Перемога породжує ненависть і переможений живе в печалі.
В щасті живе спокійний, що відмовився від ПЕРЕМОГ і ПОРАЗОК.
                                                                                           Будда.

Юдофіл Юрій Канигін у безглуздо-знаменитій книженції «Путь Арієв» (ст.64) пише про те, що ніхто, мовляв, ще не пояснив суті таємної боротьби старозавітного патріарха Якова (Янкеля по-жидівськи) з Богом. Це правда. Але не пояснив вcієї суті і сам Канигін. А суть у тім, що патріарх Янкель боровся не з Богом. Бо ні в уявленнях рабинів, що складали докупи біблійні міфи, ні в мовах, якими рабини тоді користувались – еллінській, арамейській, гебрейській та ін. слова і поняття Бог як не було, так і немає. «Шема Ісраєл. Адонай Елохейну, Адонай Ехад!» – ось як звучить на сучасному івриті юдейська формула звертання до їхнього ідола (Едуард Тополь, «Любожид», ст. 72-73). Де у цій формулі Бог?
Спробуймо розібратися в цьому, аналізуючи лексику формули. «Шема Ісраєл»в цій формулі перекладається як «Слухай Ізраїль». Ізраїль – це одне з імен Янкеля, яке дано йому самим Єговою. А саме ім'я Янкель належить шахраю та облудникові, що обдурив рідного батька та брата заради благо-словення на крадене первородство. Слово Янкель так і перекладається з старожидівської мови – облудник, шахрай. Тому і не варто особливо дивуватися, що ключові якості такої видатної біблійної персони як Янкель давно стали головною прикметою національного менталітету нащадків його. Але рушимо далі. Слово Ехад у вищеназваній формулі звертання означає єдиний і покликане символізувати монотеїзм релігії юдаїзму.
Але, все-таки, з ким же боровся патріарх Янкель на переправі через брід Яббок в урочищі Пенуїл? На це питання відповідає геніальний українець Іван Франко в потрясаючій праці «Сотворення світу». Цитуємо: «в різних місцях Мойсейових книг для означення Бога (!) вживаються не однакові жидівські слова». В одних оповіданнях це може бути Ельогім, в інших – Ягвег. Отже Янкель міг боротися, або з Ельогімом, або з Ягвегом, але, наголосимо ще раз, аж ніяк не з Богом. Тому широковживаний епітет Богоборець стосовно Янкеля є брехливим. У відповідних контекстах правильно було б вживати терміни Елогімоборець, або Єговоборець. Ці міркування, до речі, стосуються і терміну богообраний. Жиди можуть бути тільки ельобраними, або, правильніше, напевне, єговобраними.
Слово Адонай – у формулі звертання – відповідає нашому слову Господь (господин, пан). В свою чергу Ельогім (або Елохейн) – не що інше, як відповідник граматичної множини до слова Ель. Річ у тім, що у вступному міфі Біблії про сотворення Світу за шість днів фігурує саме Ельогім, уособлюючи політеїстичну складову юдейсько-християнського так званого монотеїзму. З цього видно, що авторам початкового розділу «суперкниги» підсвідомо було зрозуміло, що одноосібному Елю така величезна праця, як сотворення Світу – непосильне завдання і, тому, для правдоподібності та для очистки залишків совісті, їм довелося вживати множинну форму означення верховного творця. В чому ж тоді має полягати символізм біблійного епізоду нічної боротьби шахрая Янкеля з ідолом власного племені? Напевно що це тема окремого лінгвотеонімічного дослідження. Але вже зараз, зважаючи на характерні якості вдачі патріарха Янкеля, ми можемо припустити, що боротьба велася за верховенство облудно-шахрайської суті родоначальника колін Ізраїлевих над іншими його якостями. Боротьба йшла не за вдосконалення духовності Янкеля, а навпаки знову ж таки за благословення цього негідника верховним ідолом Єговою. Зрештою, зморений боротьбою демон таки благословив Янкеля, хоча в ході боротьби і вивихнув йому суглоб стегна. Саме тому, нібито, правовірні юдеї досі не вживають в їжу курячих стегенець, залишаючи їх ґоям, тобто нам з вами (і хто зна, чи не в тих саме стегенцях, накопичуються найшкідливіші складові гормональних стимуляторів росту, що додаються до курячого корму американськими виробниками?). Отже міфічна угода Ізраїля з таємничими, позаприродними шахрайськими демонічними силами, укладена в ході боротьби Янкеля з Єговою близько трьох тисяч років тому назад, дійсна по сьогодні. Вона, ця угода, і обумовлює безперервний ланцюг біблійних підлогів, підтасувань, підмін, шахрайства, обманів і т. ін., що в реальному життя людей абрамічного світогляду неминуче приводить до взаємної ненависті, до погромів жидами арабів і навпаки, до літакового тероризму, до кровопролитних арабо-ізраїльських гарячих воєн. Одначе, хто ж все таки боровся з Богом, якщо не Янкель? А з Богом боролися саме так звані «наші просвітителі», – пріснозвісні Кирило та Мефодій і їхні послідовники. Замінивши грецькі, гебрейські, арамейські та інші біблійні найменування ідола племені Абрама, Ісака та Янкеля слов'янськими теонімами, тобто термінами, вони намагалися здійснити тисячолітню мрію антиарійців – поставити духовність слов'ян на коліна. І багато чого в цьому напрямку їм вдалося здійснити. Звернімо увагу – в найголовнішій молитві юдо-християн «Отче наш» слова Бог немає. В так званому «хресному знаменії» – «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» – слова Бог немає теж. А де ж воно, це слово? А в слов'янських словах, іменах і топонімах – Богумир, Бож, Бозя, Богуслав, Буг, Богемія, Боснія, Богун, Боженко, небога, Богдан, Божена, божевілля і т. д., і т. п.
Свідки Єгови (і за це їм слід віддати належну увагу) в брошурі «Божье имя пребудет вовеки веков» (стор. 22) стверджують, що в оригінальних текстах Біблії ім'я Єгова застосовується 7000 разів і саме воно мусить фігурувати в перекладах. Отже, в українських, російських та інших арійських перекладах всі 7000 слів Єгова замінені словами Бог (Gott, Deus, Good) або Господь. Хіба це не богохульство? І чи вираз «Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа» не означає «Во ім'я Абрама, і Ісака, і Янкеля, амінь»? Адже душі арійських небіжчиків попи відправляють не до Полку Перунового, не до Духа Предків і, навіть, не до Бога, а саме на ложе Абрама в раби та наложниці після юдолі земної до юдолі потойбічної! То хто ж найголовніші богохульники, як не попи? І чи є в світі книга богохульніша за Біблію?

