Проект

Добровільна Армія України

В сучасних умовах відзначення 20-річчя Збройних Сил України (далі - ЗСУ) маємо визнати нашу фактичну не готовність захистити країну та її населення власною військовою потугою від навіть незначних загроз військового гатунку з боку іноземних держав, що, відповідно, провокує на зневажливо-погрозливе ставлення від держав з потужним воєнним потенціалом.
До цього часу у нас в Україні не розроблена військова доктрина для ЗСУ, як відсутня і структурна концепція Української армії як сучасної модерної військової формації. Однозначно далі не можна покладатись на виключно державну адміністрацію, уряд і якісне державне забезпечення ЗСУ, тому що навіть за найкращих умов це не буде достатньо для обороноздатності країни. Нова Українська армія повинна бути виключно професійна і високотехнологічна, але і нечисельна, тому що всіляке побутово-технічне забезпечення армії мають робити не військові, а цивільні люди та організації. Статус військовослужбовця має бути особливим і тому не кожному доступним. Але над тим хай працюють державні мужі-політики та фахівці з професійних військових.
Питання в іншому: існування професійної високотехнологічної армії не дозволяє провести швидку і якісну мобілізацію основної маси готових до призову одиниць з чоловіків і жінок з причини їх фахової непідготовленості, отже у випадку військового конфлікту будь-якого масштабу з умовно 45 мільйонів населення України фактично готові до бою будуть максимально 200 тис. одиниць військових, а також частково інші силові структури в державі, як службовці МВС, СБУ, погранвійська, МЧС, ну і ще де-які зможуть бути змобілізовані державні охоронні сили, але ясно наперед їх не високу військову підготовку, отже й невисоку ефективність для ведення сучасної війни. За найкращих підрахунків це буде 400 - 600 тисяч разом з ЗСУ, а що буде з отими ще понад 44-ма мільйонами люду? Він просто постане як баласт під назвою "мирне населення", яке змушене буде страждати без жодних можливостей себе захистити?
Однозначно відкидаю ідею формування різнобарвних козацьких частин як архаїчності самої структури цих військ та їх ідеології, але єдине схвалюю - наглість їх самоорганізації, яку і пропоную визнати в якості рушійної сили у створенні Добровільної Армії України (далі - ДАУ). Головне завдання ДАУ є первинна військова підготовка та організаційна підпорядкованість сил самооборони по захисту безпосередньо мирного населення у випадку військового конфлікту. Зрозуміло, що якщо всі службовці-силовики будуть мобілізовані для участі безпосередньо у бойових діях, то їх місце мають зайняти інші підготовлені заздалегідь сили, а не нашвидкоруч зібрані випадкові утворення з груп незнайомих людей з малопридатною зброєю в руках і зовсім не підготовлених тактично до дій у подібних обставинах  безладдя та хаосу. Паніка серед населення є одною з головних причин поразки і навпаки саме єдність військових і мирного населення країни дозволила Фінляндії дати достойну відсіч агресії СРСР у 1939 - 1940 рр., а В'єтнам вистояв проти окупаційної військової машини США 1964 - 1975 рр. і зупинив агресію Китаю у  лютому 1979 р. Це яскраві приклади коли організованість і воля народу перемогли значно сильнішого нападника.  У нас в Україні паніку 44-х мільйонів людей мало що спроможне зупинити, отже поразка вже гарантована за найкращої в Україні професійної армії.
Таким чином в Україні потрібно створити мережу добровільних військових формувань за територіальним принципом узявши за взірець побудову Української Повстанської Армії, а особливо її тактичні та практичні напрацювання вишколу включно з оновленою системою схронів, щоб вберігатись від застосування ворогом високотехнологічної зброї в полюванні на людей. Головним для ДАУ є не озброєння і воєнізація населення, а підготовка фахівців серед мирного населення на випадок надзвичайних ситуацій, як знавців-організаторів захисту і порятунку на місцях. І то мають бути не просто одинаки, а поєднанні в єдину мережу члени ДАУ.
Все в ДАУ має проходити за принципом повної добровільності, що не спростовує внутрішню субординацію і командний принцип підпорядкування з гори в низ, а також обов'язкову дисципліну. Просто спочатку свого командира підлеглі оберуть самі, а від їх кількості буде визначатись статус цього керівника. Після цього керівник має всю повноту влади включно з судовою у періоди надзвичайного стану, а вже опісля буде відповідати за правомірність своїх вчинків. Класична світова практика всіх добровільних військових формацій.
Головні принципи та ідеї вже сказано щодо Добровільної Армії України, тому далі можна і не читати, бо то йдуть мої розмисли про можливу структуру ДАУ, звання та обов'язки і все інше просто для прикладу.

7 грудня 2011 р.
Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Розумію, що можливо і дмухаю на холодне, що можливо все є і буде гарно, тихо і затишно, але не даремно кажуть, що береженого й Бог береже. Як і "Si vis pacem, para bellum" не застаріло: хочеш миру - будь готовий до війни, бо тільки це найкращі заспокійливі ліки для потенційного агресора.
Звичайно, в України є світові гарантії безпеки після відмови від наявності ядерної зброї, але події навколо о. Тузла яскраво показали не дуже якісну дієвість цих гарантій. Російсько-грузинський конфлікт найкраще викрив безпомічність мирного населення, як і повільну реакцію світових сил безпеки. Найбільша загроза військового конфлікту та агресії для України безумовно існує з боку Росії, яка, доречно зауважити, відмовилась підтвердити свої узяті зобов'язання гаранта безпеки України за "Будапештським меморандумом". Авторитарні режими є взагалі потенційною загрозою для всіх сусідніх держав, тому і Білорусь, як і Росію варто оберігатись, бо стрельне чоловікові щось в голову як Брежнєву Льоні у 1979 р. - і вже є "Інтервенція СРСР до Афганістану" з усіма відповідними наслідками. Хто дасть гарантії, що старіючі вінценосні Лукашенко і Путін не стануть наслідувати "гемнерального"? Ніхто.
Взагалі світ зараз в дуже нестабільному стані економічних криз і соціальних проблем, тому вважаю створення Добровільної Армії України цілком слушною ідеєю. До того ж сприятиме становленню демократії в Україні, тому що владі не так просто стане узурпувати владу тощо.
Дуже корисною в цьому плані вважаю для вивчення науково-історичну та мемуарну літературу стосовно процесів підготовки і створення Легіону Січових Стрільців у часи Першої Світової війни, які були започатковані як спортивно-воєнізовані товариства "Сокіл" і "Пласт".

