Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року

6 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 6-го червня 2019 року


Аваковщина йде 

Є розумний вислів, що: «Влада розбещує. Безмежна влада розбещує безмежно» 
Проблема розбещення владою є найбільшою в тій системі, що ту владу представляє, зокрема це різноманітні чиновники державного апарату і депутати різних рівнів рад, але найбільше це стосується системи правоохоронних органів, бо тут люди можуть однозначно заявляти: -Закон – це я!
Деградація особового складу в правоохоронних органах є одним з головних показників занепаду державного устрою, що ми яскраво спостерігали в часи 80-90-х років, коли розпався Радянський Союз. Або згадаймо сумновідомі події недавнього часу в нашій незалежній вже Україні у Врадіївці, які передували Революції Гідності та зміни злочинної влади Януковича і Ко. Коли просто злочинці перевдягаються в правоохоронців – це сильно впливає на їх імідж, тому таких бандитів намагаються карати найбільш суворо, але що робити, коли як у Врадіївці реальними бандитами були  справжні працівники з МВС і то навіть в чині офіцерів?! Про що можна далі говорити? В той час я написав матеріал, який подаю нижче.
Після Революції Гідності і начебто значних реформ в МВС з перейменуванням міліції в поліцію, я вважав, що у нас пройшов значний злам до очищення і піднесення на належний рівень діяльності всіх правоохоронних органів в Україні, але, на жаль, не так сталося, як гадалося. Кардинальної переміни не відбулося і реформи були виключно для «замилювання очей», що і підтвердили нещодавні події зі вбивством 5-річного хлопчика в Переяславі-Хмельницькому п’яними поліціянтами під час їх «великопанської» розваги посеред житлового масиву: стрільби з рушниці по пляшкам і банкам з під пива, якого вони і понапивалися вусмерть.  
Зізнаюся, що на початках я був тої думки, що то просто нещасний випадок, але коли справа обросла деталями і стало відомо, що цих подонків перед тим були вигнали з МВС, але вони поновились на службі через самий безчесний український суд і далі вершили своє правоохоронне злодійство (жахливе поєднання слів! Але так є!) – перемінив свою думку на диаметрально протилежну: це є брутальний злочин і не інакше. На бешкети поліціянтів не раз жалілися їх сусіди, але кому то пече, як розбиратися в неподобствах приїжджали їх же колеги. Все зводилось до різних службових замовчувань і тому подібне в стилі класичної кругової поруки. Тобто злочини були і до того, аж поки не досягли свого апогею – вбивства маленької дитини. І це вже важко назвати випадковістю, а скоріше до навпаки – це закономірність розбещеності правоохоронців владою, що найкраще означає відомий термін зі зеківських кіл як «беспредел». І якщо пан Аваков як міністр МВС на протязі 5-ти років не бачить причин піти у відставку, бо то не ганьба, а дурничка для нього, –  значить це ще не укінець і на нас чекає ще не один випадок бандитизму, вчинений працівниками МВСУ.  Готуйтесь і стережіться поліції, громадяни України. Настає аваковщина!
Все це яскравий приклад того, чому я стою за анархізм: не надавати нікому влади над нами і собою, бо це розбещує і творить злочини. Правопорядок – це я і кожен з нас навколо. Тільки так. 

Чи вам не остогидло бути худобою, менти?
   
Особисто я вже навчився обминати зайве спілкування з органами так званого "правопорядку" України, але тему цю не попускаю, тому що вона небезпечна для нашого життя як зараз, так і на майбутнє.
Чому я з недовірою ставлюсь до наших правоохоронців? Тому що вони охоронці бог знає чого, але не правопорядку. І що найстрашніше: себе українські правоохоронці рахують поза законом, тобто їм можна закони порушувати - їм прощено все наперед. І їх родичам, і їх друзям, і взагалі кому їм закортить заступитись. Прикладів кричущих злочинів правоохоронців, які хитро прикривають та закривають інші їх "товарищи по ксиве" безкінечна кількість. І я чудово розумію причину такого стану: оплата українських правоохоронців і соціальний захист є дико мізерними, тому вони і придумали дружно собі таку мульку, що грошей у нас мало, але зате ми, правоохоронці, поза законом! Нам можна все! Окрім моментів, коли "своя своїх не познаша": коли п'яний прокурор зніс насмерть постових даїшників, які, до речі, не раз бачили його нетверезим за кермом і не зачіпали, - тільки тоді  цього прокурора покарали суворо. А простих людей давити можна. Ось збив нещодавно мент автом жінку і поніс  за те "страшне покарання" - штраф у 225 гривень.
Як на мене, подібний стан речей надзвичайно тривожний: коли люди в своїй масі остерігаються правоохоронців не менше, аніж справжніх бандитів і злодіїв. Такою є фактична ситуація, при тому що я знаю велику кількість цілком порядних і нормальних чоловіків, які працюють в правоохоронних структурах, але... Якщо бардак є запрограмованим структурно - окремій людині його не пересилити.
Простий приклад: у нас у Львові прийнято постанову, що маршутки повинні робити посадку і висадку тільки на зупинках, або їх водіїв будуть штрафувати і штрафують повсякчас. Бардаковість ситуації у тому, що постанову у міськвиконкомі прийняти зуміли, а облаштувати зупинки - ні. Тому і водії зупиняються де завгодно, і пасажири зупиняють маршутки де завгодно, а міліція успішно працює по виписуванню штрафів - план перевиконують, золоті наші охоронці, аж шуршить купюра за купюрою. Ось тільки порядку від того не більшає. Тому що правоохоронцям він і не потрібен: якщо буде порядок, то як вони гроші будуть заробляти. Я вже багато разів звертав увагу на актуальну проблему оцінки роботи правоохоронних структур за здеградованою радянською методою "від виробітку": скільки злочинців затримано і злочинів розкрито. Одним словом міліція перша, хто зацікавлена в існування злочинності, як це не дико звучить. І прокуратура, і судді, і адвокати, і вся інша правоохоронна наволоч зацікавлена у існуванні і створенні чим більшої злочинної ситуації в суспільстві!
І це не смішно аж ніяк! Хоч і хочеться сказати: "Як це не смішно звучить, але правоохоронці України продукують злочинність, а не поборюють!" І вже тим паче ніколи її не ліквідують при такому трактуванні своїх обов'язків як репресію за злочин, а не наведення правового порядку в суспільстві.
Шановне суспільство України - громадяни нашої держави, якщо ми хочемо нормально жити, то потрібно всім чітко зрозуміти, що обов'язком держави як соціальної інституції є захистити вас, ваше здоров'я і життя, ваше житло і майно, ваших рідних від різних злочинних посягань! ЗАХИСТИТИ! Для того й існує весь так званий силовий апарат держави з гордою назвою "правоохоронні органи". Бо якщо злочин відбувся - держава вже не виконала своїх функцій! Жертві розбійного нападу, побиття, згвалтування, не кажучи про каліцтво або й вбивство, - не дуже потішить і найлютіша покара злочинця. Кожній людині куди важливіше бути так захищеним, щоб ні за яких обставин не стати жертвою злочинних посягань! Особливо жертвою свідомо спланованого злочину!
Ось що головне нам всім потрібно зрозуміти: гарні правоохоронці упереджують злочини, а погані - звітують про розкриття злочинів, що відбулись, причому за часту це розкриття є сфальшованим або і сам злочин надуманим, бо для зарплати важить кількість злочинів і їх розкриття, а не захищеність громадян і їх добробут життя. Повний дурдом від А до Я.
Тому я не можу обливати помиями міліціянта львівського ДАЇ, який був молодим, красивим і гарно вбраним у білосніжну форму - одним словом був взірцевим на вигляд, що придрався до водія нашої маршутки  47 десь опівдні 3 червня 2011 р. і оштрафував його за зупинку коло Привокзального ринку - він виконує свої дурнуваті обов'язки здирати штрафи. І класикою жанру бардаку було те, що поки він був зайнятий процедурою виписування штрафу - нескінченна кількість інших маршуток зупинялась і забирала своїх пасажирів. І я щиро дякую тим порушникам-водіям всіх маршуток, що так роблять! Там сідають переважно жінки, що накупили харчів на ринку,  з важкими торбами, часто старшого віку - їм ще з тим ходити-мандрувати у пошуках неіснуючих зупинок? А нешановним даїшникам ганьба і сором за місце, де вони "пасуться". До речі, дуже вдале визначення, як для худоби, що пасеться, але ж то люди, а не худоба... Як можна себе так зневажати? Прикро. Мені за них - так. Хоч я не належу до правоохоронців, але і до худоби теж себе не прирівнюю на противагу від тих, що роблять вигляд наче не розуміють що і як має бути по честі і гідності.
Не буду повчати самих правоохоронців, які і без мене знають як повинно бути по правді, а навпаки подякую їм за той порядок, що вже є у нашому місті, зокрема вдячний їм за наведення порядку з припиненням розпиття пива де попало у Львові - значно покращало. Ще б з курцями і матюками у громадських місцях дали лад - взагалі місто стало б просто чудовим. Ось чи треба перейматись, а не бути худобою на 9 травня чи на Привокзальній...
 
