Співтовариство Ми любимо тебе, Україно!

Вид:: короткий; повний

Ми любимо тебе, Україно!

Мольфар

Пам"ятаймо Героїв України!

29.06.18, 11:30

Сьогодні - день пам'яті Василя Сліпака

29.06.2018 10:34

303

Сьогодні день пам’яті Василя Сліпака - українського оперного співака і воїна, захисника України.

Василь Сліпак (1974-2016) – український оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».

Народився у Львові. Все Василеве життя було пов’язане зі співом. Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик» і співав там до 1994 року. Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Прибалтики). Потім закінчив Львівську консерваторію. Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проектах.

У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати успішну сольну кар’єру у Франції та Європі. Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція). Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі...» Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності.

Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами. Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти.

Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternite Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них. «Я пропустив Майдан, але війну не пропущу», - сказав Василь. Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його. Він тричі був на фронті. Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту. Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа. В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.

Поховали героя на Личаківському кладовищі Львова. У лютому цього року указом Президента Василю Сліпаку посмертно присвоєно звання Героя України. Сьогодні ж у Львові розпочнеться марафон пам’яті «Тихі дні любові і музика миру», який збере на одній сцені найкращих музикантів із різних країн Європи, що знали і любили Василя Сліпака.

Коментарі: 0

Богдан Бо

Вадим Гетьман - творець Конституції України 1996 р.

28.06.18, 22:14
вадим гетьман, конституція, україна

В.П. Гетьман

ЯК ПРИЙМАЛАСЬ КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Нотатки учасника розробки Основного Закону України

Про автора

Вадим Петрович Гетьман народився 1935 р. в с. Снітин Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення 1956 року Київського фінансово-економічного інституту працював у банківських, фінансових, цінових і планових органах Запорізького облвиконкому, з 1975 по 1987 p.p. першим заступником Голови Державного комітету України по цінах. Очолював створені ним Український республіканський акціонерний банк «Агропромбанк», республіканський акціонерний комерційний банк «Україна». У 1992 р. - Голова правління Національного банку України. Нині — Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі. Депутат Верховної Ради України 12 і 13 скликань, заступник голови постійної Комісії Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, керівник депутатської групи «Незалежні», академік Міжнародної академії інформатизації, член- кореспондент Академії інженерних наук України.

З думою про Золоте рало

«Коли держава правується у згоді з розумом, ганебні бідність і злидні.»

Конфуцій.

Із далеких днів у пам'яті моїй відклалась розповідь про Золоте рало, за допомогою якого колись буде виоране щастя для рідного краю. Йшли роки, мінялися вожді і п'ятирічки, щораз обіцяючи народові швидкий прихід продекларованих революцією щедрот. Змінювались обриси міст і сіл. Тільки далекими від справжнього щастя почувалися регламентовані люди в них. Думай одне, говори інше, не роби того, про те не смій згадувати, хвали, що хвалять усі, картай, що скажуть згори, — хіба ж для того, щоб бути гвинтиком, народжується людина на світ ?!

Алегорія Золотого рала пригадалась мені у сесійному залі Верховної Ради, під час палких дискусій про причини наших сучасних негараздів.В уяві раптом так виразно постало засмічене бур'янами поле, яким із краю в край іде, нарізаючи великі скиби чорнозему, плуг. Чи не так має статись і в нашому державному житті ? Де ж те Золоте рало, яке змінить на краще все довкіл нас, змінить нас самих, калічні наші уявлення про життя, працю, про наші права і обов'язки ? Єдине — вона, нова наша Українська Конституція спроможна зробити це.Але її треба здобути, вибороти, вигранити, запровадити в життя!...

... Вируючий зал Верховної Ради України. 23 години. Завершується важкий день 27 червня 1996 року, а консенсусу нема. Натомість чергова тупикова ситуація. Хтось вже виходить із залу, хтось роздратовано шепоче своєму сусідові: «Я вже ситий цим по зав'язку!» Мені здалося, що якщо цієї миті щодо статті № 10 про мову проекту Конституції, підготовленої Тимчасовою спеціальною комісією, не буде знайдено влаштовую-

чого всіх рішення, то все раніше зроблене перетвориться на непотрібний фарс.

Високі спостерігачі із президентської команди, що знаходились в урядовій ложі в цей час, напевно, подумали: «І цього разу у них нічого не вийде. Цей парламент не здатний на серйозні речі. Президент таки прийняв правильне рішення, підписавши сьогодні Указ про призначення на 25 вересня референдуму з питань Конституції».

