Коли ми нарікаємо на шалені "відкати" чи "матеріальну допомогу" депутатам, забуваємо, що значна частина вини за такий стан справ лежить на мовчазній згоді простих громадян.

Погане усвідомлення зв'язку "мої гроші - податки - державні витрати" є ключовою причиною байдужості до марнотратства та корупції.

Переважна більшість українців вважає, що бюджет - це витрати великого бізнесу, тому звичайний українець не повинен перейматися "чужими" грошима.

Проте відсутність безпосереднього контакту з податківцями не означає, що українець лише споживає з бюджету і нічого туди не сплачує. Насправді дві третини казни - це податки простих людей.

Скільки платять малі підприємці

Важливість приватних підприємців - "спрощенців" - для бюджету завжди ставилася під сумнів. Чиновники завжди нарікали на малу значущість цієї групи українців для наповнення скарбниці.

Справді, у 2012 році навіть після підняття ставок оподаткування для "спрощенців" доходи від єдиного податку становили лише 3,3 млрд грн або 1% від загальних доходів бюджету, що становить близько 3 тис грн з кожного підприємця на рік.

Навіть 4 572 грн єдиного соціально внеску, які сплачують "спрощенці" на рік, незначно посилюють їх позицію порівняно з податками, що сплачує пересічний найманий працівник - 25 102 грн на рік.

Податки із "спрощенця", грн

	На місяць	На рік
Середні витрати "спрощенця"*	4 150	49 800
в тому числі:
ПДВ - 20% до собівартості товару	692	8304
акцизні збори	260	3 120
імпортне мито	80	960
Податки на споживання	1 032	12 384
Єдиний податок**	250	3 000
Єдиний соціальний внесок***	381	4 572
Загалом сплачених податків	1 663	19 956

* - дані за 2011 рік, ** - дані за 2012 рік, коли ефективна ставка оподаткування "спрощенців" була збільшена, *** - з розрахунку мінімальної ставки 34,7% від мінімальної зарплати у 2012 році. Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Однак прямі податки із "спрощенців" - це лише частина того, що вони роблять для українського суспільства та держбюджету, тобто для громадських фінансів. Є ще так звані побічні ефекти.

Перший з них - це податки на споживання. За даними Мінфіну у 2011 році середній місячний дохід від підприємницької діяльності становив 4 150 грн. Це означає, що кожного місяця підприємець витрачав 1 032 грн на ПДВ, акцизи та імпортні мита.

Звичайно, тут можна сперечатися про справедливість, оскільки найманий працівник платить більше податків з доходів, а підприємець - із споживання, але факт залишається фактом: за рік середньостатистичний підприємець вносить до бюджету через непрямі податки близько 12,4 тис грн.

Другий "побічний ефект" - це створення робочих місць для найманих працівників. Крім того, що підприємець заробляє гроші для себе і сплачує сукупно близько 20 тис грн податків на рік, він ще дає можливість заробити іншим людям та створює можливість для поповнення скарбниці податками з найманих працівників.

Так, у 2011 році завдяки 1,3 млн "спрощенців" підтримувалося близько 1 млн найманих працівників. Іншими словами, майже кожен підприємець, який власноруч сплатив до бюджету 20 тис грн, додатково створив можливість для сплати 25,1 тис грн через свого найманого працівника.

Регіональний розріз

Нерівність регіонального розвитку завжди провокувала питання: хто кого годує в нашій державі? Східні промислові регіони завжди вказували на свою домінуючу роль у наповненні бюджету. Менш розвинені аграрні регіони, переважно західні, говорять про свою самодостатність. Де ж правда в цій дискусії?

Фото УП

Як показує аналіз, відповідь на це питання лежить дещо в іншій площині, ніж її зазвичай шукають. Можна говорити, що працююче населення годує пенсіонерів, можна говорити, що центральний уряд існує за рахунок місцевих бюджетів, однак не можна казати, що одні регіони годують інші.

Навіть щодо Києва, який є чистим донором центрального бюджету, нема підстав говорити про повноцінне "донорство", оскільки все тримається на доходах головних офісів великих податкових агентів, розташованих у столиці.

