хочу сюди!
 

Ирина

53 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 48-53 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Шо по Євробаченню-2024?

За традицією, дивився Євробачення. Причому, цього разу спробував подвійний режим (цей спосіб навіть радив коментатор Тимур Мірошніченко): на одному пристрої дивився виступ в прямому етері з офіційного каналу "Євробачення", а на другому пристрої дивився коментаторську студію. Прикольний спосіб перегляду:) Одночасно дивився і на смартфоні, і на комп'ютері.

В першому півфіналі п'ятими виступали представники України. Так що чекати до пізньої ночі, щоб подивитись виступ, не довелось.

Щодо учасників, найкращою піснею і сценічною постановкою вважаю українську — від Alyona Alyona і Jerry Heil. Не побоялись показати фосфорні заряди, що падають. Погоджуюсь з оглядачами, що така сцена пробрала аж до мурах по шкірі.

Стосовно інших учасників (бо за свою країну голосувати не можна), то вони не вразили і нічим не запам'ятались. Хіба що, співачка з Кіпру, за яку проголосував.

Якщо комусь цікаво, голоси зарахували (бо в чатах писали, що голосування у декого не працювало).

Другий півфінал дивлюсь зараз. Але шось "не вставляє". Забагато фріків (як серед виконавців, так і серед танцорів). Пісні банальні, без хуків, які запам'ятовуються. Та й голосувати все одно не можна, бо наша країна була у першому півфіналі. Хоча... скажімо, пісня від Албанії нічого так.

А от що сподобалось — так це оформлення (дизайн). Назви країн великими літерами, в кольорах національних прапорів у вигляді градієнтів (а не смуг). Незвичний підхід.

Тобто, загальне враження: "Ну, таке. Най буде." Як фоном під час роботи — норм. Але увагу не притягує. Правда, не можу сказати, щой попередні конкурси були дуже цікавими. Хоча не виключаю, що таке враження лише посилилось через сильний стрес.

І, звичайно ж, напередодні гранд фіналу, який відбудеться завтра, спробуємо вгадати, яке місце займе Україна. Як вважаєте? Я думаю, що в 10-ку точно потрапимо. Припускаю, що Alyona Alyona і Jerry Heil з "Терезою і Марією", у кращому випадку, можуть навіть зайняти 3 або 4 місце. Хоча раціональний погляд підказує, що більший шанс зайняти 10-5 місце.

Київ. Випадкові жовтневі замальовки

  • 10.05.24, 17:51
Я досить давно не їздив у Київ заради Києва, несправедливо обділяючи увагою нашу багатогранну столицю. Власне, її багатогранність і стала однією з основних причин – як і у Львові, тут стільки всього дивитись та фотографувати, що за це навіть братися страшно. Зрештою, я забув майжке все, що пам'ятав, і коли нарешті попав у місто на вихідні в минулому жовтні, на багато речей навіть у центрі дивився як уперше.

Тому не заморочувався, і якраз у центрі переважно ті два дні й провів. Тому тут не буде чогось незвичного чи ексклюзивного, просто попсові столичні картинки (єдине, я постарався не повторювати те, що вже було у блозі). 

Ну і з поправкою на воєнний час – закритих кварталів та вулиць виявилося набагато більше, ніж я міг уявити, включаючи одну зі станцій метро (правда, її досі відкрили). У мирний час я очевидно вибирав би готельний номер із панорамним видом на щось цікаве, а цього разу був задоволений, що вікно виходило не просто у дворик, а на якусь глуху стіну. Правда, вдалося проскочити повз усі масові обстріли, блекаути та інші особливості наших сраних днів.


[ Читати і дивитись далі ]

Продовжується добір фахівців до нашої команди.

Увага‼️

📢Держаудитори Харківщини оголошують про відкриті вакансії на посади категорії «В» у різних галузевих відділах Офісу.
📌Нараз відкрито 9 вакансії.
Добір відбувається без конкурсу❗
Детальніше за посиланням:👇

Українська музика 2541







50%, 1 голос

0%, 0 голосів

50%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

А вас?...

