О сообществе

Тут об’єднуються ті, хто хоче жити в іншій Україні! Україні, де вартують справжні людські цінності:чесність, порядність, любов. Де шанується культурна та історична спадщина, де люди з шаною ставляться до природи та рідного краю.

На жаль, політика в житті нашої країни є визначальною і риба гниє з голови. Протиріччя між особистими інтересами кубла олігархів і стратегічними інтересами українського народу стали несумісними. Вони є фундаментальними, ціннісними.
Україні потрібна правова держава з опорою на громадянське суспільство. Натомість олігархам потрібна поліцейська держава з опорою на сексотів-пристосуванців.
Україна має будуватися на двох базових цінностях: Україна є самостійною суверенною державою та Україна шанує європейські цінності і впроваджує європейські стандарти.
Натомість олігархи своїми діями позбавляють Україну самостійної політики, перетворюють на васала іншої держави, впроваджують в Україні авторитарно-репресивний політичний режим.
Україна повинна будувати свою економіку на конкурентних ринкових засадах. Олігархи знищують засади конкуренції в економіці України, монополізують стратегічно важливі сектори економіки країни.

Тим не менше, наше життя є різнобарвним, а людині притаманне відчуття прекрасного, то ж не хотілося б, аби дописувачі обмежувались суто політичною проблематикою :)
Дописувачем може стати той, хто поділяє наші цінності і пише на українську тематику.

Хочеться наголосити, що засади модерування цього співтовариства є абсолютно прозорі і демократичні, модератори можуть змінюватись за волевиявленням дописувачів.
Вид:
краткий
полный

Твоя Україна

Як формувався генофонд після окупації України.

Діалог:
– Так, значить, українці віддали московитам мову Русі, склали словники. А вони ж нам що?
– Як що? Та ми ж отримали букет кримінальних неологізмів і блямовне покоління пивососів, запрограмоване на злочинність. Дивись…
10 листопада 1917 р. утворився "Московский уголовный сыск" (МУС), у петлицях «сискарів» було зображення лягавого пса, що біжить. Звідси назва «лягавий».
МУС мав «отдел розыска», звідси абревіатура МУСОР – "Московский уголовный сыск отдел розыска".
5 жовтня 1918 р. у Москві при головному управлінні НКВС створено органи карного розшуку – "Московский уголовный розыск" (МУР). Тоді ж у Пітері з’явилися ГОПи – «городские общежития пролетариата», звідси слово – «гопник». До речі, пітерці розпізнавали гопників за червоними шкарпетками.
У часи сталінізму виникло й слово зек. Це не складне слово часів БАМу – «забайкальський комсомолець». Слово виникло за часів будівництва Біломорканалу. Абревіатура «ЗК» походить від офіційної назви рос. "заключенный каналоармеец".
– Ти диви, і правда. А чому ти кажеш про блямовний генофонд пивососів, запрограмованих на злочинність.
– Дивись… За часів козацтва у Запоріжжі панувала одна мова (матюччя не існувала!), одна культура і були відсутні міста (урбанізація). У 70 селищах та 1600 зимівниках регіону проживали 72 000 чоловік. У 1780-81 рр. війська московитів спалили всі зимівники. А тепер згадай, хто будував москалям Запоріжжя (тоді Олександрівськ)?
– Ясно хто – «бєглиє і каторжниє». Вони жили у форштадті, там, де зараз Анголенко.
– Ці московські в’язні стали генофондом на козацькій землі. А згадай, скільки мешканців мало місто у 1917 р. – 24 тисячі -- близько 34% українців, росіян близько 30%, євреїв – 20%, поляків – 6 %, мешкали також німці, хорвати, білоруси, литовці). Жодної української школи, церкви, газети в природі не існувало.
–- А тепер подумай, з чого починалося будівництво "щасливого" соціалістичного Запоріжжя?
1. Із заснування двох найперших у СРСР концтаборів: біля підніжжя майбутнього Дніпрогесу на Павло-Кічкасі та в районі вокзалу Запоріжжя-ІІ. До речі, перед самим приходом німців у 1941 році, Дніпрогес, по ропорядженню з Кремля, було підірвано і у тому потопі потонули більше 50 тисяч людей. Без сумніву, потоп входив у загальний план по знищенню українців бо підірвали без попередження населення.
2. Проведено зачистку від національно свідомих українців. Всього за довоєнний період понад 400 тисяч мешканців області було репресовано ( кожний третій!). Подібна зачистка була по всій Україні.
3. Комуністи провели голодомор. У Запорізькій області вимерло до 25% населення (кожний четвертий!), землі, хати козацьких нащадків, "червона комуністична епідемія" звільнила для переселенців з Московії
Потім почали прибувати поїзди із робочим матеріалом. Це були зеки з усього Союзу (засуджені за вбивства, без освіти). Політичних, людей із освітою і близько не допускали до будівництва.
Населення пережило три голодомори, знищення майже всіх кобзарів та багатьох священиків, а також ліквідацію «ворогів народу». Поповнювалося населення Запоріжжя переселенцями і у 1939 році складало 266 тисяч осіб. Так оті неписьменні кримінальники стали "корінними" запоріжцями.
–- Саме так, чоловіче... Війна знову забрала кращих. 24 травня 1945 року Сталін сказав, що російський народ є найвидатнішою нацією із усіх націй, що входять до складу Радянського Союзу. А насправді Московія потопила у крові не один народ. Куди встромляє руку Росія, там горе і розруха.
На відбудову Запоріжжя було прислано ще більше зеків, представників нації, яку Сталін назвав “керівною силою Радянського Союзу”. Розповсюджувався міф про зверхність росіян і відсталість "тупих" українців. Наступні 10 років після війни показали печерність і відсталість мислення російського керівництва, а не зверхність -- нездатність, невміння відбудовувати країну, голод, репресії, депортації -- ось характерні дії здійснених "совєтамі".
Населення Запоріжжя зростало поступово, було 450 тисяч осіб на 1949 рік, у 1976 році – 758 тисяч осіб, у 1981 році – 812 тисяч осіб. Щороку на заводи регіону присилали зеків-“хіміків”, які згодом ставали місцевим населенням, за 50 повоєнних років понад 150 тисяч “хіміків” стали генофондом Запоріжжя.
Хронічний стан страху, брак довіри до людей за умов існування армії донощиків, відсутність елементарного відчуття безпеки породили покоління емоційно паралізованих і психічно неповноцінних людей, а страх жертви у свою чергу провокував агресію хижака. Західні туристи акцентували увагу якраз на недоброзичливості московитського населення. Така риса -- це спадок ординського менталітету Московії, яка називалася з середини XIII століття до середини XV століття (біля 200 років) Золотою Ордою.
--- На зміну еліті – носію національної істини і захиснику культурних цінностей, прийшла псевдоінтелігенція, яка мало різнилася від ленінського пролетаріату з убогими цінностями. Вона мала психологію рабського послуху, колоніальне мислення, колоніальну свідомість. Переможно крокувала вихолощена від гідності "совєтская" людина. Ось це принесла нам "совєтізація" від відсталого народу, який не належить до слов'ян (вже доказано).
--- Подібне відбувалося і у Донецьку, Кривому Розі, і у багатьох інших містах. Як відомо, у Сталіна і Жукова був намір переселити всіх українців у Сибір. Але не вийшло, не вдалося переселити, так Сталін влаштував геноцид, а Жуков топив у Дніпрі. Путін продовжив традиції Орди -- пішов війною на Україну, як колись, у середні віки, нападаючи на всіж сусідів. І знову кров, страждання, горе.
"Никогда мы не будем братьями ни по родине, ни по матери".

https://scontent.fiev9-1.fna.fbcdn.net/v/t1.0-9/15230713_1773148822952703_4027107741836727571_n.jpg?oh=39fd9e6871754174c00f03bf35b0289a&oe=5A9124E2

