Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Сьогодні 19-та річниця смерті Галини Гордасевич



Сьогодні 19-та річниця смерті Галини Гордасевич, а цей фільм є її доля і недоля водночас.
Подивіться його весь і тим вшануйте пам'ять про письменницю.
Ще запаліть свічу пам'яті та прочитайте вірш Галини Гордасевич, тому що люди не вмирають, допоки їх згадують живі, а письменники оживають, коли їх твори читають.
Світла і вічна пам'ять моїй дорогій мамі.




На 169-ті роковини смерті Тараса Шевченка

Шевченківський триптих
© Галина Гордасевич
I
Хрущі над вишнями гудують,
В саду дрімають сонні вишні,
А матері до фірток вийшли
Поглянуть, чи сини ідуть.

Так легко матерям зітхати!
Сягнувши далей і висот,
Сини вертаються. І от
Сім’я вечеря коло хати.

Вже соловей завів своє
Десь у гущавині вишневій,
А на високім чистім небі
Вечірня зіронька встає.

І от поснули вже сини.
А в матерів нові турботи.
Весь вік готові ждать вони
Синів із мандрів чи з роботи,
Лиш щоб ніколи – із війни.

II
На моїй квітучій землі,
Де ліси і галяви суничні,
Зникають журавлі,
Небесні й криничні.

Присипані пилом кущі,
Мов сироти невтішені,
І давно не гудуть хрущі
Над Шевченковими вишнями.

Як далеко вперед ми пішли!
Як ми круто життя замісили!
Не співають дівчата пісні –
“Геви-метл” бешкетує щосили.

Амміаком і сіркою тхне.
Річку кури долають бродом.
Що нам ще залишилось “не”,
Щоб вже зовсім не бути народом?

III
Горить Шевченкова хатина,
Де він, малесенький, зростав,
Де гірко плакав сиротина
І звідки генієм восстав.

Було тут хлопцю на горіхи!
Нелегка доленька була.
Повзе ядучий дим з-під стріхи –
Всю Україну застила.

І що було в тій хаті красти?
Старе рядно чи черепка?
Відкіль на нас такі напасті?
Чия злодійська та рука?

Яка у ворога личина?
Хтось засміявся. Чи не він?
Яка була тому причина,
Що не лунав тривожний дзвін?

А наші славні українці?
Невже в них серце не болить?
Вони все ділять: то червінці,
То славу кинулись ділить.

І що їм ворог за спиною!
В братах шукають ворогів.
Сич озивається луною,
Дніпро тікає з берегів.

І Гонта плаче: – Де ви, діти?
Де гайдамаки? Їх нема.
... Вже є держава. Це б радіти,
А серце острахом пройма.

1994 р

206 років від дня народження Тараса Шевченка

Сьогодні виповнюється 206 років від дня народження Тараса Шевченка. 
Історія життя Кобзаря

Тарас Шевченко в молодости. Фото: ukrainka.org.ua
Тарас Шевченко в молодости. Фото: ukrainka.org.ua
День 9 березня  є пам'ятною датою, адже саме сьогодні виповнюється 206 років з дня народження великого українського поета, одного з головних діячів української літератури, прозаїка і художника Тараса Григоровича Шевченка, твори якого обов'язково вивчають в школах і університетах.

Вивченням життя поета займалися багато істориків і дослідників, про Шевченка написано велику кількість книг і складено багато легенд. Однак незважаючи на це, є багато спірних фактів, про достовірність яких експерти досі сперечаються. Українські Новини зібрали деякі факти про життя Кобзаря.

Життя Тараса Шевченка ніколи не була легкою. Відомо, що народився поет 9 березня (25 лютого) 1814 року в селі Моринці, Звенигородський повіт Київської губернії, Російська імперія (нині Черкаська область, Україна) в багатодітній сім'ї кріпосного -крестьяніна, який був на службі в В. В. Енгельгардта, - племінника князя Г. А. Потьомкіна.

