Все, минула "моя" доба. Вчора був мій день народження. 

Відразу хочу ВСІХ-ВСІХ-ВСІХ подякувати за те, що привітали мене!

Мені було дуже приємно чути, читати та відчувати поздоровлення, привітання та побажання!

Я отримав десятки смс-повідомлень та дзвінків, кучу меседжів в асьці та скайпі, і ще більше - тут, на i.ua.

Більше півсотні людей надіслали мені відкритки, залишили записи в гостьовій та написали привітання в чаті - це щось неймовірне!!!

ДЯКУЮ ВАМ, МОЇ ЛЮБІ, МИЛІ, ДОБРІ ДРУЗІ ТА ПОДРУЖКИ!

З ваших слів на серці стало тепліше, в душі спокійніше і лагідніше! Я відчув вашу підтримку, добро, ласку, увагу, дружбу і любов (від кожного з вас йшло щось особисте!!!)

На цьому теплі слова маю завершити подякі та перейти до частини "багато букафф" з роздумами на теми, які цікаві переважно тільки мені, і переважно тільки зараз  Нервовим особам раджу далі не читати 

Теоретично, вчора я міг поводитись як завгодно, отримати будь-що, капризувати, вередувати, байдикувати і таке всяке. Але ще за декілька днів до вчора у мене в голові крутилось декілька "навколоденьнародженських" думок.

Десь тиждень тому, під час роздумів на бізнесові теми ("що б таке замутити, щоб чесними засобами, не обходячи законів держави, моралі і етіки, організувати справу, яка б приносила і задоволення і достаток"... не хочеться мені викідати жодного слова з цієї формули...), почав штурмувати тему "що люди роблять постійно, завжди, автоматично, непримушено і переважно із задоволенням". Кожна асоціація з цим питанням може стати ключем для розрішення питання прикмету бізнесу за встановленою мною формулою.

Врешті, декілька думок прийшло по темі, а декілька стали просто цікавими. Ті, що були по темі, я запам'ятав із позначкою "проштудувати можливі шляхи застосування", і почав смакувати найцікавішу - думку про привітання!

Ось цікаво, люди всіх країн "вітаються", передають привіти, "здоровкаються", поздоровляють, вітають... і повсюди в цих словах одне і те саме "віт" та "здоров". Напевно, будь-який школяр знає, що "Vita" з латині перекладається як життя, здоров'я, тобто, "ВІТАТИСЬ" - це те ж саме, що "ЗДОРОВКАТИСЬ", чи "ЖИТНИТИСЬ" (останнього терміну я ніде не зустрічав, просто зараз вигадав, але він такий самий за інтуітивним та асоціативним сприйняттям, як і попередні).

Виходить, що українці при зустрічі, кажучи друг друг "вітаю", наче накладають якесь закляття, яке лікує здоров'я та додає життя!!! (-: Зараз модна казати, що наші думки матеріальні, але при цьому забувають додати, що сказані вголос слова НАБАГАТО-БАГАТО матеріальніші за будь-яку думку. Хоча б тому, що вони вже є матереалізацією наших думок та намірів в фізичному світі (у вигляді коливань, набору звуків, які в певній послідовності придбають сенс та значність)!

А ще кажуть "привіт", тобто "при-віт". Частка "при" завжди мала етімологічний сенс наближення чогось, пристосування чогось. Тобто, можна вважати, що вірне розкладення скороченого "привіт" буде щось схоже на "придаю тобі віту (життя)", або натякають що самі "при віті (живі та здорові)". Чим добрі такі скорочення, що їх як не розкладай, а все буде водночас і повністю вірно, і не зовсім точно, але дуже близько до суті (-:

(ще одна тема для роздумів - це "про інформація що стає точнішою та зрозумілішою і більш гідною до використання, коли скорочена та узагальнена, ніж коли розкладена на найдрібніші шматочки і розібрана дослідниками до самих основ та базисів"...  Цікаво, що я сам дуже полюбляю зануритись в дрібниці настільки, що починається плутанина, конфлікт інтелекту та душі, нестача інформації та недовіра до базових стверджень і аксиом на яких грунтується та на які спирається дослідницька логіка)

Чесно кажучи, я не знаю, чому "привіт" вважається "українським привітанням". Це вітання більш латинське, або європейське, ніж наше... Адже, "здоров'я вам", "здоровенькі були", чи просто "здроров" та "здра!" - набагато ближчі нам для сприйняття та розуміння, ніж "привіт"... Дивна тенденція хопати інозмені слова і пристосовувати до обіходу в рідній мові... Чи правда вже своїх слів не вистачає? Яка ж скудність інтелекту має бути в людині, щоб полінитись знайти необхідне у себе, і замість цього взяти чуже, переінакшити і видати за своє? (*грррр... плагіатчики - просто ледарі. Могли б хоч трішки напружитись, і у самих би вийшло написати своє краще, ніж "реміксоване" чуже). Ну, якщо ж просто хочеться випендритись, то можна було б замість здоров'я - довгих років життя побажати ("ПриЖит" замість "ПриВіт"). 

