Купа скелетів посеред Дубна - останки жертв НКВС

Купа скелетів: посеред Дубна: військові під час розкопок виявили останки жертв НКВС? 30 ТРАВНЯ 2019, 13:10

У місті Дубно на території військової частини ОК «Захід», де раніше була розташована виховна колонія, проводять розкопки розстріляних в’язнів у 1941 році.

Про це повідомляють спільноті «Це Рівне друже» у соціальній мережі Фейсбук.

Там же дружина військового з Дубна, Таїсія Гайда, повідомила ще деякі деталі:

– На територію колишньої в’язниці в Дубно, зараз після АТО переїхав на ротацію підрозділ мого чоловіка. Занедбану територію віддали їм під казарми. Днями, коли почались ремонтні роботи й проводили каналізацію, знайшли залишки масових поховань. Припускають, що це знищені НКВСниками репресовані українці…

Джерело: radiotrek.rv.ua

https://svidok.online/kupa-skeletiv-posered-dubna-vijs-kovi-pid-chas-rozkopok-vy-yavy-ly-ostanky-zhertv-nkvs-foto/

Вакарчук представив нових членів партії "Голос"

Вакарчук представив нових членів його партії
47311 ПЕРЕГЛЯДІВ
 
понеділок, 27 травня 2019, 20:50
ПРЕС-СЛУЖБА ПАРТІЇ "ГОЛОС"

Лідер партії "Голос" Святослав Вакарчук представив ще двох членів його команди – Павла Кухту та Ярослава Железняка.

Про це повідомляє прес-служба партії.

"Павло Кухта, який останні три роки був двигуном багатьох реформаторських ініціатив уряду, став програмним директором партії "Голос". Ярослав Железняк, один з найкращих професіоналів зі зв’язків з Верховною Радою, обійняв посаду заступника керівника виборчої кампанії партії "Голос", - йдеться у повідомленні.

"Павло та Ярослав — це професіонали, які максимально доклалися до того, щоб відбулася більшість позитивних реформ. Я дуже радий, що вони сьогодні приєдналися до нашої команди", — зазначив Вакарчук.

Павло Кухта — екс-заступник голови Стратегічної групи радників з підтримки реформ (SAGSUR) при Кабміні. Зазначається, що він - фахівець у галузі фіскальної політики, бюджетного процесу та пенсійної реформи.

Ярослав Железняк — також член SAGSUR, радник з питань зв'язків з органами державної влади. У 2015 - 2018 роках — був радником міністра економічного розвитку й торгівлі України, а у липні 2017 року — призначений радником прем’єр-міністра зі зв’язків із парламентом.

"Старі політики так і не запровадили відкриті списки. Нас це не зупиняє. Ми починаємо працювати для того, щоб завести в парламент людей нової генерації, та разом кардинально змінити роботу Верховної Ради", — заявив Железняк.

Нагадаємо:

  • 6 травня музикант Святослав Вакарчук заявив про створення політичної партії "Голос" і намір балотуватися у Верховну Раду на виборах.
  • 21 травня стало відомо, що реєстрація партії Вакарчука в Мін'юсті відбулася шляхом перейменування вже існуючої партії. За даними аналітичної платформи YouControl, це - зареєстрована в лютому 2015 року партія "Платформа ініціатив".
  • Лідер партії "Голос" Святослав Вакарчук заявив, що його партія не візьме "жодної копійки" від олігархів.
  • У партії Вакарчука заявили, що у політсили є 10 вимог до кандидатів у нардепи, за якими буде формуватися виборчий список для участі у парламентських виборах.
Українська правда

Ворог з Рефії готується до нападу на ослаблену Україну

Четвер, 30 травня 2019, 13:07 • Анжеліка Зенова 

Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка
Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на Донбас – розвідка

КИЇВ. 30 травня. УНН. Окупанти приховано завозять нові партії зброї та боєприпасів на тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей. Про це під час брифінгу повідомив представник прес-центру Міністерства оборони України полковник Дмитро Гуцуляк, передає УНН.

"За повідомленням Головного управління розвідки Міністерства оборони України, керівництво ЗС РФ продовжує використовувати тимчасово окуповану територію у Донецькій та Луганській областях для випробування нових (модернізованих) зразків озброєння та утилізації застарілих боєприпасів", - зазначив Гуцуляк.

Зокрема, протягом травня 2019 через неконтрольовану українською владою ділянку кордону до з’єднань частин 1 (Донецьк) та 2 (Луганськ) АК ЗС РФ приховано завозились нові партії зброї, боєприпасів, мін та вибухових речовини.

При цьому для транспортування вибухонебезпечних вантажів використовувались цивільні автомобілі без відповідних знаків попередження.

Крім того, за даними розвідки, до підрозділів окупаційних військ прибувають групи російських інструкторів (кадрових військовослужбовців ЗС РФ) для проведення інструкторсько-методичних занять і навчальних зборів з розвідниками, саперами, снайперами та особовим складом інших військово-облікових спеціальностей.

Раніше розвідка повідомляла, що в ОРДЛО на полігонах триває активна підготовка артилерійських підрозділів.

Джерело: УНН

Порошенко отримав членський квиток партії "ЄС"

Порошенко отримав членський квиток партії 
"Європейська солідарність"

Порошенко отримав членський квиток партії "Європейська солідарність"

Петро Порошенко

КИЇВ. 30 травня. УНН. П'ятий президент України Петро Порошенко отримав членський квиток партії "Європейська солідарність" (перейменована партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність"). Про це він повідомив у Facebook, передає УНН.

"Приєднався до нашої партії Європейська солідарність! Сьогодні написав заяву і отримав членський квиток", - написав Порошенко, номер його партійного квитка "Європейської солідарності" - 52025.

Як повідомляв УНН, Президент України Володимир Зеленський розпустив Верховну Раду та призначив позачергові вибори до парламенту на 21 липня.

