хочу сюда!
 

Вика

36 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-40 лет

Заметки с меткой «капелан»

Капелан Тарас Климович. Патріот. Є в цій людині щось офіцерське

З першої хвилини відчуваєш виваженість та дисципліну. Він приїхав на програму з дружиною. Було помітно, що вони дуже хвилювалися – Олег Володарський

 

«Нехай воскресне Бог і розбіжаться вороги Його, і нехай біжать від лиця Його всі ненависники Його. Як щезає дим, нехай щезнуть, як тане віск від лиця вогню, так нехай згинуть біси від лиця тих, хто любить Бога і хто осіняє себе хресним знаменням і в радості промовляє: радуйся, Пречесний і Животворчий Хресте Господній, що проганяєш бісів силою розп’ятого на тобі Господа нашого Ісуса Христа, що до пекла зійшов і подолав силу диявола, і дарував нам тебе, Хрест Свій Чесний, на прогнання всякого супротивника. О Пречесний і Животворчий Хресте Господній, помагай мені зі Святою Владичицею Дівою Богородицею й зо всіма святими завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!»

Споруда першого православного соборного Свято-Воскресенського храму Рівного проіснувала 150 років і згоріла в полум’ї страшної пожежі 12 червня 1881 року, яка знищила більшу частину міста. Закладання споруди Свято-Воскресенського соборного храму міста Рівного відбулось 30 серпня (старим стилем) 1890 року за участю Олександра III 20 жовтня (8 жовтня за ст. ст.) 1895 року відбулось освячення новозбудованого православного собору. В 1962 році у приміщенні Свято-Воскресенського собору відкрито музей наукового атеїзму. 3 квітня 1988 року приміщення собору повернуто православній церкві.

https://www.youtube.com/watch?v=si-dBvsDctc&feature=youtu.be

Сонячного та спекотного дня Храм в центрі тихого та лагідного міста Рівне заспокоював душу. Це була остання локація західноукраїнського циклу проекту «Сповідь». Рівне – надзвичайно затишне місто. Особистий секретар архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона Юрій Качан дуже відповідально поставився до допомоги в організації програми. Така підтримка надає особливого змісту тому, що ти робиш для країни. Це об’єднує. Надає сил та наснаги.

 

Капелан Тарас Климович. Священник. Патріот. Є в цій людині щось офіцерське. З першої хвилини відчуваєш виваженість та дисципліну. Він приїхав на програму з дружиною. Було помітно, що вони дуже хвилювалися. Мабуть всіх налаштовує на серйозний лад розмова про Україну і націю, сповідь перед Богом і людьми. Та отець Тарас впорався. Зумів залишитися щирим та відкритим, не зважаючи на хвилювання. Він ПАТРІОТ.

Не знаю, як передати словами те, що почув душею. Це навіть не відчуття і не впевненість. Це ЗНАННЯ на межі усвідомлення Бога в душі цієї людини. Цей чоловік здатний на Вчинок. І я більш ніж впевнений, що рано чи пізно йому випаде нагода його здійснити. Він готовий жертвувати. Він істинно усвідомлює своє служіння в Господі.

 

Майже через півроку після нашої зустрічі я пишу про нього, та все ще відчуваю нашу розмову, як важливий елемент мозаїки мого життя. Не буває випадкових людей. Дивлюся його світлини – туристична романтика, ліс, гори, гриби, а поряд фото богослужінь, храмів… І в мене в душі неймовірне тепле відчуття дитячої дружби, я лише повторюю: «Дай Боже тобі, Брате! Дай Боже твоїй родині! Дай Боже твоїй Батьківщині, Українцю!»

Сила цієї землі в нас самих, в наших стосунках між собою, у здатності поважати та любити одне одного. Та лише найсильніше з нас здатні жертвувати. Нам так не вистачає тривожної кнопки «УКРАЇНА». Це повинно бути вище за нас. Духовніше. Тільки так ми зможемо подолати диявола. Іншого шляху немає. Не існує.

І лідер нашої нації має бути людиною побожною, глибко віруючою. Тоді в нас все вийде. Щоранку і щовечора ми повинні присягати Господу в Молитві, відчуваючи в ній голоси своїх побратимів. З цієї молитви починається Україна. Цією молитвою дихає наша земля. І церковний набат, як символ радості каяття та прийняття Христа.