Далі я подумав, що обмежувати "дослідження" лише однією країною було б нелогічно, і звернувся до наших сусідів - росіян. Вони кажуть "Привет", "Здравствуй", "Здоров!". Тут можна без коментарів обійтись. Те ж саме, тільки з невеличкою зміною акцентів. Етімологія залишається ідентичною.

З Англією цікавіше - там кажуть "Hello" та "Hi". Перше слово промовляється як "Х(е)лоу" - буква (е) в цьому слові чується як щось середнє між "і", "е" та "а". На мою думку це так тому, що в неї скоротили відразу декілька, а точніше, всі три звуки відразу! Мабуть, раніше люди що жили на території сучасної Британії, казали при зустрічі "Heal on you!"... але коли часто кажеш одне і те слово, то починаєш казати його все швидше і швидше, а потім звуки в слові зкорочуються, змішуються, народжують нові... з декількох слов, які перекладаються як "Здоров'я тобі", скоротили в "привіт!". 

Щодо "Ні" (яке звучить як "хай"), то тут на мій погляд криється таке саме побажання міцного здоров'я та радісного життя, зповненного "відчуттям високості". Коли людина там відчуває ейфорію, підвищений настрій, радість - вона каже "I'm so high ("high" читається і звучить однаковісенько як "hi")". Виходить, вони бажають друг другу цього відчуття щоразу вітаючись. Чудово, правда?!

Французьке "Бон Жу" - побажання "приємного існування"... і так далі по всіх мовах, по всіх континентах. Люди мають звичку при зустрічі побажати друг другу чогось доброго, приємного, важливого! Бажають здоров'я, життя, радісного настрою кожного дня, по всій Землі, навіть не замислюючить над тим, що кажуть, і що це означає!

Тисячи, мільйони, мільярди матеріалізованих в словах мантр щасливого існування по всій планеті, цілодобово, в кожній точці, де тільки існує людство!

Але привітання вже давно стали простою звичкою, на яку не звертають уваги, над якою практично ніколи не замислюються, не придають уваги, значення. Ця справа є автоматичною і бездумною,а тому і не цінується. 

Цінується ж свідоме індивідуальне, або узагальнене публічне побажання того ж самого. І це називається вже не вітанням, а "поздоровленням", "привітанням". . Фактично, це те саме, що робиться постійно, тільки має специфічний настрій, урочистість, значність, значимість і всю іншу атрибутику.

Деякі особи навчились вже і цю справу доводити до автоматизму, промовляти чудові приємні слова без радісті, без щирості, не вкладаючи взагалі ніяких емоцій... але це поки що не переважна більшість серед людей, тому вважатиму, що я всеж правий в розрізненні цих дуже близьких по духу подій за критерієм "звична неосознаність"/"обмиссвідомість" і "автоматична байдужість"/"спеціальна емоційність".

Мені подобається красиве англійське привітання "Congratulate" - "кон"+"грат"+"ю"+"лейт" = бажаю тобі здорової статуті (фізичної конституції), коли ти вже будеш в пізніх роках. (Я спеціально не розкладав кожну частину слова окремо, а відразу пов'язав у зручне та зрозуміле словосполучення!)

...

Думки про вітання та поздоровлення мене правда дуже розважили своєю спроможністю робити надзвичайні каламбури! Наприклад: "Привіт, я тебе поздоровляю, і бажаю тобі здоров'я........" - далі в цьому привітанні може йти що завгодно, це вже не має особливого значення, людина вже в першій частині встигла зовсім по різному (несвідомо, напівсвідомо і повністю свідомо) побажати людині ЄДИНОГО - ЗДОРОВ'Я!

...

Чим ближче справа підходила до мого дня народження, тим гостріше стояло питання того, як же я собі його організую. Бо фінансове питання у мене зараз зовсім і зовсім ніяке... "ліваків" практично нема, живу, як то кажуть "на бобах", на харчі вистачає, але коли мова йде про те, щоб щось купити (навіть просто поповнення рахунку на мобільний), то тут увімкається режим жорсткої економії, тисячекратна перевірка прекмету купівлі на обов'язковість його з'явлення в моїй власності, чи можна обійтись більш дешевим аналогом, або зовсім без цього... На прикладі поповнення рахунку, звісно, дешевше нічого не знайти, і якщо не поповню, то і зовсім позбудусь ставшої вже такою звично мобільності та незалежності...

Думки були зовсім різні, навіть панічні "Від усіх сховаюсь, вимкну телефони, пійду з хати, і тоді не прийдеться влаштовувати свято, купувати харчі, пригощати... і не потрібно буде нікому пояснювати, чому я так зробив... а навіть якщо хтось всеж і допитається, то можна відповісти що вирішив побути оригінальним в свої 29..."