Структура Добровільної Армії України

Основний принцип: виключно військова спеціалізація. Не поліційна чи міліційна і не мобілізаційна, тобто підрозділи ДАУ можуть бути тільки епізодично задіяні у акціях підтримання правопорядку і в жодному разі не можуть бути забрані з основної території свого розташування. Збірні похідні групи можливі, але не базові частини ДАУ.
Максимальна організаційна одиниця - район в межах сучасної адміністративної системи поділу України. Окремо міста і містечка більше від 10 тис. населення. Низова структура має розходитись так, щоб скрізь по території району були осередки ДАУ в кожному значному населеному пункті. Умовно 1 військовик ДАУ на 300-500 одиниць цивільного населення.
Як вже зазначено, звання в ДАУ підлягає головній умові: скільки бійців під своєю орудою має конкретний керівник - таке у нього і звання (див. нижче перелік). А право на владу на конкретній території визначається змагальним способом за визначеними правилами "сила камінь ломе". То вже деталі.
Не буду заперечувати, що в багатьох рисах це нагадує бандитські угруповання, які так само є самоорганізацією з контролем окремої території, але є вагома різниця в меті цих формувань: здирництво і грабунок в одних, або захист людей - у інших. Я вже наперед знаю, що абревіатура дає привід обзивати всіх причетних до ДАУ як "дауни" - і в тому буде реальна правда: треба дійсно мати особливу психічну складову тій людині, що добровільно погодиться захищати інших чужих йому людей з ризиком для власного життя. З точки зору чистого раціоналізму будь-яка людина, яка дотримується норм особистої честі є ненормальна, тобто - даун. Нехай буде так. Особисто я згоден на подібну ненормальність. Для кожної людини найбільшою цінністю є його життя, але для окремих честь - ще дорожча! Для даунів. І я один з них. Добровільно.
Пропоную наступну структурну організацію і звання: 3 рівня бойових звань, а саме: "воїн" з градацією від 1 до 5, далі йде "старший" з градацією від 1 до 5, тоді йде "керівник" з градацією від 1 до 5 - досить. Окремо має бути звання "розумник" без градацій, як не потрібну для людей наукового фаху, а не бойового, що при тому є добровольцями в ДАУ. Зміст такого вигляду звань, а не історичних як "стрілець", "хорунжий" чи "отаман" полягає в наступному: звання будуть позначатись і вимовлятись як абревіатура типу "В2" чи "С3", або "К1" - це разом з територіальнім топонімом базування дозволяє миттєво визначити кожному з ким він має справу без тривалих знайомств та розпитування, що у кризові моменти ліміту часу є надважливим.
Воїн-доброволець є основою ДАУ, тому це повинна бути не залежно від статі особа фізично загартована і обізнана в простих знаннях і навичках бою, наданні первинної медичної допомоги і системі виживання. Практично від самого початку має відбуватись спеціалізація воїнів, тому що основну низову ланку в ДАУ будуть складати 5-ки, що є найбільш мобільними в сучасній війні, які мають складатись з командира, розвідника-сапера, кулеметника, гранатометника та  снайпера. 5-ка буде стандартна одиниця ДАУ з тренованих та обізнаних вояків, до яких у випадку війни кожному члену 5-ки прикріпляють 1-3 новачків, яких він вчить у процесі бою. Таким чином підрозділ набуває одразу більшої чисельності, основа 5-ки має помічників і водночас новачки мають безпосередньо захист і науку фахівця, а не як дурне стадо гинуть масово без розумного керунку. Знаємо, як це не раз було.
Таким чином в мирний час 5-ки є основною низовою ланкою на чітко означеній території району. Керівник 5-ки має звання "В2"
Уся структура ДАУ має такий вигляд:

Воїни
В1
В2 - 5 од.   
В3 - 25 од. (одна 5-ка - тилове забезпечення)
В4 - 50 од. (10-ка - тилове забезпечення)
В5 - 0

Старшини
С1 - 100 од. (20-ка - тилове забезпечення)
С2 - 250 од. (50-ка - тилове забезпечення)
С3 - 500 од. (100-ка - тилове забезпечення)
С4 - 1000 од. (200-ка - тилове забезпечення)
С5 - 0

Керівники
(мають військо під орудою, але не безпосередньо коло себе)
К1 - 2500 од. (охорона і штаб з розумників - розвідка)
К2 - 5000 од. (охорона і штаб з розумників - оперативне планування)
К3 - 10000 од. (охорона і штаб з розумників - контррозвідка)
К4 - 20000 од. (охорона і штаб з розумників - стратегічне планування)
К5 - 0
     
Розумники
штат науковців згідно потребам і можливостям ДАУ

І останнє: я завжди з великою іронією ставився до різних нагород і мені завжди смішно дивитись на людей, які обвішані різними брязкальцями-відзнаками і вважають це великою почестю. Розумію, що вони за так не даються, але чи личить справжньому герою демонструвати на публіку свій героїзм? Не думаю. Фронтовики давно самі визнали головну ознаку героїзму: кількість нашивок за поранення. Моя пропозиція відзначати особливі бойові заслуги не чіплянням брязкалець, а спеціальним військовим званням: для воїнів це В5, старшин - С5, і майже неможливим буде К5. То буде особлива військова еліта ДАУ, звільнена від територіальної приналежності, яка має у випадку катастрофічних становищ утворювати збірні похідні групи для переходу саме в ті найнебезпечніші місця країни.
Все це, зрозуміло, просто фантазії людини не фахової у військовому ділі, але якщо наші "велемудрі і досвідчені" чисельні колишні військові не мають бажання братись за подібні актуальні теми військового забезпечення обороноздатності України протягом вже 20-ти років, то мусить це нарешті зробити хоч хтось?
І той хтось є я: Богдан Гордасевич, В1 Львів-Рясне,
7 грудня 2011 - День місцевого самоврядування.
Мої вітання в черговий раз.

