Президент України Петро Порошенко переконаний, що саме мова є тією базою, фундаментом, на якому будуються нації і держави, і Україна не є виключенням. Глава держави підписав закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

«Я наголошую, що під час підписання закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» робиться акт, один із найголовніших, для формування української державності. Платформа, фундамент, на якому будується нація і держава - точно є мова», - сказав Глава держави.

«Я скріпляю підписом ретельно збалансований мовний закон. Він вивірений настільки, щоб жодна політична сила не мала підстав ініціювати його перегляд. Не має підстав», - підкреслив Глава держави.

Президент наголосив, що закон має високий рівень підтримки не лише у Верховній Раді, а й в українському суспільстві. «Всі хвилювалися, що закон буде роз’єднуючим, аж ні – виявилося, що закон об’єднує націю. І влада, і опозиція – всі ми рішуче пішли на те, щоб зробити це можливим», - зазначив Петро Порошенко.

«Я сподіваюся, що і нова влада також, ретельно проаналізувавши цей закон, буде імплементувати його норми в життя, бо це є ключова державницька позиція існування Української держави», - сказав він.

Президент підкреслив: «Сьогодні – це історичний день. Для мене висока гордість і висока честь поставити підпис на цьому документі».

Ухвалення закону про мову Глава держави назвав надзвичайною подією, важливою для України та її громадян. «Я можу наголосити, що сьогодні є надзвичайно відповідальний, епохальний навіть день, якого українці чекали багато-багато років», - наголосив Петро Порошенко і нагадав, що в радянські часи прийняття такого документа було неможливим, а необхідність його прийняття напряму була відображена вже за незалежності України у її Конституції.

Президент особливо наголосив, що цей закон жодним чином «не зачіпає жодну мову національних меншин, які проживають в Україні». «Чому? Бо він не про це. Жодним чином там не згадується, не обмежується ні те, що намагається навісити на українців російська пропаганда. Навпаки», - зауважив він.

«Я пишаюся тим, що вдалося зробити за останні п’ять років. Причому зробити без тиску, зробити без примусу, зробити, щоб це законодавче врегулювання аж ніяк не утискало нікого. Ми просто дали право українцям слухати українські пісні на українському радіо, дивитися українські фільми, читати українські книги. Без примусу. Коли люди прагнуть це читати, коли це стало модно, драйвово. І відповідно немодно не знати української мови», - додав Петро Порошенко.

Глава держави також нагадав, що закон про мову має дуже довгу історію ухвалення, але зазначив, що вважає такий порядок його прийняття правильним. «Бо ретельне обговорення, яке було організовано і яке тривало місяцями, якщо не роками – воно точно пішло на користь закону. Там намагалися врахувати думки всіх зацікавлених сторін, якщо вони сповідують державну політику. Єдине, думку кого ми не збирались враховувати – це Кремля чи Москви. Нехай займаються російською мовою», - сказав він.

Так само ретельно документ обговорювався і у Верховній Раді, зазначив Президент. «Це теж було правильно. Бо кожен повинен мати можливість висловити свою позицію і Верховна Рада мала її врахувати», - підкреслив Петро Порошенко.

Він також зауважив, що підтримує той факт, що Верховна Рада прийняла цей Закон після 21 квітня. «Це яскраво демонструє відсутність будь-якої політичної кон’юнктури при врегулюванні цього державницького Закону», - констатував Глава держави.

Глава держави подякував всім присутнім на церемонії підписання документа за їх зусилля, які вони здійснили, аби ухвалення закону відбулося.

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, в свою чергу, подякував Президенту Петру Порошенку за рішення невідкладно підписати закон. Він нагадав, що лише вчора в Парламенті змогли розблокувати його підписання від намірів реваншистів, які домагалися скасування його підписання. «Ваша рішуча позиція з цього приводу є великою державницькою позицією і позицією великої відповідальності», - додав він.

Спікер Парламенту зауважив, що довкола цього закону довгий час точилося чимало дискусій. Андрій Парубій також відзначив позицію громадських діячів та активістів, які доклали багато зусиль для того, щоб цей документ був ухвалений.

«Ми говорили про це роками – мова об’єднує, не роз’єднує. Про те, що мова роз’єднує – це міф, який дали нам з Москви. Мова об’єднує і є фундаментом для будь-якої нації, для будь-якої держави. Мова прошиває націю в її єдності від краю до краю – від Луганська до Львова», - підкреслив Голова ВРУ.

«Мова творить єдиний народ. І мова є наша найгостріша зброя», - сказав він.

Видавець, директор видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» Іван Малкович відзначив унікальність сьогоднішньої події, наголосивши, що це фактично «Конституція української мови».

