Невероятные фото прислал читатель в нашу редакцию, увидев которые мы не поверили своим глазам: На фото 140 человек "штурмует" детскую поликлинику на Острякова, с пояснением, что такое происходит каждую пятницу уже около года.

Наш корреспондент проверил достоверность информации и прибыл 12 апреля в 06:30 к зданию больницы. В это время уже около входа в поликлинику находилось около 40 человек:

Прошел час, и сонных людей стало уже более 80:

В процессе стало выясняться, что многие спали в машинах и ждали своей очереди, кто-то занимал очередь ночью. У присутствующих родился резонный бизнес проект: С ночи ходить под поликлиникой и продавать чай, кофе, что-то перекусить, а так же услуги обогрева рук и ног в палатке.

В чем же собственно дело? Куда такая очередь?

Первое, где можно найти ответ - это входная дверь:

Как выяснилось: специалистов не хватает: часть в отпусках, окулист вообще один на весь город с почти 400 000 населением, а запись к ним ведется только по пятницам в 7:30.

Часть стоявших в очереди - делает это далеко не первый раз, кто-то по 3 и даже по 5 недель старается попасть в очередь и записаться к специалисту:

Примерно в 8:30,  начинают орудовать местные пенсионерки, продающие места в списках. Их ценник колеблется от 25-50 грн. за фамилию тем, кто не успел записаться.

Возникает только один вопрос: когда закончится этот каменный век в системе здравоохранения Севастополя?

Информационный Севастополь

НАРОД, ЩО НЕ СТИСКАЄ МЕЧ В СВОЇХ РУКАХ, НОСИТЬ ЯРМО НА ШИЇ

	Вадим Колесниченко ВОО «Правозащитное общественное движение «Русскоязычная Украина» +38 044 255 3635 P/S/ Редкой души ублюдок.
	Аксенов, Сергей Валерьевич «Русское Единство» в Крыму возглавляют преступник ОБВИНИТЕЛЬНОЕ ЗАКЛЮЧЕНИЕ по уголовному делу № 140345 по обвинению Мразь достойная своего народа. Досье на, там много интересных документов. И это есть истинное лицо всей этой своры
	Одеська обласна суспільна організація «Единое Отечество» Голова: Кауров Валерій Володимиро вич Адреса: Україна, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд. 34 Телефони:(+380-482) 721-02-38, 715-02-20 E-mail: [email protected], [email protected] ЗМІ: Газета "Православный телеграф"
	Юрий Александрович Болдырев родился 16.2.1951 г. в г. Сталино, ныне Донецк.  Закончил физический факультет Донецкого госуниверситета, служил в Советской Армии, работал инженером, шахтёром, возглавлял шахтёрское движение в эпоху больших забастовок 1989 - 1992 гг., был вице-мером Донецка, дважды - депутатом Верховной Рады Украины. Обраний по багатомандатному загальнодержавному округу Партія регіонів Порядковий номер у списку 181 E-mail: yuboldyrevyandex.ru
	Всеукраїнське національне культурно-просвітницьке товариство «Русское собрание» Голова: Потапова Алла В’ячеславовна Адреса: 252125, Україна, г. Київ - 125, бул. Перова, буд. 30, кв. 18 Телефон: (+380-44) 510-08-69, 540-87-62 E-mail: [email protected] Видавництво: Газета "Русское собрание"
	Руська община м. Києва Голова: Шуров Костянтин Вікторович Адреса: 04205, Украина, м. Киев, Оболонский проспект, буд. 9, кв. 218 Телефон: (+380-44) 410-24-21, 248-70-05, (+380-50) 444-86-45 E-mail: [email protected], [email protected], [email protected]
	Конфедерація руських організацій Західної України   Президент: Свистунов Олександр Григорович Адреса: 290008, м. Львів, вул. Короленка 1а Телефон: (0322) 75 81 32, 42 61 19, 76 48 24 79008, м. Львов, вул. Смольского, буд. 2/7; 79008 Украина, м. Львов, вул. Новаківського, буд. 8, кв.4 Телефон: (+380-322) 61-06-02, (+380-322) 62-63-61, (+380-97) 384-85-48, (+380-322) 75-80-59 (+380-322) 75-80-59
	Вінницьке обласне відділення Керівник: Кадочніков Олег Петрович Адреса: м. Вінниця, вул. Келецька, буд. 84, кв. 140 Телефон: (+380-432) 43-80-72, (+380-66) 131-22-84 E-mail: [email protected]
	Черкаське областне відділення Керівник: Глазков Володимир Тимофійович Адреса:18016 м. Черкаси, вул. Героїв Сталинграду, будд. 25, кв. 31 Телефон: (+472) 73-44-42, (+380-67) 473-92-11 E-mail: [email protected]
	Харківський суспільний аналітичний центр «Росія – Україна – Европа» Харківська регіональна організіція партія «Руський Блок» Голова: Макаров Геннадій Васильович 61050, Україна, м. Харків, вул. Харківська набережна, буд. 16, кв. 26 Телефон 8-050-61-81-881 (+380-57) 752-66-07, 732-32-52, 618-18-81 E-mail: [email protected]
	Слов'янська партія Украини олова: Базіилюк Олександр Філімонович Адреса: 340000, Україна, м. Донецьк, вул. Постишева, буд. 70 Телефони: (+380-62) 335-70-64, 335-54-58, (+380-44) 543-42-42 E-mail: [email protected] ЗМІ: Газета "Славянские новости" Северодонецькое відділення Славянської партії України Голова: Попов Володимир Олександрович Телефони: (+380-62) 2-92-10 (8 15 зак)
	Русское молодежное братство Председатель: Арбатов Кирилл Викторрович Адрес: 79008, Украина, г. Львов, ул. Короленко, д. 1-а Телефоны: (+380-32) 75-81-32, 75-80-59 E-mail: [email protected]
	Русское Молодежное Движение Украины Председатель: Проваторов Сергей Германович Адрес: 01015, г. Киев, ул. Казатинская, 5 Телефоны: (+380-44) 254-42-56, 254-56-19, 254-56-21 E-mail: [email protected]
	Всеукраинский союз общественных организаций «Объединение организаций соотечественников «Русское содружество» Председатель Высшего совета: Коновалов Сергей Николаевич Председатель Правления: Проваторов Сергей Германович Адрес: 04212, Украина, г. Киев, «Русская правда», а/я 94 Телефоны: (+380-44) 223-05-43, (+380-050) 424-34-44 Факс: (+380-44) 255-30-16 E-mail: [email protected], [email protected] Издаваемые СМИ: Газеты: «Русская Правда», «Газета для соотечественников «Русская Правда», «Русская культура Украины», «Наша страна»
	Имя: Анатолий Отчество: Фамилия: Лось Род занятий: политика, общественная деятельность Участник: Русского общества Крыма (председатель)     дополнительная информация: inforotor.ru активная пророссийская позиция публично заявил, что украинцев и украинского языка на самом деле нет, потому что их «придумали австрийцы, поляки и Германия»
	Имя: Владими Отчество: Фамилия: Грановский Род занятий: политика Участник: Агентства гуманитарных технологий     дополнительная информация: С июня 2000 по март 2003 гг. – член Национального совета Украины по вопросам телевидения и радиовещания (по квоте Президента Украины) глава наблюдательного совета Агентства гуманитарных технологий с сентября 1998 г 2002-2004 – руководитель группы советников Министра экономики и по вопросам европейской интеграции Украины Валерия Хорошковского близкий соратник Виктора Медведчука досье
	Имя: Юрий Отчество: Павлович Фамилия: Юров Род занятий: политика, журналистика Участник: КПУ дополнительная информация: депутат Луганского горсовета VI созыва, КПУ редактор газеты XXI-й Век Политрада призыв голосовать за единомышленника Путина
	Имя: Александр Отчество: Фамилия: Чаленко Род занятий: журналист Участник: политического клуба «Альтернатива» дополнительная информация: блог на УП интервью «Медиа Няне» активно защищает взгляды пророссийских политиков мечтает, чтобы русский язык стал вторым государственным
	Имя: Алексей Отчество: Владимирович Фамилия: Кочетков Род занятий: Директор Международной организации по наблюдению за выборами CIS-EMO Участник: CIS-EMO   дополнительная информация: Википедия
	Имя: Евгений Отчество: Васильевич Фамилия: Филиндаш Род занятий: политика Участник: СПУ   дополнительная информация: цитата: «Не могут не беспокоить заявления руководства МИД Украины и ряда других должностных лиц, демонстративно занявших откровенно прогрузинскую позицию. Причем, подобные заявления преподносятся не как их личная точка зрения, а как позиция всей страны, с чем миллионы граждан Украины решительно не согласны» [03 сентября 2008] цитата: «Неправильно, когда говорят о «позиции Украины» в поддержку Саакашвили. Ведь это мнение лишь власти, которая пользуется минимальной поддержкой народа. Да и зачем нам сейчас ссориться с Россией? Давайте будем реалистами-прагматиками и отстаивать свои национальные интересы — нефть и газ, все-таки, важнее «Боржоми» [03 сентября 2008] член политсовета СПУ директор Центра социальной аналитики «Левый взгляд» Подробности УБОП ЖЖ ДАЛІ ТУТ