Богдан Гордасевич
04.06.11, 18:49
І прошу дати відповідь на просте запитання: Хто робить з правоохоронців України худобу?

    президент, уряд і нардепи ВРУ
    9%, 3 голоси
    керівництво МВД, ГПУ, СБУ, Юстиції, Суду тощо
    6%, 2 голоси
    самі виконавці, бо погоджуються так чинити
    84%, 27 голосів

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
15:58 06.06.2019

Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

5 червня 2019 р. (7527)



Записи анархіста 21 століття від 5-го червня 2019 року

Я придумав досить давно досить цікавий, на мою думку, проект соціальної партії України "Гарт" як суто інтелектуальної і не масової, але сповна впливової.
Проект залишився не зреалізованим, бо на часі інші потреби, але все одно я збираюся цю тему розвивати і публікую початкову декларацію намірів.

ТРИ НАВІЩО?

Перша думка в кожної розумної людини є запитання:  - А навіщо це мені?
Далі йде логічна послідовність: - А навіщо це ініціаторам справи?
І нарешті заключне: - А для чого це все взагалі світу і людям?
Відповім спершу за себе: особисто я не мав і не маю бажання робити політичної кар’єри, проте був завжди задіяний в різні громадсько-політичні події, зокрема був серед членів Демократичної партії України, яка стала чи не найпершою з легально створених та зареєстрованих в Україні політичних партій після довготривалого монопартійного панування комуністичної партії. З того всього життя зібралось багато напрацювань і думок, які залишаються не зреалізованими, а хочеться їх з особистих надр "видати на гора", як кажуть шахтарі.
Ще одна причина: я користаюсь доброю порадою розумного чоловіка, який сказав, що коли не знаходиш того, що тобі подобається - бери і твори його сам! Власне цим я і займаюсь: намагаюсь створити ідеологічну платформу новітньої соціально-політичної сили. Новітньої! Тому що коли мені про сучасність починають говорити з позицій Дмитра Донцова або Карла Маркса, то я мушу робити зауваження: - Панове, це все треба знати як історичну ідеологічну цінність, але не більше, бо то ідеї ХІХ і початку ХХ  століть, а зараз йде ХХІ століття з надзвичайно інакшим базовим комплексом соціуму і його буття.
Тепер, для чого це потрібно комусь? То вам вирішувати особисто чи приставати до подібного ідейного спрямування і соціального поступу - чи ні. Особисто мене сучасна політично-соціальна клоунада і несправедливість злостять, тому і берусь робити щось нормальне і закликаю приєднуватись "словом і ділом", причому визначальним є діло і його результат! Бо є досить і досить таких, що можуть критикувати чи радити, як і бути наддіяльними на словах, без наявних результатів. Мене такі помічники не цікавлять. Спершу слово, тоді діло і результат - ось тоді і шана.
Для чого це потрібно світу і людям? У нас в Україні, і не тільки у нас, багато політиків люблять закликати до єдності, але майже завжди та єдність має суто фізичну величину: єдина сила, яка об’єднує багатьох в потужну партію чи щось подібне. І центром того єднання кожен з політиків уперто вбачає тільки себе, як най-наймудрішого і найдосконалішого з усіх можливих. "Вірте мені і ви побачите, який я видатний!" З того всі соціальні помилки і проблеми, тому що не повинен цілий соціум залежати від одної-єдиної людини, навіть якщо вона дійсно геніальна. Значно продуктивніше об’єднання навколо Ідеї. Людина може померти і щезнути вмить, тоді як ідея ніколи миттєво не зникає. Єднання в ідейній площині найкращий формат мобілізації зусиль спільноти, коли кожен стає свідомим творцем свого чину і вчинку, а не є просто виконавцем розпоряджень мудрого чи й не дуже мудрого керівництва.
Соціальна партія України "Гарт" має своїм завданням створити новітній ідейний потенціал соціального буття, як і соціоформат простого індивідуального життя виходячи з сучасних реалій трансглобалізації світу і космічних перспектив людства. Як на мене, то є досить важливо для світу і людей.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
20:48 05.06.2019

Хто має судити суддів за такі злочинні рішення?

Середа, 5 червня 2019, 13:37 • Марія Мамаєва • 6180

МВС перегляне справи поновлених на посадах після непроходження переатестації поліцейських


КИЇВ. 5 червня. УНН. Міністерство внутрішніх справ планує переглянути справи поновлених на посадах після непроходження переатестації поліцейських. Про це заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков журналістам після засідання уряду, передає кореспондент УНН.

"Ми зараз ще раз переглянемо справи тих, хто в нас поновився – маються на увазі ті, хто не пройшли переатестацію, але поновилися, і це нам обіцяє чергову суперечку в судах, але ми будемо йти до цього", - зазначив Аваков.

За його словами, в результаті переатестації винні у загибелі хлопчика на Київщині поліцейські були звільнені з органів внутрішніх справ, однак рішенням суду їх було поновлено на посадах.

"На жаль, це не поодинокі ситуації (поновлення через суди на посадах правоохоронців, які були звільнені за результатами переатестації – ред.), це стосується близько 800 осіб", - уточнив міністр.

Нагадаємо, 3 липня у лікарні помер 5-річний хлопчик Кирил, який став жертвою двох п’яних поліцейських у Переяславі-Хмельницькому. Обох підозрюваних рішенням суду було взято під варту

Джерело: УНН

Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

4 червня 2019 р. (7527)



 Записи анархіста 21 століття від 4-го червня 2019 року

Якось вже досить давно мені випало побувати на зібранні вчених мужів під егідою ще існуючої на той час формації під назвою «Конгрес української інтелігенції» і там один мудрагель мене просто шокував заявою, що нам потрібні потужні державні програми для агітації в Росії на підтримку України. Це було сказано десь у той час, коли у Львові розпочали свою ефем-трансляцію «Русское радио» і «Радио-шансон», а по всіх львівських кав’ярнях саме шансон і звучав. І тоді я прореагував на це за класичним анекдотом про Штірліца: Коли Штірліц засунув руку до кишені і на виявив там пістолета, то подумав: Це точно кінець. І справді в кишені була дірка і то був саме він. 