Партія та блоки вже почали активну підготовку до участі у виборах. Зокрема, партія "Солідарність" отримала назву "Європейська солідарність". Також про участь у виборах заявив співак Святослав Вакарчук, який поведе на вибори партію "Голос". Партія "Слуга Народу" вже оголосила набір кандидатів у депутати в мажоритарних округах.

Також нагадаємо, що співачка Ольга Полякова оголосила про створення жіночої партії, проте брати участь у позачергових парламентських виборах поки не має наміру.

Джерело: УНН

В Івано-Франківську відкрили пам’ятник Романові Шухевичу

В Івано-Франківську відкрили пам’ятник Романові Шухевичу28.05.2019

На День героїв, 23 травня, в Івано-Франківську урочисто відкрили монумент Головному командирові УПА генерал-хорнужому Романові Шухевичу.

Пам’ятник Шухевичу відкрили на вулиці, названій на честь командувача УПА – біля гімназії №2, повідомляє місцеве видання «Тримай курс»

«Нескореному борцеві за незалежність України», – виголосив присвяту міський голова Руслан Марцінків.

За словами мера, цей монумент – засторога ворогам і знак для всієї України, що нація пам'ятає своїх Героїв.

«Вдячний усім присутнім на відкритті. Особливо Героям нинішньої війни з Московією. Вони гідно продовжують справу Шухевича, за що отримали відзнаки за "Честь і звитягу"», – додав мер.

Автори монумента – Ігор Семак та Євген Шатирко.

За словами Семака, в пам’ятнику втілено незламність духу Шухевича.

«Тому одна його рука затиснута в кулак, що символізує незламність. Загалом постаменти у вигляді трапецеподібної форми. Позаду скульптурної частини хочемо встановити надписи на стелах. Матеріал пам’ятників – бронза. Висота – близько 2,60 метра, а вартість близько мільйона гривень», – пояснює Семак

https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/v-ivano-frankivsku-vidkryly-pamyatnyk-romanovi-shuhevychu

Богдан Гордасевич

Гарно. Молодці. Слава Україні! Героям слава! Герої не вмирають, допоки їх пам'ятають нащадки. Роман Шухевич навічно Головний командир УПА і керівник УГВР, провідник ОУН у важкі часи боротьби з німецько-радянськими окупантами у 1942 - 1951 роках війни за вільну і незалежну Україну.



Парламентські вибори в Україні 2019 як президентські?

Парламентські вибори в Україні 2019
Парламентські вибори в Україні 2019
Плюс на мінус — країна без парламенту
Людмила ЗАГЛАДА3 тра 2019, 10:47

На другому тижні після другого туру президентських виборів час уже пригасити емоції, увімкнути мізки і впритул приступити до «роботи над помилками», тому що зовсім скоро на нас чекають вибори парламентські. Або навіть так: на нас може чекати колапс парламентських виборів.

Нинішня президентська кампанія надала багатющий матеріал для аналізу провалів, успіхів і блискучих ноу-хау обох команд-лідерів. Але зазвичай, коли ми обговорюємо «провал інформаційної політики» одного з кандидатів, то маємо на увазі сумну, класично-совкову передвиборчу рекламу, майже повну відсутність інформаційної підтримки з боку традиційних ЗМІ і невміння користуватися мережевими механізмами завойовування аудиторії (десяток-другий блогерів-«важковаговиків» явно програли війну важковаговикам SMM-просування).

Але найстрашніший інформаційний провал, який на парламентських виборах може призвести до катастрофи, — це діра в головах. Причому не лише у маси виборців, а й у тих, хто забезпечує виборчий процес.

Хрін з бантиком

Моторошну річ розповіли люди, які безпосередньо брали участь у виборчому процесі та підрахунку голосів: на підконтрольних їм ділянках кількість недійсних бюлетенів сягала сотень, а подекуди недійсними де-факто виявлялася... половина бюлетенів! Частина з цих бюлетенів — та, на яких протестний електорат малював каляки-маляки, хрін з бантиком і писав непристойні слова, — опинилася у стосі «зіпсованих».

https://www.facebook.com/romandonik/videos/778695032525604/

Але пам'ятаєте, як перед виборами соцмережами гуляв жарт: мовляв, виборець Зеленського добре вчинить, поставивши своєму кандидатові плюс, а його опонентові — мінус. Так ось, на виборах справді було дуже багато таких бюлетенів. У Київській області їх на кожній виборчій дільниці набиралися десятки. І ці бюлетені... зараховувалися як повноцінні голоси за кандидата Зе.

Не вірите? Подивіться це відео:

Можна було б сказати, що більшість у комісіях була «від Зеленського», тому вони й тицяли недійсні де-юре бюлетені до дійсних, і якби зараз підняти ці документи, то... То що? Так, можливо, співвідношення було б не 3:1, а дещо іншим. Але все одно розрив між кандидатами не давав одному з них ані найменшого шансу на виграш. Якби розрив був менший, можна було б юридично поборотися за результат, але за таких розкладів боротися — тільки сили втрачати. (Щоправда, якщо ми вважаємо себе правовою державою, боротися все одно потрібно, але це тема окремої розмови.)

Чим відрізняється рояль?

Два сумних висновки можна зробити з цього. Перший: середній виборець у масі своїй не вміє голосувати. Ось так. Для того щоб жити в демократичній країні, все-таки потрібно знати елементарні речі: наприклад, як заповнювати виборчий бюлетень. А то виходить як в анекдоті: «Чим відрізняється рояль від унітаза? Не знаєте? Ось і пускай вас після цього у пристойне суспільство!»

Другий висновок і того гірший: люди, які працювали в комісіях і навіть, страшно сказати, керували комісіями, нічим не кращі за середнього виборця. Інсайдери кажуть про те, що робота ця насправді не така складна, проте потребує скрупульозного дотримання юридичних формальностей і наявності елементарних організаторських здібностей. Але багато хто з членів комісій не розуміли принципів їх формування, ієрархічної структури комісій (просто кажучи, хто на кому стоїть і кому підпорядковується). І це стосується не лише новачків, а й тих, хто вже не перший десяток років (!) працює на виборах.

