Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.
Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Микола Вінграновський

У мережі книгарень «Дім книги» весняна Акція:

«Три томи Вінграновського за ціною двох!»

До тритомника Миколи Вінграновського ввійшли його поезії, повісті, оповідання та роман «Северин Наливайко».


Прикметним є те, що це останнє прижиттєве видання творів класика української літератури, упорядковане і відредаговане автором. 

Поетичним творам письменника властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури, а оповідання  та повісті позначені глибоким психологізмом, калейдоскопічністю образів, м’яким гумором. Щодо роману «Северин Наливайко», зі сторінок якого перед читачем постає легендарний селянський гетьман на тлі складної епохи, в якій йому судилося жити, то це –   принципово новаторське явище не лише в українській, а й взагалі в сучасній історичній романістиці.

Це треба прочитати, щоб знати і не піддаватись

  • 31.03.13, 23:57


 

В переходе возле станции метро сидит женщина неопределенного возраста. Ей можно дать с ходу и тридцать, и двадцать три, и сорок два. Волосы у

женщины спутаны и грязны, голова опущена в скорби.

 

Перед женщиной на заплеванном полу перехода лежит кулек. В кулек сердобольные граждане бросают деньги. И не бросали бы, да на руках женщина держит весомый «аргумент» в пользу того, что ей деньги просто необходимы. На руках у женщины спит ребенок лет двух. Он в грязной шапочке, бывшей когда-то белой, в спортивном костюмчике. Переход – место достаточно оживленное. И течет нескончаемым потоком людская толпа, и звенит мелочь в кульке, и шуршат купюры.

 

Я ходил мимо женщины около месяца. Я догадывался, кому уходят деньги, жертвуемые многочисленными прохожими. Уж сколько говорено, сколько написано, но народ наш такой – жалостливый.

 

Жалостливый, до слез. Готов народ наш отдать последнюю рубашку свою, последние копейки из кармана вытряхнуть. Подал такому «несчастному» – и

чувствуешь, что у тебя все еще не так плохо. Помог, вроде бы как. Хорошее дело сделал…

 

Я ходил мимо попрошайки месяц. Не подавал, так как не хотел, чтобы на мои деньги какой-нибудь негодяй купил себе кирпича одну штуку, да вставил в стену нового дома-дворца своего. Пускай будет дыра у него в стене, у негодяя этого. Не будет кирпича от меня. Но, судя по тому, как попрошайке подавали, хозяин ее имел уже несколько домов-дворцов.

 

Ну и попрошайке что-то перепадает, конечно. Бутылка водки на вечер, да шаурма. Хозяева таких «точек» попрошайничества имеют немало, но отличаются жадностью. И жестокостью. На том и держится их супердоходный бизнес. На деньгах да на страхе. Никто из опускающих монетку в кулечек не знает, что «встать» на место возле Владимирского собора невозможно, а хождение по вагонам метро с уныло-тягучим «простите, что я до вас обращаюся» стоит от 20 долларов в день. Или – знает? В таком случае – знает, но подает?

 

Никто из добряков, жертвующих «мадонне с младенцем», не задумывается над еще одним вопросом. Над одним несоответствием, буквально бросающимся в глаза. Спустя месяц хождения мимо попрошайки меня вдруг как током ударило, и я, остановившись в многолюдном переходе, уставился на малыша, одетого в неизменно-грязный спортивный костюмчик. Я понял, что именно казалось мне «неправильным», если можно назвать «правильным» уже само нахождение ребенка в грязном подземном переходе с утра до вечера.

 

Ребенок спал. Ни всхлипа, ни вскрика. Спал, уткнувшись личиком в колено той, кто представлялась его мамой. Попрошайка подняла на меня глаза. Наши взгляды встретились. Бьюсь об заклад, она поняла то, что понял я…

 

У кого из вас, уважаемые читатели, есть дети? Вспомните, как часто они спали в возрасте 1-2-3-х лет? Час, два, максимум три (не подряд)

дневного сна, и снова – движение. За весь месяц каждодневного моего хождения по переходу я НИ РАЗУ не видел ребенка бодрствующим! Я смотрел

на маленького человечка, уткнувшегося в колено «мамы», и страшное мое подозрение постепенно формировалось в твердую уверенность.