Після такого прояву «елітного мислення» я вже нічому не дивувався. Тут Львів деградує, а вони Рефію перевиховують, мундаки. Хочу сказати те, що давно накипіло: коли я чую вислови, що «Ах, вам у Львові добре! Там усі націоналісти! Усі патріоти і свідомі українці!» - то я тільки знизую плечима, бо ж то далеко не є так, але ж не будеш про своїх погане говорити, бо нащо? Що то змінить? Ще в часи ОУН були величезні проблеми з так званими «хрунями», тобто українцями-пристосуванцями. Взагалі нащо довго пояснювати, коли беремо підсумки виборів і ось вже маємо чітку картину: так, 64 % на Львівщині проголосували за Порошенка, але ж аж 34 % – були за Зеленського, а це фактично 1/3 населення. І за Януковича було чимало голосів з відси… Тобто не все є просто.

Єдине, що мене завжди не те, щоб веселило, але був цікавий парадокс, що на Сході і Півдні України обирали суто депутатів з комуняк і їм подібних, які били себе в груди з обіцянками стати твердо на захист трудового народу, а на Заході обирали суто націоналістів, які обіцяли за Україну життя віддати, але у підсумку при владі опинялися в обох випадках злодії-казнокради. Не даремно кажуть, що криміналітет найбільш інтернаціональний і безпартійний. Інакше кажучи не було чіткого розмежування, що в Західній Україні все чесно і порядно, а на Сході злочинна банда і біда чорна. Та ні! – у тому і справа, що скрізь по-Україні ситуація була однакова: тотальна корупція і злочинна «прихватизація», коли еліта радянської генези військово-партійно-кедебіська номенклатура з комуно-комсомолії нарешті змогла вільно виконувати як заповіт гасло Бухаріна : - Збагачуйтесь! І Сталіна на них не знайшлося цього разу. 

У тому, на мою думку, головна проблема сучасної України, що вона досить єдина у своєму буржуазному прошарку з нуворішів по всій території, але дуже далека він національного єднання, тому термін «український буржуазний націоналізм» є переважно як гарна далека мрія аніж реальність. Головний план на майбутнє: українізувати буржуазію. Поки що тільки з олігархом Петром Порошенком це вдалося провести в життя. А інші – ні в яку. Ще довбаного Новинського отримали в доважок. Ну ще мову українську він вивчив і балакати може, але ж українофоб жахливий. І це на додачу до власних виродків-українофобів: Рабіновича, Медведчука, Вілкулів, Долженкова тощо.

Я думаю, що мене зрозуміли: якщо не українізуємо буржуазію – фіг що доброго нас очікує. Президента вже маємо фігового чи то офігенного – не розберу. Ясно, що хрінь повна і це ще далеко не межа. Я ось досі гадку гадаю, чому в своїй промові інавгураційній пан Зеленський заявив, що відтепер «Ми всі – президенти!», а звідси запитання: А де ж тепер нам тих слуг народу набрати?  Отож. 

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

20:52 04.06.2019

Європейці вибрали своїх представників до Європарламенту

Європейці вибрали своїх представників до Європарламенту


БУХАРЕСТ-КИЇВ. 28 травня. УНН. З 23 по 26 травня в країнах-членах ЄС проходили вибори до Європарламенту. Громадяни ЄС, включаючи Велику Британію, вибрали 751 представника. Незважаючи, на побоювання щодо зростання популярності правих популістів, традиційні партії - Європейська народна партія (ЄНП), Прогресивний альянс соціал-демократів (СД), а також Альянс лібералів і демократів (АЛДЄ) зберегли свій визначальний вплив. У Європарламенті чекають, що в червні політичні сили сформують фракції, після чого в липні пройдуть засідання нового складу, а до осені почнеться обговорення бюджету ЄС і призначення на пост нового глави Єврокомісії. Подробиці за підсумками євровиборів - в огляді УНН. 

Більшість проєвропейських сил 

На виборах до Європарламенту 2019 року відзначається рекордна за 20 років явка виборців - понад 51%. Результати євровиборів показали, що голоси в новому складі парламенту ЄС розподілилися наступним чином: Європейська народна партія отримає 180 мандатів, соціал-демократи - 145, АЛДЄ - 109, Зелені "Європейський вільний альянс", - 69, "Європейські об'єднанні ліві - ліво-зелені півночі" - 39; На правому фланзі: "Європейські реформатори і реформісти", крайні праві "Європа за свободу і демократію" - 54 отримали 59 місць, "Європа націй і свобод" - 58. 

Таким чином, побоювання з приводу ймовірного посилення вкрай правого крила і зростання впливу євроскептиків в новому Європарламенті не підтвердилися. При цьому, свої позиції посилили ліберали і "зелені". Зокрема, успіху "зелених" передували масові акції школярів та молоді по всій Європі, метою яких було привернути увагу до кліматичних проблем. У той же час ідеї євроскептиків не отримали очікуваної підтримки, проте в деяких країнах крайні праві залишаються популярними політичними силами. 

Доведеться домовлятися 

Таким чином, розподіл сил у новому Європарламенті показує, що проєвропейські сили все-таки переважають, але традиційним політичним групам, які формували раніше більшість, - ЄНП і СД не вистачить тільки їх голосів для коаліції, як це було раніше. У порівнянні з 2014 роком, коли ЄНП і СД мали більшість в 401 голос, в новому складі дві політичні групи мають 325 мандатів. Потенційними партнерами для коаліції є ліберали з АЛДЄ, число яких в цьому скликанні збільшилася на 48 мандатів вище, в порівнянні з 2014 роком. Ще одним потенційним партнером по коаліції можуть стати "зелені". 

Разом з тим, за будь-якої конфігурації більшості, політичним групам доведеться шукати точки дотику для прийняття ключових рішень, одним з яких найближчим часом є дискусія про призначення глави Єврокомісії, єврокомісарів і високого представника із зовнішніх зв'язків і політики безпеки. 

Варто відзначити, що праворадикальна група "Європа націй і свобод", в яку входить, зокрема, французький "Національний фронт" Марін Ле Пен і італійська "Ліга" Маттео Сальвини на національному рівні отримав відчутну підтримку. Крім того, в правому крилі сил, які пройшли до Європарламенту польська партія "Право і справедливість", Шведські демократи і так далі. При цьому, євроскептики і крайні праві сили отримали менше підтримки, ніж очікувалося, і поки залишаються роз'єднаними представниками в ЄП. Однак, якщо євроскептикам вдасться сформувати групу, вони стануть відчутною політичною групою ЄП, яка буде здатна впливати на порядок денний.