А податковий агент - це лише посередник між платником податку і скарбницею, і без доходів, зібраних у регіонах, Київ не мав би статусу "донора".

"Але ж не може бути, що розвинені промислові регіони менш важливі для бюджету, ніж депресивні аграрні!" - скаже читач.

Перший момент, який потрібно зрозуміти, розглядаючи регіональне питання, - це те, що розвинені промислові регіони, які сумарно вносять великі податки до скарбниці, є одночасно і найбільшими споживачами цих бюджетних коштів.

Яскравим підтвердженням цієї тези є той факт, що заможний донецький регіон є аутсайдером у сплаті податку на додану вартість до бюджету. Причина - значні відшкодування експортного ПДВ компаніям із донецькою пропискою. У 2011 році сплата ПДВ в області становила 15,3 млрд грн, відшкодування - 15,2 млрд грн.

Більше того, якщо дивитися у розрахунку на одного працюючого, то кожен регіон України сплачує податків до центрального бюджету більше, ніж отримує назад.

Іншими словами, якщо певний регіон і "виходить в плюс" за балансом сплачених податків та отриманих бюджетних відшкодувань, то ці кошти йдуть не на підтримку інших регіонів, а на утримання центрального бюджету.

Сплата ПДВ до бюджету, за вирахуванням відшкодувань експортерам, млн грн

Джерело: Державна податкова адміністрація

Податки до "центру"

Джерело: Держстат, Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Звичайно, тут постає питання, що без центрального уряду і загальнодержавних функцій, які виконують армія, міліція, суди, прокуратура, не обійтись. Тут певні регіони справді відіграють більшу роль у годуванні силовиків, ніж інші.

Однак і тут є цікавий нюанс. Набагато більш витратними у даному випадку є навіть не силові органи чи Адміністрація президента, а літні люди, тобто пенсіонери.

Жоден регіон, крім Києва, не може сам утримувати своїх пенсіонерів. У Донецькій області, щоб прогодувати місцевих пенсіонерів, кожен працюючий донеччанин у 2011 році повинен був би щомісяця сплачувати в Пенсійний фонд 1 037 грн.

Насправді ж "соціальні" нарахування на зарплату становили 645 грн на місяць на одного працюючого. Як наслідок, щоб утримувати донецьких пенсіонерів, з центрального бюджету потрібно було додавати 392 грн на одного працюючого.

Іншими словами, майже все, що донеччанин "переплатив" до центрального бюджету у вигляді податків - близько 470 грн на місяць, - було витрачено на утримання своїх же донецьких пенсіонерів.

У цьому контексті знову постає питання Києва, оскільки навіть за соціальними нарахуваннями столиця є донором пенсійного фонду.

Однак, як зазначалося вище, через роль столиці як головної гавані найбільших податкових агентів донорство Києва потрібно сприймати лише як делеговане адміністрування єдиного соціального внеску.

Отже, якщо аналізувати регіональний розріз сплати податків, то важливим є те, що навіть найбільш депресивні регіони України є доволі самодостатніми в плані забезпечення себе податковими надходженнями та соціальними внесками.

Картину значно спотворює централізоване адміністрування основних податків і провідна роль Києва як основного податкового агента країни.

Якщо ж проводити аналіз з мікрорівня, відштовхуючись від оцінок непрямих податків, то стане очевидно: податкові внески жителів різних регіонів не настільки кардинально відрізняються між собою. Винятком знову є Київ.

Навіть якщо якийсь регіон "переплачує" до бюджету, то ці кошти йдуть на утримання його ж пенсіонерів або на "годування" центрального уряду.

Необхідні та фактичні пенсійні внески, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Дотація на пенсійне забезпечення, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Податки на споживання, ПДВ, акцизи, імпортне мито, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна Дмитро Боярчук, для ЕП

Те, що ситуація навколо помилуваня бувшего міністра внутрішніх спра України Юрія Луценко почала стрімко розвиватися - і президент Віктор Янукович віддав розпорядження, що може привести до звільнення одного із самих безкомпромісних його критиків - свідчить, звичайно ж, не про милосердя влади і її прагненні вирішити проблему політичних ув'язнених у країні.
Ні, це насамперед найважливіший політичний індикатор – Янукович хоче будь-що-будь домовитися з Європейським Союзом і не зірвати процедуру підписання угоди про асоціацію. Саме звільнення Юлії Тимошенко і Юрія Луценка було однією з важливих умов Брюсселя. Поки що Янукович намагається вирішити ситуацію, наблизивши звільнення Луценка й відмовляючись від звільнення Тимошенко. Але те, що він почав іти на поступки Брюсселю - не погоджуючись у той же час ні на які компроміси з Москвою, що не вимагають від нього ніяких політичних кроків - показує, у чому він зацікавлений насправді.