В 1950 году Москва уже создавала ДНР/ЛНР - получилась КНДР


В истории нет и не было примеров, чтобы после «братской» помощи Москвы население страны, которой эта помощь была оказана, стало жить лучше. Хуже – полно. То есть всегда
За пять дней до большой войны на корейском полуострове, 20 июня 1950 года в Московском концертном зале имени Чайковского выступают артисты Пхеньянского художественного театра (Корейская народная демократическая республика). Событие не рядовое. Газета Известия на следующий день сообщает: «С большим успехом были исполнены «Кантата о Сталине» А.В. Александрова и «Песня о вожде корейского народа Ким Ир Сене». Репертуар знаковый.
Последние три года жизни советского вождя Сталина пройдут под одной звездой. И имя этой звезде «гражданская» война в Корее 1950-1953 год.
Конечно же, ни одной строчкой, ни одним звуком пропагандисты Кремля не упоминают, что нет никакого Ким Ир Сена, вождя КНДР, а есть капитан советской армии Ким Сон Чжу. Имя, и пристойную легенду «прославленному партизану Ким Ир Сену» сочинили и раскрутили уже в Москве, после того как в 1940-ом будущий «вечный президент», обосновался под Хабаровском, в пехотном училище.
Ким женился в Советском Союзе. Советские офицеры называли его жену Верой. В феврале 1942 года у него родился сын, который на русский манер именовался Юра (будущий Ким Чен Ир). Второго сына назвали Александром. Но мальчик в три года отроду, утонул. Еще через два года скончалась «Вера».
Жуткая закономерность: во все страны, куда входила Москва, следом за ней тянулась бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости
В августе 1945-го молодого Кима привезли из Москвы в Пхеньян. Переодели в форму офицера советской армии и назначили «национальным вождем». С ним было около 40 корейских "партизан". Все в форме советских солдат. Вежливые, зеленные человечки, с раскосыми глазами, примерно такими же какие сейчас моргают из дула танка в районе Дебальцево.
Так Москва стала готовить «гражданскую» войну в Корее. Ну что-то вроде свержение сеульской хунты, во главе с «фашистом», избранным на выборах, Ли Сын Маном. Ему досталось разгромленное японцами государство, в котором были огрызки деморализованной армии, и абсолютно не было ни одного самолета или танка. В отличии от севера, куда Москва перебросила мощный арсенал легкого и тяжелого вооружения.
После Второй мировой войны корейский полуостров был поделен между севером, со столицей в Пхеньяне, и югом - столица Сеул. С прозападным лидером, выпускником Гарварда Ли Сын Маном по одну строну, и просоветским Ким Ир Сеном, с его единственным в жизни университетом – кружок марксизма -ленинизма. Обе страны не признавали друг друга.
Никита Хрущев, будущий председатель Совета министров СССР и первый секретарь ЦК КПСС вспоминал, как Ким Ир Сен телеграммами, да и при личных визитах в Москву, уговаривал Сталина «прощупать Южную Корею штыком».
Он убедил Сталина, что народ на юге только и ждет помощи, чтобы восстать против антинародного режима. Короче, «Сталин, приди и спаси нас».
Китайский руководитель товарищ Мао Цзедун убедил Сталина, что американцы не вмешаются в конфликт, и что если только тот пожелает Сеул станет легкой добычей Ким Ир Сену (то есть Москвы). Сталин дал добро. Но военное участие СССР в этой авантюре должно было быть скрыто. Исключительно гражданская война трудового народа, против … ну сами понимаете против кого - хунты, клики, империалистов, фашистов, карателей, редисок.
25 июня 1950 года семь дивизий Ким Ир Сена при поддержке ста пятидесяти советских танков Т-34 атаковали юг, и за четыре дня взяли Сеул.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна (речь была перепечатана в газете Известия от 14 сентября 1950 года)
«Ныне правительство КНДР осуществляет свои полномочия уже не только в северной части нашей республики, но также на всей территории Южной Кореи. В освобожденных районах восстановлены подлинные органы народной власти – народные комитеты».
Не буду описывать ход войны. Об этом можно прочесть в исторической литературе, открытых источниках. Чаши весов многократно колебались то в одну, то в другую сторону. Остановлюсь на моментах, которые теперь особенно дорогие украинскому сердцу.
Итак, Владимир Путин, ой, извините, Йосиф Сталин и министр иностранных дел Сергей Лавров (еще раз извините, Андрей Вышинский) приказывают советскому представителю в ООН Якову Малику (Чуркин 20 века), бойкотировать заседания Совета Безопасности.
Малик, на правах представителя великой державы, имел право накладывать вето на любую резолюцию ООН, с которой СССР не был согласен. Когда же он по приказу сверху покинул зал заседаний, Генеральная Ассамблея приняла резолюцию, которая признала целесообразным ввести войска ООН для обороны Республики Кореи от международной агрессии. Так американские войска получили право высадиться на горящий полуостров под флагом ООН.
Из сентябрьского выступления Ким Ир Сена на радио Пхеньяна
«Американские агрессоры пытаются прикрыть свои агрессивные действия флагом ООН, основываясь на незаконном решении Совета безопасности, принятом без участия представителей Советского Союза. Для оправдания своего агрессивного нападения на нашу родину, вооруженные американские интервенты называют наш народ, поднявшийся на защиту свободы, независимости и чести своей родины, «агрессором».
Пока «ополченцы» Ким Ир Сена на советских танках колесили по Сеулу, советская общественность, за неимением фейсбука, голосила в прессе, строчила «посты» в «социальных сетях» того времени в газеты Известия, Комсомольскую… Пионерскую…. И просто Правду.
Советские разжигатели мира – официально, месяц спустя 22 советских летчика -истребителя получили на войне в Корее звания Героев СССР. Там же СССР потеряли 335 самолетов и 200 летчиков.
За три года война полностью разрушила экономическую, политическую, общественную жизнь полуострова. Закончилась она стремительно, всего через три месяца после смерти Сталина (я ни на что не намекаю).
Юг и Север зажили своей собственной жизнью. К концу 1950-х Ким Ир Сен расправился с инакомыслящими в Трудовой партии. В июле 1961 он посетил Москву и Пекин, где подписал договоры о дружбе, сотрудничестве и взаимопомощи. США подписали договор о взаимной обороне с Южной Кореей еще в 1954 году.
Ким Ир Сен поставил абсолютный рекорд – он единолично управлял Северной Кореей почти полвека. С того момента, как в 1945 году капитана советской армии Ким Ир Сена советские танки доставили в Пхеньян, и до самой смерти в 1994 году.
В принятой после его смерти конституции 1997 года Ким Ир Сен назван «вечным президентом республики». Затем власть перешла его сыну Ким Чен Иру, после -- его внуку Ким Чен Ыну, который правит в стиле своих отцов и поныне.
КНДР – самое закрытое и одно из беднейших государств мира, с широко сетью концлагерей, выживающий исключительно за счет гуманитарной помощи (которая в том числе приходит из США, Японии, Южной Кореи). ВВП – $ 12,3 млрд - № 118 в мире (ВВП на душу населения - $ 583). Качество жизни в широкой сети концлагерей не поддается измерению.
Южная Корея за последние полвека превратилась в азиатского тигра, в одну из самых передовых и инновационных государств планеты, обеспечив свою узнаваемость такими транснациональными брендами как Samsung, LG, Hyundai, Kia Motors и т.д. ВВП страны $ 1,3 трлн - №15 в мире. (ВВП на душу населения – $ 26,5 тыс – 32 результат)
Послесловие:
Такова действительность. В истории нет и не было примеров, чтобы после «братского» вторжения, (помощи Москвы), хотя бы одна страна в мире стала жить лучше прежнего. Да что там лучше, нет примеров, чтобы стало не хуже.
Жуткая закономерность: все страны, куда входила Москва, следом за ней тянется бедность, сужение гражданских свобод, консервация отсталости. В самых запущенных случаях гуманитарная катастрофа.
Новейшие истории Северной и Южной Кореи, как Западной и Восточной Германии, Израиля и Египта, (Венгрия – 1956, Чехословакия – 1968, Польша – 1981) Молдовы и Приднестровья, Хорватии и Сербии, Грузии и Абхазии – это все иллюстрации к атласу русского мира. Сейчас в него пытаются вклеить еще три странички – ДНР/ЛНР и Крым. Думаете этот эксперимент станет исключением из правил?
Если кто-то знаете исключения из этого правила, куда вошла Московия и там стало лучше, или по крайней мере не хуже, напишите об этом уникальном случае в комментариях. Я такой пример не нашел.