Особливого піднесення з нагоди цієї значної дати не відчувається, тому оприлюдню одну інформацію про наші святкові військові події на Львівщині

На Львівщині на території військової частини урочисто відкрили й освятили каплицю Пресвятої Богородиці

| 06.12.2011 |  |10:00|
У день святкування Введення в храм Пресвятої Богородиці, а також з нагоди 20-річчя від дня створення 9-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону та Збройних Сил України у військовій частині, що дислокується у районному центрі Золочів Львівської області, урочисто відкрили та освятили каплицю Пресвятої Богородиці.
В урочистостях взяли участь представники місцевих органів влади, священнослужителі, члени сімей військовослужбовців.
Командир окремого ремонтно-відновлювального батальйону підполковник Ігор Задорожний, який підтримав ідею спорудження каплиці на території військової частини, розповів, що втілити задум у життя вдалося завдяки зусиллям всього колективу. Він також наголосив, що ще з княжих і козацьких часів покровителькою Українського війська вважали Пресвяту Богородицю. Саме тому у Золочеві на її честь спорудили каплицю, приурочивши її відкриття до 20-річчя з дня створення військової частини та Збройних Сил України.
– Це святе місце стане для кожного, хто служить у нас, не тільки осередком душевного спокою. Каплиця покликана стати одним із важливих елементів виховання у військовослужбовців почуття відповідального ставлення до виконання обов’язку і служіння українському народові, – зазначив командир військової частини.
Слід також зауважити, що 5 грудня особовий склад 9-го окремого ремонтно-відновлювального батальйону 13-го армійського корпусу відзначив 20-ту річницю від дня свого створення. Таким чином, ця військова частина практично є ровесницею Збройних Сил України.
А за підсумками минулого навчального року батальйон визнаний кращим серед ремонтних частин і підрозділів армійського корпусу.
http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=22715

Коментар Б.Г,: що тут сказати в додаток окрім простої істини, що у випадку якогось конфлікту у нас вся надія виключно на Божу силу, а не на міць Української армії. Нещодавно бачив у Львові, як наші славні вояки копирсалися у будівельних купах сміття, вибираючи звідти бруківку на роботах турецької фірми по вул. Городоцька, а перед тим інші солдатики вивозили архівні фонди в поміч бібліотеці Стефаника - служба! Ось вони, захисники наші як вчаться воювати з ворогом. І згадую свою подібну нікчемну службу в Радянській Армії, яка у глобальному масштабі власне і стала одною з причин розвалу СРСР. Тепер черга України...
З того всього щось жодного бажання нема вітати наших славних вояк Збройних Сил України - вибачайте, панове 

Вишкіл Свободою
(Вступ 2)

епіграф
«Без свободи не буває справедливості, а без справедливості не потрібна свобода»  Жорж Дикий

Тандем свободи і справедливості є найнеобхідним початком всякого суспільного буття, як на мою думку. Причому якщо свобода несе більше фізичної складової як реального змісту осмислення стану свободи, то справедливість є виключно психологічною, отже суб'єктивною величиною, тобто не має чіткості визначення.
Вважаю тому за потрібне розставити смислові наголоси стосовно змісту понять «свобода» і «справедливість», щоб можна було далі вибудовувати всі принципи і схеми суспільних взаємовідносин як я їх собі бачу.
Свобода є фізичним станом людини за яким вона повноправно розпоряджається собою в максимальній величині. Свобода означає право людини на власний розсуд вчиняти дії і особисто нести відповідальність за їх результат. Одночасно свобода потребує фізичної самодостатності особи, тому що свободи, як «просто свободи» - не існує. Людина, яка не має засобів для життя як фізіологічного існування  - не є індивідуум в стані свободи, бо вона знаходиться в умовах необхідності суто фізичного виживання. Не думаю, що це потрібно детально доводити на прикладах, тому обмежусь цитуванням Оруєла: «Кожна людина повинна спершу наситити тіло, а вже потім потурбуватись про душу. Це є не порядок цінностей, а послідовність задоволення потреб»
Для нормального суспільного ладу основою з основ є забезпечення кожної людини мінімальним рівнем фізіологічного життя, тобто харчуванням, одягом і житлом. Не має права бути стану, коли хтось не має можливостей поїсти, не має в що вдягнутись і переночувати у нормальних умова - все це безкоштовно, як гарантована норма свободи. На моє тверде переконання сучасне суспільство достатньо розвинеуте, щоб гарантувати цей фізіологічний мінімум кожній людині не залежно від її суспільних функцій. Головне, якщо люди не поводяться як суто антисоціальні , тобто як злочинці. В наш надіндустріальний час, коли існує постійна проблема безробіття як надлишкова кількість робочої сили, для суспільства є можливим задовольняти мінімальну фізіологічну потребу певного прошарку людей навіть якщо вони не бажають заробляти собі на життя. Тобто я проти тези «Хто не працює - той не їсть», бо обов'язкова трудова повинність в СРСР (і не тільки там!), як свідчить історія, красномовно показало, як можна імітувати роботу і нічого не виробляти.
З іншого боку система так званого «ринкового капіталізму» непогано демонструє протилежну тезу: як можна працювати самовіддано на всю силу і при тому мало що одержувати від результатів своєї праці. Таким чином свобода в суспільстві повинна мати обов'язкові гарантії «права на життя» як щоденне забезпечення фізіологічних потреб і захисту, а по-друге - гарантований значний дольовий заробіток від результатів праці.
Про капіталістичні відносини типу вільної ринкової економіки або узагальнено - бізнес, існує влучне визначення, що «Бізнес - це законне привласнення чужих грошей». Власне умовною законністю бізнес і відрізняється від незаконного грабунку, де теж йдеться про привласнення чужих грошей, але якщо брати за глибинним змістом, то будь-яке привласнення чужих грошей є злочином. Будь-яке!
Знову таки немає потреби вдаватись в тонкощі теорій солідаризму або комунізму тощо. Варто зафіксувати прості зрозумілі тези, що для особистої свободи кожного в суспільстві не має бути ні бідних, ні надбагатих. Зараз існує вже поняття «мінімальний прожитковий рівень», але хто за тим пильнує, що людина бідує?
Таким чином «свобода особи» є фізична сукупність соціального забезпечення і захисту кожної окремої людини в мінімально-достатньому вигляді Це той стан, коли людині можна починати вирішувати самому: як жити і що в житті робити або ні. Звідси розпочинається сфера суб'єктивного, яке узагальнює поняття справедливості. Сюди входить як обов'язкове і «недоторканість особи», і право на рівні можливості у навчанні та праці тощо.  Звичайно і зрозуміло, що далі йде складна «Гра Долі», як і надскладна суспільна структуризація - це так і має бути! Ніхто не збирається гарантувати переможного фінішу для всіх, але більш-менш рівних умов старту в житті і справедливих умов змагання забезпечити можна і треба. В першу чергу це гарантує державна правоохоронна структура, яку не даремно часто називають ще як сфера Справедливості.
Зміст слова «правоохоронець» більш ніж прозорий: охоронець права!  Справедливий охоронець, а не те, що ми маємо зараз в Україні. Не буду всіх наших правоохоронців і в міліції, і прокуратурі, і в судах тощо обзивати хабарниками і гадами, але в загальній суспільній думці переважає негативи над позитивами стосовно наших правоохоронців і це перша й головна проблема. Неможлива правова держава, де охоронці права є найпершими його порушниками. Вони створили з  себе якби «касту недоторканих», яких закон переважно не стосується. Рідко-рідко бувають винятки, коли вже як Зварич «по-беспределу» чуда творить - тих прибирають, але ж основна маса правоохоронців в Україні забезпечує свій добробут м'яко кажучи «не дуже чесно».
Висновок з усього сказаного такий: щоб мати можливості для прогресивного вишколу свободою як окремої особи, так і суспільства загалом, нам потрібна в державі достатня соціальна захищеність і справедлива правова система.
А що зосереджено у понятті «Вишкіл Свободою?» Це означає, що кожен може робити вчинки виключно за власною волею, а не з примусу в різних його варіантах, а тоді отримувати свій результат за зроблені вчинки, як позитивний, так і негативний.
Все сказане є дуже узагальненим, але допоки ми не визначимось з таким поняттям, як головні принципи суспільного життя, концепцією та її філософією - рухатись в плані деталізації просто безглуздо. Принципи Великої Французької Революції були «Свобода! Рівність! Братерство!», а філософією теза «Свобода однієї людини закінчується там, де починається свобода іншої людини»
Філософія Жовтневої комуністичної революції було: «Грабуй награбоване» та «Хто не працює - той не їсть!», а результати наглядні: багачі дограбовують награбоване, а хто працює - той і голодний. Злочинні тези можуть призвести тільки до нових ще більших злочинів, але то вже окрема тема.
Людина нового часу має хотіти в першу чергу двох простих речей: Свободи і Справедливості. Все інше - як сам спрацюю і як повезе. Тобто основа з основ: покладатись на власні сили! І тут не йдеться про «надлюдину» з Ніцше, а просто йдеться про бажання людини хотіти прожити життя як нормальна людина: чесно і щасливо, чого і собі бажаю хоч трошки, а то щасливо виходить, а ось інше - не дуже. Умови сучасного життя не дозволяють бути чесним, якби того не хотів і не старався, але і це вже окрема тема.