Окрема розмова — волонтери, які прийшли працювати безкоштовно. По-справжньому ідейних серед них одиниці. 

Усім вийти з тіні!

Аналізуючи проблеми, мало кричати «все пропало!», треба і конструктив шукати. Висновок: нашій країні потрібні «професіонали від виборів». Можливо, для початку не всі члени виборчої комісії, а хоча б троє — голова, заступник і секретар — повинні проходити спеціальне навчання й отримувати сертифікат. Але сертифікований професіонал сьогодні навряд чи погодиться працювати за офіційні 800 грн, які виділяються за два тижні жорсткої передвиборчої праці.

У серпні минулого року екс-заступник голови ЦВК Андрій Магера, профі виборчого процесу, відомий тим, що у 2004-му відмовився підписувати протоколи про перемогу Януковича, в інтерв'ю ЗМІ коментував той факт, що ЦВК затвердила обсяг видатків на проведення президентських виборів (2,36 млрд грн) і парламентських (майже 2 млрд грн):

«В цю суму на 6070% увійшли видатки на заробітну плату членів окружних і дільничних виборчих комісій. Все інше — виготовлення виборчих документів, передвиборна агітація, видатки зв’язку, транспорту — складає мізер порівняно з головною статтею. Видатки зросли, бо мінімальна зарплата зросла, і на початку 2019 року вона буде становити чотири з чимось тисячі гривень. Порівняйте з виборами 2014-го, коли мінімалка становила 1700 гривень. Тоді у нас працювало кілька тисяч членів окружних комісій, але разом з тими у дільничних виборчих комісіях було зайнято понад 400 тисяч людей, кожному з яких треба було платити зарплату. Мене запитують, чи можна здешевити процес. Можна відмовитись від зарплати членам комісій, але чи підуть вони тоді працювати? Навіть зараз, за умов оплати, в ряд комісій ми не можемо знайти людей».

Висновок: потрібно виводити «виборчі гроші» партій із тіні і надавати їм легальний статус. Чому? А ось чому.

Білі ходаки і наметові гноми

«Демократія дешевою не буває», — резюмував Андрій Магера. А якщо говорити зовсім просто, фахівці високого рівня вже не хочуть йти на вибори. Не секрет, що крім «офіційних» грошей вони отримують набагато більші суми від, скажімо так, зацікавлених учасників передвиборчих перегонів. Але багатьом отримувати «чорні» гроші вже... гидко.

І в цьому полягає ще один безглуздий парадокс вітчизняної виборчої системи. Так, гідно платити професіоналам від виборів з державної кишені виходить дуже дорого. Але чому б тоді не легалізувати ті гроші, які надходять від політичних сил? Чому б не провести їх офіційно через виборчі фонди партій або кандидатів?

Між іншим, крім «еліти» на виборах працює ще ціла армія «піших агітаторів» (дуже ефективна форма агітації, до слова) і «наметових агітаторів», які роздають інформаційні матеріали кандидатів. Теоретично вони працюють за ідею. Три рази «ха-ха». Насправді вони, зрозуміло, отримують гроші — порівняно невеликі і... повністю «чорні». Ось ці-то гроші легалізувати сам бог велів: якщо члени виборчих комісій у нас ніби люди незалежні (ще три рази «ха-ха»), то людина, яка стоїть у наметі й агітує за кандидата Сидорова, точно отримує гроші зі штабу кандидата Сидорова. Зрозуміло, що і кандидат Сидоров, і його білі ходаки не горять бажанням платити державі податки з передвиборчих витрат і заробітків. Але це теж — плата за демократію. 

Шлях до колапсу

Але повернімося до парламентських виборів. Сьогодні ситуація змінилася на краще: якщо ще, скажімо, на парламентських виборах 2010-го виборчі комісії окупували представники фейкових партій, які насправді грали на боці регіоналів, то сьогодні монополії певної партії немає. Тому на нинішніх парламентських виборах на нас чекає жорсткий бій, особливо якщо не буде ухвалено новий закон про вибори до Ради і депутатів обиратимуть за мажоритарними округами.

От уявіть: мажоритарний округ, кандидат Сидоров бореться за місце з кандидатом Петренком. Зауважте, бореться не в масштабах України, а на конкретному окрузі. Та обидва вони, плюс ще десяток-другий кандидатів горло будуть готові перегризти за кожен голос, який може докорінно вплинути на результат. І тут, розумієте, надходять бюлетені, на яких написано, що всі... нехороші люди, а Сидоров — д'Артаньян. Якщо подібні речі будуть прийматися комісіями як голоси за Сидорова, то Петренко і два десятки інших вимагатимуть визнання результатів недійсними. Справа дійде до суду і... може розтягнутися на роки.

А якщо в масштабах країни це стане масовим явищем, ми можемо залишитися без парламенту.

Повноваження президента: очікування і реальність

Повноваження президента: очікування і реальність Зеленського

Віктор МЕЛЬНИЧЕНКО

101 рік тому з-під пера Михайла Грушевського вийшов своєрідний маніфест вітчизняного державотворення «На порозі нової України». Як відповідальний науковець автор подав виклад власних думок щодо перебігу та перспектив Української революції з підзаголовком «Гадки і мрії». Важко сказати, на порозі чого стоїть українське суспільство сьогодні, але цей підзаголовок дуже пасував би більшості прогнозів щодо майбутніх дій новообраного президента України Зеленського. Бо складається враження, що відбулися вибори абсолютного монарха, який за бажання може все. Але ж реальними повноваженнями президента України це аж ніяк не передбачено. 

Блискуча не в усьому перемога

Президент в Україні майже завжди був чимось значно більшим, аніж просто президент. Закони і сама Конституція неодноразово пристосовувалися під веління першої особи держави. І навіть якщо змістовно їхні положення не змінювалися, то набували подекуди на догоду першій особі дуже специфічної інтерпретації.