А були і безвольні: "Аааа.. .пійду до мами... і друзів туди запрошу... не відмовляти ж друзям, якщо вони хочуть посвяткувати?!... а мама щось вигадає... вона чимось нас всіх пригостить... ось тільки настрій у мене буде зовсім зіпсований, але це не страшно, я ж завжди зможу пояснити свій неприємний стан якимось дивкуватим багатозначним мовчазним поглядом..."

Врешті, фінансова хандра кудись поділась, і я встиг прийняти найкраще, на мою думку, рішення: "Є можливість прийняти будь-яку кількість друзів у себе вдома в гості, Є можливість зробити такі гостинці кожному, щоб всі залишились задоволенними. Є можливість провести день разом з усіма тими, хто мені такий близький і дорогий. не заморочуючись над тим, що це буде "якось не так, як всі звикли". Є можливість зробити веселе, оригінальне свято, і я обов'язково це свято зроблю найкращим чином"

І правда, у мене з'явився план, який вже практично реалізований, та чекає на день свого "старта" - я запросив своїх друзів до себе на цю суботу, після 17 години. Тепер я можу не просто їх всіх побачити, але ще й приємно здивувати такою "вечіркою", на якій вони напевно або ніколи, або точно давно не бували.

...

День народження у будь кого, напевно асоціюється із подарунками від друзів... Ох,як мені ця тема не подобається... Колись в дитинстві однокласники подарували мені п'ять!!! однаковісеньких книжок!!! про Леніна!!! який мені ніколи не подобався... Я тоді дуже довго плакав... і на все життя наперед вирішив, що хай краще до мене приходять зовсім без подарунків, ніж приносять мені якийсь непотріб... Я звик жити таким чином, що мені завжди всього вистачало. Вистачало речей, одягу, взуття, прикрас, грошей.. Я завжди маю достатньо. Це не означає, що у мене завжди багато, а тільки те, що завжди достатньо, що без решти речей я можу легко обійтись, і навіть не помітив би відсутності цих речей, якби мені на них не загострилась увага...

Коли у мене питають, що мені подарувати - я завжди відповідаю "Нікого не даруйте - у мене все є"... А мене не слухають.. і несуть станки для гоління, гелі для душу, труси зі слоненятами, краватки, дезодоранти, спреї, .... За всі роки зустрічання гостей, до душі мені прийшлось не більше 10 подарунків. І це завжди були такі подарунки, про які я не просив, і який для мене був зроблений або власноруч, або дуже ретельно підібраний особисто і персонально для мене, оброблений, із цілою історією для мене...

Хто знає значність існування історії для подарунка? Хтось, можливо, замислювався... Хоча б з тих, хто пов'язаний в роботі постійно дарувати "елітні" подарунки... (пояснюю: ЕЛІТНИЙ VIP-подарунок - це будь-яка звичайна річ, для якої придумали особисту, персональну, цікаву історію, яка наділяє цю річ "надзвичайними якостями" (або іншими словами, наповнює її часткою душі)...

Ось яка може бути історія для станка для гоління "Жилет"? Особливо, коли їх в один день два однакових подарували? А ще до цього ти їх бачив в сусідньому супермаркеті із позначкою "шалений розпродаж, неймовірно низька вартість"? Та ніякої історії і бути не може, крім однієї: - людина купила цей "подарунок", просто щоб  не йти з порожніми руками.

99% подарунків люди купляють не для людини, якій збираються подарувати, а, як не дивно, - для себе! Для вгамування власних переконань, принципів та звичок. Людям нема часу подумати для кого вони це купляють... Чим ця річ може відрізнитись від тієї, яку б він міг сам собі придбати в тому ж місці? Чим ця річ особлива? Що в ній персонального? Адже при даруванні кажуть "Я дарую ТОБІ", або "це для тебе"... А виходить, що це для туалета... Короче кажучи, Я НЕ ЛЮБЛЮ ПОДАРУНКИ, ЯКІ НЕ ДЛЯ МЕНЕ, І ПРАВДА ПРОШУ, ЩОБ ЛЮДИ НЕ ДАРУВАЛИ МЕНІ ЇХ, ЯКЩО ВОНИ НЕ ДЛЯ МЕНЕ! Я більше поважатиму людину, яка прийде без подарунка і чесно скаже, що просто не так добре мене знає, щоб подарувати таку річ, яка б була справжнім подарунком (-:

Адже варто витратити лише декілька хвилин, щоб по справжньому поцікавитись своїм другом... Достатньо задати тільки пару запитань, щоб дізнатись, чим зараз живе людина, чим цікавиться, що у неї відбувається в душі, які хоббі та захоплення... А якщо не можете зрозуміти, або людина не хоче вам розповідати, то ніяка це не дружба, ніякі це не стосунки, це просто "соціальна рейтингова авантюра" для вгамування особистих амбіцій. Я за те, щоб такі люди просто не приходили в гості. Їм в гостях буває сумно, не цікаво, все не подобається... КРАЩЕ НЕ ПРИХОДИТИ ЗОВСІМ!

