Не можна полишити справу єднання України з Євросоюзом

14.06.2019

ПЕТРО ПОРОШЕНКО: «ЄВРОПЕЙСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ» ГОТОВА СИСТЕМНО ПІДТРИМУВАТИ ВСІ ГОЛОСУВАННЯ ЗА ПРОДОВЖЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ РЕФОРМ

Партія «Європейська Солідарність» у парламенті нового скликання буде підтримувати голосування за проєвропейські законопроекти, але ніколи не буде співпрацювати з представниками «п’ятої колони Януковича», у яких би фракціях вони не ховались, – про це  лідер партії Петро Порошенко заявив  у прямому ефірі програми «Сьогодні» на телеканалі «Україна» .

«Я як п’ятий президент України готовий абсолютно беззастережно підтримувати напрямки європейської і євроатлантичної інтеграції – бо я допомагаю державі. Я допомагаю  Україні і я твердо переконаний, що це той шлях, який ми повинні захистити для того, щоб були продовжені реформи, які були розпочаті нашою командою. Йдеться про системне голосування за всі питання, які стосуються європейської та євроатлантичної інтеграції України.

Якщо нова команда буде тягнути нас назад до Росії, якщо вона буде руйнувати фундамент державності, якщо вона буде скасовувати закон про мову, децентралізацію, енергетичну незалежність нашої держави; якщо будуть спроби завдати удару у спину нашій армії, якщо будуть робитится інші кроки в порушення тих змін до Конституції, які були запропоновані мною, які роблять обов’язковим для всіх гілок влади членство в НАТО та ЄС – незалежно від того, яка це буде фракція, ми будемо категорично проти. Йдеться про підтримку державницьких ініціатив», – наголосив Петро Порошенко

https://eurosolidarity.org/%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%be-%d0%bf%d0%be%d1%80%d0%be%d1%88%d0%b5%d0%bd%d0%ba%d0%be-%d1%94%d0%b2%d1%80%d0%be%d0%bf%d0%b5%d0%b9%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0-%d1%81%d0%be%d0%bb%d1%96%d0%b4%d0%b0-2/

Записи анархіста 21 століття від 17-го червня 2019 року Хто є ху

17 червня 2019 р. (7527)
Записи анархіста 21 століття від 17-го червня 2019 року

Сьогодні мене розмішила довга писанини однієї пані, що в програші Петра Порошенка його прихильники звинувачвють українських праворадикалів, яки важко називати українським націоналістами, хоча дехто це намагається робити.
Порошенко програв через "любих друзів" Гройсмана і Реву, які повністю завалили соціальну політику в Україні, а праворадикали справді були не при владі і тому чогось зараз дуже раді. Я думаю, що праворадикалів треба не звинувачувати в програші Порошенка, а якби хвалити щодо виграшу Зеленського? Чи як правильно?
Подаю нижче уривок тої дискусії, де я випадково був невипадково задіяний, щоб освіжити реалії свого буття і забуття.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)



Микола Анатолійович Свидрань 
Я завжди голосував виключно за націоналістів... Тепер голосую за Порошенка і ЄС... Інколи не все золото, що блищить. Неонаціоналісти роками тягнуть в різні боки, хоча мусіли б, як ніхто інший, єднатися і перемагати.
Звісно, треба і їм дати голоси... Проте, я свій вибір зробив. Не люблю змінювати власні установки.

Нина Шитал Микола Анатолійович Свидрань 
Я повністю поділяю вашу думку, я теж зажди була за них. Але коли вони співали в одну дудку з опоблоком , не помічали ніяких досягнень Пороха, я не хочу про них чути.

Алісія Олійник 
виявилось, не одна я так думаю...

Василь Гуляйпольський 
Миколо, а що то значить о те твое слово УСТАНОВКИ? Хто тебе і куди УСТАНОВИВ? НАЦІОНАЛІЗМ то СВІТОГЛЯД , котрий не підлягае жодним установкам. Заблукав ти десь чи то колись,плентаючись поміж установками.

Богдан Гордасевич 
Зараз всі справжні націоналісти згуртувалися коло Порошенка, а всі брехливі базікали, що маскуються під українських націоналістів - деінде, бо їх до ЄС не пускають, а вони ображено дзявкають.

Нина Шитал Богдан Гордасевич 
Не всі, є теж зазомбоаані

Богдан Гордасевич Нина Шитал 
Це як? Зазомбовиний український націоналіст?

Нина Шитал Богдан Гордасевич 
А це такий якому нав'язали думку, що все, що робив Порошенко - це не те. От тільки вони зроблять правильно, а самі нічого не роблять, тільки говорять

Світлана Михалюк Мироненко Анатолій 
Тобто Панове, Ваші закиди до націоналістів полягають тому, що вони "вели люту боротьбу" з Порошенко. Відерто, я такої боротьби, та ще й лютої не примітила. Натомість, Ви суперечите самі собі, адже кажете, що націоналісти мають за Вашими словами лише 2 відсотки підтримки, то як же вони тоді могли спричинити до перемоги блазня, якщо Ви стерджуєте, що їх ніхто не підтримує. Дивно, чи не так. Може тоді не теба перекладати "з хворої голови на здорову", і у програші Прошенка слід шукати вину самого Порошенка і його політичної сили, а не призначати націоналістів "невісткою", що у всьому винні. А програв Порошенко, на моє переконання тому, що ним і його політсилою судова реформа та люстація суддів повністю була провалена- і це сто відсотків відповідальнсть Президента і БПП в Парламенті. Пересвідчитися в цьому може будь-хто з вас, якщо ви ризикните захистити власні права в суді. Я вам не заздрю, це я Вам скажу з усією відповідальністю, як юрист. Більше того, ставлениками Порошенка прокурорами Шокіним і Луценко за пять роківв не були притягнені до відповідальності оганізатори "юридичної мафіозної мережі " в Україні, такі, як мєдвєдчук, портнов, лукаш, ківалов і т.д.,І зараз вони продовжуть свою злочинну діяльність вже служачи "новій" "новій" владі. Однак, націоналісти всі пять років каденції Порошенка не були у владі, а у ВРУ, тільки 7 свободівців. Знову ж таки, "вішати" на свободівці та інших націоналістів якісь неадекватні дії "НД", які підпорядковані Авакову -це просто "ні в тин, ні в ворота". Хто призначив Авакова міністром - коаліція БПП та НФ Яценюка. Свободіці - виступали категорично проти цього призначення. Всі роки перебування Авакоа на посаді свободіці публічно вимагали його ідставки, що послідовно ігнорували і Порошенко і БПП. І так, я підтримую "Свободу" і всіх справжніх націоналістів.