Джерело: УНН

Вигнання євреїв з Іспанії 31 березня 1492 року

31 березня 1492 року іспанські монархи Фердинанд II та Ізабелла підписали Альгамбрський едикт, який наказував юдеям Арагону, Кастилії і Леона у тримісячний термін залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла і коштовностей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, своїм співжиттям поруч із новонаверненими у християнство не спокушувати їх знаннями і практиками юдаїзму. За оцінками, до 31 липня в Африку, Італію та Османську імперію виїхало до 80 тисяч юдеїв.
На обкладинці: Еміліо Сала «Томас Торквемада пропонує католицьким монархам на підпис указ про вигнання євреїв з Іспанії», 1889 рік © Музей Прадо, Мадрид
27773
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО
Володимир Лук'янюк
На Іберійському півострові євреї почали розселятись ще до нашої ери, але особливо інтенсивно — в I столітті, після римського завоювання Юдеї імператором Веспасіаном. Великі їх громади були в Сарагосі, Кордові, Гранаді, а також на Балеарських островах. Вони збереглись і після підкорення півострова вестготами-аріанами у V столітті, які, як і римляни, вважали євреїв не етнічною, а релігійною групою, й видане у 506 році зведення законів, відоме як «Бревіарій Аларіха», наклало на юдеїв ті ж обмеження, що існували й в часи пізньої Римської імперії, як-то заборона будівництва нових синагог, змішаних шлюбів і володіння рабами-християнами. Їх дотримання стало більш жорстким за короля Реккареда після прийняття вестготською знаттю католицизму й, особливо за його сина Сисебута, коли почались перші спроби примусової християнізації, що спонукало багатьох юдеїв на початку VII століття емігрувати до Північної Африки.
Ще більших утисків євреї зазнали після VI Толедського собору 638 року, на якому за ініціативою короля Хінтіли були прийняті рішення, направлені на вигнання з країни всіх некатоликів. З посиленням арабської експансії в Африці в юдеях побачили потенційних зрадників через їх можливі зв'язки з одновірцями з Близького Сходу і XVI Толедський собор 693 року заборонив їм вести з християнами торгівлю й поклав на них сплату спеціального податку, а скликаний через рік XVII Толедський собор постановив геть позбавити юдеїв майна і вигнати з країни разом із вихрестами, навернення яких у християнство вважалось нещирим.
Всі ці заходи привели до того, що на початку VIII століття сповідувати юдаїзм на Піренеях стало вкрай небезпечно, то ж арабське завоювання Вестготського королівства, яке почалось у 711 році, було прихильно сприйняте юдеями, котрі в Аль-Андалусі отримали захищені майнові права, свободу віросповідання і автономію своїх релігійних громад. При цьому на них, як і на християн, були накладені спеціальні податки та обмеження, як наприклад у праві займати певні військові й політичні посади чи вступати у змішані шлюби. Втім, рівень толерантності до юдеїв протягом перших трьох століть арабського володарювання на Піренеях був достатньо високий і чимало з них досягло не лише значного економічного, але й соціального положення, займаючи високі і відповідальні посади при дворах арабських вельмож.
Положення юдеїв радикально змінилось у XII столітті з приходом до влади на більшій частині мусульманської Іспанії марокканської династії Альмохадів, ревних ісламістів і авторитарних правителів, які досить швидко привели [ Читати повністю... ] у відповідність до власних уявлень про релігійний устрій держави і вдались до примусового навернення в іслам. Загроза розправ змусила багатьох юдеїв і християн рятуватись втечею і значна їх частина знайшла прихисток у християнських державах Піренеїв, які вели успішну Реконкісту. Завдяки знанню мови, звичаїв і культури мусульман, послуги досвідчених управлінців і дипломатів з числа юдеїв стали в нагоді при дворах християнських лідерів, які попри забобони і антисемітизм створили для євреїв сприятливі релігійні і соціально-економічні умови. Особливо прихильними до них були правителі королівства Леон, які надали юдеям рівні з католиками права.
У міру просування християнських завоювань на південь ставлення до юдеїв погіршувалосьсь. У 1215 році на вимогу папи Інокентія III юдеїв Арагона, Кастилії і Леона зобов'язали носити жовтого кольору відзнаку на одязі і заборонили вступати у сексуальні стосунки з християнами. У 1250 році їм заборонили будувати нові синагоги без спеціального на те дозволу і навертати у свою віру християн. Поворотним моментом став період правління короля Кастилії і Леона Педро Справедливого, особливо прихильного до юдеїв, які займали важливі державні, фіскальні і судові посади: невдоволена його правлінням місцева знать стала на бік зведеного брата короля Енріке де Трастамара і в ході громадянської війни країною прокотились єврейські погроми.
Енріке, граф Трастамара, на картині «Богородиця Тобіда» Хайме Серра, бл. 1360 року © Музей Прадо, Мадрид
Енріке, граф Трастамара, на картині «Богородиця Тобіда» Хайме Серра, бл. 1360 року © Музей Прадо, Мадрид
З [ Читати повністю... ] у 1366 році юдеїв обмежили у правах, заборонивши жити поміж католиків, займати державні посади, носити зброю. Побутове насилля проти них стало буденним явищем, поширеність і безкарність якого у 1391 роцівилилась у погром у Севільї, де загинуло більше 4 тисяч юдеїв. Він став каталізатором погромів по всій Кастилії, які перекинулись на Арагон і Валенсію, і привели до загибелі кількох десятків тисяч чоловік й вимушеного навернення у християнство близько 100 тисяч людей, які таким чином намагались врятуватись від розправи.
Через перманентне насилля і переслідування з 1391 по 1415 рік у Кастилії і Арагоні у християнство перейшло близько 150 тисяч юдеїв
На вимогу кортесів багатьох міст у 1405 році юдеям заборонили займатись лихварством, у 1412-у — медициною, фармакологією, торгувати хлібом, вином, борошном, м'ясом, які вони самі не вживали, жити за межами своїх громад, наймати на роботу християн і володіти зброєю. Згодом їм відмовили у праві на самоврядування, наклали обмеження на судочинство у релігійних громадах, заборонили читати Талмуд, вимовляти вголос імена Ісуса і діви Марії, випікати мацу, й змусили тричі на рік слухати християнські проповіді.
Після шлюбу в 1469 році спадкоємця Арагонського престолу Фердинанда і спадкоємиці Кастильського королівства Ізабелли християнізація в Іспанії стала ще агресивнішою. Заснована в 1472 році інквізиція на чолі з духівником королеви Томасом Торквемадою переслідувала маранів, євреїв-вихрестів, звинувачуючи їх у віровідступництві, і за два десятиліття засудила близько 18 тисяч з них до ув'язнення і спалення на вогнищі.
Тим часом війна з Гранадським еміратом, фінансована, зокрема, за рахунок конфіскованого майна «[ Читати повністю... ]» і коштом обкладених спеціальним податком юдеїв, котрі залишались вельми заможним прошарком населення, особливо в Кастилії, йшла до свого переможного завершення.
2 січня 1492 року останнє державне утворення мусульман на Піренеях припинило своє існування. За умовами почесної капітуляції, укладеної з еміром Боабділою, мусульманам гарантувались недоторканість майна, культових споруд, свобода віросповідання, право залишатись в Гранаді чи вільно її залишити. Але на цьому «війна за святу католицьку віру» не завершилась: вже 31 березня король Фернандо і королева Ізабелла, що переможно увійшли в Гранаду і розмістились у розкішній резиденції емірів Альгамбра, видали едикт, яким юдеям Арагону і Кастилії наказувалось у тримісячний залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла, коштовностей та інших дорогоцінних речей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, не спокушувати новонавернених знаннями і практиками юдаїзму. Захистом від примусової депортації могло стати лише прийняття християнства.
Остання сторінка Альгамбрського едикту з печаткою і підписами короля Фердинанда Католика і королеви Ізабелли Кастильської © Муніципальний архів міста Авіла, Іспанія
Остання сторінка Альгамбрського едикту з печаткою і підписами короля Фердинанда Католика і королеви Ізабелли Кастильської © Муніципальний архів міста Авіла, Іспанія
За оцінками, до 31 липняАрагон і Кастилію залишило від 50 до 80 тисяч юдеїв (десь до 5% населення), які виїхали до [ Читати повністю... ], Північної Африки, Італії та Османської імперії. Протягом наступних трьох століть іспанська (як і мексиканська у Новому Світі) інквізиція продовжувала переслідувати маранів і до 1700 року стратила понад три тисячі з них за звинуваченням у єресі, в тому числі — і таємному сповідуванні юдаїзму.
Для досягнення релігійної однорідності в 1501 році з Іспанії були вигнані мусульмани, в 1609 році — моріски (мусульмани, що прийняли християнство)
У 1968 році іспанський уряд генерала Франсиско Франкооголосив Альгамбрський едикт недійсним, а 1 квітня 1992 рокуіспанським королем Хуаном Карлосом I він був оголошений таким, що втратив чинність. Того ж дня король відвідав мадридську синагогу і попросив вибачення за рішення, прийняте його попередниками півтисячоліття перед тим.
Згідно генеалогічним дослідженням Лідського університету (Великобританія), проведеним в 2008 році, 20% сучасного населення Іспанії по чоловічій лінії має єврейське походження і 11% — арабське.
Станом на 2017 рік сефардів, нащадків іспанських євреїв, налічується 2,2 млн чоловік і вони становлять 16% єврейського населення у світі

Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

3 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 3-го червня 2019 року

Подумав я про минуле своє і чуже, бо разом воно є, а тоді вирішив потроху заповнити прогалину з того свого минулого і почну це з "Декалогу від Богдана":


Декалог від Богдана

Коли берешся писати якісь узагальнюючі праці, то в них важко давати пояснення деталям чи означенням особистого плану, тому я вирішив розпочати свої подальші розмисли над різними питаннями життя зі спроби тезово визначити головні засади мого особистого світогляду, щоб в подальшому мене краще розуміли інші.

1. Я є абсолютним пацифістом-миротворцем, тобто я органічно не визнаю насилля як такого чогось позитивного. Це стосується як насилля людини над людиною, так і насилля людини над Природою в цілому. Я особисто бажаю, щоб всі люди і звірі жили в мирі і злагоді, але...
Наш світ збудовано таким чином, що для свого існування практично всі живі істоти поглинають інші живі (!) організми – різниця тільки в розмірах, але не в суті. Людина є справді Цар природи, тому що є універсальним споживачем усього органічного і неорганічного матеріалу в Природі включно до собі подібних.
Першорідний гріх людини від самого її зачаття (а не народження!) полягає у тому, що вона мусить від початку до самої смерті турбуватись про своє життя, для чого потрібно постійно поїдати інших живих (органіку) і вберегтись, щоб не з'їли тебе. Такою непривабливою насправді виглядає головна теза існування кожної людини – органічне функціонування в часі та просторі з безкінечним поглинанням, травлення та випорожненням органіки.
Додам, принагідно, що гуманність вегетаріанців є фальшивою, тому що рослини теж живі і все відчувають, кожна билинка і комашка також хочуть жити не менше, чим кожен з нас.
Отже моїм кредо є мінімізація свого насилля над живим до рівня об'єктивної необхідності. Як влучно сформулював це поет Жорж Дикий: «Якби я мав совість – то не мав би дітей, але якби я не мав совісті – то не мав би сім'ї». Життя кожної людини є балансування поміж Добром і Злом, межі яких визначає сама ж людина кожна по окремо, а підсумки «жити чи померти» людині робить зовнішній світ, він же – Господь Бог.

2. Я є вимушеним мілітаристом, тому що для мене поняття «не убий» йде після тези: «не дайся бути убитим». Я готовий вбивати і нищити будь-кого, якщо ситуація виживання того вимагає.
Вислів «Хочеш миру – готуйся до війни», означає не бажання превентивно воювати, а вимагає бути сильним і готовим до бою належним чином, щоб дати потрібну відсіч нападнику. Нещодавній приклад розстрілу маси люду одинаком-шизіком в Норвегії чітко демонструє, як слабкість провокує брутальне насилля.
Власне тому я запропонував ідею ДАУ (Добровільної Армії України) як повністю самочинну формацію, учасники якої сповна добровільно готують себе до можливого бою, щоби і самим не гинути як вівцям на бійні, так ще і своїх домашніх «рідних овечок» оберегти.
Сила держави множиться з сили одиниць, як Воля і Дух армії – з волі і віри кожного окремого воїна. І я сам призначив себе одним з таких воїнів, і я готовий за потреби йти битись за свою волю, за свою долю, за мир і щастя для родини, за народ і Україну.

3. Я не визнаю будь-якої з соціальних фобій-антагонізмів, коли або – або. Для мене не існує економічних (класових), національних чи расових проблем як таких – все це окремі люди не залежно від кольору шкіри і етнічної приналежності. Проте я вважаю за необхідне дотримуватись своєрідного «генетичного суверенітету» – я проти перемішування рас і народів до повної втрати їх ідентичності.
Тому мої погляди консервативні щодо міграційних процесів у світі і особливо стосовно України, як і моє цілком об'єктивне обурення з паразитичних тенденцій будь-яких етносів чи то жидів, чи то циган, чи то росіян тощо по відношенню до інших етносів не має нічого спільного з ксенофобією та рухом скінхедів – закони природи такі, що дія породжує протидію, а неправдива дія призводить до ще потворнішої протидії. Для прикладу, греки та вірмени живуть в Україні ще з пра-прачасів, але жодних етноконфліктів в українців з ними не виникало, тому що вони на чуже не зазіхають, а власним добром і працею живуть. Докорінно змінились стосунки з кримськими татарами, як і з поляками, що колись грабували і пригноблювали українців, а тепер стали друзями.
Отже справа не у расовій упередженості чи ксенофобії, а в об'єктивних обставинах, де є притаманна кланова етнічна злочинна солідарність. Не секрет, що злочинний елемент більше має передумов до міграцій, як і до злочинної агресії щодо автохтонів. Тому я за те, щоб китаєць жив у Китаї, араб – на своєму Сході, турок – у Туреччині, а всі українці – в Україні.
Міграційна політика так званого «мультикультуралізму» – є одною з тих проблем, що мені дуже-дуже не подобаються в сучасних європейських країнах як і загальна політика ЄС щодо цього, тому що ще трохи і мігранти стануть домінувати і, відповідно, панувати в Європі.

4. Я не визнаю релігійних упереджень, тому що для мене всі віри однакові, оскільки направлені на одне – душу окремої людини. Тому кожна віра є правдива, якщо людина добровільно приймає її для себе за основу свого духовного світу. Це право на віру за власним бажанням і робить кожну віру правдивою, а разом – всі вони відтворюють безкінечну красу Бога, якого ніхто не пізнав і не пізнає у всій Його повноті та довершеності.
Будь-яка релігійна ворожнеча не має нічого спільного з вірою і Богом, а є, на мою думку, суто матеріальним конфліктом, як і основна частина конфесійних поділів і протиріч в Україні. За змістом християнського віровчення УПЦ КП, УПЦ МП, УАПЦ та УГКЦ абсолютно тотожні, але влада, майно і гроші різнять кожну конфесію від іншої, що зовсім далеко від справжньої духовності.
Отже я ставлюсь до всіх релігій в світі як до вартих уваги, але я категорично проти, якщо в Україні десь у Києві чи Львові, або Донецьку почнуть зводити мечеті й мінарети, пагоди, зікурати тощо включно з капищами РУНвіри. Україна вже понад одну тисячу років є християнською державою і такою має залишатись – я так вважаю.