У 12 років юний Шевченко втратив батьків, і змушений був рано подорослішати, почавши прислужувати різним священикам і вчителям, потім по навколишніх селах у дяків-малярів ( "іконописців", тобто художників-іконописців).

У свій час Шевченко пас овець, потім служив у місцевого священика. У школі дячка-вчителя Шевченко навчився грамоти, а у малярів познайомився з прийомами малювання. На шістнадцятому році життя, в 1829 році він потрапив в число прислуги нового поміщика П. В. Енгельгардта - спочатку в ролі кухарчука, потім слуги- "козачка", де почалося його піднесення.

Поміщик помітив здібності Шевченко і віддав його в навчання викладачеві Віленського університету портретистові Яну Рустема. У Вільні Шевченко пробув близько півтора років, а з переїздом в початку 1831 року в Санкт-Петербург Енгельгардт, маючи намір зробити зі свого кріпосного домашнього живописця, послав його в 1832 році в навчання до "різних живописних справ цехового майстра" Василю Ширяєва. Будучи помічником Ширяєва, Шевченко брав участь в роботі над розписами петербурзького Великого театру, стаючи все більш відомим в різних колах.

Саме талант і неймовірна пристрасть по ісккусству принесли Кобзарю звання Академіка гравіювання за виконану ним гравюру по картині Рембрандта "Притча про робітників на винограднику" в 1860 році. 

Крім того, Шевченко був улюбленим учнем художника Карла Брюллова. Про Шевченка як про художника знають не всі, проте збереглося безліч його робіт - 835, а ще 300 - загублені. 

Особисте життя Кобзаря

Особисте життя діяча залишається під таємничим завісою, який ось уже багато років історики і експерти намагаються розкрити, як можна ширше.

Як стверджують дослідники біографії Кобзаря, Шевченка закохувався 6 разів. Першим коханням поета стала його односельчанка Оксана Коваленко. Родичі були впевнені, що молоді одружаться, коли Тарас і Оксана стануть дорослішими. Однак Шевченко відвіз Енгельгардт, а Оксана згодом вийшла заміж за іншого чоловіка. Поет, будучи в зрілому віці, неодноразово згадував свою першу кохану в віршах.

Другий жінкою , яку полюбив Кобзар, стала польська швачка Дзюн Гусиківську, однак і з нею у Шевченка не склалося.

Третя любов Шевченка - Анна Закревська, якій був на той момент 21 рік. Але Тарасу і Ганні не судилося бути разом - дівчина була одружена з полковником. Ганні Тарас Шевченко присвятив свій вірш "Г.З.".

Четвертою любов'ю Кобзаря стала княжна Варвара Рєпніна-Волконська, яка помітила його на одному з балів. Княжна запропонувала Тарасу пожити в своєму маєтку в Яготині, на що поет погодився. Однак Тарас сприймав Варвару тільки як близького друга, а не як коханку, через що вони незабаром розлучилися.

П'ята жінка серця Шевченка була на 30 років молодшою, ніж він. Катерина Піунова була актрисою, зовсім юною дівчиною - їй було всього лише 14 років на той момент, коли Шевченко запропонував вийти за нього заміж. Тому батьки були категорично проти, і шлюб не відбувся.

Останньою, шостою,  кого полюбив Шевченка, стала 19-річна дівчина Ликера Полусмак. Вона працювала служницею. Щоб заслужити прихильність коханої Шевченко обдаровував її сукнями, туфлями, перснями, сережками і навіть купив їй Євангеліє з золотими краями. Після довгих залицянь дівчина прийняла пропозицію руки і серця. Шевченко активно готувався до одруження і найняв Ликери вчителя, щоб той навчив наречену хорошим манерам і прищепив їй елементарні знання. Однак весілля не відбулося. Дослідники припускають кілька версій розірвання заручин: зрада Ликери з її ж учителем, або її відмову їхати з Шевченком в Санкт-Петербург. Ликера стала останньою, кого поет полюбив незадовго до смерті.

Раніше вийшов перший український фільм про 10-річної посиланням Тараса Шевченка.

