Прийшов до висновку, що люди все ж розумні створіння, тільки забули, як користуватись своїм розумом.

Як всі люблять давати поради - на будь-який випадок в житті завжди знайдеться декілька рецептів: "Поговори з ним", "Не парься", "Спробуй ще раз" і різні-різні інші... 

Цікаво те, що ті хто дає пораду - самі практично ніколи так не роблять. Вони тільки знають, що так було б краще, тому і радять.

Питання - кому вони радять? Тому хто розповів про свою ситуацію, чи самі собі?

Продовження спостережень призвело мене до висновку, що ті, кому надаються поради теж практично ніколи їх не дотримуються. Все-одно роблять по-своєму, мабуть тому, що чітко дотримуватись порад сторонніх осіб просто неможливо? Вони дійсні в тому світі, в якому живе та людина яка радить, а не в тому, в якому живе людина з "проблемою".

От як надбати звичку чути самого себе? Як навчатись встигати зхопити внутрішні відчуття, та застосовувати в своєму житті? Як звикнути до думки, що насправді найкраща відповідь людині в будь-якій ситуації це та, яку вона виказує самостійно (з допомогою, чи без, головне щоб це йшло особисто від самої людини)

Можливо я не правий у своїх висновках, тому буду радий отримати ваші коментари та обговорити цю тему з різних боків

Чому мені не сидиться спокійно, коли все навколо і справді спокійно?

Ледь тільки починається затишок, все вгамується та нормалізується, як я обов'язково знайду якусь собі пригоду, щоб вона ані яким чином не вписувалась в гармонію мого існування. І тоді все шкереверть! Часу на все та на всіх не вистачає, а на сон залишається "мінус чотири години"...

Ще зі шкільних років - записувався у всі можливі гуртки, про існування яких тільки дізнавався - паяльний, в'язальний, по дереву вирізальний, театральний, танцювальний, співальний, спортивно-орієнтувальний, бігав, стрибав, плавав, ходив на карате, тхеквондо, ушу, стрибки в воду, в шаховий гурток, клуб референтів, приймав участі в літературних, історичних, фізичних та математичних олімпіадах...

Коли після школи не стало часу на гуртки, встряг в МЛМ-бізнес, почав подорожувати, записався на айкідо, створив власну команду КВК, зустрічався одночасно з декількома дівчатами...

І все це нічому мене не навчило, бо і досі мені замало того, що я маю працювати, мені ще подавай участь в громадськіх організаціях, а до них ще подавай проведення різних своїх тренінгів і прослухання додаткових, в той самий "вільний" час, якого нема для мене просто в природі.

А тепер ще й у квесті прийняв участь. Як завжди ж, в цікавому (інакше, звісно, не брався б)! На що я розраховую? Як все встигну? Не знаю... Досвід підказує, що все-одно якось все зроблю, а розум тільки дивується і нічого не розуміє 

Хто б пояснив мені, чому мені не сидиться спокійно на місці? Як люди можуть терпляче нічого не робити, нічим не займатись, вбивати час перед телевізором, в балачках по чатах, форумах та в соціальних мережах, чи в нескінченних комп'ютерних іграх? Жах! Я пробував - на довго не вистачає. Потім знов знаходжу щось додатково - якісь такі бонуси, без яких все в житті надто просто, а з ними ледь не доходиш до панічного "ААА ВСЕ ПРОПАЛО!!!" 

Є тут спокійні, врівноважені? Навчіть, як схаменутись? 

"Мої бажання - це не твої обов'язки"

* * *

"Ви люди дорослі, самостійні, самі знаєте, що робите і самі за себе відповідаєте. Не дивіться на мене, і не питайте мою думку про ваші дурні вчинки"

* * *

"Коли одна людина дає поради іншій, то насправді каже те, що необхідно та корисно їй самій. Нажаль, перші не чують себе, тому що впевнені, що це їх не стосується. А другі не сприймають, тому ще ці поради і правда стосується не їх"

Пропоную!

А чи не зібратись на блоговку? Минулу я пропустив, так може хоч на цій побуваю, на вас подивлюсь, життю зрадію, що живих людей бачу! (Жарт, звісно, живих людей я бачу частіше, ніж монітор комп'ютера)

Але годі вже про мене, ви мабуть теж скучили за блоговками, пивом та гуморними бесідами!

