хочу сюда!
 

Оксана

48 лет, рак, познакомится с парнем в возрасте 44-52 лет

Заметки с меткой «микола вінграновський»

Ні! Цей народ із крові і землі Я не віддам нікому і нізащо!

Ні! Цей народ із крові і землі

Я не віддам нікому і нізащо!

Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,

Тому життя його і ймення не пропащі.

Ви чуєте? Це мій народ — як сіль,

Як хрест і плоть мого життя і віку,

І тому доля моя, щастя, біль

Йому належать звіку і довіку!

У битві доль, політик і систем

Мої набої — у його гарматах.

Я не слуга його, я — син його на чатах,

Я — син зорі його, що з Кобзаря росте.

Я — син його по крові, і кістках

І по могилах, і по ідеалах.

Не вам з оскіпленими душами в забралах

Його звеличувать в фальшивих голосах.

Я — формаліст? Я наплював на зміст?

Відповідаю вам не фігурально

— Якщо народ мій числиться формально,

Тоді я дійсно дійсний формаліст!

Та де вже дінешся, раз мир заколосив

Пустоколоссям вашим в сиві ночі,

Жаль одного, що в леті до краси

Народу ніколи і плюнуть вам у очі!

Ні! Мій народ не дим, не горевіз,

І я не дам його по брехнях і по кривдах,

Я не пір’їна в гордих його крилах,

Я — гнівний меч його, що від Дніпра до звізд!

                                             Микола Вінграновський


До першого тому вибраних творів видатного українського письменника М. Вінграновського (1936–2004) ввійшли його поезії, створені впродовж 1954–2003 років. Його віршам, що належать до найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури.

Не руш мене. Я сам самую...

Не  руш  мене.  Я  сам  самую.
Собі  у  руки  сам  дивлюсь.
А  душу  більше  не  лікую.
Хай  погиба.  Я  не  боюсь.

Переживу.  Перечорнію.
Перекигичу.  Пропаду.
Зате  -  нічого.  Все.  Німію.
Байдужість  в  голови  кладу.

Одне  я  хочу:  старій  швидше,
Зів'яльсь  очима  і  лицем,
Хай  самота  тебе  допише
Нестерпно  сірим  олівцем.

Погасни.  Змеркни.  Зрабся.  Збийся.
Збалакайся.  Заметушись.
Офіціантським  жестом  вмийся,
Але  -  сьогодні  не  молись.

Не  -  відбувалось.  Не  -  тремтіло.
Не  золотіло.  Не  текло.
Не  -  полотніло.  Не  -  біліло.
Не...  -  Господи!..  -  не  -  не  було!..

Як  танський  фарфор  -  все  минає:
Корою,  снігом,  рукавом...
Лише  бджола  своє  співає
Над  малиновим  будяком.


         Микола Вінграновський (1975Ї



До першого тому вибраних творів видатного українського письменника М. Вінграновського (1936–2004) ввійшли його поезії, створені впродовж 1954–2003 років. Його віршам, що належать до найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури.

Микола Вінграновський

3 квітня о 17.00 у львівській книгарні «Дім книги» (вул. Театральна, 7) відбудеться відкрита літературознавча дискусія, присвячена пам’яті поета Миколи Вінграновського.



Учасники дискусії: поет, літературознавець  Іван Лучук, доктор філологічних наук, професор Тарас Салига, лауреат премії Ірини Вільде,

Микола Вінграновський

У мережі книгарень «Дім книги» весняна Акція:

«Три томи Вінграновського за ціною двох!»

До тритомника Миколи Вінграновського ввійшли його поезії, повісті, оповідання та роман «Северин Наливайко».


Прикметним є те, що це останнє прижиттєве видання творів класика української літератури, упорядковане і відредаговане автором. 

Поетичним творам письменника властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури, а оповідання  та повісті позначені глибоким психологізмом, калейдоскопічністю образів, м’яким гумором. Щодо роману «Северин Наливайко», зі сторінок якого перед читачем постає легендарний селянський гетьман на тлі складної епохи, в якій йому судилося жити, то це –   принципово новаторське явище не лише в українській, а й взагалі в сучасній історичній романістиці.

***


   Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
Я забув, що забув був вас,
Але осінь зійшла по плечі,
Осінь, ви і осінній час,
Коли стало любити важче,
І солодше любити знов...
Сеньйорито, колюче щастя,
Хто воно за таке - любов?
Вже б, здавалося, відболіло,
Прогоріло у тім вогні,
Ступцювало і душу, й тіло,
Вже б, здалося, нащо мені?
У годину суху й вологу
Відходились усі мости,
І сказав я - ну, слава Богу,
І, нарешті, перехрестивсь...
Коли ж - здрастуйте, добрий вечір...
Ви з якої дороги, пожежо моя?..
Сеньйорито, вогонь по плечі -
Осінь, ви і осінній я...
Микола Вінграновський