Прийшовшому  до влади в Україні номенклатурно-олігархічному угрупованню необхідна ЗВТ із Євросоюзом - для прибутків, а також потрібні  міжнародні кредити - для недопущення соціального краху країни й неминучого бунту після цього. Росія не може забезпечити її основним представникам ні нових прибутків ( більше того, вона просто відбере в них підприємства ), ні кредитів. Повна ізоляція теж небажана. Розуміючи це,  не потрібно  розслаблятися й вважати, що звільнення Луценко - це велика послуга влади. Ні, на Януковича і його групу потрібно продовжувати тиснути - і європейцям, і українському суспільству - аж до їхньої остаточної капітуляції. І цього тиску не потрібно боятися: ось, мов, розсердяться, закрутять гайки, усіх пересаджають, підуть до Росії. Вони - банкрути, притому ж - жадібні банкрути. Нікуди вони не дінуться.

І не потрібно сприймати всерйоз слово «помилування». Обвинувачення, по яких засуджений Луценко, настільки абсурдні й безглузді, що говорити про яке-небудь правосуддя - виходить, не поважати себе. Звичайно, як і будь-який український політик, Луценко - не ангел. Але його супротивники не знайшли нічого краще, як сховати його у в'язницю по обвинуваченнях у святкуванні дня міліції й одержанні кваритири водієм міністра. Це означає, що вороги міністра не змогли знайти в його досьє справжньої корупційної складової, особистих інтересів - те ж саме потім повторилося й в історії з переслідуванням Юліи Тимошенко. Саме виходячи із суті обвинувачень, можна без коливань визначити вихід Луценко з в'язниці - сподіваюся, що він відбудеться - як звільнення полоненого, захопленого триумфуючим окупаційним військом. Саме так, а не інакше.

Знищення законодавчої влади, судів, прокуратури, волі слова й підприємництва, нехтування  волею громадян - це різновид окупації, тільки здійсненої не вторгненням зовні, а діями добре організованого угруповання зсередини. Це звичайна окупована країна, і все в ній, як в інших окупованих при схожих обставинах країнах - господарі становища, супротивники захоплення, колаборціоністи, байдужі...І якщо ми й друзі України в Європі не можемо перешкодити цій окупації, то пробивати в ній пролм - наш обов’язок. Звільнення військовополонених - один з таких проломів.

Виталий Портников

головний редактор і телеведучий каналу TBi

В Одесі, звісно, не є проблемою знайти україномовне середовище, але багато людей досі не наважуються перейти на українську з певних психологічних причин. Сьогодні кожен мешканець Одеси може вдосконалити свою українську. Таку можливість надає Український розмовний клуб Одеси, створений у місті в рамках громадського проекту «Український мовний простір». 

Перша зустріч Українського розмовного клубу Одеси проходила у «Книгарні-кав’ярні», відомому культурно-громадському осередку одеського українства. На зустрічі були присутні очільники кількох козацьких організацій, відомі громадські діячі, студенти та патріотична громадськість.

Сьогодні Український розмовний клуб Одеси поєднує в собі безкоштовні курси української мови та дискусійний клуб.

Безкоштовні курси української мови проводить Форманова Світлана Вікторівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології і методики навчання фахових дисциплін ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. Дискусійний клуб – друга частина (17:00 – 18:00) – допоможе розвинути навички зв’язного викладу думок, мовлення, комунікації, розширити словниковий запас, etc. Відвідавши клуб, кожен зможе не лише реалізувати свої мовні потреби, а й передусім весело й невимушено провести час у колі цікавих людей.