І тут, як це вже не раз бувало, знову «знайшовся» О. Мороз. Видавивши з себе лагідну усмішку, він звернувся до вкінець наелектризованого, натомлено-го залу: «Шановні депутати, заспокойтеся. Вихід ми обов'язково знайдемо. Як сказав Саахов із відомого кінофільму, у нас із вами звідси лише два шляхи: або в прокуратуру, або в ЗАГС».

Зал вщух, розмірковуючи, куди веде цей хитрий Мороз? Хвилинною паузою скористався Олександр Тка-ченко, щоб повідомити, що в приміщенні Верховної Ради цілодобово працюватимуть буфети і підготовлено транспорт, щоб при нагоді вночі розвезти депутатів по домівках. Тож поспішати нема чого.

Для багатьох із нас стало зрозумілим, що на цей раз керівництво Верховної Ради хвиль не ганятиме, налаштоване на результат. Отже, працюватимемо доти, доки не отримаємо бажану наречену — Конституцію.

Так, замість завершення роботи, опівночі ще з більшою силою розгорілися дебати навколо кожного речення майбутньої Конституції. Калейдоскоп карколомних епізодів і драматичних подій тієї зоряної української ночі, як відомо, закінчився щасливим і довгожданим акордом. О 9.30 ранку, вже 28 червня 1996 року, під скляним куполом сесійної зали Верховної Ради України велично пролунала знайома з дня проголошення незалежності України мелодія М. Вер-бицького, що лише декілька годин тому, вже конституційно, набула статус Державного Гімну України. Це знаменувало, що щойно, в цьому залі, Україна — єдина держава на терені колишнього Радянського Союзу

—парламентським шляхом отримала свою нову демократичну КОНСТИТУЦІЮ!

Суха протокольна статистика останнього голосування свідчить: о 9 годині 20 хвилині ранку 28 червня 1996 року в сесійному залі Верховної Ради України за проект Конституції, опрацьований Тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України, в другому і третьому читанні, з інтервалом в 2 хвилини, проголосувало 315 народних депутатів. 36 депутатів натиснули кнопку «Проти», 12 утримались, 30 депутатів не взяли участь у голосуванні.

Радій, звеселися, Україно! Справу зроблено! Наша суверенна, незалежна, демократична, правова держава, ти все-таки діждалася «свого Вашінгтона з новим і праведним Законом», про що так мріяв Тарас Григорович Шевченко! Хоч прийшов цей Закон на землю Шевченка через 235 років після свого заокеанського попередника. І все ж довгий, тяжкий, інколи навіть розчаровуючий шлях України до своєї Конституції кінець кінцем виправдався.

Незабутні хвилини торжества! Сльози радості, обійми, поцілунки завершили це безпрецедентне нічне засідання Верховної Ради. Потім мені доводилось чути, що за своєю тривалістю і змістом воно варте бути вписане до відомої книги Гіннеса. Але тоді нам було не до рекордів.

Я щасливий, що належу до категорії небагатьох народних депутатів, яким довелось безпосередньо бути в епіцентрі всіх трьох історичних актів, які привели до самоствердження на карті світу суверенної України.

16 липня 1990 року разом із своїми колегами по Верховній Раді України минулого скликання я мав честь віддати свій голос за прийняття Декларації про державний суверенітет України. Саме України, а не УРСР, що вже тоді було далекосяжним державницьким кроком. В історичному тексті Декларації, що стихійно народжувалась у переповненому залі Верховної Ради, є і моя частка. Зокрема, назву центрального банку держави — Національний Банк України — прийнято за

моєю пропозицією. Пам'ятаю, як я хвилювався, коли головуючий на сесії Іван Степанович Плющ першому для короткого привітання з приводу ухвали Декларації надав слово Гетьману. Можливо, у самій семантиці мого прізвища тієї історичної миті було щось символічне.