 

– Почему он спит все время? – спросил я, уставившись на ребенка.

 

Попрошайка сделала вид, что не расслышала. Она опустила глаза и закуталась в воротник потертой куртки. Я повторил вопрос. Женщина вновь подняла глаза. Она посмотрела куда-то за мою спину. Во взгляде ее явственно читалось усталое раздражение вперемешку с полнейшей отрешенностью. Я впервые видел подобный взгляд. Взгляд существа с другой планеты.

 

- Пошел на… – произнесла она одними губами.

 

– Почему он спит?! – я почти кричал…

 

Сзади кто-то положил руку мне на плечо. Я оглянулся. Мужчина с типичным лицом рабочего с близлежащего завода неодобрительно хмурил седые брови:

 

– Ты чего к ней пристал? Видишь – и так жизнь у нее… Эх… На вот, дочка, – мужик вытряхнул из своей огромной пятерни монетки.

 

Попрошайка перекрестилась, изобразив на лице смирение и вселенскую скорбь. Мужик убрал ручищу с моего плеча, побрел к выходу из перехода.

 

Дома он расскажет, как защитил угнетенную, несчастную, обездоленную женщину от негодяя в дорогой дубленке.

 

Милиционер, подошедший ко мне в переходе на следующий день, выразился почти так же, как и его «подопечная» попрошайка. И на свой вопрос я получил исчерпывающее:

 

– Пошел в…

 

А ребенок спал…

 

Я позвонил знакомому. Это веселый и смешливый человек с глазами-маслинами. Он с горем пополам окончил три класса, и читает с трудом. Полное отсутствие образования не мешает ему передвигаться по улицам города на очень дорогих иномарках и жить в домике с бесчисленным количеством окон, башенок и балкончиков. Знакомый был весьма удивлен моей уверенностью в том, что весь без исключения подобный бизнес контролируют представители его национальности.

 

Я узнал, что в Киеве попрошаек «держат» и молдаване, и украинцы. Причем, первые специализируются, в основном, на «инвалидах войны». Мы часто видим их на переходах и светофорах, снующими буквально под колесами машин. Мнимые афганцы «работают» также и в метрополитене.

 

Всевозможными «больными», хромыми и «приехавшими делать операцию» заведуют с равным успехом как украинцы, так и цыгане. Бизнес этот, несмотря на кажущуюся стихийность, четко организован. Курируется попрошайничество организованными преступными группировками, и деньги, брошенные полунищими прохожими в кулечек «обездоленного инвалида», уходят «наверх». Причем, настолько «наверх», что, узнай об этом сердобольный прохожий, он потерял бы сознание от удивления. Детей берут в «аренду» у семей алкоголиков, или попросту воруют. Но это все, что говорится, цветочки.

 

Мне нужно было получить ответ на вопрос – почему спит ребенок? И я его получил. Причем, мой знакомый цыган произнес фразу, повергнувшую меня в шок, вполне обыденно, спокойным голосом. Как о погоде сказал:

 

– Или под героином, или под водкой…

 

Я остолбенел. «Кто под героином? Кто – под водкой?!»

 

– Ребенок. Чтобы не кричал, не мешал. Ей с ним целый день сидеть, представляешь, как он надоесть может?

 

Для того чтобы ребенок спал весь день, его накачивают водкой. Или – наркотиками. Разумеется, что детский организм не способен справляться с таким шоком. И дети часто умирают. Самое страшное – иногда умирают днем, среди «рабочего дня». И мнимая мать должна досидеть с мертвым ребенком на руках до вечера. Таковы правила. И идут мимо прохожие, и бросают мелочь в кулек, и считают, что поступают благородно. Помогают

«матери-одиночке»…

 

… На следующий день я стоял в переходе возле станции метро Л. Милиционера, ответившего мне вчера ругательством, не было видно. Я запасся журналистским удостоверением, и был готов к серьезному разговору. Но разговора не получилось. А получилось следующее…

 

У женщины на руках лежал ДРУГОЙ ребенок. Мои вопросы попрошайка попросту игнорировала с отрешенным лицом. Меня интересовали документы на ребенка, и, самое главное – где вчерашний малыш?