Завдання Українського розмовного клубу:
1) Безкоштовна допомога одеситам у вдосконаленні української мови;
2) Обговорення нагальних соціальних, економічних, екологічних, етичних проблем (формування молодіжного дискурсу);
3) Залучення русифікованої одеської молоді до україномовного середовища.

Український розмовний клуб Одеси утворено на базі молодіжного об’єднання “Мовний ренесанс” за ініціативи руху «Простір свободи».

Зустрічі анонсуються на сайті «Мовного ренесансу» (www.m-r.org.ua), у розділі «Анонси та новини Українського розмовного клубу», та в групах у соц. мережах: www.vk.com/urk_odesa
www.facebook.com/groups/urk.odesa

У разі, якщо спікер Володимир Рибак і президент Віктор Янукович підпишуть закони, ухвалені на зібранні більшості у четвер, вони мають понести кримінальну відповідальність. Про це в ефірах ТВі  і 5 каналу заявив колишній міністр юстиції, колишній депутат та колишній член української делегації ПАРЄ Сергій Головатий.

"Сьогодні відбулося щось, що жодним чином не відповідає закону про регламент. Те, що на це пішов Рибак як голова Верховної Ради, і комуніст Калєтнік, вони вже з завтрашнього дня не мають права бути головою і заступником голови Верховної Ради. І опозиція має на цьому стояти. Все, кінець", - сказав він.

"Але поки що Рибак не поставив свій підпис, президент не поставив. От тоді, коли з’явиться підпис Рибака під тим, чого немає як закон, особливо коли президент унормує, от тоді це однозначно кримінальний злочин і першого і другого", - додав він.

На це "регіонал" Микола Левченко відповів: "Я відчуваю, що ви добре розбираєтеся в законі, але це не цікавить людей. Ми зібралися, щоб прийняти рішення в інтересах простих українців".

Головатий також заявив про реалізацію в Україні "російського сценарію". "З сьогоднішнього дня "президент всія Русі Путін та його представник в Україні Медведчук можуть пити "Артемівське" Шампанське, кримський коньяк, бо сьогодні спрацювала рушниця, яка висіла на виставі, яку вкинули в останній день того скликання законом про референдум, де 20 осіб було в залі, але його нібито проголосували", - сказав він.

"Їм потрібен референдум, який Медведчук написав з Путіним у 2000 році, який підкинули Кучмі, і тоді Конституційний Суд, слава Богу, врятував. Він сказав, що народ не має права вирішувати прийняття нової Конституції, народ не має права запроваджувати двопалатний парламент. Тепер це другий похід Путіна і його представника в Україні Медведчука", - додав Головатий.

Він також зазначив, що тепер Верховна Рада "не має права жодного дня працювати".

Що ж сталося в Верховній Раді України? Рейдерський захват і узурпування права на законодавчу функцію парламенту однією частиною депутатів, що в позасудовому порядку позбавили права і змоги іншу, опозиційну частину депутатів виконувати ті функції, що визначені Конституцією України і її законами.

Всім зрозуміло, що сьогодні в Україні відбулося ГКЧП „донецького розливу”. Всім зрозуміло, що ті депутати, які пішли на такий крок функції депутата виконувати більше не мають права, тому що вони розтоптали Конституцію, закони України, присягу народного депутата України, що є ознакою вчиненого ними колективного злочину за попередньою змовою і їх місце має бути на лаві підсудних, а не в парламенті.

Одночасно, вони своїми діями надали приклад суспільству, що суспільство своє незадоволення діями влади також має право вирішувати в неконституційний спосіб. Що суспільство має право вважати нинішній склад ВРУ нелегітимним, з моменту узурпації частиною з них функцій цілого органу законодавчої гілки влади і незаконне позбавлення іншої частини депутатів права виконання законодавчих функцій. Повторюю – не перешкоджання виконання ними функцій, а саме позбавлення їх права на це в несудовому порядку.

І оскільки в Україні не існує суду, що може притягнути до відповідальності колективний орган влади, а суди, що мали б притягнути до відповідальності індивідуально кожного депутата – змовника, не мають змоги цього здійснити, оскількі суди залежні саме від владної більшості депутатів, що вчинили колективний злочин, тому народ України має прийняти політичне рішення – відставку нинішнього складу ВРУ і проведення нових виборів.