(Принаймні, я саме так і роблю завжди. Якщо не знаю, що дарувати - не дарую нічого. Якщо не хочу бачити людину - не йду до неї ані за яких обставин...)

Люди брешуть другим людям, що ті стали їх добрим приятелем, другом, або навіть коханою людиною... заради амбіцій.. через власні комплекси та страхи... через страхи... брешуть, брешуть, брешуть... а їм відповідають тим само, бо з того боку теж зустрічається схожий набір невгамованих потреб, та нерозрішених психологічних проблем... І ховаються від брехні за іншою брехнею, а потім ще за іншою... роками, а іноді і все життя. І думають, що так буде краще... А я впевнений, що краще може бути тільки коли всі стануть казати правду...

Скажіть правду самі собі. Наприклад, прямо зараз...

- чи потрібно людям те, що ви намагаєтесь їм "втюхати" в якості "подарунка"?

- чи правда хочеться зустрітись і поспілкуватись, чи просто "так потрібно"/"не можу відмовити"?

Це прості запитання, які можуть зробити багато людей набагато щасливішими, якщо вони дозволять собі розкіш бути чесними перед самими собою!

...

Романтичний ідеаліст-ідіот я... ваш Миколка... 

Вибачте, якщо когось образив. Я просто хотів розповісти своє правдиве ставлення до певних речей (-:

Мій респект всім, хто уважно читав з самого початку цього запису аж до кінця! 

В якомусь "документальному" відео почув, що в теперішній час "середньостатистична" людина за 1 місяць сприймає більше інформації, ніж 100 років тому сприймала за все своє життя.

Можливо, це перебільшення, але, навіть якщо і так, то не велике. Звісно, очі людей не стали краще бачити, вуха не стали краще чути, нервові закінчення не стали більш чутливими. Кількість інформації, яка надходить до людини, залишилась не змінною, якщо вважати, що тиша - це теж звук, який тепер замінився струмом слів та музики з телевізора, радіо, плеєра, або голосом з мобільного; що темрява - це теж зображення, яке тепер підсвітлюється лампочками, ліхтариками та мобільними... Змінилась суть інформації, і тепер людина більше освідомлює, може більше проаналізувати, значно зросла кількість контактів між людьми, більше знань надається вже з самого дитинства - в дітсадках, в школах, інститутах дітей РОКАМИ годують нескінченною лавиною знань, теорій, аксіом, дилем і такого іншого.

Але, все це і так всім зрозуміло, можна не пояснювати. Цікаво ось що - чи є у цього прискорення якийсь ліміт? Де та критична межа, за якою прийде перенасичення і людина не зможе сприймати більше? Адже, інформація ускладнюється, накопичується. Щоб встигнути надати її в повному обсязі, вона стискається, узагальнюється, цілі книжки, багатотомні труди вчених при передачі скорочується до декількох речень, а то і просто до пари символів. Повсюди можна помітити процеси універсалізації та глобалізації. Не люблю слова з іноземними коріннями, але вони є яскравим прикладом того, із чим ми тепер постійно зіткаємось, бо такі слова не мають рідного, чіткого, єдиного інтуітивно-зрозумілого значення в нашій рідній мові, а ховають в собі цілу купу міжнаціональної, загально-зрозумілої інформації. За особливостями сприйняття, людині яка вже зіткалась із чимось, достатньо однієї миті, щоб викликати в пам'яті спогади про це. Частіш за все, цього достатньо, щоб вхопити головне відчуття, сенс та значення збереженого в пам'яті. Декілька хвилин читання (або слухання) абзаців текста замінюється асоціативним пригадуванням, яке триває лише мить, і можна продовжувати "прийом".

З кожним роком інформація стає все більш концентрованою, стислою, щоб встигати передаватись, вона стає узагальненою та інтернаціональною, щоб надходити до максимальної кількості людей. Схоже на те, що прогресія зростання "швидкості" не арфіметична, а геометрична, і прискорення так само зростає. На що стане схожа мова людей через декілька років, якщо вже зараз кількість сленгових слів перебільшує кількість слів в тлумачних словниках? На що стане схожим навчання в школах, і скільки років воно триватиме, щоб осягнути всі старі і нові галузі? Як людина зберігатиме індивідуальність, власну особливість, чим визначатиме себе серед інших? Що стане "класикою" та "old school" для наших нащадків? Якщою буде їх "швидкість думки" та швидкість світосприйняття?

Мабуть на всі ці запитання тільки час вкаже відповіді. Мені здається, що такий процес не має обмежень, і може тривати нескінченно довго, а люди все-ж будуть пристосовуватись до нових і нових темпів. Хоч і не можу уявити собі як це все буде виглядати... Наприклад, мову словами замінять мову образами та концепціями... а потім саму мову замінять іншим засобом передачі - телепатією, чи чимось схожим... а потім, коли швидкості телепатії не вистачатиме, вигадають "телепатію для телепатії", і стануть використовувати її. Так само і з пересуванням в просторі транспорт буде все більш містким, ємним, універсальним та швидким... Потім на межі швидкості пересування - миттєва телепортація... Потім, можливо знайдеться ще більш швидкий засіб (якщо в ньому таки виявиться потреба). І так далі, у всьому, що тільки має відношення до людини.