Кто такой Михаил Саакашвили?

Михаил Саакашвили -- это феномен-реформатор, Богом данный Грузии для возрождения страны после периода ордынского пепла. На выходе его президентского срока (2004-2013) грузинская нация получила новую страну, европейского образца.
Грузия вновь появилась на политической карте мира спустя 100 лет в ряду цивилизованных стран.
Ниже приведены доводы, на основе которых станет ясно, какого масштаба эта личность.
1. Михаил Саакашвили вернул юрисдикцию над Аджарией и Батуми. До него это был регион подобный Абхазии и Южной Осетии.
2. За 8 лет его президентства бюджет Грузии вырос в 11 раз, несмотря на значительное снижение налогов.
3. Госдолг Грузии в процентах от ВВП заметно снизился.
4. ВВП на душу населения вырос в 4 раза.
5. Пенсии за этот же период увеличились с 10 до 100 долларов, а средняя зарплата превышала 500 долларов. Курс лари за 8 лет правления Саакашвили укреплялся, а
доллар дешевел с отметки в 2,2 лари за доллар при Шеварнадзе, до отметки в 1,6 лари за доллар.
6. Население Грузии получило стабильное электричество в розетках, газ и хорошие дороги. При Саакашвили начали строительство 16 новых ГЭС, часть их них ввели в строй и страна из импортера электричества, превратилась в экспортера.
7. За тот же период количество туристов увеличилось с 400 тысяч человек до 5 млн.
8. Некогда одна из самых коррумпированных и преступных стран, Грузия полностью избавилась от этих проблем. Доверие к полиции составляло 97%, про взятки население Грузии попросту забыло, а по преступности Грузия была признана самой безопасной страной в Европе.
9. Сокращена лишняя бюрократия. Построены и реализованы Дома Юстиции, где вас обслуживают по системе одного окна. Налоги упрощены и снижены, инвестиции составляли до 20% от ВВП. В тот период Всемирный Банк назвал Грузию «Страна-реформатор №1».
10. В 2006 году Орда, возмущенная реформой и демократизацией Грузии, ввела эмбарго по ряду направлений, но ВВП Грузии не упало, а даже выросло.
11. В 2008 году красная Орда снова пошла войной на Грузию и Грузия приняла бой, отстояв свободу и независимость. Саакашвили удалось получить поддержку демократических стран, как дипломатическую, так и материальную.
12. Михаил Саакашвили развернул огромную стройку в Батуми, превратив его в один из лучших курортов Черного моря. Город отстраивался практически с нуля.
13. В Грузии внедрена инновационная программа здравоохранения. По всей стране было построено около полторы сотни новых, оборудованных современной техникой, больниц и введена страховая медицина. Восстановлена из руин государственная система скорой помощи.
14. Существенно реформирована система школьного образования. Построено около тысячи современных школ. Первоклашкам выдаются планшеты. 65 тысяч деток обслуживаются школьными автобусами.

Миша спас Грузию, он ее сделал. И как бы сейчас не старалась пророссийская власть притормозить развитие и движение в Европу, вернуться в коррупционное болото уже невозможно. Грузия уже вырвалась далеко вперед и временная власть реваншистов, угодных Орде -- это остаточный насморк после выздоровления.

Світлина від Valentyn Melia.

К портрету Юлии Тимошенко.



 Когда-то, не так давно, несколько лет назад, известный украинский философ от политики Дмитрий Выдрин обозначил основную, на его взгляд, проблему Юлии Тимошенко. Он сказал, что ей надо постареть. В его понимании это подразумевало то, что ей надо стать мудрее, взвешеннее и компромиснее. Честно говоря, на тот момент, я с ним согласился. Мне казалось, что это именно то, что нужно для того, чтоб перейти ей на другой, более качественный политический уровень.
После этого был суд. Все помнят этот суд, когда полстраны считало, что ей необходимо встать перед безусым подлецом Киреевым, который, тем не менее, считался судьей, а полстраны считало, что вставать перед украинским судом, в его нынешнем опущенном состоянии не стоит. У меня тоже были в тот момент 
смешанные чувства. Я не знал для себя ответа на этот вопрос.
Она не встала. И получила 7 лет. Я думал - все.
Сколько раз, находясь возле колонии, а потом и возле больницы, наблюдая все то, что происходило с ней, думал - это ж какую силищу надо иметь, чтоб вот так взять, плюнуть на всю свою жизнь и не встать. А потом сесть. Надолго и без всяких дальнейших перспектив. Столько грязи, издевательств и унижений, наверное, не выдержал бы ни один публичный политик. И я опять думал о том, что это все. Выйдет, уедет, и все о ней постепенно забудут. Не уехала.
Потом, перед президентскими выборами, я ее видел в аэропорту, когда она ночью прилетела в Харьков. Маленькую, хромающую, с низким рейтингом (олигархи постарались), абсолютно без шансов победить в насквозь пронизанной коррупцией стране на президентских выборах. И в очередной раз я подумал, что этот ожидаемый проигрыш ее добьет. Проиграет и не подымется.
Проиграла. И ушла в свою внутреннюю страну, назвав это реформированием партии.
Последние эфиры с ней я смотрел очень внимательно и понял, что неправ был Выдрин, оказалось, что он сам пошел на компромисс с собственной совестью. Не нужно ей стареть. Ее просто нельзя представить тихой, спокойной, взвешенной и компромиссной. Иначе она потеряет себя. Она Гурченко в политике. Она всегда девочка. Вечно молодая, дерзкая и решительная. И другой ее представить просто невозможно.
И не нужно ей было вставать в суде. Вот как только она бы встала - то ее бы не стало.
Один мудрый человек, наблюдая видео того, как ее вывозили в автозаке из Печерского суда, сказал мне:
- знаешь, чему больше всего завидует сейчас Янукович?
- чему – спросил я.
- за ним так бежать никто никогда не будет...
Она мобилизовалась. Она пришла в себя. Я не знаю, изберет ли ее президентом народ или станет она хотя бы премьером, но жаль упущенного времени начала реформирования страны.
Я знаю одно. Она станет той щукой, которая не даст ни одному президенту в Украине спать спокойно. И знаю то, что компромисс с ней, в ущерб стране, невозможен в принципе. Как бы кто не старался. Такой она человек и другой уже не будет, да и не надо. Каждому свое.
Она снова в форме. Она снова в большой политике. А этих нескольких лет заключения сегодня уже и не видно. Их не было. И снова с экранов звучит ее звонкий голос лидера, как и в недалеком прошлом.

  Юрий Чевордов.

Барельєф Архистратига Михаїла: хто відповідатиме за паплюження?


Довідка: Архистратиг Михаїл - унікальна реліквія, пов’язана із діяльністю київського магістрату. До 1811 року розташовувався на будівлі київської ратуші, в якій відбувались засідання міського магістрату. Під час пожежі в 1811 році реліквія була врятована від вогню. З 1982 року експонат тимчасово зберігається у Музеї історії міста Києва. Висота барельєфу - 2м. 60 см.


У певний період часу правління нині існуючих псевдоеліт, котрі на вістря поставили не збереження країни та її історичних пам’яток, а власне збагачення через усілякі оборудки, котрі можуть дати можливість отримати ґешефт, в країні почали занепадати певні галузі, в тому числі і музейна. А потому – пішли скандали, коли стало відомо, що деякі твори мистецтва підмінювали копіями, а оригінали – зникали у небуття.

Тож, коли з’ясувалось, що барельєф захисника Києва «Архангела Михаїла», що ще за радянських часів у 1982 році було передано Національним музеєм історії України (на той час - Державний історичний музей УРСР) до Музею історії Києва, наразі суттєво відрізняється від фото, як його було зафіксовано до того, як його передали, постало абсолютно логічне питання: з якого дива так сталось? Представники Музею історії Києва зміну зовнішнього вигляду пояснювали реставрацією. Проте в усьому світі реставрація - це сукупність рятувальних, відновлювальних і консервативних засобів відносно творів мистецтва (від ювелірства - до архітектури). А той об’єкт, що виставлено в Музеї історії Києва, суттєво відрізняється від об’єкту, який йому передавали.

