хочу сюди!
 

Наталия

50 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 35-55 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

Колоніальна освіта=репост

  • 05.01.23, 10:21
3 д.Zoya Kazanzhy КОЛОНІАЛЬНА ОСВІТА
• Колоніальна освіта - це коли ти з піною біля роту вбиваєшся за пам'ятники Булгакову, Толстому, Достоєвському, а прізвища Хвильовий, Курбас, Підмогильний, Зеров. Плужник навіть не чув. Ну, може чув, але хто вони, що робили, чим відомі - хто зна.
• Це коли плутаєшся і час від часу розповідаєш про "велику вітчизняну", бо саме ця назва намертво вклеєна в мозок, а перед тим, як виправити себе і промовити "Друга світова", робиш паузу, згадуючи.
• Це коли кажеш "Прибалтика", "Киргизія", "Молдавія" замість - країни Балтії, Киргизстан, Молдова.
• Це коли вперше, і зовсім недавно почув географічну назву Сандармох, і поки не загуглив, що то таке і з чим його їдять. Або не чув. І нічого про той Сандармох не знаєш.
Невідомо точно, скільки було репресовано української інтелігенції у часи сталінських репресій періоду Розстріляного відродження. Деякі дані свідчать про знищення близько 30 000 осіб.ТРИДЦЯТЬ ТИСЯЧ, вдумайтеся в цю страшну цифру! Було страчено цвіт української нації. Письменники, художники, лірники, кобзарі (розстріляного з'їзду кобзарів не було, то легенда, але це не заважало нищити кобзарів по всій країні), кінематографісти, режисери, актори, драматурги, журналісти, публіцисти, перекладачі, літературознавці, сценаристи…
В 1930 році друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року - лише 36! Із 223 письменників - 192 були репресованими (розстріляними чи засланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 - зникли безвісти, 8 - вчинили самогубство.
Тому ми так тяжко виповзаємо з оцього, колоніального. Тому в моїй Одесі до останнього слухали і захоплювалися Биковим. Мліли від інтерв'ю Ксюші Собчак і Дудя. Розповідали про охєрєнну цінність пам'ятника Катерині II. Хоча чому в минулому часі? І досі так. У нашому місті все ще тривають пошуки "хороших росіян".
Он які баталії розгортаються з приводу пам'ятників колонізаторам. "Не трогайте русскую культуру, она ни в чём не виновата!". Винна. Тому що мовчала. Потурала. Сприймала. Толерувала. Відключала мозок і серце. Йшла на заклання і при цьому славила Сталіна і його приспішників-вбивць.
➡️Михайло Драй-Хмара. Поет, перекладач. Знав 19 мов. Вбитий на Колимі. У 49 років.
➡️Микола Хвильовий.Письменник неороманитичного стилю. В атмосфері тотального цькування і переслідування, покінчив життя самогубством. 39 років. Його твори та його ім'я залишалися забороненими аж до останніх років існування тоталітарного режиму в Україні.Майк Йогансен. Автор пригодницьких романів. Розстріляний в Києві. 40 років
➡️Дмитро Фальківський. Поет, прозаїк, перекладач, сценарист. Розстріляний у Києві. 36 років.
➡️Гео Шкурупій. Один із лідерів панфутуристів. Розстріляний у Ленінграді. У 33 роки.
➡️Клим Поліщук. Автор історичних романів. Розстріляний у Сандармохах. 45 років.
➡️Юрій Вухналь. Письменник. Писав романи, гуморески, фейлетони, нариси. Розстріляний у Харкові. В 30 років.
➡️І ще сотні, тисячі тих, хто міг би наблизити нашу свободу і незалежність. Тому і знищили. Замінивши симулякрами, спотворивши смисли і сенси.
Вони нам влаштували не лише геноцид, а і етноцид, і лінгвоцид. Вони знищували нашу ідентичність і культуру. Вони зіштовхували нас зсередини, рвали наші зв'язки і намагалися створити "єдиний радянський народ". 
У нас відбирали мову, історичну пам'ять, культуру, самосвідомість.Найбільше зусиль під час етноциду спрямовується саме на знищення національної мови.І зараз вони для нас хочуть те ж саме. Тому і замінюють в першу чергу таблички з назвами у наших окупованих містах. Тому і палять підручники і завозять свої.А наші військові, звільняючи села і містечка на сході, розмовляють з дітьми українською мовою. Щоб не боялися. Щоб визнали своїх. БО МОВА МАЄ ЗНАЧЕННЯ. Бо за мову вбивали і вбивають.
Тому не має бути жодної толерантності. Ні до російської церкви, ні до пам'ятників умовним булгаковим (в музеї перемістити, з відповідними табличками і поясненнями), ні до російської мови в освітніх, культурних, державних закладах.
Зараз це вже не питання дискусій. А питання хто і кого.І нам треба не просто вижити. А і перемогти. На всіх фронтах.Іншого часу не буде.
Zoya Kazanzhy

Притча про лодку

  • 05.01.23, 06:08
На берегу одной большой реки жил рыбак со своей семьей. Когда-то его дела шли хорошо, но те времена остались в прошлом. Теперь река приносила все меньше рыбы, снасти ветшали и, поскольку новую лодку купить было не на что, рыбаку приходилось чуть ли не каждый день начинать с ее починки.