Шкода, що не виходить у мене уявити щось "через сходинку"... Хотів би я хоч в уяві побачити ті процеси, яких ще нема... Є якась "межа" моєї уяви про те, як і що може бути, і як це буде виглядати. Може, це спеціально мій розум захищає мене від перевантаження інформацією до якої я ще не готовий (або не налаштований на таку "швидкість"?). Такий собі інформаційний "запобігач" (-:

Що ж, вважатиму, що все так і є... Досить приємно поміркувати та пофантазувати на такі теми (-: Скоріш би майбутнє - ось тоді точно все можна буде побачити, а не гадати, що воно буде і як це реалізується (-:

Ось і настала субота, коли я на власні очі планував побачити, як же там справи в нашому Зоопарку, про який нещодавно розмістив запис в своєму блозі. І ось, що я з'ясував:

1. В Дніпропетровську НЕМА Зоопарка. У нас - Зоо-зона при парку. Тобто, це не парк, а просто місце із тваринами в парковій зоні. Можливо, якийсь жартівник так і хоче сказати "Зоо-зона-суворого режиму", так ось, ніякого суворого режиму там нема. Є наступне...

2. Всі тварини в "зоопарку" живі та здорові ("Зоопарк" - так називається наша зоо-зона в Дніпропетровську. Хоча, ті хто ніколи не бували в інших зоопарках крім Дніпропетровського, ніколи не зрозуміють різниці). Тварин регулярно годують. І гроші на їстівні запаси, всеж-таки, НАДХОДЯТЬ туди з бюджету. Я бачив ці запаси їжі власними очима.І ситих та задоволених раціоном звірів - теж бачив. Звідки пішла чутка про те, що тварини голодають та хворіють я ще спробую дізнатись, бо мене ця справа зачепила і просто так я її не залишу.

3. Крім грошей, які на зоо-зону видаються з бюджету, туди ще потрапляють і гроші відвідувачів, яких там сьогодні було досить багато, навіть не дивлячись на холодну та пасмурну погоду. Продаються спеціальні хлібці для годування тварин (бо магазинні батони навіть для людей шкідливі), можна взяти зерна чи ще чогось, також є поличка з сувенірами та іншими торгівельними дрібничками. Ці гроші йдуть на зарплату персоналу, і скарг на те, що їм мало - я не чув. Криза на зоопарку ніяк не сказалась. Люди як гуляли, так і гуляють. Правда, під час епідемії був значний спад, але це не було катастрофою.

4. Завідуюча зоо-зоною розповіла мені багато цікавих фактів, наприклад, що у нас в Дніпропетровську, таки збирались побудувати великий та добротний ЗООПАРК. Цей проект був стверджений у складі програми підготовки до ЄВРО-2012 (чи що там мало відбуватись у нас в Дніпрі в 2012 році?). Під проект в Гагаринській балці була виділена земля, з бюджета видані гроші на будівництво... але... нажаль, цю землю хтось "прихватизировал" і тепер там живуть люди. Відповідно, найближчим часом в Дніпрі не буде справжнього зоопарку.

5. А тепер, коли всі мабуть заспокоїлись, і думають що все гаразд, всеж скажу, що проблема у зоо-зони одна-єдина, але мається. Проблема в тому, що клітини та загони, в яких мешкають тварини вже давно не оновлювались. Десь сталеві прути з'їла іржа, десь дошки гниють... Якісних матеріалів для ремонту нема. Ремонтують тим, що знаходять на звалищах - варять старий метал із металобрухтом, гнилі дошки заміняють іншими, трішки менш пошкодженими. Повний ремонт та спеціальне обладнання "домівок" коштує зараз зовсім не дешево - на капітальний ремонт потрібні десятки тисяч гривень. Ось ці гроші з бюджету вже не надаються. Декілька разів знаходились добрі люди, які своїми силами чи свої гроші ремонтували старі та робили нові клітки, завідуюча хотіла б, щоб знайшлись ще помічникі і справу з ремонтом було доведено до кінця (це вже переважно для зручності людей, ніж тварин), але великих сподівань на те, що таке відбудеться вона не робить.

Казала, що багато разів до неї приходили з різних телеканалів, і кожного разу вона казала про цю, єдину на теперішній час, проблему. Але чи її не чули, чи не розуміли - ефекту ніякого від її прохань не було.