Коли ж журналісти почали цікавитись питанням, як так склалось і чи, часом, не підмінили сам експонат, виявилась дивна річ: на співпрацю з журналістами пішли лише у Національному музеї історії України, відповідаючи на запити згідно закону, а от Міністерство культури України та дирекція Музею історії Києва – дали зрозуміти, що на співпрацю не готові. І це за умови, що їм ставили логічні і вмотивовані питання. Зокрема: де знаходяться усі три реставраційні паспорти, якщо реставрація таки відбувалась?

Щоб розібратись з питанням справжності експонату, було зроблено велику кількість запитів та вивчено чималу кількість документів. Але, з іншого боку, лишень преса почала цікавитись ситуацією з барельєфом, Музей історії Києва без згоди з реставраційною радою Національного музею історії України (якому експонат належить) терміново влаштував технологічну експертизу для доведення автентичності експонату, неначе бажав спішно замести сліди.

Тож, згідно з листом 060/37 від 13.02 17 року співробітники наукового відділу фізико-хімічних досліджень Національного науково-дослідного реставраційного центру України у квітні 2017 року були змушені провести експертизу і потім, за результатами хіміко-технологічного дослідження музейного предмета кінця 17 сторіччя барельєфа Архистратиг Михаїл, зробити заключення, аби довести, що барельєф, що наразі зберігається в Музеї історії Києва, є справжнім.

Подібне ще більше насторожило і, звісно, захотілось ознайомитись з висновками експертизи та експертів, а також поговорити з паном Марченком, котрий і брав участь у тій славнозвісній експертизі.

При зустрічі пан Марченко підтвердив, що реставрація і справді відбувалась у майстернях лаврського музею. Також він розповів, що на той період часу дозвіл на реставрацію надавали представники департаменту культури м. Києва, проте зазначив, що групі під його керівництвом дістались «чорнові» роботи, а от сусальним золотом покривали не у цих майстернях. І, що цікаво, він зазначив, що як реставратор по металу настоював на відновленні поліхромного покриття, проте було прийняте інше рішення, що сьогодні і не дивно, адже, як також він розповів, що на той період часу майстерні очолював славнозвісний українофоб Вакуленко, фото якого є в Інтернеті, і де видко, що ця особа вважає себе таким собі барином, для котрого золото - то визнання величі, та який у літку 2017 року зірвав перейменування музею російського мистецтва, та котрий співпрацював з Табачником, а також прославився багатьма іншими негативними вчинками. Так от, зі слів пана Марченка, на той період часу базікали, що начебто було утворено такий собі трикутник, коли в реставрації експоната (тобто в майбутньому покритті золотом) брала участь приватна структура, котра була між департаментом культури Києва та Музеєм історії Києва.

Представники Музею історії Києва не вважали за потрібне відповідати журналістам на всі журналістські запити. Так, відповідь прийшла лише на один, де представники музею повідомляли, що «екземпляр реставраційного паспорту музейного предмету, що зберігався серед службової документації Музею історії міста Києва в приміщеннях Українського Дому (Хрещатик,2), був втрачений під час подій Революції Гідності 2014 року разом з частиною документації та музейними предметами. Про інші екземпляри реставраційного паспорту, а також і про місце проведення реставрації музейного предмету, нинішня адміністрація Музею історії міста Києва відомостей не має».

Але, зі слів пана Марченка, керівництво Музею історії Києва не може не знати про те, де експонат вкривали сусальним золотом, оскільки після реставрації, що проведена була в Лаврі, експонат забрали саме до цього музею.

Те, що в Музеї історії Києва редакції повідомили неправду, стало зрозуміло згодом. Вже тоді, коли після відповіді з Міністерства культури України від прес-служби надійшла відповідь на запит журналістів, в котрому, по-перше, повідомлялось, що «за наявними у Мінкультури документами, барельєф було передано на тимчасове зберігання до Музею історії міста Києва, відповідно до акту видачі від 18.05.1982 року», а по-друге, що «питання проведення реставрації музейних предметів виходить за межі повноважень Мінкультури, визначених положенням про нього, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 № 495.

Таким чином, для отримання детальної інформації щодо стану музейного предмету – барельєфу «Архангел Михаїл» редакції «Конфліктів і законів» необхідно звернутись до Національного музею історії України, у якому зазначений предмет перебуває на обліку в основному фонді».

Тобто: прес-служба міністерства підтвердила, що Музей історії Києва незаконно утримує у себе експонат, який їм було передано на тимчасове зберігання, проте відповідальність за цей експонат (що є нонсенсом) несе дирекція Національного музею історії України. Тож виходить, і рішення про реставрацію Музей історії Києва не мав права приймати без згоди Національного музею історії України.

І чи не дивина: у Музеї історії Києва, виявляється, що завгодно могли і можуть зробити з експонатом, але відповідальності за це вони – не несуть, оскільки за нього – не відповідають. Тож і не дивно, що вони організовували оборудку з покриттям експонату сусальним золотом (а ще треба підняти фінансові документи, аби, знаючи про бажання більшості причетних до фінансових оборудок чиновників збагачуватись за державний кошт, зрозуміти, чи не було афери з використанням цінного металу), але при цьому у Музеї історії Києва (як вони повідомили редакції!) не мають жодних документів про реставрацію, і як вони повідомили, навіть не знають про місце, де проводилась реставрація, та хто виконував роботи з покриття барельєфу сусальним золотом. І, звісно, не мають акту виконаних робіт.

Зважаючи на те, що прес-служба Міністерства Культури відправила редакцію до дирекції Національного музею історії України, редакція і звернулась туди за багатьма роз’ясненнями.

Згодом стало зрозумілим, що, на відміну від Музею історії Києва, в архівах Національного музею історії України зберегли і опис предмету Архистратиг Михаїл, і мають усі записи його вигляду і усі інші документи. І з’ясувалось, що директорка музею Тетяна Сосновська теж не розуміє, як може бути, що відповідальність за експонат лежить на дирекції їхнього музею, а сам предмет знаходиться в іншому. Також вона розповіла і про те, що Міністерство культури України в багатьох питаннях відмежовується від вирішення питання щодо повернення барельєфу до фондів Національного музею історії України.

Звісно, знаючи про усі скандали, до котрих нині причетні пан Ніщук та пані Мазур, які наразі ліпше будуть вирішувати проблеми забудовників, аніж культурної спадщини, розумієш, що славнозвісний анекдот про пральню та Мінкульт якнайкраще характеризує діяльність нинішнього керівництва Міністерства культури.

Проте, як вже зазначалось вище, зацікавленість журналістів автентичністю барельєфа призвела до того, що на початку цього року було проведено експертизу, з висновків якої стало видко, що барельєф Архистратиг Михаїл, що датується другою половиною 17 століття та раніше прикрашав фасад ратуші Києва Подільського магістрату, зберігається у Музеї історії міста Києва, де пам'ятка перебуває і дотепер. У 2001 році барельєф, без згоди Національного історичного музею, у котрого він знаходиться на балансі, було вирішено реставрувати. Реставрація відбувалась у Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.

Але, як з’ясувалось, «заповідник не зберігає реставраційну документацію пам'яток з інших музеїв. Після проведення консерваційно-реставраційних робіт пам'ятка разом із супроводжуючою документацією (паспорт реставрації пам’ятки, фотографії) передається до місця постійного зберігання».

Однак пам’ятку було передано не до «місця постійного зберігання», чому? Але далі у відповіді директорки лаврського заповідника ще цікавіше: «на засіданні науково-реставраційної секції рухомих пам’яток культури питання реставрації барельєфу «Архангел Михаїл» інв. № СК-269 не розглядалося у період 1999-2001. Крім того, зазначаємо, що у період з 1999-2001 у штатному розписі заповідника такий структурний підрозділ, як Лаврська реставраційна майстерня, відсутній».

Погодьтесь, що подібна відповідь – достатньо оригінальна, адже, якщо дивитися під таким кутом, то виходить, що барельєф «Архистратиг Михаїл» реставрували на території музею Лаври – нелегально, або напівлегально. Але чому? В чому інтрига?