По причине затянувшейся зимней аномалии решил на днях скататься в теплые края, желательно где пожарче - в итоге выбор пал на Египет, дешево и сердито и никаких заморочек с оформлением.

Отдых удался, море\солнце - все прекрасно, если бы не одно "но". СООТЕЧЕСТВЕННИКИ. Вообще надо сказать, что ТАКОГО я не наблюдал давно - подобных ископаемых можно было обнаружить в начале 90-х годов, когда рухнул железный занавес и толпы русскоязычных, будто с цепи сорвавшихся, кинулись осваивать заграницы, из которых египты\турции\болгарии, в силу своей финансовой доступности занимали (и занимают) лидирующие позиции. И вот вроде бы прошли десятилетия, народ уже насытился, должен окультуриться, прийти в себя. Но какой там - "особый путь" рулит. Слава богу, безумных попоек не наблюдалось, но некоторые особенности поведения россиян уже стали отличительными чертами

После того как первый шок прошел я стал наблюдать за происходящим исключительно с философско-социологических позиций.

Стал очевиден ряд объективных факторов:

- русских массово запускают в те отели, которые переживают не лучшие времена. Отели которые побогаче, посытнее, "пожирнее", холенее русских принимают неохотно. Например, в популярной в Европе системе Клаб Мед русских почти нет.

- разница между собссно "русскими" и москвичами становится все более отчетливой, скоро она станет такой же как между русскими и иностранцами. Москвичи, как правило, выглядят как европейцы, ну или стремятся к европейскому стандарту, "русские" же и русскоязычные (восточные хохлы а-ля луганск\мариуполь) застыли в своем ментальном колхозе и как бы не стремятся оттуда выпрыгивать.

- как правило, европейцы отдыхают семьями или парами (где-то 80% отдыхающих), русские же - гендерными группами. Это конечно, типичное наследие тяжелого советского прошлого. Штук пять теток, обмотанных цветастыми занавесками, которые они пафосно именуют "парео" - наш размерчик. Опять же мама с одним-двумя-тремя детьми - тоже про нас. Отсюда кстати истеричность и неуправляемость отечественных детей - одинокие мамы на курортах не всегда в силах справиться со своими отпрысками, часто на них срываются, орут, а то и лупят (причем публично).

- русские по своему поведению печально напоминали арабов. Такие же шумные, курящие, напряжные, безвкусные, не знающие иностранных языков. У арабов, впрочем, было одно несомненное достоинство - они не бухали. Вот эпизод - я сижу в прохладном лобби, в огромном холле, вокруг меня много пустующих столов с пепельницами, мягкой мебелью. Через минуту со мной за один стол садится араб, хотя вокруг стопицот таких же, но свободных! Европеец, ессно, выбрал бы свободное место, чтобы не мешать окружающим, да и самому расслабиться. Но здесь не тот случай. Через минуту в лобби вваливается вся арабская семья - куча детей, тетки в чадрах, садятся за противоположный, самый дальний столик, разваливаются на диванах, галдят. Выясняется, что эта семья "моего" араба. Начинается коронная восточная перекличка. Вместо того, чтобы спокойно подойти к противоположному столику и спокойно же поговорить, араб начинает громко "пихать" своей жене через весь холл, совершенно не смущаясь моим присутствием. Жена отвечает ему тем же, к перепалке присоединяются дети - в общем, полный балаган! Нет, думаю, хрен вам, принципиально не уйду, хотя уже утомительно. Но это полбеды. Араб достает сигареты и опять же, не смущаясь наличием постороннего человека, начинает курить. Уже не выдерживаю, на английском убеждаю его передислоцироваться. "Куча ведь свободного места, - говорю,- перейдите, плиз, за соседний столик". Покосившись, уходит... Но что же вы думаете?? Через пару дней ситуация повторяется, но вместо араба солирует русский! Также бесцеремонно садится рядом, также начинает обсуждать с корешами за дальним столом вчерашнюю попойку ("Серег, а ты, в натуре, на пляжу ночью заснул, гыыыы???"), также достает сигареты и начинает курить. Также недобро косится на замечание, но хоть быдлить не начинает и на том "спасибо"... Русские и арабы - братья навек!

- русские - настоящие жирдяи. Вообще, вот этому хамлу, которое разевает хайло про "жырных пиндосов" надо массово показывать руссо туристо на пляжах за безвизовым рубежом. Ну, то что русские наваливают по пять тарелок жратвы в оллинклюзив отелях - это уже общее место, но то что у них не в порядке с обменом веществ - это уже,без шуток, национальная проблема. С русскими мужчинами и женщинами после 30-ти лет творится нечто ужасное - может быть, это отголосок совкового недоедания, но сейчас обжорство - типично русская проблема. Если видишь подтянутого человека, бегущего с утра по берегу моря - стопудово европеец. Видишь жирдяя к верху пузом на лежаке - стопудово русский.

- русские совершенно не понимают, что даже на отдыхе, на курорте, могут быть определенные правила или даже ограничения. Типичный пример - в Египте, как известно, много прибрежных коралловых рифов, вход в море нередко с понтонных мостов, которые закрываются с наступлением сумерек (исключительно в целях безопасности). Это понимают все кроме, разумеется, русских. Их приходится упрашивать, уговаривать, убеждать покинуть опасную зону - на что они реагируют не всегда адекватно ("а чо, мы отдыхать приехали, вы чо нам мешаете?!").

- русские расплачиваются кэшем, иностранцы - кредитками. Русские не дают чаевых, не здороваются по утрам с другими отдыхающими, носят старомодные, а-ля 80-е, укороченные плавки. (популярные на Западе плавки-шорты русские мужчины не носят вообще). Каждый второй русский - с крестом или цепью на груди (в них же и купаются), с перстнем или печаткой, ну полная цыганщина. Русские заявляются на ужин в шортах, майках и сланцах, несмотря на рекомендации отеля придерживаться во время ужина "вечернего" внешнего вида.

