Игра не стоит свеч ?
А эта стоит !
И пусть стоИт, я за нее плачу.

В душе, как в Петропавловске Камчатском,
Ты хакер наших раненых сердец.
Что тают, словно воск в улыбках блядских,
Хоть ты прекрасно развитый самец.

Припухла твоя розовая кожа,
Ди Каприо и рядом не стоял.
Твой взгляд, как ножик, вынутый из ножен,
Блистает хищно...сколько раз вонзал...

А я совсем ни разу не фанатка,
Хоть это ныне швейный городок.
Валеты, короли, вист, прикуп, взятка,
И флеш рояль, и слово между строк.

Игра не стоит свеч ?
А эта стоит !
И пусть стоИт, я за нее плачу.

Я понимаю дело молодое,
Но не достойно истинных мужчин.
Готовьтесь же теперь альфонсы к бою.
Известно мне лекарство от морщин.

Не я его придумала, поверьте,
Вам рушить, нам начертано творить.
Вы с детства служите войне и смерти.
А нам рожать, молить да щи варить.

Ждать, хоронить, обманываться, верить,
Надеяться, любить и все прощать.
Хотелось бы просить по крайней мере
Беречь себя и зря не обещать.

Игра не стоит свеч ?
А эта стоит !

Спасибо за просмотр

Спасибо за внимание!

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

  Четверо вершників промчали польовою дорогою і зникли за хмарою піднятого пилу. Всі вони були у військовій формі, а в руках кожного на довгому древку був смолоскип. Їх військова форма була без будь яких розпізнавальних нашивок. Єдиною її особливістю був піксельний малюнок. Та ще древко кожного смолоскипу було пофарбоване у жовто-блакитний колір.

  Через деякий час на важливому об’єкті ворога спалахне потужна пожежа. І такі пожежі спалахували на території ворога майже щодня. Ніхто достеменно не згав їх причину, але багато хто незадовго до пожежі  бачив там дивних вершників. Вони ніби летіли над дорогою, невідомо звідки взявшись, і зникали за найближчим поворотом дороги.

  Ворог боявся їх, як вогню. І не дивно, адже вогонь їх був єдиною потужною зброєю. Очевидці казали, що від вогню їх смолоскипів займалася навіть сталь і бетон, немов би вони були паперові.

  Ні численні блокпости, ні старанне мінування не могли зупинити тих летючих вершників. Шквал куль, випущених в їх сторону, не досягав мети і не завдавав шкоди ні вершникам, ні їх коням. Вони в черговий раз влаштовували грандіозну пожежу і зникали безслідно з очей ворога.

  Одні казали, що то привиди загиблих воїнів, інші казали, що то безстрашні месники, у яких на службі сама Величність Вдача.

  Навколо нічного багаття сиділи четверо воїнів. Поодаль паслися четверо коней. Чотири смолоскипи стояли поруч, застромлені древками в землю.

– Ну що, брате, тобі пора йти. Твоя зміна вже на підході. Славно ми з тобою погуляли. Так би мовити, з вогником.

  Ледь помітна усмішка з’явилася і зникла на обличчі старшого. Один з воїнів піднявся, попрощався з трьома побратимами і пішов в туман холодної ночі. Він виконав свою місію. І на душі у нього було легко і спокійно.

  А через декілька хвилин з іншої сторони вже йшов до них інший воїн. Він весь час розгублено озирався і тримав напоготові зброю.

– Проходь, брате, до нашого вогнища.

– З якого ви підрозділу, і чому навкруги така тиша? Чому не чути вибухів і канонади?

– Ти чув про летючих вершників? Так ось тепер ти один із нас. І твоя зброя тепер он той смолоскип. І твій кінь пасется позаду. Пізніше з ним познайомишся. А зараз відпочивай. Адже на нас чекають великі справи.

– О, то ви з тієї самої легенди, про яку так багато говорять. Кажуть, що ви привиди-месники.

– Привиди, чи не привиди, то не так важливо. Адже в любому випадку вогонь у нас реальний.

– А можна я зателефоную рідним?

– Забудь, брате, про зв’язок. Там де ми, зв’язоку не існує. Тільки пам’ять пов’язує нас з нашими рідними. Ми назавжди залишимось в їхніх серцях.

  Польовою дорогою летіли четверо вершників, а позаду них світилась заграва чергової пожежі.   

ПЛОХАЯ ВЕСНА С ПЯТНИЦЫ НЕ НАЧИНАЕТСЯ