Дозволю собі навести тут із стенограми цю спонтанну трихвилинну промову:

"Гетьман В.П., голова правління Українського республіканського банку "Агропромбанку СРСР (Уманський виборчий округ, Черкаська область). Шановні колеги! Щойно наш молодий парламент став фундатором історичної події. На очах багатомільйонної аудиторії наших виборців, у запеклій боротьбі навколо кожного слова, кожного речення народився документ, що закладає основи нашої державності. Хай зважать наші виборці, що в розпалі гострої полемиіки дехто із нас отримував мікрофон, м'яко кажучи, не в парламентському вигляді. Що декому зраджувала витримка, що комусь невистачало такту, толерантності, але всі були свідками того, що в залі не було байдужих, що мова йшла про доленосне майбуття нашої рідної України і її народу. Тому мені б хотілося, щоб цей історичний документ усі ми розцінювали як плід колективного розуму. Щоб ніхто не почав визначати переможців і переможених, ніхто не став би ділити депутатів на патріотів нації, а тим більше її ворогів, ніхто не став вираховувати: хто більше, хто краще, хто чистіше. Всі ми діти свого народу і свого часу. Всі ми прийшли сюди і добровільно взяли на свої плечі цей нелегкий вантаж заради тільки одного — в міру своїх сил і здібностей допомогти нашому народу зайняти гідне місце в співдружності націй. Український народ, його історія дає нам для цього всі підстави.

В одному я впевнений, що у прагненні знайти шлях до кращої людської долі ми тут з вами — однодумці, незалежно від того — товарищ, добродій чи пан — милує наш слух. Поздоровимо себе і зробимо все можливо, щоб ідеї, які пронизують декларацію про державний

суверенітет України, були якомога швидше втілені в життя. Дякую, шановні, за увагу. (Оплески)."

24 серпня 1991 року в цьому ж історичному залі Верховної Ради України, був проголошений Акт Незалежності нашої держави і вперше над величним куполом Верховної Ради України замайорів державний жовто-блакитний прапор України. Щоправда, спочатку поряд із червоно-блакитним. Цей сміливий крок дався законодавцям нелегко. Хоч невідворотність його була очевидною. Цього владно вимагало життя. Ще 21 серпня 1991 року, коли не все ще було зрозумілим навколо подій у Москві, демократично настроєні депутати зібрали необхідну кількість підписів своїх колег з вимогою негайно скликати позачергову сесію Верховної Ради. Ось імена цих ініціаторів: Лариса Скорик, Катерина Завадська, Володимир Яворівський, Павло Мов-чан, Іван Заєць та ін. Дякуючи їх сміливості і наполегливості Україна зробила ще один крок на шляху до своєї незалежності.

Разом з іншими народними депутатами я стояв тоді на східцях головного входу Верховної Ради перед вируючим людом, що скандував: «Незалежність!», «Незалежність!», «Незалежність!»

Таке неможливо забути.

Повний текст є в Інтернеті, або за цим посиланням

https://spavedfront.io.ua/s2634684/getman_vadim_yak_priymalas_konstituciya_ukraeni

Коментарі: 3

Мольфар

Вічна слава Героям

28.06.18, 19:03

Двое украинских воинов погибли во время атаки ДРГ на Пивденне под Горловкой, - пресс-центр Объединенных сил

В течение дня, 28 июня, ситуация в районе проведения операции Объединенных сил оставалась контролируемой, вместе с тем отмечается увеличение активности противника на Горловском и Мариупольском направлениях. Ситуация полностью контролируется Объединенными силами.

Об этом Цензор.НЕТ сообщили в пресс-центре Операции объединенных сил.

В вечерней сводке отмечается: "Всего в течение дня зафиксировано 7 случаев ведения прицельного огня по нашим подразделениям, из них 6 раз с применением минометов и танков.

На Луганском направлении противник с позиции в населенном пункте Голубовское вел огонь из танка по защитникам Новотошковского. Данный факт должным образом задокументирован и передан в международные организации.

Однако, для принуждения оккупантов к прекращению огня Объединенные силы открывали огонь имеющимися огневыми средствами, при этом по населенным пунктам огонь не открывался. Через полчаса в районе Новотошковки уже было тихо. Потерь среди личного состава на этом направлении нет.

Читайте на "Цензор.НЕТ": На Луганском направлении наемники РФ целенаправленно обстреляли врачей, которые эвакуировали раненых. ВИДЕО

Горячее течение дня было в районе населенного пункта Пивденне, на Горловском направлении. Враг цинично и подло в 08.30 открыл огонь из минометов, станковых гранатометов, крупнокалиберных пулеметов по жилым домам этого населенного пункта. Командир роты Королевской бригады Олег Лотоцкий, подразделение которого защищает этот населенный пункт, быстро оценил ситуацию и организовал бой. Через мгновение дежурные огневые средства уже открыли огонь по противнику. Как оказалось, под прикрытием огня, вплотную к населенному пункту подошла группа боевиков. Резервную группу, которая уже через минуту вела бой на окраине Пивденного, возглавил командир взвода Валерий Шишан. Бой длился почти полчаса. В ходе боя командир взвода Валерий Каземирович Шишан увидел, что тяжело ранен боец резервной группы. Без колебаний командир бросился вместе с командиром роты спасать своего подчиненного. Именно этого и ожидал снайпер террорист. Коварным выстрелом снайпера Валерий Каземирович Шишан был смертельно ранен. В подразделении он был старший. Скоро ему исполнилось бы 58 лет. Не дождавшись своего командира, вскоре от полученных тяжелых ранений скончался и боец резервной группы, Андрей Волос, ему было всего 25.