Що робить мене щасливою зараз?
Навіть не знаю, є багато факторів які можуть ощасливити мене зараз, навіть дрібниці.. Але мені здається що щось спонтанне це найцікавіше... якщо подія не запланована , а трапилась. Наприклад сьогодні повинен був бути звичайний день: робота, тренування, телефон, сон і все по колу... Аж тут з далеку я дізнаюсь про хороші, добрі речі..і я щаслива. Але найщасливішою я буду ,якщо закінчиться війна, якщо Україна переможе , та українці більше не будуть вмирати. Я вірю що скоро я стану дійсно щасливою!!!

Догони в курсі, а ви ? )


Для тих хто сумнівається.


Таємні знання догонів: хто до них прилітав із зірки Сіріус?
На півдні Малі на важкодоступному плато Бандіагара у непрохідних джунглях французька експедиція під керівництвом етнографів Марселя Гріоля та Жермени Дітерлен у 1931 році несподівано відкрила народ догонів. Вони так зацікавили вчених, що Гріоль та його колеги вивчали цих дивовижних африканців аж до 1952 року. А дивуватися було чому: живучи у повній ізоляції від зовнішнього світу, догони з покоління до покоління протягом тисячоліть передавали давні астрономічні знання, про які тоді навіть сучасна наука тільки здогадувалася. Наприклад, про теорію «великого вибуху», що дав початок розвитку та розширенню Всесвіту, астрономи сперечаються і донині. А жреці в 1930-х роках розповідали вченим: «На початку часів всемогутній Амма, верховне божество, знаходився у величезному яйці, що обертається, в центрі якого зародилося крихітне зернятко. Коли воно виросло і лопнуло, з'явився Всесвіт.
ЗАГЛЯНУТИ В КОСМОС БЕЗ ТЕЛЕСКОПА
Але одне з найбільш приголомшливих відкриттів догонів – це інформація про те, що найяскравіша зірка на небі та в сузір'ї «Великого пса» Сіріус – це ціла система з чотирьох зірок! Причому найближчий супутник вони називають «По», що означає зерно проса – тверда крупиця. "Ця зірка складається з неймовірно важкого, щільного металу, такого, що всі земні істоти, об'єднавшись, не змогли б його підняти", - розповідали вони французьким етнографам. «По» або Сіріус В (зірки, які мають «близьких родичів», щоб у них не заплутатися, називають за буквами англійського алфавіту - А,В,С і т.д.-ред.) астрономи остаточно не лише розглянули  на початку ХХ століття, але й встановили, що це білий карлик - надщільна згасаюча зірка. Якщо навіть припустити, що догони мали телескоп дві тисячі років тому, то як вони могли дізнатися, що спостерігають "важку зірку"? У 1950-х роках кілька астрономів висловили здогад про третій супутник Сіріуса, але були осміяні колегами. І лише наприкінці ХХ століття вчені однозначно за допомогою потужних телескопів та точних математичних розрахунків підтвердили відкриття неписьменного та темного народу з африканських джунглів. Про це свідчить і новий «Каталог компонентів подвійних та кратних зірок», складених за результатами роботи астрономічного супутника «Hipparcas». І завідувач відділу радіоастрономії Державного Астрономічного інституту ім. Штернберга Валентин Єсипов: - Про те, що з Сіріусом А знаходиться Сіріус В, стало відомо лише в першій половині ХХ століття. Він у 1000 разів слабший за сусіда і невидимий неозброєним оком. І тільки зовсім недавно астрономи виявили, що і ця зірка виявилася подвійною: поряд з нею були відкриті Сиріуси С і D, які обертаються навколо свого центру ваги. Фантастика! Хто ж був учителем догонів? Судячи з їхніх міфів, - прибульці з цієї «собачої зірки», які їм розповіли ще про супутники Юпітера, спіральну структуру Чумацького Шляху, про кільця Сатурна і ще багато чого цікавого.
ДО НОЯ БУВ НОММО З КОВЧЕГОМ