5. Я не визнаю соціальних зобов'язань особи як силовий примус, що найкраще демонструє державний призов до армії чи вимога обов'язкової реєстрації (прописки) за місцем постійного проживання, як і взагалі обурює існування інституту внутрішніх паспортів в Україні. Для мене кожна людина народжена вільною в абсолюті, тому всі соціальні зобов'язання людина може брати на себе тільки добровільно.
При наданні домінанти особи над соціумом, я проте не є прихильником абсолютизації індивідуалізму як такого чогось над панівного, типу надлюдини або щось подібне. Для мене поняття «свобода» – це в першу чергу відповідальність: я сам вільно вирішую все і сам за все сповна відповідаю. Отже я є прихильником правдивого анархізму, який чомусь вважають як принцип вседозволеності, сферою беззаконності і хаосу, тоді як реальний анархізм є насправді системою самообмеження, самоконтролю і виняткової виваженості у вчинках. Чому? А тому що довкола тебе такі самі анархісти, які не попустять непорядку щодо них.
На моє тверде переконання кожна людина є від народження анархістом, тому що сама обирає собі життєвий шлях не зважаючи на всі соціальні обставини свого народження і буття. Остаточний вибір власної життєвої долі у 99 % випадків залежить від кожної людини по окремо, що і є анархізмом по-суті, навіть якщо і не вживати цього терміну. Справа не в слові – у змісті, якою є «захищена свобода особи». Про це можна розповісти в деталях, але не тепер.

6. Я не визнаю обов'язкової політизації особи, через що мене часто звинувачують в пропаганді соціального інфантилізму. Нічого подібного, а все до навпаки: кожна людина має свої притаманні тільки їй природні задатки, отже вона буде щасливою в житті тільки тоді, коли вдало знайде своє місце в суспільстві для повної самореалізації своїх здібностей. Якщо людина робить якусь справу, яку любить і віддається їй сповна, то чому ми повинні її примушувати до вирішення ще якихось соціальних функцій, яких людина не розуміє і не хоче розуміти? Хтось добрий столяр, а хтось всього себе посвятив науці, інший – музиці, ще інший – бізнесу, або хтось діє із захопленням вчителем, лікарем, хліборобом тощо і всі разом дружно працюють на спільний добробут, не переймаючись надто політикою в країні та світовими проблемами – що в тому поганого? Водночас хтось з людей цікавиться громадськими проблемами, стає політиком – так і має бути.
Давно відомо, що найбільше бід йде від некомпетентності, коли лікують Заячківські, законотворять Лозинські, судять Зваричи, вчать Табачникови, співають Поплавські, керують Черновецькі тощо, які стають вагомими завдяки щоденному «мудрому державотворенню» інтелектуально обмеженого люмпен-електорату. Де не поглянь – кожен керує державою і хоч зараз готовий замінити собою президента чи якогось іншого високого начальника, тоді як реально розумний фахівець будь-якої справи знає, що в своїй роботі він майстер, а для іншої – варто знайти відповідного фахівця, а не братись самому партачити. Власне розуміння цього я і добиваюсь: політична діяльність теж є фахом! А для виборця за основне важить правильно визначити і обрати такого якісного фахівця! І свідомо передати йому частку своїх соціальних повноважень на громадське управління. Всезагальна участь кожного в управлінні державою схоже на автобус, де всі пасажири вчепились за кермо і керують... Ну і чи далеко так заїдуть, – як гадаєте?
До речі, то є цікава аналогія з автобусом, де охлократію я вже показав – всі керманичі, тому ніхто не знає толком куди вони їдуть і приїдуть. Тиранія-авторитаризм, це коли тільки водій знає, куди він їде, а пасажирів занадто вимогливих просто викидає на узбіччя з автобуса, щоб не заважали. Ну а демократія, це коли пасажири самі обирають водія і маршрут, а тоді в процесі поїздки ще пильнують чи нормально поводиться водій і чи правильно вони їдуть. Я – за демократію, яка нічого спільного не має з комуністично-соціалістичною охлократією, коли держава – це всі ми отже і я наче біля її керма, але одночасно я – повне ніхто, як і переважна більшість з ми. Реальна ж влада є втаємнчено узурпована малою кількістю людей і це не правильно.

7. Я категоричний противник економічної експлуатації людини іншою людиною. Тому я однозначно проти капіталістичного ладу в економіці, але і не прихильник соціалізму, коли під виглядом держави експлуататором фактично стає теж людина, але не капіталіст-власник, а чиновник-бюрократ.
Економіка має забезпечувати добробут всіх людей, а не вибірково хто найпрудкіший – той і багач, а інші – в злиднях. Маю тверде переконання, що в нормальній економічній системі не повинно бути ні надбагатих людей, ні бідних. Праця має не вимучувати і не знищувати людей, а надавати їм задоволення і забезпечувати добробут.
Не повинно бути всезагальної повинності працювати – у тому немає потреби при сучасній високотехнологічній модернізації виробництва, а головне, щоб «хто не працює – той їсть, а хто працює – має стократ більше». Важливо розуміти саму головну тезу, що економіка існує для людей, а не люди існують для економіки. Так само і держава в цілому – існує для людей, а не навпаки. Людям повинно надаватись чим більший вибір місця праці у належних умовах за достатню винагороду – ось головне завдання економіки, а за тим – і держави.

8. Я категорично проти солідарних державних систем освіти, медицини та пенсійного забезпечення – нехай кожен має те, на що заслужив (заробив). Інше питання, що має бути створена розгалужена система страхування, соціального кредитування і громадської взаємодопомоги, але я категорично проти державного регулювання соціального забезпечення і допомоги, що об'єктивно завжди перероджується у корупцію та інші зловживання чиновництва, як головного розподільника цих соціальних ресурсів.
Нехай мої рахунки за освіту, медицину та пенсію будуть суто моїми! А в разі економії або передчасної моєї смерті – це будуть додаткові кошти моїм ближнім у спадок, а не у солідарне державне «спільне корито» для всіх, як то є зараз, на користь переважно чиновницьких паразитів, як най наближених до того «державного корита».