 

Попрошайка вопросы игнорировала, зато их не игнорировали торговки, стоявшие рядом. От женщины, торгующей трусиками, я узнал, что мне следует, мягко говоря, удалиться из перехода. К возгласам торговки подключились ее негодующие соседки по ремеслу. Следом за ними – прохожие преклонных лет. В общем, я был с позором выдворен из перехода.

 

Оставалось одно – звонить 02 или искать милицейский патруль. Но милиция нашла меня сама. Сержант, любитель посылать в…, подошел ко мне и спросил документы. Я документы предоставил, и высказал свое мнение по поводу нахождения женщины с ребенком в переходе. Сержант со мною согласился, и… отправился звонить кому-то. Я стоял перед переходом, с полным ощущением того, что пытаюсь бороться с ветряными мельницами.

 

Спустя несколько минут в переходе не было уже ни торговок, ни попрошайки со спящим ребенком…

 

Когда вы видите в метро ли, на улице ли женщин с детьми, просящих милостыню, задумайтесь, прежде чем ваша рука полезет за деньгами. Подумайте о том, что не будь вашего и сотен тысяч подаяний, и бизнес этот умер бы. Умер бы бизнес, а не дети, накачанные водкой или наркотиками. Не смотрите на спящего ребенка с умилением.

 

Смотрите с ужасом. Ибо вы, прочитавшие эту статью, знаете теперь – почему спит ребенок.

 

P.S.

Если вы скопируете эту статью себе на стену или просто нажмете "Рассказать друзьям", ваши друзья тоже ее прочтут.

И, когда в очередной раз откроют кошелек, чтобы кинуть монетку нищему, вспомнят, что эта благотворительность может стоить очередной детской жизни.

 

Елена Котова

Успіх дерадянізації Естонії

  • 31.03.13, 23:37
зумовлений повною відмовою від залишків системи СРСР

Естонія після здобуття незалежності не будувала «з нуля», а відновила державність країни, яка існувала до радянської окупації. Про це розповів прес-секретар представництва Єврокомісії в Естонії, член Естонського інституту зовнішньої політики Ерккі Баховскі під час панельної дискусії «Дерадянізація: досвід Естонії і чому де радянізація вкрай необхідна для сучасної України».

«Для того, щоб створити незалежну країну, треба бути готовими до неї. А оскільки Естонія проголосила незалежність 1918 року, тому було вирішено не будувати «з нуля», а відновити її. Одним із ключових моментів став референдум про Конституцію, в якій повністю відмовилися від радянських правових норм. Основний закон ґрунтувався на правових нормах, які діяли в Естонії до радянської окупації», - пояснив Баховскі.

Крім того, після здобуття незалежності, за його словами, Естонія повністю відмовилася від залишків системибезпеки СРСР, і вирішила створювати нову.

«Концепція безпеки теж ґрунтувалася на правовій послідовності. Тобто, якщо ми оголосили, що Естонія правонаступниця, держави, яка проголосила незалежність 1918 року, то відповідно нам радянський досвід безпеки не потрібний. Іншими словами, якщо держава не використовує радянської системи і організації, тоді й немає проблем з КДБ», - пояснив Баховскі.

Крім того, він вважає, що очищенню від радянізації сприяла єдина державна мова і закон про громадянство, згідно з яким, громадянином країни може бути людина, яка вільно володіє державною мовою.

«Звісно, сьогодні в Естонії мешкає багато росіян, які не мають громадянства, оскільки не хочуть вивчати державну мову. Водночас, більшість громадян країни переконані, що Естонія має підтримувати національну ментальність і національну ідентичність. Більше того, наразі вже йдеться і про запровадження певних обмежень щодо глобалізації. Зокрема щодо мовних запозичень з англійської. Потрібно захищати свою мову», - розповів експерт.

Люди ненависті.