Проте у копіях висновку експертизи, що за запитами редакції було надано дирекцією Національного музею історії України, вказано що «групою реставраторів металу під керівництвом О.І. Марченко було проведено реставрацію. У процесі реставрації згідно з рішенням реставраційної ради Центру наукової реставрації, поліхромний розпис, який прикрашав поверхню основою з лицьового боку, було реставровано, але під час реставрації не відбулось повернення барельєфу його першозданного зовнішнього вигляду, а він був замінений позолотою».

Чому так відбулось – з’ясувати не вдалось, оскільки у Національного музею історії України відсутні будь-які документи по реставрації (туди їх ніколи не передавали). А от до музею історії Києва виникли питання, адже вони вже в експертизі вказують, що для проведення цьогорічної реставрації вони посилались на документи, що були раніше. Так ці документи існують, чи ні? Якщо ні, то на яких підставах проводились порівняння і чи є вони правдивими? Якщо так, то навіщо повідомили неправду редакції про відсутність документів та інформації про реставрацію?

Але найцікавіше в тому, що, вже згідно з висновком проведення експертизи барельєфу Архистратиг Михаїл, реставрація була проведена некоректно,
 хоча експертиза і підтвердила, що основа барельєфа автентична, проте поверхня пам'ятки повністю вкрита шарами поновлення. (скрін6)

Лицева сторона суспільною позолотою з підготовчими фарбами шарами та тонуванням під колір. Зворотна сторона, укріплена каркасом, повністю вкрита захисними шарами фарби.

І звідси виникає декілька запитань, котрі правоохоронні органи повинні поставити як Департаменту культури міста Києва, так і Міністерству культури України.

Перше: чому барельєф вперто не повертають до Національного музею історії України, якщо саме міністерство стверджує, що саме ця структура несе за неї відповідальність?

Друге: хто давав розпорядження про проведення експертизи, що відбувалась в Центрі наукової реставрації Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника?

Третє: хто і на якій підставі приймав рішення про зміну зовнішнього вигляду експонату та наполіг на покритті його золотом, а не на реставрації у поліхромному вигляді?

Четверте: чому представник лаврського заповідника відхрещується від проведення тих робіт і з чим це пов’язано?

П’яте: де зберігаються акти виконаних робіт, використання дорогоцінних металів і що то була за фірмочка, котра ці роботи проводила і головне - де, оскільки у Лаврському заповіднику відбувались лише роботи по металу?

Шосте: так де ж зберігаються вцілілі реставраційні паспорти від реставрації початку двотисячних, аби їх порівняти з висновками, котрі отримані вже експертизою, що проведена цього року?

А от що далі буде з історичною пам’яткою Архистратиг Михаїл? Дирекція Національного музею повідомила, що підготувала листи до усіх потрібних структур щодо того, аби чиновники посприяли у прискоренні оформлення належним чином (відповідно до вимог Міністерства культури України) документів на подовження терміну тимчасового експонування в Музеї історії м. Києва експоната основного фонду Національного музею історії України барельєфа Архистратига Михаїла.

Але лишається питання: чи притягнуть до відповідальності тих, хто вирішив сплюндрувати, а потому і спаплюжив зовнішній вигляд барельєфу? Проте і тут питання - руба, оскільки хто буде брати за комірець осіб, котрі при Табачнику давали можливість заробляти багатьом тим, хто і нині пригрітий владою?

Конфлікти і закони

В Молдове Порошенко подозревают в убийстве.

“В эфире вчерашней программы ”Politica” с Натальей Морарь я говорил о находящихся в Генеральной прокуратуре Молдовы уголовных делах нынешнего президента Украины Петра Порошенко и о том, как Плахотнюк (молдавский олигарх и политик — Пророк) приостановил их в октябре 2012 года.

Очевидно, что приостановление этих уголовных дел необходимо Плахотнюку, чтобы шантажировать президента Украины и держать его «на крючке». Сегодня, представляю вашему вниманию лишь первую часть материалов из упомянутых уголовных дел. Во избежание уничтожения улик по упомянутым делам, оставшиеся материалы я опубликую сразу после того, как завершу детальное расследование этих преступлений”, — написал Ренато Усатый в Фейсбуке сегодня утром, говоритсяна его сайте.

Вчера, в эфире программы “Politica”, Ренато Усатый сообщил, что в его распоряжении оказалась масса документов, которые содержат факты по преступлениям, совершенным Порошенко в Молдове.

«Я начну с одного документа, что является прямым доказательством того, что Плахотнюк в состоянии сегодня шантажировать и руководить Петром Порошенко, нынешним президентом Украины», — заявил Усатый в прямом эфире.

Оппозиционный политик продемонстрировал копию постановления прокуратуры от 1 октября 2012 года, которую подписал прокурор Лилиан Рудей, где «четко написано, что группа физических лиц, руководимая Петром Порошенко, а именно Петру Мадан и другие, создали ряд ОПГ, которые совершили на территории Молдовы с 1996 по 2004 год ряд особо тяжких преступлений, такие как мошенничество в особо крупных размерах, хищения, написано о том, что есть подозрения [в адрес Порошенко] и в организации убийства своего родного брата, Михаила Порошенко».

В документе указано, что по упомянутым эпизодам было возбуждено порядка 40 уголовных дел. «Здесь масса фактуры. Копии платежек, подписанных Петром Порошенко, его покойным братом, их молдавскими бизнес-партнерами, личная переписка Порошенко», — сказал Ренато Усатый.

Заметив, что «даже школьники знают, что прокуратуру контролирует Плахотнюк», Усатый сообщил, что 1 октября 2012 года все эти дела были объединены в одно, а затем это уголовное дело было приостановлено с формулировкой о якобы невозможности установить лицо, которому можно предъявить обвинения.

Как заявил Усатый, это объясняет, «почему Порошенко слушается Плахотнюка». Усатый напомнил несколько случаев, когда становилось явным влияние Плахотнюка на решения, которые принимаются украинскими властями. Речь идет и о легкости, с которой президент Молдовы Николае Тимофти и министр внутренних дел Олег Балан восприняли предложение пранкеров, звонивших от имени Саакашвили, арестовать Ренато Усатого на территории Украины, и об экстрадиции властями Украины бизнесмена Вячеслава Платона, в аресте которого был заинтересован олигарх Владимир Плахотнюк.

«Должно быть что-то, чего Порошенко очень боится. Потому что просто так выполнять какие-то просьбы, команды Плахотнюка, причем нелегальные… Я не говорю про сотрудничество между двумя странами. Значит, должна быть какая-то обязаловка Порошенко перед Плахотнюком», — подчеркнул Усатый.

Напомнив об интересах Петра Порошенко в бизнесе, связанном с кишиневским «Детским миром», шоколадной фабрикой «Букурия», стекольным заводом, Ренато Усатый также рассказал о подозрениях в адрес президента Украины Петра Порошенко в убийстве его брата и бизнес-партнера, Михаила Порошенко. Как известно, в украинских СМИ распространена озвученная Петром Порошенко версия о якобы гибели Михаила Порошенко в дорожно-транспортном происшествии. «Но молдавские полицейские, которые в те года работали, говорят, что его уже мертвым привезли в Кишинев, не было никакого ДТП», — заявил Усатый.

Ренато Усатый считает, что после 2004 года Петр Порошенко получил своеобразную индульгенцию от молдавских властей в связи с политическими обстоятельствами и некоторыми хлопотаниями.

«В пояснительной записке, которая скорее всего, нашего СИБа, они пишут, что Порошенко в 2004 году стал секретарем Совета безопасности Украины, стал ответственным за Приднестровье с украинской стороны, и он тогда Воронину поставил условие, вы там прекращайте всю эту суету в Молдавии, потому что нам как-то надо сотрудничать», — сообщил Усатый. По его словам, все эти дела в 2004 году были переданы в Центр по борьбе с коррупцией, где и были положены под сукно.

Ренато Усатый также заявил, что в новом свете начинают выглядеть обстоятельства, связанные с давним преступлением, жестоким и шокирующим убийством целой семьи в Кишиневе. Речь идет о семье бизнесмена Константина Шупарского, который был зверски убит топором вместе со своей женой и дочерью, вероятной наследницей акций «Gemini», в которых был заинтересован Петр Порошенко и которые затем перешли к нынешнему президенту Украины.

