"Ефремов – главный поставщик оборудования на шахты Луганщины" .

   Луганская областная организация Украинской народной партии обвиняет Александра Ефремова в трагедии на шахте «Суходольская-Восточная». «Лидер «регионалов» в парламенте несет за это прямую ответственность: сначала, как один из комсомольских вождей, а сегодня, как предприниматель, который является главным поставщиком оборудования на шахты Луганщины», – говорится в заявлении со ссылкой на пресс-службу УНП.

   Чтобы предотвратить повторение трагедий УНП требует «создать независимую комиссию для беспристрастного расследования трагедии на шахте «Суходольская-Восточная», а также настаивает на кардинальном изменении экономической политики в энергетической отрасли и широкого общественного контроля за этим».

   Двое горняков, которые пострадали сегодня в результате взрыва на шахте «Суходольская-Восточная», находятся в тяжелом состоянии. В больнице готовятся к приезду Президента Украины Виктора Януковича и премьер-министра Николая Азарова. Младший и средний медицинский персонал заняты уборкой больницы: моют окна, подметают коридоры. На всех подъездах к зданию стоят милицейские посты, которые пропускают к лечебному учреждению только машины «скорой помощи».

Андрей Капустин.

 Вот интересно, над чем именно размышлял патриарх Московский и всея Руси, когда обозвал памятник князю Владимиру памятником святому равноапостольному князю Кириллу. Ведь эта оговорка даже больше, чем по Фрейду.  Это уже почти Гораций с Пушкиным. В смысле, я памятник себе воздвиг. Нет, это же надо столь глубоко  жить темой «я и вечность», чтобы так оконфузиться. Да еще и публично. Ибо сложно себе представить, чтобы главный церковный начальник (да еще и с таким серьезным послужным списком) мог  забыть имя человека, которому он, по сути, обязан своим нынешним рабочим местом.

 Злые языки утверждают, что на эту забывчивость могла повлиять состоявшаяся накануне закрытая встреча с президентом Украины в Крыму. Поскольку президент Украины, как известно, довольно часто путает имена разных исторических персонажей. Но это все, повторимся, злые языки.  Так что по большому счету, пока поводов для серьезного беспокойства нет. Ибо переписать историю, заменив Владимира на Кирилла, при всем желании пока сложно.

 Речь, собственно, не о патриархе-путанике, а об одном из его подчиненных. А именно, о депутате-прогульщике из Киевсовета от Партии регионов Петре Лебеде. Который по совместительству является главным церковным менеджером Киево-Печерской Лавры архиепископом Павлом.  Поскольку именно этот исторический персонаж наследил в информационном пространстве куда сильнее, нежели его патрон.

 Кириллу то, по большому счету, что? Ну, перепутал себя с Владимиром, ну, наехал на встрече с ректорами украинских ВУЗов скопом на: Мартина Лютера, эпоху Возрождения, права человека, Павку Корчагина и сексуальную революцию, и-и-и?... Правильно. Сел в самолет, махнул серебристым крылом и отбыл в Первопрестольную. А вот Павел никуда не делся. Ибо является одним из реальных претендентов на пост главного начальника УПЦ (МП).  Так что продолжает директорствовать в Лавре. А в свободное от работы время, как и его тезка-апостол, пишет послания. Очередное послание не апостола Павла было адресовано директору ТРК «Студия 1+1». В нем, как известно, лаврский начальник резко наехал на журналиста телеканала, который, по его мнению, позволил себе интересоваться   «телефонами и машинами священноначалия.

