Азаров постеснялся заявить и евреям, что, мол, Холокост – это «общая трагедия разных народов»

Украина и Израиль отмечают необходимость углубленного изучения Холокоста.

Об этом говорится в совместном заявлении премьер-министра Николая Азарова и премьера Израиля Биньямина Нетаньяху, размещенном на сайте Кабинета Министров.«Оба премьер-министра договорились о необходимости усиления работы по изучению Холокоста», - сказано в заявлении.Премьер-министры отметили важность чествования памяти погибших в Бабьем Яру.Согласно сообщению, совместный комитет украинских и израильских представителей будет координировать работу по проведению мероприятий памяти погибших в Бабьем Яру и образовательные проекты.Кроме того, стороны выразили готовность содействовать распространению украино-еврейского наследия путем сохранения исторических мест, проведения академических исследований и мероприятий по почтению памяти.Главы двух правительств подтвердили стремление поддерживать активный политический диалог и двустороннее сотрудничество в торгово-экономической, инвестиционной, научно-технической, культурно-гуманитарной сферах и поощрять контакты между представителями деловых кругов.Премьер-министры признали вопросы проведения экспертных консультаций по созданию зоны свободной торговли между Украиной и Израилем одним из приоритетных направлений в дальнейших двусторонних отношениях.В ходе встречи было предложено провести первый раунд таких консультаций во время шестого заседания украино-израильской межправительственной комиссии по вопросам торговли и экономического сотрудничества в 2011 году.Обе стороны рассмотрели возможность согласования финансового протокола как средства для дальнейшего углубления торговли и увеличения инвестиций.Значительное внимание уделялось вопросу принятия расширенного межправительственного соглашения о социальном обеспечении и возможному подписанию такого договора во время визита Президента Виктора Януковича в Израиль в конце 2011 года, а также реализации его положений в начале 2012 года.

ОБКОМ

Я вже не можу просто так читати
ні повідомлення в Інтернеті, ні новини...
Чомусь весь час натрапляю на кальки з російської на україномовних сайтах.
Ось зараз, прочитавши новини про події в Японії, я знову пишу уявного листа до редакції:



Так само, як на україномовних  Інтернет-ресурсах
часто-густо вказується, наприклад, таке:
Думаю, краще написати: "кількість".
З повагою і найкращими побажаннями,

На радиорынке появился новый игрок. Вчера Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания передал сразу 55 частот малоизвестной компании «Новый горизонт», что позволяет ей создать одну из крупнейших сетей в Украине. Ранее еще никогда не выделялось так много частот одной компании.

Как сообщает Коммерсант-Украина, вчера Национальный совет по вопросам телевидения и радиовещания подвел итоги конкурса на распределение свободных радиочастот. Большую их часть – 55 – получила компания «Новый горизонт». Среди прочего вещателю достались 12 из 15 частот радио «Мелодия» – некогда крупной сети, которая прекращает свое существование. «Новый горизонт» будет осуществлять вещание во Львове, Ивано-Франковске, Житомире, Кировограде, Ялте и других городах.«55 частот – это едва ли не крупнейшая радиосеть по техническому покрытию»,– отмечает председатель наблюдательного совета Business Radio Group («Шансон», «Шарманка», «Music Радио») Анатолий Евтухов. Причем компания «Новый горизонт» до сих пор не занималась радиобизнесом. «Это абсолютно новый игрок, который создает бизнес в интересах отдельных членов Партии регионов»,– говорит источник «Коммерсанта-Украина», знакомый с обстоятельствами создания компании. Во главе «Нового горизонта» оказался известный на радиорынке менеджер – Алексей Карпенко, бывший глава правления «Нашего радио», в последнее время курировавший технические вопросы радиовещания в «Украинском Медиа Холдинге». Назвать бенефициаров компании господин Карпенко отказался, отметив лишь, что в развитие сети будет инвестировано около $500 тыс. «По нашему бизнес-плану проект окупится через 6-7 лет»,– уточнил он.Впервые за последние десять лет одной компании выделили столько частот за один раз, говорят участники рынка. По словам господина Евтухова, сопоставимое количество частот получало в 2005 году только аффилированное с Петром Порошенко «Радио Пять» (сейчас «Ретро ФМ»). Тогда в Нацсовете, как и сейчас, было сформировано проправительственное большинство. «Для нас продажа почти всех наших частот стала шоком,– заявил генеральный директор «Мелодии» Станислав Карпий.– Нам в этом году исполнилось бы 10 лет, а лицензии выданы никому не известной компании»Более того, на этом в «Новом горизонте» останавливаться не намерены. По информации источника на рекламном рынке, компания создает холдинг, в который войдет еще одна радиосеть. Необходимые для этого частоты компания должна получить на ближайшем конкурсе.По словам главы Нацсовета по вопросам телевидения и радиовещания Владимира Манжосова, в пользу этого участника конкурса членов совета склонили сразу несколько причин. «Кому-то из них понравилась программная концепция, кого-то убедила личность генерального директора Алексея Карпенко, а некоторые сочли, что нынешний радиорынок склоняется к монополизации, и ему нужен новый игрок»,– пояснил он. Самого главу Нацсовета убедила оригинальная, по его словам, программная концепция: 80% эфирного времени уделяется музыке, а 20% – информационным программам.

