Когда я на работе, езжу по делам, хожу или бегаю, одним словом в движении, у меня масса идей, планов и энергии для их воплощения. Какие-то дела, какие планирую осуществить прийдя домой. Но только переступаешь порог...все. Ты ощущаешь всю тяжесть, всю усталость которая накопилась за день. И уже совсем ничего не хочется. Ни тех дел, ни почитать, даже фильм посмотреть.
Не знаю в чем дело, или это само место так на меня действует, или это я... И тем более не знаю как с этим бороться.

Де моя сила волі?...

Нестерпно хочеться їсти. Постійно, навіть коли вже шлунок переповнений... Такого ніколи раніше за собою не помічав, хіба що коли кинув пити і палити... але ж тепер я нічого не кидаю...

Який сенс качати прес, та робити ранкові пробіжки, якщо м'язи ховаються за прошарком жиру? )-: Який сенс прагнути здорового життя, якщо я все-одно дозволяю собі надмірності в їжі? Це ж все перекреслює... Я сам себе обманюю, дозволяючи собі "слабкості" в таких кількостях, що це вже стає просто нормою життя )-:

Сьогодні в обід дав собі обіцянку триматись. До цього теж багато разів давав різні обіцянкі, але знав, що вони не серйозні, і що це ненадовго. Проходило пару днів, і обіцянка забувалась, а її дія сама собою непомітно зникала... Тепер же, коли вирішив стати серйознішим, та вимогливішим сам від себе - починається паніка. Всі думки зводяться до їжі, очі вихоплюють з простору будь-що, схоже на їстівне, вухи особливо реагують на слова, що стосуються кулінарії, слина тече.

Розум мені підказує, що це не фізичний голод. Мені нема потреби багато їсти. Це щось із психікою..

І я не знаю, як із цим боротись... і навіть не впевнений, що у мене це вийде... мені не вистачає якогось розуміння, щоб припинити цей гастрономічний хаос...

Пригадую, що схожі думки у мене були рік тому, коли зав'язував із шкідливими звичками. Може, зараз теж щось таке вийде? Знайду, протримаюсь... а потім, через пару тижнів стане простіше? Чи не стане, і я знову здамся, зламаюсь та повернусь до прожерства? НІІІІІ!!!!! НЕ ХОЧУ!!!!!!

У мене негаразди в особистому житті.. У мене негаразди в спілкуванні з рідними, близькими та друзями... У мене невизначеність в майбутньому, я ні в чому не впевнений твердо, окрім того, що ДУЖЕ НЕ ХОЧУ ЗДАВАТИСЬ!!!

Можливо, я намагаюсь їжою заповнити якусь внутрішню духовну порожнечу??? Звідки вона? )-: 

Вибачаюсь за слині-соплі... я мав висказатись. Це вже неможливо тримати в собі.

Вот что за напасть такая, у всех фантазия как фантазия, а у меня она только в одном русле работает, там где совсем не надо, ток жизнь портит. Вот надумаю себе всякого и сижу гружусть(( Нет чтоб по назначению её использовать!
И вот как с этим бороться? Честно, устала уже!

Что подарить близняшкам на День Рождения, если они  давно уже выросли из ползунков ???  

Р.S. (27)