Свою юную жизнь он отдал Родине.

В связи с ситуацией, сложившейся в этом районе, командование Объединенных сил приняло действенные меры огневого воздействия на оккупантов. По состоянию на 14.40 ситуация вокруг Пивденного была стабилизирована. По предварительным данным разведки в районе Южного враг понес потери 5 убитыми и 8 ранены.

Оставалась напряженная ситуация на Мариупольском направлении. Противник продолжает вести огонь по нашим позициям с применением оружия запрещенного минского договоренностями. Так под огнем минометов оказались защитники Гнутово. Потерь среди личного состава на этом направлении нет".

Коментарі: 0

Богдан Бо

Державне свято День Конституції України

28.06.18, 17:35
конституція, свято, україна

Я маю право мати право

Слова з одної сатиричної пісеньки у Львові періоду 90-х років "Я маю право мати право" були спрямовані проти декларативних прав, які наче б то мали всі громадяни СРСР за Конституцією та іншими законами, але насправді були фікцією.

По закону народ мав всі важелі державного керівництва, але насправді владу в країні узурпувала КПРС, комуністична партія, в структурах якої і вирішувались усі питання державного життя.

Загальновідомо, що так звана "сталінська конституція" 1936 р. була за своїм змістом сама демократична в тогочасному світі, але як дотримувались її норм в Радянському Союзі - загальновідомо: зовсім не дотримувались. Саме тоді і виник термін "телефонне право", який розкривав суть тогочасної правової системи, де все йшло не за нормами писаного закону, а за нормами внутріпартійної комуністичної доцільності і все вирішувалось по телефону між керівниками певних рівнів влади. І тоді виникло усвідомлення у правлячих кіл, що закон існує не для них, а для сіроми, тобто простого народу.

Ця біда залишилась у спадок і в керівних верхах самостійної України, що за часи президенства два терміни Кучми переродилось у відкриту корупцію і вседозволеність посеред правлячої номенклатури і як наслідок - повного правового нігілізму в країні. Законодавчий процес керувався не нормами узгодженого для всієї спільноти права, а обслуговує потреби на даний час виключно правлячої купки людей. Хіба не показовим є те, що кожного разу перед новими виборами депутати Верховної Ради України приймали новий Закон про вибори, щоб зробити все, аби знову залишитись при владі.

Прийнята у 1996 р. Конституція України не стала цементуючим законом для суспільства хоч на певний період, а одразу була дискредитована самим президентом Кучмою, який у першу річницю її святкування привселюдно визнав недоречними багато положень в підписаній нещодавно ним же Конституції України. Всі його подальші спроби щодо внесення змін до Конституції остаточно дискредитували цей Основний Закон державного устрою, що і призвело до загальнодержавної політичної кризи.

Загрозливі антизаконні процеси 2004, що спровокували суспільне повстання в Україні, яке отримало назву "Помаранчова революція", і нещодавня спроба "конституційного перевороту" через внесення "законних змін до Конституції України" шляхом змови народних депутатів ВРУ - остаточно показали необхідність створення нової Конституції України і прийняття її на всеукраїнському референдумі, після чого всі зміни можливі також тільки через референдум і через певний часовий проміжок в 1-3 роки, а не щомісяця. Просто треба підготувати добрий якісний документ, який би не потребував змін. І це стосується не тільки Конституції України, але і всього законодавчого процесу в України, бо до мало не кожного закону у нас приймають ще надцять законів зі змінами та поправками, що надзвичайно ускладнює дотримання і виконання законів без порушень.

Отже одною з головних завдань на теперішній час є необхідність розробки нової Конституції України, до чого і закликаю всіх бажаючіх.

Налаштування нормального і головне реально діючого правового середовища в Україні без пустопорожніх декларацій і законів, які ніхто не виконує, - одне з головних завдань ГО „Фронт Справедливості”

Ми маємо не просто право мати право, а мати реально діючі права, які будуть регулювати наше життя і робити його змістовним і якісним.

Богдан Гордасевич, м. Львів

червень, 2009 р.