"ОБКОМ"

Коли Кучма робив щось не так, він про це знав. Нинішня влада переконана, що завжди права Микола Ляхович, 34 роки. Народився 15 березня 1976 року в місті Дубровиця Рівненської області. Серед родичів мав підпільників ОУН, засланих у радянські табори. Закінчив Бурштинський енергетичний технікум. Організував страйк на підприємстві «Дубровицький район електричних мереж», де працював електромонтером — працівникам не виплачували зарплату сім місяців. Після протесту виплатили заборгованість за три місяці. Один з організаторів акції «Україна без Кучми» у Києві 9 березня 200-го1. За участь у ній засуджений до п'яти років позбавлення волі. Отримав численні травми на допитах. За ’ратами провів два роки і сім місяців. 3 жовтня 2003 року звільнений за амністією. 2009-го закінчив педагогічний університет ім. Драгоманова за спеціальністю «психологія». Займається правозахистом, бізнесом, громадською роботою. Одружений, має сина

 

Чому брали участь в акції «Україна без Кучми»?

— 1999 року я був одним із керівників Рівненської обласної УНА-УНСО. Нас роками переслідували, бо ми боролися з цим режимом. Зникнення Ґон’адзе нас по-людськи обурило. Ми знали його особисто й ставилися до нього з певним пієтетом. Проводили разом акції в Україні, бували в Грузії. Коли почалися протести, мене направили до Києва допомагати в столичному штабі. Люди там були слабко організовані. Ті, хто приїздили з провінції були дієвішими. Чимало наших обережно ставилися до спільних акцій із лівими. У наметовому містечку на Хрещатику стежили за дисципліною, порядком, охороною. Із перших днів помітив, що туди набилися багато людей бомжуватого, наркоманського вигляду, психічно неврівноважених. Почали «очищати» містечко від них, бо журналісти брали інтерв'ю винятково в таких осіб. Потім зрозуміли, що це невипадкові люди. У деяких вилучили готові пояснення для оперативників. Інші зізналися, що їх прислали з Житомира, Чернігова, Черкас. Викликали до райвідділків міліції, давали по 200 гривень і відправляли в Київ. Тут у них були координатори, які раз на кілька днів давали гроші й інструкції. Вони мали заносити в наметове містечко алкоголь і наркотики. Ми тоді фактично не мали що їсти, а вони могли завжди нагодувати й напоїти. Їх жорстко викидали. Перед знесенням містечко було чисте. Там же зрозумів, що мене взяли «на олівець» силовики. Пам'ятаю, підійшов полковник Олександр Савченко й сказав: «Хлопче, якщо найближчими днями не повернешся на Полісся, я тебе відвезу в Лук'янівку.» Через місяць так і сталося. А після 9 березня 2001 року Савченка зроблять генералом. Луценко, ставши міністром удруге 2007-го, візьме його заступником.

 

Хтось допомагав вам фінансово?

— Було сутужно. Жили за рахунок приватних пожертвувань. Можливо, вожді акції, як Луценко, мали якісь гранти, я цього не знаю. Найбільше, що могли — випросити в багатших партій гроші на проїзд.

 

Як проходила акція 9 березня 2001 року?

-УНА-УНСО — дуже радикальна організації, тому демонстрацій не планували. Ми стояли за негайну національну революцію, були максималістами.

 

Коли 1 березня знесли наметове містечко, ми були налаштовані радикально. Багатьом людям, що приїхали на Майдан, не було сенсу вертатися додому. Роботи не мали. Яка різниця, де голодувати — на Майдані чи вдома? Тут принаймні була надія, що це принесе якусь користь.

Іще до 9 березня виробили тактику. Підходячи до будівель Верховної Ради чи Кабміну — не піддаватися на провокації. Якось сам повівся, коли хтось закликав іти на прорив міліцейського кордону. Потім зрозумів: а навіщо нам парламент? Дмитро Корчинський із своєю компашкою активно провокували людей. Ми вирішили, що наше завдання — не дати людям прорвати міліцейські кордони. Бо може початися стрілянина, а ми цього не хотіли.