Так один із міфів догонів нагадує одну з відомих біблійних історій, яка передавалася з вуст у вуста задовго до появи Біблії. Це розповідь про те, що з Сіріуса на Землю до Африки кілька тисяч років тому прилітав якийсь бог Номмо з ковчегом, повним різних тварин і рослин, що нагадує набагато пізнішу історію про Ноєвого ковчега. Ось що ми читаємо в записах Гріоля: «Догони розповідають про три приземлення «ангела» Ого із сузір'я Сіріус. Причому перший приліт навіть не можна назвати посадкою на поверхню планети, оскільки він закінчився перетворенням ковчега Ого на... Землю. Для своєї другої космічної подорожі Оґо побудував ковчег набагато менших розмірів. Як тягу він використовував зерно " по " - мовою догонів це зерно проса, в ширшій інтерпретації " по " - це дрібна частка матерії, тобто атом. Іншими словами, другий корабель Оґо був на атомній тязі. З цим другим візитом догони пов'язують також цілу розповідь, яку у поєднанні з наскальними малюнками їхніх предків можна трактувати як основні принципи старту та посадки космічних кораблів на поверхні небесних тіл. Втретє під час посадки корабель Ого зазнав аварії. Після цього настала ера іншого «ангела» Номмо, завданням якого було заселення Землі людьми. Номмо побудував ковчег складніший кораблів Ого, що складався з двох частин і розділений на 60 відсіків. У цих відсіках Номмо розмістив всіх тварин і рослини, які мали розмножитися на Землі. Крім того, у ковчезі були "чотири пари близнюків, тобто вісім Предків". Вони були схожі на амфібій – напівлюдей – напівзмій із гнучкими кінцівками без суглобів, червоними очима та роздвоєним язиком. Потім ковчег Номмо став спускатися на Землю на "мідному ланцюзі". Однак посадка була не надто вдалою, тому що "ковчег послизнувся в бруді", а пророблена ним дірка на поверхні землі заповнилася водою, завдяки чому утворилося озеро Дебб, що й досі на Землі існує.
Малюнки стародавніх догонів.
Нога Номмо, що ступив на Землю, коли він вийшов із ковчега, залишив слід мідної сандалії. Після нього істоти, що знаходилися в ковчезі, залишили лише два перші відсіки з 60. Після чого тим же «мідним ланцюгом» ковчег був піднятий назад у небеса. Чому екіпаж не звільнив усі відсіки – невідомо. І що в них було – теж. Очевидно лише те, що Номмо прилітав із Сіріуса з метою заселення Землі, причому саме в Африці. Останні палеонтологічні дослідження підтверджують цей міф: справді перші люди з'явилися на Чорному континенті. Збереглися і розписи в храмах догонів: траєкторія міжзоряного польоту - крива лінія, що обвиває сузір'я Сіріус та Землю. Можливо ці міфи пояснюють таємницю виникнення життя на нашій планеті?
Коментарі фахівців
ДУМКИ «ПРОТИ»
Директор Державного музею мистецтва Сходу, доктор історичних наук Світлана Яківна Берзіна: -Вперше на основі досліджень французької експедиції зв'язок догонів з космосом прозвучав у книгах Еріка Гер'є "Есе на тему догонської космогонії: ковчег Номмо" та Роберта Темпля "Таємниця Сіріуса" у 1975 та 1976 роках. Вчені їх жорстоко розкритикували. Оскільки всі порахували, що Марсель Гріоль неправильно розумів розповіді догонів: адже перекладав йому на французький африканець, який не дуже добре знає догонський. Тобто був подвійний та не дуже точний переклад. Для фахівців, які вивчають культуру Африки, догони цікаві насамперед тим, що їм протягом століть вдалося зберегти традиційний спосіб життя: на них не вплинули ні колонізація, ні цивілізація, ні християнство, ні іслам. Нині їх чисельність – понад 600 000 осіб. І хоча вони за стільки років не «доросліли» навіть до рівня держави, соціальна система їхнього союзу племен налагоджена ідеально. Це дуже рідкісний випадок. Нещодавно ми отримали відомості, що догони - це нащадки одного з народів, які колись жили в зеленій Сахарі, що мали свою дуже високу цивілізацію на рубежі 2 -1 тисячоліття до н.