Дещо з архівних роздумів

Коментарі: 3

Богдан Бо

Вистачить чи не вистачить? Ні, не вистачило.

27.06.18, 20:37
польща, україна

В'ятрович: парламенту Польщі має вистачити розуму виправити помилки щодо українського націоналізму

Володимир В’ятрович

КИЇВ. 27 червня. УНН. Україна повинна продовжувати докладати зусилля для того, щоб парламентарі Польщі виправили абсурдні помилки у законі про Інститут національної пам’яті Польщі, де передбачено реальне ув’язнення за заперечення "злочинів українських націоналістів". Про це розповів УНН голова Українського інститут національної пам’яті Володимир В’ятрович, коментуючи зміни до закону про Інститут нацпам’яті Польщі, підтримані польським сеймом.

"Добре, що польські парламентарі продемонстрували здатність бачити свої помилки, визнавати свої помилки і навіть виправляти ці помилки. Очікуємо, що цього проявленого розуму і рішучості вистачить і на те, щоб виправити інші абсурдні положення закону про Інститут національної пам’яті (Польщі - ред.), які стосуються українського націоналізму. Я переконаний, що Україна має продовжити докладати зусилля в цьому напрямку для того, щоб ці зміни таки були ухвалені", - наголосив він.

В’ятрович переконаний, що закон про Інститут національної пам’яті в нинішній редакції, особливо в тій частині, яка стосується статей про український націоналізм, робить неможливими дискусії між українськими і польськими істориками на польській території.

"(Закон - ред.) зупиняє фактично цю дискусію. Більш того, передбачає якісь кримінальні санкції, включно з трьома роками ув’язнення за заперечення того, що закон називає злочином українських націоналістів", - резюмував голова Інституту.

Нагадаємо, 27 червня сейм Польщі ухвалив зміни до закону про Інститут національної пам’ятікраїни. Згідно з рішенням польських депутатів, скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини нацистської Німеччини. Це статті 55a та 55b закону.

При цьому видання Dzieje зазначає, що раніше сейм Польщі відхилив всі зміни, запропоновані опозицією, в тому числі представників партії "Громадянська платформа", яка хотіла скасувати положення закону про ІНП щодо "злочинів українських націоналістів".

Прийняті парламентом Польщі зміни в закон про ІНП, що набули чинності 1 березня, які передбачали покарання за звинувачення поляків у Голокості, а також за пропаганду "бандерівської ідеології", викликали широкий резонанс, зокрема, в Ізраїлі, США, а також Україні.

Джерело: УНН

Коментарі: 3

Богдан Бо

За дурною головою все нема сенаторам спокою

27.06.18, 20:27
закони, польща, україна

Середа, 27 червня 2018, 19:13 • Анастасія Ткачук • 7575

Сенат Польщі ухвалив зміни до закону про Інститут національної пам’яті

КИЇВ. 27 червня. УНН. Сьогодні, 27 червня, обидві палати польського парламенту, Сейм і Сенат, ухвалили зміни до закону про Інститут національної пам’яті. Скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини, наприклад, нацистської Німеччини. Ці норми набрали чинності 1 березня і були приводом суперечок, зокрема, в Ізраїлі, Сполучених Штатах та Україні. Про це повідомляє УНН з посиланням на "Польське Радіо".

За схвалення змін голосували 76 сенаторів, один був проти і один утримався. Остаточне рішення про закон повинен прийняти президент.

Як повідомляв УНН, згідно з рішенням польських депутатів, скасовано положення про кримінальну відповідальність за приписування польському народові або державі відповідальності за злочини нацистської Німеччини. Це статті 55a та 55b закону.

Про те, щоб невідкладно включити розгляд змін до закону про ІНП у порядок денний сьогоднішнього засідання, клопотався прем’єр-міністр Матеуш Моравєцький. За його словами, у правилах, які введено в дію 1 березня, не враховано міжнародних реалій, і вони "почали діяти контропродуктивно".

"Ми ні від чого не відмовляємося, зреалізовано набагато більше, ніж ми передбачили", – сказав очільник уряду Польщі.

Джерело: УНН

Коментарі: 1

Богдан Бо

Пильнуйте за технікою ПК

27.06.18, 20:20
підступність, рефія, україна, хакери

Середа, 27 червня 2018, 07:02 • Самуїл Проскуряков • 53745

Кіберполіція попереджає: РФ готує масштабну атаку проти України

Кіберполіція: Росія готує масштабну атаку проти України

КИЇВ. 27 червня. УНН. Російські хакери заражають комп'ютери українських компаній шкідливим ПЗ, що забезпечує несанкціонований доступ до них для більш масштабної атаки. Про це заявив глава кіберполіції України Сергій Демедюк в інтерв'ю Reuters, інформує УНН.