 

9 березня були налаштовані прикуватися біля пам'ятника Шевченку. Соціалісти й інші виступали проти. Тому нічого масштабного ніхто не спланував. Домовилися, що прийдемо, покричимо: «Кучму геть!» Воно, можливо, на тому й закінчилося б, якби «Беркут» не почав розділяти натовп. Праворуч стояли УНСОвці, а зліва — колона комітету «За правду». Там були самі студенти. Саме вони почали першими прориватися. Бійки зчинилися, коли «Беркут» пішов «клином». Деякі вибігали з клину і били студентів. Потім падали під ноги, їх топтали. Я сам витягнув кількох «беркутівців» із-під ніг. Піднімаєш його, а він ще й на тебе кидається.

 

Як вас затримали?

— Ми вже вивели людей від Банкової на Хрещатик. Я пропонував керівництву всіх розпустити: можна було спуститися в метро і розчинитися. Але мене не послухали. Мовляв, міліцейські начальники пообіцяли, що нікого затримуватимуть.

 

Мені сказали вести людей до офісу Степана Хмари на Дмитрівській, де був наш штаб. Коли зайшли туди, почув крик: «Нападають!» Вискочив надвір і побачив, що нас оточують тисячі правоохоронців у кілька рядів. Спробували створити живий ланцюг, щоб захистити штаб, бо там були жінки й дівчата. Але хлопці почали розбігатися: атака була сильна — із газом і щитами. Мене хтось схопив за руку, ми забігли за будинок і опинилися поза кільцем, яке не встигли замкнути. Я пішов до Республіканського стадіону дворами. Дивлюся: йдуть назустріч четверо хлопців у в'язаних шапочках. Побачили мене — зраділи й побігли назустріч. Я подумав, що це молоді соціалісти. Кажу: «Чого ви біжите, ніби за вами менти гоняться?» А вони сходу як ударять, мене аж підкинуло. Отямився вже в наручниках. Завантажили в автобус. Там побачив, як вони знущалися над затриманими. Жінок так били, що просто жах. Якийсь здоровань гамселив старшу жінку, обзивав її «бандерівкою», крив матом. Затримали дівчину, вона сказала, що їй 15 років. «А почему на украинском разговариваешь? Бандеровка?» — «Та ні, я киянка, до подружки йшла». Коли мені кажуть, що міліціонерам мало платять, я згадую той автобус. Гадаю, якби їм платили більше, вони б ще ’валтували тих жінок і співали: «Наша служба и опасна, и трудна». Як під'їхали до райвідділку, підійшов якийсь лейтенант, каже: «Ви що, здуріли, кого ви затримали?» Менти одразу викинули з автобуса дівчину й бабусю.

Відділок був забитий затриманими. Стояли біля стіни у три ряди. Я спирався на людину, яка спиралася на іншу, а вже та — на стіну. Того, хто падав, били. Навкруги були калюжі крові. Якийсь юнак переді мною почав падати. Я підхопив його, дивлюся — а це мій рідний брат. У мене шок.

 

Мене відвели в якусь камеру, підчепили на решітку і почали мордувати. Били якимись металевими предметами, бо коли попадали по решітці, іскри сипалися. Я одразу втрачав свідомість, приводили до тями нашатирем. Називав тільки прізвище, ім'я, по-батькові і рік народження. Більше нічого не говорив. Коли запитали про партійність, сказав, що українець. «Ах, ты украинец?» Вирубили. Це мені забрало здоров'я, але врятувало життя. Непритомного затягнули в приміщення, де був лікар. Той мав обстежити і написати, що все гаразд. Він щось натискав, мацав, потім зробив укол. Мені відразу стало добре, метелики в очах полетіли. Чую, чоловік у білій сорочці з підтяжками і кобурою каже: «Ми його забираємо». Лікар: «Ні, це ми його забираємо, у нього селезінка надірвана» — «Та нам із ним ще цілу ніч говорити треба» — «Так йому 2 години жити лишилося». Потім повезли до лікарні швидкої допомоги на лівий берег. Дорозі потрапили в затор — пропускали кортеж Кучми.

 

Що було після операції?

— Мене утримували в лікарні. Приставили конвоїрів. Казали, що охороняють мене як свідка і не допускатимуть журналістів й адвокатів. Виник конфуз, коли прийшла уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. Обурювалася: «За мене 300 депутатів проголосували!» Потім якось пробилася.