е. і тих, що пішли за Нігер через опустелювання цього району. Тому для етнографів догони залишаються загадковим народом, але ніяк не у зв'язку з космосом. Головний редактор «Астрономічного вісника» МДУ Олексій Скуднєв: - Не могли прибульці назвати Сіріус В найменшою і найважчою зіркою, бо напевно знали б про існування і більш мініатюрних, і куди більш щільних і важчих зірок. І чому вони наздогін повідомили тільки про чотири супутники Юпітера, тоді як до сьогоднішнього дня їх відомо шістнадцять і немає впевненості, що це остаточне число? Астрономія догонів ближче до рівня хоч і досить розвиненої, але земної астрономії, яку вони могли дізнатися, наприклад, від католицьких місіонерів "Білі отці". Чи могли догони побачити ці супутники завдяки гострому зору та чистому небу? Навряд чи. Щоб розглянути Сіріус В крізь яскравий блиск Сіріуса А, потрібен не менше як 100-дюймовий телескоп.
ДУМКИ «ЗА»
Астролог Олександр Величко: - Важко повірити в те, що місіонери, за обов'язком служби покликані поширювати серед африканців християнське віровчення, раптом почали читати їм лекції з астрономії, а безграмотні догони їх ретельно запам'ятовувати. Кандидат філософських наук Володимир Рубцов: - Про складну систему Сіріуса знали не лише в Африці. Ім'я бога Тіштріа, який уособлював у стародавніх іранців Сіріус, перегукується з індоєвропейським терміном, що означав "три зірки". Письменник, дослідник непізнаного Гліб Доровський: - Із Сіріусом пов'язане національне свято догонів Сіги на честь їхнього предка Номма, який прилетів на Землю з цієї зірки. Проведення через кожні 60 років церемоній Сіги догонські жерці пов'язують із періодом звернення Сиріуса В навколо Сіріуса А, який, як стверджують догони та сучасна наука, дорівнює 50 рокам. Внаслідок розбіжності цих двох цифр дослідникам розібратися не вдалося. Але про те, що для догонів обидва цикли - небесний і земний - мають смисловий зв'язок, вчені переконані. Оскільки фактично кожен догон може взяти участь у цьому святі лише раз у житті, то це є для нього єдиним «небесним» днем народження. Під час кожної церемонії Сіги виготовляється величезна "канага" - дерев'яна маска птаха, яка потім зберігається у особливих місцях. Елементарний підрахунок кількості масок відносить початок святкування Сіги приблизно 1300 року н.е. А за іншими даними, так і раніше. Значить астрономічні уявлення догонів, справді, дуже давні.
Палеоастроном Владислав Зінченко:
- Знання догонів про зіркову систему Сіріуса – не перше свідчення, що на Землю прилітали позаземні цивілізації. Наприклад, стародавні германці стверджували, що їхні предки прибули на «баштах, що літають». Інки залишили легенду про «золотий корабель», що прибув із зірок. Нещодавно в Єгипті знайшли стародавні розписи, на яких зображені сучасні гелікоптери та літаки, а в малюнках ассирів - навіть зображення танка.
АВСТРАЛІЙСЬКІ АБОРИГЕНИ БАЧИЛИ «ЕВКАЛІПТ»,
що злітав записаний наприкінці ХІХ століття етнографом. Кетрін Лангло-Паркер міф австралійських аборигенів розповідає про подію, яка напрочуд нагадує старт сучасної багатоступінчастої ракети: "...Підійшовши до краю долини, вони побачили свого товариша на її іншому боці, біля річки. Вони крикнули, щоб він зупинився, але він не звернув на них уваги і продовжував йти, поки не підійшов до великого білого евкаліпту. Поспішаючи через долину, люди почули такий оглушливий удар грому, що, вражені, впали на землю. дерева..." Чи не  нагадує сучасну космічну техніку: дупло-люк, гуркіт старту і чотири вогняні сопла двигуна першого ступеня ракети?