---------------------

Таким чином, тепер маю два напрямки наступних дій... по-перше, хочеться з'ясувати звідки пішли чутки про жахливий стан справ в зоопарку і припинити їх (нащо людей лякати? там правда все гаразд, і мені дуже сподобалось). По-друге, пошукати спонсорів для ремонту (на цьому у мене навіть є декілька ідей, як і де шукати, та яким чином впевнити, що це їм потрібно) (-:

Ось такі справи, шановні тваринолюби.

На все вам добре, хай вам всім щастить!

Люблю, цілую, ваш активіст-Миколка.

Раніше я досить часто писав в блог щось типа "думка години", і трішки розгорнуті роздуми стосовно якоїсь теми, яка на досить тривалий час мене зацікавила своєю незвичністю, нестандартністю чи абсурдністю. Частіше за все, такі думки приходять в голову вже ввечорі, коли я розслаблений, відпочиваючий, дозволяю собі думати не про буденнощі-побутовощі, а про що завгодно.

Цього разу майже одночасно прийшли до мене 3 думки, і почали між собою "сперечатись", яка ж з них найцікавіша, на яку слід звернути більше уваги (-:

Перша думка була така: "Здається, взаємозв'язок між ранковими пробіжками (зарядками, зайняттям спортом, та взагалі фізично-активним стилем життя) і стрункістю та підтягнітістю людини зв'язок зовсім не такий, до якого я звик. Раніше я думав, що людина стає стрункою та фізично досконалою, коли займається пробіжками (спортом, фітнесом...). Тепер я думаю, що людина займається пробіжками тоді, коли вона є фізично досконалою." Ця думка народилась через мої спогади мого "спортивного дитинства", коли я, спочатку будучи товстим та незграбним, ненавидів будь-які фізичні навантаження... Потім у підлітковому віці трішки підтягнувся, а ще так співпало, що на цей час окрім спорту зайнятись просто не було чим, і щоб не сумувати - я цілий день проводив на турніках та тренажерах. З усього можливого "зла" - це було найменше. В результаті я отримав суперове тіло, яке аж палало здоров'ям та міццю... З того часу я полюбив спорт у будь-яких проявах - катався на всьому, що могло котитись, бігав повсюди, де можна було пробіжатись, плавав, стрибав, підіймав... і кайфував від цього. Потім потрапив до режиму, в якому не було зпочатку такої ж самої свободи займатись спортом коли мається бажання, в результаті, спортивний запал почав зникати, і врешті зовсім зачах... Я повернувся до того-ж рівня, з якого і починав - товстий, незграбний, і задоволення від спорту отримую лише умовне... Для того, щоб перейти на рівень справжніх ранкових пробіжок, потрібно зпочатку довести себе до стану класної спортивної форми... ; До того-ж, ця думка позначилась мною як думка з серії "життя задом-наперед", які я люблю відзначати останнім часом особливо багато... Стільки всього виявляється зовсім не тим насправді, яким я собі це уявляв... Але в цьому є і добра сторона. Тільки про цю "добру сторону" якось потім...

Друга думка з'явилась в ситуації, коли декілька людей святкували день народження колеги, розлили шампанське по пластикових стаканчиках, і після "чьокання" лідер із справжньою печаллю в голосі сказав "Ну, хоть 'дзынькните', кто-нибудь". Звісно, стало цікаво, чому ж йому так не вистачає цього "дзыньканья"? І потихеньку почала вимальовуватись така відповідь: Якщо уявити собі процес "чьокання" без чарок, то це виглядатиме як синхронне піднесення рук людей друг до друга. Така синхронність дій, а також спільний їх вектор, має викликати резонанс в псі-просторі, який підсилює енергетичний рівень кожного з "чьокальщиків" (навіть, якщо їх лише двоє... чим більше людей - тим сильніше ефект). Відповідно, людина на якусь мить отримує незвичне задоволення від відчуття сінергії на ментальному рівні, яке, до того-ж, супроводжується галасом, сміхом, і "ДЗЫНЬКОМ" на фізичному... Доза цього сінергічного підвищення зовсім невеличка, її ефект минає практично відразу, але хочеться відчути це знову і знову! І люди знову "чьокаються", хоча, можна обійтись і простим протягненням рук друг до друга. Такий самий ефект властивий будь-якій синхронній дії - будь це сінхронний танець, або просто дитяча гра в долоньки... Для відчуття синергії необхідні лише 3 складники: - декілька людей; - маючий однаковий намір; - діючих сінхронно. 

Після того, як я все це собі уявив, відразу з'явилась відповідь на питання, нащо просити оголосити "дзинь" - це ж "ефект Павлова"... бо насправді однакових намірів в тому колективі вже давно не було. Люди були втомлені, їм по-чесному не хотілось нікого вітати, а тим більше, вислуховувати від лідера групи довгі та нудні промови на теми, які і так за день всіх дістали. Дії були хоч і сінхронні, але вимушені, і кожний думав про різне. Відповідно, ніякої сінергії, ніякої "дози кайфу"... Правда-ж, чогось не вистачає? Точно - це все через те, що пластикові стаканчики не роблять "ДЗЬІНЬ" гггг (-:

Третя думка пов'язала попередні дві, і звичку аналізувати все підряд. Ось я подумав, як так сталось, що замість звичної однієї думки я став розмислювати одночасно над двома, і чому це я взагалі звик до однієї думки за один раз? Адже, бувало і більше! Від чого залежить ця "кількість думок на годину" ("швидкість")? Але на це запитання відповіді я так і не отримав. Є слабкі здогадки, але ще не сформовані в чітку думку, тому можна вважати, що відповіді поки-що нема. Виходить, що ця думка враховується тільки наполовину. 