Хіба що впродовж 20062010 років фактичний статус глави держави наблизився до формального. Невисокий рівень парламентської підтримки Віктора Ющенка зумовив стан нестійкої рівноваги на українському політичному олімпі. Помітно виросла роль права і судів у регулюванні відносин між вищими органами державної влади. Схоже, найближчим часом ми повернемося до такого стану знову. Наочною є відсутність пропрезидентської фракції у нинішньому складі Верховної Ради, хоч він і допрацьовує останні місяці. Очікування зростання ролі законодавства, що визначає «правила гри» для державних інституцій, вже виявляються в анонсуванні спроб його підкоригувати не на користь президента.

Та все ж не можна заперечувати ключове значення рівня підтримки глави держави. Сьогодні здебільшого наголос робиться на рекордності досягнутого рівня, бо 73,22% голосів ще не вдавалося здобути жодному з обраних президентів незалежної України. Але з урахуванням того, що понад 11 млн співвітчизників вибори проігнорували, за кількістю одержаних голосів перемога помітно тьмяніє. У порівнянні з попередниками, Володимира Зеленського (13,5 млн) підтримали більше виборців, аніж Петра Порошенка у 2014 році (9,9 млн) або навіть Віктора Януковича у 2010 році (12,5 млн), але менше, ніж Віктора Ющенка у 2004-му (15,1 млн) чи Леоніда Кучму в 1999-му (15,9 млн). Якщо врахувати відверто протестний характер голосування та власний (якщо він справді є таким) електорат новообраного президента у першому турі усього в 5,7 млн голосів, то можна стверджувати, що нищівна поразка Петра Порошенка не означає блискучої перемоги персонально Володимира Зеленського.

Після інавгурації новообраному главі держави потрібно буде ще довести, що виборці підтримали саме його, а це вимагатиме вельми активної діяльності. І дуже непростої, бо повноваження президента України — це не права, які він може реалізовувати на власний розсуд або відмовитися від такої реалізації. Це правообов’язки, де суспільна необхідність помітно превалює над можливістю, тож доведеться на практиці засвоювати народну мудрість: «Хіба ж то хочеш? Мусиш!».

Пастка для президента

Роль інституту президентства в сучасній Україні визначається тим, що вона за формою правління, використовуючи класичні поняття, є парламентською республікою. Точніше, дефектною парламентською республікою.

Парламентською — бо уряд, який здійснює виконавчу владу, не тільки несе відповідальність виключно перед парламентом, але й формально призначається ним. На відміну, наприклад, від братньої Литви, де уряд складає повноваження і перед новообраним парламентом, і перед новообраним президентом, в Україні Кабінет міністрів складає повноваження виключно перед новим складом Верховної Ради.

Президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

А дефектність, порівняно з класичною парламентською моделлю, полягає у встановленні Конституцією України низки повноважень президента, які дозволяють йому втручатись у здійснення державного управління. Зокрема, ветуючи ухвалені парламентом закони (подолання вето передбачає повторне ухвалення закону кваліфікованою більшістю конституційного складу парламенту); зупиняючи з мотивів неконституційності акти уряду (з перспективою тривалого розгляду у Конституційному суді України); втручаючись у вирішення питань зовнішніх відносин, національної безпеки та оборони (через призначення вищих посадовців та безпосереднє керівництво); скасовуючи акти голів місцевих державних адміністрацій тощо. Простіше кажучи, президент, який не спирається на більшість у Верховній Раді, може чинити суттєві перешкоди здійсненню державного управління, але не визначати його зміст в цілому.

Вплив глави держави визначається наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки.

Між тим, всенародність вибору у свідомості співвітчизників зазвичай кореспондується зі сподіваннями на вирішення нагальних питань переважно соціально-економічного спрямування. Але ними, за Конституцією України, опікується уряд, склад і зміст діяльності якого зумовлено розстановкою політичних сил у парламенті. Тож вплив глави держави визначається не тільки і не стільки безпосереднім здійсненням конституційних повноважень президента, але опосередковано — наявністю або відсутністю переконливої парламентської підтримки. Така підтримка є аргументом у відносинах не тільки з виконавчою владою.

Коли Конституційний суд України, всупереч неодноразово висловленій раніше власній правовій позиції, 30 вересня 2010 року вирішив визнати неконституційною зміну Основного Закону у 2004 році, пояснити це можна не стільки аргументами в тексті конституційного подання, скільки тим, що його підписали 252 народних депутати України.

Тривалий час парламентська підтримка президентів забезпечувалася передусім більш поступливими президентській «аргументації» депутатами-мажоритарниками. Однак похмурий фінал президентства Януковича виявив, що цього замало. Потрібна не тільки правдами і неправдами сконсолідована більшість, але й наочний вияв відповідності політичного структурування парламенту волевиявленню виборців. І коли на парламентських виборах 2012 року у загальнодержавному окрузі партія президента одержала всього 30% (6,1 млн) голосів (навіть із союзною КПУ тільки 43,2%), тоді як «Батьківщина», «Удар» і «Свобода» — разом 50%, доля Віктора Януковича була фактично вирішена: потрібно було лише сконсолідувати опозицію та підшукати привід зі значним мобілізуючим потенціалом.

Президент має у стислий термін довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих важелів впливу на суспільні процеси.

Тож перспективи президента Зеленського визначаться вже на парламентських виборах цього року. Про те, наскільки складним є це завдання, свідчить приклад попередника. «Блок Петра Порошенка» на парламентських виборах 2014 року одержав підтримку тільки 3,4 млн виборців, посівши друге місце. Чисті втрати — 6,5 млн голосів за якихось півроку. Ще більш катастрофічними були результати «Нашої України» на виборах 2006 року — 3,5 млн (13,95%) голосів, третє місце. І не стільки масштабом електоральних втрат, скільки тим, що Віктор Ющенко до парламентських виборів не зумів скористатися неабиякими повноваженнями, які йому належали відповідно до Конституції України в редакції від 28 червня 1996 року.