Вот такие наблюдения соотечественников, что называется, in masse. В тех отелях, где русских немного, они растворяются среди остальных туристов и стараются придерживаться общепринятых норм. Так что опасайтесь посещать "русские" отели за границей. Если, конечно, хотите полноценного отдыха.

http://ru-nazdem.livejournal.com/1765645.html

Моя особиста думка, що за цими провокаціями стоїть відомий своєю підступністю і гнилизною кедебіська сука Віктор Медведчук, який хоче на догоду Путіну пропхати свою лже-ідею федерального поділу України через посилення конфронтації між людьми та регіонами.

Доки ми не депортуємо з України цю гниду Віктора Медведчука, доти у нас громадянського спокою не буде - ця падаль ще гірша за Януковича, бо на цього провокатора працює вся агентура ФСБ в Україні - вони і роблять таку огидну справу задля того  " чтоб хохли мордьі друг другу стали бить"

читайте тут: http://blog.i.ua/community/662/1113665/
"Старе падло смердить огидно" - моє про Медведчука



Де винуваті, за нищення пам'яток?? http://blog.i.ua/community/3062/1199259/?p=1#p1
    10.04.13, 09:11
    ВАРТА
    вандалізм

Як стало відомо 9 квітня у Івано-Франківській області в селах Княгиничі і Пуків Рогатинского району невідомі розбили пам'ятні гранітні дошки із зображенням бюста головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича.

Невідомі в ніч на 8 квітня зруйнували стелу героїв УПА в місті Моршин Львівській області.

Нагадаємо, в ніч на 7 квітня в селі Великосілки Каменка-Буського району Львівської області невідомі зруйнували пам'ятник проводиру ОУН Степану Бандері.

Крім того, упродовж 6 і 7 березня від рук вандалів постраждало відразу декілька меморіальних дощок і пам'ятників Степану Бандері і Роману Шухевичу в Рівненскій та Івано-Франківській областях.

http://tyzhden.ua/News/76990


Хтось знає, як просувається розслідування у всіх справах вандалізму??

Народ хоче знати "полуношних героїв"))))

14.52 От ми вже і відповіді дочекались:  http://24tv.ua/home/showSingleNews.do?vo_lvovskoy_militsii_govoryat_chto_pamyatniki_natsionalnim_geroyam_razrushila_pogoda&objectId=326181&lang=ru

Тиждень.ua, на яку посилається сайт мабуть вже вважає комуністів і соціалістів владою

У львівській міліції заявляють, що пам’ятник національним героям зруйнували не вандали, а погода

Пам'ятник національним героям Євгенові Коновальцю та Степану Бандері у с. Гординя Самбірського району, що на Львівщині, зруйнувався без стороннього втручання. Про це у коментарі Тиждень.ua заявила начальник відділу зв'язків із громадськістю ГУ МВС України у Львівській області Світлана Добровольська.

«Доведено, що там не було стороннього втручання в руйнацію пам’ятки, що це чисто погодні умови спричинили падіння», – сказала вона.
Що стосується інших випадків руйнування пам’яток, то за тими фактами було відкрито кримінальні провадження.
«Слідство триває, шукають осіб, причетних до скоєння цих подій», – додала Добровольська.
У свою чергу, джерела Тиждень.ua у львівській міліції зазначають, що в одній із версій міліція розглядає причетність до цих дій місцевих мешканців, причому – націоналістичних нахилів. Згідно із версією, це робиться для того, «аби кинути тінь на владу».
Як повідомлялося, останніми днями на Львівщині та Івано-Франківщині було зруйновано кілька пам’ятників і пам’ятних дощок провідникам ОУН-УПА Романові Шухевичу, Євгену Коновальцю та Степанові Бандері.
Так, у ніч із 6 на 7 квітня було зруйновано пам'ятник Коновальцю та Бандері на вулиці Січових Стрільців, який стояв навпроти сільської ради села Гординя Самбірського району із 1991 року.
Крім того, у цю саму ніч було зруйновано «Стелу Героїв» із барельєфами Романа Шухевича, Євгена Коновальця та Степана Бандери біля Центру реабілітації ветеранів УПА і репресованих «Говерла» у м. Моршині.
У той же час невідомі зруйнували пам'ятник Бандері у с. Великосілки Кам’янка-Бузького району.
Водночас, у Івано-Франківській області з 6 по 8 квітня в селах Княгиничі та Пуків Рогатинського району невідомі розбили пам'ятні гранітні дошки із зображенням погруддя головнокомандувача УПА Романа Шухевича.
Тиждень.ua

Коментар Богдана Гордасевича:
Яка проста версія: "у львівській міліції зазначають, що в одній із версій міліція розглядає причетність до цих дій місцевих мешканців, причому – націоналістичних нахилів. Згідно із версією, це робиться для того, «аби кинути тінь на владу».
Я тільки одного не розумію: як на цю владу можна ще якусь "тінь" накинути? Очорнити чорне?
Також уявити старого націоналіста або молодого свободівця, що поночі робить подібні провокації знищуючи власноруч національні святині - щось фантазії не вистачає.
Стосовно погоди я навпаки згоден: тільки погода і може ходити з кувалдою і руйнувати пам'ятники! Якби це не було ПОГОДжено з ментами - не було б такого організованого і масового злочину.

  від команди Януковича! Жах! – Володимир Пилипчук

Як тільки шарманку Януковича-Азарова про “покращення” заїло, запропоновані ними реформи щоденно підтверджують вже неприкриту мету і суть нинішньої влади – корупція і пограбування.

1. Маленький шедевр - звичайний, грабунковий, донецький:
Уряд вирішив, що підвищення цін на бензин поліпшить якість вітчизняних доріг. Контраргументи:
- підвищення цін на пальне має бути результатом зростання цін на нафту, а не відбуватися за побажаннями міністра транспорту;
- підвищення цін на бензин інколи допускається для покриття витрат на суттєвий приріст його якості;
- підвищення цін на пальне - це однозначно фактор зростання цін у всіх галузях і сферах економіки, що його використовують;
- підвищення цін на пальне не призведе до поліпшення якості доріг, коли кошти розкрадаються, а їх будівництво – неякісне. Побудовані і реконструйовані в минулому році дороги сьогодні являють собою “партизанські стежки”. Побудована (реконструйована) дорога до першого капремонту має служити 9-12 років (в залежності від кліматичних умов). Правда, Азаров вирішити проблему пропонує обмеженням їзди по них автомобілів вагою вище 12 тонн. А чому вище 12 тонн? Геній Азарова не додумався до того, що коли обмежити рух по дорогах автомобілів і в 1,5 тонни, або перетворити їх у пішохідні дороги (у два рядки в кожному напрямку), то дороги служитимуть ще довше.

З появою російського за складом і менталітетом уряду в Україні, дві проблеми Росії, а саме “дураки й дороги” автоматично стали надбанням і України.

2. Потужний шедевр - не звичайний, але теж грабунковий, і теж від донецьких „інтелектуалів”.
Мінфін пропонує підвищувати ставки податків на рівень інфляції!!! А якщо інфляція буде збільшуватися на 15%, 100%, 200% і вище, то Мінфін знову підвищуватиме щорічно ставки податку також на 15%, на100%, 200% і вище???