 

Щастя тобі, брате Тарасе! І нехай будуть щасливими твої прагнення в Господі. А я вклоняюся честі та силі духу священника і капелана Тараса Климовича.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Тарас Климович

www.youtube.com/watch?v=49sbT8ctFUM&feature=youtu.be&fbclid=IwAR1hcmiAYB34uR1lWYSbcUbyDZPr_4e0_R7NuXWbFU7-yPXrkjinR-QEjqg

Отець Сергій – неймовірно смиренна людина. Витримана. Глибока

Він буде бачити та відчувати, як тобі складно, проте буде молитися за тебе – Олег Володарський


«Рідна душа – вона належить тому, у кого є ключі від наших замків, і до чиїх замків підходять наші ключі. Коли ми відчуваємо себе настільки в безпеці, що можемо відкрити наші замки, тоді наші найсправжніші «я» виходять назустріч один одному, і ми можемо бути повністю і щиро тими, хто ми є. Тоді нас люблять такими, якими ми є, а не такими, якими ми намагаємося бути. Кожен відкриває кращі сторони іншого. І незважаючи на все те, що змушує нас страждати, з цією людиною ми відчуваємо благополуччя як в раю. Рідна душа – це та, що поділяє наші найглибші прагнення, обраний нами напрямок руху. Якщо ми вдвох подібно повітряним кулькам рухаємося вгору, дуже велика ймовірність того, що ми знайшли одне в одному потрібну людину. Рідна душа – у того, завдяки кому ви починаєте жити справжнім життям»

«Міст через вічність», Річард Бах

Чому таким спокійним і мудрим є життя в Господі? Чому ми знаходимо таку надзвичайну тишу та мудрість в простих словах Молитви? Та й хіба може бути інакше? Адже ти говориш з тим, хто керує твоєю долею та твоїм життям. І по-дитячому щиро каєшся, тим самим розділяючи з Ним свої сумніви та біль, отримуючи натомість Його любов.

 

Отець Сергій Ємець. Священник. Капелан. Духовний воїн Нації і Господа, котрий на фронті підтримував наших хлопців.

Ми запитуємо про різні речі тих, хто був в епіцентрі війни, на межі життя… Одне запитання страшно і соромно ставити: «Це страшно?». Проте, вкотре поставивши його, отримую одну і ту саму відповідь: «З молитвою – ні. З молитвою нічого не страшно. Боляче, не спокійно, але не страшно». Страшно інше – коли наші воїни, переступивши цей страх змушені тут, в тилу, бачити бездушність та байдужість тих, за кого вони воюють.

 

Людяність – це не просто. Набагато легше не звертати уваги на те, що в твоїй країні вже котрий рік іде війна. Жити, не замислюючись про те, якою ціною виживає твоя Нація. Важко навіть писати про таке. Дуже не просто. Та мене не полишає впевненість в тому, що ця війна була сформована для того, щоб ми, не без допомоги кремлівського патріархату, втратили віру, а разом з нею надію та любов.

 

Капелан – це новий щабель розвитку духовності в Україні. Поблизу окопів, на передовій, поряд з тими, хто захищає Батьківщину, є духовні пастирі, котрі передають слова Святого Писання, підтримуючи наших Воїнів, аби руїна війни не занапастила ані країну, ані душі наших хлопців.

Сьогодні вкрай багато залежить від реформації духовного розвитку. Це спалах Духу. Стихія Молитви. Це Бог. Бог – любов і порозуміння з ближнім. На Софійській площі, посеред землі, на самісінькому екваторі життя та смерті, було багато людей, вдягнених у сутану православ’я. Та як же мало священників, які знають найважливіший постулат існування в Господі, – щире та смиренне служіння.

 

Отець Сергій – неймовірно смиренна людина. Витримана. Глибока. Він буде бачити та відчувати, як тобі складно, проте буде молитися за тебе. Може статися, що ти не витримаєш, зірвешся, не повіриш, втечеш… Та він все одно в самотній молитві буде чекати та вірити, що ти повернешся. І буде просити Господа за тебе, просити тобі сил. Та ніколи не зрадить і не залишить.

Це надає сил та наснаги зуміти, зрозуміти та усвідомити набагато більше. Ти можеш навіть зненавидіти його за смирення та старанність… А він, посміхаючись, буде просити за тебе Бога.

 

Я б і не зумів йому це пояснити. Промовчав. Розуміючи, що в цій людині є те, що змінює мене зсередини. Терплячі в Господі. Ті, що несуть добро і любов своїй нації. Я пишаюся тобою, Україно!

…З телефону знов лунає до болю знайомий голос… Скоро знову їхати на Закарпаття… Переживав, ділився планами на наступні програми… Берегиня сім’ї, в котрій четверо повернулися з війни. Без віри? Ні! Лише завдяки їй!

 

Ці люди стали для мене найближчими. Ті, для яких має надвелике значення слово «Україна». І десь зовсім поруч з ними, поруч з усіма нами, в одному строю стоїть отець Сергій, капелан Ємець. Стоїть і молиться. Смиренно і терпляче.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Сергій Ємець

https://www.youtube.com/watch?v=c7Sy_Ke7s4E&feature=youtu.be&fbclid=IwAR11XrtG2y2xx82UxUZI0mMqt-ivtZXsXtDOAo2DDAgNMbwQ_CC7tR5BZls

Олег Володарський: Отче Василю, я вдячний долі знайомству з Вами


Запевняю капелана Василя Мандзюка в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві

«Христос – це нове Життя. Христос – це все. Він – радість, Він – життя, Він – світло, світло істинне, Він робить так, що людина радіє, прагне височінь, бачить все, бачить всіх, вболіває за всіх, хоче, щоб всі були разом з Ним, і всі – поруч з Христом».