З повагою до всіх, хто читав і дочитав, а потім ще й відгукнувся.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Багато різного по темі тут http://spavedfront.io.ua/

Почув такий закид, що надто багато в нас урочистих дат, які потрібно відзначати на державному рівні: тільки 22 листопада відзначали День Свободи, а вже настало 1 грудня з ювілейним 20-им роком Всеукраїнського референдуму на підтвердження Незалежності України.Справді не встигаю при всій своїй зацікавленості на все зреагувати, але якраз цьому і радію: це є яскравим прикладом і доказом величезного історичного буття України, бо де ще в Європі знайдете храм, який відзначив своє 1000-ліття, як наша Софія Київська - нема. Ми ж таку подію відзначили скромно, наче соромились.Можливо, що справді не варто все відзначати підряд і обов'язково з першими особами держави і регіонів. Так само потрібно припинити смішну практику з радянського часу святкувати якісь свята податківців, бухгалтерів чи механізаторів. Є регіони, де є причина святкувати Свято шахтаря - нехай собі святкують, але не державному рівні відзначати - це смішно. Ще міжнародні свята можна відзначати і то побіжно.Тобто більша частина свят і відзначень дат має відбуватись виключно на громадському рівні, але не державному. Особливо щодо свят професійного характеру. А з релігійних - тільки Різдво і Великдень залишити загальнодержавними.З іншого боку ніхто не повинен чітко розмежовувати: оце ваше свято, а оце - наше. Так 9 березня не є святом офіційно, але воно існує на всезагальному рівні свідомості в Україні, тому важко уявити цей день без покладання квітів до пам'ятника Тарасу Шевченку усіма і державними, і громадськими провідними діячами. Щось подібне приємно вразило на нещодавньому відзначенні 26 листопада пам'яті жертв Голодомору, коли це було зроблено на сугубо духовному рівні: вперше 4 президенти України відзначили цю подію спільним дійством на меморіалі Голодомору в Києві, а потім ще побували у Биківні на меморіалі Жертв репресованих. Все було в цей день суто добровільно, тому і втішає що настільки гарно подали приклад перші особи нашої держави. Не було державних розпоряджень на місця обов'язкового характеру, а була добра воля громади, що особливо стала помітна ввечері величезною кількістю свічок у вікнах квартир. Так і має бути, як на мене, більшість свят - без державного втручання. І тому я не надто переживаю, що про ювілейну дату 20-річчя Всеукраїнського референдуму - добре так, як є. Подібне я казав і про 22 листопада: не має значення як відзначають чи не відзначають День Свободи - головне, що цей день був. Аналогічно і до сьогоднішнього відзначення ювілею: гарно і помірковано - хто хоче, той і відзначає. З боку держави президент України зробив офіційне вітання - цілком достатньо. Взагалі чим менше державні мужі та чиновники будуть брати участь у різних святкових дефілядах - тим краще для держави, бо їх цілодобове утримання надто дорого обходиться суспільству. В завершення трошки особистого: буває находить такий настрій як: "Ну що тобі більше за інших треба? - та живи тихо в своє задоволення і не пхайся, куди треба чи не треба - якось без тебе обійдуться!" Можливо, що так і дійсно для мене було б краще, бо життя вдалося, як то кажуть у фільмах про щасливчиків, яким я і себе вважаю. Не буду вдаватись в розмисли по цій темі, а просто скажу наступне: єдине,  що в цьому світі мене змушує братись до громадської роботи - це діти. Так! І не тільки мої особисто, а от коли бачу оте маля ще таке смішне, наївне і невинне, для якого весь світ ще суцільна "terra incognita" і дитина щиро сподівається у добро від світу, а я вже з вершин свого досвіду розумію у яку далеко не найкращу соціальну та екологічну сферу цій дитині прийдеться увійти, бути, зростати і жити, то відчуваю себе таким нікчемним чоловіком і в саме такий момент вирішую однозначно: все, буду намагатись поліпшити цей світ для майбутніх поколінь, щоб вони отримали після мене світ справедливішим, чистішим і кращим , аніж той, що дістався мені. Знаю, що можу не багато, але знаю і те, що буду робити все можливе в межах моїх сил. Скільки стачить - стільки і буду. А результат - оцінять нащадки. Додам, що не закликаю наслідувати мене, долучатись і т. п. і т. д. Все це не суттєво. Для мене. Це вже суттєво для вас, що обрати, а я вже обрав - 1-го грудня 1991 р. І не тільки я. От і прекрасно. Ще раз вітаю з святом.Богдан Гордасевич
Львів-Рясне19:00 01.12.2011 