Поміж людьми діють закони Мерфі:
На рівні Бога діє зовсім інший закон:
Добрі справи ніколи не є даремними, бо Бог надає їм виміру Вічності.

---

Якщо ми спостерігаємо нещастя, які стаються з людьми, часом питаємо  таке:
Та я хотів би спитати:

Любил я в свое время попивать на ночь красного вина сухого. Модно и грят - полезно. К тому же мне сухое вино нравилось со студентческих пор.

И всегда оно у меня было в холодильнике. Вот и тогда я выпил его - почти попривычке. Допивая бутылку - почему-то из горла - я сплюнул попавшие в рот какие-то камешки. Типа кристаллов. "Подделка, что ли?" - подумал я.
Было немного обидно - покупал в дорогом магазине "крутое" по моим понятиям красное вино - и какие-то камешки типа осадка.

На утро встал с тяжелой головой. Еле дойдя до умывальника попил воды прямо из крана. До кровати - почти дошёл. Просто упал на нее теря сознание...

... Жена смотрела на меня широко открытыми глазами. "Что с тобой?". Рот и язык не слушались. Я снова стал проваливаться в какое-то забытье. Постепенно отключалась чувствительность всего тела с ног до головы. "Умираю? так рано. Да и ладно." Тут захныкал Димка - младший сын.

"Стоп! Тебе-то ладно. Пожил 35 лет уже. А ДЕТИ!!" -  эта мысль заставила меня выползать из какой-то теплой темноты, куда погружалось сознание. И -  я вернулся. Спустя некоторое время жена рассказывала, что она УВИДЕЛА в моих глазах  и мою готовность умереть и испуг за судьбу сыновей и как я "возвращался".