Богдан Гордасевич 
Не перекручуйте, бо оті "ваші" псевдо-націоналісти нікого не цікавлять і критикувати немає що, бо є простий приклад: героїв УПА визнали законом після того, як у ВРУ не стало фракції ВО "Свобода".

Світлана Михалюк Богдан Гордасевич 
Пане, по суті мого допису є щось заперечити? Видно, що ні. Аргументи скінчилися, треба щось бовкнути, про що в моєму дописі ні слова. Але, якщо треба, то і на "чорне" можа сказати "біле". Старі люди в таких випадках казали - "сци в очі, а воно Божа роса". Бувайте здорові!

Богдан Гордасевич 
Я вперше чую, що в програші Порошенка звинувачують праворадикалів?! Пані де таке відшукала. Значить у виграші Зеленського вони багато постаралися, якщо він для них кращий за Порошенка. Ідіть ви на!

Світлана Михалюк Богдан Гордасевич 
Пане з Вас культура, так і пре! Ви читати вмієте? Чи тільки писати "оди" Порошенкові. Прочитайте вище, що написав Мироненко Анатолій, якому власне я і відповідала, Однак, він, не знайшовся, що відповісти, а тут Ви вирішили виступити у ролі непроханого адвоката з абсолютно недотичними до теми мого допису репліками. То які Ви маєте ще претензіЇ?


Гуляю сьогодні 16 червня за всі дні й свята!

14-16 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 14-16-го червня 2019 року
Гуляю сьогодні 16 червня за всі дні й свята!



Святкую Зелені свята, як Сходження Святого Духа – П’ятидесятниця.



Святкую День Батька, що вперше відзначають в Україні



Святкую своє День народження, допоки донечка Соломійка поряд, яка завтра знову їде в далеку дорогу.

(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)

Пом'янемо полеглих за долю і волю України

Світлина від Громадська варта.
ЧЕР16
На Зелені Свята львів'яни вшанують могили захисників України



Шановна Львівська громадо!

На Зелені Свята львів'яни вшановують могили захисників України

Віддавна на Зелені Свята Зіслання Святого Духа і Пресвятої Трійці українці вшановують могили захисників: спочатку Роду, а згодом Народу, Нації і Держави.

У Львові традиційно у перший день свят, у неділю, громада вшановує військові поховання на Янівському цвинтарі, а на другий день свят, у понеділок, на Личаківському цвинтарі.

Сьогодні, коли знову йде війна за незалежність та соборність України, жоден українець не має права бути байдужим. Наша відповідь московським агресорам, Русскому міру творення та збереження Українського Світу.

Громадський комітет пошанування військових могил у Львові запрошує на спільну молитву священиків, церковні хори, військових, молодь, усіх громадян нашого міста, яке плекає українські звичаї та патріотичні традиції.

Наш священний обов'язок віддати шану Героям, не дати перерватися споконвічній традиції.

від імені Громадського комітету
пошанування військових могил у Львові Ігор Калинець

Програма меморіальних заходів

16 ЧЕРВНЯ, НЕДІЛЯ

15:00 -- Збір громадськості на Меморіалі УСС (Янівський цвинтар): панахида та запалення свічок на могилах Січових Стрільців, виступи громадських діячів та концертна програма, перехід та вшанування могил Володимира Робітницького, Ольги Басараб, Богдана-Ігоря Антонича, молитва на Меморіалі жертв політичних репресій

17 ЧЕРВНЯ, ПОНЕДІЛОК

15:00 -- Збір громадськості на могилах УСС на Марсовому полі (Личаківський цвинтар): панахида та запалення свічок на могилах Січових Стрільців, перехід до могил жертв репресій та Меморіалу УПА на Марсовому полі, Поля почесних поховань на Личакові, Військового Меморіалу УСС та УГА, Поля почесних поховань Героїв московсько-укрансько війни (АТО та ООС), молитва та виступи громадських діячів

За ініціативи громадського діяча, лауреата Шевченківської премії Ігоря Калинця

Організатори:

Громадський комітет пошанування військових могил у Львові
Громадський рух “Зарваницька ініціатива”
Громадська організація “Громадська варта”
Громадська організація “Сурми звитяги”
Львівський осередок ГО "Справа громад"
Центр національного відродження ім. Степана Бандери
Національна скаутська організація України “Пласт”
Молодіжний Націоналістичний Конгрес
Громадська організація “Українська справа”
Громадська організація “Ліга українських жінок”
Громадська організація “Союз Українок”
Громадська організація “Просвіта” ім. Тараса Шевченка
Всеукраїнське товариство політичних в’язнів та репресованих
Організація Українських Націоналістів

Контакти: Юрко Антоняк 050 370 66 32, [email protected]

Записи анархіста 21 століття 13.06.19 Новий парламент

13 червня 2019 р.  (7527) Новий парламент
Записи анархіста 21 століття 
від 13-го червня 2019 року



