюєш.

 

Це те, що так відрізняє нашу націю – любов до всього, що нас оточує. Ми щирі та добрі діти своєї землі. В цьому наша Божа велич. Господь дарував нам неймовірно родючу та багату землю і пам’яттю предків заповів нам любити її всією душею, всім своїм великим українським серцем.

 

Отець Михайло любить світло. Він захоплюється фотографією. Часто працює руками. Займається господарством. Жива людина. Жвава. Надзвичайно енергійна. Поруч з ним дуже затишно. На жаль, я не мав вдосталь часу, щоб досхочу поспілкуватися з цією людиною.

 

Проте я побачив те, про що хотів би написати. Він надзвичайний батько. Отець Михайло спокійно і мудро відповідав на запитання, проте коли ми говорили про дітей, від нього наче линуло світло. Таке враження, що саме в цей момент його душа була повністю відкрита. Душа гордого та люблячого батька. Так іноді буває, коли діти виростають, а ти раптом усвідомлюєш, що не можеш дихати без них. Постійно згадуєш, як вони вчилися ходити, як вони зростали… А ще знаєш, що доросле життя часто буває суворе. І ти раптово хапаєшся за телефон, щоб просто почути їх голос, котрий запевняє тебе, що в них все гаразд.

 

Я в свої 50 років раптово змінився. Завжди вважав, що хлопчаків слід виховувати суворо, а зараз все частіше став говорити своїм дорослим синам: «Люблю! Помолюся за тебе. Мені тебе не вистачає».

Старішаю? Ні, скоріше нарешті усвідомив, що вік прийшов не один, а разом із усвідомленням того, що по-справжньому важливо в цьому житті. З нетерпінням чекаю на онуків. В моєму домі і в моїй душі для них приготовані найкращі місця.

 

В очах отця Михайла я бачив відлуння власних думок. Чи може в мені лунали відголоски його почуттів. Він не говіркий. Священик, котрий живе на війні, береже кожне слово та знає йому ціну. Слова молитви рятують не тільки життя, а й душі. Господь дарував нам щастя любити. Прокинутися вранці, відкрити очі, звернутися в молитві своїй до ікон і відчути в тій молитві душі людей, котрими ти живеш.

 

У свій 25 рік капеланства в ньому не відчувається і краплі втоми попри непросту службу. Лише вогонь віри в очах. Віри сильної, непримиренної, істинної. В нього мудра, усвідомлена душа, при тому скромна та совісна.

Серед Нації відроджується свята любов до Бога. І тисячолітня довіра та відданість рідному УКРАЇНСЬКОМУ ХРАМУ. Господи, вклоняюся тобі за віру твою… всі ми діти твої.

Михайло Кокора. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

«Сповідь» з отцем Андрієм стала більш ніж просто діалогом

Я хочу сповідатися в найбільшому моєму гріху, отче Андрію – я не знав своєї Батьківщини, я не знав своєї мови – Олег Володарський

 

Молитва до Пресвятої Богородиці

О Маріє, Моя Матінко і Моя Царице! Жертвую Тобі мою душу, моє тіло, моє життя і мою смерть, і все, що наступить опісля. Все покладаю в Твої ручки. О моя Мати! Огорни мою душу Твоєю дівочою мантією і даруй мені ласку чистоти серця, душі і тіла. Оборони мене Твоєю силою проти усіх ворогів, а особливо проти тих, що ховають свою злобу під виглядом добропорядності. Скріпи мою душу, щоб біль не міг її зламати. Мати Ласки, навчи мене жити в Божій ласці. Амінь!

О Маріє. Страшний меч прошив був Твою душу. Ніхто Твоїх терпінь не знає, окрім Бога. Твоя душа не ломиться, вона – хоробра бо вона – з Ісусом. Люба Матінко. Приведи мою душу до Ісуса, бо лише тоді я зумію перенести всі випробування і покарання. І тільки в єдності з Ісусом мої маленькі жертви будуть милі Богові. Найлюбіша Мати! Не переставай навчати мене про внутрішнє життя. Нехай меч терпіння мене ніколи не зломить. О Пречиста Діво! Влий хоробрість в моє серце і стережи його. Амінь!