Крім того, 12 березня на екрани вийде фільм "Толока" на основі балади Тараса Шевченка .

Тарасу Шевченку - 206-ть!

Квіти моєму Шевченкові: з нагоди дня народження Тараса Шевченка
09 березня 2020 о 06:00
day.kyiv.ua

Україна, ще сама не відаючи, стала іншою, відколи Господь приклав Свої Руки до чола і серця немовляті  в убогій сільській хатині, серед  полів і дібров, лук і ставків. Ми, живі, й мертві, й ненароджені українці – стали назавжди Родиною Тараса Шевченка.

Самим своїм народженням Шевченко з’єднав Україну: батькова лінія – спадкові козаки-запорожці, мамина – бойки з Прикарпаття.

Малим Тарас  ледь не загубився, шукаючи «залізні стовпи, що підпирають  небо».  Світ вбирав його допитливі оченята і змушував зачудовано завмирати перед своїм огромом і розмаїттям.

Він спішив жити, всотуючи в себе знання і натхнення. Восьмирічним, навчаючись у кирилівського дяка, обрав собі для читання  Григорія Сковороду.

З глибин серця, ридма любив два жіночі імені – Катерина, Оксана. За один рік лишився без обох Катерин – найлюбіших, найдорожчих. У лютому 1823р. вийшла заміж до іншого села старша сестра Катруся, яка винянчила малого Тараса. Плекав надію, що бачитиме сестричку бодай вряди-годи.  На початку вересня  пішла у засвіти  матуся Катерина. «Там матір добрую мою Ще молодую у могилу нужда та праця положила», — напише через багато років.

Не даючи собі ради з дітьми, мало не за місяць батько одружився з удовою. Тітка (жодного разу не назвав її мамою) зненавиділа зведенят, надто Тараса, гнобила його всіляко, тож хлопчик волів більше бути коло батька, ходив із ним чумакувати. Вже наслухався тих дивовижних  чумацьких оповідок – аж снилося йому під зоряно-оксамитовим  небом  – і про вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську, і про приснопам ‘ятну  славу козацьку за  Сагайдачного та Сірка,  і про  руйнування Січі 1775 року за наказом імператриці Катерини II…

2 квітня 1825р. Тарас  осиротів зовсім. Батько помер на панщині. Мачуха забрала своїх дітей і повернулася до Моринців.  Треба було йти у найми, аби вижити. Але Тарас  хотів учитися. Будь-що, за будь-яку ціну – сирота без шеляга, без опіки і розради – Тарас ХОТІВ УЧИТИСЯ! Звідки воно взялося в тієї бідної сільської дитини, яка нічого не знала, крім злиднів та нескінченної роботи, — оте незбориме прагнення ЗНАТИ? Господь приклав руки до чола і  серця…

Носив воду, палив грубу, одчитував над небіжчиками – ладен був усе робити, аби дяк Рубан, потім — дяк Богорський — не відтрутили від письма та читання, бо платити не було чим. Ще не знав, що поет, лише нестерпно прагнув малювати. Ходив від села до села, шукаючи навчителя. Прислужував дякам-малярам не за гроші – за науку.

Була дівчинка Оксана Коваленко. Друге ім’я, що при самісінькому серці. Подружечка дитинства, перше кохання, маленька кріпачка, так само сирота.

…Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зараннє повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи…

Пізньої осені 1841 року, в холодному, непривітному Санкт-Петербурзі він напише присвяту до поеми «Мар’яна-черниця”: «Оксані К…ко. На пам'ять того, що давно минуло».

…Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво — твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать.

І ти не згадаєш. Оксано! Оксано!