Сьогодні в такий промовистий день 13-го поговоримо про ідею трьохпалатного парламенту в Україні. Я людина не забобонна, тому за попередніми своїми проектами знаю щодо цього не станеться нічого і не переживаю з того. О як ніяк!
Спершу маленька метафора щодо розуміння анархізму: кожний власник приватного авто знає просту річ, що він сідає в своє авто коли захоче і їде куди схоче – тобто анархія повна. Він собі і водій, і механік, і навігатор тощо. Але коли хтось стає власником авто підприємства, то ситуація змінюється. Тут вже потрібні окремо водії, окремо – механіки, окремо – облік маршрутів, а ще бухгалтерія окремо – багато чого треба. І чим більше виробництво – тим більше всього потрібно. З державою щось аналогічне стається, що вона дуже ускладнюється, причому настільки, що якби стає одним механізмом, тобто стає своєрідним авто, до якого підбирають одного доброго водія. Раніше це були монархи, а тепер в цій ролі виступають президенти, але суть та сама: один керує як йому пасує, а всі інші в ролі пасажирів, які того водія обирають. І тут цікавий парадокс виникає: пасажири в переважній більшості не знають і не вміють водити авто, отож суті водіння не розуміють, а тому обирають водія за особистою симпатією, аж тоді раптом виясняється: йой!- матінка моя!- а він же ніякий не водій, а йолоп, як і я сам, що такого обрав…
Казочці кінець. Тепер трошки теорії. В Україні історично склалось існування однопалатного парламенту в двох варіантах: президенсько-парламенстькому і навпаки, як у нас зараз, парламентсько-президенському. В першому варіанті президент є першою особою в державі і він очолює виконавчу владу в країні – Уряд. За таких умов узурпація влади стає дуже легкою, майже автоматичною, що і доводить приклад РФ, Білорусії та Казахстану, а там і інші СНД. Варіант другий більш демократичний, тому що виконавчу владу вже формує парламент, а президент постає в особі контролера, що наглядає за порядком в державному управлінні та за потребою втручається для покращення роботи того чи іншого органу, але сам не керує і опосередковано відповідає за наслідки. Така система запобігає узурпації влади, тому в нашій Україні вже є 6-й президент, хоча значна частина людей чомусь вважає, що у нас функціонує президентська республіка, отож все валять на нього. Валять погане, звичайно, бо хороше кожен собі лишає, якщо його має. Кожен президент, зрозуміло, від такого «добра» втікає і перекладає його на когось іншого: Уряд і парламент, а ті – навпаки, отож постає своєрідна гра в пінг-понг: хто помилиться і не відіб’є влучно кульки – той і програв, він є винуватий. 
Погодьтесь, що Президент України Петро Порошенко дуже якісно виконував свої безпосередні обов’язки по зовнішній політиці: і міжнародні санкції проти агресора РФ запровадили; і міждержавна коаліція на підтримку України у війні з РФ утворена й діє успішно; і асоціацію з Євросоюзом підписано, а до того ще й «безвіз». На додачу Томос просто як дар з Неба, але всього того виявилося не треба, щоб бути гарним президентом країни, тому що Уряд України провадив провальну соціальну політику, а вина в тому перескочила на президента і отримав він копняка за чужого дурняка. Як кажуть: найкращі друзі найкраще і зраджують.
Ну а тепер у нас просто клас з точки зору встановлення анархізму в Україні. Хоча теперішня президентська рать полюбляє верещать про лібералізм чи лібертаріанство, як основу їх політики, але коли воно само валиться все державне управління – називати це свідомим запровадженням нової економічної політики не доводиться. Так само оте запровадження двопалатного парламенту є дурня, бо він у нас вже давно є, коли в одній залі сидять депутати, обрані за різними системами виборів: партійними та мажоритарними – це і є двопалатний парламент. Панове, ще раз прошу: не дуркуйте зайве. Дайте це робити іншим, хто не при владі, як ось я.
Тепер моя ідея трьохпалатного парламенту для України: почнемо з низу і це майже сучасна ВРУ, тільки обрана виключно за партійною системою не важливо закритих чи відкритих списків, а важливо, що за політичною кон'юнктурою часу і вони мають утворити коаліцію та обрати Уряд і Прем'єр-міністра України. Є тільки кілька важливих уточнень: а) депутати повністю на утриманні політичних партій, які їх висунули, а виключення з партії позбавляє мандата ВРУ; б) ця палата не займається держбюджетом, що значно скорочує чисельність проплачених олігархами депутатів і в цілому партій в цьому закладі, отже тут будуть суто люди фахові і порядні з метою саме вдосконалення законодавства України, а не його шахрайського обслуговування, як це було дотепер. Чергові вибори відбуваються раз у 4-ри роки, а позачергові – як то стане конче необхідним. Розпускає нижню палату верховна на чолі з Президентом України. 
Друга палата (середня) навпаки чисто мажоритарна за особливим принципом: тут є обрані по 1-му депутату від кожного району України, як представники місцевих територіальних громад, і головним їх завданням буде саме бюджет держави, який утверджується і видозмінюється на 1-н, 3-и і 9-ть років. Оскільки це коло 500 депутатів з районів і в додачу від обласних міст, бо без того не можна, то народу купа буде солідна, але саме ця тусовка і буде єднати країну, оскільки економічні взаємозв’язки будуть вирішуватись тут, у другій палаті. І бюджети мають прийматися практично одноголосно, щоб не було ображених. Як норма, може бути 4/5 більшості, щоб підкуплені гниди типу «не позволям! - liberum veto!» не зривали роботи. Водночас має бути узгодженість багатьох (консенсус), щоб регіони не ворогували. Саме тому, якщо до 1 вересня друга палата не приймає Закон про Державний бюджет України – то він автоматично переходить до нижньої палати, а це буде велика втрата, отож ніхто такого з другої палати не забажає. Депутати другої палати утримуються коштом тих районів, що їх делегували.
Нарешті третя верхня палата формується з 1-го делегата від кожної області України типу сенатора, а очолює верхню палату вибраний всенародним голосуванням раз на 5-ть років Президент України. Сенаторів буде з Кримом 27 чоловік і їх головним призначенням буде контроль за діяльністю 2-х нижчих палат  та всіма важливими процесами в державі. Через них має проходити призначення на найвищі пости в державі: Генпрокурора, головні призначення в ЗСУ, СБУ та МВСУ, КСУ і в цілому судової системи, щоб не було, як зараз, «пацан сказав – пацан зробив», а ми тільки очима лупаємо від таких прикрих призначень на такі високі державні посади. В історичній ретроспекції то є варіант «малої думи з обраних найліпших мужів-бояр», які завжди мали місце біля князів в Україні як дорадчий орган. А вразі необхідності сенатори рішенням більшості спроможні оголосити імпічмент Президенту України. Зрозуміло, що це рішення має отримати підтримку принаймні однієї з нижчих палат, а найкраще – обох. Взагалі всі важливі державні рішення верхньої палати мають отримати пролонгацію нижчих палат для підтвердження згоди з прийнятим рішенням без права «вето», що позитивно впливає на весь політичний і державний клімат.  І знову утримання сенаторів оплачує їх область, а держава витрачається тільки на інфраструктуру, тобто утримання будівель та технічного персоналу. Ніяких дармових готелів та квартир для депутатів, або оплачуваних помічників чи службових автомашин – ні! Все своїм коштом, рідненькі, як це робив Порошенко, або з фондів партій, районів чи області, якщо власні можливості обмежені, але не за державний кошт. Халява тринькання та грабунку народних грошей з державного бюджету скінчилась! Рахуйте свої гроші.
І в завершення одна з най болючих тем: відкликання депутатів. На моє переконання це повинно бути в автоматичному режимі через державне щорічне електронне опитування і голосування своїми «айді»-картками за кожного свого депутата і якщо проти буде більше, аніж за – його автоматично відкликають і починають вибори нового. Те саме має стосуватися місцевих чиновників. Голови районних і обласних адміністрацій мають отримувати щорічно вотум довіри на подальше перебування на посаді від місцевих мешканців. Перелік таких чиновників повинні встановити місцеві депутати. Взагалі місцева громада має домінувати в усіх рішеннях місцевого рівня, але для цього самі мешканці мають проявляти зацікавленість та ініціативу, а не бути лохами в пошуках щастя від богорівного начальника. Тільки так! Хочеш бути людиною? – бери і ставай нею! Хочеш жити щасливо? – роби своє щастя сам! Ніхто його тобі не дасть! Ніхто, бо кожен своїм щастям зайнятий. Врахуй це і дій відповідно. Будьмо!