«Это из материалов уголовных дел и некоторых пояснительных записок, которые составлялись на имя Владимира Воронина. Я так понимаю, что Владимир Николаевич Воронин многое может рассказать про эту историю», — заметил Усатый. Он пояснил, как получил доступ к этим материалам: «Есть люди сегодня в стране, которые не согласны с тем, что покрывается тот или иной правовой беспредел».

«Я нашел в интернете все заявления Порошенко о его бизнесе в Молдавии, он там от всего открещивается, отказывается, что это был бизнес моего покойного брата. А я же вижу на платежках, у меня есть расписки, у меня есть копии, у меня очень много материалов», — заметил Усатый.

Оппозиционный политик заявил, что в ближайшее время опубликует все материалы, которые оказались в его распоряжении и что его не беспокоят вероятные судебные иски со стороны Петра Порошенко.

«Во-первых, я их предъявлю без того, чтобы он подавал в суд, я же это не делаю ради пиара. Во-вторых, для меня важно не то, что думает Порошенко и Плахотнюк, для меня важно, что когда сменится режим, Плахотнюк уйдет на свалку истории и мы Порошенко привлечем к уголовной ответственности в Молдове. Мне неважно, что Петя предал Майдана, что Петя – великий комбинатор. Для меня сегодня Петр Порошенко – это тот преступник, который совершил преступления, в том числе на территории Молдовы. В Молдове он был замешан в убийствах, в хищениях, в мошенничестве. Пишут, что сумма ущерба только связанного с «Букурией», составила порядка 60 миллионов леев, и это еще по тому курсу».

Ренато Усатый сообщил, что опубликует документы в ближайшем времени, когда будет окончательно ясна вся картина.

«Я могу сказать, что сегодня Плахотнюк и Порошенко – один правый сапог, другой левый, который друг друга подтирают, если один попадет в болото. Все, что я вам сказал, 85-90% это уже имеющиеся документы. Сегодня я пытаюсь наладить связь с украинскими журналистами, представителями украинских спецслужб, потому что мне нужно это доработать». «Это обвинения в адрес и президента Украины, и Плахотнюка, потому что один совершил преступления, другой его покрывает. Сегодня они соучастники», — заявил Усатый.

Разработки КГБ помогли русскому гопнику оттяпать Крым



Разработки КГБ помогли русскому гопнику оттяпать Крым и ухватиться зубами за Донбасс.
Аналитик из Луганска Александр Зеленько рассказывает, что агрессия России имеет психологические корни. Феномен советского рабства земляков, которые воюют за «ЛНР-ДНР», а так же самих россиян, вкладываются в идеологию работы российских спецслужб.

В 80-е Александр Зеленько работал в КГБ. До начала АТО преподавал в Луганском национальном университете, а сейчас Зеленько — доцент кафедры Киевского национального университета им. Шевченко.
В интервью газете Александр Зеленько рассказал, как спецслужбы сеяли по свету «подрывные» зерна, якобы «антифашизма», с помощью теории «мятежевойны». Он обрисовал психотип русского ордынца.

--- Что вы думаете о гибридной войне?
--- Изобретение чисто русское. Был такой начштаба корниловской дивизии, белогвардейский полковник Евгений Месснер. Большой умница, который создал теорию «мятежевойны». Он в 20-е годы прошлого века уехал в Аргентину, в 1967 издал знаменитую книгу «Теория третьей мировой». Советский генштаб начал внедрять и разрабатывать эту концепцию в начале 80-х.
Есть понятие трех уровней сети. Мы накрываем территорию очень плотной сеткой вещания, внедряем историю и неважно – правда или неправда, но это должно повторяться. В первую очередь даем языковую матрицу. Люди должны учить русский язык – будь то Чехословакия или Йемен. Насаждаются культурная, языковая, семантическая и историческая матрицы. Должны создаваться очаги русской культуры и русского менталитета – это матрица 1 уровня.
«Русская весна» могла произойти не только в Украине, а и в другой точке влияния России. Волею судьбы я участвовал в создании этой многоуровневой системы.

--- И в чем состояла ваша работа?
--- Ну, например, вести с человеком разговор таким образом, чтобы он стал абсолютно искренним нашим продвиженцем. Мы создаем очаги культуры, вкладывая деньги в искусство и не только. Чтобы человек начал искреннее интересоваться, даем самое лучшее, не жалеем для этого денег и сил, находим знаковые фигуры. А потом на культурную основу накладываем организационные моменты. Это первый уровень.
Строительство матрицы 2 уровня – это люди, которые симпатизируют нам. Находим тех, которые учились в России -- апологеты русского мира -- те кто сам дошел и те, кому мы помогли дойти. Они становятся информационными узлами. Такой человек уже ведет информационную разведку. Причем, все в открытом режиме, все законно.
Потом на ту территорию вставляется так называемая боевая платформа – от одного человека до тысяч. Положим, вы учились в Оренбургском университете, и «заразились» коммунистической идеей. Вам говорим о том, чтобы вы создали боевую ячейку людей, которая в случае форс-мажора (Третьей мировой), будет готова защитить свою страну. Например, с португальцами говорим о португальских фашистах: «У вас же был Салазар, из-за которого 40 лет страдал португальский народ?». В каждой стране когда-то был какой-то страшный тоталитарный период, и я апеллирую к нему, естественно, заинтересовав его дополнительно. Прошу вас создать боевую группу, которая ни в коем случае не будет подвергать вашу страну угрозе. Она будет существовать на случай фашистского путча. В таком случае мы дадим вашей группе все, что вам будет нужно: офицеров, оружие, деньги, информацию – все для того, чтобы вы защитили вашу страну. Так общество становится контролируемым, и мы получаем многоуровневую структуру.

--- Какие сети работают в Украине (кроме «ЛНР-ДНР»)?
--- Могу назвать примерные цифры по российским информационным узлам и боевым платформам в Киеве. Тут от 4 до 7 тысяч информаторов российских было в 2015 году, а боевых платформ до 5 тысяч. Примерно около 18 тысяч готовы создавать «Киевскую республику». Я общаюсь с той стороной и склонен считать, что это осторожные данные. Бывшая партийная номенклатура, чиновники, комсомольцы, профсоюзники – боевые единицы. Боевые единицы те, кто в конце 80-х уже взялся за ручку двери, ведущей в коммунистический рай номенклатуры (для них и их семей), и вдруг все рухнуло -- распад СССР… Эти 18 тысяч -- это те, кому сейчас 45-55. А еще православные МПЦ под вывеской УПЦ МП. И так далее.

--- Давайте вернемся в «ЛНР». Что произошло весной 2014-го?
--- В первых числах мая 2014 года луганские милиционеры обратились к Киеву: мы, луганская милиция, защищаем Украину (11 райотделов были готовы с оружием защищать Украину), а вы прощаете нам экономические преступления, совершенные за время службы – контрафакт, контрабанду, теневые схемы… Они тогда имели страх перед Майданом – думали, что Майдан что-то будет менять, и они вышли с таким предложением к Киеву. Но новая власть не стала обсуждать этот вопрос, и они все перешли на сторону «ЛНР». А 14 мая появилась «Луганская республика».
В каждом райотделе Луганщины были российские агенты, задача которых – придумать незаконную схему хорошего заработка для 50 сотрудников, чтобы весь райотдел богател, но при этом, способы заработка целого райотдела агентами документировались с целью дальнейшего шантажа.
В городе Свердловске (Луганской области) на 8 марта 2014 года таможенники и пограничники заказали для своих жен и любовниц столько украшений, что их микроавтобусом пришлось отправлять. Откуда деньги? Через границу в феврале шла различная военная техника, естественно, вместе с российским подразделением, за которую они получали «премиальные». Например, три тысячи долларов они получали за каждый российский танк. Даже «грады» стояли в маленьких селах Луганщины.
Киев знал все. Погранцы и таможня получали свой процент, и Литвин (глава Госпогранслужбы Украины Николай Литвин, который до 6 октября 2014 года отвечал за «контроль над границей» с РФ), получал свое с каждой установки «Град», с каждого танка и с каждого «Камаза» с вооружением.