Хакери націлені на компанії, банки та енергетичну інфраструктуру, через активацію шкідливого програмного забезпечення в одну масштабну атаку, повідомив Демидюк, додавши, що українська поліція працює з іноземними урядами для виявлення хакерів.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Австралія звинуватила Росію в організації кібератаки з використанням вірусу Petya

З початку року кіберполіція виявляє віруси у фішингових листах, відправлених зі доменів державних установ, системи яких були зламані, і підроблені веб-сторінки, що імітують реальні сайти державних органів.

Демедюк повідомив, що, намагаючись уникнути виявлення, хакери впроваджують шкідливе ПЗ у мережі компаній, розбивши його на окремі файли. “Аналіз вже виявленого шкідливого ПЗ і націленість атаки на Україну свідчать про те, що все це готується на певний день”, — сказав він.

На думку Демидюка, атака може відбутися в четвер, у День Конституції, або в серпні на День Незалежності. За словами Демидюка, масштаби поточної кампанії такі ж, як NotPetya. “Це підтримка на урядовому рівні — дуже дорога і дуже синхронізована. Без допомоги державних органів це було б неможливо. Зараз ми говоримо про Російську Федерацію”, — сказав він.

“Все, що ми бачимо, все, що ми перехопили в цей період: 99 відсотків слідів ведуть до Росії”, — додав глава кіберполіції України.

Україна краще підготовлена до того, щоб протистояти таким атакам завдяки співпраці з іноземними союзниками, включаючи США, Велику Британію і НАТО. Проте, є деякі українські компанії, які не очистили свої комп’ютери після атаки NotPetya, а це значить, що вони досі заражені цим вірусом і можуть бути використані для наступної атаки, вважає Демидюк

У лютому поточного року Білий дім виступив із твердженням про те, що російські військові в червні 2017 року організували кібератаку з використанням вірусу NotPetya, яка торкнулася Європу, Азію, Західну півкулю і привела до втрати мільярдів доларів. З аналогічною заявою виступила Велика Британія, звинувативши Росію в організації кібератаки з використанням вірусу Petya.

Джерело: УНН

Коментарі: 0

Богдан Бо

Україна на релігійному перехресті

26.06.18, 15:55
томас, україна, унія, церква

Томас або Унія

Україна на релігійному перехресті: Томас або Унія

У нас у Львові пройшла широка дискусія у вузькому колі за темою релігійної ситуації в Україні, зокрема щодо надання Вселенським Патріархом Константинопольським так званого "томасу" на створення окремого Українського Патріархату, що об’єднає в Україні усі окремі православні церкви в одну. Тобто не всі, але принаймні ті, що визнають головним у своїх статутах і службах Патріарха Константинопольського, а саме православні церкви московського, київського патріархатів та автокефальна. Невизначеною у разі надання “томасу” Україні буде ситуація з Українською Греко-Католицькою Церквою, бо вона тоді може опинитися у вимушеній опозиції, але і може стати провідною у випадку процесів екуменізму, а у випадку відмови у “томасі” УГКЦ взагалі набуває стану лідера.

Пояснюю: у нашій свідомості православ’я протипоставлено католицизму, тому мало хто спроможний адаптувати зміст поєднання віри як “греко-католицька”, а насправді це за всіма атрибутами є ідентична з іншими православними церквами віра за обрядом і всіма іншими речами, а єдиний прояв католицизму полягає у визнанні Верховним Понтифіком Папу Римського. Все. Не будемо вникати у історичні процеси, бо то непроста річ пояснити Берестейську Унію на фоні подій Відродження, Реформації та Контреформації й навали мусульман, але для нас важливо встановити той факт, що більша частина сучасної України у свій час знаходилась під владою Римського Престолу, а тому в разі відмови Патріарха Константинопольського під тиском РФ надати “томосу” Україні ми цілком в праві звернутися по нього до Риму. Причому достатньо буде рішення про відновлення Унії 1569 року і це не вимагає жодних значних перемовин, а є акт суто формального узгодження про входження до складу УГКЦ православних громад Київського патріархату та Автокефальної церков, після чого вони набудуть стану церковної легітимності, чого не мають дотепер і що є головним їх недоліком, чим користається МП не визнаючи усі їх служби, обряди і документи щодо них.