 

Отець Андрій Курило, капелан, настоятель храму архістратига Божого Михаїла, села Кам‘янки, Тернопільської області. Останнім часом мене неймовірно притягує до ікони Матері Божої. Мені складно це пояснити. Є в цьому милосердя і каяття. І усвідомлення своєї власної сповіді, котра інколи повертає мене в ті миті життя, коли було дійсно погано та складно.

Якби ж тоді мені була відома та зрозуміла Молитва. Якби хоч хто-небудь допоміг мені, розказавши, що навіть найсильніші біль, тугу та страждання можна вилікувати молитвою. Якби ж із самого дитинства, з народження мене привели до ікон та привили мені віру в Господа!

 

Є люди крайньої сили. На них зупиняє свій вибір сам Господь. І що б ця людина не робила, без спілкування з Богом в неї порожня душа та невпинний біль на серці. І нічим іншим це не лікується. Лише Молитва та піст. Я намагався лікувати це голодом. Не міг інакше. Муки були такої сили, що я не міг їсти та спати і лише псалми та молитви заспокоювали душу.

Ми часто проводимо час із сином. Спілкуємося, готуємо, розважаємося, розмірковуємо. І от одного разу моя дитина зізнається мені в тому, що йому часто буває неспокійно. Миті хвилювань, незадоволення собою та оточуючими… Мені чомусь закортіло дізнатися, в який саме час з ним це зазвичай стається. Він назвав час моєї вечірньої молитви. Саме в цей час я молюся Господу, відмолюючи свої родові гріхи.

– Ти молишся? – спитав я у нього.

– Так, – відповів він мені тоді, – але графік роботи занадто напружений. Інколи не встигаю.

 

Я прошу за нас усіх у Господа. Ми маємо відмолити гріхи тих, чия кров тече в наших жилах. Ми можемо навіть нічого про них не знати. На жаль, люди не живуть каяттям, а душу використовують лише для гедонізму. Не служіння і каяття.

Країна воює, синку. Вмирає та народжується. Плаче та вірує. Молися, мій рідний! Це складно проте життєво необхідно. Інакше не можна, розумієш?

Діти прийняли «Сповідь» як часточку моєї душі, віддану служінню Нації і Богу. Вони побачили, як я відсторонився від усього мирського, метушливого, хаотичного.

 

В моїй країні війна. Саме тому молитва і Бог. І обов’язково молитва за Мир і Любов. За усіх нас. За воїнів, волонтерів, за загиблих та осиротілих. Ти візьми це в душу, жовто-синій, і обов’язково живи. Живи і пам’ятай про них усіх. І про нас також. Так в душі народжується Бог. Так зароджується милосердя. Саме так привертає до ікон Матері Божої. Наче птаха, що летить у вирій. До тепла материнських сліз.

 

Капелан Андрій Курило зараз зовсім поруч. Наша з ним спільна «Сповідь» перед Богом і Україною, перед дітьми та священиками стала більш ніж просто діалогом чи інтерв’ю. Відбулася розмова душ.

 

Я не припиняв з ним діалог. Я не закінчував сповідатися ні перед одним священиком, з яким мав «Сповідь». Моя «Сповідь» перед Нацією і Богом триватиме 500 програм. П’ять книг. Всі куточки моєї величної, барвистої Батьківщини.

 

Та мені необхідно сповідатися в найбільшому моєму гріху, отче Андрію – я не знав своєї Батьківщини, я не знав своєї мови, не знав СПРАВЖНЬОЇ історії нашої нації. Не знав. Каюся. А сьогодні хочеться кричати від болю. Адже саме через мою байдужість, байдужість мого покоління на цій лютій, гібридній війні гинуть найкращі. Йдуть від нас назавжди, аби молитися за нас звідти…

 

Каюся, отче Андрій! Вам, військовому священику, капелану, котрий уважно і по-батьківськи дивиться на мене і бачить щирість моїх переконань.

