Співтовариство Стих_и

Вид:: короткий; повний

Стих_и_я

angtj

на стежині з осінню

26.09.25, 11:42
осінь сад небо сонце хмари

і як наче з шуму

рвані хмари в небі.

в суєті у тлумі

рухатися треба

та штовхатись ліктем

зліва...справа також

та тримати ліки

на випадок всякий.

...де там тії гапти -

стежку гаптувати,

болота як раптом

та залізні ґрати.

і тлумить як вітер

всі, що в тлумі, долі.

а життя як витвір,

де не грають ролей.

де живуть, існують

та гостюють люде,

здрастують, хворують,

день у алілуях.

і ці хмари в небі

білосірі в шумі

зовсім без потреби

в суєті у тлумі.

і лягають тіні

на ліси осінні,

степ, гаї...з оселі,

там, в якомусь дворі

гойдалка зі скрипом

та й з вітрами в хорі

мовить в небо хрипло.

хитані дерева

плачуть листопадом... -

впало листя кревне

з гілок

в землю саду.

пахне впалим листям

(щем в душі та спогад...).

небо хмарне висне

наче Божий погляд.

......вийшов тихо з хати

на стежину саду,

щоб не заблукати

у думках безладних.

опершись на костур

йду під сонцем хмарним.

у серпанку осінь

поруч мене...гарна.

Коментарі: 0

SoDBaCH

«Гроза»

13.09.25, 00:50
вірші, мои стихи, мої вірші, стихи

У смерти будет моё лицо,

У смерти будут твои глаза,

Она придёт на моё крыльцо,

Как приходила уже гроза.

Как приходила уже не раз,

Заполоняя дверной проём,

Я здесь дописываю рассказ,

Который начали мы вдвоём.

У боли будет знакомый тон,

Я слышу голос её в груди,

Я выдыхаю церковный звон,

Я снова вижу во тьме огни.

Я снова начал писать стихи,

И так хочу их тебе прочесть,

Забыв на миг про свои грехи,

Поверить: ты ещё где-то есть.

Я так боюсь тебя не найти,

Когда увидит мой мир закат,

Узнать, что было не по пути,

И не вернуться уже назад.

С душою чистою, как слеза,

Я вновь надену твоё кольцо,

У смерти будут мои глаза,

У смерти будет твоё лицо.

Коментарі: 1

SoDBaCH

«Танцы»

16.07.25, 03:13
вірші, мои стихи, мої вірші, стихи

В белом танце, неуклюже,

Мы вальсируем по лужам,

Меж подсолнухов и лжи,

Словно в дымке… миражи.

Тени, лампы, штукатурка,

Вдох один на два окурка,

Плачут ночью фонари,

Не всегда… лишь до зари.

Потолки, кровать и окна,

Ветра тонкие волокна,

Намотались на ладонь,

Разорвутся… только тронь.

Шаг за шагом, тихо в след,

Где гуляешь, мой рассвет?

Муравьи бегут по коже,

Жаль… им это не поможет.

Воздух, влага, ночь, дожди,

Звёзды шепчут – подожди,

Хлопает луна в ладоши,

Жизнь течёт… неси калоши.

Танцы, слёзы, лёд и стёкла,

Мы тонули, ты промокла,

Мы кружились, небо пело,

Я упал… а ты взлетела.

Коментарі: 3

angtj

ентропія

15.07.25, 22:44
авіабомби, вітчизна, ентропія, небо, сьогодення

розсунути хмари видихом, вдихом... - подихом рівним.

слідкувати за тінню наче за часом,

який неспинно прямує поперед мене.

під ритми кроків своїх складати нескладні рядки

з хаотично розкиданих різнорозмірних літер.

прислухатися серця,

пульсуючих в скронях думок (ось-ось віддзеркаляться в слові).

забути пройдешнє.

з заплющеними очима неспішно ступати крізь сьогодення.

зі спогадами в сумці у лівій руці,

спиратися правою на тростину -

просуватися над хідником (усупереч гравітації).

блаженно всміхатися вирвам, кратерам, циркам від авіабомб.

іти крізь лавину куль, снарядів та мін...радіти життю.

не помічати болю, страждань, пожежі...руїну.

супроводжувати вітер веселий весни та літа поглядом суму.

замріяними очима - в обрії волі, веселками котра, в цвітінні.

вітати життя!

проминути життям в калейдоскопічному світі,

якого замкнено на себе самим собою в собі,

відділеного від світу мойого.

вбити свиню - що колосом глиняного індивіда

рохкає під талісманом (гібридна курка) на триколорі.