Якби мені хтось сказав, що в “команді професіоналів” є такі кадри, я б не повірив... Але ж їх не одиниці – ціла команда... Їх не те, що на посадах міністрів, а на посадах держслужбовців використовувати зле... Тільки землекопами, причому не на бульдозерах, а з лопатою «ХАзарова, чи Азірова». В останнього не вистачає олії в голові, щоб за три роки на посаді (за 22 роки Незалежності) вивчити мову, а в його міністрів немає освіти і належних знань (навіть при наявності диплома).

Все по-комуністичному - кожна кухарка може керувати державою. Тому, мабуть, у ПР такий “плодовитий” союз із комуністами...

То біда... Я не знаю, чи хтось із читачів є “на одній нозі” з регіоналами, то він мав би їм пояснити, що для боротьби з інфляцією є цілий комплекс інструментів (хай почитають підручники). Суть їх спрямованості - у стимулюванні обсягів фізичного виробництва та пропозиції товарів. Поясніть, що збільшення доходів бюджету можливе, якщо будуть зростати обсяги ВВП, тобто коли буде більше вироблятися товарів та надаватися послуг саме внутрішнього походження (виробництва). Що нинішнє зниження доходів є наслідком падіння ВВП, зростання тіньового сектору економіки і неплатежів до бюджету, виведення коштів у офшори саме олігархами ПР, бо якби за цим стояли опозиціонери, то тіньова економіка була б давно знищена, або легалізована. Поясніть їм, бо в іншому випадку – біда настане не лише для людей (ЛОХторату) та для економіки держави, але й виникне загроза для здоров’я (життя) самих правителів. І то - в невдовзі після прийняття такого закону в черговому кінозалі, клубі, чи туалеті і набрання ним чинності (хоча вірніше сказати – безчинства)...
Поясніть це неучам, будь ласка... що одним з основних чинників інфляції є дефіцит пропозиції товарів на внутрішньому ринку, а обклавши зростаючим податком внутрішній випуск і обіг товарів, вони дефіцит підсилюватимуть постійно і регулярно. При цьому у виробників продукції катастрофічно знижуватимуться обсяги обігових коштів, а це – шлях до бартеризації економіки (в ліпшому випадку), або й до повного банкрутства виробників (продавців) продукції, а за ними – до банкрутства банків, а то й... повного банкрутства влади.

Розтлумачте, якщо вони здатні ще зрозуміти, що для того щоб погасити товарний дефіцит, їм треба буде збільшувати імпорт. Але в умовах дефіциту долара на внутрішньому ринку і низьких резервах НБУ курс гривні рухне. Це знову призведе до додаткової інфляції (у т.ч. валютної), викликаної падінням купівельної спроможності гривні. Падіння гривні, у свою чергу призведе до зменшення обсягів імпорту, а значить – до поглиблення товарного дефіциту на внутрішньому ринку. Зростання дефіциту на ринку призведе до зростання цін і до зменшення закупівель постійно падаючих об’ємів виробленої продукції. І так буде протягом кількох послідовних циклів.

Керівництво Мінфіну (Уряду) елементарно беграмотне... Вони абсолютно не розуміються навіть на базових категоріях економіки. Таких міністрів використовувати на державній службі просто шкідливо. Вони не розуміються на тому, що підвищивши податки на рівень інфляції, запустять кілька наступних, послідовних кіл інфляції, що призведе до гіперінфляції і до рецесії одночасно, тобто, призведе до стагфляціїї (оскільки на внутрішньому ринку України їх продукцію вже нікому буде купляти, окрім олігархів) ... Ось вам і команда "ПРОФФФЕСІОНАЛіВ"!?!? Мамо рідна, - хочеться кричати, це ж ідіотизм в квадраті помножений на кретинізм в кубі...

Погляньмо на європейську Польщу. У 1990 році в Польщі були набагато гірші стартові умови, ніж в України. Поляки “човникували” в Україні і світі. Зовнішній борг був - сім млрд. доларів, в Україні - нуль. ВВП у Польщі був у півтора рази нижчим, ніж в України. Населення у Польщі було 38, 119 млн. чол.. (в Україні було 52 млн. чол.).
Нині:
- населення Польщі 38,6 млн. чол. ( в Україні - 45 млн.);
- ВВП Польщі 480 млрд дол..( в Україні – 180 млрд.дол);
- валютні резерви Польщі – 85 млрд дол.. ( в Україні – 25 млрд. дол).
- середньомісячна зарплата в Польщі 1135 дол.. (в Україні -370 дол.).

Газ однаково купують у Росії, як і ми

Як і чим пояснити покращення “по-польськи”?

А. Фактор зовнішній. Ось що означають європейські можливості, європейська інтеграція і кооперація. Скажете: „Немає на них “Тайожного Союзу” і властивої йому "інтеграційної ефективності обдирання"?!

Б. Фактор внутрішній. Ось що означає польська команда професіоналів. Скажете: “Немає в них, на ті їх 85 млрд. доларів держрезервів “команди профффесіоналів” Януковича і його “папєрєднікав” і властивих їм апетитів... Вони б їх швиденько...”

Що за усім цим стоїть?
Різниця в менталітеті і патріотизмі поляків і українців.. Думайте, якщо є чим!

Володимир ПИЛИПЧУК, академік Академії економічних наук, професор, для Волі народу
09 квітня 2013 року

 Нащадки освободітєлей, а це місто Таллін, в місті Києві це може бути більш масштабно, завдяки масі маргиналів українців, які забули про  те хто вони такі і чиїх батьків вони діти.Ми повинні любити наших "братів" і під бій путінських барабанів шеренгами марширувати в "Рускій мір"

Эстонское радио сообщило, что неспокойно в городах Северо-Востока Эстонии (Нарва, Кохтла-Ярве, Силламяэ, Йыхви), заселенных преимущественно русскоязычным населением. Толпы молодых людей собрались в центре городов, скандировали антиправительственные лозунги и кричали: "Россия! Россия!". Сообщалось, что на помощь полиции призваны отряды добровольного военизированного общества "Союз защиты" и добровольные "помощники полицейских", которые вскоре начали отлов всех пешеходов по национальному признаку. Если кто-либо кричал "Позор", к нему тут же бежала пара "помощников" и начиналась погоня. Пойманного валили на землю и часто тут же избивали. На подходах к Таллину были установлены дорожные патрули, которые останавливали все легковые машины и автобусы и внимательно изучали, едут ли в них молодые люди - власти были уверены, что русский Северо-Восток Эстонии "направил в столицу своих боевиков"

Подробности: http://www.regnum.ru/news/1525229.html#ixzz2QGPmMmp2
Любое использование материалов допускается только при наличии гиперссылки на ИА REGNUM

Дуже мені сподобались  "Союз захисту"  та  добровільні "помощники полицейских" , я так розумію, що в них це на державному рівні. А у нас існують "СС"- "Словянський союз",марківці, ДВМ «Русь»,ОО «Донецкая Республика», які виконують ті ж самі функції, тільки проти українців.Але українці терпелива нація будемо підставляти по черзі щоки.

Ні! Цей народ із крові і землі

Я не віддам нікому і нізащо!

Він мій, він я, він — світ в моїм чолі,

Тому життя його і ймення не пропащі.

Ви чуєте? Це мій народ — як сіль,

Як хрест і плоть мого життя і віку,

І тому доля моя, щастя, біль

Йому належать звіку і довіку!

У битві доль, політик і систем

Мої набої — у його гарматах.