Відзначаємо 1 грудня 20-річчя всеукраїнського референдуму на підтвердження незалежності України. Всеукраїнський референдум 1991

Лист ведучому радіо "Єра" політологу Сергію Крижанівському

Вельмишановний пане ведучий, я прослухав вашу програму (25.11.2011) з головою Комітету виборців України і хочу висловити кілька своїх думок для подальшого їх використання, якщо вони вас зацікавлять.
Найперше, що ми повинні визнати і припинити хибну традицію постійно переробляти закони про вибори і народних депутатів, і президента України на напередодні виборів, а тим більше - під час виборчої компанії. Це основне. Закон - це стала норма, а не змінна згідно до кон'юнктури моменту.
Коли я чую фразу, що хтось підлаштовує "закон під себе", то іронізую в тему, як визнання тим "підганяйлом" власної інвалідності, тому що "під себе роблять" виключно лежачі важкохворі... Не хворі політсили домагаються справедливих норм для всіх.
З повноваженнями влади теж однозначно їх не можна самочинно перерозподіляти, тому рішення про відміну реформи положень Конституції 2004 року повинно було вирішуватись щонайменше конституційною більшістю у Верховній Раді Україні, а по-суті це мало бути винесено на всенародний референдум з автоматичним імперативом дії його рішення.
Взагалі все існуюче законодавче поле в Україні важко визнати легітимним, коли жодного (!) свого рішення Верховна Рада не прийняла за конституційною нормою "один депутат - один голос", тобто особисте голосування, а не піаністами-кнопкодавами. На жаль, але це рівень нашої політичної культури, точніше - безкультур'я.
Однозначно, що політична культура і поводження обранців на пряму залежить від політичної культури виборця. Тому я надзвичайно радий, що у вашій програмі нарешті прозвучало головне, на мою думку, правило для виборця: депутатів обирають не для благочинної діяльності, а для творення законів та умов нормального життя в державі! Те саме в області, районі чи  місті. Але якщо полікультурність на рівні кілограмів гречки чи подачки в 100 - 200 гривень, то результати бачимо вже.
Також я вважаю всілякі "звітування перед виборцями" або так звану "роботу в округах" скоріше за фарс, чим серйозні речі, тому що чимало бачив і побачив цей процес без жодних результатів від нього. Навіть якщо траплялись епізоди допомоги з боку депутата, то це не змінювало кардинально самої проблеми як соціального явища, що і є головним завдання обранців: законодавчо робити добро для загалу.
І зовсім смішним є бажання "відкликати депутата", бо як вдало було зауважено: а хто його має з виборців відкликати ? - за логікою це мають робити ті, що його обирали, а як їх визначити при таємному голосуванні? Тому як контрольна норма "відкликання депутата" є абсолютно малодієвим засобом, що доказано життям. Це нагадує ситуація, коли таксі найняти з умовою розрахунку після кожного кілометра, бо раптом клієнту щось не сподобається: от і зупиняється таксі, щоб розрахуватись і знову рушати - ох і малоприємною подорож вийде... Тому загальний рівень життя є основним показником для виборця про успішну чи не дуже успішну діяльність депутата, а головною карою для всіх з них було і буде відсторонення від влади. Вибирайте і обирайте вдумливо - це основний принцип контролю за депутатами, а не відкликання.
Навпаки, вилучення графи "проти всіх" є погіршенням, тому що це звуження демократичних прав волевиявлення виборця: можу не прийти, можу зіпсувати бюлетень, а можу і висловити своє побажання-замовлення в графі "проти всіх" на нові політичні формації. Власне саме ця графа і стимулює творити нові політичні партії, тому що вказує на факт наявності вільного електорату. Отже графа "проти всіх" хоч і не принципова, але важлива.
Щодо норми балотуватись в депутати одночасно і мажоритарно, і в партійному списку - це абсолютно недопустимо і антиконституційно. Чого не можу сказати про вимогу так званих "відкритих списків" - це скорше політологічна мулька, аніж ділова пропозиція, тому що давайте спробуємо уявити численні партійні списки-простирадла з їх повним переліком, де виборець має розібратись і проставити позначки, а тоді ще повинні прискіпливо облікувати цей інформаційний вал у виборчкомах - це абсолютно неможливо навіть технічно, не кажучи просто психично, тому що кожен виборець має уважно дослідити біографії незчисленної кількості претендентів. Поки що відкриті списки не є на часі в Україні.
Але, звичайно, що найголовніше у виборах є не закони, а сам виборець! Буде масовим бажання чесних виборів - будуть вони чесні! А буде домінувати байдужість чи за подачку продажно віддаватимуть свій голос - ну тоді не нарікайте, що життя таке безчесне. Теза "Кожен народ заслуговує на ту владу, яку має" - цілком слушна і перевірена часом.
Владі ж особливо варто потурбуватись про чесність виборів, тому що з негативними результатами виборів влада ще може знайти компроміси, а ось невизнання виборів як сфальшованих позбавляє владу легітимності в абсолюті як у всього власного народу, так і світової громадськості. Таким чином: хочеш краху - сфальшуй вибори і матимеш крах. Приклади відомі і в нас, і поряд нас.
Всі на вибори 2012!