   Недавно Дмітрій Мєдвєдєв запропонував Україні та Білорусі разом з Росією відзначити у 2012 р. 1150-річчя російської державності. Бо, мовляв, "у нас спільні історичні та духовні корені". А далі заліпив таке, що хоч стій, хоч падай: "державність наша відповідно до канонічної теорії поширювалася, що називається, з півночі – північного заходу на південь, і в цьому сенсі ми зацікавлені, щоб наші партнери прийняли також в усьому цьому участь".    Цікаво, де він таку канонічну теорію вишпортав. Щоб мене качка брикнула, коли не Кіріл підказав! Це ж треба – з півночі на південь. Так чого доброго ми довідаємося, що і Київ московити заснували, і Львів, і Чернігів...   Але що тут дивуватися – міфами земля російська повниться. Тому й не дивно, що Путінська імперія продовжує плодити великодержавні міфи. З цією метою і створюються нові версії старих фільмів. Зокрема, новий фільм про Александра Невського за розрахунком кремлівських ідеологів повинен сприяти патріотичному вихованню молоді. Адже російська історія така скупа на справжніх народних героїв, що доводиться їх вигадувати.    Або красти. Наприклад, у новгородців. Волелюбні новгородці могли б стати четвертим східнослов’янським народом, якби не жорстока експансія Московщини. Сучасний російський учений Георгій Трубніков писав: "якось я почув таку фразу: "Я - нащадок новгородців, і для мене москаль гірший, ніж єврей для антисеміта". Виявляється, нащадки новгородців пам’ятають про свою велич. Правда, велич Александра Невського дещо сумнівна.    Першим, хто почав творити з Александра Ярославовича великого героя, був Іван Грозний, який звелів його канонізувати і наділив титулом "Невський", далі Петро I у 1723 р. урочисто перепоховав "предка" в Александро-Невській лаврі у Санкт-Петербурзі та ухвалив відзначати його пам'ять. А 21 травня 1725 р. Катерина I встановила орден святого Александра Невського. Під час Бальшой Атєчєствєннай за вказівкою Сталіна обличчя полководця опинилося в центрі срібної п'ятикутної зірки. Цікаво, що саме троє тиранів – Грозний, Петро І і Сталін – так зворушливо опікувалися Невським.    А далі усе пішло, як по маслу. Александр Невський став відомим кожному школяреві не тільки завдяки підручнику з історії, а й завдяки фільму Сергія Ейзенштейна. Запопадливі російські історики дружно поставили князя в один ряд з найвидатнішими полководцями світової історії. "Тріумфальні перемоги 1240 р. в Невської битві і 1242 р. на льоду Чудського озера зупинили вороже нашестя; залишилися незмінними і межі Новгородської землі", – писав доктор історичних наук А.Н. Кірпічніков.    Та чи справді то були аж такі величні битви? Візьмемо Невську битву. За офіційною версією влітку 1240 р. шведи, очолювані Біргером Магнуссоном, зятем короля Еріка V, піднялися по Неві і, ставши табором, послали Александрові виклик на бій. Той вирушив "з малою дружиною" і 15 липня 1240 р. під прикриттям ранкового туману раптово напав на шведів та розгромив їх. Біргеру із залишками загону ледве вдалося врятуватися втечею у сутінках. Але тут же вказано, що тілами простих шведських воїнів заповнили дві братські могили, останками ж іменитіших завантажили аж два кораблі. То про яку панічну втечу мова, якщо з літописів видно, що убитих поховали самі шведи?    Військо Александра втратило у битві до 20 вояків. Ця обставина муляла не одного історика, бо що ж це за велика битва при таких жалюгідних втратах? Та ще й з ким – із вікінгами, для яких війна була ремеслом. Яку б ми відому битву не взяли у середньовіччі, всюди втрати незмірно вищі. При чому не обов’язково брати найбільші і найкровопролитніші битви.    Але це не єдина загадка, яка причаїлася у літописі. Якщо "битва" почалася на світанку, а шведи втекли у сутінках, то вона мусила тривати цілий день. Але... в середині липня ще панують білі ночі. Звідки сутінки?    Не обійшлося у літописі і без брехні: шведський "бискуп убиен бысть". Але жоден із семи шведських єпископів того часу не загинув у 1240. Друга брехня – буцім Александр вдарив списом Біргера в обличчя. От тільки шведам про це нічого невідомо і про жоден шрам на обличчі Біргера нема ані згадки. Та й на жодному його портреті шраму не видно, хоча шрами, як відомо, лише прикрашали лицарів.    