Я не слуга його, я — син його на чатах,

Я — син зорі його, що з Кобзаря росте.

Я — син його по крові, і кістках

І по могилах, і по ідеалах.

Не вам з оскіпленими душами в забралах

Його звеличувать в фальшивих голосах.

Я — формаліст? Я наплював на зміст?

Відповідаю вам не фігурально

— Якщо народ мій числиться формально,

Тоді я дійсно дійсний формаліст!

Та де вже дінешся, раз мир заколосив

Пустоколоссям вашим в сиві ночі,

Жаль одного, що в леті до краси

Народу ніколи і плюнуть вам у очі!

Ні! Мій народ не дим, не горевіз,

І я не дам його по брехнях і по кривдах,

Я не пір’їна в гордих його крилах,

Я — гнівний меч його, що від Дніпра до звізд!

                                             Микола Вінграновський

До першого тому вибраних творів видатного українського письменника М. Вінграновського (1936–2004) ввійшли його поезії, створені впродовж 1954–2003 років. Його віршам, що належать до найвидатніших здобутків українського художнього слова, властивий глибокий ліризм, міцно й органічно вкорінений у традиції народної творчості та національної класичної літератури.

За виконання народної пісні в людних місцях будуть брати гроші. Ця дивна можливість, випадково викрита фольклористами у «таємних» планах Державної служби України з питань інтелектуальної власності, багатьох шокувала. Поповзли чутки: і про новий метод наповнення вкрай спорожнілої державної скарбниці, і про нові способи «покращення», в даному разі — викорінення національних традицій. Поступово з’ясувалося, що «ліцензування» виконавців народної пісні збиралися запровадити після приєднання України до відповідної конвенції ЮНЕСКО, яку наразі укладають «міжнародні» інтелектуали. Чи потрібно нам до неї приєднуватися — з’ясовувала «УМ».

Кримінал за фолк

«У Всесвітній організації інтелектуальної власності (ВОІВ) зараз розробляється документ, який має стати вказівкою для всіх країн світу, які його підпишуть, — розповідає «УМ» відомий фольклорист, керівник гурту «Божичі» Ілля Фетисов. — Десять років тому при ВОІВ було створено міжурядовий комітет з питань інтелектуальної власності, генетичних ресурсів та традиційних знань. Утім iще з 1989 року таку ідею просуває ООН. Саме тоді з’явилися перші рекомендації ЮНЕСКО щодо захисту авторських прав на фольклор. Глобалістична організація закликала держави пильнувати, щоб фольклор не покидав свого контексту, тобто сільського середовища. Фольклор прив’язується до середовища. Хоча насправді він притаманний людині, а не середовищу. І тут, з другого боку, приєднується ВОІВ, мов­ляв, щоб виконувати фольклор у місті, потрібна ліцензія».

Міжнародний документ, який передбачає запровадження режиму інтелектуального захисту на рівні авторського права на традиційні знання та вияви культури, обговорювали на Генеральній асамблеї ВОІВ у Женеві у жовтні 2012 року. А починаючи з листопада українські фольклористи, культурологи і правознавці б’ють на сполох, аби домогтися, щоб потребу приєднання України до такого документа хоча б обговорили публічно.

«Наприкінці минулого року я надибав інформацію, як державам радять застосовувати захист інтелектуальної власності до традиційної культури, — продовжує Ілля Фетисов, який, окрім іншого, працює консультантом ЮНЕСКО­ по країнах Центральної Азії. — Це було посилання на так званий Свакопмундський протокол з охорони традиційних знань та виявів фольклору, розроблений африканським відділенням ВОІВ і прийнятий у 2010 році в низці країн Африки. У протоколі передбачено кримінальну відповідальність за несанкціоноване поширення фольклору. Будь–хто, хто хоче щось заспівати, має придбати ліцензію в державному органі, хоча власниками фольклору проголошено територіальні громади». Цей протокол чомусь визнали гідним для поширення в усьому світі.

А власник хто?

Отже, «власником» народної творчості народу може стати не нація, навіть не людство, а... та чи інша сільська громада. Чи можна сказати, що в якомусь селі є така громада, де молодь дбайливо береже традиції і самотужки проганяє фольклористів, аби їхні бабусі співали тільки для них?

«Коли ми записуємо пісні, громада не несе за них відповідальності. Ми їх, по суті, рятуємо, — переконаний Ілля Фетисов. — Можливо, це нам громада має платити за те, що ми за свій кошт приїхали до села, записали і на кожному концерті оголошуємо, що це пісня з такого–то села. Але що буде, якщо на наше оголошення нам скажуть: «То заплатіть відрахування на підтримку цього села»?». Утім не відомо, чи справді такі відрахування пішли б на підтримку громади, а не в «державну» кишеню. Тим паче чимала сума потрібна для утримання чиновницького апарату, що відловлював би «порушників» і складав «репертуарні списки» усіх сіл України. Тим паче що таким чином «охоронятися» мали б не лише пісні, а й народні танці, прислів’я та приказки, рецепти страв, символіка писанок і вишивок і чимало іншого. Вже не кажучи про обряд колядування.­

Викладач кафедри етнології Київського національного університету ім. Шевченка Наталя Терес навчає студентів, що «в умовах глобалізації народи втрачають монополію на свої традиційні знання, їхня інтелектуальна спадщина стає об’єктом комерції та збагачення за межами етнічних земель». Викладач пояснила «УМ», що в Україні фольклор можна захистити через укладання контрактів, ліцензій, угод, що розподілять прибутки від використання фольклору, та через надання носіям права звертатися до суду або ж вимагати грошову компенсацію за зловживання.

Індіанці Америки, мешканці низки країн Азії й Африки, де земля неродюча і немає роботи, хочуть мати гроші з того, що їхню музику чи народні костюми хтось відтворює. Але, на думку пана Фетисова, це не та музика, на якій заробляють великі гроші, і не той обсяг коштів, який треба брати під контроль. Цікаво, що навіть виходець із того чи іншого села не зміг би вільно заспівати пісню, яку йому колись наспівала бабуся. «Виходить, якщо людина покидає контекст, то не повинна нести за собою культуру. Це пастка для фольклору, — вважає керівник «Божичів». — Фольклор містить колосальну інформацію — про наших предків, про енергію землі. Відомий російський фольклорист і виконавець Сергій Старостін каже, що в жодному творі фольклору немає коду руйнування, що закладений у сучасній музиці. Бо він побудований на продовженні. А в Грузії митрополит Гурійський сказав нам, що народна пісня відкриває людині шлях до Бога. То один зі шляхів до Бога буде перекрито».­

Хто підроблює — хай платить

2 квітня у Державній службі з питань інтелектуальної власності відбувся «круглий стіл», що підбив підсумки майже піврічної громадської праці. Голова служби Микола Ковіня запевнив, що його працівники на засіданнях ВОІВ матимуть таку позицію: або Україна не приєднається до такої конвенції, або ж буде спостерігачем, тому що «приєднання до конвенції суперечить українським національним інтересам».

Та чи знімає така позиція всі питання, пов’язані зi справжнім захистом і популяризацією національної етнокультурної спадщини? «Зараз уже питання не стоїть, чи підтримувати конвенцію, а в тому, що має відбутися велика робота з дослідження і збереження фольклору, — каже директор Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» Петро Гончар. — Думаю, що нам законами треба надавати можливість використання етнічної культури, надавати доступ, а не обмежувати його».