З повагою, Богдан Гордасевич
Львів - Рясне 

Чергова жертва чорнобильської мафії: померлий пенсіонер Геннадій Конопльов, який голодував у Донецьку - не був навіть чорнобильцем по своєму статусу. Чому тоді він голодував? З простої солідарності чи тому, що це непогано оплачувалось? На жаль, все будується на здогадках, тому що місцеві журналісти не мають охоти провести час безпосередньо в середовищі голодуючих, щоб проконтролювати процеси протесту і їх моральну сутність.
В першу чергу хотілось би знати, чому така обмеженість інформації про які суми грошей йдеться, як і досить красномовним є раптова відсутність в протестних акціях чорнобильців так званих афганців, що не так давно пліч опліч з тими ж чорнобильцями штурмували Верховну Раду. Явно видно, що "афганці" та інші ветерани УБД (учасники бойових дій - ред.) домоглись свого - урвали ласий шматок з бюджету країни  і втекли в кущі, щоб в спокої зжерти власну здобич, яку їм надали налякані нардепи з умовою більше не бушувати та не допомагати чорнобильцями, бо в когось треба відібрати оте бабло, а в простих українських пенсіонерів відбирати реально вже нічого, чого не скажеш про незліченну кількість фальшивих пільговиків з чорнобильської мафії. Давно відомий факт, що особливо за останні 15 років величезна кількість державних службовців і тому подібної номенклатури перед виходом на пенсію раптово ставала "чорнобильцями" з надвисокими соціальними виплатами. І про це чудово знають в Уряді України та Адміністрації Президента, як і чудово розуміють, що таку кількість паразитів прогодувати стає просто неможливо фізично.
Недолуга пенсійна реформа може закінчитись глобальною катастрофою Пенсійного фонду, якщо гроші будуть і далі "дерибанити" без належного контролю за їх справедливим розподілом. Принаймні сучасна ситуація з пенсіями абсолютно не стимулює молоде покоління ставати активними платниками пенсійних внесків, а без того ніякі псевдореформи з підвищення віку виходу не пенсію не призведуть до належного справедливого матеріального забезпечення більшості пенсіонерів країни на противагу зажерливій елітній меншості пенсіонерів з чиновників, нардепів, ветеранів-"силовиків" та УБД, чорнобильців тощо. З цього приводу варто нагадати давні знамениті слова ще претендента в президенти України Віктора Януковича: "Эти козлы мешают нам жить" - тепер вже президент України Віктор Янукович повинен визначитись хто саме є всі оті козли і належним чином з ними розібратись.
На завершення: висловлюю співчуття рідним померлого пенсіонера-"псевдочорнобильця" Геннадія Конопльова, що намагався підзаробити таким небезпечним шляхом участі в акції протестного голодування.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне

Сама тема не дозволяє вживання слів і фраз як "радісно" чи "мені приємно" тощо, але коли я бачив чотирьох президентів України разом на покладанні квітів до меморіалу Жертвам голодомору, а потім всі вони поїхали до Биківні, де вшанували пам'ять репресованих, розстріляних і похованих тут сотень тисяч людей - це однозначно викликало у мене дуже і дуже позитивні враження.
Ще зовсім недавно на урочистий ювілей 20-річчя Дня Незалежності України цього єднання не спостерігалось. Як не було помітним минулого року духовна глибина у відзначенні цієї вічнопам'ятної дати владними структурами, а також в ЗМІ, зокрема - на телебаченні. Цього року все пройшло значно виваженіше, щиріше із співчуттям та пошаною. А що не було масовості заходів та великої кількості людей у процесіях - то цього і не потрібно, тому що головна масовість має відбуватись в душах людей по всій Україні. Мільйони невинних мучеників освячують наше теперішнє буття, той мир і спокій, що є у нас зараз. Коли хтось починає нарікати та бідкатись, як погано йому живеться, то часом так хочеться відповісти: вам все зле зараз тому, що ви справжньої біди не зазнали. Принаймні я ні разу не чув від людей, що пройшли війни та голод, подібних нарікань при всьому їх нелегкому житті, яке насправді в нас є.
Наголошую ще і ще на тому, що не потрібно штучної масовості ні заходів, а ні їх учасників у відзначенні такої глобально-трагічної дати, як геноцид українського народу через застосування голодомору, а потрібно саме те, що продемонстрували 26 листопада усі 4 президенти України - добру волю і щире співчуття. Ніхто в цей день з політичних діячів не думав про так званий піар, як і не було якихось протистоянь.
Часом лунають нарікання, чому ми в Україні надто багато значення надаємо вшануванню трагічних дат з нашої історії, а не радісним перемогам: чому Берестечко, Крути, Базар, голодомори, Бикивня, Павлокома і Бабин Яр? Чому не Зборів, не Конотоп, не Чортків, не Космач, або ще якісь інші перемоги, які були у нас? Напевно це тому, що поразки значно більше виховують, гуртують і гартують націю, що яскраво засвідчено ще у величній літописній повісті "Слово о полку Ігоревім". Усвідомлення спільного горя, всенародної трагедії спричиняє до духовного очищення нації від усякої душевної захланності, яку навпаки спричиняють перемоги і грабунок майна переможеного. Чи не в цьому першопричина того, що Німеччина стала і є світовим лідером, а СРСР зник з мапи світу, як приклад всім нам.
Доречно також зауважити, що вшановуючи трагічні дати з історії українського народу, ніде не звучить ні безкінечних бідкань, що ось які ми нещасні і безневинно знедолені, як і не займаємось злобними прокльонами в бік своїх ворогів-загарбників. Навпаки в усіх таких заходах переважно настрій інший, самокритичний: і чого ж це ми піддались, якщо ми є така велетенська потуга? Хіба зараз на вшануванні жертв Голодомору та репресій прозвучала хоч одна думка щодо помсти чи вимог компенсацій? Не було жодного натяку на те. Виключно одне: як ми допустили подібну грандіозну наругу над собою? Дозволили, щоб мирний народ вимирав мільйонами люду в рідній хаті на рідній землі - що може бути  ще жахливішого?..
Плачі та бідкання, як і ненависть і намагання помститись - не мають якоїсь цінності у становленні суспільної свідомості українського народу, але нас єднає усвідомлення того, що подібне лихоліття не має більше повторитись з нами. І в тому плані в черговий раз маємо визнати просту істину: покладатись варто тільки на власні сили. Всі сподівання на чиюсь поміч в біді ніколи не справдились для українців ні в часи Хмельниччини і опісля для Мазепи, ні у революційні часи початку ХХ століття, ні у часи Другої світової війни і подальших повстанських та дисидентських рухів -  усі такі очікування на допомогу різних світових потуг були марними і примарними . На дослідженні трагедії Голодомору можна пересвідчитись навіть в протилежному: світові уряди були чудово поінформовані у правдивому стані геноциду проти українців у 1931 - 1933 роках, але свідомо замовчували цю світову трагедію з власних  корисливих інтересів, бо самі жерли наше збіжжя і тому догоджали Сталіну, як зараз догоджають Путіну заради дешевих енергоносіїв з Росії, віддавши вкотре Україну на поталу. Але ми вже не ті, кого можна легко подолати.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
27 листопада 2011 р.