Акторка театру і кіно, громадська діячка, заслужена артистка України Ірма Вітовська-Ванца зазначила, що «мова – це не тільки зброя, мова – це безпека, мова – це маркер, яким ти цікавий іншим країнам». Вона також нагадала, що багато поколінь українців боролися за свою мову.

Засновник всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молодий рух» Тарас Шамайда зазначив, що сьогодні для української мови справді історичний, епохальний день. «Наші нащадки через багато поколінь оцінять значення цього закону і цього підпису, який сьогодні ставиться на цей закон», - сказав він та додав, що графіті на стінах тисячолітньої Софії написані майже такою ж мовою, як зараз використовують в Україні. Він підкреслив, що потрібно пам’ятати і тих людей, які поклали своє життя задля збереження української мови

Ваші Блаженства, Ваші високопреосвященства і всечесні отці, лідери церков і релігійних організацій!

Шановні ветерани!

Високодостойний пане Прем'єр-мірістр, члени українського Уряду, народні депутати!

Шановні воїни та їхні родини! Шановні запрошені!

Дорогі співвітчизники!

Сьогодні знову ми згадуємо вікопомний момент з історії України, Європи і всього світу. Рівно сімдесят чотири роки тому на нашому континенті замовкли постріли найкривавішої війни в історії людства. 65 мільйонів вбитих, із них українців – від восьми до десяти мільйонів.

Кілька поколінь виросли на ретельно відретушованій версії «Великой Отечественной Войны». За часи незалежності ми нічого не забули і нічого не зреклися з того, що було правдою. Але буквально за останні роки відкрили для себе багато нових сторінок трагічної історії, які раніше дуже ретельно і старанно від нас приховувались та замовчувались. Я неодноразово, починаючи з п’ятнадцятого року, говорив у травневі дні про різні аспекти нашої політики історичної пам’яті. Сьогодні настав час зробити щось на кшталт резюме.

Ще до 22 червня сорок першого року на різних фронтах Другої світової вже загинуло майже сто тисяч українців.

Для нас перші постріли тоді ще майбутньої світової війни пролунали в березні 1939 року на Закарпатті. Вони стали відлунням Мюнхену-38 і краху сумновідомої політики умиротворення агресора. Два місяці тому, до речі, мав за честь вшанувати пам’ять захисників Карпатської України на Красному полі під Хустом.

З вдячністю нині згадуємо і тих українців, які з вересня 1939 року чинили спротив Гітлеру у лавах Війська Польського.

А от сталінський Радянський Союз протягом майже двох років, з осені тридцять дев’ятого червня 41-го був союзником гітлерівської Німеччини. Але це не врятувало СРСР від нападу, а народи, що його населяли – від вимушеності сплачувати людськими життями за дружбу Сталіна з Гітлером. І саме на території України проведено майже половину стратегічних операцій радянської-німецько війни. В лавах Червоної армії билися близько шести мільйонів мешканців України. І ми, вдячні нащадки, вже не один десяток років прославляємо подвиг ветеранів Червоної армії.

А от віддавати належне воякам УПА, які тепер прирівняні до учасників бойових дій за незалежність України, почали зовсім нещодавно.

І лише кілька років тому ми звернули увагу на роль українців у військах країн антигітлерівської коаліції, таких як Сполучені Штати, Велика Британія, Канада та багато інших. В Києві організували виставку, на якій представили історії українців, які вкрили себе бойовою славою в битвах на рівнинах Європи, в пустелях Північної Африки та на безмежних просторах Тихого океану.

Майже сім мільйонів солдат в семи, як мінімум, арміях – такий масштаб української боротьби проти нацизму.

І згадуємо ми мільйони українок та українців, які наближали перемогу самовідданою працею в тилу.

А ще та війна – то понад два мільйони вивезених на примусові роботи дівчат та юнаків з України. То – каторга й концтабори.

То – Бабин Яр, місце однієї з найстрашніших трагедій в історії України. Ми пам’ятаємо і завжди будемо пам’ятати, що близько півтора мільйона українських євреїв було знищено нацистами і стали жертвами Голокосту.

Україна, яка не була в ті роки незалежною державою, де-факто виявилася членом антигітлерівської коаліції, а ми, український народ – народом-переможцем. Хоча закінчення Другої світової так і не зробило Україну вільною.

Ми, на відміну від Москви, не збираємося приватизувати спільну звитягу народів усіх країн антигітлерівської коаліції. Ніхто не має права монополізувати перемогу над нацизмом, а тим більше використовувати її для апології своєї імперської політики. Подолання нацизму  сімдесят чотири роки тому це не привід водити ряжені «полки безсмертних» по всьому світу!