9. Я також категорично проти сучасної несправедливості щодо людей праці – виробничників на противагу різноманітним прошаркам паразитів, якими вважаю у першу чергу чиновників всіх рівнів і рангів, всіх силовиків, професійних спортсменів і митців. Я розумію, що все є праця, але праця – праці різниться. Коли людина на тракторі засіває чи обробляє поле – це одне, а коли людина гарно копає на полі м'яча – це зовсім інше. І мене обурює, чому той, хто по своїй суті займається дурнею як копати м'яча – отримує за те шалені гроші, а працююча людина в полі копає землю, але отримує навпаки вкрай мізерні гроші за вкрай цінну і реально потрібну працю. Не треба мені пояснювати важливу місію силовиків або держслужбовців, як і унікальність хисту спортсмена чи митця – сам з таких і все знаю. Та як кажуть: з голого по нитці – багатому ще один костюм.
Однозначно, що все з того, наскільки недоплачують отим всім виробничникам нижньої ланки, що безпосередньо творять матеріальний продукт та суспільний добробут, потім стократно переплачують різним чинушам, силовикам або фіглярам за їх розважальну унікальність. Це все не є правильно! Простий робітник має одержувати максимальний рівень своєї долевої участі у прибутку від загального виробничого процесу! Виробники є головним, а не посередники! При всій моїй повазі до інтелекту людей бізнесу я переконаний, що мистецтво привласнювати чужі гроші варто обмежувати мистецтвом мати совість.
Наголошую ще раз на глибинній різниці праці виробничників і різноманітних прошарків суспільних паразитів, бо останні за часту значно перевищують власну значимість для суспільства. Наприклад, якби ключі мали свідомість, то вважали б себе найголовнішими, бо без них ніщо б не запрацювало чи не відкрилось. Що вже казати про самозакохану пихатість замка! Захоче і допустить, а не схоче – гаплик вашим бажанням. Подібно так себе несуть чиновники та службовці-силовики, тоді як насправді і без вас все чудово спрацює, а просто соціальна деструкція у вигляді злочинності обумовлює потребу в замках та ключах. І не треба пояснювати, яке озлоблення викликають в користувачів неякісні замки та ключі...

10. Нарешті на закінчення, я категорично проти екологічного самознищення людства. Сучасна дика вакханалія видобутку та використання всіх природних ресурсів в ім'я технократичного прогресу, який явно веде до гуманітарного регресу та виродження людства, – це мене хвилює надзвичайно, чого не помічаю за світовою правлячою елітою. Ось де головна криза! На часі важить не стільки майбутнє світової економіки, як питання: чи буде взагалі оте майбутнє?! І для кого воно буде? Особливо катастрофічний стан у колишніх зачинателів та лідерів цього дійства світового прогресу та індустріалізації – білої раси, яка жахаючим темпом наближається до повного вимирання й асиміляції. Хоча при таких темпах нищення земної екосфери інші раси людства теж довго в живих не полишаться, а техногенні катастрофи як і природні катаклізми, викликанні діяльністю людини, будуть ставати дедалі глобальнішими і жахливішими. Невже хтось думає, що за викачані з надр землі нафту і газ земля не поплатиться просіданням грунтів і відповідними землетрусами? Невже хтось думає, що можна безкінечно смердіти в атмосферу мільярдами авто – і буде чим дихати йому і його рідним? На превеликий жаль, але кожен вважає, що саме йому можна обгаджувати світ, бо йому треба якось прожити добре ще і ще, не заглядаючи дочасно у наближення Смерті лице, а вона вже за плечима кожного з нас всміхається задоволено...
Тому й кажу в завершення: людоньки, милі мої, – схаменіться! Як себе не шкода – дітей своїх пошкодуйте! Залишіть їм де жити і чим дихати.

Отже вийшло «10 тез-заповідей – Декалог від Богдана», якими я висловив стисло свій світогляд, хоча і не весь, бо залишив осторонь теми духовні та інтимні – не персонально свої, а в глобальнішому масштабі. Я вирішив зосередити увагу на матеріальному, об'єктивному предметі сучасної ситуації буття, що можна чітко й однозначно окреслити, тоді як про суб'єктивне можна і треба говорити розлого, щоб якось максимально точніше роз'яснити зміст різних психічних категорій як любов, щастя, честь, віра, добро, благородство тощо. 
Сподіваюсь, що коли я писатиму інші матеріали, то зацікавлені в них читачі будуть заглядати до цього «Декалогу від Богдана», а там – будемо бачити, що вийде і як вийде. Єдине, що можу наперед пообіцяти: щирість в усьому, що пишу і думаю. А для чого і від кого маю критись?

Богдан Гордасевич
15 лютого 2012 р.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Записи анархіста 21 століття від 2-го червня 2019 року

2 червня 2019 р. (7527)
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



Сьогодні мені спало на думку обговорити літочислення, бо я завжди до загальновживаної дати доставляю ще рік за старовинним літочислення, яке називають «від Створення Світу», що я не дуже сприймаю як істину, але воно і таке мене влаштовує і поясню чому. Коли мені починають історики й археологи розповідати, що то далека давнина десь 1-2 тисячі років до Христа, то я перевожу це на літописне літочислення, а то, виявляється, вже сталося після 3-4 тисячоліття і ніяка не давнина, але сповна новизна, бо давнє було до того. Всі ті прадавні держави Сходу, як Хети, Шумери, Вавілон, Єгипет були надбудовами над іншими не менш могутніми державами, про яких ми нічого не знаємо, бо мало що збереглося. І це нормально! Аби могло з'явитися нове – має бути знищено старе. І не інакше.
Взагалі, як ми знаємо, літочислення в Індії збереглося з дуже давніх часів, що значно більше за 7-м тисячоліть, але то далека цивілізаційна епоха, а тому нашій цивілізації значно ближче ця літописна хронологія, коли ми визнаємо, що народження Ісуса Христа припадає на 5 508-рік від Створення Світу, що є час Старого Звіту, а відтепер бере початок час Нового Завіту.

Дехто шукає в датах літочислення космологічні моменти типу «кінця Світу» або ще щось, але я до того ставлюся іронічно, бо ми вже маємо християн, що відзначають свої абсолютно тотожні релігійні свята у різний час – і нічого, жодного катаклізму з того не відбувається. Саме тому я за перенесення святкування Різдва в Україні на 24 грудня з 7 січня, бо це суто хронологічна проблема, а не релігійна. Облік часу дав похибку і хтось її виправив, а хтось не хоче – і вся проблема.  Для мене це смішно. Річ у тому, що ніхто не знає насправді, коли народився Ісус Христос, а є тільки легенди, як і відзначати Різдво почали через кілька віків після виникнення християнства. Приурочена ця подія була від самого початку до астрономічного моменту, коли в так званій Північній півкулі Землі настає сама довга ніч і самий короткий день, після чого день починає збільшуватися, а ніч за часом навпаки – зменшуватись. Тобто маємо просту і зрозумілу символіку перемоги Світла над темрявою, Добра над злом тощо. Християнство пристосувала цей момент до свого релігійного буття і не варто від того відриватися.

Ще зауважу на поширену традицію в давніх державах розпочинати щораз нове літочислення при появі нового владики і це ще дотепер існує в Японії на офіційному рівні, але поза публічного використання. Власне більшість людей самі ведуть облік того, скільки років вони живуть, але є й такі, що тим не переймаються і не знають скільки їм років насправді. І нічого – живуть. Вимірювання часу є фантазією людей, але не Матінки-Природи, тому якщо вам вдається жити не зважаючи на Час-Хронос – значить у вас все добре!  Саме тому існує прислів’я:  щасливі часу не помічають. І навпаки найбільше рахують час у в’язниці чи в інших негативних моментах. По-собі знаю, що релятивність психічна відчуття часу є дуже значна, коли погане здається безкінечним, хоча насправді то в часі є не таким великим, або дивуєшся куди подівся час майже миттєво, коли зайнятий чимсь приємним і цікавим. В один і той самий час цей Час для кожного з нас є дуже і дуже різним і саме це я хотів сказати на закінчення. Будьмо! Унікальне цікаве українське гасло, варте окремої розмови, бо в ньому означено зміст часу для тих, хто його каже.