Один спогад Миколи Петренка, як очевидця тих подій на Полтавщині, що якось вижив...

Батькова вишиванка

Дитинна пам’ятка 33-го року

На голодному ганку, на голодному ганку
Сидять і чекають - на хліб чи на смерть?
Повезла мати мінять вишиванку -
Хоча б на макуху, хоча б на дерть.

На голодному ганку, на голодному ганку
Сидять і чекають маленькі сичі.
Сидять і чекають до ночі від ранку,
Чекають весь вечір, чекають вночі.

На голодному ганку, на голодному ганку
Малі і худющі - ну в чому душа?..
А потяг пихтить на глухім полустанку -
Чому не рушає?..
Здається, руша!..
* * *
Хрестики, хрестики - потім вокзали,
Піски, Ромни, а тоді Конотоп.
Хрестики клалися просто на шпали -
Це для матусі, верталася щоб.
[ Читати далі ]

Масштаби трагедії

Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
Області сучасної України, що постраждали від Голодомору.
Зменшення населення в Україні із Кубанню та півдні Росії. 1929—1932Дослідження Станіслава Кульчицького на базі розсекречених даних перепису 1937 року та демографічної статистики вказують на таке.
Населення УРСР за переписом 1937 року складало 28 388 тис., за переписом 1926 року — 28 926 тис. людей. За 10 років воно скоротилося на 538 тис.
З підрахунку втрат від голоду потрібно виключити очікувану природню смертність 1933 року. Для цього найкраще вважати її рівною середньому арифметичному від показників смертності за 1927—1930 рр. Природня смертність за роки, які передували голодному, становить в середньому 524 тис. людей на рік. Виходячи з відкоригованої народжуваності у 1933 році (621 тис.), одержуємо нормальний приріст за цей рік в 97 тис. людей. Цей приріст п'ятикратно менший, ніж у попередні роки.
• Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
Землі, населені українцами у 1918—1920 рр. Матеріали Мирної Конференції в Парижі, 1919
• Області сучасної України, що постраждали від Голодомору
Області сучасної України, що постраждали від Голодомору
Таким чином маємо народжуваність і нормальну смертність за 10 років міжпереписного періоду. Маємо також загальну чисельність населення за обома переписами. Порівняння цих величин дозволяє визначити єдиний невідомий показник — неприродню смертність у 1933 році.
Природній приріст за 1927—1936 рр. становить 4 043 тис. людей. Додаючи до цієї величини різницю в чисельності населення між двома переписами (538 тис.), одержуємо демографічний дефіцит у 4581 тис. людей.
Облік механічного руху населення, який провадився працівниками ЦУНГО СРСР протягом 10-ти років, вказує на від'ємне для України сальдо в 1 343 тис. людей. Статистичні органи визнавали, що він більш неточний, ніж облік природного руху.
Потрібно також врахувати сальдо міграційного балансу, що виводить на 3 238 тис. людей. Цю цифру можна вважати прямими втратами від голоду 1933 року. Вона увібрала в себе неточності в державному обліку природного і особливо механічного руху населення. Деякі історики відмовляються враховувати міжреспубліканське міграційне сальдо, вважаючи його непевною величиною.
Згідно даних демографічної статистики можна зробити висновок, що голод 1932 року в Україні був причиною смерті 144 тис. людей. Цей голод був наслідком конфіскації хлібозаготівель з урожаю 1931 р. і припинився влітку 1932 року, тобто з новим урожаєм. Голод 1933 року став наслідком чергової кофіскації хлібозаготівель з урожаю 1932 року. На відміну від 1931 р. у 1932 р. у разі відсутності у селян зерна, проводилася конфіскація їхніх незернових запасів продовольства. В результаті цього перевага смертності над народжуваністю в українських селах почалася вже з жовтня 1932 року. Апогей голодомору припав на червень 1933 року, коли статистичні органи реєстрували десятикратно більшу, ніж звичайно, смертність у селах (тепер також відомо, що насправді було зареєстровано не більше половини смертних випадків). Аналіз статистичних даних вказує на те, що у 1933 р. від голоду померло 3 238 тис. людей. Або, беручи до уваги неточність статистики, цифри в діапазоні від 3 до 3,5 млн. людей.
Крім прямих втрат від голоду, тобто загибелі людей, є втрати опосередковані — падіння народжуваності. Відбулося зниження природного приросту населення з 662 тис. на рік у 1927 році до 97 тис. на рік у 1933 році (без врахування померлих від голоду) і 88 тис. на рік у 1934 році.
Якщо прямі втрати у 1932 році становлять 144 тис., то загальні, включаючи ненароджених, визначаються цифрою 443 тис. людей. Прямі й опосередковані втрати за 1932—1933 рр. разом з демографічним відлунням 1934 року становлять 4 649 тис. людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 рр.
Український голодомор на тлі загальносоюзного голоду
За даними ЗАГСів про національну приналежність померлих, в Україні люди гинули за ознакою місця проживання, а не національності. Невисокою є питома вага загиблих росіян та євреїв в їх загальній чисельності, оскільки вони жили в основному у містах, де функціонувала карткова система постачання продовольством. Поляки або болгари гинули в таких же пропорціях, як українці, тому що основна їх частина теж проживала у сільській місцевості.
Проте сталінський інтернаціоналізм закінчувався на кордонах союзних республік. Зріз загальносоюзної картини голоду визначається лідерством України і, до певної міри — Північно-Кавказького краю. Якби можна було б виділити Кубанський округ, то його показники наблизилися б до українських. В цій таблиці кубанські показники розчиняються в показниках п'яти інших округів Північно-Кавказького краю.
У двох поволзьких краях, які охоплюють територію сучасних п'яти областей (Волгоградська, Оренбурзька, Пензенська, Самарська і Саратовська) сукупною площею 435 тис. кв. км., від голоду померло, за розрахунками московського історика В.Кондрашина, 366 тис. чоловік. В Україні, площа якої до 1939 року становила 450 тис. кв. км., від голоду померло 3 238 тис. чоловік, тобто на порядок більше.
Поволзький голод 1933 року нагадує український 1932 року. В обох випадках у селян забирали геть усе зерно — основний продукт харчування. Проте в добре поставлених селянських садибах залишалася свійська худоба і птиця, а також незернові продовольчі продукти тривалого зберігання — сало, картопля, цибуля, буряки, сушеня тощо.
Восени 1932 року в Україні і на Кубані у тих, хто не виконав хлібозаготівельного плану, тобто у переважної більшості селян, ці запаси продовольства були конфісковані. В результаті голод переріс у голодомор. Такої конфіскації незернового продовольства, тобто терору голодом, в інших регіонах СРСР не спостерігалося. Отже, сталінська тоталітарна держава здійснювала масові репресії не тільки за соціально-класовими, а й за національними ознаками.