Чую, чоловік у білій сорочці з підтяжками і кобурою каже: «Ми його забираємо». Лікар: «Ні, це ми його забираємо, у нього селезінка надірвана» — «Та нам із ним ще цілу ніч говорити треба» — «Так йому дві години жити лишилося»

 

Згодом завітав Степан Хмара. А в мене забрали одяг. він був весь у крові. Я лежав голий. Степан Ількович не знав, хотів побачити мої побої, почав стягати з мене простирадло: «От бачите, що з людиною зробили?» А я сміюся і не даю. Так мене і зняли на камеру. Мама потім розповідала, як бачила мене по телевізору: лежить побитий і сміється. Хмара був із нами у цій справі до кінця. Ще й потім судді по писку з'їздив, коли вирок оголосили. Не знаю, як йому це вдалося — у залі була купа охорони. Він якось підстрибнув і зацідив кулаком.

 

Приходив слідчий підполковник Платонов, який хвалився, як у Львові 11 років героїчно боровся з націоналізмом — і зі мною справиться. Росіянин, але досконало знав українську.

 

Після лікарні забрали до райвідділку. Казали, що видадуть речі й підписку про невиїзд. Коли забрали шнурки, зрозумів, що не випустять. Мали відвести на вулицю  Володимирську, 33 — до СБУ. Але цілий день не могли правильно оформити документи. Возили туди-сюди. Руки застебнули наручниками назад. А в мене шви, дренаж — стало зле, увесь посинів. Кажу: «Якщо знудить, буду цілитися прямо на вас, пане майоре». Тоді перестібнули наручники наперед. Їздили до вечора. Я непритомнів, приходив до тями. Потім усе повторювалося: за місяць отримав два струси мозку, міг втратити свідомість будь-де. Іноді приходив до тями і не пам'ятав, як упав.

 

Доправили в СІЗО Служби безпеки в Аскольдовому провулку 3-А, біля метро «Арсенальна». Люди навіть не здогадуються, що там внутрішня тюрма. Бо зовні це — звичайний адміністративний будинок. Поруч дитячий садок.

 

Там фізично не мордували, але тиснули психологічно. Я оголосив голодування. На сьомий день викликали маму. Я вже ацетоном смердів. Мама пообіцяла їм, що поговорить зі мною. А коли побачилися, сказала: «Синку, тримайся, сам знаєш, що мусиш робити». Слідчий аж позеленів. Потім каже мамі: «Вы нас обманули». А вона йому: «Іди, бо очі повидираю. Ти хотів, щоб я тобі сина здала?»

 

Як проходив суд?

— У когось хворе серце було, в когось епілепсія, а хтось — інвалід. Але ніхто на це не зважав. Все настільки цинічно й нелюдяно. Відбулося більше 150 засідань. Матеріалів справи — понад 90 томів по 300 сторінок. Тисячі свідків. Тих, у кого вибили свідчення, до суду не викликали — тільки зачитували їхні покази. Бачив відео з Луценком. Він налякався і свідчив проти Шкіля та ще декого. А мене, навпаки, вигороджував. Дехто робив із нього героя: ніби його свідчення комусь допомогли. Вони допомогли тільки йому. Хоча суттєво нікому не зашкодили. Ставши міністром, Луценко зберіг більшість тих кадрів у міліції. Я особисто ходив до нього на прийом 2005 року. Мені передали цілий стос скарг від людей, які допомагали під час помаранчевої революції. Там були підприємці, які віддавали свої офіси під ющенківський штаб. А потім до них почали ходити менти з перевірками. Мовляв, ще з минулих років у них були вказівки «зайнятися» тією чи іншою фірмою. Вони не просили якихось послуг, зверталися по законні рішення. Луценко при мені дзвонив і питання вирішувалися моментально. Лише одне прохання вважав особистим: провести внутрішнє розслідування дій міліції під час акції «Україна без Кучми». Студентам підкидали зброю, вибухівку. Вишукували їх в університетах. Та він і слухати не захотів. Є люди, які копають яму іншим і потрапляють у неї самі. Так-от, Луценко, не копав іншим яму, а просто не зарив її, сидячи в екскаваторі. І втрапив у неї. Але я щиро співчуваю. Прикро, що його зрадили  однопартійці — зараз його справами реально опікуються лише двоє-троє нардепів.

 

Чим відрізняється нинішній режим від кучмівського?

— Кучмівську владу згадую, як старшокласник — свої проблеми в другому класі.