торкатися кроком ораної вибухами землі,

перекопаної окопами тверді, вітчизни -

яку від мене відчужують москалі вже котре століття...з глибинних років.

...пройтися отак окупованим містом.

пройтися під небом безмежної сині,

відчинити віконниці сонця

у небажанні знати,

не помічати

як призвичаївся

до незвичайного...

Коментарі: 0

SoDBaCH

«Сквозь дым»

11.07.25, 22:00
вірші, мои стихи, мої вірші, стихи

Наблюдая закаты сквозь дым сигарет

Вкус горячего кофе, следы на снегу,

Помоги мне ответить я здесь или нет,

И заметит ли мир, если я убегу?

Если стану одним с этой бурной рекой,

Утону среди света последним лучом,

Я пойму хоть когда-нибудь кто я такой,

Если жизнь – океан и ей всё нипочём?

Если всё это сон, проникающий в мир,

Пеленой устилая заботливый взор,

Почему среди сотен забытых квартир,

Я по-прежнему слышу один разговор?

Почему этот шепот живёт среди стен?

Почему его словно запомнил бетон?

Синий лёд расползается сеткой из вен,

Моё эхо опять превращается в стон.

Коментарі: 2

SoDBaCH

«Тебе більше у мене нема»

23.06.25, 23:03
вірші, мои стихи, мої вірші, стихи

Тебе більше у мене нема,

У твоєму волоссі коріння,

А нічні безтілесні створіння,

Тихо плачуть бо скоро зима.

Вони привиди наших речей,

Дивні духи померлої мрії,

Що вплітають у сон мої вії,

Для багаття самотніх ночей.

Тебе більше у мене нема,

Я тебе загубив серед неба,

Ти моя безкінечна потреба,

Без якої реальність – тюрма.

Вітер листя докупи гребе,

І танцюючи, поки є зорі,

Мені всі тут здавалися хворі,

А забрали чомусь лиш тебе.

Тебе більше у мене нема,

Ти у квітах бузкової плоті,

У словах, що зів'яли у роті,

У печалі, що завжди німа.

Ти у кожному подиху дня,

Де я знову і знову сумую,

Де будую і знову руйную,

Що накаже всесвітня брехня.

Тебе більше у мене нема,

Навіває земля холоднечу,

За вікном хтось гукає малечу,

Сподіваюсь ти там не сама.

Я пишу тобі знов через біль,

Хочу вірити – ти там щаслива,

І кричить знов душа галаслива,

Чуєш, мила? То я звідусіль…

Коментарі: 14

angtj

з настрою...

11.06.25, 13:47
гармонія, нині, пісня, світ, трелі

часто по світу мені мандрувалось...

виявилось що тупцюю на місці.

нині ж часу вже ніц не зосталось -

мізер лише для журливої пісні.

слухаю спів пташиний на ранні.

п'ю собі каву посеред саду.

день тепер кожен як наче останній...

і цьому нема ні поради, ні ради.

каву свою допиваю неспішно.

занурюю думи у чари та трелі... -

слухаю голос гармонії тиші

та відриваюсь...і світу не треба.

Коментарі: 0

Vivyenn

А ти до мене йшов по квiтах,
Що причаїлися в траві.
Робило перший подих лiто,
Щоб нагадати ми -- живі.
І серце повнилось по вінця,
Спостерігаючи твій шлях.
Де щастя посмiхалось жiнцi,
I Сонце сяяло в очах.
Духмяный вiтер вуст торкався,
Даруючи кохання смак.
Ти менi тепло посмiхався,
Хоч не було на те ознак.
Всi люди так хвилину кожну
Разом ховають вiд тривог.
Вони це роблять, доки можна,
А потiм лиш вона i Бог....

Коментарі: 68

Vivyenn

Маленький экспромт к предыдущему стихо

02.06.25, 00:09
мои стихи, экспромт

Мир горит по краям, как письмо не взаимной любви,
Как крыло мотылька, соблазненного лаской огня.
Цербер -- друг человека, он друг, как его не зови,
И порвет он любого за нас, за тебя, за меня.

Если долго и рьяно рыдать, отпустив тормоза,
Свою выпустив память из темных колючих углов.
Засияют, блистая, опять зеркала и глаза,
Чмокнет боль, уходя, и подняв на прощанье засов.

Распустились сверх меры шиповник и белый жасмин,
Как картина веселая в чопорной раме окна.
Мы летаем по дому во снах, на яву же мы спим,
Мир порой ничего, коль не думать, что это -- война.