Причини Голодомору

Постанова РНК УРСР та ЦК КП(б)У про саботаж хлібозаготівельДля виявлення причин Голодомору необхідно вивчати та співставляти величезну кількість документів, адже, як зазначають дослідники, у організаторів Голодомору не було ніяких причин документувати (а тим більше оприлюднювати) свою мету.
Результати такого аналізу свідчать, що причиною голодомору стала політика сталінського режиму одночасно щодо українців як нації і щодо селян як класу. Головною метою організації штучного голоду був підрив соціальної бази опору українців проти комуністичної влади для забезпечення тотального контролю з боку держави за всіма верствами населення (з огляду на те, що, як тоді вважалося, міський пролетаріат не створює проблем щодо його контролю).
На території Київщини, Уманщини, Черкащини, Вінниччини, Чернігівщини, Харківщини, Дніпропетровщини, Одещини, Луганщини у 20-х — 30-х роках тривала справжня селянська війна. Її елементами були зв'язки з петлюрівською еміграцією, поставки зброї через кордон (тоді з Галичини), план всеукраїнського повстання проти більшовиків.[2].
Документи ГПУ свідчать, що наприкінці 20-х — на початку 30-х стався новий виток повстансько-партизанської боротьби проти «московської комуни». Тоді підросло нове покоління українців, яке пішло у бій. Є свідчення про створення партизанських селянських загонів у 1931-1932 роках. Тільки за даними ГПУ, від 20 лютого до 2 квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 кваліфікувалися "як широкі збройні повстання проти радянської влади". Вони об'єднували до двох тисяч людей, і відбувалися під гаслами: "Верніть нам Петлюру!", "Дайте другу державу!", "Хай живе самостійна Україна!", "Геть СРСР!", "Давайте завойовувати іншу свободу, геть комуну!". В ті часи люди організовувалися як могли. Були навіть кінні загони. Зброєю були вила, лопати, сокири. Натовпи селян зі співом "Ще не вмерла Україна" ліквідовували місцеві органи влади. Партійці і комсомольці втікали. Радянська влада переживала важкі часи. Наприклад, велика, авторитетна родина Кривоносів у селі коло міста Шостки (Сумщина) не пускала у своє село радянську владу до 1932 року.
Позицію радянського уряду щодо українського селянства найкраще висвітлюють промови його провідників та тогочасні публікації в офіційних радянських медіях. Зокрема Йосиф Сталін стверджував:
"Національна проблема, в самій своїй суті, це селянська проблема"
«Пролетарська правда» номер від 22 січня 1930 р.
"знищення соціальної бази українського націоналізму — індивідуальних селянських господарств — було одним із основних завдань колективізації на Україні"
Виступаючи на XVII з'їзді партії, керівник Компартії України Косіор заявив:
"націоналістичний ухил у Комуністичній партії України… грав виняткову роль у спричиненні та поглибленні кризи в сільському господарстві"
Він також промовляв на партійних зборах влітку 1930 року:
"Селянин приймає нову тактику. Він відмовляється збирати урожай. Він хоче згноїти зерно, щоб задушити радянський уряд кістлявою рукою голоду. Але ворог прорахувався. Ми покажемо йому, що таке голод. Ваше завдання покінчити з куркульським саботажем урожаю. Ви мусите зібрати його до останньої зернини і відразу відправити на заготівельний пункт. Селяни не працюють. Вони розраховують на попередньо зібране зерно, яке вони заховали в ямах. Ми повинні примусити їх відкрити свої ями"
Шеф ОДПУ в Україні В.Балицький про боротьбу проти селянства в Україні:
"У 1933 р. кулак ОДПУ вдарив у двох напрямах. Спочатку його удар відчули на собі куркульські петлюрівські елементи на селі, а по-друге, головні осередки націоналізму"
"Механізм" Голодомору
Спосіб, за допомогою якого людей нищили, був найжахливішим з досі відомих" — Ален Безансон.
Для виявлення суті Голодомору (тобто, як саме «морили голодом») при аналізі подій доцільно зосередитися не на тому, чи дійсно в Україні у 1931—1932 рр. був поганий врожай зернових і які були цьому причини і не на тому, чи був поганий врожай також в інших частинах СРСР, тому що, як відомо, скупі врожаї не є незвичайним явищем у сільському господарстві будь-якої країни. Найбільш важливо те, яких заходів було вжито керівництвом СРСР (відтак — і керівництвом тодішньої Радянської України) щоб максимально посилити ураження (сільського, перш за все) населення України голодом.
Відповідно до результатів досліджень, для досягнення бажаної мети — покарання голодом — організаторами Голодомору було використано наступний механізм:
В рік неврожаю зернових культур плани хлібозаготівлі були значно підвищені;
Під прикриттям посиленої кампанії хлібозаготівлі було запроваджено «свідомо здійснювану конфіскацію продовольства» через запровадження натурального штрафування (м'ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами) за невиконання планів хлібозаготівлі.
Селянам України та Кубані (на той час заселеної етнічними українцями) радянський уряд свідомо і планомірно не давав можливості виїхати з територій уражених голодом. Дивись Директиву ЦК ВКП(б) и СНК СССР в связи с массовым выездом крестьян за пределы Украины
Таким чином, хоча зменшення врожайності практично завжди призводить до деякого («пропорційного») погіршення умов харчування населення, практично всі дослідники визнають, що в умовах України голод такого масштабу міг бути і був організований лише штучно і навмисно.