Однажды мимо тех мест проходил старец и попросился к рыбаку на ночлег. Приняли его радушно, накормили ужином, хоть еды едва-едва хватило на всех, и отвели самое удобное место в доме. Наутро, собравшись уходить, старец спросил, чем ему отблагодарить хозяев за кров и еду. Видя, что старец совсем небогат, рыбак только усмехнулся и сказал:

– Вижу, человек ты мудрый и многое повидал. Дай же мне в благодарность совет — как выбраться из нищеты, и этого будет довольно.

– Хорошо, – согласился старец. – Чтобы выбраться из нищеты, утопи свою лодку!

Сказал и с тем ушел, только его и видели.

Не понял рыбак такого совета, только плечами пожал: «Может, старец-то из ума выжил? Как же я утоплю лодку – мы и сейчас еле добываем пропитание, а без нее и вовсе от голода умрем…»

Не последовал рыбак совету, жил как прежде, бедствовал все больше – вот уже и без ужина нередко отправлялась спать вся его семья. А однажды, в сильную бурю, его старенькая ветхая лодочка разбилась, сам рыбак едва-едва уцелел.

Посидели, погоревали, но делать нечего – собрали свои скромные пожитки и снялись с насиженного места, пошли вниз по реке искать доли. Долго ли, коротко, привела их река в большой рыбацкий поселок. Сколько же там было лодок! И больших шхун, и совсем маленьких лодочек. Невольно радовалось сердце рыбака, когда он глядел на них! Но своей-то у него не было и купить было не на что. Сидел рыбак на берегу, глядел на чужие лодки и кручинился. Долго он так сидел и меж своих грустных дум стал подмечать: та лодка требует ремонта, и вон ту неплохо бы подновить, а эта и вовсе вот-вот развалится, если срочно ее не починить…

И стал рыбак лодки ремонтировать, уж это-то он умел превосходно! Сколько ему пришлось некогда провозиться со своей, изучить это дело во всех подробностях, что, сам того не заметив, стал он прекрасным мастером! Работу его быстро оценили и скоро в поселке о нем слава пошла: творит, мол, человек чудеса, лодки чинит – лучше новых становятся! Потянулись к нему и издалека люди. Немного времени прошло, смог он и дом новый купить, да не развалюху, а добротный, с красивым садом. И денежки стали водиться, а уж про голод в семье никто уже и не вспоминал.

Тогда только рыбак вспомнил того старца с его советом утопить лодку и понял, какими мудрыми были его слова!

Дивина та й годі...))

Ви б могли подумати, що цю скульптуру було продано за $141,3 млн? Та й назва у неї проста – L’Homme au doigt, що в перекладі “вказує

людина”

 

Цей восьминіг навчився користуватися мушлями як щитом....

сороговорка

  • 04.01.23, 23:37
василиса восселилась на висилице веселясь

«На пол неба»


Надымили собой на пол неба,
Догорая во имя искусства,
Теплотой пахнет корочка хлеба,
Темнотой пахнут все мои чувства.

За горячим, заваренным кофе,
Нежно-пряным и чуточку горьким,
Я виню себя в той катастрофе,
Что расколет реальность на дольки.

Нажимая на клавиши жизни,
В полусне исполняя концерты,
Сам себе я кажусь крайне лишним,
Как на свадьбе пустые конверты.

Ощущение близости кожи,
Говорит мне, что ты где-то рядом,
Подскажи, на кого мы похожи,
Когда прячем себя за нарядом?

Когда снег пролетает нежданно,
Между глаз, что успели влюбится,
Разве это не чуточку странно,
Разве это хоть с чем-то сравнится?

Льет вода меж чернеющих улиц,
Зимний дождь – это новые нормы,
Чай без сахара, чашки без блюдец,
Чернота без краёв и без формы.

Посмотри, я осколками света,
Весь утыкан в горячие раны,
Мне сейчас бы спокойного лета,
Мне сейчас бы в далёкие страны.

Мне бы море в груди успокоить,
Мне бы целым из ада вернуться,
Мне бы новую бурю устроить,
И в любви её не захлебнуться...

© William van Warg

Порада для гарного настрою

  • 04.01.23, 18:39
Щоби настрій вам завжди,
Друзі, гарний мати,
Я хотів би порадоньку
Коротеньку дати.
Ви придбайте в магазині,
Пляшку коньяку.
Ну, а далі вже закуска.
Це відомо навіть дураку,
Чим закушувати будем,
Друзі, ми коньяк?
Так звичайно, що ікрою,
Без неї ніяк!
А як виникнуть тоді,
Якісь непорозуміння,
То прийде на допомогу...
Пакетик насіння.
А для чого нам насіння,
Хочете спитати?
Щоб було на ті проблеми,
Чимось наплювати.
Ось такі поради волію я дати,
Що потрібно про запас,
Друзі, в себе мати.

Українська музика 2049







100%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.