«Насправді це спільна культурна спадщина. Її слід використовувати доречно, — переконаний відомий культуролог Микола Біляшівський. — Треба надати статус центру народного промислу осередкам народного мистецтва, наприклад Опішні, щоб держава переслідувала всіх, хто робить підробки. Хто підроблює — хай сплачує Опішні». На думку Іллі Фетисова, у місцевих громадах слід створювати осередки, куди приходили б старші люди і навчали молодь, ця праця має якось винагороджуватися. Фольклорист наводить приклад Киргизії, де платять стипендії тим, хто вивчає фольклор. «На сьогодні народні знання — чи не єдина галузь, ще не охоплена цинічною лихоманкою наживи, — каже директор Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф, відомий етнолог, що впродовж 18 років організовує експедиції до Чорнобильської зони, Ростислав Омеляшко. — Народна творчість належить усьому народові. Захищати слід не доступ до фольклору, а сам фольклор».

Дозвіл на диск

Якщо питання про «плату» за виконання пісні поки що знято, то проблема з наданням дозволів на публікацію і тиражування записів фольклору — залишається. Адже, за чинним законодавством, аби видати диск народних пісень, записаних від конкретних селян, фольклорист має отримати на це згоду виконавців. «Це не завжди можливо через рівень юридичної освіченості наших бабусь, — каже Ілля Фетисов. — Навіть продиктувати свої паспортні дані для видання диска їм боязно, мовляв, можуть використати для пограбування. Вже не кажучи про підписування якихось договорів. «А може, я хату на вас переписую?». Це поставить бар’єр між носіями народних пісень і фольклористами. Якщо ми зараз приїжджаємо в село і бабусі охоче нам співають, тішаться, то що буде, коли ми перед цим дамо їм підписати договір?». Фольклорист нагадує, що вже сьогодні кожен, хто виступає, має узгоджувати свою програму з управлінням культури, надати список творів. Такі доповнення до Закону «Про гастрольну діяльність» подали депутати від «Партії регіонів».

Утім правознавець Дмитро Гузій переконує, що фольклористам таки потрібно оформлювати договори, коли вони записують пісні від бабусь навіть у найглухіших селах. Щоб у подальшому не було проблем із розповсюдженням дисків. «Законодавство вимагає письмового дозволу виконавця на те, щоб його виконання було записане і в подальшому розтиражоване, — каже пан Гузій. — Те, що люди бояться підписувати папери, — це прояв браку правової культури, треба їм ввічливо пояснювати».

За держархіви вже заплачено

Ще в 2003 році у паперах Міжурядового комітету в рамках ВОІВ iз традиційних знань, фольклору і генетичних ресурсів зазначалося, що «процес документування може завдати шкоди інтересам власників традиційних знань. У відповідь на цю заклопотаність комітет узяв до відома подальшу розробку спеціального набору заходів для керування наслідками документування традиційних знань». Складається враження, що Україна в цій ділянці приєдналася до ще не існуючої конвенції із «захисту прав на фольклор» уже давно. Адже державні (не кажучи вже про приватні) фоноархіви із записами фольклору, що «можуть зашкодити правам «сільських громад», наразі недоступні ні для дослідників, ні для отих громад.

«У Латвії й Казахстані всі фонди національного радіо оцифровані й викладені у вільному доступі, — розповідає фольклорист Ілля Фетисов. — Утім в Україні ні багатющі фонди Інституту мистецтво­знавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ, ні фонди національного радіо на сьогодні не доступні. Коли у працівників цих державних установ виникає думка: «А що я на цьому зможу заробити», — відразу обмежується доступ до фоноархівів».

«Будь–які обмеження для наукового використання дер­жавних архівних фондів просто неприпустимі, — переконана викладач кафедри етнології КНУ ім. Шевченка Наталя Терес. — Ми всі роки незалежності долаємо наслідки обмежень радянської доби, це гальмувало розвиток багатьох напрямів української етнології та фольклористики». Петро Гончар наголошує, що в державних архівах до фонозаписів має бути вільний доступ: «бо це державна інституція, вона збирала пісні на кошти народу, фольклористам платили зарплату, видавали техніку. Вони збирали у народу і мають йому й повернути». А от приватникам–фольклористам, які збирали фольклор за свiй кошт, потрібно надавати певну компенсацію. «Записати і заховати від усіх — це аморально», — переконаний директор Музею Івана Гончара, архів якого є у вільному доступі.

Державних архівів із фольклорними записами зараз є чимало — при університетах, Будинках культури, консерваторіях. «Науковою інформацією мають усі обмінюватися, так є в цивілізованому світі, — каже «УМ» викладач Академії музичного мистецтва України ім. П. Чайковського, відомий фольклорист, керівник гурту «Древо» Євген Єфремов. — Утім слід пояснити, як буде використана та інформація, що взята в архіві. Чи будуть дослідники і виконавці посилатися на архів у своїх наукових дослідженнях, публікаціях».

Приватникам — компенсацію

Висока плата за доступ до архіву Національного радіо є незаконною, переконаний правознавець Дмитро Гузій. На його думку, це дуже просто можна врегулювати — треба підняти його на публічний рівень і дописати два рядки в законі, де додатково визначити статус тих фоноархівів, що були створені до 1991 року. Можна зазначити, що будь–яка особа може використовувати ці архіви. Якщо ж використання планується з комерційною метою, то слід встановити умови для відрахування, скажімо, 50 відсот­ків — спадкоємцям і 50 відсотків — у фонд розвитку української культури. Юрист зазначає, що, попри низький рівень правової культури у державі, Мінкультури чи Дер­жавна служба з питань інтелектуальної власності може швидко вирішити це питання. Цю поправку можна ввести, скажімо, до Закону про авторське право. Слід юридично оформити пропозицію і подати до Комітету ВРУ з питань науки і освіти.

«Приватні архіви фольклористів слід викуповувати», — вважає відомий музико­знавець, один із засновників фестивалю «Червона Рута» Анатолій Калениченко, який свого часу написав проект створення Національного архіву народної творчості.

«У нас у родині великий домашній архів, там є касети від 2005 року без супровідних, не розшифровані, — розповідає фольклорист Ілля Фетисов. — Я працюю в різних місцях, а на ту працю вже не маю часу. Ми готові вільно поширювати наш архів, але ж його потрібно перед цим опрацювати. Ми оцифрували і дали у вільний доступ на сайт «Українські пісні» записи з двох сіл. Якби був державний центр, де оцифровували б записи з приватних архівів, багато питань було б знято».

А записи «сипляться»

«Мадяри вже в 1950–х роках картографували все, що стосується угорського фольклору. Випустили антологію всього фольклору і записи автентики. Щоправда, угорців на той час було 10 мільйонів. Вони єдиним духом прагнули цього. Аналогічно подбали про свою етнокультурну спадщину естонці», — розповіла «УМ» керівник фоноархіву Інституту мистецтво­знавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського НАНУ, відома фольклористка, учениця етнолога Льва Гумільова Марія Пилипчак. Понад 30 років вона працює хормейстером у хорі ім. Верьовки і очолює знаний дитячий ансамбль «Цвітень». Вона має величезний власний фоноархів — понад 5 тисяч одиниць фольклорних записів. «Я витрачала зусилля, кошти, вгробила три авто, щоб зібрати в далеких селах те, що ніхто інший не запише, — згадує пані Марія. — Купувала для власного архіву дорогі касети. Я, мати трьох дітей, очолювала дитячий колектив при хорі Верьовки і витрачала купу грошей, щоб записати все так, як треба».