В тиші осіннього вечора вже відчувалося наближення похолодання. Природа готується спочивати, а люди знову вчаться цінувати тепло та затишок. Спогади повертають мене на звивисті дороги до Міжгір’я, де живе капелан Василь Мандзюк, священник Української Греко-Католицької Церкви.

 

Строгий священник. Гострий, наче лезо. Великий патріот. Його відповідальність та серйозність не заважають йому бути духовним пастирем і доброю людиною. Людиною від Бога.

 

Не легко писати цю статтю. Ми давно дружимо і з великою повагою ставимося одне до одного. І коли мені не вистачає слів мудрості та розуміння Бога, я по-дитячому відверто та щиро звертаюся до отця Василя.

 

Хтось, хто з постійними наріканнями спостерігає за програмою «Сповідь», вигукне: «Ну, нарешті він порушив правила християнської моралі!». Ні! Жодним чином не порушив, звертаючись до священика іншої церкви. Не зрадив Господа. Не пішов проти Віри. Всупереч усьому, вирішив подати руку… другу, брату, українцю, воїну світла!

І готовий встати поряд з цією людиною, готовий свідомо йому сповідатися.

Він мій брат – такий самий українець, як і я. Просто історія нашої країни склалася так, що він католик. І таких віруючих українців у нас багато.

Ми прагнемо Миру, завершення, війни. Так хочемо почути тишу щастя! І при цьому так не хочемо торкатися до хворобливих історичних шрамів. Ворожі сусіди сотні років намагалися розірвати нас на шматки, прагнучи знищити нашу суть – українство, проте так і не змогли роз’єднати Націю. Це – найважливіший постулат всередині нас. Україна – найбільше та найсвятіше з усього, що ми маємо. І в ній проживають етноси, кожен з яких молиться своєму Богу. І ми зобов’язані поважати та цінувати це.

А в душі у кожного з нас величезна любов Ісуса. І коли-небудь, де-небудь, як-небудь…мудрі патріархи Українських Церков почнуть думати про те, що нам надзвичайно важливо об’єднати церкви. Заради єднання Нації. І ні в якому разі не можна нікого звинувачувати. Ми були слабші за обставини. Намагалися вижити. Рятували культуру, спадковість, пам’ять поколінь.

І ось саме зараз, коли на фронті в окопах пліч-о-пліч воюють католики і православні, українці і євреї, грузини і татари, бойки і лемки, ми не зможемо принизити себе неповагою до дещо інакшої, ніж наша, Віри. Ми вже інші. Ми тепер знаємо, що лише любов до Господа та Батьківщини зможе не дати нам перетворитися на кровожерливих та заздрісних московітів.

Нам навмисне паплюжать історію, аби ми не простягнули руки одне до одного. Нас так хочуть змусити бути байдужими та ненажерливими, скупими та злими. Хочуть поселити в наші серця ненависть.

 

Мій Храм – УКРАЇНСЬКИЙ. Моя молитва – любов. Мій вибір – сягнути душею, сповідатися священику Василю Мандзюку. І запевнити його в тому, що я не стану зраджувати ту частину моєї рідної Нації, котра молиться в католицькій церкві. Просто не зможу. Господь не дозволить.

Вклонюся їх іконам, стану на коліна перед Святою Дівою Марією і побачу в ній свою рідну Божу Матір. І почую в тихому плачі єрусалимської свічки: «Не розділяй нас, не ображай в собі господа свого Ісуса Христа!»

 

Отче, я вдячний долі, що Ви істинний і справжній Українець. Отче, жоден священик Київського Патріархату не дозволить собі завадити мені любити та поважати Вас, як свого Брата.

Пишу ці рядки, і бачу мудрі та люблячі очі священиків та мудрість свого Храму… Отче, між нами немає різниці. Немає і не буде. Це всього лише зла та несправедлива історія, котру нам за нашої мовчазної згоди писали переможці.

Ми Українці, і саме це сьогодні робить нас сильнішими. Ми зобов’язані вижити. Україна – величезний і світлий Храм. Господь єдиний. Те, чи зможемо ми віднайти вхід в цю святу обитель, залежить від усвідомлення нами своєї любові. Ми можемо і не заходити в цей храм, ставши просто неба і почавши читати молитву українською. Головне разом. Надважливо – взявшись за руки. І найсвятіше – з Господом.

Лише так ми відвоюємо себе у сусідньої недоімперії. Лише так відновимо наші території, нашу історію, нашу культуру, нашу генетику. Благословіть, Отче!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Василь Мандзюк

https://youtu.be/emFOniBeheY