 

У нас відбулася свідома, виважена бесіда про те, яким має бути кожен з нас, щоб ми припинили помирати. Ця розмова потрібна. Потрібна Нації. Особливо за участю тих, хто щодня молиться за мир і любов. Благословіть, отче…

Андрій Курило. «СПОВІДЬ» авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/qqAsTh8zaJU

Капелан Володимир Буграк розуміє, про що мовчить

Те, що отець Володимир родом з Гуцульщини, ще більше зігріло мою душу – Олег Володарський


Господи Боже сил, Боже спасіння нашого, Ти Єдиний твориш чудеса. Поглянь в милості і щедротах на смирення рабів Твоїх і чоловіколюбно вислухай і помилуй нас: бо вороги наші напали на нас, щоб погубити нас і знищити державу нашу та святині наші. Допоможи нам, Боже, Спасителю наш, і визволи нас, заради слави імені Твого, і нехай до нас будуть застосовані слова Твої, сказані через Мойсея: будьте сміливими, стійте і побачите спасіння від Господа, бо Господь переможе за вас.

Так, Господи Боже, Спасителю наш, не пом’яни беззаконь і неправд людей Твоїх і не відвертайся від нас, не карай нас гнівом Твоїм, але в милості і щедротах Твоїх відвідай смиренних рабів Твоїх, що до Твоєї милості припадаємо: повстань на допомогу нам і подай воїнству українському з Ім’ям Твоїм перемогти. Погуби наміри і неправедні насмілення тих, хто йде на нас війною.

Молимось до Тебе, Владико миру і спокою нашого, щоб як щезає дим, так нехай щезнуть вороги наші, і як порох розвіююється вітром, так нехай розвіються їхні злі думки знищити державу нашу Україну. Господи, вгамуй тих, хто противиться заповідям та постановам Твоїм. Поверни їм пам’ять Твоєї заповіді: Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться. А для тих, хто противиться цій Твоїй заповіді, пошли Свій гнів, скорботу і ангелів лютих, які оселять в них страх і опам’ятають їх, бо і вони себе християнами називають.

Нехай же, Господи, буде воля Твоя над нами і, якщо Твоє Провидіння є таким, щоб покласти воїнам нашим у битві за Віру і Україну душі свої, то прости їм гріхи їхні, і в день праведного Твого Суду подай вінці нетління. Але віримо і молимось Тобі Великодаровитий, Господи, що ти захистиш, втихомириш і напоумиш та до миру приведеш усіх. Бо Ти є захист і перемога, і спасіння, для тих, хто надіється на Тебе, і Тобі славу розсилаємо – Отцю і Сину, і Святому Духу, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Отець Володимир Буграк. Капелан, настоятель собору Преображення Господнього у місті Кременець, що в Тернопільській області.

 

Собор Преображення Господнього – найбільший храм у Кременці. Численною є і його парафія, котра разом із священиками та настоятелем о. Володимиром Буграком відома своєю патріотичною позицією, волонтерською діяльністю та активною допомогою військовим впродовж усієї війни. Щоразу там з’являються якісь інновації для зручності парафіян. Одні з останніх – «соціальна свічка» та «черговий» священик у храмі.

…А ще тут є така «послуга» як «соціальна свічка» – кожен, хто немає грошей, бере її з ящичка, куди турботливо кладуть заможніші парафіяни. І відтепер щосереди у храмі «чергує» хтось із священиків: поради духівників потрібні не лише у дні Богослужінь.(за матеріалами http://www.kremenets.pp.ua/2019/06/32.html

 

Протягом останніх двадцяти років Почаївська Лавра була для мене імпульсом і орієнтиром віри в Господа нашого. Дальній храм Видубицького монастиря, старовинний та до болю рідний, Почаївська Божа Матір завжди кликали мене та наповнювали істинною вірою. Через Кременець я проїжджав, наче через останній форпост перед рідною обителлю, розуміючи, що люба серцю Святиня вже зовсім поруч. Зазвичай це було взимку, щоб освіжаюча та цілюща вода джерела Святої Анни змогла змити все те, від чого так прагнула позбавитися неспокійна душа, котра шукає Бога. Святині моєї країни. Ікони, котрі з таким теплом і трепетом кличуть до себе, аби дарувати нашим душам мир та спокій.