Зустріч пропоную провести в майже офіційному місці збору - "ДРОВА" в центрі.

Час збору - після роботи, щоб відпочити (десь на 18:30 -19:00, а можна і пізніше, хто не встигає)

Можна було б написати єдине твердження - "всі люди унікальні, і я теж унікальний бо є людиною", але це було б надто просто, сухо, і мабуть не зовсім доречно. Бо потрібно не довести свою унікальність, а описати власне її розуміння.

Писати можна тільки правду, бо потім це пійде на читання і підпис друзям. То ж почну, бо часу обмаль!

Мабуть варто почати з того, що я є одним з тих, хто народився при Радянському Союзі, і встиг його посмакувати в садочках, школах і піонерських таборах - звичайним хлопцем-малюком, "жовтнятком-ленінцем", і навіть піонером.

Після цього мені пощастило застати НЕП, перебудову, відокремлення та "незалежнізацію" України.

Зростав та виховувався я в інтелигентній родині з творчою мамою-художником, та моторним і підприймачним батьком-директором підприємства (на період коли такі тільки почали з'являтись). Від матері я отримав творчі таланти, від батька здібності до заробітків та керівництва.

Так як близьких родичів я маю багато, то це допомогло мені близько ознайомитись з дуже різними галузями в житті українського народу абсолютно різних соціальних прошарків - від селян забутих селищ до директорів корпорацій, депутатів і інших можновладців.

Я завжди був самостійним - рішення за себе приймав сам. Обирав собі гральні та навчальні гуртки, спортивні секції, навчальні заклади, та місця і засоби заробітку. Дуже рано почав жити окремо від батьків, вирішивши посмакувати дорослого життя ще до повнолітнього віку.

Не цураючись роботи і маючи жвавий розум, я почав застосовувати різні "бізнеси" ще в школі - за гроші, або по бартеру давав зписати контрольні, бігав здавати склотару, макулатуру, металобрухт, а потім, долучившись до комп'ютерів організував власний (і один з перших в Україні) конвейер запису і продажу комп'ютерних ігор на дисках, коли мені було лише 11 років!

Через звичку використовувати час ефективно, після школи я пішов навчатись у вищий військовий навчальний заклад - це дало мені змогу як отримати освіту (звичайну та військово-орієнтовану), а також відслужив строкову службу в збройних силах.

За час навчання випробував все - сержанство, працю в секретній частині, і навіть встиг організувати власний Клуб Веселих та Кмітливих і провести декілька виступів в ролі капітану команди.

Всуміші з можливостями дарованими з приходом в Україну доступного Інтернету, любознавство, комунікабельність і відмінне знання англійської мови нагородили мене знайомствами з людьми практично з кожної країни світу. Ці знайомства я використовував для подальших подорожей та загального особистого розвитку як материально-грошового, так і морально-духовного. 

Лишаючись доброзичливим і позитивним, я є вимогливим до себе та до всіх з ким маю справи. Загартовуючи власну силу волі, цілеспрямованість, завзятість в справах, я не забуваю про друзів, і намагаюсь допомогати їм справами, або порадами та моральною підтримкою.

Ще унікальності мені додає те, що про мене кажуть друзі: 

мені здається що грощі та добробут для тебе не мета, а засіб; *** я вважаю тебе доброю, чемною людиною, поряд з якою завжди тепло та затишно; *** в тебе нема приторної солодкості; *** ти можеш висловити свою думку, абсолютно протилежну до думки опонентна, але це не викликає негативних емоцій; *** ти не бравуєш своєю особливістю, ти просто такий який є, а любити тебе чи ні - вибір добровільний) 

І на останнє, мабуть найунікальніша моя риса - у вмінні казати людям правду, і адекватно сприймати правду самому

--- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤

Ессе складено 21 лютого 2010 року, Калакуцьким Миколою Костянтиновичем.

--- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤ --- ¤

Як я написав в темі - це ессе не стільки для блогу, скільки для квесту, але блог, як інструмент, буде мені допомогати в виконнані квестів.