Українська музика 2540







100%, 4 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Щастя Є!

  • 09.05.24, 12:04

Щастя в грошах.

Він надбав багато грошей, міг дозволити собі все. Майже все. Не міг дозволити лиш відчуття Щастя, бо бажання збільшувати свої статки розросталось разом з багатством. І воно – бажання грошей – не залишало всередині місця для інших почуттів.

Щастя в мистецтві.

Шукав витвори відомих майстрів, віддавав за статуї та вироби шалені гроші. Коли в помешканні, не міг і кроку зробити, аби не зіштовхнутись з черговим шедевром зрозумів, що не може шмат бездушного каменю, хай як майстерно обтесаний, приносити людині Щастя.

Почав творити сам.

Виліплював з глини фігурки богів та муз. Досяг навіть певного визнання. З’явились постійні покупці. Отже, щастя у творчості? Прислухався до себе. Ні. Постійне хвилювання - чи добрий матеріал, чи не розчарує результат, чи зрозуміють люди задум – аж ніяк не назвеш Щасливими митями життя.

Щастя лиш поруч з богами.

Продав все – збудував храм. Найбільший, найкращий, найкрасивіший. Захват людей приносив радість, вдячність жерців - задоволення. Та чи був він щасливий? Хіба поки будував, та коли роботи скінчились і сіра повсякденність, зрозумів, що треба продовжувати пошуки свого Щастя.

Справді щасливою людина почуває себе лиш подорожуючи.

Щоразу прокидатись в новому місці, постійний рух, нові горизонти… Що ще треба? А треба гроші. Якщо подорожувати, то тільки морем, а це не дешево. Та все його багатство без залишку перетворилось на храм. О, Посейдоне, чи хоч ти задоволений залишився тією величною спорудою з мармуровими колонами?

– Зітане, – відірвав його від роздумів Патіар, що наглядав за місцевим портом. – Строк оренди місця в порту спливає в цьому році, будеш продовжувати? Якщо ні, то забирай свою «Лорис» в інше місце.

З голови зовсім вивітрилось, що років п’ятнадцять тому він придбав торгівельний човен, винайняв місце, оплатив багаторічну оренду, бо був певен в надійності такого капіталовкладення. І от тепер його передбачливість виринула з минулого як рятівний вузлуватий корінь виринає перед очима того хто падає з прямовисної скелі.

Зітан ухопив корінь міцно. Обома руками. В потайному місці, за подвійною стінкою, «Лоріс» зберегла для нього амфору. Звичайну чорнобоку посудину, що була прихована для чорних часів та була вщент наповнена золотом.

Він знову став багатим, та цього разу багатство не було ціллю, а лиш засобом. Найняв майстрів аби відремонтували місцями проїдений безжальною морською водою човен, придбав галерних рабів, закупив провіант для далекої подорожі.

Рушив не зволікаючи.

Подорож справді втішала, Зітан відчував себе щасливим. Радів заходам сонця за бірюзову далечінь, прокидався затемна аби не проґавити ані миті сонячного сходу. Відсутність міцної, надійної тверді під ногами хвилювала кров, плескіт тішив слух, очі пили насолоду гри сяйва з водою.

Та з часом монотонність такого існування почала дратувати.