Складність становища новообраного глави держави визначається тим, що він має у стислий строк довести суспільству свою ефективність, водночас не маючи суттєвих президентських повноважень, реальних важелів впливу на суспільні процеси.

Посадовий дефіцит, кадровий голод і повноваження президента
Державні посади усюди і в усі часи (Україна тут не виняток) були непоганим засобом платежу за підтримку при здобутті державної влади. Чільна проблема за демократичної організації суспільства — не втратити цю владу внаслідок, скажімо делікатно, не зовсім кваліфікованої та відповідальної діяльності таких призначенців. Висування власних кадрів для президента Зеленського важливе ще й для їх «обкатки» перед наступним рекрутуванням до депутатського корпусу.

Можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників.

Натомість коло посад, на які глава держави може призначати на власний розсуд, обмежене. Це передусім керівництво апарату Ради національної безпеки та оборони, Адміністрації президента, Державного управління справами, Національного інституту стратегічних досліджень, Національної академії державного управління. Ймовірно, можна продовжити традицію заміни чужих керівників на своїх у сфері національної безпеки та оборони, однак там напевне виникнуть певні проблеми з пошуком професійно придатних працівників. Призначення в диппредставництва України за кордоном може стати неабияким благом для окремих осіб, але мало що дасть президенту для утвердження впливу в суспільстві.

Частина призначень, які відповідно до Конституції та законів України належать до повноважень президента України, є строковими, тож потрібно буде очікувати виникнення вакансій. Приміром, члени ради Національного банку України призначаються на сім років, члени Національної ради з питань телебачення і радіомовлення — на п’ять, судді Конституційного суду — на дев’ять тощо. А у ч. 4 ст. 11 Закону України «Про природні монополії» навіть зазначено: «Не можуть бути підставами для звільнення голови, члена комісії набуття повноважень новообраним президентом України». Утім, є проблеми із заміщенням посадовців, які призначаються саме на строк повноважень президента України.

У структурах виконавчої влади ще з часів Леоніда Кучми стратегічно важливими вважалися посади голів місцевих державних адміністрацій, призначення яких здійснюється «президентом України за поданням Кабінету міністрів України на строк повноважень президента України». За умов виключно парламентської відповідальності уряду президент може бути фактично позбавлений цього засобу впливу на становище на місцях. Можна скільки завгодно не погоджуватися з кандидатурами, поданими для призначення Кабінетом міністрів України, але відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», «у разі обрання нового президента України голови місцевих державних адміністрацій продовжують здійснювати свої повноваження до призначення в установленому порядку нових голів місцевих державних адміністрацій». У цьому відношенні відставки окремих голів МДА викликані виключно особистими, а не діловими міркуваннями.

Частина державних посад заміщуються за участю глави держави, але за обов’язкової згоди Верховної Ради (фактично парламентської більшості). Зокрема, така згода потрібна для звільнення і призначення генерального прокурора. Президент уповноважений звертатися до Верховної Ради з поданнями щодо звільнення та призначення голови СБУ, міністрів оборони та закордонних справ, але остаточне рішення приймає тільки парламент.

Положення законів, які встановлюють повноваження президента України призначати  директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Слід врахувати, що частково кадрові повноваження надані президенту України тільки законами і мають ознаки неконституційних. П. 31 ч.1 ст. 106 Конституції України встановив, що повноваження глави держави вичерпно визначаються Основним Законом. Є правова позиція КСУ, який визнав неконституційною практику надання президенту України повноважень, не передбачених Конституцією (рішення №7-рп/2003 від 10 квітня 2003 року, №9-рп/2004 від 7 квітня 2004 року, №1-рп/2007 від 16 травня 2007 року тощо).

Наприклад, п. 10 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачає тільки повноваження президента України вносити подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ. Натомість Закон України «Про Кабінет міністрів України» також встановив можливість звільнення цих міністрів за поданням глави держави. Положення законів, які встановлюють призначення президентом України директорів Національного антикорупційного бюро та Державного бюро розслідувань, формування державних колегіальних органів, мають всі ознаки неконституційних.

Однак не тільки обмежене коло посад, недискреційний та строковий характер призначень на більшість з них обмежать кадрові повноваження президента. Його перевага як нової людини в державному апараті тут обертається на ваду: він вимушено буде приймати рішення, покладаючись на чужу думку.

Двобій чи компроміс?

Конституція України визначає Верховну Раду «єдиним органом законодавчої влади». Це відповідає дійсності в тому розумінні, що жоден інший орган держави не може ухвалювати закони. Але й парламент може здійснювати законодавчу владу самостійно тільки за умови, що закони будуть ухвалюватися більшістю у 2/3 від його конституційного складу. Тоді він може повністю ігнорувати позицію президента, навіть оприлюднюватися закони будуть за підписом спікера.

На практиці ж, оскільки консолідація на підтримку закону більшості в понад 300 депутатів — скоріше виняток, аніж правило, законодавчу владу здійснюють спільно Верховна Рада і президент України. Наділений правом вето, яке долається винятково кваліфікованою більшістю, президент спроможний заблокувати спроби законодавчого регулювання окремих правовідносин. Достатньо нагадати, що перший закон про Кабінет міністрів України ухвалювався десять років і був ухвалений з десятої спроби. В реаліях сьогодення це означає, що парламент буде вимушений рахуватися з позицією глави держави при ухваленні законів, ініційованих як народними депутатами, так і урядом.

З іншого боку, будь-які президентські законопроекти не мають перспектив ухвалення без згоди більшості парламентарів. Формально глава держави є навіть суб’єктом пріоритетної законодавчої ініціативи (ч. 2 ст. 93 Конституції України). Це повноваження унікальне, в конституціях зарубіжних демократій подібне відсутнє. Може, й тому, що сенсу в ньому немає. Визначив, приміром, президент законопроект невідкладним, а парламент його невідкладно «провалив».

Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Між тим, є законопроекти, в яких сьогодні конче зацікавлений новообраний президент. У непростих відносинах із загальнонаціональним представницьким органом він може спертися тільки на всенародне волевиявлення. Однак порядок проведення всеукраїнського референдуму потребує законодавчого врегулювання, оскільки рішенням №4-р/2018 від 26 квітня 2018 року КСУ визнав відповідний закон неконституційним. Ймовірно, потрібно внести суттєві і негайні зміни до виборчого законодавства. Потребує ухвалення закон про місцевий референдум, який дозволить дещо приборкати неконтрольовані місцеві еліти.

Щоправда, у президента є ще можливість ретроспективної ревізії законів України. Парламентарі нинішнього скликання не дуже обтяжували себе додержанням Конституції України, навіть коли під час опрацювання законопроектів на це зверталася увага фахівцями апарату Верховної Ради. Тож конституційні подання до КСУ можна буквально відправляти десятками.

У відносинах глави держави з парламентом буде даватися взнаки кривобока логіка послідовності виборів: спочатку президентські, потім парламентські. Для суспільства і держави було би краще навпаки, щоб на президентські вибори прийшли лідери політичних сил, які довели свій вплив у парламентських перегонах.

Дострокове припинення повноважень Верховної Ради, про що хто тільки не пише, нічого не вирішить. Можна спробувати перенести вибори з жовтня на літо, але їх результати ще більшої мірою, аніж на президентських виборах, будуть вирішувати не ті, хто прийшов на вибори, а ситуаційна коаліція переконаних та вимушених абсентеїстів (абсентеїзм, від лат. absentia — відсутність, — ухилення від участі у виборах, зборах тощо. Одна з форм свідомого бойкотування виборцями виборів, відмова від участі в них; пасивний протест населення проти існуючої форми правління, режиму). Причому варто очікувати істотного зростання останніх. Окрім того, парламентські вибори потребуватимуть неабияких організаційних зусиль і фінансових ресурсів, а з ними ситуація краща у постійних акторів політичної сцени України, а не дебютантів.

Тож новообраний глава держави постане перед дилемою: конфліктувати з парламентською більшістю у теперішній Верховній Раді, усвідомлюючи неможливість реалізації будь-яких власних законодавчих ініціатив до кінця року, або шукати компроміс із наявними парламентарями, ризикуючи увійти в мало привабливий образ «нового Порошенка».

Невідповідальна відповідальність

Внесення змін до Конституції України у грудні 2004 року не завжди забезпечувало взаємоузгодженість положень Основного Закону. Тож у ч. 2 ст. 113 з попередньої редакції збереглося рудиментарне формулювання: «Кабінет міністрів України відповідальний перед президентом України і Верховною Радою України». Насправді всі норми, які забезпечували його реальне наповнення, були вилучені. Ті, що залишилися, були ретельно підкориговані. Тож хоч у ч. 3 ст. 113 і йдеться про те, що «Кабінет міністрів України у своїй діяльності керується… також указами президента України, … прийнятими відповідно до Конституції та законів України», це ніяк не забезпечує вплив глави держави на уряд.

Ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які вимагали би бюджетних витрат.

Оскільки є затверджений законом державний бюджет України, де не передбачені кошти на виконання указів глави держави, то укази можна видавати на основі, наприклад, розширювального розуміння ч. 2 ст. 102 Конституції України: «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина». Але ніхто не зможе гарантувати гаранту виконання його указів, які потребували би бюджетних витрат.

Утім, не всі зміни обмежували повноваження президента у відносинах з урядом. У гарячці лютого 2014 року до чинного Закону України «Про Кабінет міністрів України» були внесені положення, які дещо підсилили позиції глави держави. Зокрема, скріплення актів глави держави підписами членів уряду, яке в європейських демократіях є виключно правом урядовців, внаслідок чого обмежується втручання глави держави у здійснення державного управління, вітчизняним законом визначено як обов’язок. А це скоріше в дусі Основних законів Російської імперії 1906 року, аніж сучасного європейського розуміння змісту інституту контрасигнатури.

Важливим інструментом впливу глави держави на уряд може стати очолювана ним Рада національної безпеки та оборони. Вона приймає рішення колегіально, але її склад формує президент України одноосібно. Конституція визначає тільки обов’язковість включення до складу РНБОУ окремих посадовців. Між тим, конституційною функцією цього органу є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Є досвід використання РНБОУ для впливу на систему органів виконавчої влади, в тому числі і вищий орган у цій системі — Кабінет міністрів України, у 20062007 роках.

Ще одним засобом впливу президента на уряд може стати зупинення його актів з мотивів неконституційності відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України. Свого часу Віктор Ющенко використав цей засіб (щоправда, не дуже вдало) стосовно близько 120 постанов та розпоряджень Кабміну.

Врешті-решт президент може до початку останньої сесії парламенту цього скликання ініціювати розгляд питання про відповідальність Кабінету міністрів. Ось тільки складнувато буде знайти 226 голосів на підтримку проекту такої постанови у сесійній залі.

Тож перед новообраним президентом України вимальовується перспектива не шаленої кавалерійської атаки на наявні владні структури, а скоріше здійснення дуже обережних і ретельно продуманих за наслідками кроків, спрямованих на втілення реальних змін в організації публічної влади та підсилення рівня підтримки виборців.

https://racurs.ua/ua/2349-scho-zmoje-prezydent-zelenskyy.html

Політологи про майбутнє України після розпуску ВРУ

Політологи про майбутнє України
Політологи про майбутнє України
Політологи про майбутнє України: чи буде остаточно зламано старі правила політичної гри?
Людмила ЗАГЛАДА26 тра 2019, 21:25

Завершився перший тиждень президентства Володимира Зеленського, і кожен його день приносив приголомшливі сюрпризи. Указ про розпуск парламенту, перспектива дострокових виборів до Верховної Ради, низка відставок топ-лідерів та феєричних призначень — загалом, ці дива на віражах тримають у напрузі українців, які ще не зовсім схаменулися — хто від радості, а хто від шоку, — дізнавшись про результати виборів. Чесно кажучи, багато хто сьогодні почувається розгубленим і дезорієнтованим через відчуття, ніби всі старі правила політичної гри полетіли шкереберть, і події неможливо спрогнозувати не те що на півроку, а й на найближчі кілька тижнів. А це аж ніяк не додає оптимізму. Тому ми вирішили з'ясувати, що думають політологи про майбутнє України.