Тому і мітинги , що організовуватимуться опозицією мають мати чітко окреслену мету – Дострокові вибори до Верховної Ради України, в зв’язку з втратою легітимності більшістю народних депутатів, а саме тими, що узурпували владу і позбавили права інших на законодавчу функцію, тобто тими, які здійснили спробу прийняття законів в незаконний спосіб.

Опозиція має звернутися до Президента України з вимогою не підписувати законодавчі акти, прийняті, починаючи з 04 квітня 2013 року, розпустити Верховну Раду України 7-го скликання з 8 квітня 2013 року.

У випадку відсутності реакції Президента на звернення опозиції, вона має звернутися до міжнародних організацій і держав світу. Опозиція має звернутися до ООН, США, Європи і країн світу з пропозицією визнати Верховну Раду 7-го скликання нелегітимною і нелегітимними всі її законодавчі акти, прийняті з 04 квітня 2013 року, окрім постанови про саморозпуск, і призначення дострокових виборів не пізніше 3-го кварталу 2013 року.

Володимир Пилипчук,
академік Академії економічних наук, професор,
04 квітня 2013 року.

По статистике всего 20 % людей не поддаются внушению. Среди них, половина не поддаётся внушению за счёт природных, неизученных наукой качеств (свойств организма, устройства нервной системы и т. п.), и ТОЛЬКО половина не поддаётся этому сознательно, постоянно анализируя и, критически относясь к происходящим событиям. Но и это возможно только в том случае, если человек (или люди, группа людей) вовремя понял (и), что он (и) подвергается постоянному внушению.
Мнение, что поддаются внушению только люди с ограниченными мыслительными способностями, мягко говоря, ошибочно. Это свойство человеческого организма. Тем более, когда речь идёт о массированном внушении, и на протяжении длительного времени. Очень хорошо этим умели пользоваться большевики, в общей своей массе, не понимая, что сами стали изначально такими же жертвами внушения.
Именно эту модель взяли на вооружение идеологи бывшей партии регионов, а ныне, ОПГ. проживая в нашей стране, постоянно находясь во всё ухудшающихся условиях жизни, нас заставляют искусственно находить причины совершенно не в том, и не в тех, кто виновен в этом на самом деле. Сделано это было с целью, заставить нас превратиться в них самих - олигофренов.
СПРАВКА. «Олигофрения имеет три стадии:
• Дебильность (максимум знаний в пределах курса начальной школы осваивает за 11 лет);
• Имбецильность (максимум - навыки ухода за собой, бытовые навыки, примитивные трудовые операции);
• Идиотия (овощ).
При должном заботливом уходе дебилы и имбецилы становятся идеальными работниками - обязательными, строго следующими инструкциям, технике безопасности, при должной компенсации на бытовом уровне дебилы вообще не отличны от обычных людей, просто не так дальновидны, зато руки у них золотые. У имбецилов обострено сострадание. При НЕГАТИВНОМ развитии это ублюдки и садисты. Идиоты просто сидят на койках, как правило, раскачиваясь, пускают слюни, орут без остановки или похлопывают себя руками».
Как идиоты ведут себя у Шустера у микрофонов, мы имеем счастье наблюдать 4-й год. )))))
Практически, начиная с 2004 года нам внушали, что все беды исходят от Юлии Владимировны, ей приклеивали обидные прозвища, нечистоплотные журналисты разносили их по углам, смакуя каждую сплетню. Они боялись расплескать свою ненависть, и не успеть её донести до нас. Придумывались всё новые и новые гадости, их генерировали чаленки, лещенки, грязные языки богословских, бондаренков, колесниченков. Наконец, продажная особь олейник придумал, как Тимошенко можно посадить. Была организована новая кампания, модель испробована на Луценко (предварительно был запущен фиктивный скандал, и внедрялась в головы обывателей мысль, что он алкоголик). Кампания закончилась бесчестным судом, трясущимся от страха потным родей, тупыми выводами проституток и АРЕСТОМ!!!