А я й досі плачу, і досі журюсь…

Якимся побитом потрапив козачкувати у покоях Вільшанського маєтку пана Енгельгардта. Навесні 1829-го той забрав хлопчика з собою до Вільно. Дорогою до Литви Енгельгардт завітав до родичів – поміщиків Браницьких, які мешкали в Білій Церкві. При собі тримав великий почт, у тому числі – козачків. Тарас  пережив справжнє потрясіння, побачивши парк Браницьких «Олександрія»: хлопчикові бачилося, що то Господь спустив рай небесний на землю. Губився в тому раю й плакав од невимовного щастя. Гай-гай, як рідко доведеться йому на життєвій ниві збирати колоски правдивого щастя й душевного спокою!..

У Вільно Тарас вивчив польську мову, потайки перемальовував картини у палаці. Одного разу пан застав Тараса за цим заняттям, і пильне око поціновувача уздріло неабиякий талант. Віддав у Санкт-Петербурзі хлопця  до артілі декоратора Ширяєва. У  Шевченковій долі з’явилися  Сошенко, Брюллов, Жуковський, Венеціанов, Григорович, Мокрицький.

А потім Карл Брюллов написав портрет Василя Жуковського, який розіграли в лотерею, і виручені гроші пішли на викуп Тараса з кріпацтва. 22 квітня 1838 року до Шевченка прийшла омріяна воля.

Він не може надихатися незнаним дотепер відчуттям свободи, навчається  в Академії мистецтв, вчить французьку, пише вірші. 1840 року виходить друком «Кобзар» — вісім творів: «Думи мої», «Катерина», «Тополя», «Перебендя», «Думка», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Іван Підкова».

Далі буде Україна, подорожі безкраїми рідними просторами, щирі розмови, — часи, коли писалося, співалося, дихалося так дивовижно-щасливо, як, може, вже ніколи не буде. Знайомство з Миколою Костомаровим, Кирило-Мефодіївське братство. Він знав, що Слово може підняти людину з колін і повести на переможну битву за Волю. Тому й писав  і читав побратимам ті вірші-заклики, вірші – викриття. Вірші, про які стукач доповів охранці, й за які 1847р. Тараса було заарештовано…

Я не стану переповідати Шевченкову біографію – її написали і виклали тисячі людей.  Його творчість ретельно вивчали, вивчають і вивчатимуть  численні дослідники. Про неї пишуть і писатимуть реферати, магістерки, кандидатські й докторські дисертації.  Творчістю Шевченка  займається ціла окрема наука – шевченкознавство — що має цілу низку напрямів:  біографічний, бібліографічний, літературознавчий, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, психологічний, педагогічний, релігійно-етичний, текстологічний, філософський…

Але всі книги про  Поета, всі дослідження та розвідки, присвячені його творчості, гадаю, відсувають лише на кілька порухів завісу тієї магічної таїни, яка огортає Всесвіт Тараса Шевченка.

Мав академічні знання в різних галузях (до речі, 1860р. Шевченко отримав звання академіка Російської  Академії мистецтв). Його магнетизм причаровував жінок , у нього закохувалися , за ним тужили  прекрасні, шляхетні пані й панни. А він волів тихого куточка в рідній Україні, поруч із простою, милою, люблячою дружиною. Доля не дала йому нехитрого родинного щастя  — може, боялася,  що щастя завадить творчості…

Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі. У середині лютого написав один зі своїх останніх шедеврів – «Чи не покинуть нам, небого…». Той самий, крізь рядки якого проступає  Шевченкова постать  уже ніби з далекого обрію, з порога того – суто Шевченкового — Всесвіту, що Поет залишить нам, допоки України, Дніпра та  Сонця:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать,

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать…

Коли його труну, вкриту червоною козацькою китайкою,  несли до Смоленського  цвинтаря, ішов мокрий сніг. Китайка поволі намокала і з червоної ставала чорною. Над чорною китайкою хилилося чуже опасисте небо. Раптом долинув вітер – свіжий, несподіваний, нетутешній. Хтось тихо проказав: «З України…»

8 травня домовина вирушила додому, до України. На руках друзів і всіх,хто любив Тараса – через увесь Петербург,  до  залізничного вокзалу. Потягом – до Москви. Далі – Серпухов, Тула, Орел… Україна: Глухів, Батурин, Ніжин… Бровари… Київ. Перед ланцюговим мостом студенти Свято-Володимирського університету впряглися у воза і везли труну до Церкви Різдва Христового. Сотні тисяч людей проводжали  Поета в останню дорогу. Так, наче вся його Україна… 22 травня Тараса Шевченка поховали на Чернечій горі в Каневі — як він того хотів:

Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі

Було видно, було чути, як реве ревучий.

