[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Я відчуваю, що у тебе щось не так.
Крізь відстань, крізь стихії й стіни.
Це не тривога, це не біль, не страх,
Це наче Острах особистісної зміни.
Це як ковток повітря не на повний вдих,
Як мікроциркуляція в судинах,
Неначе шум навколо мозку просто стих
І відчуття немов розірвана тканина..
Я відчуваю як втікає час
Крізь пальці, крізь в'язку рутину,
Навколо душ застряг життєвий фарс,
Який отруює всю світлу днину.
Життя - картина, чисте полотно,
А ми художники, хоча не професійні.
Найлегше малювати землю, дно,
Найважче - це пейзажі божевільні.
Всі фарби для малюнків ц руках,
В душІ, у серці, в погляді, у мрії,
Можливо малювати у думках
Розширюючи межі у надії..

... вот мы и снова встретились с тобой.
Только ты все время молчишь.
И даже не смотришь на меня.
Ни на кого не смотришь отныне.

Но ты всегда знал, что для тебя было важно:
* Три месяца осень,
Три месяца лето,
Три месяца зима,
И вечная весна...

А ещё ты безумно любил небо.
И мечтал о звуковых барьерах.

Вот и в последний раз ты ощутил перегрузки, разгоняя свой истребитель. Взлетая над просторами своего Отечества.

А потом...
Вдруг!
... Ленточка твоя финишная
Все прошло, и она приняла тебя.
Приняла тебя нынешнего
Как же вы теперь друг без друга?

Сегодня многие прощались с тобой.
Я даже не предполагала, что у тебя столько друзей и побратимов...

Моя охапка темно-бордовых гвоздик, легла к твоему подножию.
И только длинная лента цвета обожаемого тобой неба, напоминала всем прощающимся с тобой -
"Небо - твоя работа.
Но твой дом - на земле"...

Помню.
Вечно.
Скорблю...

Спасибо за внимание к работам

Якщо хтось не хоче чи не може воювати, то достатньо так і сказати, проти "Не хочу/Не можу" аргументів мало. А оці накиди про злих монстрів ТЦК чи нападок на близьких військових виглядають жалюгідно, в чомусь може і допомагають ворожій пропаганді