--- Почему русским не стыдно красть чужие земли?
--- У них нет имущества, нет права собственности, и включается психологический механизм проекции: если я не имею собственности, то и вы не имеете. Поэтому не украл Крым у нас Путин, а взял. Они — ордынцы. Ордынец – это продукт эволюции особого типа. Не нужно забывать, что с 1238 года, двести лет, нынешняя Россия называлась Золотая Орда. Государственный язык у них был уйгурский (тюркский), поскольку тюркские народы составляли большинство – наследие хана Батыя, разделившего всю территорию на 14 улусов.
Социопатическая установка ордынца гласит: я уважаю сильного, сильный берет свое, а кто начинает разбираться, галдеть о справедливости — тот слаб, а слабость не заслуживает уважения. И этот экспансивный тип изменить невозможно.
Они получают удовлетворение от захвата чужих земель, но не от возделывания. Сосед для ордынцев может быть или врагом, который еще не подчинен, или рабом — так русские смотрят на соседей.
Паритет для них невозможен, равноправие для ордынца означает неопределенность. Так, что бы никто никого не угнетал — не получится, ведь иначе не определить, кто из нас старше, кого слушаться и кому повиноваться. Состояние агрессии – нормальное состояние ордынца. Они говорят, что любовь, доброта – это сопли и слабость, а сильный должен завоевывать. Вот так и получается, что ордынцы избирают президентом не строителя процветающей страны, а гопника.
В XV-XVII столетиях Орда во главе с гопниками-царями отобрали в Украины Псковскую, Новгородскую, Смоленскую земли. А в ХХ столетии, во главе с очередными гопниками, Лениным и Сталиным украли в Украины Кубань, Ставрополье, Восточную Слобожанщину (современная Курская и Воронежская области — клин простирался на 250 километров). А уже в XXI столетии гопник Путин украл Крым. Орда не имеет никаких исторических корней в цивилизованной Европе. А историю свою сфальсифицировали.
У нас часто путают легизм (верховенство закона) и гражданское общество (верховенство права). В чем отличие? Если мы говорим, что закон превыше всего, закон суров, но это закон, плох он или нет, но он основа государства – это легизм. Легизм изобретено в Китае — получается, вроде бы, сильное государство, а в нем никчемные граждане. В итоге законотворцы доводят государство до некомфортного состояния граждан в нем.
Западная же цивилизация пошла по другому пути – право на достойную жизнь, право на свободу, право на собственность – это основные права. Закон — это инструмент, который им служит. И если бы у нас, в Украине, было правовое государство и правовое общество, то закон, ущемляющий права граждан не был бы возможен.
Ордынец – продукт эволюции, для которого слово сильного, слово хозяина является превыше всего, а права значения не имеют.
Мы с вами (украинцы) — часть индоарийской расы, являемся европейцами. Секрет в том, что в генетическом плане нет понятия славяне. Кстати, россияне к славянам не относятся, они ближе к тюркам. Вот мы с вами являемся ближе к полякам, чехам, литовцам, итальянцам генетически, но не к русским и это уже доказано.

--- А что, по-вашему, нужно делать в нынешней ситуации?
--- Наследники Орды уважают только силу и сильных. Пришло время избавиться Украине от российской пятой колонны у власти, которая в союзе с оккупантом. Украинцам нужно на своей территории перестать прятать голову в песок и отстаивать право на достойную жизнь. Когда придет патриотическая власть, у нас появится национальная идея -- фундамент, который сцементирует нацию. Появится патриотический стержень, платформа и слабый потянется к сильному. А на нынешнем болоте с антиукраинской властью, построить что-то невозможно. Присоединять оторванные территории без фундамента для опоры -- безумие.
Власть Украины подписала предательские Минские соглашения, отвела войска, первая запросила мира и ведет себя, как укушенный щенок, поджавший хвост.
Безусловно, при новой власти Украина сможет разломать этот патологический союз с агрессором, сцементировав Украину. Давайте определяться — кто с кем. Потому что любить агрессора может только предатель и любить боевиков-убийц не получится.
Пока еще, к сожалению, у нас феодальное государство, но точка бифуркации появилась – начала, наконец-то, формироваться нация. Процесс пошел.
2017.

Батуринська трагедія -- злочин московитів.



Знищення Батурина разом із цивільним населенням військами Московії за наказом Петра І, що відбулося у 1708 році, було варварською трагедією не тільки українського, а і міжнародного рівня.
Відомий чернігівський історик Сергій Павленко так окреслював масштаби цієї катастрофи: «жертвами погрому 2 листопада 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7 тис. військових, разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків». Дослідник, як і його колеги, також докладно вивчили нищення московською Ордою, які були православними християнами, але спалювали батуринські церкви і вбивали жителів, теж православних християн, що там ховалися. Приймаючи християнство, Московія залишилася варварською країною і на той час не належали до Европи.
Власне факт злочину спочатку визнавали й самі його організатори, і нічого злочинного у знищенні мирного люду не бачили -- звичайна практика державної політики "головорізів".
Інше ставлення до цієї катастрофічної події було у європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Ч. Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав, що «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі».
Загартований у походах і війнах шамбелян (придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік, залишок жінок поцупили. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант, родом прусак, був взятий, з ним гірко вчинили».
Як писав Микола Маркевич, український історик (XIX ст.): «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами. Військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсіялось по домівках і не розбираючи, всіх підряд, винищували мирних громадян, не пощадили ні жінок, ні дітей. Вчиняли найжорстокіші катування -- живих четвертували, колесували, на палю садили. Вигадували нові методи катування, які приводили просто в жах».
За свідченням шведського історика Фрікселя, Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.
Французькі часописи того часу Батуринську трагедію висвітили під такими заголовками: «Страшна різня», «Руїна України», «Жінки й діти на вістрях шабель». «Газет де франс», «Летре гісторік» та інші газети сповіщали про факт практично однаково: «Всі мешканці Батурина без огляду на вік і стать вирізані. Москалі застосували нелюдські, хижацькі звичаї. Україна купається в крові. Меншиков вживає засоби московського варварства».

Отже, ще для Європи XVIII cт. такі злочини як Батуринська різанина однозначно вважалися військовими злочинами, злочинами проти цивільного населення, злочинами проти людяності, хоч і термінів таких ще не існувало. Вони з’явилися тільки у XX ст. після приголомшуючих звірств комуністів, нацистів та їхніх послідовників.
Комуністи, «гідні» спадкоємці Орди, не зупинялися ні перед чим для утвердження і збереження своєї влади. Це й гарматний розстріл Києва Муравйовим у лютому 1918 року, коли Київ був просто усіяний загиблими і дапі масштабні розстріли "непокірних" українців, і багато інших подібних злочинів.
Вірний ленінець Володимир Затонський у спогадах так описував побачене в лютому 1918 році у Києві: «Ми увійшли у місто: трупи, трупи й кров…Тоді розстрілювали всіх просто на вулицях. Я сам мало не загинув. Серед білого дня мене один із наших патрулів зупинив. Я йому показав посвідку члена Українського Уряду, написану мовою українською, з печаткою Всеукраїнської Центральної Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Та й тут же таки, мабуть, були б і розстріляли, – тоді ж такі злочини просто на вулиці робилися, – на щастя, у кишені був другий мандат – члена Раднаркому РРФСР за підписом Ілліча».

74 роки комуністичного режиму коштували Українському народу біля 20 мільйонів життів. Вони не були випадковими -- винищення українців було системним. Ще у тому ж 1918 році Володимир Ленін повчав такого ж злодія Льва Троцького: «Якщо правильно повідомлено мені, що ви маєте повну можливість артилерією знищити противника. По-моєму, не можна жаліти міста і відкладати довше, бо необхідно нещадне винищення». Його наступник Йосиф Сталін пішов ще далі і застосував голод як зброю.

Сучасна Російська Федерація продовжує сталінські традиції, нічим не гребує у злодійських спробах підкорити Україну, поставити на коліна. Надавши коридор відступу українським добробатам з Іловайська, по-бандитськи розстріляли їх. У свій агресії проти нашої держави знову практикується нищення населених пунктів з мирними жителями. Згадайте ракетно-артилерійські обстріли Щастя, Маріуполя та багатьох інших містечок, сіл Донеччини, знущання, пограбування, вбивство цивільного населення.
І не дивно, що російська Орда також чинить злочини і у Сирії.
Батуринська трагедія нагадує, що російський агресор за останні сторіччя анітрохи не змінився. І тільки сильна армія потужної єдиної і консолідованої держави Україна є гарантом нашої безпеки і майбутнього. А Захід має нарешті зрозуміти, що міжнародними зусиллями агресора необхідно рішуче зупинити.