 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
16:36 13.06.2019

Про мову українську розмова давня

Анатолій Загнітко: "Бути поза політикою в сучасному світі складно"

Співрозмовник DT.UA — доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Анатолій Загнітко. До вересня 2014 року — завідувач кафедри української мови і прикладної лінгвістики, декан філологічного факультету Донецького національного університету, нині — завідувач відділу інформатики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України.

 Він уже рік живе в Києві. Не запитала, чи мріяв бути киянином у студентські роки, після служби у війську або тоді, коли вперше і назавше вирішив для себе: наука — то його. 

Рік у столиці — не з власної волі. Так сталося. Бо — війна. Рідний Донецьк покинув в один день — після 42 років життя там. Він не жаліється, не нарікає, бо "іншим іще важче"…

Мій співрозмовник — доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Анатолій Загнітко. До вересня 2014 року — завідувач кафедри української мови і прикладної лінгвістики, декан філологічного факультету Донецького національного університету, нині — завідувач відділу інформатики Українського мовно-інформаційного фонду НАН України. 

— Анатолію Панасовичу, минув рік відтоді, як ви були змушені виїхати з Донецька…

— У Київ ми з дружиною приїхали в липні 2014 року, після того як на трасі була спроба вилучити мене з активного життя. Дивом цього не сталося: почався обстріл, снаряди розривалися поблизу, і ті, хто намагався мене "прибрати", розбіглися... Після того до Донецька ми вже не поверталися, хоча постійно згадуємо його. 

— Поїхали "з порожніми руками"?

— Так. Найбільше шкода, що в Донецьку залишилася моя книгозбірня. Не така вже й велика — трохи більше 12 тисяч томів, але її оригінальний лінгвістичний складник — близько трьох тисяч томів. Більшість із тих книжок існують лише в одному примірнику на Донеччині. Я збирав їх починаючи із 1967–1968 років і до сьогодні. 

Прикро усвідомлювати: найближчим часом, очевидно, мені не вдасться повернути книгозбірню ані в повному обсязі, ані навіть окрему її частину. 

До півтори тисячі книжок, які активно використовував у науково-пошуковому й навчально-дослідному процесах, я зберігав в університеті. Мабуть, ви чули, що всі книжки, які залишися в університетських приміщеннях, у насильницький спосіб кваліфіковано як відчужена власність, тобто тепер вони належать університету... 

— До сьогодні можна чути нарікання на бездіяльність Академії наук у питанні вивезення унікального обладнання з академічних установ Донецька наприкінці травня минулого року. Чи реально було тоді це зробити?

— Коли всі ці події починалися, ми дивилися на них, як на бездарно підготовлений спектакль. Доки… не з'явилася зброя. Дивилися на тих людей у центрі міста і розуміли, що більшість з них не є жителями Донецька: автобуси курсували через кордон як хотіли… 

Ми не знали, хто є постановником цього спектаклю, режисером вуличного псевдодійства. Трохи насторожувало, що правоохоронні органи зовсім не реагували. Навпаки, захищали мітингувальників, які активно виступали проти Української держави. Є люди, з якими можна попрацювати, і багато речей відкриється… Напевно, тому так активно нищаться всі архіви, аби правда не стала доступною широкому загалу. 

Коли група студентів у грудні 
2013-го захотіла зорганізувати мітинг (із жовтня я був в.о. декана філологічного факультету), їх іще на підходах до площі Леніна побили. У побитті брали участь міліціонери. Уже тоді я прогнозував, що ситуація за хвилину може вийти з-під контролю.

Навесні, коли події вже набрали трохи інших обертів, у мене було враження, що сценарій "пішов не в лад", а центральна влада не до кінця розуміла масштаб загрози. І коли почалися розмови про автономію, я утвердився в розумінні, що відбувається вирішення місцевої проблеми під чиїмось політичним прикриттям. У травні (за 3–4 дні до того, як відбувся "експорт" зі Слов'янська до нас) у мене була розмова в університеті з активними колегами, з керівництвом закладу про те, що потрібно готуватися до часу Х, аби вивезти обладнання. Ішлося не про хімічні чи біологічні лабораторії, під які потрібні величезні території, ішлося про вивезення серверів, технічного обладнання тощо. У нас була можливість розташуватися або на території нашого Маріупольського центру, або Костянтинівського, або у Волновасі. Гадаю, якби ми тоді це зробили, то багато чого технічно можна було б вирішити набагато простіше. Хоча, очевидно, з'явилося б багато інших проблем… 

— Як це сприйняли колеги?

— Сказали, що я панікую, песимістично дивлюся на ситуацію…

Думаю, на той час і МОН, і навіть наше найвище державне керівництво не припускало такого розвитку подій. Не було довгострокового і перспективного плану динаміки ситуації. Напевне, був оптимізм щодо активізації населення у приборканні сепаратизму. 

Тому в травні не були готові давати команду вивезти наукове обладнання. Очевидно, це могло створити якісь небажані на той час психологічні настрої. 

— Є відчуття, що недопрацювали в чомусь?

— Мабуть, не все зробили, що могли… Йдеться про запобігання цій ситуації, про недопущення її взагалі. 