  • 31.03.13, 19:36
Розмовляв якось з одним землячком, який живе в Росії, десь в Тюмені. Господи, я ще ніколи не чув, щоб хтось так люто лаяв так званих "кацапів". Справжній вибух ненависті! Очі налиті кровью, губи трусяться. Я спитав людину, а за що він так ненавидить своїх сусідів, колег, товаришів? У відповідь - справжня злива, ураган люті. Питаю: "Ну якщо ти так ненавидиш те місце, де живеш, і людей, які живуть поруч з тобою, то навіщо ти там живеш? Маєш гроші, за які можеш купити будинок десь в Україні. Повертайся додому."  У відповідь - ще більша злива люті і ненависті, та вже на адресу "хахлів", "бандер", "говноненьки Украіни" і т.п. Чоловік ненавидів Україну, свою історичну Батьківщину, ще більше, ніж ту землю, яка сьогодні дала йому дім і хліб.
Ця людина - людина ненависті - зовсім не винятковий персонаж.
Тисячі людей, пересичених ненавистю, живуть і в Україні, живуть між нами і нас ненавидять. Дехто з них каже, що любить "єдіную родіну", дехто любить "Россію-мать", дехто на словах розпинається за "счастье трудящихся". А Україну вони не люблять, тому що вона дуже ... (список знаєте самі). Або кажуть, що люблять Україну, але без "западенців" ("бандерлогів", "нациків", "свідомітів" і т.п.). Насправді вони не люблять нікого. Вони нездатні любити зовсім. Бо якщо людина хоч щось або когось любить, вона любить не вибірково, вона мислить і відчуває любов'ю. Не ненавистю.
Колись я багато їздив "от Москви до самих до окраін". Якось на Вологодчині довелося зупинитися в занедбаному селищі, де вже тоді, при "совєтах", повність владарювали жорстокі рабовласники з Кавказу. А колись цей край був квітучим, багатим. Чудова, корінна Россія! Край церков і різних хат, край чистих озер і працьовитих людей. Потім прийшли більшовики. Ні, вони не робили тут голодоморів, і розкулачка тут була зовсім помірною. Але більшовикам були потрібні люди на переселення - когось треба було поселити на південь замість знищених донських і кубанських козаків, когось в Україну, потім пішло переселення в Прибалтику і т. д. І збезлюднів чудовий край. Була постанова "партіі і правітєльства" про відродження сільського Нечорнозем'я. Тисячі будівельників приїхали сюди звідусіль. Тільки одеський "Чорноморгідрострой" мав збудувати тут сотні нових будинків. І збудував. Але жити там було нікому. Почали заохочувати переселення вже в зворотньому напрямку. Понаїхало чимало родин з Середньої Азії, але потім ці люди почали тікати, бо (казали) не витримували морозів. Збирались якісь бродяги і нероби звідусіль, але не для чесної праці на землі.
Готелів в тому селищі не було. Я жив у хаті, господарем якої був добрий старий чоловік з корінних, не з нових переселенців. Жив він самотньо. На стінах його оселі висіли фотокартки. Він казав: "Це донька. Живе в Ризі. Знаєш, як ці прибалти ненавидять нас? А це син. Живе в Казахстані. В общєжитіі. Казахи такі сволочі" і т.д. Я спитав його, чому ж всі його родичі не повертаються додому, адже держава безкоштовно дасть їм досить пристойні на ті часи будинки. "Нє хотят. Да і нєльзя уступіть ЄТІМ наши завоєванія!" Господи, діду! Які такі завоювання! Твою рідну землю вже давно окупували чужинські рабовласники, угіддя твоїх предків занедбані, чоловіків твого народу пиячать на радість спекулянтам-забродам. А твої діти живуть по чужинах, щоб допомагати владній сволоті не давати встати з колін чесним людям з інших народів? Скільки ж отрути треба було вилити в серця цим природньо добрим людям, щоб так занапастити їхній розум?
Нам нема чого ділити окрім наших кайданів. І у нас єдині вороги, які хочуть нас стравити друг проти друга.
Всі ми знаємо, хто керує Україною зараз. Вони - люди ненависті, люди руйнування. Вони нездатні творити і любити. Всі ми бачимо, як послідовно вони розпалюють внутрішню ворожнечу, як апелюють до найгірших почуттів, до людей ненависті. Розділяй і владарюй! І це їм вдається. Вдається, тому що ми дозволяємо їм це робити.
От, наприклад, тут, в блогах. Скільки помиїв виливається людьми ненависті на кожну замітку, де є хоч якийсь натяк на любов до України.  Хочу спитати цих людей: "Ви не любите Україну? То кого або що ви любите? То й любіть те, що любите на здоров'я, хто вам заважає? Ми вам заважаємо? Чим? Тим, що ми є на цьому світі? Тим, що любимо не те, що ви хотіли б нам нав'язати? Чи насправді ви не любите нікого і нічого?"
Хочу звернутися до людей добрих, мудрих, поміркованих. Не відповідайте ненавистю на ненависть, злістю на злість. Творіть заради любові і добра, не звертайте увагу на скрегіт зубів собачого війська. Не кидайтеся, як вони, на кинуту їм зверху кістку розбрату. Нехай захлинуться слиною своєї злості. Разом з тими, хто кидає цю кістку!