Найбільше в цій ситуації не пощастило представникам деяких політсил, які збираються боротися за місця в парламенті: всі стратегії передвиборчих кампаній, розраховані на найближчі шість місяців, летять до біса, і тепер їм мимоволі доведеться приймати нові правила політичної гри. Чи дійсно старі правила зламані безповоротно? Чи є шанси у нових політсил вскочити на підніжку поїзда? І чому популісти сьогодні беруть верх над «джентльменами від політики» не лише в Україні, а й у світі?

Яка ж думка політологів про майбутнє України і про те, що чекає на всіх нас уже цього літа? З цими запитаннями «Ракурс» звернувся до провідних вітчизняних експертів. Своєю думкою з нами поділилися:

  • Володимир Фесенко, політолог, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента», автор безлічі наукових публікацій і підручників з політології;

  • Денис Богуш, політтехнолог, фахівець у галузі маніпулятивних і PR-технологій, захисту від інформаційних атак, офіційний представник Міжнародної асоціації паблік рилейшнз (IPRA) в Україні, один з розробників виборчої кампанії Віктора Ющенка.

Політологи про майбутнє України: Команда чистильників. Новації з порушеннями закону

Отже, чи зміняться кардинально, на думку політологів про майбутнє України, усталені правила політичної гри в нашій країні після перших кроків новообраного президента?

Володимир Фесенко:

— Судячи з того, які події відбуваються починаючи з дня інавгурації, правила будуть змінюватися. Ба більше — новий президент і його команда діють за правилом «бачу мету — не бачу перешкод». Це дуже ризикована тактика. Вони не звертають уваги на формальні обмеження, і це викликає правові конфлікти, можливі судові суперечки і в підсумку може зіграти в мінус президенту. Але він і команда діють рішуче, ламаючи правила попередників. Навіть Янукович, маючи намір сконцентрувати владу у своїх руках, все-таки діяв за правилами — скоріше, за правилами Кучми.

Політологи про майбутнє України — Володимир Фесенко

До речі, Віктор Ющенко під час парламентської кризи 2007 року теж діяв проти правил. Андрій Богдан, який зараз очолив Адміністрацію президента, був тоді членом команди головного юриста Ющенка і, скоріш за все, брав участь у розробці схем розпуску Верховної Ради. (У той час Андрій Богдан був партнером, а потім і керівним партнером адвокатської фірми «Пукшин і партнери», а глава фірми Ігор Пукшин у 2007-му був заступником глави Секретаріату президента України. — Ред.)

Нинішня команда використовує діри в законодавстві: те, що багато політичних проблем мають два-три, а то й більше юридичних тлумачень. На жаль, в Україні наразі немає повноцінного верховенства права, немає поваги ні до законів, ні до судів. Тому команда Зеленського тактично діє в тій площині, яку у нас називають політико-правовими рішеннями. Подобається це чи ні, але сьогодні практика така: якщо політична логіка вступає у протиріччя з логікою юридичною, політична перемагає. І це працює на користь нової команди. Вони антисистемні.

Однак рано чи пізно ми повинні прийти до ситуації, коли треба буде формувати повагу до закону. Ці хлопці — президент і його команда — виконують сьогодні роль чистильників. А будуватимуть систему верховенства права, повагу до закону, на мою думку, ті, хто прийде після них.

Денис Богуш:

— Щодо правил гри: чи розпускав у нас президент Верховну Раду? Розпускав. Чи змінювалася у нас влада кардинально, коли приходив новий президент, змінюючи назви адміністративних органів, називаючи, наприклад, свою адміністрацію секретаріатом? І таке було. (Адміністрацію перейменували на Секретаріат у 2005 році, за президентства Ющенка, а у 2010-му було повернуто стару назву. — Ред.)

Політологи про майбутнє України — Денис Богуш. Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Нічого екстраординарного і нового зараз не відбувається. Інше питання, що сьогоднішні новації робляться з порушеннями закону. Але і таке вже було. Новим є те, що, виходячи з рівня компетенції президента, його знань у певних сферах, сьогодні країною керують інші люди. Наскільки мені відомо, всі складні питання проговорюються з людьми з команди, а президенту потрібен час, щоб увійти в курс справи, і я думаю, що у нього з часом все нормально вийде.

Правила незрозумілі, тому що все зараз дуже швидко відбувається. Проблема в тому, що Зеленський декларував безліч змін, які взагалі за законом не входять до його компетенції. Тому-то йому зараз і потрібна Верховна Рада.

Політологи про майбутнє України: Вирішальний фактор — рейтинг лідера. У більшості новачків немає шансів

Сьогодні, судячи з рейтингів, до парламенту залізно проходять чотири політичні сили — «Слуга народу», опозиційна платформа «За життя», БПП (який з п'ятниці називається «Європейська солідарність») і вічна «Батьківщина». Ще дві партії — «Сила і честь» і «Громадянська позиція» (за якими стоять, відповідно, Ігор Смешко та Анатолій Гриценко) теж мають непогані шанси, але їм на п'яти наступає новонароджена партія «Голос» Святослава Вакарчука.

Проте всім їм — навіть тим, хто має хороші шанси, — сьогодні доведеться боротися за голоси в умовах бліцкригу. Що ж думають політологи про майбутнє України? Чи існують якісь «рецепти» блискавичного підняття рейтингу партії перед достроковими виборами в Раду?