Не кажу, що ми нічого не робили… Але не відбулося діалогу: інтелігенція—правоохоронці—адміністрація. На кожному із цих рівнів були люди, котрі на ситуацію дивилися так само, як і ми, і не хотіли того, що трапилося. Потім, коли "ці" засіли в адміністрації, достатньо було б роти — однієї! — навіть не "Альфи", щоб їх усіх звідти викинути. 

Коли на мітинг проти сепаратизму вийшло досить багато, як на той час, людей — понад п'ять тисяч! — і їх почали нещадно бити під захистом правоохоронців спеціалізовані підрозділи, вже було зрозуміло, що йде біда. За всіма ознаками ситуація зовсім почала виходити з-під контролю так званої місцевої влади. 

Іще штрих… Один з останніх: бойовики приїхали в університетський автопарк і забрали весь транспорт. До речі, вони знали і про кількість автомобілів, тракторів, і про їхній технічний стан. Не треба бути аж таким стратегом, щоб оцінити ситуацію, коли в університетські гуртожитки починають селити озброєних людей… 

— Українська мова і Донбас. Ми й досі пробуємо аналізувати цей зв'язок, точніше, намагання його розірвати за всяку ціну (яка виявилася занадто високою). Кандидати в депутати всіх рівнів, ідучи на вибори, маніпулювали статусом російської мови як державної. На перших збіговиськах донецьких антимайданів у 2013-му фігурували ці самі гасла. Ви ж не казатимете, що так "історично склалося"?..

— Про "історично склалося" я написав дуже багато. За переписами населення легко побачити, що до середини 20-х років минулого століття (навіть до того знаменитого перепису, результати якого зникли), до освоєння промислового вуглевидобування як такого українці становили абсолютну більшість на теренах Донеччини. В обласному архіві вдалося знайти матеріали, з яких видно, як змінювалося кількісне співвідношення населення. До речі, нам радили про це не писати і навіть не згадувати… 

Тоді постійно повторювали, що на Донеччині живуть 126 національностей. Такої кількості національностей ніколи не було ні на Донеччині, ні в Україні загалом. Є представники національностей, народностей, етнічних меншин. Можна говорити про такі національності, як українська, російська, румейська чи греко-урумська (греко-татарська), частково німецька, польська і єврейська. Бо всі вони до активного впровадження політики уніфікації на теренах Донеччини мали власні національні школи, створювали власні періодичні видання, активними були їхні культурні громади. 

До національно-мовної уніфікації в 30-х роках ХХ століття були грецькомовний технікум у Маріуполі, грецькомовна друкарня, грецькомовні школи, єврейський технікум і єврейська школа, німецькомовний технікум і німецькомовна школа. Польська громада мала і свою газету. Згодом усе було зліквідовано, а шрифти деяких друкарень вивезено в Азовське море й затоплено. Це справді були національні меншини. Не кажучи вже про релігійні громади, де послуговувалися мовами цих меншин. 

Українство дуже посилилося завдяки тому невеликому відсотку українців, яких у результаті операції "Вісла" було "вмонтовано" в Донеччину. Більшість із того покоління закінчила українські школи. Навіть у Донецьку українські школи становили 30–35%. 

Абсолютний наступ відбувся після ухвалення так званого закону про вибір мови навчання і добровільне навчання національною мовою у 50-х роках. Катастрофічного удару це завдало білоруській та українській мовам. Навіть у Жмеринці більшість шкіл стали російськомовними… Достатньо було, аби п'ятеро батьків з класу ініціювали переведення навчання на російську мову. Якщо більшість класів були російські, то й школа автоматично ставала російськомовною. 

Згодом утворилися цілі анклави поколінь, які не вивчали української мови. 1970 року в Донецьку закрилася остання українська школа. Попереднє покоління не тільки володіло українською мовою, а й навчалося, жило і думало нею. Наступне вже користувалося російською. В Донецьку і прилеглих до нього районах зникли геть усі українські школи. 

У 90-х роках ми створили ініціативну групу, щоб відкрити україномовну школу — №65 у Донецьку. Це окрема історія про те, якої наруги довелося витримати, і як урешті-решт було виділено приміщення для навчання… 

— Наступні українські школи з'являлися швидше?

— Інтервали були дуже великі, не в один рік. Школи з'являлися не так просто, доводилося постійно боротися з численними перепонами. Зазвичай оперували кількістю українськомовних шкіл, а не українськомовних учнів. Бо ці школи були не в густонаселених кварталах і не у промислових містах. Це при тому, що в самій Донецькій області навіть за останнім переписом українці становлять абсолютну більшість. Програма відновлення українських шкіл почала розгортатися тоді, коли міністром освіти був Василь Кремень. 

Нещодавно колега, якому трохи більше 30 років, почав мене переконувати: але ж влада не противилася відкриттю українськомовних шкіл. Так, справді: центральна влада — ні. А от місцева… 

— Ви особисто відчували на собі тиск чи зневагу з боку оточення, коли розмовляли українською?

— У своїй більшості населення досить добре ставилося до української мови. Я кажу про Донецьк. Про села й селища годі й говорити. Є ж цілі автохтонні анклави, наприклад Новосілківський або Мар'їнський, Слов'янський або Олександрівський райони. 

Але були різні випадки. 15 років поспіль на Донецькому обласному радіо я вів щотижневу передачу "Мово рідна, слово рідне…". Листи надходили різні... Писали навіть, що на мене треба накинути зашморг і відвести "куди треба". 

Часто називали "бандерою" — щоправда, без відчутної агресії. Симпатії не проявляли. Часто можна було почути іронічно-зверхнє — "ми йому пробачаємо, бо він націоналіст". 

Але бувало й таке, що людина на пошті, до якої звертався українською мовою, намагалася розмовляти з тобою також українською. 

Переді мною — яскравий епізод, пов'язаний з учителькою мого старшого сина в початковій школі, — Вірою Платоновою. Коли постало питання вивчення української мови, більшість батьків сказали, що не хочуть, аби їхні діти її вивчали. Педагог, сибірячка з Іркутська, на це відповіла: "Я вас розумію. Але це може бути деінде, але не в моєму класі". Її авторитет як учителя був дуже високий — усі хотіли потрапити саме до неї. Діти, які прийшли до Платонової, до самого закінчення школи не просили звільнити їх від вивчення української мови. Це показник того, як можна формувати добре ставлення до рідної мови, будучи представником іншої національності. 