Ми дистанціювалися від кремлівського «побєдобєсія». За п’ять останніх років ми виробили власний сценарій, свій ритуал відзначення Дня перемоги у Другій світовій війні, наближений до загальноєвропейської традиції. На відміну від наших сусідів, ми не страждаємо на дальтонізм і бачимо повну кольорову гаму її величності історії.

Двадцять третя нуль одна восьмого травня сорок п’ятого – момент, коли було припинено вогонь, і в Європі настала перша хвилина вистражданого миру.

Цей день важливий не лише тому, що дає людству можливість озирнутися і згадати про колосальні жертви й втрати. Спогади спонукають нас ще і ще раз замислитися над причинами воєн і зробити належні висновки. Мільйони і мільйони людей в усьому світі об’єднує одна мета – не допустити повторення трагедії. І тільки в Москві, Господь їм суддя, кажуть: «Можем повторить».

Для України, яка протистоїть російській агресії, висновки, зроблені з уроків Другої світової війни, є особливо важливими. Вони дають нам моральну і правову основу для справедливої боротьби проти анексії Криму і окупації частини українського Донбасу. Основу для спільного з міжнародною коаліцією протистояння спробам Кремля зруйнувати систему євроатлантичної безпеки і єдність Європи. Я неодноразово вже проводив паралелі між ставленням Гітлера та Путіна до людського життя, до норм міжнародного права. Варто лише порівняти «судетську промову» очільника Третього рейху 1938 року і так звану кримську промову російського президента 2014-го.

А ми, українці, прагнемо жити у мирі й безпеці. Тому наша мета – стати повноправним членом ЄС та НАТО, цих двох союзів, які є запорукою єдності і безпеки на нашому континенті. Вони є і гарантією нашої національної безпеки та безпеки кожного українського громадянина. Саме у тому, щоб захистити європейський та євроатлантичний курс України вбачаю для себе головний сенс і мотивацію залишатися в політиці і після того, як невдовзі складу повноваження Президента України.

У європейській цивілізації ми бачимо корені своєї ідентичності. Мета путінського контролю над історією відверто проголошена. Він хоче відновити російську імперію і розчинити українців в «едином народе», неначе в сірчаній кислоті.

До пам’яті про жертви нашого народу у Другій світовій війні додалася пам’ять про тисячі загиблих внаслідок російської агресії.

Нагадування про першу хвилину миру має особливе значення. Для України це хвилина надії так само, як і хвилина пам’яті. Ми прагнемо миру і ми віримо, що змусимо агресора піти з нашої землі. І тоді в цю хвилину в Україні і в усій Європі буде справжня тиша, без обстрілів, без втрат.

Гарантом збереження української державності та усіх перетворень в країні є нові Збройні Сили України. Моїм найважливішим завданням на посаді Президента було зробити все можливе для того, щоб змінити ту критичну ситуацію, до якої довели військо на момент початку російської агресії.

П’ять років тому прийняв країну без боєздатної армії, яку обеззброїли безвідповідальні політикани-пацифісти та п’ята колона. Тепер же новий Глава держави для захисту країни матиме у своєму розпорядженні військовий потенціал, достатній для того, щоби впевнено боронити країну від зазіхань агресивної сусідки.

За п’ять років я здійснив майже сорок робочих поїздок на Схід, із них на передову – 26. Востаннє це сталося позавчора, і це для мене було, повірте, дуже зворушливе і дуже хвилююче  відрядження. Вкотре відчув і зараз відчуваю гордість за те, що мав честь бути Верховним Головнокомандувачем ТАКИХ! воїнів. Втім, всі ми, українці, пишаємося своєю армією.

Ще раз дякую українським військовослужбовцям за мужність у захисті країни від російської агресії. А стверджувати, що у нас «громадянська війна» так само цинічно, як, для прикладу говорити про те, ніби то в сорокові роки в Росії був внутрішній конфлікт, а Гітлер лише допомагав армії Власова чи козакам Краснова. Це порівняння не сам придумав, запозичив із соціальних мереж.

Дорогі співвітчизники!

Вітаю вас із Днем пам’яті та примирення та з Днем перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Слава всім, хто захищав Україну від агресії з боку нацистського Третього рейху!

Слава Збройним Силам України, Національній гвардії, СБУ, прикордонникам, добровольцям і волонтерам; всім силовим структурам, які боронять нашу Вітчизну від ворожих зазіхань Російської Федерації!

Слава Україні!

І оголошую символічну першу хвилину миру.