А найбільший парадокс полягає в тому, що Біргер, зазнавши такої страшної поразки, став ярлом, а через десять років після Невської битви його семирічний син обраний королем і разом із батьком править країною. Та на цьому парадокси не вичерпуються. Родини Александра Невського і Біргера перебували у дружніх стосунках. Саме у Швеції збирався Александр оселитися, якщо б йому довелося стати вигнанцем. А його брат Андрій від ханського гніву сховався не де, як при дворі Біргера.    На відміну від невеликої кількості руських літописів, у шведів літописання було розвинуте куди ширше, окрім того писалися й родові хроніки, де скрупульозно описано будь-які, навіть дрібні, історичні події. Але ніде, у жодному джерелі нема ані слова про якусь Невську битву. Якщо хтось подумає, що шведи вирішили замовчати свою поразку, то мушу розчарувати: у їхніх джерелах зафіксовано безліч різноманітних битв, серед яких чимало й поразок.    Вірогідніше усього, не було жодної битви. Шведи і новгородці зустрілися і уклали договір, після якого понад три сторіччя не воювали. А потім відбувся турнір і спільна пиятика. От під час турніру та п’яної бійки з рубаниною і загинуло трохи люду. Усе решта – фантазія літописців, які художньо опрацювали княжу версію. Але що їх самих при тім не було, то й наплутали чимало. А на останок ще один парадокс. Восени того ж 1240 р. новгородці виганяють Александра Ярославовича! І це після такого ратного подвигу? Чи не тому, що довідалися правду?    Та рушимо далі. У битві, яка відбулася 5 квітня 1242 р. на льоду Чудського озера з руського боку брало участь нібито до 17 000 вояків, а з німецького – до 12 000. Скільки втратили русичі – невідомо, а от німецьких рицарів полягло аж 500 та ще 50 потрапило в полон, ну, і чуді лягло "без числа". Бо чудь німцям помагала.    Але, якщо про Невську битву шведи нічогісінько не чули, то німці про Льодове побоїще знають. Правда, у "Хроніці землі Пруської" про це ані слова, зате "Римована хроніка" наводить зовсім інші цифри: у битві брало участь 300–400 німців, 20 рицарів загинуло, 6 були полонені. Підозри в тому, що німці занизили свої втрати безпідставні, бо хроніка поширювалася у багатьох списках, а усі убиті були названі поіменно. Якби пропустили аж кількасот – це б викликало неабиякий скандал. Цифри наведені у хроніці скидаються більше на правду, бо на ту пору рицарі й не могли виставити численнішого війська. Перед тим вони зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої – у 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм, коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, литовці узяли в полон їх майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у прадавні часи.    У битві під Дорогочином, де розбив рицарів уже Данило Галицький, полягло понад 20 рицарів. А в 1241 р. уже татари розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських рицарів біля Лєґніци. Там рицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався щойно через сто років. Таким чином сил на те, аби виставити багатотисячне військо він уже не мав.    Та й те сказати. На місці битви під Дорогочином, під Лєґніцою і під Грюнвальдом (15 липня 1410 р.) ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща археологи не знайшли нічого.    З фільмів пам’ятаємо, як рицарі у важких обладунках провалювалися під лід. Але це казочка, бо обладунки рицарів і русичів важили однаково. Однак на дні озера теж не знайдено нічого.    Очевидно, була якась невелика сутичка, але Александр уже був мастаком роздувати мильні бульбашки. Правда, підчистити геть усі літописи йому не вдалося, тому в Іпатієвському літописі читаємо чітко і недвозначно: "У лето 6750. Не бисть ничтоже". А літо 6750 від Створення світу – це і є 1242 рік. У Лаврентієвському літописі, який брав інформацію з хроніки, створеної при дворі сина Александра, сказано так: "В лето 6750. Ходи Александр Ярославович с Новгородци на Немци и бися с ними на Чюдскомъ езере оу Ворониа камени. И победи Александр, и гони по леду 7 верст секочи их". Якось надто скупо про таку героїчну битву. Яка між іншим нічого не дала, бо те, що пишуть у підручниках, буцім перемоги Александра зупинили німецьку експансію, брехня. Адже Іванові IV Грозному через три сторіччя довелося вести з цим самим орденом тривалу Лівонську війну. Юрій Винничук.