 

Завдяки кременчанам, з якими я мав нагоду зняти «Сповідь», я побачив це красиве та затишне місце зовсім інакшим. Весь заквітчаний благодаттю Божої, осяяний куполами церков та храмів це місто наче фортеця, наче пуповина, першопричина віри і любові до України.

Десь зовсім поруч, під дерев’яною лавкою, ховаючись у купі пилу та павутиння, живе кремлівський біс, котрий по-диявольськи кличе себе «церквою». І настільки він, той біс, недолугий та гидкий, що ми довгий час не сприймали серйозно цього диявольського Петрушку. Звертаючись до Бога в Храмі УКРАЇНСЬКОЇ ВІРИ, хочеться тупнути ногою (тихо, ледь чутно), аби не вилазив звідти скомороший піп та не заважав розмові з Богом.

 

Я й досі не можу зрозуміти, як між Єрусалимом та Києвом, вплуталися, обвішані фарисейськими атрибутами фашистського комунізму, мокші. Ми не маємо з ними спільної генетичної платформи, а їх намагання вміститися в, нібито спільне з нами, слов’янство виглядає як взуті поверх лаптів туфлі на підборах.

Ми віруємо, кохаємо і говоримо з богом зовсім іншою мовою, зрозумілою лише Йому і нам. Ми встали з колін перед нечистим та повернулися обличчям до Бога. Та, на жаль, ми ще не навчені вклонятися Господу. Це те, чого нам так не вистачає. Категорично. Гостро. Інший світ. Інша країна.

 

І любов до своєї землі. Любов мільйонів сердець, готових вмерти за свою омріяну Україну. Мені раптом закортіло замінити слово «вмерти» на інше слово, більш актуальне для сьогодення… Але неможна… під лавкою сидить біс, вухами якого нас і досі слухають стіни.

Титульна нація оживає. Вона пробуджується та міцнішає. Перша революція – це пристрасть та емоція. Друга революція, Майдан – це народження і крок назустріч своїй істинній Божій генетиці. Залишається зрілість. Це коли авангард Нації, добровольці, волонтери, військові, священник, капелани, митці, об’єднавшись, раз і назавжди заборонять онукам та правнукам шарікових вилазити із-під церковної лавки. І стануть відмолювати цей гріх. Гріх національний. Гріх страху та байдужості. Гріх мовчазної згоди зі смертю, голодом, геноцидом. Культура починається із каяття і усвідомлення своєї гріховності. Не варто соромитися самих себе. Нам слід бути вдячними за Випробування Господнє, завдяки якому Нація отримала шанс відродити свою велич.

 

Недаремно саме в статті про Володимира Буграка слова про совісність та єднання так легко самі збираються в рядки, котрі Ви зараз читаєте. Він совісний. Смиренний. Він розуміє, про що мовчить. Відкритість його душі відображається каяттям та прийняттям. Він повністю налаштований на ближнього.

 

Абетка Святого Писання в цьому військовому священнику відображається любов’ю Бога. Він самовіддано вірує та служить Господу. Він присвятив себе Богу й Україні.

 

А ще більше мою душу зігріло те, що отець Володимир родом з Гуцульщини. Волинь, Гуцульщина. Я наче наяву бачу, як окремі частинки стають нарешті одним цілим. Адже спілкуючись з етнічним гуцулом, отцем Володимиром, на Тернопільщині, я наче отримав вітання із любої серцю Гуцульщини.

 

Наче теплом повіяло по спині. А за спиною вівтар, ікони і любий материнський Храм рідної української Церкви.

Капеланія. Оплот сили та любові, мужності та милосердя. Надійний форпост між ворогом та найсвятішим для нас – Богом і Україною.

Володимир Буграк, «СПОВІДЬ» – авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/LLhXi2lZoPo

Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая