Рано чи пізно, в житті чоловіка настає момент, коли голитись нема сенсу. Цей момент настає в районі 35-40 років. І нажаль, таке став помічати і у себе. Щестина відростає дуже швидко: "прополювання" вистачає лише на один день, а гоління взагалі не дає толку — лише трохи підрізає зарослі, але залишає високу стерню, яку видно і відчутно на дотик. Навіть Gillette не допомагає! А тепер ще й на щоках збільшується кількість порослі. На винищення зайвого волосся вже потрібно витрачати не менше години! Не менше години, Карл! А результату вистачає на один день. Іноді, на два — але тоді помітно щетину.

Ну, так і повинно бути! А я не хочу бути волохатим! І що робити?!

Батьки моєї куми в Богданівці сиділи в сховищі разом з іншими людьми, коли мама куми на хвилинку забігла до квартиои за речами, то речей вже не було. Вигребли всю техніку і навіть дідові і бабові похоронні труси. Ну знаєте... є такий пакет у кожного старого, де лежать труси, майки, тапки і костюм на похорон. 
А один дядько, якого я підвозила на машині, розповів таку історію. Він був в селі під окупацією. Зайшло до них вузькооке чудо і ходило по хаті, як по музею. Довго дивилося на стіну у кухні і нарешті тицьнуло пальцем на газову колонку:
- А что ето?
- Це газова колонка, вона гріє воду.
- А как туда вода ідьот?
У бідного "олєнєвода Бєльдиєва" не вкладалося в голові, як газ і вода поєднуються в коробці на стіні.
Всі ці дикі люди в певний момент зрозуміли, що вони хоч і не мають вдома газу, але вони мають автомат і, завдяки йому, владу над тими, хто живе краще.
Цивільне населення піддавалось постійному залякуванню, багато жінок було зґвалтовано, чоловіків розстріляно. В Броварському районі це було не масово, але було. 

Та не можна сказати, що всі російські солдати вели себе однаково дико. Серед них зустрічались і нормальні люди, при умові, що нормальною можна називати людину, яка пішла воювати в чужу країну. Ці "нормальні" просто стояли в селах, мінімально намагались спілкуватись з цивільними і навіть їжу вони не відбирали, а міняли на дизпаливо і бензин. Скоріш за все, ситуація залежала напряму від командирів. Хтось давав добро на мародерство і вбивства, а хтось намагався цьому завадити, розумівши, що війна ця несправедлива і не має ніякого логічного підгрунтя.
Ще одна історія з напрямку Ірпінь-Буча... Розповіла донька сусіда в селі. В будинок до багатодітної родини зайшли чеченці, перерахували жінок, дітей, чоловіків, засняли відео, як роздають їм гроші (гроші перед цим забрали у цієї ж родини) і тут їх командир звернувся до жінок: "Чєво сідітє в золоте, сєйчас за нами прідут рускіє і оторвут с ушамі". Чеченці відверто не поважали росіян.
Подібне було під Броварами, коли російський солдат, грабуючи одну хату, в своє виправдання казав: "Скажітє, что ми нє буряти, тє ваапщє звєрі дікіє".
Чеченці не поважали росіян, росіяни не поважали бурятів... І ці люди прийшли нас рятувати від нацизму.
Хотілося вірити, що не всі там нелюди і йшли вони на війну під тиском і, можливо, навіть їх гризло сумління... до того моменту, поки нам не відкрилася Буча...

А чи відомо вам, якою силою володіє погляд людини? Про цей дивовижний феномен і піде мова в нашій статті.

Одного разу на нараді начальник в досить різкій формі зробив зауваження одному зі своїх підлеглих. Робочий промовчав, при цьому «впився поглядом» в людину, від якої отримав наганяй. Усі присутні люди бачили, як через кілька хвилин начальник впав, ударившись головою об стіл з важким подихом. Швидка приїхала за лічені хвилини і констатувала смерть ... Після розтину патологоанатом ніяк не міг второпати, як могло абсолютно здорове серце ні з того, ні з сього перестати битися. Розслідування у цій справі проводив полковник міліції. Справа зайшла в тупик. Всі вчені та фахівці давали йому одну і ту ж відповідь: «вбивчий погляд ... науці даний факт встановити не вдалося».

Ці великі вуха можуть використовуватись замість ковдри

Вухата лисиця хвалиться своїми ідеальними вухами...[ Читати далі ]

Він дійсний, як сон...

Вона якусь мить цінніша за все!
Чи щастя, чи горе вона принесе?...

Старе-старе....

     Ночью ты вспомнишь все молитвы всех религий, которые когда-то слышал. Ночью ты не ты. Ты не можешь спать. Ты - уши и чуйка. Кошка, прижимаясь к полу, улетает за дверь, через секунду залп. К нам? Не к нам? Свист. Аааааа, это к нам, к нам!!! Бах! Господи пронеси, Господи пронеси! Бах! Господи пресвятая Дева Богородица защити! Бах, бах, бах! Бесконечно длящийся момент.  Звон стекла, запах дыма, страшно выходить из условного убежища под названием Две стены. Сидим! Сидим! Сидимневыходим никто!!! Залп! Бах, бах, бах! Между отлётом и прилётом 2-3 секунды, это когда летит в нас. Я ещё час не могу себя заставить выйти из коридора. Завтра мы вытолкаем холодильник в комнату, постелимся и будем спать здесь.

     Утром идём по нашему району. Нашему красивому и цветущему району с новыми тротуарами и синевой водохранилища в конце улицы. Грозной и опасной синевой теперь. Прилёт в дом. Один из пяти крупных прилетов этой ночи. 2 верхних этажа тупо в ноль. Пожилая пара стоит рядом с нами, смотрят, женщина поворачивается ко мне. Спрашиваем её - не знаете, там кто-то был? Выжили? Она говорит были, не выжили. Я стою в ступоре, молчу, стараюсь не шататься - ноги с утра вообще не держат. Женщина берет меня за локоть, заглядывает в глаза и говорит с надеждой в голосе: может, ещё всё наладится, станет лучше?  - Не будет! Будет только хуже! - слёзы, которые где-то прятались всё утро, наконец-то выходят наружу. Я их почему-то стыжусь и пытаюсь сдержать. Женщина вздыхает: Вот и сын так говорит.