Я й інші приклади бачив. Коли виходець з околиці Донецька, де ви не почуєте російської мови і де панує щось на кшталт суржику зі слабким елементом російської, агресивно вимагав звільнення від української мови. Це дивувало. Зречення свого — це найстрашніше. Доки не навчимося себе поважати, доти й інші нас не поважатимуть. 

— Чи правда, що бажання звільнитися від української в Донбасі жевріло завжди і тільки й чекало на сірник, який і підпалили в 2014-му?.. 

— Ми проводили власне анкетування в різних аудиторіях: гірників, металургів, студентів, школярів, ліцеїстів. Намагалися з'ясувати, наскільки дражливою є для них проблема мови? Це була 15-та, 12-та позиція. Для старшого покоління —10-та, інколи 8-ма. Але ніколи вона не була на першому, другому чи третьому місці. Для молодшого покоління — випускників шкіл, першокурсників, випускників університету — мовне питання взагалі не стояло. Вони якраз сприймали українську як пріоритетну, бо не мислили себе поза українською державністю, українським простором. 

Думка про пріоритет російської мови активно впроваджувалася в уми регіону приблизно з другої половини 90-х років — мовляв, якщо немає другої державної мови, то ви ніби вторинні в цій державі. Робилося це майстерно, особливо двома партіями: Комуністичною і Партією регіонів. Уже на початку XXI століття це набуло, я би сказав, агресивного характеру, буквально наступали на горло: "Ми повинні бути такими, бо ми особливі". 

У цей час на офіційному рівні започатковуються Пушкінські свята. Шевченківські свята місцева влада інтерпретувала як щось неформалізоване, що має ініціюватися й організовуватися якимись громадськими структурами. А на проведення пушкінських виділяла чималі кошти — 2,5 млн грн в 2012–2013 роках. 

Хтось каже, що ситуація зі статусом української мови в Донбасі вибухнула від запаленого сірника… Скажу чесно: все було спровоковано. Пригадую мітинг, коли ухвалювали "знаменитий" Закон "Про засади державної мовної політики" (2012). У ньому брали участь, на жаль, учителі української мови і літератури, котрих звозили з усієї Донеччини. Перед облдержадміністрацією зібрали близько тисячі осіб з відповідними гаслами. Вони вважали, що нічого крамольного не роблять, просто не можуть відмовитися. Так відбувалося посилення компонента російської мови у самоідентифікації особистості. Головною цінністю, що нав'язувалася з другої половини 90-х, було: Донбас — це щось особливе, унікальне, Донбас дає Україні все... 

Тому ідея про другу мову лягла на "вдячний" ґрунт: ви нам — українську, а ми вам — російську. Це було цінністю 15, можливо, 20% населення. Але не абсолютної більшості. Та, на жаль, як сказав голова нинішньої військово-цивільної адміністрації, абсолютно проукраїнської влади на Донеччині дуже мало. Саме регіональної влади. 

— Як ви вважаєте, чи повинні українські вчені вести діалог з російськими науковцями? Чи все-таки наука залишається поза політикою? 

— Як на мене, контакти з російськими науковцями можна підтримувати і, мабуть, треба розвивати. Усе залежить від того, наскільки це відповідає державним національним запитам і наскільки це актуально. Я в жодному разі не вважаю, що ці зв'язки треба зовсім розірвати. 

Скажімо, якщо російський колега, якого я поважаю, у відповідь на мій лист пише, що "ви продалися американцям" тощо, то я можу застосувати дві моделі поведінки. Перша — повністю припинити спілкування. Тоді кожен залишиться при своїй думці. Друга — якщо, розриваючи контакти, я втрачу для національної науки вагомі й актуальні речі, чим порушу певні традиції, я можу сказати так: "Ми залишаємося кожен при своїй думці". А вже після цього ненав'язливо продовжуватиму інформувати колегу про реальний стан речей, і в результаті він зможе зрозуміти більше, ніж якби я активно його переконував. Так трапилося з багатьма моїми російськими колегами, які сьогодні підтримують мене, але, на жаль, не виступають там активно "проти"… 

Ми вже не працюємо над спільними проектами. Але я вдячний, що вони надсилають свої публікації, і я маю можливість ознайомитися з ними. Деякі колеги, зокрема з Московського університету, в нещодавньому листі просили пробачення за те, що писали мені й у чому були на той час справді переконані. Це теж показник. Важливо те, що чимало колег зацікавляться українськими науковими студіями, аналізують їх. 

Мене запрошували на кілька конгресів у Росії, на два симпозіуми, але я не поїхав. Це моя принципова позиція. Я — за контакти, але потрапити в середовище, яке тебе агресивно не сприймає на власній території, — не певен, що сьогодні це необхідно… 

Це ж стосується і білоруських колег. Не так усе просто і в спілкуванні з ними. Не треба видавати бажане за дійсне, я реаліст і реально оцінюю ситуацію. 

— Тобто ви не можете сказати, що наука — поза політикою? Все залежить від конкретних дій і подій?

— Є політика гуманітарного спрямування, як-от історія, література, культура… Багато політиків сперечаються щодо того, як будується національна держава і на чому тримається — тільки на військово-промисловому комплексі, а все інше додається? Чи все-таки національно-культурне середовище є первинним, а ВПК захищає усталені національно-культурні надбання, цю спільноту, яка в колі цивілізованих народів вважає себе самодостатньою і рівною поміж рівних? 

На жаль, так склалося ще з радянських часів, що історію постійно переписували відповідно до "поставленої мети". Це й сьогодні бачимо в наших сусідів, які легко змінюють цінності, історію, переставляють наголоси у прийнятті нашими пращурами християнства… Київ був, є і буде мрією Російської імперії, бо звідси почалося те, що було найпотужнішою державою східного слов'янства, — Русь. У цьому сенсі історія не може бути написана поза політикою. Коли історик каже, що він поза політикою, треба пильно почитати те, що він пише і як розставляє акценти. Бо бути поза політикою в сучасному світі дуже складно.

Щодо оборонного ВПК, різноманітних військових і комп'ютерних технологій — сказати, що вони поза політикою?.. Ми всі бачимо віртуальний простір і розуміємо, якою є присутність українського сегмента в ньому. Хто з нас, тих, що живуть в Україні, не хоче, щоб віртуальний простір читався через нас? Тож чи можна сказати, що ця наука є поза державою, поза національним надбанням? Це та стратегія, яка нині живить державу, а завтра стримуватиме будь-якого агресора. Звичайно, атом літає поза політикою, але служить політиці… 

— Коли виїжджали з Донецька, який вибір у вас був?