Проте, розповідаючи про велетенський, найбільший в Україні державний архів в ІМФЕ, над оцифруванням якого працює вже шість років, Марія Пилипчак не приховує, що плівки там розсипаються, немає змоги дотримуватися відповідного температурного режиму. За свідченнями працівників, касети на Інститут давали тоді неякісні, й тепер це дається взнаки. Найстаріші плівки — 1940–х років, а є ще валики початку ХХ століття.

«Свого часу наш Інститут запровадив Програму екології національної культури, у якій передбачили заходи зі збереження національної спадщини. У її рамках і здійснюється оцифрування фольклорних записів. Зазначу, що ця програма є відомчою, тому фінансується з бюджету власне Національної академії України», — заявила в одному з інтерв’ю директор Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Ганна Скрипник. Утім у відділі, що працює над рятуванням цінних записів, працює всього три людини, та й апаратура не надто якісна. Тому робота просувається повільно.

Фольклористка переконана, що нині, у час електронної каталогізації, потрібно врахувати діяльність «армії дослідників, яка це зібрала і повернула до життя». Анатолій Калениченко також звертає увагу на права фольклористів і обов’язки тих, хто використовує записані ними народні твори. Невирішеність цих питань, вважає науковець, також гальмує оцифрування і належне дослідження народної спадщини.

«Існуюча законодавча база суперечить ідеї збереження фольклору, — каже Марія Пилипчак. — Ми хотіли б внести на законодавчому рівні положення по фольклору, щоб ота армія фольклористів, яка зберегла те, що могло пропасти, отримала належний рівень авторського права. Тим, хто записує, і, якоюсь мірою, тим, хто репрезентує. Це, звісно, палиця з двома кінцями, бо є автентичні виконавці, які роблять по правді, а інші — абияк горлають під баян. І має хтось визначати, якою мірою це автентика, кому надавати статус автентичного виконавця».

 

ДОВІДКА «УМ»

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини на 2004—2008 роки» підписана 23 грудня 2004 р. тодішнім в.о. Прем’єр–міністра України Миколою Азаровим. Для виконання заходів цієї Програми перед­бачалося понад 19 млн. гривень. Серед іншого, програма містить важливі пункти про «переведення на сучасні цифрові носії записи фольклору, що зберігаються в державних наукових установах, навчальних закладах і приватних колекціях» та «картографування на основі матеріалів етнолінгвістичних, фольклорно–етнографічних експедицій і укладання Атласу побутування явищ нематеріальної культури». Утім уже перший пункт Програми: «Провести роботу, пов’язану з приєднанням України до Конвенції ЮНЕСКО з охорони нематеріальної культурної спадщини» свідчить, що цю програму укладали для галочки.

Конвенція ЮНЕСКО про охорону нематеріальної культурної спадщини була укладена 2003 р. і ратифікована Україною у 2008 р. Програму, за свідченнями фольклористів, було частково профінансовано в перший рік, надалі надходження коштів припинилося.

С каждым годом президентства Виктора Януковича все больше властных должностей в стране переходит к людям из команды старшего сына Президента царевича Александра. Это не может не удивлять: ранее неизвестная общественности «пацанва» с пухлыми розовыми щеками выдирает из зубатых пастей опытных политических акул Партии Регионов министерство за министерством.

О Сергее Арбузове пишет Татьяна Чорновол, УП.

Первым человеком из команды так называемых «Семейных» является банкир Януковичей — Сергей Арбузов, нынешний вице-премьер-министр Украины, по сути, теневой премьер. Официального статуса он не имеет только потому, что в стране никак «нэ миньот криза», и надо, чтобы Азаров оттягивал на себя негатив.

Другие члены семейной команды во власти так или иначе связаны именно с этой персоной. Поэтому чтобы разгадать загадку, откуда взялись эти «Семейные» и что они из себя представляют, нужно поинтересоваться, в первую очередь, жизненным путем Сергея Арбузова.

Как известно, первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке». В частности, Арбузов возглавлял Константиновское отделение «Приватбанка» с 1998 по 2003 год. В это время его мама Валентина Арбузова руководила Донецким региональным управлением «Приватбанка».

Первые шаги в своей трудовой биографии Сергей Арбузов сделал под крылом матери — Валентины Арбузовой в донецком «Приватбанке»

Это все общеизвестные факты, а вот что собой тогда представлял донецкий «Приватбанк» — мало кто знает.

«Приватбанк» на Донетчине появился в 1994 году, и это было то время, когда особого могущества достиг криминальный клан Ахатя Брагина, который особенно ревностно контролировал, чтобы на территорию Донбасса не зашел чужой бизнес.

Сергей Тигипко, тогда председатель правления «Приватбанка», должен помнить, как он неоднократно пытался открыть филиал в Донецкой области, но орешек был не по зубам. Лишь в середине 94-го Тигипко нашел посредника в донецком городе Константиновка, который через свою «крышу» — местного криминального авторитета Медведя согласовал «вопрос» с Ахатем Брагиным, и отделение «Приватбанка» сначала появилось в Константиновке, а затем и в других городах Донецкой области.

СПРАВКА: Медведь Александр Семенович, 1953 года рождения, уроженец города Константиновка Донецкой области (улица имени 6-го сентября, № 17, кв. 7). Кличка «Медведь». Теневая экономика, вымогательство (Донецкая область).

Согласно информации из источников автора, первые годы «донецкие» платили Коломойскому за бренд, в остальном это была самостоятельная структура с теневым главным офисом в городе Константиновка (именно ее впоследствии возглавил Арбузов). В частности, кадровые вопросы банка решались в Константиновке. Поэтому к назначению Валентины Арбузовой руководителем Донецкого управления никакого отношения ни Тигипко, ни Коломойский не имели.

По информации автора, в первые годы донецкий филиал «Приватбанка» работал под Брагиным и Щербанями. В частности, банк обслуживал бизнес губернатора Владимира Щербаня, авторитета Брагина и депутата Евгения Щербаня, а после отставки первого с должности губернатора и убийства двух других перешел под контроль их наследников — Януковича и Ахметова.

Благодаря проведению финансовых сделок для хозяев области, донецкое отделение «Приватбанка» никогда не имело проблем с контролирующими и правоохранительными структурами. Проблемы, наоборот, возникали у несговорчивых мелких клиентов банка, поскольку силовики области всегда принимали сторону банкиров.

Что неудивительно, ведь вскоре после своего появления в Донецке филиал «Приватбанка» выступил учредителем благотворительной организации «Фонд содействия милиции».

В первые годы этот фонд возглавлял ныне покойный (разбился в автокатастрофе) тогдашний руководитель УВД Донецка Владимир Варака, который считался человеком, близким к губернатору Владимиру Щербаню. В частности, когда Щербань стал губернатором Сумской области, то сделал генерала Вараку своим замом.

В интернете об этом персонаже можно найти немало публикаций с криминальным сюжетом. В частности, сайт ОРД писал, что Варака, будучи заместителем в УВД Донецка, в 1989 году лично бил Вячеслава Чорновила, когда тот приезжал по делам Хельсинской группы.

Однако несмотря на традиционно любезные отношения между банком и правоохранителями, плотину все же прорвало — в 2003 году донецкий «Приватбанк» сотряс крупный криминальный скандал, который невозможно было замять.