Поет помер у 47 років, молодим, як на нинішній часовідлік . Та лише зовсім нещодавно перед нами постав образ молодого Тараса Шевченка.

З радянських часів (а радянська влада завжди воювала проти Шевченка) його прийнято було зображувати таким собі старим похмурим дядьком із зажуреними вусами, в кожусі та шапці-бирці.  Розповідають, що коли було вирішено встановити пам’ятник Шевченку  в Києві, скульптор Матвій Манізер та його учень  Леонід Молодожанин відтворили проект у вигляді гордої  Тарасової постави, що ніби лине вперед, а під поетовою постаттю розташували фігури  з «Гайдамаків». Проект приїхали дивитися Каганович і Хрущов.  Почалося щось неймовірне: Каганович репетував, що такий Шевченко надихає українців  на повстання проти радянської влади, й вимагав суттєво змінити композицію.  В підсумку «гайдамаків» прибрали зовсім, залишився тільки  Шевченко: похнюплений, із руками за спиною та ще й із якоюсь купою одягу під пахвою.  В такому вигляді від 1939р. ми бачимо Шевченка у центрі столиці.

За кордоном Шевченко був справжнім: у Вашингтоні, наприклад, 1964р. встановлено пам’ятник молодому, рвійному, елегантно вбраному Шевченкові.

У новіші часи молодий Шевченко з’явився і в Україні: прекрасний пам’ятник юному Шевченку відкрили 1982р. у Звенигородці на Черкащині (автори П.Остапенко та П.Кальницький).

На в’їзді до села Шевченкове — ніжний пам’ятник «Я пас ягнята за селом», де майбутній поет постає підлітком. Кілька разів негідники паплюжили пам’ятник.  Іншу чудову роботу -  «Тарас малює», також у с.Шевченковому – просто вкрали. Бач, заважає й нині Тарас Григорович…

Шевченко прийшов до мене у ранньому моєму дитинстві. Зима облягла зусібіч  маленьке село Оріхівку, знадвору лютує хвища, а в хаті тепло від груби, блимає гасова лампа, і моя бабуся Ганна Назарівна  читає «Катерину». Вона читає пошепки, і великі сльози скочуються  з її карих очей, і в них відбивається  тьмяне  примарне світло…

А якось у село привезли кіно, у сусідському дворі напнули екран і показували «Наймичку». Коли Ганна (неповторна Віра Донська-Присяжнюк), помираючи, промовляє до Марка: «Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати», — наші сільські тітки аж голосили…

І ще одненький спогад: у нашій хаті за столом сидять друзі мого діда Санька -  дід Антон і дід Альошка. Вони співають «Реве та стогне Дніпр широкий». Коли беруть верхи, шибки дрібно дзеленчать, наче дивний, нетутешній супровід…

Дитячу любов до Шевченка не вбили в мені ані радянська школа, ні зневажливий насміх луганських землячків, ні згодом — примітивне ідолотворення. Коли нинішні  владці  траскають із себе шевченколюбів — не знаючи до пуття, а так —  «на потребу часові», — я люблю Шевченка ще дужче, щоб своєю любов’ю захистити його від багатоликої лукавої облуди.

Він мій, Шевченко. І ваш, і нас усіх. Бо він там, у райських своїх луках та левадах, просить Господа за Україну і єднає нас – свою Родину — довкола себе.

Олена Бондаренко,

Квіти - це добре, але де є Шевченко?

Президент ушанував пам’ять Тараса Шевченка

9 березня 2020 року - 11:00

Президент ушанував пам’ять Тараса Шевченка

Президент України Володимир Зеленський разом з дружиною Оленою вшанували пам’ять Тараса Шевченка з нагоди 206-ї річниці з дня народження великого українського поета.