— Не було жодних пропозицій — була лише дружня підтримка зі Львова. Але, на жаль, виникли проблеми з житлом, іншими речами, тому не змогли її прийняти. У Києві я звернувся до академіка Володимира Широкова. Я надзвичайно вдячний Національній академії наук України і Б.Патону за можливість мене працевлаштувати. Уже згодом зателефонував ректор Донецького університету і повідомив, що їх евакуйовано у Вінницю, тому чекають на мене. Але ні правила етики, ні правила академічної спільноти не дозволяли мені прийняти цю пропозицію. У Вінниці я маю аспірантів, докторантів, керую науково-дослідною темою, беру активну участь у тих питаннях, які здатен вирішити. Душею я завжди з рідним університетом, який мені дорогий.

— Усяка війна колись закінчується. Які, на ваш погляд, повинні бути перші кроки щодо розвитку мови після війни?

— Пріоритетними завданнями є, по-перше, створення змістовної програми, наприклад, "Український духовний світ", яка б передбачала активний діалог усіх земель Української держави у науковому, культурному та інших вимірах; міжуніверситетський обмін студентами й міжуніверситетські майстер-класи; загальнонаціональні фестивалі студентської науки та багато іншого. 

По-друге — визначення напрямів активізації присутності української мови у віртуальному просторі, що має повноцінно наповнитися національно-державною стратегією. Це дасть змогу належно відповідати на майбутні виклики захисту кіберпростору. 

По-третє — напрацювання Цілісної програми розвитку державної мови в усіх сферах українського суспільства на наступні 10 років. 

По-четверте — визначення стратегічних перспектив української мови в масмедійному просторі держави… 

https://dt.ua/personalities/anatoliy-zagnitko-buti-poza-politikoyu-v-suchasnomu-sviti-skladno-_.html

Записи анархіста 21 століття від 12-го червня 2019 року

12 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 12-го червня 2019 року

Мені дуже подобається наш новий Президент України Володимир Зеленський. Ну дуже. Саме такий потрібен чоловік на саме такій посаді, щоб ідеї анархізму динамічно поширювались Україною. Коли влада сама себе дискредитує і паплюжить, то що може бути кращого для противника влади, яким є кожен анархіст. Хоча без влади взагалі не обійтись і це також розуміє кожен, але у тому і справа, що то має бути мінімізоване зло. В ідеалі справжня хороша влада це така, про існування якої громадяни і не здогадуються. Ви коли світло включаєте, то не згадуєте щораз електриків і не молитесь за них типу: «Ой дай Боже тим електрикам здоров’ячко, що світло в хаті є. Бо і платиш справно, а вони, падлюки, коли хочуть – тоді електрику в мережі і включають»  Отож аналогічно влада українська і податки має, і громадян своїх увагою не минає – має і має...
Взагалі я хотів поговорити щодо своєї ідеї створення трьохпалатного парламенту в Україні, як реакцію на пропозицію з боку команди Зе на потребу створення двопалатного, але це іншим разом. Зараз мене розізлостила теза одного політолога, що «…яке б рішення не прийняв Конституційний Суд – все буде на користь президента Зеленського» Якщо визнає суд його правоту – тут все ясно, а як не визнає законним Указ про розпуск Верховної Ради України – значить КСУ проти волі народу, яку представляє президент. Причому нікого з прихильників Зе не турбує відсутність будь-якого юридичного документа, щоб підтверджував їх позицію. Як каже Зеленський, що «всього 4 % підтримують Верховну Раду» – то покажи, мудаку, чим підтерти сраку! Хоч те соцопитування фігове представ суду чи ще щось, а воно ж – нічого окрім брехливого базікання. Не роблюся великим знавцем в юриспруденції, але щось таки знаю, зокрема, що суду потрібні чіткі докази і документи, а не припущення і побажання.
Є відома технологія в злочинців, щоб не бути пійманими за почерком, вирізати потрібні слова і фрази у різних друкованих виданнях, щоб склеювати у текст для надсилання повідомлень. Аналогічне відбувається і зараз. Я нижче подам як довідковий матеріал витяг окремих статей з Конституції України, а тут хочу зазначити, що коли в законі сказано, що «Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:» - і далі йдуть пункти 1), 2), 3), то обрізати фразу перед отим «якщо» і апелювати, що «має право» є злочинним шахрайством. В жодному зі замовчаних пунктів ота «міфічна воля народу» не значиться, тому і посилання на це є безпідставне. 
Повторюсь, що мені довподоби такі нікчеми при владі, як Зеленський,  і анархісти такій владі тільки раді, але водночас не потрібно робити з нас дурнів, бо закони знаємо достатньо. Якщо в Конституції дано норма в ст. 83, де чітко сказано «Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України», але в самому Регламенті не прописано в деталях про коаліцію як, зокрема, про депутатські фракції, то не потрібно додумувати і видумувати що таке є коаліція, хто і як її обліковує та контролює. Спершу пропишіть, а тоді верещіть чи є коаліція, чи її немає. Як, до речі, голова ВРУ жодним чином не зобов’язаний пильнувати склад коаліції, бо це не його функція. 
Головне призначення коаліції сформувати Уряд і обрати Прем’єр-міністра Україні, що і було свого часу зроблено після розпаду попередньої коаліції у ВРУ 8-го скликання. Читайте норми Конституції уважно, де розпад коаліції не обумовлює обов’язкових перевиборів ВРУ, а такий процес може бути декілька раз і це нормально. Президент розпускає парламент не тому, що йому так захотілося, а виключно тому, що відбувається парламентська криза і парламент стає бездіяльним. Про ВРУ 8-го скликання цього жодним чином сказати не можна було, тим більше вже за кілька місяців мали відбутися чергові перевибори до ВРУ, а не за кілька років. Свавілля і волюнтаризм влади є першою ознакою скасування демократії в країні, а ми цього не дозволимо, бо не за то віддали свої життя герої Небесної Сотні під час Революції Гідності, як і в АТО-ООС люди загинули та ще воюють не за повернення «януковщини» у формі самодурства «зеленщини» –  не дамо! 
Не збираюся закликати до нового Майдану, тому що твердо знаю: треба буде – Майдан буде. 