Судова реформа? Ні, не чули! Судові рішенняне указ владі Полтави

Судова реформа? Ні, не чули! Судові рішення не указ владі Полтавщини

 За понад три роки, що минули з часу Майдану та революції Гідності, відбулося безліч розмов і спроб щодо реалізації судової реформи в Україні.  На зміни до Конституції та законодавства в цій сфері покладаються великі надії, хоча викликає стурбованість запровадження монополії адвокатури на представництво в судах, обмеження гарантій гласності судочинства та відтермінування на 3 роки можливості ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

За даними Центру інформації про права людини, серед проблем у судовій владі українці бачить корупцію (94%), залежність суддів від політиків та олігархів (80%), ухвалення замовних рішень (77%), кругову поруку в системі правосуддя (73%),  невиконання судових рішень (90%), а крім того, складність, незрозумілість і заплутаність як судових процесів, так і судової системи загалом. Зрушень в цій сфері не видно.

 На одному з брифінгів голова ВСУ Ярослав Романюк, інформуючи про результати свого візиту до Європейського Суду з прав людини (ЄСПЛ), зробив наголос на тому, що здебільшого наші громадяни звертаються до Страсбурга через невиконання рішень національних судів. За словами Романюка: "На відміну від двох попередніх років, упродовж 2016 року зросла на 32% кількість звернень громадян країн-членів Ради Європи. На 80 тис. заяв, що надійшли до ЄСПЛ, загальна кількість заяв від України становить 18 тис. 150 заяв (22,8 %). При цьому, кількість скарг українців на тривале невиконання, або взагалі невиконання рішень національних судів України та Європейського суду з прав людини склала 65%". Не дивно, що ЄСПЛ розрубив цей гордіїв вузол одним махом: передав для реагування Комітету міністрів Ради Європи понад 12 тисяч справ, які стосуються невиконання рішень національних судів в Україні.

 Через системне невиконання рішень ЄСПЛ країною-членом Ради Європи Кабінет міністрів може застосувати ст. 8 Статуту Ради Європи про виключення країни зі складу організації. Це є серйозним важелем політичного тиску, який напевне спонукає українську владу до відновлення верховенства права.

 Експерти стверджують, що в деяких окремих регіонах, таких як Полтавщина, невиконання судових рішень сягає 95%. Полтавські суди не виконують судові рішення у справах будь-якої категорії: про стягнення заборгованості чи поновлення на роботі, про відшкодування шкоди, завданої державою, чи про надання відповіді на інформаційний запит. Позивачами в таких справах виступають громадяни України, а стороною звинувачення  є органи державної, міської та обласної влади. І хоча невиконання службовою особою (чи навіть лише перешкоджання виконанню) судового рішення тягне кримінальну відповідальність аж до позбавлення волі на строк до п’яти років, ст. 382 Кримінального кодексу України є мертвонародженою, оскільки правоохоронні органи не визнають іншої підстави для реєстрації відповідного кримінального провадження, окрім як повідомлення про злочин, складене державним виконавцем. При цьому, всім відомі результати роботи і ентузіазм державних виконавців.... 

 Як з'ясувалося, Полтавська обласна та міська влада відмовляється виконувати рішення не тільки вітчизняних судових інстанцій, але і Європейського Суду з прав людини.

 За свідченнями народного депутата України Ю.Бублика, вже понад 10 років не проводяться  присуджені судами виплати громадянам, потерпілим внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, не відбувається забезпечення житлом переселенців із зони радіаційного забруднення, а також не надаються гарантовані чинним законодавством пільги, пов'язані із участю у ліквідації наслідків цієї катастрофи. 

 Рішенням Європейського суду з прав людини від 02 лютого 2012 року у справі "Онопко проти України" задоволено заяву позивачки Онопко про забезпечення її сім'ї, як осіб, потерпілих від наслідків на Чорнобильській АЕС житлом. При цьому судом вказано на довготривале провадження у цій справі трьома інстанціями, що здійснювалося близько 9 років, та зобов'язано державу Україна виконати рішення суду у розумні строки. Але досьогодні рішення Європейського суду з прав людини щодо позивачки залишається невиконаним через відсутність державного фінансування місцевими органами влади на придбання житла для пільговиків.

 В іншій справі  "Хворостяной та інші проти України", розпочатої Європейським судом з прав людини за заявами 250 ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській ЧАЕС, та постановленому рішенні від 25 липня 2013 року ЄСПЛ також вказує на порушення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, ухалених на користь заявників.

 Прикладом ухилення протягом 14 років від виконання рішення суду Полтавською міською радою є справа про примусову (за рішенням суду) передачу на баланс міста житлових будинків на вулиці Харчовиків, 29/1, 31 у Полтаві. Після банкрутства бавовнопрядильної фабрики в 2003 році за рішенням Господарського суду вони мали бути передані на баланс міста. У 2014 році Полтавська міськрада ухвалила відповідне рішення, яке так і не виконала. 31 березня 2015 року суддя Полтавського окружного адмінсуду Тетяна Канигіна задовольнила позов міської прокуратури. Бездіяльність міської ради була визнана протиправною, відповідача зобов’язано прийняти будинки на баланс. Зараз справа знаходиться на розгляді в касаційній інстанції. При цьому Державна виконавча служба Полтавської області двічі оштрафувала Полтавську міськраду: 6 січня 2017 року з неї було стягнуто 5 100 гривень, а 31 січня 2017 року – 10 200 гривень. Далі державний виконавець вніс подання до правоохоронних органів щодо притягнення посадових осіб Полтавської міськради до кримінальної відповідальності. Але Полтавська міськрада вважає дії виконавчої служби незаконними та оскаржила накладені штрафи у судовому порядку.

 Найграндіознішим та безпрецедентним є  ігнорування Полтавською обласною радою та департаментом охорони здоров'я Полтавської області 8 (восьми!) судових рішень вищих судових інстанцій України щодо поновлення на роботі Тетяни Максимівни Жабо.  Історія про звільнення та поновлення Тетяни Жабо вже стала притчею во язицех для місцевих ЗМІ. А сама пані Жабо стала місцевою героїнею, яка спромоглася самотужки зробити виклик безжальній Системі.

 Звільнення Т.М.Жабо відбулося згідно розпорядження голови Полтавської обласної ради № 97 від 21.05.2015 року "Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи" у зв’язку з закінченням терміну дії трудового контракту, незважаючи на те, що контракт є безтерміновим. Підставою для звільнення стало бажання керівника департаменту охорони здоров'я Полтавської обласної ради В.П.Лисака  поставити на цю посаду "зручну" людину. 

 Протягом трьох останніх років Т.М. Жабо та її адвокати неодноразово довели і продовжують доводити в судах, що її звільнення є незаконним. За цей період було винесено 8 (!!!) судових рішень, проголошених Іменем України, які брутально ігноруються органами державної влади та правоохоронними органами. 

 Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області №545/1491/15-ц від 17.09.2015 року Т.М. Жабо було поновлено в посаді головного лікаря Полтавського обласного Центру МСЕ. 14.01.2016 р. рішення набрало законної сили та в подальшому залишено без змін. Законність рішення суду підтвердили не тільки суди апеляційної та касаційної інстанцій, але й сесія Полтавської обласної ради рішенням від 29.01.2016 р. № 49. Але поновитися на роботі їй так і не вдалося.

 Більше того, намагаючись втримати свої позиції та зберегти власні інтереси у структурі  Полтавського обласного Центру МСЕК, голова департаменту охорони здоров'я Полтавської ОДА в липні 2017 року вирішує в незаконний спосіб ліквідувати структуру МСЕК, де він мав поновити на роботі Т.М.Жабо. Швидше за все, ця ініціатива пихатого та впевненого в собі чиновника потягне за собою кримінальну справу.

 ПОВНА ВЕРСІЯ МАТЕРІАЛУ:

https://censor.net.ua/forum/951460/sudova_reforma_n_ne_chuli_sudov_rshennya_ne_ukaz_vlad_poltavschini