"Українська правда" випадково знайшла підтвердження, що адміністрація президента безпосередньо здійснює вплив на справу Тимошенко. Так, вона не лише контактує зі свідками, але і намагається формувати інформаційне поле відповідним чином.

Встановити це вдалося завдяки проколу, який допустили співробітники Банкової.

Отже, в четвер свої свідчення в Печерському суді давала колишня заступник генпрокурора Тетяна Корнякова. За наслідками чого Українська правда зробила новину із заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко".

Невдовзі після виходу цієї новини ми отримали листа електронною поштою. До нього було прикріплено файл у форматі Word, де містилося спростування: "Інтернет-видання "Українська правда" свідомо спотворило висловлювання екс-заступника Генпрокурора Тетяни Корнякової"

Тетяна Корнякова у своєму свідченні у суді сказала про те, що директиви прем’єр-міністра не можуть вважатися директивами уряду. Фактично вона підтвердила звинувачення Тимошенко в тому, що Тимошенко, будучи прем’єр-міністром, діяла всупереч закону, не маючи директив уряду на підписання газового контракту у Москві.

Натомість інтернет-видання "Українська правда" подало її висловлювання під заголовком "Ще один свідок обвинувачення став на сторону Тимошенко", чим фактично спотворила і перекрутила висловлювання Т.Корнякової.

Тетяна Корнякова обурена таким спекулятивним підходом журналістів до фактів та вимагає в "Української правди" негайно вибачитися перед нею і виправити заголовок.

Ми зацікавилися походженням цього прес-реліза і от що встановили.

Будь-який файл, написаний у програмі Word, може вказувати на своє походження - зокрема, на комп'ютер, де він був створений.

Про це мало хто знає, але саме завдяки подібним особливостям текстового редактора "Українській правді" свого часу вдалося довести, що темники часів Леоніда Кучми готувалися політтехнологами Банкової.

Отже, якщо відкрити згаданий вище прес-реліз Корнякової у редакторі Word, а потім у верхньому меню натиснути на функцію "файл" і далі обрати закладку "свойства", то можна побачити дивну картину.

Так, прес-реліз Корнякової був підготовлений автором user, а сам комп'ютер відноситься до закладу, що ховається за абревіатурою STPU.

STPU - це Адміністрація президента України.

 Техника & Технологии

Украина с Ираном начинают совместное производство реактивных самолетов

17:45 / 28.07.2011

Между исламской республикой и ГК «Антонов» подписано соглашение о сотрудничестве

Государственный концерн «Антонов» и исламская республика Иран подписали договор о совместном производстве реактивных самолетов нового поколения Ан-148 и Ан-158.

Об этом в ходе рабочей встречи руководства Харьковской области и официальной делегации Ирана в Харькове сказал посол Исламской Республики Иран в Украине Акбар Гасеми-Али-Абади. «Несколько дней назад Киев посетила делегация Организации авиационной промышленности Ирана. Был подписан договор между ее руководителем и господином Кивою, руководителем государственного предприятии «Антонов». Речь идет о совместном производстве самолетов Ан-148, Ан-158», - сказал он. Гасеми-Али-Абади подчеркнул, что стоимость этого проекта будет доведена до суммы свыше 1 млрд долларов. По словам посла, в Киеве также был продлен договор относительно совместного производства самолетов Ан-140 и лизинговых поставок самолетов Ан-148.