Колись ми написали в себе на Рівненщині на паркані «Слава Україні!» Міліція забрала до відділку. На другий день випустили. Виписали по 75 гривень штрафу. Про це дізнався депутат від нашого регіону, колишній прокурор Микола Хомич. Підняв хвилю з Києва, його підтримали Левко Лук'яненко, Степан Хмара, ще хтось. Нашу справу передивилися, зняли обвинувачення. Тобто, за Кучми можна було на щось вплинути. А зараз жоден депутат нічого не вирішить. Їх б'ють у Верховній Раді — про який захист може йти мова? Обранців, які переходять з БЮТу до Партії регіонів називають «перебіжчиками», але ж це репатріанти. Відсиділися, зберегли свої корупційні схеми, подякували Юлії Володимирівні й повернулися туди, де їм місце. «Бютівці» кажуть: ми не брали «регіоналів», а «есдеків», серед них були нормальні люди. Може й так. Але ці люди вже спотворені зсередини. Мені якось національно свідомі знайомі з Донбасу пояснювали: коли Кучма щось робив не так, він знав це, і робив обережно. А ці — нагло, бо свято вірять, що роблять усе правильно.

 

Опозиція може виникнути знизу. Якісний склад особистостей «України без Кучми» і, наприклад, нинішніх акцій на захист української мови навіть порівняти не можна. Я бачу, якою патріотичною стає молодь. Те, за що я був ізгоєм у суспільстві, тепер — нормальне явище. В УБК брали участь багато маргіналів. Часом було дуже важко утримувати дисципліну. Нинішні активісти — переважно з вищою освітою. У цих людей є громадянська позиція. Для них революція не є самоціллю — як була для мене. Вони відстоюють свої погляди, спосіб життя, який вважають для себе правильним. Вони противляться радикальному. Почуваюся поруч із ними людиною старого світу. А що вже казати про старших?

 

Що зараз може вивести людей на вулиці?

— Будь-які дії цієї влади. Детонатором можуть стати і питання мови, і зростання цін. Влада дасть іще багато приводів для протестів. Це як імперія, що живе тільки коли завойовує. Щойно зупиняється — занепадає. Ця влада тримається на злі. Але цим затискає людей — і  спротив збільшується.

 

До чого може призвести зростання рейтингу «Свободи»?

— Головне, щоб «свободівці» не допомагали владі своїми гаслами залякувати Схід. Там не можна нав'язувати символи СС «Галичини». Як не крути, їхні діди воювали проти. Але ніхто не згадує про діяльність ОУН у Донецьку, «Маріупольську газету», яку випускало підпілля УПА. Може замість портрета партійного вождя треба на бі’бордах повісити світлину редактора тієї газети Федора Ляшинського, якого розстріляли фашисти?

 

Прикро, що за «помаранчевої» влади боротьбу за Україну не перенесли на територію Сходу. Національно-культурна революція матиме ефект лише якщо почнеться зі Східної України. Вони також мусили реформувати систему влади, принцип підбору кадрів. Міняли менш прихильних негідників на більш прихильних. Ющенку я ніколи не вірив. Не можна було довіряти лібералу й демократу, коли Україну треба було зубами вигризати.

Записали: Олександр Гунько, Ангеліна Карякіна, Фото: Наталія Чубенко

 