Чогось ще пояснювати не бачу потреби, а додам, що для активного і швидкого приєднання-воз'єднання України з Євросоюзом відновлення Унії 1569 посприяє значно краще за всілякі томоси. Сподіваюсь, що пропозиція від МП та влади РФ Константинопольському Патріарху буде такою, від якої він не зможе відмовитись. Беріть гроші, панове, а за Україну не переживайте: зле нам не буде.

Богдан Гордасевич

Львів-Донецьк

26 червня 2018 (7526)

Берестейська унія — рішення Київської митрополії Константинопольського патріархату на території Речі Посполитої розірвати стосунки з Константинопольським патріархатом та об'єднатися з Апостольською Столицею у 1596 р. за умов підлеглості православних Папі Римському, визнання основних католицьких догм і збереження православної обрядності. Унію (від лат. unio — союз) формально й офіційно проголошено на церковному соборі в Бересті 1596 року.

Українська греко-католицька церква, скорочено УГКЦ — одна із двадцяти трьох Східних католицьких церков свого права, яка перебуває у сопричасті з єпископом Риму та зберігає Константинопольську (Візантійську) літургійну традицію. За кількістю вірних (понад 5,5 мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх Східних католицьких церков і відповідно другою після Римо-католицької церкви.

З 27 березня 2011 церкву очолює Верховний архієпископ Києво-Галицький Святослав (Шевчук).

Українська греко-католицька церква — єдина з українських Церков, що має безперервну ієрархічну спадкоємність з часу заснування у X ст. Київської митрополії. 1596 року Київський митрополит Михайло Рагоза, п'ять єпископів і три архімандрити у церкві святого Миколи підписали Берестейську унію, в якій визнали церковну владу єпископа Рима, вийшовши тим самим з-під юрисдикції Константинопольського патріарха. У 33-х артикулах унії єпархія визначила умови, на яких згідна прийняти єдність з Римським престолом. Більша частина цих артикулів була покликана зберегти богословську, літургійну та канонічну ідентичність Унійної Руської Церкви: залишити в Символі віри «від Отця ісходить», не вносити змін у порядок здійснення тайни хрещення, збереження одруженого священства, залишити три види Літургії (св. Івана Золотоустого, св. Василія Великого, св. Григорія Двоєслова). Частина артикулів з різних внутрішніх і зовнішніх причин була порушена вже у XVII—XVIII ст. Цей процес в історії УГКЦ отримав назву латинізація. У XX ст. за митрополита Андрея Шептицького розпочалися поступові спроби відновити втрачену ідентичність. У 2011 УГКЦ представила свій катехизм «Христос — наша Пасха», в якому віровчення Церкви подано на основі анафори Літургії св. Василія Великого.

У XIX—XX ст. єпископи та священики УГКЦ стали безпосередніми учасниками культурного, політичного, економічного відродження українського народу. Зокрема автором музики гімну України є священик-уніат Михайло Вербицький. У суспільному й громадському житті УГКЦ обстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізовує велику кількість благодійних і громадських проектів в Україні та поза її межами.

Коментарі: 3

Богдан Бо

Врятувати Олега Сенцова!

25.06.18, 19:43
в'язень, олег сенцов, україна

Сенцов голодує 43-й день: адвокат довів, що у в'язня українське громадянство

Документ, який підтверджує українське громадянство Олега Сенцова

Росіяни відмовлялися видавати політв'язня Олега Сенцова, заявляючи, що він нібито має російське громадянство.

Адвокат політв'язня Дмитро Дінзе опублікував документ, де вказано, що на момент засудження і прибуття в колонію у режисера було українське громадянство. Фото документів Дінзе оприлюднив у Facebook.

Зазначається, що управління російської Федеральної служби виконання покарань по Ямало-Ненецькому автономному округу видало консульству України в Єкатеринбурзі довідку, що український політв'язень, режисер Олег Сенцов має громадянство України.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кремль замовчить смерть Сенцова - російський опозиціонер

"Засуджений Сенцов О. Г., громадянин Республіки України, прибув етапом 9 жовтня 2017 року", - йдеться в довідці. Також вказані його паспортні дані.

Олег Сенцов оголосив голодування 14 травня, з вимогою звільнити усіх політвязнів Кремля. Він втратив 13 кг, у нього почалися проблеми з серцем та нирками. На заклик Європейського суду з прав людини припинити голодування Сенцов відмовив.