Я ПРОШУ (!!!) кожний, хто згодний з тим, що я - унікальний, і готовий підтвердити це, будь ласка, повідомте мені, як я можу отримати ваш підпис під своїм ессе (в реалі, звісно, а не віртуальний)

Для цього можете написати мені лист на [email protected] , або зателефонувати 099-0750507, або залишити коментар до цього запису.

Дякую за допомогу, друзі! (А також за конструктивну критику ессе) (-:

Sometimes universe jokes in unusual, sudden ways.

I'd thought, it can be only in movies, when environment tells you, what to do, and you do it!

Then miracles happens...  Something totally new and exceptional comes to life. New man, or a new opportunity.

But it's very important to remember - it's not a real that things got brain and do clever things. It's just an imagination tricks.

The rest is much more real - own thoughts, does, results.

Зима для мене була скрутною.. Мається на увазі зовсім не погода, і не якісь проблеми зі здоров'ям, а саме моральний стан. Загруз в розпачі, розгубленості, невпевненості, самообмані... все це замостив товстим прошарком ледачості і нещирої байдужості. (Фєє!)  Є таке прислів'я, що "правда очі ріже".. воно не точне. Бо не тільки очі, а все нутро вирізає начисто, тільки дозволь їй там опинитись... Хоча, мабуть це кому як. Хтось правду сприймає через очі... а я сам в собі дістаю її з-під завалів «думкового» брухту, сліпо-егоїстичних мрій, самодурних переконань... Біль починається з середини, і заплющити очі вже не виходить.  Цікаво, ну чому ж цей процес і правда такий болючий зпочатку, і лише потім, через тривалий час настає такий стан, коли можна відчути радість? Ну звідки в мені стільки цієї самозакоханості, самозачарованості, самозабвенності, щоб сприйняття своїх ВЛАСНИХ, своїх РІДНИХ, своїх ОСОБИСТИХ вад, сприймалось настільки боляче?  Все життя я впевнював себе в тім, що я добра людина, що я несу світло в цей світ, що я народжений дарувати радість та щастя всім навколо? І тепер, коли з'ясовується, що це було переважно ілюзією, що я просто сам себе впевнив і завірив практично в абсолютно нерухомій правдивості цих тверджень... І що я просто звичайна людина, такі як і всі. Як всі народжений, як всі проживший певну частину життя. І що робив я не тільки добро, але часто і зло... І що я просто сам виправдовував себе різною брехнею, а реальні факти чути, бачити чи якимось іншим чином сприймати не хотів і не збирався.  Я пізнавав світ через фільтр "тільки все те, що підтверджує, що я особливий, надзвичайний, чудо-хлопець... і так далі, і таке інше...". Сказати, що від тепер все стало не так? Звісно я не можу так сказати... Хотілось би в це вірити... але ж в цьому і проблема - все життя мені хотілось вірити тільки в те, що я все роблю вірно, ні в чому не винний, а якщо я і зробив якесь "неподобство", то на то був або промисел Божий, або якісь інші, повністю виправдовуючи мене обставини...  Якщо лайно загорнути в обгортку від цукерки - воно не стане цукеркою. Ніколи. Я ж сам загорнувся в обгортку та всьому світові демонструвався тільки в ній... Ось тільки... для того, щоб з'ясувати, що під обгорткою не цукерка - не обов'язково спробувати її на смак, мінімально-розумній людині достатньо просто хоч трішки розгорнути, на хвилинку зазирнути всередину, і їй все стане зрозуміло. Мені було дивно - чому деякі люди перестають зі мною спілкуватись, коли знайомляться ближче? Чудові, РОЗУМНІ люди, якими я пишався, дорожив, які мені подобались.. Просто - відгортались від мене і намагались більше ніколи не спілкуватись, ігноруючи всі мої спроби відновити дружбу. Мабуть просто бачили, що слова мої неправдиві та лицемірні. І я згодний, що вже не стіль суттєво, чи всередині, за обгорткою ти побачиш лайно, чи камінь, чи дерево, чи навіть золото - ЦЕ НЕ ЦУКЕРКА! ЦЕ ОБМАН! Я б сам не став спілкуватись з людиною, яка б навіть золото видавала за цукерку... Не подобається мені таке. Вони праві що так вчинили, якщо я все вірно зараз думаю. В дитинстві у мене склалось чітке уявлення про те "що таке добро і що таке зло". І той панцир (шкарлупу, обгортку, фантик чи маску) - я начепив на себе ще тоді, в самому дитинстві, і не намагався нічого міняти, адже всередині мені було по-дитячому комфортно в вимріяному світі, а ззовні я нічого і не впускав.  Хочеться вірити, що ті зміни в світогляді, які я відчуваю зараз - вони вже не намріяні, не надумані, а самі най справжні. Хочеться хоч зараз вже подивитись на світ реально, без рожевих окуляр, без фільтрів... своїми очима, серцем і душею - навіть якщо щось одне буде помилятись, два інших органи чуття помітять та виправлять... дуже-дуже хочеться в це вірити... Як не дати собі надалі вигадати нову обгортку, та заховатись в ній від світу та самого себе знов на невідомий термін? Де отримати гарантію, що в підсвідомості у мене не залишилась ця програма? Чим підтвердити, що все не повернеться на свої кола, що не піде по спіралі? Де знаходиться ця точка реваншу, від якої можна відштовхнутись вперед, взяти новий напрямок? Знову невпевненість... знову запитання без відповідей... але краще хай зараз, поки-що, буде так, ніж як раніше. Напевно, запитання без відповідей корисніші, ніж з відповідями, що хибні за своєю натурою.