Ан-148 - региональный реактивный самолет нового поколения, предназначенный для перевозки 68-85 пассажиров на расстояние 2-4,4 тыс. км. Ан-158 предназначен для перевозки 99 пассажиров на расстояние 7 тыс. км. В 1999 году завод HESA (Исфахан, Иран) начал серийное производство самолета Ан-140, первый самолет был произведен в 2001 году

Как сообщалось ранее, в России пытаются приостановить сборку украинских самолетов  Ан-148.

Меж тем на международном авиасалоне в Ле Бурже, завершившемся на прошлой неделе, был анонсирован проект сборки самолетов Ан-70 в России. Также мы сообщали, что за один день выставки в Ле Бурже Украине удалось продать 10 самолетов Ан-158 примерно за $330.

Василь Зілгалов.

Прага – Впливові аналітичні видання Заходу стверджують про «припустиму роботу нинішнього патріарха РПЦ Кирила, свого часу, на КГБ, для шпигування за прихожанами за межами Росії» і переконані, що «він й надалі зберігає глибокі контакти з Федеральною службою безпеки Росії». Газети також констатують, що чергове скасування зустрічі президентів Медведєва і Януковича означає лише, що «поступок з боку Росії не буде». Путін збирає у Всеросійський народний фронт і сили з-за кордону, поки-що ближнього, і приймає до ВНФ маргіналів з України… Експерти попереджують, що Україна поступово перетворюється на тропічну землю, а міжнародні екологи б’ють тривогу щодо безчинств браконьєрів в зоні Чорнобиля.

   Друге покоління українських політиків повторює недоліки попереднього, однак не має його заслуг у компромісному полагодженні конфліктів. Нова влада веде себе як великорослі хулігани - аж до повного знищення противника.

 Є різні способи оповісти про останні двадцять років в Україні. Я вибрав для цієї цілі поколіннєвий підхід, і то з декількох причин.

 Першою є магія круглих чисел.  Двадцять років - це приблизно час, коли доростає нове покоління. Про покоління т.зв. "ровесників незалежності" в Україні зараз говориться багато. Зокрема, проведено декілька соціологічних досліджень, що дають певний матеріал для аналізу. Не буду зловживати тут соціологію, а буду говорити як історик. А історики знають, що дуже часто покоління є головним носієм змін. Тому якщо ми хочемо оцінити зміни, що сталося за останні двадцять років, поколіннєвий підхід є дуже зручним ключем для розмови на ту тему. І це є друга причина мого вибору.

 Зрозуміло,  що покоління є надто великим, щоб говорити про нього як про однорідну цілісність. Теоретики поколіннєвого підходу відводять вирішальну роль тим меншим групам, що творять певну модель поведінки для усіх ровесників. Рівно ж покоління є соціальним, а не біологічним явищем. Тому факт народження протягом певного проміжку часу ще не роблять однолітків поколінням - вони мусять виразно проявити себе у якісь ділянці суспільного життя, чи то в політиці, у публічному житті чи в мистецтві.

 З певним, але не надто великим спрощенням можна сказати, що досі в Україні проявили себе такі дві групи поколінь: ті, які на межі 1980-1990-х років перетворили Україну з радянської у незалежну, і ті, які керували і керують в останні роки. Умовно кажучи: "покоління Кравчука і Кучми" і "покоління героїв та антигероїв Помаранчевої революції".

Чи з'явиться і коли в Україні нове покоління, залежить від того, чи будуть збережені механізми зміни влади. Попри старання теперішнього режиму, припускаю, що такі механізми таки збережуться. І десь упродовж наступних 20-30-х років до влади може прийти покоління, котрому сьогодні 18-25 років - тобто ті самі "діти незалежності". Тому для порівняння до двох попередніх, котрі уже "сталися", додаю третє покоління, яке має високі шанси відбутися.

Обмовка по Фрейду.

Андрей Яницкий.

   При этом подавший иск требует обязать президента в течение месяца со дня вступления в законную силу решения суда безотлагательно внести в Верховную Раду Украины законопроекты о введении налоговых каникул и снижении НДС, а также о переходе военнослужащих на контрактную основу.