Джерело: ГазетаУа

Пізньої осені до села приблудився хлопчина років 11-13. звали його Савою і жив він у мого дяді Мини. Хто він і звідки ми не знали. А він розповідав, що був з братом на фронті. І коли наші війська відійшли, а він спав і не чув, а прокинувся – навкруги німці. Вечорами він розповідав, як наші б’ють німців, про могутні танки, літаки, а особливо, про «катюші». Від її могутніх ударів німці падають, як груші з дерева. Був він в селі до весни. Я з ним на пару грався, коли сніг розтавав – ставили «водяні млини» на струмках. Потім його десь не стало. Довгими зимовими вечорами, затуливши вікна, при каганцях, люди один одному передавали різні чутки. Про наступ червоної армії, її силу і міць. Що при наступі, разом з піхотинцями йдуть танки, а в повітрі охороняють їх літаки. Бачили десь, що один високий, бородатий чоловік голий і босий, в одних коротеньких штанях ходить по снігу з села в село. Що в нього червоні ноги, але він не мерзне. Була чутка. Що військовий офіцер – німець убиває високих своїх чинів і швидко зникає. А в другому місці зібралось в театрі багато німецьких офіцерів, а на них було спрямовано наших бомбардувальників.
Підійшла осінь. Односельці почали працювати в колгоспі на збиранні врожаю. Більша частина з нього розкрадається. В колгоспі був один віл, в якого не було пари. При збиранні кукурудзи, мій дядя Мина та його напарник по трактору Хома Яришко, запрягли вола в одноконку бистарку. Прилаштували йому вожжі і почали возити качани з поля. Їдуть з шиком, один підтягує вожжі, другий легенько батогом б’є вола і промовляє: «Гей, Хома, Мина!». Щоб хоч трішки утішити молодиць, з кожним своїм приїздом привозять якусь звістку. В багатьох молодиць на фронті чоловік чи сини. Звістка про наближення наших військ сама жадана. Одного разу, щоб розігнати смуток жінок, ці два мужики придумали, як їх розвеселити. Приїздять в поле і гукають молодиць. Ті збіглися в гурт, приготувались слухати. І тут по великому секрету та при клятві, що їх не продадуть поліції – сповіщають. Що в такої –то молодиці кішка народила аж 5 кошенят. І такі вони вже гарні, якої вони масті та які прудкі.. тут і регіт і стусани. Мужики своєї мети досягли, розвеселили жінок. Матеріальний стан селян був не поганий. Взяти, наприклад нашу сім’ю. держали ми корову, теля, кабана і 75 штук курей. Продукти та корм були крадені і те, що отримували від колгоспу. Друга воєнна зима була набагато теплішою. Селяни топили в хатах сухим коров’ячим гноєм з соломою. Робили це так. Влітку гній, замішаний з соломою розстеляли на землі завтовшки 10 15 см. Підсушували на сонці. Потім різали лопатою на шматки і сушили. В основу такого пального входила кукурудзяне та соняшникове бадилля, солома, курай та брикети з гною. Рано по весні до села долітає звістка про поразку німців під Сталінградом. Влітку через село пройшла велика група людей, біженців з під Харкова. Вони говорили, щоб селяни копали ями і ховали все своє добро. Відступаючи, німці людей виганяють а села палять. Біженці йшли з надією, що колись знову вони повернуться додому.
Недалеко від садка, за копицею сіна для корови, батько і брат стали копати яму для збереження картоплі та буряків. На останньому штику копання, брат провалився в якусь пустоту. Коли роздивились – це був давній погріб. Пригребицю завалили, а погріб лишився пустим. Він був 3 на 4 і  висотою1,5 метрів. Так у нас з’явилось потайне сховище, вхід до якого був старанно замаскований. В ньому почали ховатись дівчата та хлопці від фашистської неволі. Що німці відступають, було видно і по поведінці поліцаїв а також по самих німцях. Одного дня приїхали в село на автомобілях німці з нашими військовополоненими. Були відриті могили біля школи та церкви. Військовополонені залишки трупів складали в мішки з коричневого жатого паперу і грузили на автомобілі. Трупи відправили десь в тил.
По селу вже діти потихеньку співали пісеньку, в якій були такі слова:
Їжте яйки, їжте млеко, бо вже красні недалеко
Поліцаї й старости – беріться німцям за хвости.
І тікайте в Чорне море, та кругом вам буде горе!
Зупинившись на короткий відпочинок німецькі союзники поляки їм підспівували:
Їжте яйки, їжте шнек, русь ком гер
Німець гевек! Вшискоєдно, война!
Або так:
Война шайне, война гут
Пані дома, пан капут!

Увечері, після домашніх турбот, дівчатка – малолітки з нашого кутка збиралися до Романівського колодязя. А поки немає австрійця з поясом, стоячи біля сараю, потихеньку заспівувала журливі пісні. Це такі як «Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду», «Вражий ряд по всем дорогам тянется к городу родному моему», або «Раскинулись рельсы широко, на ных эшелоны стоят, они с Украины вывозят в Германию наших девчат».
Склад німецьких військових був, як і в інших народів з поганих і добрих людей. Приведу один приклад. В селі на короткий відпочинок зупинилась військова частина. Декілька груп німців ходили по сараях і в хлівах зі зброї вбивали свиней. Тут же, в дворі, розрізали на куски і що краще забирали з собою. Двоє з цієї частини зупинились в нашій хаті. Ранком мама випустила з сараю курей. Невдовзі один із німців літ під 45 жестами рук і деякими словами розповів мамі, що курей треба загнати в сарай і закрити. Сам мамі поміг загнати і зачинив двері. Через деякий час піднялася стрілянина по селу, регіт солдат і крик курей. Згодом до нашого двору зайшла юрба німців з мішками, в яких були кури. Солдати з криком та сміхом почали витягати птицю з мішків. Їхні голови стали відрізати ножем. До пенька відрубувати саперною лопаткою. Або просто, один бере за голову, а другий за тулуб і розривали їх. Ось тільки тоді мама здогадалась навіщо той німець заставив закрити курей. Він бачив нашу малечу і пожалів нас.

В «Обком» поступило «открытое письмо» Януковичу родителей учащихся украиноязычной школы № 44 г. Макеевка (Донецкая область).