Володимир та Олена Зеленські поклали квіти до пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві.

Українські пісні часів Першої світової війни та Визвольних змага



Українські пісні часів Першої світової війни та Визвольних змагань: 00:01 _ "Ой у лузі червона калина" (Не журись!) 03:05 _ "О, Україно!" (Не журись!) 05:49 _ "Гей ви Стрільці Січовії" (Хор ім. Г.Верьовки) 07:35 _ "Гей там на горі Січ іде" (Оркестр нар. інструм.) 10:20 _ "Гей Січ іде, красен мак цвіте" (Оркестр нар. інструм.) 12:12 _ "Ой видно село" (Капела ім. Г.Майбороди) 14:48 _ "Повіяв вітер степовий" (Квартет Явір) 18:39 _ "Їхав стрілець на війноньку" (Капела ім. Г.Майбороди) 20:04 _ "У неволі тяжкій" (В.Бокоч, Л.Клопотовська) 23:58 _ "Там на горі, на Маківці" (Хор Боян) 26:05 _ "Розпрощався стрілець" (Хор Гомін) 31:22 _ "Подай дівчино руку на прощання" (Хор Гомін) 34:01 _ "Ой впав стрілець" (Не журись!) 36:58 _ "Ой там при долині" (Квартет Коло) 39:34 _ "Чуєш брате мій" ("Журавлі") (В.Жданкін) 43:09 _ "Чуєш мій друже, славний Юначе!" (Т.Компаніченко) 46:10 _ "Чорними хмарами вкрита руїна" (Т.Компаніченко) 50:19 _ "Чи то буря, чи то грім" (Т.Компаніченко) 52:52 _ "Від синього Дону, до сивих Карпат" (Хор Боян)

Смолоскипна хода у Львові на вшанування Романа Шухевича


Гімн ЗСУ

Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів —
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось йдемо у бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт —
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець — той здобуває світ.

Не хочемо ні слави ні заплати —
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди —
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
«Вітчизні ти будь вірний до загину —
нам Україна вище понад все!»

Веде нас в бій борців упавших слава —
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава —
вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.



Національний Гімн України (повна версія):

Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля,
Ще нам, браття українці, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону
В ріднім краю панувати не дамо нікому;
Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє,
Ще у нашій Україні доленька наспіє.

Приспів.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж народами.

Приспів.
Душу, тіло ми положим за нашу свободу.
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Роман Шухевич навічно з нами!

У Львові відбувся смолоскипний марш пам`яті Романа Шухевича 


Сьогодні ,7 березня, у Львові відбувся  марш на честь головного командира УПА Романа Шухевича.

Акція приурочена до 70-ліття останнього бою  генерал-хорунжого, що відбувся 5 березня 1950 року у селі Білогорща.

Як повідомили організатори ,мета маршу- віддати данину пошани одному з найвеличніших українців усіх часів у  рідному для нього Львові.

Смолоскипний марш за  маршрутом : Пам`ятник Бандери – Городоцька -Площа ринок, де відбулися виступи спікерів і  завершення акції “Памятай Героїв”.

У марші взяли участь  кілька сотень людей.

Кара Господня прийшла до зрадника надшвидко!

Помер український шахіст Станіслав Богданович: що про нього відомо
09:11, 6 березня 4441тать новость на русском
Стас Богданович помер 05.03.2020 – біографія шахіста, особисте життя
Помер Станіслав Богданович / Facebook

5 березня український гросмейстер Станіслав Богданович і його дівчина Олександра Вернигора (теж шахістка) знайдені мертвими в Москві. За попередніми даними, причиною смерті пари став звеселяючий газ.

Молодих людей без ознак життя увечері 5 березня знайшов батько дівчини, коли повернувся додому. Офіційної інформації про причини смерті Богдановича та Вернигори немає. Відомо, що поруч із тілами лежали кульки з закисом азоту.