Но...20 % людей выстояли, мало того, они смогли привлечь на свою сторону множество здравомыслящих людей и разбудить спящих. Тогда началась новая кампания, конца которой не видно и по сей дней. пШонка и кузьмин, по недоумию, непрофессионализму и просто по генетической подлости подняли дело Щербаня. Всё по тому же кругу, людям старались внушить, что Юлия Владимировна, не политический заключённый.
Я уже писала об этом - кроме легко внушаемых людей, существует определённая часть населения, падкая на любую гадость. В стране, в которой нищие составляют 90 % населения, и отсутствует средний класс, их достаточно много. Они-то и составляют «опору» ОПГ.
Если в здоровом обществе, ни одному члену ОПГ, его родственникам не подали бы руки, то в нашей стране, той, в которую её превратили рыго-негодяи, стало стыдно быть образованным, не приветствуется ум и, не дай Господи, разум, и способность к анализу и мышлению. Какие же чувства, кроме зависти, зависти, зависти и ещё злорадства, они могут испытывать к яркому политику, несломленному борцу, к красивой и элегантной, образованной женщине.
Верхушка ОПГ, раздувает и поддерживает в нас ненависть к тем, кто пытается думать и понимать происходящее. Так что, разделить страну им уже удалось – на тех, кто остался приверженцем идеалов, свойственным людям, и кучку мерзавцев, отметающих не только это, но и элементарную порядочность. В ход пошло всё – национальность, руссификация, Бандера, несчастный украинский язык, Восток и Запад. Но цель этого одна – полное порабощение Украины и превращение народа в бессловесных дрессированных рабов.
Но...опять случилось это «но», которое мешает членам и членшам ОПГ, оппозиция, которую они без Тимошенко и Луценко не принимали во внимание, обгаженная ими на всякий случай «вперёд», так сказать, про запас, объединилась. Мало того, у неё оказалось немало приверженцев, сам Яценюк – не таким мягкотелым, как они его выставляли. Про Тягнибока и его непримиримость было всё понятно с самого начала, поэтому национализм ему клеят без устали. Попытки их разъединить и внести раздор, также успехом не увенчались. Все обвинения в том, что они предали Тимошенко, разбиваются об очевидное – они её поддерживают, поднимают общественное мнение в её защиту.
Сегодня «под стрелой» оказался Яценюк, завтра – Тягнибок (может наоборот), кто их, бандитов знает.
Достаточно проследить одну интересную закономерность. При малейшем очередном фортеле ОПГ, появляются уже хорошо известные особи, которые быстро разворачивают «общественное мнение» в другую сторону, и направляют его в том направлении, которое им выгодно. А для примера можно взять сегодняшний день и внимательно, без эмоций проанализировать новости.
Неужели остались в стране люди, которые не понимают, что сходка бандитов на улице Банковой – это противозаконно? Что никакого большинства нет и в помине? Нет, конечно, если они, приняв, втихаря, закон о двойном гражданстве, посчитали их среди своей своры за двоих, то может и набрали 244 рыла. Но только в этом случае. )))) Потому что в реальности сходка насчитывала от 160 до 180 членов. Конечно, это даже не тень ГКЧП – это истерика меньшинства, не желающего в этом признаться.
И тут же, в СМИ появляются Гриценко, Доний, Черновил, Ляшко, куча «политологов» с объяснениями для нас, которых они считают олигофренами – во всём виноваты Яценюк, Тягнибок, ОО и Свобода. И этот вой подхватывает толпа... В Интернете моментально появляются желающие немедленно закопать ещё и ростки оппозиции, вездесущие тролли, и...даже инфант.
Вы не смейтесь, виктор-младший сегодня позволили-с себе рассказать, как правильно и мудро поступили бандиты ОПГ, и даже назвал их тупой демарш – концом оппозиции. )))
Люди, пожалуйста, ДУМАЙТЕ!!! АНАЛИЗИРУЙТЕ!!!
Если, конечно, не желаете стать по-настоящему олигофренами.


Катерина Маслова

facebook

Згідно з даними дослідження Research & Branding Group, 50,9% опитаних українців не читають книг.