Приводим текст письма полностью:

«Уважаемый Виктор Федорович!Сообщаем Вам, что общеобразовательную школу №44 (I-III ст.) г.Макеевки Донецкой области закрывают!На сегодняшний день в школе обучается 401 ребенок в 17-ти классах

(справка о наполняемости школы прилагается). Наполняемость школы 95%. Средняя наполняемость по классам составляет 23,6 ученика, в то время, как в среднем по г. Макеевке - 22,7. Обращаем Ваше внимание, что информация о численности ОШ №44 и причинах ее закрытия искажается. Так, в Верховной Раде на «часе правительства», министр образования Табачник Д.В. исказил информацию о фактической наполняемости ОШ № 44, сказав, что она « укомплектована учениками не на 95%, а лишь на 20% » и это служит основанием к закрытию школы.

В школе достаточно классных комнат и кабинетов, имеется компьютерный

класс (11 компьютеров), произведен ремонт (новые трубы системы отопления, новые батареи, качественные полы), частично, за счет родителей, установлены пластиковые окна, двери .

Обучение ведется на украинском языке с 2000 года. В учебном заведении

сложился отличный педагогический коллектив . Учителя имеют огромный опыт работы и умеют найти подход к детям. Школа является лауреатом акции «Макеевская весна», имеет статус областной базовой школы по проблеме формирования ключевых жизненных компетентностей. Дети нашей школы постоянно становятся победителями и призерами олимпиад и конкурсов различного уровня.

ОШ № 44 расположена между четырьмя поселками («Чапаевские планы»,

«Бутовка», «Левоневский», «Лесное», частично улица Токарева ) и фактически одна обслуживает всех детей на этой территории.

Родителей и детей ОШ № 44 (I-III ст.) г. Макеевки Донецкой области

просто поставили перед фактом закрытия нашей школы в связи с «оптимизацией» учебных заведений. Мнение родителей по данному вопросу никто не спрашивал. Основная причина, которую нам озвучивают - требуется ремонт котельной, но деньги на ремонт выделить не могут. Во многих школах города существуют подобные проблемы, но их не закрывают.

Члены родительского комитета обратились с просьбой сделать расчет

установки газовой котельной на предприятие, которое имеет соответствующую лицензию и опыт работы на рынке этих услуг. По данным расчета ориентировочная стоимость работы составит 370 тыс. грн. Часть суммы для решения этого вопроса готовы выделить спонсоры, часть - готовы собрать родители. А это уже около половины требуемой суммы. Городские же власти вместо помощи просто закрывают школу! Бюджет г. Макеевки на 2011 год составляет 877 млн. грн., из которых 30 млн. грн. выделяется на развитие и на капитальные ремонты объектов социальной сферы (школы, больницы, детские сады и т.д.), но при этом ни одной гривны не выделятся на ремонт нашей школы!

Местные власти предлагают нам водить своих детей в школу-интернат МУРЦ

(Макеевского учебно-реабилитационного центра), расположенную на расстоянии около двух километров от здания действующей школы. Т.е. дети должны будут ежедневно преодолевать расстояние 2 - 3 км с тяжелым ранцем за плечами в одну сторону и столько же в обратную. И это в дождь, снег, мороз и т.д.! Увеличение нагрузки в 5 раз и длительное пребывание на улице в непогоду не скажется положительно ни на здоровье детей, ни на качестве образования! Обращаем Ваше внимание, что дороги к МУРЦу находятся в плачевном состоянии и детей на пути к нему будут подстерегать множество неприятных сюрпризов – открытые канализационные люки, разрытые дороги, своры бродячих собак. Все это придется ежедневно преодолевать детям! Местная власть готова пожертвовать здоровьем детей ради какой-то мифической выгоды!

МУРЦ расположен на окраине одного из поселков и находится практически в

центре местного рынка. Кроме того, здание МУРЦа не отремонтировано. Система отопление и полы этого здания требуют капитального ремонта. Трубы отопительной системы все в хомутах (через 1- 2 метра), вместо радиаторов стоят регистры, которых недостаточно для отопления таких помещений, температура в классах не превышает +17С. Канализационная система МУРЦа находится в аварийном состоянии, требует замены, в классных комнатах ремонт не проводился более 10 лет. А в нашей школе ремонты классных комнат проводятся ежегодно.

Обещания городских властей о том, что будет организована подвозка детей и

для этого будут приобретены автобусы и отремонтированы поселковые дороги вызывают крайнее недоумение, так как для перевозки 401 ученика требуется около 10-ти автобусов, а для их приобретения, обслуживания и ремонта дорог необходима сумма в десятки раз большая, чем на ремонт котельной!

Мы, родители ОШ № 44 г. Макеевки, выражаем свое категорическое

несогласие с фактом закрытия нашей школы и переводом учащихся в здание МУРЦа! На общешкольном родительском собрании 2 марта 2011 года родители единогласно проголосовали против закрытия школы.