Директор мариупольского ООО «Азовзалізобетон» Игорь Бутин рассказал автору свою печальную историю взаимоотношений с донецким «Приватбанком». В далеком 2001 году бизнесмен решил положить на депозит в «Приватбанке» 200 тысяч долларов. Девочки в отделе вкладов с милыми улыбками посоветовали Бутину зайти в кабинет руководителя филиала Татьяны Кудиновой, мол, для вип-клиентов имеется особая программа с повышенной процентной ставкой. Из кабинета руководителя филиала Бутин вышел с договором, скрепленным подписью Кудиновой и бухгалтера банка Виктории Павловой. Сдал деньги в кассу…

А теперь представьте состояние бизнесмена, когда в 2003-м он пришел забирать деньги и узнал, что по его вкладу депозитный счет вообще не был открыт! В банке ему сообщили, что денег гражданина Бутина у них нет и … никогда не было.

«А потом выяснилось, что я такой не один, что мариупольский „Приватбанк“ практиковал грабеж вкладчиков много лет. Оказалось, что деньги, которые некоторые клиенты сдавали кассирам, или не были положены в кассу, или снимались затем с депозитов по поддельным ордерам», — рассказал Бутин автору.

Когда клиенты поднимали скандал и настаивали на своей правоте, то начинались наезды «силовиков». (Вспомним о давней дружбе через благотворительный фонд между донецкими «ПриватБанком» и правоохранителями). «Вы хотите написать заявление?, — спрашивали у ограбленных клиентов в милиции, — А откуда у вас деньги? А платили ли вы налоги?». В дополнение к неприятным вопросам силовики, бывало, еще и отбивали горе-клиентам «Приватбанка» почки и память.

В частности, в офис руководителя «Азовзалізобетон» после его жалоб на «Приватбанк» нагрянула налоговая полиция. «Силовики» не только изъяли документы, но также избили предпринимателя. «Позже, я выяснил, что заказчиком этого визита были должностные лица «Приватбанка», — рассказал Бутин.

Однако Бутин оказался принципиальным, его деньги — чистые, поэтому бизнесмен пошел в суд. У него за плечами уже 10 лет тяжбы, однако он смог вернуть только часть украденных «ПриватБанком» средств.

Центральное руководство «Приватбанка» имело наглость публично отмежевываться от грабежа своих клиентов региональными отделениями. В частности, зампред правления «Приватбанка» В. Козин (служба безопасности банка — «А») разослал пострадавшим вкладчикам письмо с такими циничными словами: «Данная проблема возникла не в результате деятельности банка, а вследствие противоправных действий конкретных работников Мариупольского филиала, которые, прикрываясь именем Приватбанка, действовали вопреки его интересам. В связи с изложенным, рекомендуем Вам обратиться с гражданским иском к Кудиновой Т. Н. и Павловой В. В., для чего необходимо написать соответствующее заявление следователю».

Надо сказать, что против руководителя Мариупольского филиала «Привата» Татьяны Кудиновой все-таки было возбуждено уголовное дело. Известно, что она была арестована, но освобождена под залог, потом сидела на скамье подсудимых. А что дальше? Она все же избежала ответственности, поскольку через Валентину Арбузову имела связи среди влиятельных лиц области.

Кстати, Бутин был не единственной жертвой мошенничества донецкого «Приватбанка». После того, как вспыхнул скандал, только в Мариуполе 60 человек заявили, что «Приватбанк» аналогично украл их деньги — около 4 млн. долларов.

Вслед за Бутиным начали объявляться пострадавшие и в других городах Донецка. Похоже, что раскулачивание вип-клиентов было системной работой донецкого «Приватбанка», которым тогда руководила Валентина Арбузова.

По информации Сергея Ярмака, руководителя общественной организации «Вкладчики, пострадавших от действий КБ «Приватбанк», в 2003-м были возбуждены уголовные дела в отношении должностных лиц Донецкого регионального управления «ПриватБанка», работников филиалов в городах Константиновка, Макеевка, Горловка и Красноармейск. Эти данные Ярмаку подтвердили из Генеральной прокуратуры, заместитель прокурора А. Ганзюк. Однако впоследствии эти уголовные дела «заглохли».

В тот период Константиновским отделением, которое было названо Ярмаком в перечне тех, что грабили клиентов, руководил Сергей Арбузов. Было ли возбуждено уголовное дело против него? Автор обратилась в пресс-службу Арбузова с соответствующим вопросом. Однако ответа не дождалась.

Предприниматель Игорь Бутин предполагает, что мошенники из Мариупольского «Приватбанка» были в доле со своим банковским руководством. Что в принципе логично, ведь грабеж в стиле «гоп-стоп», который практиковал филиал в Мариуполе, долгие годы не мог быть незамеченными в донецком офисе.

Поэтому возникает закономерный вопрос — существует хотя бы малюсенький шанс, что мать нынешнего вице-премьера Валентина Арбузова, которая в то время руководила донецким управлением «Приватбанка», не была замешана в тех грязных делах?

В это мало верится, тем более, что автор выяснила, что с Татьяной Кудиновой, криминальным руководителем Мариупольского «Приватбанка», лично Валентина Арбузова была довольно близка. В те времена, когда Кудинова, как установило следствие, грабила вкладчиков «Приватбанка», она вместе с Арбузовой имела общий бизнес. В 1998 году Кудинова с Арбузовой учредили ООО «Инвест-центр», которое занималось «консультациями по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления».

Арбузова, Захарченко и Соркин, заместитель Арбузова, на расширенном совещании

Почему же Валентина Арбузова избежала уголовной ответственности за мошеннические схемы грабежа вкладчиков в подчиненном ей учреждении? Этим определенно можно поинтересоваться у нынешнего Генпрокурора Виктора Пшонки. Ведь именно он был прокурором Донецкой области в те времена. А сейчас Пшонка, а также его сын Артем, почти члены «Семьи».

Так же «семейный» нынешний руководитель Национального банка Игорь Соркин, который в далеких 2001-2003 годах любезно закрывал глаза на «гоп-стоп» Донецкого «ПриватБанка», хотя должен был замечать «нарушения» (это, конечно, очень мягко сказано) с высоты своей должности в инспекции коммерческих банков при НБУ (он отвечал именно за Донецкой регион).

Итак, Валентина Арбузова вышла из криминального скандала чистой. Она лишь пожертвовала несколькими членами своей команды — было заменено руководство нескольких филиалов, в том числе криминального Мариупольского, а также … Константиновского. Да, именно в разгар скандала в 2003-м году Сергей Арбузов уволился из банка, которым руководила его мама, и пошел работать в «Укрбизнесбанк» Януковичей.

Ниже информация из базы налоговой о совместном предприятии криминального руководителя Мариупольского филиала «Приватбанка» Татьяны Кудиновой и ее шефини Валентины Арбузовой.

ОКПО: 30227423

Наименование организации: Общество с ограниченной ответственностью

«ИНВЕСТ-ЦЕНТР»

Адрес: Донецкая обл., г.Горловка, Центрально-городской р-н, ул. Горького, д. 5

Руководитель: Евич Елена Гавриловна

Уставный фонд: 34375

Вид деятельности: маркетинговые исследования, консультации по вопросам коммерческой деятельности, финансов и управления

Учредители предприятия:

Наименование организации: Ассоциация шахтерских городов Донбасса
Наименование учредителя: Бахаев Анатолий Павлович
Наименование учредителя: Боровик Василий Николаевич
Наименование учредителя: Арбузова Валентина Ивановна
Наименование учредителя: Скударь Валерий Маркович
Наименование учредителя: Кудинова Татьяна Николаевна

Anatoliy Tkachenko
cenzoriv