Початок записок анархіста 21 століття

Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні

 1 червня 2019 року (7527 за літописним численням)

( є писане від самого початку століття, але його ще потрібно оцифрувати)

 

Вирішив від сьогодні почати писати публічного щоденника просто як рефлексію на прожитий день за світоглядом анархіста, яке трактую просто і однозначно: «І все зло, і все добро Світу – справа рук твоїх»

Не маю бажання в ходити в розмірковування про існуючі негативні парадигми щодо терміну «анархізм» в сучасному суспільстві типу: «хаос», «ах! – це  вседозволеність!», «право сильного», «ігнорування законів і правопорядку» чи ще щось подібне. Моє розуміння анархізму я вже не раз декларував у своїх дописах, а зараз скажу просто: анархіст – це людина Свободи, Совісті і Честі. Я вважаю, що майбутнє світового суспільства буде мати за основу саме анархізм і жодним чином не його антагонізм – комунізм. Далі будемо на цю тему вести розмову і не одну. Зараз на думці у мене інше.

Обрання в Україні за сповна демократичним принципом на посаду Президента України блазня Володимира Зеленського, що цілком аналогічно за прихід до влади таких персон як Муссоліні чи Гітлер, вказує в черговий раз на те, що демократія не панацея сама-по-собі для встановлення справедливого ладу в суспільстві, а суто механізм щодо його розумного функціонування. Прошу звернути увагу на вжите мною слово: «розумного», а не просто якогось там функціонування. Зрозуміло, що тільки розумні люди можуть розумно скористатись демократією, а не розумні – не можуть, що Україна в чергове і довела. Знову звертаю увагу на слово – «в чергове», тому що окрім вже наявного блазня у нас побував на цій високій державні посаді дворазовий кримінальний зек-урка, також законно обраний в демократичний спосіб. Ну і не будь після того анархістом - !?!

Демократія вимагає, щоб все визначалося за рішенням більшості, якому має підчинятися меншість, яка хоча і не згодна, але – має. І тут я пригадую, як в радянські комуністичні часи моя вчителька з російської мови і літератури як класний керівник в над пролетарському Донецьку займалася антирадянщиною, бо так сварила мене чи ще кого у випадку, коли ми вчиняли якусь шкоду (переклад на українську мій):  - Ти мені не кажи, що всі так робили і ти з усіма! Сам за себе відповідай! А якщо всі почнуть головою об стінку битись – ти теж головою об стіну будеш бити?!

Звичайно, що ми не обирали варіант «головою об стіну», але виявляється в реальному житті це доводиться робити в різних модифікаціях, як ось мати при владі блазня. І маю зауважити: це ще найкращий варіант! Інші були б тільки  гірші. Я вже писав раніше, що обираючи Зеленського, електорат з так званим іміджем – «протестний», не стільки голосував проти конкретно особи Петра Порошенка, як висловив своє негативне ставлення до всього існуючого політикуму України, бо з усіх більш-менш фахових претендентів на посаду Президента України вибрав самого не фахового! Тобто це є протест глобального порядку, а не суто проти персони конкретного поганого керівника. Це є важливе! Це є головний висновок для мене: гівно весь український політикум. Інша справа, що ця речовина є непоганим добривом, але про то іншим разом.  На сьогодні досить.

 

Для якої країни обирали президента 73 % малоросів?

Партія "Європейська солідарність" розпочинає діяльність

З'їзд Партії "Європейська солідарність" 31 травня 2019 р.

Партія "Європейська солідарність", яка раніше називалась "Блок Петра Порошенка" провела свій перший з'їзд у п'ятницю, на якому обрала нового голову партії. Ним став колишній президент Петро Порошенко.

Попередній лідер партії — мер Києва Віталій Кличко заявляв про бажання піти з посади ще у 2016 році.

Порошенко

Петро Порошенко був почесним головою партії, але донедавна не був офіційно її членом, оскільки обіймав посаду президента.

Вчора ж він офіційно отримав партійний квиток оновленої "Європейської Солідарності".

Порошенко у своєму виступі подякував команді й нагадав про успіхи, яких досяг за п'ять років президентства, а також додав, що у 2014 році не було так багато охочих стати верховним головнокомандувачем.

"Нам вдалося забезпечити фундаментальні зміни, але в більшості вони не стали незворотними... Тому у Москві намагаються перетворити наш рух у тупцювання на місці... Ми єдина політична сила, яка здатна забезпечити продовження цього руху і захистити ті надбання, які були протягом п'яти років", — сказав екс-президент.

Він відзначив, що партія йде на вибори, аби не допустити "російського реваншу".

"Наша партія йде на вибори, хоча вони оголошені з грубим порушенням Конституції", — сказав Петро Порошенко.

"Ми не йдемо, щоб бути в опозиції, йдемо, щоб перемагати та брати владу".

Петро Порошенко на з'їзд прийшов разом із дружиноюImage captionПетро Порошенко на з'їзд прийшов разом із дружиною

Екс-президент підкреслив, що за результатами виборів важливо не допустити "однопартійноі більшості і уряду", оскільки це може бути загрозою демократії.

Голова Верховної Ради Андрій Парубій також був присутній на з'їзді.

"Я йду на вибори з командою однодумців", - сказав спікер і додав: "Ми стоімо під прапорами європейськоі солідарності".

За даними джерел BBC, він може увійти до виборчого списку партії.

На з'їзді не представили кандидатів у парламентарі від партії — для цього планують провести окремий з'їзд. За попередньою інформацією, списки кандидатів представлять 10 червня.

4 червня мають відбутися публічні праймеріз на потрапляння у список кандидатів від "Європейської Солідарності".

"Путін - маніяк"

Відкрила з'їзд перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко.

Вона визнала, що команда допускала помилки під час президентської передвиборчої компанії й готова їх виправляти.

"Зараз новообрана команда, її голоси запитують у суспільства: ви що думаєте, що Путін маніяк? Так, я думаю, що Путін маніяк", — сказала віце-спікер.

За словами пані Геращенко, президент Росії Володимир Путін хотів розділити Україну, створивши "Новоросію", але у нього не вийшло.

Геращенко

"Я вважаю, що ключовий виклик, який стоїть сьогодні перед Порошенком і його командою, яка зібралася в цій залі — зупинити Малоросію", — сказала перший віце-спікер.

За її словами, Малоросія означає намагання "вбити нашу національну ідею".

"Я не хочу бути частиною Малоросії... Малоросія нічим не відрізняється від Новоросії, тільки завойовувати її будуть не танками, не градами, а "п'ятою колоною" та іншими гібридними методами", - заявила вона.

Пані Геращенко підкреслила, що гарантія сильної й незалежної України — членство у НАТО та Європейському Союзі.

"Україна має стати членом ЄС і НАТО і саме це є ключова мета оновленої партії "Європейська Солідарність", — сказала вона.

"Європейська СолідарністьImage captionПартія Блок Петра Порошенка "Солідарність" змінила назву на "Європейська Солідарність" лише тиждень тому

Керівник виборчого штабу партії заступник голови фракції БПП у парламенті Сергій Березенко заявив, що не буде у списку партії.

"Ви мене не побачите у виборчому списку "Європейської солідарності". Можливе балотування у 205 окрузі я зараз не обговорюю, я керівник виборчого штабу партії", - сказав пан Березенко журналістам.