Во время своей предвыборной компании, Мальцев А.Н., баллотирующийся на

пост мера города, обещал новую газовую котельную (с учетом того, что рядом проходит газовая магистраль), но после выборов обещание помочь переросло в закрытие школы!

Закрытие школы вызывает негативное социальное напряжение среди местного

населения, отрицательное отношение и недоверие к городской власти.

Мы, родители, обратились с протестом к городскому голове Мальцеву А. Н.,

начальнику Макеевского управления образования Лях. И. В., председателю Донецкого областного совета Близнюку А. М., однако до сих пор остаемся не услышанными.Просим Вас разобраться в сложившейся ситуации, помочь нам предотвратить закрытие школы.

Родители учеников ОШ №44 I-III ст. г. Макеевки Донецкой области».

"ОБКОМ"

PS: спеціально для oleg_kv - написано на російській мові, тому що інформація взята із російськомовного сайту, так що не не варто запитувати - а чому новина російською? відповідаю - немає часу перекладати їх на українську, є бажання - вперед.

Сьогодні сотня підприємців прийшла під стіни Полтавського міськвиконкому з вимогою не передавати ринки міста до комунальної власності. Вони вимагали від міського голови Полтави Олександра Мамая скасувати рішення міської ради про передачу ринків.

Деякі учасники акції посипали сходи і бруківку перед міськрадою гречкою. Вони, нібито, хотіли привернути увагу О.Мамая, що йому треба піклуватися не тільки за пенсіонерів, а й за іншими верствами полтавців. Ні для кого не є секретом, що О.Мамай вже декілька років (ще не будучи мером) роздавав і роздає полтавським пенсіонерам продовольчі пайки.

Я розумію які цілі переслідували організатори цієї “акції”.

Але який зиск хочуть отримати сто підприємців, які сьогодні прийшли під стіни міської ради? Як на мене, їх тупо використали в черговий раз. По-перше, вони грають чужу гру, не розуміючи для чого вони це роблять. Адже, зараз вони платять космічні ціни за “містове”. Невже їх звільнять від цієї сплати? По-друге, міський голова гречку людям роздає в руки для харчування, а не посипає нею тротуари та сходи.

Тож, шановні підприємці, закликаю вас думати перед тим, як йтимете на чергові “протести”. А гречку, яка зараз має немалу ціну і попит, якщо не їсте самі, то роздавайте нужденним людям у руки.

P.S. Я не є адвокатом міського голови Полтави. І ніколи не був адвокатом жодної влади. Я є громадським захисником тих, кого намагаються тупо використовувати.

З мого майданівського блогу
http://maidan.org.ua/blogs/tarastokar/?p=269

http://nctv.in.ua/video/watch/lazar-kaganovich-teror-proti-ukra-nskogo-narodu

Дніпропетровські журналісти зняли фільм про Кагановича та про його злочини.

Хоч не хоч а чим далі, тим більше доходить до мого розуміння, що окупація повертається.

Влада брутально веде наступ на особисте життя громадян і вже впритул добралась до святого - до ДІТЕЙ...

Суть прийнятої "новації" не в тому, щоб унеможливити якісь зловживання, а в тому, що

КОЖНУ НАРОДЖЕНУ НЕ В ПОЛОГОВОМУ БУДИНКУ ДИТИНУ МОЖУТЬ ВІДІБРАТИ У БАТЬКІВ!!!

причому, таке може статись не зразу, а через певний час, коли батьки вже "розслабились"...

Ось тут посилання на ТСН http://tsn.ua/ukrayina/v-ukrayini-ne-reyestruvatimut-ditey-narodzhenih-ne-v-likarni.html 

раджу почитати коментарі..

"Відтепер в Україні, діти, які були народжені не в пологовому будинку - реєструватися не будуть, за винятком екстрених випадків.

Домашніх дітей, які з'явилися на світ без зайвих свідків, таки потягають по судах. Виняток робитимуть тільки тим, хто справді просто не встиг доїхати до пологового.

Отримати свідоцтво про реєстрацію дитини зі старим пакетом документів - довідкою від педіатра та заявами від двох свідків більше не вдасться.

Для українців, які народили після 1-го січня, така новація стала справжнім сюрпризом. Без виписки з пологового вони - не батьки, а дитини - не існує.

Зазначимо, поза стінами лікарні щороку народжує близько 10 тисяч жінок. Експерти вважають, того, хто свідомо йде на пологи вдома, додатковими довідками не відлякати."

Від себе скажу, що це не відлякає бажаючих купити дитину "на замовлення" у матері. Просто платити прийдеться ще й за довідки. Що роблять практично в кожному пологовому будинку.