Так завжди із блогом - починаю з наміром вилити сюди те, що турбує, але уявляю собі це зовсім по-іншому... думаю, що зараз написав би про свій фіалковий настрій, про свої винаходи та спостереження... а коли розслабляючись дозволяю думкам литись напряму, минаючи цензурні фільтри розуму, то лише дивуюсь тому, що отримую на виході. 

Ось це - там, нагорі, все що я щойно написав - це що таке? Це я себе виправдав, щоб заспокоїтись і не паритись на цю тему? Чи правда вилив те, що турбувало мене і не давало спокою... і тепер мені стане спокійніше? Я розібрався, чи це тільки початок? Хех... Хто є мудрим? Хто підкаже?... Я не хочу залишатись таким безпорадним...

Загалом, зі мною все добре, все гаразд. Здоров'я у мене чудове - на пробіжки не бігаю, але зарядку роблю ранкову і вечірню. Піст почався... чи продовжився... я вже не розрізняю, м'яса і так практично ніколи не їм. Категоричного цурання м'яса у мене нема, я всеж не став ідеальним веганцем... просто по-трішки, поступово міняється раціон на той. який мене більше влаштовує.

Сиджу без роботи. Не тому, що знайти складно, а тому що сам довгий час не хотів працювати, а деякий час - взагалі нічого не хотів робити - сів всім на шию, та радів цьому... (Фєєє!!!!). Зараз "харчами перебираю". Ця робота мені не така, а та не сяка.. Подавай мені таку - не знаю яку... Хех...  Хоча, маю намір повернутись до АТБ... якщо візьмуть... але Службі Безпеки я там дуже не подобаюсь, тому можуть і не взяти назад... Шкода. Я б тепер працював зовсім по-іншому... Робив би все найкращим чином, "як сам для себе", бо переважно це і було б мені для самого себе... 

Роки-роки-роки... чому я так довго приходжу до елементарного? Все в моєму житті було б набагато простіше, якби я швидше усвідомлював деякі речі...

Не буду про це шкодувати. Склалось саме так, як склалось, і тепер єдине що я можу - намагатись не гаяти той час, що у мене залишився на наступні помилки.

Центр, центр! Це ПЕРШИЙ! Блок даних переданий! Вимикаюсь! До зв'язку!

= Миколка =

...ніколи не кажи "ніколи"!

...бо від життя неможливо втекти - воно все-одно наздожене, і я-а-а-к... ЗДИВУЄ!!!!

... напітерпенілся ... хочу дорослішати... визнав своє "унікальне прагнення залишатись завжди дитиною" - як просто страх перед відповідальністю, а ігнорування законів і правил сталих в суспільстві - як особисту слабкість та неспроможність знайти в собі сили, щоб не уникати, а взаємодіяти...

