Розповісти я хочу те, про що мовчу,
але не може говорити мій язик.
кричати хочу, але тихо шепочу,
я просто звик.

Давно я думаю про це і все мовчу,
але ніхто не чує мій безмовний крик,
і я від цього вже нікуди не втечу,
бо я вже звик.

Я вислуховую про це, але мовчу,
неначе в школі шолудивий ученик,
і від обурення уже не трепечу,
я просто звик.

Я пережити маю те, про що мовчу,
та загоряюся неначе той сірник,
завжди нервуюся, але я не кричу,
бо я мужик.

Олександр Чалий © 2024 р

За плином часу спостерігаю,
і помічаю,
як він летить.
Ідуть години, а час минає,
і витікає,
за миттю мить.

Не знає юність, з роками грає,
розваг шукає,
до забуття.
Гуляють люди, час витрачають,
роки спливають,
летить життя.

Безмірні ритми добу малюють,
символізують,
потік хвилин.
Маленькі зморшки роки карбують,
і демонструють,
життєвий плин.

За плином часу спостерігаю,
і відчуваю,
політ років.
Мені приємно як я старію,
Живу і мрію,
як я хотів.


Олександр Чалий 2025 р

Живе мерзота у людині,

Тихенько милість вигризає,

З’їда душевність зсередини,

А від сумління вислизає.

Вона лице своє ховає,

Бо виглядає як чума,

Насіння злості висіває

І марнославством полива.

Заполонила розуміння,

Із серця випила всю кров,

А потім думку підкорила,

І запросила нелюбов.

Як розпізнати цю гидоту,

Як зрозуміти де вона?

Щоб зберегти свою чесноту,

Адже душа у нас одна….

Олександр Чалий