Сайт Видавничо-благодійного фонду імені Галини Гордасевич (ВБФ ГГ) створено для популяризації творчого доробку письменниці з нагоди її 77-річчя від дня народження 31 березня 1935 р.
Головним завданням сайту http://fondhg.io.ua/ є найповніше зібрання творів письменниці Галини Гордасевич та оприлюднення її архівів, світлин, щоденників тощо.
Допоміжним завдання сайту є висвітлення діяльності ВБФ ГГ.
Надідеєю і завданням проекту ВБФ ГГ і цього сайту є розвиток і поширення всього українського, що було, що є і що буде!
Автор проекту і виконавець - син письменниці Богдан Гордасевич
Слава Україні! Героям слава!
Бог! Україна! Свобода!
Будьмо!
ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА
(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м. Львів).
Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським
підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.
Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці.
Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині,
відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім
більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову
порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.
Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.
Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г.
заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень,
співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.
Як неповнолітню,її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були
майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).
За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір (м. Сусуман, Колима) до батька, який став вільнонаємним на золотих копальнях після відбування там терміну ув'язнення, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно (теп. Донецьк). Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб
поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.
З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті
"Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлат. Там познайомилася з
Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а
не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля
експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружилась.
1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і
Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..
Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.
У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.
1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.
1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка.
Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.
Допоміжним завдання сайту є висвітлення діяльності ВБФ ГГ.
Надідеєю і завданням проекту ВБФ ГГ і цього сайту є розвиток і поширення всього українського, що було, що є і що буде!
Автор проекту і виконавець - син письменниці Богдан Гордасевич
Слава Україні! Героям слава!
Бог! Україна! Свобода!
Будьмо!
ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА
(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м. Львів).
Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським
підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.
Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці.
Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині,
відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім
більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову
порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.
Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.
Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г.
заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень,
співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.
Як неповнолітню,її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були
майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).
За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну.
Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір (м. Сусуман, Колима) до батька, який став вільнонаємним на золотих копальнях після відбування там терміну ув'язнення, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно (теп. Донецьк). Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб
поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.
З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті
"Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлат. Там познайомилася з
Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а
не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля
експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружилась.
1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і
Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..
Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.
У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.
1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.
1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка.
Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.
ОГОЛОШЕННЯ
30 БЕРЕЗНЯ 2012 Р. О 16 ГОД У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ МОЛОДІ ТА ЮНАЦТВА (Пл. Ринок, 9) ПРОЙДЕ УРОЧИСТЕ ЗІБРАННЯ З НАГОДИ ВШАНУВАННЯ 77-ЛІТТЯ ВІДОМОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ.
ОРГАНИЗАТОР ЗАХОДУ ДИРЕКТОР ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА "КАМЕНЯР" ДМИТРО САПІГА ЗАПРОШУЄ НА ЗАХІД ВСІХ ШАНУВАЛЬНИКІВ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ, А ТАКОЖ ПРОПОНУЄ ПРИДБАТИ ТРИТОМНИК ТВОРІВ ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЯКОГО ПРОЙДЕ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ УРОЧИСТОСТЕЙ.
В ЗАХОДІ ВІЗЬМЕ УЧАСТЬ СИН ПИСЬМЕННИЦІ - БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ
25