Зітан сидів зіпершись на щоглу. Дивився як диск кольору згнилого помаранча поступово занурюється в зелену рідину. Коли сонця залишалось лиш вершечок він звернувся до одного з рабів, найстарішого, з сивою бородою, чорною, аж фіолетовою шкірою, та зморшкуватим, як урюк обличчям:

– Як тебе звати, рабе?

– Хіба в нас є імена? – Зубів в старого майже не було. – Ми - раби, ми лиш знаряддя праця. Як лопата, чи ось це весло. Тільки й того, що живі.

– Але ж мати тебе якось називала? – Не відставав від старого Зітан. – Чи народився рабом?

– Маати… – У вицвілих очах відбився останній сонячний промінчик, і відразу ж зник. – Народився я вільним. В Айтіопії. Але не питай мене нічого про батьківщину. Бо батько продав мене ще дитиною. Дітей багато, їжі мало. Одного продав – десять врятував. Всі так робили. З того часу я змінив вже безліч господарів. Але жодного не згадаю, коли піду в царство Аїда. А тебе пригадаю, бо ти єдиний, хто поцікавився ім’ям. Абіб. Інколи чую, як мене кличе матір. Абібе, Абібе каже.

– Якщо подарую тобі волю, будеш щасливим, Абібе? – запитав Зітан.

– Ні. – Захитав головою Абіб, дивлячись в підлогу. – Що таке воля? Я не знатиму що з нею робити. Застарий я аби змінювати життя. А щастя… Для щастя мені б вистачило, аби це залізяччя не муляло.

Абіб підняв руки, задзвенівши кайданами й Зітан пригадав, один з бенкетів, де молодий софіст з палким поглядом, розповідав, що ми отримуємо в цьому світі те, що віддаємо. Даруєш смуток – живеш в печалі, віддаєш посмішку – радієш сам, робиш щасливими інших – знаходиш своє особисте щастя.

Того ж вечора Зітан відімкнув кайдани своїм рабам, пообіцяв дати свободу кожному, хто цього забажає. І заснув щасливим на палубі горілиць.

Прокинувся, бо здалось що море розбурхалось надміру. Та коли сон вивітрився зрозумів, що його кудись несуть. Раби вирішили викинути його за борт. Ще сподіваючись, що це сон він міцно склепів повіки, а потім якнайширше відкрив очі. Ні, це був не сон. Його дійсно ось-ось мають перетворити на риб’ячий корм.

Керував повсталими рабами громила без єдиної волосини на тілі, з рухливими канатами м’язів під чорною, як ніч, шкірою. Руки в нього були такими довгими, що здавалось, він не схиляючись може почухати свої литки. Ватаг вже підняв свою довжелезну руку аби помахом віддати наказ, щоб колишнього господаря скинули в море, та перед ним виникла квола постать Абіба.

Зітан вивернувши шию до хрускоту в суглобах дивився, як старий щось пояснює велетню незнайомою мовою. Абіб швидко розмахував руками показуючи то на море, то на Зітана, а то й погладжуючи свій живіт.

Громила спочатку не хотів слухати, та врешті-решт посмішка (Зітану здалось кровожерлива) скривила губи, а рука не дала відмашку, бо поблажливо поплескала плече Абіба.

Зітана не вбили, його вкинули у носову частину трюму. До заколоту там зберігались їстівні запаси, та повсталі раби вигребли звідти все, помістивши туди невдалого шукача щастя.

Час зупинився. Зітан зрозумів, як помилявся, коли вважав подорож в човні надто нудною. Перебуваючи в повній темряві, в тісному приміщенні (лежачи не випростати ноги, стоячи не розігнути спину) він ладен був віддати все, аби повернутись на палубу. Але що значить «все», коли не залишилось нічого? Хіба життя? Навіть життя не належало вже йому.

Якось почув шарпання, а потім і бурмотіння біля входу в трюм.

– Абібе, ти?

– Я, хазяїне.

– Який я тепер хазяїн? Тепер ти хазяїн.