Станіслав Богданович коротка біографія

Станіслав Богданович – досить відомий український шахіст. Найяскравіший талант Богданович продемонстрував в дуже юному віці. Зокрема, в 12 років взяв участь в рапід-меморіалі Юхима Геллера (Одеса-2005) де зіграв внічию з Віктором Корчним, обіграв гросмейстерів Михайла Голубєва і Миколу Легкого.


Станіслав Богданович у дитинстві / Фото: chess-news.ru

Колега і земляк Михайло Голубєв навіть називав Богдановича "можливо, найталановитішим за всю історію Одеси". У 2015 році займав восьму сходинку в світовому рейтингу-списку з бліцу.

Головні здобутки Станіслава Богдановича
  • Багаторазовий чемпіон України з прискорених шахових дисциплін.
  • Срібний призер чемпіонату Європи серед юнаків до 12 років.
  • Чемпіон України серед юнаків до 18 років.
  • Чемпіон Одеси (2010).
  • Триразовий чемпіон Одеської області, в тому числі –переможець двох суперфіналів відкритого чемпіонату області, турнірів з гросмейстерською нормою (2018, 2019).
  • Переможець багатьох міжнародних турнірів.
Скандал навколо Богдановича і його гри за Росію

2 березня стало відомо, що український шахіст Богданович в інтернет-матчі "Україна – Росія" зіграв на боці росіян.

Коли навколо цього розгорнувся скандал у мережі, Богданович у фейсбуці виправдався: "Мені за це задонатили. Я роблю тільки те, що краще для бізнесу".

У тому ж пості шахіст написав: "Пропоную кожному українцеві й кожному росіянину, хто це прочитає, надіслати в коменти "обнімашки" на знак нашої вічної дружби та братерства".

Після скандалу Станіслав Богданович потрапив до "Чистилища" бази "Миротворця". Як вказано в причинах, Богданович є учасником пропагандистських антиукраїнських акцій Росії, займається маніпулюванням суспільно значущою інформацією та заперечує факти російської агресії.

Особисте життя Богдановича

Олександра Вернигора – студентка МДУ родом з Одеської області, шахістка. Їй було 18 років.


Станіслав Богданович та Олександра Вернигора / Фото: Facebook

Зовсім нещодавно Вернигора виставила це фото в Facebook з Богдановичем і написала:

Поки більшість знайомих готуються до Різдва, ми святкуємо більш особисту подію. Рівно рік ми разом з Крижаним Вірмом. І я про це не пошкодувала, хоч мені попередньо писали під одним постом: "Ось і потрапила чергова жертва в капкан". Також я вже рік живу в Москві і, на щастя, одне іншому не завадило.

Я сподіваюся, що і в наступному році буду мати можливість написати такий пост. Ну що ж, вітаю, дорогий Крижаний Вірм!

Пограбування Богдановича

Однак в новинні зведення Богданович не завжди потрапляв завдяки шаховим успіхам. Влітку минулого року Богдановича пограбували під час турніру – з його одеської квартири винесли 25 тисяч доларів.


З'явилися новий подробиці загибелі одеського шахіста і його дівчини, бездиханні тіла яких знайшли в Москві

Олександра Вернигора, яка загибла зі своїм хлопцем, одеським шахістом Станіславом Богдановичем, виявилася донькою депутата селищної ради Затоки.

Перша інформація про це з'явилася в  телеграм-каналі «Затокский Джокер», пізніше її підтвердили ряд одеських ЗМІ.Згідно з даними, матір'ю дівчинки є  депутат Наталя Вернигора.

Нагадаємо, що в четвер, 5 березня були виявлені тіла двох українських шахістів.

Це Станіслав Богданович, 26-річний шахіст з України та його 18-річна дівчина, також шахістка, українка Олександра Вернигора. Станіслав Богданович запам'ятався любителям шахів своєю грою проти України за Росію.

В поліції озвучили одну з ймовірних причин смерті – це "звеселяючий газ".