Коментарі: 1

Богдан Бо

Немає диких ромів - немає і погромів

25.06.18, 19:15
погроми, роми, україна, цигани

Ромів в Закарпатті поважаю, а циган у Львові – остерігаюсь

Події погрому табору циган у Львові викликав великий резонанс у всіх українських ЗМІ, як і закордоном збурення, але в тому галасі нарочитого співчуття закарпатським ромам і обурення щодо дій місцевої молоді, яка вчинила цей розгардіяш, ніхто не задумався над одним простим питанням: Чи було б все це, якби табору не було? Відповідь однозначна: Звичайно, що ні! Якби табору циган у Львові не було, то ніякого погрому і жертв не було! Отже хто в тому винуватий і хто має відповісти за тривале нелегальне знаходження циганського табору на території Львова? Відповідь так само є однозначною: місцева влада.

Мені ця ситуація дуже нагадує події у Львові зі сміттям у Грибовичах, коли полігон був по-закону вже закритий, але львівська влада продовжувала нагло вивозити сміття сюди і не зробили жодних дій щодо побудови нового полігону для сміття – жодного натяку на вирішення проблеми. Для нас вистачить!- в тиху думала львівська влада, аж поки не стався відомий трагічний інцидент з пожежею і жертвами на Грибовицькому сміттєзвалищі, що абсолютно не дивно, тому що величина його набула неймовірних масштабів. Що було далі – то деталі. Суть – у повній бездіяльності відповідальної за все влади!

Сповна аналогічна ситуація і тепер: чому місцева влада закривала очі на існування незаконних поселень закарпатських ромів на своїй території? Тим більше, що не помічати їх присутності було просто неможливо, бо циганки і малі циганчата швендяли центром міста і злісно чіплялися до всіх перехожих і особливо до туристів, просто вимагаючи в наглу грошей майже як рекет: дайте і я від вас відстану, залишу в спокої. Чому поліція не припиняла цього неподобства? Ах, бо то багатостраждальні роми!!! Трясця вашої матері!- так зробіть, щоб вони не були багатостраждальними! Нащо держава утримує працівників соціальної служби?! Щоб вони по кабінетах сиділи і грошики ділили? Працюйте з людьми, суки! Вилазьте і йдіть у циганські табори та питайте твердо, чому діти живуть в таких умовах антисанітарії? Чому діти жебракують? Хто повинен врятувати дітей від подібних умов соціальної деградації, як не соціальні служби і влада вцілому?! Батьків щодо дітей з титульної нації або інших нацменшин в Україні позбавляють батьківська і за значно менші провини, а тут прошу ласкаво: то роми! Здохне десь по кущах хоч сотня циганчат – кому яке діло?

Показували по телевізії в лікарні зраненого циганського підлітка, в якого питалися журналюхи про самопочуття, а про скільки класів має освіти – запитати не здогадалися. А воно ж ніде не вчилося! До жодної школи не ходило! Ніякої освіти не має, то як має жити такий вихованець соціуму, як не з крадіжок або жебрацтва. Освіти ж ніякої! І владі це байдуже що у Львові, що на Закарпатті. Там з освітою угрів рейвах, а циганами нікому заопікуватися. Хіба коли погроми, то Світова спільнота активізується і каже: Це негарно. Шануйте ромів. Українська влада перед Світом вибачається, але з циганами і далі все як було – так і є. Тобто поводиться огидно, як ось сталося у Львові.

Ще раз зазначу, що якби тільки з’явилися перші ознаки поселення циган у Львові, туди б мали одразу прийти поліцейські і попередити, що завтра всіх завантажать в автозаки, а дітей забере соцзахист – вмить нікого не було б. Взагалі ніде б бардаку не було, якби закон був один для всіх. Це істина-апріорі! Тільки влада має пріоритет застосування насилля, але виключно в межах закону, проте коли влада ігнорує свої обов’язки, то право на насилля переходить до громадян, які згідно закону мають так само право на самозахист: себе, своєї домівки, своїх ближніх і своєї території. Я абсолютно не виправдовую молодиків, які вчинили насилля над циганами, але я звинувачую в тому що відбулося владу за її бездіяльність, що спричинила погром, поранення та вбивство людини – все це є злочином. В законах України подібна злочинна бездіяльність передбачена, як і покарання за це. В нашому випадку головна падлюка, що корчить в черговий раз з себе співчутливу й абсолютно невинну істоту, є голова міста Львова – Андрій Садовий. Ганьба! Банду геть!

Богдан Гордасевич

25 червня 2018 р.

м. Львів.