Підпиши петицію і змусь “Розетку” нас поважати!

  • 31.03.13, 17:41

Дуже багато говорилося про те, що великі інтернет-магазини, ресурси, портали і просто сайти не поважають україномовну інтернет-спільноту. Часто можна спостерігати таку картину: іноземний ресурс або розробник створює україномовну версію свого сайту або продукту, а український лише пише відмовки про “запланований” переклад, “нестачу ресурсів” і тому подібні речі. Було багато спроб переконати їх виконати переклад інтерфесу українською, проте серйозних зрушень в цьому напрямку не спостерігалось. Тож ми вирішили розпочати комплексні дії для того щоб змусити українські інтернет-магазини співпрацювати з нами.

Почати ми вирішили з одного з найбільших “українських” інтернет-магазинів – Розетки.
Кожен, хто це читає може допомогти нашій спільній справі. Ось кілька простих кроків:

1. Перейдіть за цим посиланням: http://www.petitions247.net/rozetka та підпишіть петицію
2. Якщо ви зареєстровані в соц. мережі “ВКонтакті” перейдіть за цим посиланням: http://vk.com/zamovu?w=wall-51058996_5 та поділіться цим записом зі своїми друзями і учасниками ваших спільнот
3. Підпишіться на нашу сторінку http://vk.com/zamovu щоб бути в курсі нових петицій та акцій
4. Відвідайте наш сайт http://zamovu.org.ua щоб дізнатись як ще ви можете допомогти в розвитку нашої мови

Екс-посол США пропонує ЄС

  • 31.03.13, 14:49
разом з підписанням Угоди про асоціацію запровадити санкції проти українських посадовців


ЄС може запропонувати разом з підписанням Угоди про асоціацію з Україною запровадити санкції до українських посадовців, причетних до ув’язнення екс-премєр-міністра Юлії Тимошенко та порушень під час виборів до ВР. Таку думку висловив екс-посол США в Україні Джон Гербст у своїй колонці у The New York Times.

Гербст відзначає, що те, що Віктор Янукович після саміту Україна-ЄС, висловив готовність розглянути питання про помилування екс-міністра Юрія Луценка, «однак досі демонструє небажання звільнити екс-прем’єр-міністра Юлію Тимошенко», створює дилему для ЄС, яка зацікавлена підписати угоду про асоціацію з Україною.

На думку дипломата, відмова ЄС від асоціації з Україною буде «санкцією для країни за гріхи адміністрації Януковича». Окрім того, з його слів, це може зіграти на руку меншості, яка віддає перевагу Митному союзові.

На переконання екс-посла США, загроза санкцій щодо осіб, відповідальних за ув'язнення Тимошенко та порушення під час виборів минуло осені, сприятиме досягненню бажаних для ЄС результатів.

«Посадовці в Україні, які скаржаться на "нав'язування західних цінностей", таких як верховенство права, безумовно, люблять свої рахунки в західних банках та європейські резиденції. Вони люблять відправляти своїх дітей в Оксфорд та Сорбонну» - пише він.

На думку дипломата, можливість бути позбавленими таких речей матиме два наслідки: «Перший: посадовці не хотітимуть бути причетними до таких дій, як ув’язнення Тимошенко, що може закрити їм доступ до Заходу. Другий, деякі впливові люди в таборі Януковича, які не були причетні до репресій проти опозиції, матимуть вагомі причини, або вимагати припинити подібну політику або дистанціюватися від одіозної адміністрації».