Володимир Фесенко:

— Немає таких рецептів. Тому команда Зеленського, маючи зараз високий рейтинг, пішла на дострокові вибори. Вони могли б отримати навіть абсолютну більшість. І неважливо, за відкритими чи закритими списками. Думка про те, що відкриті списки демократичніші, — наївна і романтична. Шанси перемогти за відкритими списками мають люди або відомі, або ті, хто має вплив у регіонах (наприклад, Труханов чи Кернес). Якщо вибори все-таки відбуватимуться за відкритими списками, то у партії «Слуга народу», скоріш за все, проведуть кадрові конкурси з голосуванням в інтернеті — чогось подібного я від них чекаю.

Зараз, коли часу дуже мало, вирішальним фактором буде рейтинг лідера партії. Тому з нових політсил хороші шанси має «Голос». Щойно Вакарчук, у якого, до речі, один з найвищих персональних рейтингів у країні, заявив про те, що його партія йде на вибори, її рейтинг з менш як 1% відразу піднявся до 5%.

Денис Богуш:

— Більшість нових політичних сил не мають шансів потрапити в парламент, це можуть зробити, напевно, тільки сильні мажоритарники. І «Голос». Якщо партія Вакарчука набере достатньо голосів, то в Раду не зайдуть ані Гриценко, ані Смешко зі своїми політсилами. Це перетікання голосів: багато виборців, які на президентських виборах хотіли би проголосувати за Вакарчука, віддали свої голоси Гриценку або Смешку. А зараз вони отримують можливість голосувати за «Голос».

Політологи про майбутнє України: Консервація «старих еліт». Плата за віртуальну реальність

Складається враження, що не тільки Україна, а й увесь цивілізований світ сьогодні хворіє на популізм, який ламає усталені правила і ставить все з ніг на голову. Чому так відбувається? Що думають політологи про майбутнє України?

Володимир Фесенко:

— Популізм — загальний термін, що не відбиває складності і специфіку окремих країн. Загалом політики-популісти — це ті, які не ведуть за собою виборців, а йдуть... навіть не за настроями та емоціями електорату, часто негативного. В Україні, як і в інших країнах, успіх популістів пов'язаний з кризою довіри до традиційних політичних еліт. У країні виникає серйозна соціальна проблема, але політичні еліти цих проблем не відчувають і ніяк на них не реагують. У нашій країні, наприклад, так ігнорували існування тарифної проблеми. Юлія Тимошенко хіба що піднімала це питання, але проти неї зіграло загальне критичне ставлення до «старих облич».

У багатьох країнах популісти грають на соціальному незадоволенні, на тому, що люди переносять свої соціальні проблеми на конкретних політиків чи на зовнішнього ворога. Для британців це «бюрократичні правила Брюсселя». Цікава ситуація складається в Угорщині. Там практично немає мігрантів, але прем'єр чудово грає на нагнітанні страху перед мігрантами, піднімаючи свій рейтинг.

Певним чином криза довіри до усталених політичних еліт виникла і через відсутність соціальних ліфтів. Політики відірвалися від суспільства, законсервувалися, закрилися — і це призвело до зростання популярності антисистемних кандидатів. У нас ми побачили неприйняття політичних еліт на феномені Зеленського: розчарування у «старих політиках» призвело до того, що виборці проголосували за антисистемного кандидата.

Денис Богуш:

— Популярність політиків-популістів пов'язана зі зміною способу мислення. У людей зараз кліпове мислення: вони менше читають книжки, ходять у театри. Вони дивляться презентації, а в кіно віддають перевагу фільмам певного сорту — бойовикам з мінливими картинками. В результаті в усьому світі люди менше думають і більше вірять у прості виходи зі складних ситуацій. І тут їм пропонують віртуальні реальності.

У серіалі «Слуга народу» побудували віртуальну Україну, там переміг віртуальний президент. І багато хто плутає вигадану ситуацію з реальністю. Це технологія, яка добре працює. У пошуках комфортної віртуальної реальності ми приходимо в кіно і платимо гроші за квиток. Або приходимо на виборчу дільницю і платимо своїм голосом.


Хода на честь Героїв України у Львові

Хода на честь Героїв України

"БУЛО ВІДЧУТТЯ, ЩО ВОНИ ЙДУТЬ ПОРУЧ І НЕСУТЬ ГОРДО ПРАПОР": У ЛЬВОВІ ХОДОЮ ВІДЗНАЧИЛИ ДЕНЬ ГЕРОЇВ 

26.05.2019 


Участь взяли ветерани визвольних війн, учасники УПА та ОУН та військовослужбовці, які боронили країну на Донбасі

Урочистою ходою відзначили день Героїв у Львові. Учасники акції вшанували пам'ять тих, хто поклав життя за свободу України. Учасники рушили колоною від пам'ятника Степану Бандері та пройшлися середмістям.

У колоні щонайменше півтори тисячі людей. Це ветерани визвольних війн, учасники УПА та ОУН. Крім того до ходи долучились демобілізовані та військовослужбовці, які боронили країну на Донбасі.

Урочистості розпочали поблизу пам'ятника Степану Бандері. Тут поклали квіти та жалобні вінки. Попереду колони учасники несли портрети Героїв України.

"У мене було відчуття, що ці герої йдуть разом з нами і вони теж гордо несуть прапор. Вони були дороговказом для нас. Інакше бути не може", - прокоментувала учасниця акції Наталія Дигдалович вдова Героя Небесної Сотні.

Раніше українських героїв вшанували на Личаківському кладовищі. Там до їхніх могил поклали квіти та пом'янули хвилиною мовчання.

До відзначення Свята Героїв

Слава Україні!   Героям Слава!



* * *
Перерви-но рекламу, радіо,
покрути мізками залізними,
привітай країну зі зрадою
якоюсь гарною піснею —

не розчулено-емігрантською,
не коректно-інтеліґентною,
а найкраще — повстанською
отою «Лента за лентою».

© Лана Перлулайнен