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ (Документ 254к/96-ВР, чинний, поточна редакція — Редакція від 21.02.2019, підстава - 2680-VIII)
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv

Стаття 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.

Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється законом.

Стаття 90. Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції;

2) протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. 
Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України.

Стаття 83. (витяг)

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем’єр-міністра України, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів України.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України встановлюються Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv
 
(Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
21:56 12.06.2019

КДБ вбило Володимира Івасюка за відмову співпрацювати

Четвер, 13 червня 2019, 13:07 • Анастасія Дайнод • 177510

Судова експертиза встановила, що композитор Івасюк не міг повіситися самотужки
Судова експертиза встановила, що композитор Івасюк не міг повіситися самотужки

Володимир Івасюк

КИЇВ. 13 червня. УНН. Судова експертиза встановила, що відомий український композитор Володимир Івасюк, якого знайшли повішеним у лісі, не міг це зробити самотужки. Про це УНН повідомив голова Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Олександр Рувін.

"Прокуратура Львівської області до нас звернулася з відповідною постановою про проведення експертизи, яка стосується загибелі відомого композитора Володимира Івасюка, що сталася 18 травня 1979 року. Нам було завдання встановити, міг він сам скоїти самогубство чи ні. Тому ми підібрали відповідні умови – у травні у цьому ж лісі на такому ж дереві – і провели слідчі експерименти", - розповів Рувін.

За його словами, експеримент поділили на три етапи: перший – визначити, чи міг Івасюк самотужки залізти на дерево, зав’язати ремінь від плаща і опинитися у зашморгу; друге – визначити, чи міг він зробити це з допомогою когось іншого, і яка саме допомога при цьому була необхідна.

Крім того, за словами Рувіна, була знайдена спортивно натренована людина, яка за зовнішніми характеристиками відповідала Івасюку.

"Слідчим експериментом було встановлено, що він (Іваюк – ред.) не міг сам цього зробити і навіть натренована особа, яку ми залучали, яка підтягується однією рукою, теж не могла це зробити - зав’язати самотужки пояс і залізти в петлю", - зазначив Рувін.

Також було проведено слідчий експеримент з використанням підставок, драбин, стільців, які на місці події знайдені не були, але могли там бути.

"Ми провели декілька різних експериментів, які показали, що пан Івасюк один опинитися у цій петлі не міг. У нього були помічники – люди, які сприяли у цьому: щоб повіситися за допомогою драбини, додатково потрібно ще двоє осіб, без драбини чи підставки – мінімум троє. Ми це точно встановили, є результати експертизи, які ми передаємо у прокуратуру Львівської області для прийняття відповідних процесуальних рішень", - додав Рувін.

Нагадаємо, 18 травня 1979 року тіло композитора Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховецького лісу недалеко від Львова повішеним. Слідство висунуло єдину версію — самогубство внаслідок тривалого психічного розладу.
Справа була закрита прокуратурою Шевченківського району за відсутністю складу злочину через два місяці – 18 липня 1979 року.

Джерело: УНН

Конституцію України буде змінено в черговий раз

Представник Зеленського в Раді: Конституцію буде змінено

Стефанчук зазначив, що команда Зеленського збирається відновити конституційну комісію

Руслан СтефанчукЗ відкритих джерел

Конституція України буде змінена. Про це в інтерв'ю "РБК-Україна" повідомив представник президента України у Верховній Раді Руслан Стефанчук.

"Конституція буде змінена, але чи буде вона змінена в якійсь частині або в цілому, можливо, на референдумі – все це питання дискусії. Ми збираємося відновити конституційну комісію, тому що президент і влада повинні задавати напрям, а саме професіонали повинні формувати структуру і логіку", – заявив Стефанчук.

Він також додав, що в команді Зеленського будуть розглядати введення двопалатного парламенту в Україні.

"Велика біда українського парламенту – половинчастий підхід до його формування, тобто змішана система виборів. В Україні вона себе не виправдала. Будь-який мікс не дає бажаного результату. Є два шляхи: або нарізування волостей з наглядачами – тоді це мажоритарка. Або шлях політичного структурування суспільства – тоді це пропорціоналка. Цю проблему можна було вирішити шляхом запровадження двопалатного парламенту, і таке рішення було підтримано на референдумі 2000 року", – заявив Стефанчук.

На питання, чи може верхня палата парламенту бути утворена з депутатів, обраних за мажоритарною системою, а нижня – за пропорційною, Стефтанчук відповів: "Цілком можливо, це один з варіантів".

"Коли ми зводимо на одному майданчику депутатів-мажоритарників і депутатів-списочників, то втрачається єдність інтересів. Ми не отримуємо ані політичної структурованості, ані регіонального представництва. Змішана модель і перетворила український парламент найбільший політичний "мегамаркет", – резюмував представник президента у Верховній Раді.

21 травня президент України Володимир Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради VIII скликання і призначення позачергових парламентських виборів на 21 липня. 23 травня указ Зеленського про дострокове припинення повноважень Верховної Ради і призначення позачергових парламентських виборів набув чинності. З 24 травня в Україні почався виборчий процес. 

Как политики и олигархи грабят Украину



Как политики и олигархи грабят Украину - Владимир Шульмейстер krym
18 147 переглядів

KRYM - критичне мислення - КРИМ
Прем’єра була 5 черв. 2019 р.

Украинская элита рассматривает страну как дойную корову. Если это утверждение кажется вам преувеличением, послушайте Владимира Шульмейстера - опытного бизнесмена, который на волне патриотического энтузиазма в конце 2014 года пошел работать первым заместителем министра инфраструктуры в правительстве Арсения Яценюка. То, что он узнал благодаря новой работе, поражает. Только из железнодорожной монополии чиновники, политики и связанные с властью бизнесмены «вынимают» по два миллиарда долларов в год. Из этого интервью вы также узнаете:
- Как устроена система содержания чиновников олигархами;
- Кто присутствует и кто отсутствует за столом, за которым олигархи делят государственное добро;
- Почему быстрая приватизация - единственный способ отогнать паразитов от кормушки;
- Сколько воруют на предприятиях Министерства инфраструктуры;
- Когда у Зеленского закончится кредит доверия.

Смотрите премьерные ролики на канале krym - https://www.youtube.com/channel/UCHqP..
Присоединяйтесь к критическому мышлению в соц.сетях: https://www.facebook.com/krym.tv