... скоро весна! Здається, в цьому році у мене буде набагато більше радості... такої, якої я не відчував з самого дитинства!

... аби тільки привчити себе триматись геть подалі від компа коли мій час не зайнятий ніким... розібратись би...

... дуже хочеться ніжностей... без сексу...

Факт, який я чітко усвідомлюю: зайва вага - результат образу життя та звичок харчування. З нього витікає, що вся відповідальність за стан мого тіла - тільки на мені, і більше ні на кому та ні на чому. Але ж так не хочеться прийняти цей факт... )-:

Все, що необхідно зробити, задля того, щоб схуднути - почати більше рухатись, менше жерти... особливо виробів з борошна.

Однієї пробіжки вранці вистачає тільки на те, щоб "поставити галочку" в тому місці, де я сам себе запитую, чи займаюсь я фізичними вправами. Як показує практика, цими пробіжками я тільки сам себе дурю, дозволяю нічого більше не робити, крім цих довбаних пробіжок, від яких я навіть задоволення ніякого не отримую...

Відмова від фастфуду так само - для відмазки... Та і не можна мабуть назвати це справжньою відмовою, бо час від часу купляю собі то пиріжки з картоплею, то солодкі булочки з ягідними наповнювачами. Звісно, не так часто, як це було раніше, але ж не відмовився, продовжую дозволяти собі "ну в самий-самий-самий останній разочок"... )-:

Тримаю піст... а для чого? Для кого? Для себе... ?... Щоб знову сказати собі по завершенні: "Ой який я молодець, все витримав"? Сподіваюсь, що у мене не виникне бажання заявити собі щось подібне. В цю ж "топку" відправляються мої спроби дієтичного натурального харчування, вегетаріанство, веганство, сироїження і все інше, що стосується звичок харчування. Я просто ховав за кльовими ідеями свої слабкості )-:

"Мені хочеться жити на природі, подалі від бруду та стресів цивілізованих міст", - я про це давно вже заявив... А мені ж казали: "Ти просто намагаєшся втікти. І не втечеш. Бо тікаєш від самого себе, а це неможливо. Краще зупинись та порозмислюй трішки. На бігу думати складніше."... А я не вірив, казав що думки мої чисті та бездоганні... і тільки всередині щось самому мені підказувало, що я і сам собі не вірю в ці моменти. Тобто, я насправді прагну здорового життя, але не готовий міняти свої звички, свій режим.

Читав сьогодні статтю про шкідливість паління. Там мене зачепив один вираз: "жодна людина в здоровому розумі не стане робити таке з собою!". Зачепив він мене не тому, що я ніколи раніше не чув подібного, а тому що це напряму стосується мене самого - я роблю із собою те, чого ніколи не хотів робити.

Мабуть, дійсно варто "зупинитись та порозмислити". Обдумати, чого я хочу, як цього досягти, і що для цього робити, в якій послідовності... яких звичок позбутись, та чому слід це зробити, бо якщо не зрозуміти чому це потрібно саме мені. як це стосується мене в моєму теперішньому та майбутньому, то неможливо буде змінитись.

...

Спробую оголосити собі цей "Фініш". Сподіваюсь, що не зроблю з нього чергову виправдану "паузу" бездіяльності, після якої знов повернусь до минулого життя.

Не хочу я більше себе дурити - це дуже дурно сказується на якості мого життя. Брехати собі - не вигідно, не приємно і просто шкідливо. Дивно, що я так довго не хотів дивитись цій правді про себе в очі...

----------------------

P.S. В декількох серіях "Доктора Хауса" надавались коментари про відкладення в жирових клітинах людини токсічних речовин, які можуть потрапити до організму, коли людина починає худнути... Іноді, коли я починаю діяти активно і позбуватись зайвої ваги, я і правда відчуваю щось не зовсім нормальне... Можливо, це я просто сам дурю собі мозги черговими безглуздями про те, що в моєму тілі зберіглось багато тих отрут і токсинів, якими я "заряджався" багато років підряд, і тепер вони нагадують про себе... Не хочу, щоб так було... Хочу, щоб все пройшло легко, безтурботно, безболісно... Я боюсь знову терпіти біль, я боюсь знову відчувати ту залежність від різних дурманів...