Чекаємо на "прискорення"? (-:

Голюсь я не часто, а навіть коли і голюсь, то часто залишаю вуса, або борідку, або намагаюсь зробити "модельне" гоління.. Сам я ставлюсь до цього не серйозно - ну, росте щось на обличчі, значить так треба, і хай собі росте, доки воно не заважає, і не виглядає неприємно. А якщо стає якось не так, тоді вже беру бритву та починаю виправляти.

А ось мама моя постійно бурхливо реагує на мої бороди. Каже: "Ось ніколи не думала, що мій син колись бородатим стане!!!"

Вчора я її заспокоїв тим, що незабаром у неї не тільки син бородатим буда, а ще і онучок  

І сам собі подумав... цікаво, а як я сприйматиму свого сина, коли він вирішить відпустити бороду? 

Дніпропетровський зоопарк на Монастирському острові (здається, така нова назва Комсомольського) позбувся державного фінансування.

Тварин не стало чим годувати, і навіть доглядання за ними перейшло на рівень волонтерства, а на цьому далеко не поїдеш.

Цікаво, чи думав мер нашого міста про наслідки такого вчинку (чи йому вже байдуже, і може робити що завгодно перед тим, як втратити своє місце?). А, може, наступний мер поверне фінансування, тим самим виграє собі декілька очок рейтингу?

Ох вже мені ці рейтинги, репутації, політика та піар... ТВАРИНИ ВМИРАЮТЬ!!!

Добрі люди просять допомогти тваринкам хто чим зможе - хоч недоїдки принести, чи якісь зайві овочі, у кого є. Звісно, це не вихід з положення. Потрібно налагодити просто повноцінне фінансування та нагляд за зоопарком, адже це особливе місце, від якого всі ми звикли отримувати радість та задоволення. Якщо зараз ми не збережемо його, то в майбутньому наші діти вже не матимуть такої можливості!

тел. Зоопарка 47-18-68

Дошка обговорення проблем зоопарка

Скільки часу минуло... стільки думок різних в голові нарождалось та забувалось (сподіваюсь, забулись не назавжди, бо всеж хочеться зберегти деякі в блог). І за весь цей час щось постійно мене зупиняло від того, щоб сісти та зробити запис...

Сьогодні таке наснилось, що просто ні в які ворота... Я вбив свого друга... Правда він помер від сміху... я так пожартував уві сні, що він скотився на землю і там реготав... (жарт був такий: Сидять на лавці гусак та хряк, хряк штовхає гусака з лавці, а той йому трішки засмучено і каже: "Не спіхуй мене, бо "спіхуй" - якесь нецензурне слово"... коли прокинувся, то цей жарт не здавався вже мені таким веселим, як уві сні... може через наслідки?).  І ще, до цього, уві сні він дуже напився горілки... хоча я його попереджав, щоб він не бухав. Може це і вплинуло на його погострене почуття гумору і таку неадекватну реакцію на тупий жарт...

В цьому ж сні я був на роботі в якійсь корпорації, і шефом у мене був той самий, що і на останній моїй роботі в реалі (Нікітін) працював я там декілька днів... точніше, я знав, що я там працюю лише декілька днів, а уві сні бачив тільки один день, останній, коли нарешті мені доручили важливу справу - телепортуватись в найближчий гіпермаркет різновсяких матеріалів і придбати те, що сподобається (завжди б давали такі цікаві завдання)... Телепортували нас туди прямо з роботи , з сусіднього приміщення... і гіпермаркет мені сподобався - там правда було що завгодно... нам навіть запропонували купити 2 костюми діда мороза недорого (по 80 гривень)... гггг я тоді теж відмочив.... Короче, 2 костюми коштують 160 гривень. Продавець каже "добре, дам вам знижку - прошу лише по 60 гривень за костюм - ковпак, рукавиці, плащ, черевики і все-все в комплекті" - А я відповідаю "Давай! За 2!!!" (типу, стільки ж грошей, тільки за 2 костюми)... він думав-думав, і погодився... Після чого я дав йому 2 гривні, забрав костюми і пішов (він же погодився на 2! а типу то малась на увазі кількість костюмів, чи вартість в гривнях - не став уточнювати)... дивно, що він не став сваритись... мабуть йому ці костюми взагалі задарма дістались... 