48,7% респондентів повідомили, що читають книги і 0,4% - не змогли відповісти.
Зауважимо, з читаючих респондентів 29,8% читають кілька разів на місяць, 26,5% - кілька разів на тиждень, 17,7% - практично щодня, 21,5% - читають кілька разів на рік та 2,3% читають рідше, ніж раз на рік.
36,3% українців читають історичні твори, 34,3% - детективи, 26,2% - надають перевагу любовним романам.
86,7% респондентів читають паперові книги, 10,4% - вибирають гаджети, електронні книги, лише 2,1% використовують аудіокниги.
За останній рік менш як 5 книг прочитали 40,2% чоловіків і 39,2% жінок, від 6 до 10 книг прочитали 25,8% чоловіків і 24,9% жінок, від 11 до 20 книг - близько 14,6% чоловіків і 17,3% жінок.
Від 21 до 40 книг за рік прочитали 8,6% чоловіків і 6,7% жінок, більше 40 книг за поточний рік прочитали 4,5% чоловіків і 7,7% жінок.
Дослідження проводилося з 27 лютого по 11 березня. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2%. Дослідники опитали 2 178 дорослих українців у всіх областях України, АР Крим, Києві та Севастополі.
http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?ponad_polovina_ukrayintsiv_ne_chitayut_knig&objectId=323783

Джерело: Українські новини

Комент Богдана Бо: Читати люблю, але на жаль сучасні українські автори мало видають цікавого для мене, тому перечитую класиків. Також потрібно визнати, що книга втратила своє значення як носія знань - це перейшло в електроніку. З того люди читають багать, але не книг, а текстів різного гатунку, як біжучі стрічки тощо.


Тільки половина співвітчизників хотіли б народитися знову в Україні
3 квітня 2013

Майже половина українців - 48%, якби мали можливість вибирати країну, де народитися, вибрали б Україну. Про це свідчать результати опитування, проведеного соціологічною групою «Рейтинг», повідомляє УНІАН.
Згідно з результатами дослідження, 9% опитаних вибрали б Росію, 5% - Німеччину, 4% - США, по 2% - Великобританії, Італії, Швейцарії, Франції, по 1% - Польщі, Канади, Швеції, Білорусь. Разом з тим, 2% - вибрали б СРСР, близько 4% - інші країни. 16% опитаних не змогли відповісти на питання.
В цілому 15% опитаних, якби мали можливість вибрати країну, де народитися, вибрали б країни Євросоюзу, ще 4% - США. Росію, Білорусь, Казахстан вибрали б близько 10% респондентів, ще 2% - вибрали б СРСР.
Росію найчастіше обирали на Донбасі (18%), півдні (13%) і сході (13%) країни. Німеччини, США, Італії, Великобританії - на заході і півночі країни. Разом з тим, в центрі країни найчастіше вибирали Україну.
Чим молодші респонденти, тим менше серед них тих, хто хотів би народитися в Україні: тільки 40% молоді вибрали б Україну, в той же час серед старших людей таких в 1,5 рази більше. Кожен десятий молодий українець хотів би народитися в США, трохи менше - у Німеччині і Великобританії.
Жінки більше прив'язані до України, ніж чоловіки. Останні частіше вибирали Росії, Німеччини та США.
Всього в ході дослідження, проведеного в період 22 - 28 лютого 2013 р., було опитано 2 тис. респондентів. Опитування проведено у всіх областях України методом особистого формалізованого інтерв'ю згідно з опитуванням (лице в лице).

http://inpress.ua/ru/society/8469-tolko-polovina-sootechestvennikov-khoteli-by-snova-roditsya-v-ukraine#comment-4040

Комент Богдана Бо: Тільки Україна! Тут народитись, жити і померти!
Кому тут в Україні зле - шукайте щастя деінде, я вам не суддя і не кат. Патріотизм для мене тотожний любові до жінки: я готовий страждати в злигоднях через те, що побрався з бідною дівчиною, яку щиро кохаю, чим одружуся на старій та багатій, але огидній і нелюбій, бо це дозволить мені "самореалізуватись"... В чому? І для кого?  Для огидної бабці Англії, чи цинічного Сема, чи для Фатерлянда стану рабським перегноєм, але в шикарній труні...