На вулицях місцями ожеледь, холодно, а я біжу на манікюр. І в голові одна думка "Хоч би не гепнутись". За два роки вперше вирішила піти на манікюр, зробити собі веселі і гарненькі нігтики. Додати яскравості у своє сіре і похмуре життя, підняти собі настрій. (Волосся вже пофарбувала[Приєднана картинка] .) До назначеного часу залишилося десять хвилин і я намагалася не запізнитися...Отже, прийшла, зняла куртку, сіла за стіл і тут зрозуміла, що я дуже хвилююся, бо руки...

Читати далі...

"Вона стала для нього спогадом.Тим спогадом, куди він "тікає" від сірої реальності свого життя. Тим спогадом, який ранить і лікує водночас.Він знає, що вона є, але для нього вона недосяжна, далека, як зірка. Він бачить її образ, її очі, волосся... І чим довше він дивиться на неї, тим більше йому здається, що її очі, її погляд проникає у саме його серце, душу.Він закриває очі і "пірнає" у море Спогадів, щоб хоч там, досягнувши бажаного острівця, залишитися сам на сам з...

Читати далі...

Що ви робите, коли у вас на душі кепсько? Коли думки лізуть в голову і не дають спокою?Я намагаюся їх відігнати, щось робити, знайти ідею, щоб перебити ті думки... Або просто пишу про те, що турбує. У такі моменти мене краще не чіпати і не задовбувати зайвими запитаннями. У такі моменти з глибини моєї душі здіймаються хвилі почуттів та емоцій з висоти найвищої хвилі цунамі. І це буває не завжди доречно, бо останнім часом я не буваю на самоті. А іноді так хочеться побути на самоті і віддатися...

Читати далі...

"Остання зустріч"Кінець. Незабутній день, вражаюча прогулянка. (Ах, літо. Куди ти пішло? Повернись назад.) Той же шлях, тільки назад. Біля воріт стояли дві ятки. Дівчина попросила морозива і Павло купив. Вперше вона щось у нього попросила. Вони вийшли на зупинку, дочекалися трамвая і поїхали назад на Привокзальну площу. Там він почекав своїх товаришів і вони учотирьох попрямували до автовокзалу. Двоє хлопців йшли позаду них. Павло тримав її за руку. Дівчині було трохи ніяково і...

Читати далі...

"Остання зустріч" Продовження.Він був у формі, але тільки у чорній (колір вона помітила пізніше), з пакетом в руках. Вони поцілувались і, немов змовившись, пішли на трамвай, який прямував до парку імені Т.Г.Шевченка. Це дуже гарний і великий парк. Певно, найкращий в усьому місті. Вони зайняли місце в самому кінці трамвая. Дівчина стояла навпроти Павла, який обперся на стінку з поручнем. Усю дорогу вонии мовчали. Інколи він щось казав їй, іноді вона щось казала...

Читати далі...

"Остання зустріч" Продовження.Нарешті вони досягли місця призначення. Вона з великою радістю залишила маршрутку і попрямувала до виходу з автовокзалу. За ті небагато поїздок вона встигла запам’ятати це місце, як свої п’ять пальців. Та і саме місто Дніпро стало для неї рідне. Вона така радісна, в салатовому костюмі, з посмішкою на вустах, йде по вулиці, і їй байдуже, що думають перехожі. (Ще не раз щаслива посмішка буде з’являтися на її маленьких...

Читати далі...

Таке повернення додому (знову постріли на дворі застали у вечірній час) вимагає заспокійливого зілля від Білої Відьми і вишеньку з шоколадом.Нерви розхитані...[Приєднана картинка]

"Остання зустріч" Продовження. Час, як на зло, йшов повільно. Тягнувся, мов резина. Вона вирішила подзвонити йому і сказати, що виїде об одинадцятій годині з автовокзалу. Напам’ять знаючи номер, її пальці швидко забігали по кнопках. Прослухавши гудків п’ять - скинула. Через декілька секунд телефон заграв мелодією Олексія Хворостяна «Бросок на небеса». (Саме ця мелодія стояла на виклик, коли дзвонив Павло. Адже він солдат, сержант. Коли вони...

Читати далі...

Остання зустріч(засновано на реальних подіях) Субота. Теплий сонячний день жовтня. Навіть не день. А ранок… Любити важко. А ще важче любити на відстані. Любити і знати, що ніколи ти не будеш з ним. Але серцю не накажеш. Воно любить і вірить. Тільки у що вірить? Не відомо. У цю суботу вранці вирішувалося одне важливе питання: поїде вона до нього чи залишиться вдома? Вона я дуже хотіла туди поїхати, дуже.Мобільний сповістив мелодією «соні еріксон» про те, що прийшла смска. Дівчина натиснула ...

Читати далі...

Постріли - страшні звуки. Але найстрашніші - свист снаряду. Коли його чуєш - усе в середині завмирає. Здається, що навіть серце зупиняється, перестаєш дихати і залишається лише слух, щоб почути звук вибуху (влучання, прильоту). І лише після цього звуку починаєш знову дихати і серце стукає. Так, це найстрашніше, бо почувши свист ти не знаєш, куди воно прилетить. І з усієї сили молишся усім богам, щоб той снаряд загальмував не у твоєму будинку. Але є ще найгірше. Це грім і гроза під час загрози...

Читати далі...