І це тільки крихітна частинка цього сна, якщо писати все в деталях - дня не вистачить... а ще ж і інші були... Взагалі, сни стали такими реалістичними... кожної ночі дивуюсь, а коли прокидаюсь - відразу перевіряю, чи це сон був, чи правда?

Ще я підхопив цей модний зараз простудний вірус від свого братика, який підхопив його від гостя на своєму дні народження... Братик лікується таблетками, жарознижуючими, імуностимуюючими, антібіотіками, і всим чим тільки можна.. я лікуюсь часником, теплим чаєм та великою кількістю відпочинку. Моя простуда вже відступає. А братик продовжує триматись за ліки...

Ще я помітив, що коли мій блог використовують для того, щоб слідкувати за мною, та контролювати мене, я відразу перестаю сюди щось писати... тобто, перестаю писати щось глибоко-особистве, щось по-справжньому значне...

Ось і получаються - записи про сни... про жарти... віршики різні... і таке інше... ні про що...

Не варто намагатись слідкувати за мною, спостерегати та контролювати. Я сам все про себе розповім. Тільки за власною доброю волею...

Дивно виходить - створював блог, щоб бути відкритим, але коли цим зловживають, відразу замикаюсь. Ось і відповідь на питання - "чи є ліміт твоїй відкритості та відвертості?", виходить, що є.

...................

Все, пійду далі спати... потрібно продовжувати свій лікувальний відпочинок... сподіваюсь до понеділка одужати...

Де моя сила волі?...

Нестерпно хочеться їсти. Постійно, навіть коли вже шлунок переповнений... Такого ніколи раніше за собою не помічав, хіба що коли кинув пити і палити... але ж тепер я нічого не кидаю...

Який сенс качати прес, та робити ранкові пробіжки, якщо м'язи ховаються за прошарком жиру? )-: Який сенс прагнути здорового життя, якщо я все-одно дозволяю собі надмірності в їжі? Це ж все перекреслює... Я сам себе обманюю, дозволяючи собі "слабкості" в таких кількостях, що це вже стає просто нормою життя )-:

Сьогодні в обід дав собі обіцянку триматись. До цього теж багато разів давав різні обіцянкі, але знав, що вони не серйозні, і що це ненадовго. Проходило пару днів, і обіцянка забувалась, а її дія сама собою непомітно зникала... Тепер же, коли вирішив стати серйознішим, та вимогливішим сам від себе - починається паніка. Всі думки зводяться до їжі, очі вихоплюють з простору будь-що, схоже на їстівне, вухи особливо реагують на слова, що стосуються кулінарії, слина тече.

Розум мені підказує, що це не фізичний голод. Мені нема потреби багато їсти. Це щось із психікою..

І я не знаю, як із цим боротись... і навіть не впевнений, що у мене це вийде... мені не вистачає якогось розуміння, щоб припинити цей гастрономічний хаос...

Пригадую, що схожі думки у мене були рік тому, коли зав'язував із шкідливими звичками. Може, зараз теж щось таке вийде? Знайду, протримаюсь... а потім, через пару тижнів стане простіше? Чи не стане, і я знову здамся, зламаюсь та повернусь до прожерства? НІІІІІ!!!!! НЕ ХОЧУ!!!!!!

У мене негаразди в особистому житті.. У мене негаразди в спілкуванні з рідними, близькими та друзями... У мене невизначеність в майбутньому, я ні в чому не впевнений твердо, окрім того, що ДУЖЕ НЕ ХОЧУ ЗДАВАТИСЬ!!!

Можливо, я намагаюсь їжою заповнити якусь внутрішню духовну порожнечу??? Звідки вона? )-: 

Вибачаюсь за слині-соплі... я мав висказатись. Це вже неможливо тримати в собі.

Мабуть це початок осені так на мене впливає... Відчуття схожі з тими, які бувають, коли випадає перший сніг. Тільки зараз мені не прохолодно, а тепло. Затишно, спокійно і комфортно. Раніше цей образ завершувала чашка гарячого солодкого чаю. Тепер можна і без нього.

Взагалі, це відчуття у мене триває вже декілька днів. З минулої середи. Таке відчуття, що того дня мене лишили всі проблеми, всі турботи. Точніше, не лишили мене зовсім, а просто перетворились на щось інше.

Таке приємне, і чомусь давно забуте відчуття. Здається, воно з самого дитинства, і час від часу з'являється... але зовсім ненадовго - на декілька годин, а потім щезне в турботах буденнощів... А тепер вже кілька днів підряд триває.

Якби я тільки вірив... Таке саме відчуття є, коли поруч знаходиться близька та кохана людина. Наприклад - мама. І я чомусь схильний думати, що саме так можна відчувати любов та тепло іншої людини. Ось тільки чомусь не вірю, що це можливо.

Все, що відбувається навколо - зустрічаю лагідною посмішкою. Мені приємно чути, бачити, торкатись. Ніщо не подражнює. Прям справжня казкова ейфорічна іділія...

Хех... як же це приємно... аж сльози нагортаються.