Потом приехала скорая и сделав какие-то уколы, врачи \как рассказала позже жена\ сказали, что хорошего ждать не приходится. "Если "такое" повторится, то - скорее всего - с летальным исходом. "Так что готовьтесь" ". 

 Но об этом я узнал позже, спустя год другой.  А в следующий понедельник я шел пешком на работу, шел через Днепр, шел по алее, жадно впитывая каждый луч, каждый шорох и запах. Каждый звук был для меня наградой и счастьем.

... Неужели для того чтобы радоваться жизни обязательно надо выйти из смерти?

     Є щось надзвичайно зворушливе у цій здатності бути абсолютно щасливим всього лише тому, що ти отримав листа, що тобі подзвонили або що тобі усміхнулися. Цій здатності знаходити радість у буденних речах можна тільки позаздрити. Добре життя, справжнє людське життя, має своїм підґрунтям не декілька значних, епохальних моментів, а дуже, дуже багато дрібних. Наше життя просить, щоб ми сповільнили наш рух у нашій безперервній гонитві, щоби ці дрібні епізоди життя встигали накопичуватися і підсумовуватися в єдине ціле.
     
     "Можливо, Бог має для нас чудові подарунки - добру їжу і прегарні краєвиди з призахідним сонцем, квіти, які зацвітають навесні, листя, яке восени змінює свою барву, і навіть тихі хвилини глибокої інтимності, але в нашому намаганні наздогнати щастя ми весь час кудись біжимо - і Бог не застає нас удома, і не може віддати нам ці подарунки."

"...Я знайомий з людьми, які дуже серйозно ставляться до релігії, вважають віру в Бога найбільшою силою, яка визначає їхнє життя, але чи така релігійність йде їм на користь. Більшість цих людей опановані нав'язливою ідеєю гріха, вічним страхом, що вони мимоволі порушили якийсь закон, зробили щось недобре й образили Бога, втрачаючи таким чином любов Небесного Отця. Для інших характерна така настанова: "Ось зараз Бог побачить, який я добрий і який побожний - і, може, нарешті почне ставитися до мене з любов'ю". Я знаю християн, які не можуть спокійно дивитися телевізор, тому що бояться, що коли вони побачать у рекламі напівоголену модель, у них з'являться хтиві думки. Ще інші на будь-яку похвалу реагують страхом, що можуть впасти у гріх гордині. В такому їхньому ставленні до Бога є якась ущербність, до того ж таке розуміння релігії якимось чином пригнічує розвиток особи..."

"...Ніхто у світі не страждає, крім людей, які прагнуть мати те, чого мати не можуть. Якщо ти навчишся жити без прагнень, ти піднімешся над стражданнями..." (с)
     Ось таке рішення для болю дає індуїстська релігія.
     Мені ближче таке твердження:
"...Захищаючи себе від відчуття болю та розчарування, переконуючи себе, що не хочу бути щасливим, що щастя - це ілюзія й омана, я роблю меншою свою душу. Жити - значить відчувати біль; втеча від болю зменшує душу..." (с)
      Сховатися від страждань неможливо.
"Сподіватися, що світ поставиться до тебе по-справедливому, бо ти добра людина, - це так само, як сподіватися,  що лев не нападе на тебе, бо ти вегетаріанець." (с)

     ...Непросто бути добрим, коли навколо тебе стільки розваг і  спокус, проте набагато тяжче пережити відкриття того, що ти не доріс до добра, тож навіть не мусиш намагатися бути добрим...

     "Ми не цінуємо того, що отримуємо; ми цінуємо те, чим ділимося з іншими."

     ....Щастя - це завжди побічний продукт діяльності, воно не може бути головною метою. Воно - немов метелик: чим більш заповзято ми намагаємося його впіймати, тим далі той метелик відлітає і ховається. Але коли ми перестаємо його переслідувати, коли відкладаємо сачок і починаємо займатися чимось іншим, він тихесенько підлітає й сідає нам на плече...