За попереднім висновком на тілах не було слідів насильницької смерті. Швидка пізно приїхала на виклик, хоча її викликали двічі.

Російський нарколог Дмитро Вашкин також зазначив, що звеселяючий газ, від отруєння яким, ймовірно, померли українські шахісти, викликає даний наркотичне сп'яніння і залежність.

Олександрі Вернигоре було 18 років, вона вчилася в МДУ і займала 1861-е місце в рейтингу FIDE.

27-річний Станіслав Богданович в 2013 році став чемпіоном України з швидких шахів.

Також відомо, що шахіст потрапив в базу "Миротворця за те, що зіграв за Росію в інтернет-матчі проти України на одній з популярних платформ.


У Львові вшанували пам’ять Головкома УПА Романа Шухевича

На місці загибелі головнокомандувача УПА Романа Шухевича згадали події 70-річної давнини



У Львові вшанували пам’ять головного командира УПА Романа Шухевича



5 березня 1950 року свій останній бій прийняв головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Тоді, під час спецоперації, конспіративну хату в Білогорщі, що поблизу Львова, чекісти взяли в облогу. Генерал Чупринка спробував вийти з оточення. Ліквідував одного та поранив ще декількох емгебістів. А коли ситуація стала безвихідною – вистрелив собі у скроню. 70-ту річницю подвигу вшанували на місці загибелі легендарного командира. До слова, у Музеї Романа Шухевича від часу перебування тут самого головнокомандувача мало що змінилось.

Зранку 5 березня 1950 чекісти вийшли на слід невловимого генерал-хорунжого УПА та взяли в облогу увесь район Білогорщі. Загалом радянські служби безпеки задіяли для операції, яку назвали ліквідація «Вовка», понад тисячу бійців. О 8-ій ранку у двері квартири постукали.

«Чекісти звужували навколо нього кільце і це було питанням часу: коли вони вийдуть безпосередньо на його слід. Було шість чи сім спецоперацій, які вони нібито звітували, що вже ліквідований головний, але кожним разом він залишався живим», – розповідає історик Микола Посівнич.

Пізніше провели обшук у помешканні та допит зв’язкової. Для Шухевича в хаті була облаштована спеціальна схованка, в якій він переховувася на випадок візиту непроханих гостей. Та тоді командир зрозумів, що справи серйозні, але прийняв виклик долі.

«Він робить спробу втечі: втікає по сходах. У цей час у двері входить радянський офіцер. Він став на заваді. Роман змушений пострілом у серце вбити цього офіцера, а на вулиці стояв сержант, почув постріли, вбіг і тут внизу на сходах автоматною чергою три кульові поранення наносить в груди Роману Шухевичу», – переповідає історію наукова працівниця музею Романа Шухевича Любов Дацко.

Ліквідувавши майора, поранивши ще декількох гебістів, Чупринка вистрілює зі свого «Вальтера» собі у скроню – аби не дістатись ворогу живим. Згодом опізнавати тіло батька привели малого сина Юрка.

«Вони відкривають, бачу: лежить права рука на грудях, ліва витягнена і цівка крові. Такий спокійний, очі відкриті і в далину задивлений, але видно, що очі неживої людини», – згадує син Романа Шухевича Юрій.

Історики й досі не знають, де тіло головнокомандувача. Найімовірніше, його просто знищили, аби не залишити й сліду від легенди підпілля, яка до 1950 року не корилась радянській владі.

70-ту річницю з дня загибелі вшанували на місці останнього чину: до пам’ятника генерала Чупринки на Білогорщі поклали квіти, а також відслужили панахиду.

Довідка

Роман Шухевич — український політичний і державний діяч, член галицького крайового проводу ОУН та генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА. Народився 30 червня 1907 року у Львові, а 5 березня 1950 року був убитий представниками радянського МДБ. Посмертно Романові Шухевичу було присвоєно звання Героя України.

Головні новини Львова Юрій Шухевич Роман Шухевич УПА

https://zaxid.net/news/