Він висловив думку, що закон, подібний до прийнятого в США «закону Магністького», спрямований проти українських посадових осіб, які причетні до позбавлення волі Юлії Тимошенко та інших політичних в'язнів, був би дуже ефективним. «ЄС може почати розробляти таке законодавство та домагатись його прийняття разом з підписанням Угоди про асоціацію», - вважає дипломат.

На його переконання, використовуючи ці два інструменти - Угоду про асоціацію та закон, подібний до «акту Магнітського»,  ЄС зможе стати економічно та політично зблизитись з Україною та сприяти реформам у країні.

«Українці вітатимуть економічні можливості та покарання для корумпованих лідерів», - підсумував дипломат.

Вітаємо з Днем народження Анатолія Тимощука!!!

Вітаємо з Днем народження капітана збірної України з футболу Анатолія Тимощука!!!


Вірш з часів царювання пана Кучми.

  • 30.03.13, 11:56
Знайшов свій вірш з тих часів, коли Україною ще керував "...мудрий хозяйствєннік...", "... дірєктор крупнєйшего прєдприятія..." і т. п. а насправді - колишній парторг, жадібний пацюк, що проклав дорогу до влади відвертим бандитам  і т. п. Думаю, вірш може зацікавити товариство, як пам'ятка колишніх надій, сподівань, помилок:

Світ земний не любить беззахисних.
Зовні він подібний до тюрми,
Де таємні пахани-шахісти
Граються державами й людьми.
Став слабким - і ти уже під матом,
І злітаєш з дошки - та куди?
Не втекти - бо нікуди тікати.
Впав король - народе, жди біди!

Україна знову під ударом,
Стискується коло ворогів.
А бридкий іржавий комісарик
Програє нас, наче пішаків.
Під вогнем з невидимих окопів,
Наче перелякані раби,
Стали ми підзаддям до Європи,
До Москви схиляючи чуби.
Показились мафії і зграї,
Бідних роздирають хижаки.
А іржавий тупо позіхає.
Думає, що грає в піддавки.
Програє з упертістю невдахи,
Бо нездатний жити в боротьбі -
Не тремтять гросмейстери від страху,
Не шукають вигоду собі...

Боже! Порятуй нам Україну,
Тихий дім народу-бідака!
Подаруй нам, Боже, неодмінно
Королеву замість пішака!

Попов розповів, що в пік снігопаду був у Відні з дружиною

  • 30.03.13, 09:42
Голова київської міської державної адміністрації Олександр Попов заявив, що був у відрядженні у Відні в ніч з 22 на 23 березня.

Про це він заявив в ефірі Шустер LIVE.

"У мене дійсно було відрядження. Ввечері я о 17 відлетів до Відня. Я провів там переговори з бізнес-кругами і нашим послом, який представляє Україну. Предмет переговорів – це наші дні Києва у Відні і деякі культурні програми, які ми тут плануємо робити. І о сьомій годині ранку я сів на літак, і був о десятій годині в Києві в суботу", - сказав Попов.

Він також уточнив, що в поїздку взяв із собою дружину.


"Я говорю до кінця, якщо ви хочете мене перевірити, я дам координати і з'ясуйте це", - заявив глава КМДА.

"Розумієте, я не можу собі дозволити в робочий час витрачати на те, щоб вирішувати питання, які дійсно потрібно вирішувати за кордоном. Я це зробив тому, що очікував, що це вихідний день, розумієте? І саме цей час визначив заздалегідь. І те, що я відлітав о п’ятій годині, щеситуація була зовсім інша, розумієте. Якби вона була дійсно така, яку ми всі очікували, все було б по-іншому, яку ми не очікували, все було б по-іншому", - додав Попов.

Як відомо, перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак, який вже подав у відставку, 25 березня заявив, що в ніч з 22 на 23 березня Попов був у Києві, спростувавши інформацію про те, що Попов літав на футбольний матч до Польщі.

"Голова КМДА вночі з п’ятниці на суботу був на вулицях міста Києва", - запевнив Мазурчак.


"Я не знаю, хто дивився футбол. Я можу вам показати, у мене є на телефоні дзвінок: в чотири години ранку мені дзвонив голова і питав, чому така ситуація", - зазначив він.

Українська правда