– Дійсно. То я за звичкою. – Заскрипіли дверцята в трюм, схоже Абіб зіперся спиною. – Проте в нас тепер новий хазяїн, той з довжелезними руками, змушує інших гребти, а сам лиш вино п’є, і вартує, аби його ніхто не прибив.

–  Дякую, що врятував мене, Абібе?

– Коли це? – гмикнув старий. – Коли не дав скинути тебе в море? Я не тебе рятував. Я просто збільшив харчові запаси. Думаєш, чого ми тебе тримаємо в ніші для харчів?

Від звістки, що він пливе як худоба, та просто чекає коли його з’їдять у Зітана пересохло в горлі, в очах поплили райдужні кулі, а в голові, здається, щось дзенькнуло так, наче урвалась рибацька нитка.

Не зрозуміло скільки часу провів в’язень тремтячи від жаху. Його не турбували голод, тіснота, темрява - з голови не йшла картина де його пронизаного наскрізь довгою палею, яка гострим кінцем визирає з черепа, ще живого смажать на вогні, прокручуючи і притрушуючи корицею.

Із заціпеніння вивів потужний удар в борт. Здогадався – починається буря. Коли наступного разу хвиля розбилась об човен, Зітан видихнув з полегшенням, краще втонути ніж стати вечерею. В тім, що колишні раби не впораються з човном серед розбурханого моря, сумнівів не було.

Коли від чергового поштовху, човен накренився та завалився на борт, а двері в’язниці злетіли з петель, то перш ніж вода вщент заповнила трюм Зітан встиг зробити свій останній, глибокий та солодкий після затхлого помешкання, вдих…


Щось заважало, муляло. Якусь мить розпливався сумнів – чи позбавитись того муляння, чи  залишити все як є. Просто зневажити все, перестати боротись, відпустити. З чорного нізвідки з’явилась біла мармурова колонна, ще, й ще одна. Під ними тесаний з каменю ґанок над ними суворе бородате обличчя - Посейдон! А колони - це храм - домівка Посейдона.

Зітан видихнув, принаймні спробував, та з грудей вщент заповнених водою, не виринуло ані дещиці повітря, натомість в пересохлому роті з’явилась солодка волога. Він ще раз видихнув, цього разу натужно, довго і з нього потекло. Текло з рота, з носа, очей та вух. Здавалось кінця не буде тому потоку, а морська вода виходитиме з нього, аж поки груди не розірвуться, аби впустити в середину повітря іншим шляхом. Коли потік втратив щільність Зітан ковтнув повітря разом з водою, закашлявся, виблював залишки води та нарешті зробив справжній вдих.

Якийсь час просто лежав. Не відчував, не думав. Дихав. Відкрив очі, над ним синє небо, з одного боку шелестить море, з іншого вітер. Підійнявся і закоцюрблений пішов у вітер, що гуляв кам’янистим берегом.

Відчуття часу відмовило йому ще в зачиненому трюмі, він просто йшов. Куди? Навіщо? Байдуже. Коли підіймався на пологу скелю, то допомагав собі руками, рухався на чотирьох, аж поки не вийшов на плато поросле різнотрав’ям. Зупинився, роззирнувся.

Перед ним, внизу був степ, що перекачувався жовтувато-зеленими хвилями, і здавалось кінця-краю немає цій ряднині, що накрила землю. Позаду сріблясто-блакитні хвилі безкінечно накочувались одна на одну, виблискуючи на сонці.

Зітан довго вдивлявся в далечінь спочатку в степову, потім в морську, аж поки очі почали сльозитись.

– Ось воно щастя, – прошепотів, а потім додав вже голосніше: – Щастя це безмежність! Коли жодних обмежень нема перед людиною, ні на землі, ні в морі, ні в небі - оце справжнє диво. І щасливі ті люди що живуть в такому місці. Треба закласти тут місто! Це буде найщасливіше місто на землі. Поліс Ольвія - Щасливе Місто, в якому будуть мешкати Ольвіополіти - щасливі громадяни!