хочу сюди!
 

Александра

46 років, лев, познайомиться з хлопцем у віці 43-50 років

Замітки з міткою «вірші про кохання»

Жінки в окулярах




Ховаєш погляд
свій за шклом..
чи зором
оглядаєш річку..
є
питання- у твоїх
очах
і рух - напруженний
і скутий

Така -
розгубленна
і забагато
краски
заклично і граційно
ждеш...









Чекаю...

Так скучила я за тобою, рідненький,
Згадала як сильно тебе я люблю,
Так мрію, що прийде час довгожданний,
І я тебе, милий мій, обійму.

Так міцно і сильно, як тільки зумію,
І цілуватиму досхочу,
Соколику мій, я тримаю надію,
Коли знову коханням своїм огорну.

Травневі трави



Травневі трави під косою...
Тремтить на них роса.
А навкруги пташки гурьбою
Сади осіли, все співа.
Всі юні хлопці та дівчата
П'яніють в пору цю.
І йдуть світанок зустрічати,
Збива травневою росу.
І поцілунки їх гарячі,
Вогнем пала серця.
Кохання править світом наче,
І стелить стежки до вінця.

16.05.21

© Copyright: Віталій Тугай
--------------------------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

Iнша весна




1.
З рудим, останнім, мокрим снігом,
З духмяним, милим серцю, цвітом,
З приємно-теплими вітрами
Любов прийде, пройти між нами.
Бо ми вже зовсім не такі.
Як понад двадцять тому років
Давно, давно поодинокі.
Ми, як поранені пташки,
В собі шукаем тільки спокій.

2.
Ой, довго, довго серце нило,
Аж двадцять весен народилось.
Перемололось, все стерпілось...
Життя із часом все змінило.
Жаліти стало небо нас,
Дощем спокійним - не грозою,
Наповнив келихи журбою,
І цей, бузком духм'янний час,
Так плакало, як мы з тобою.

3.
Та з часом весни гоять рани.
Хіба з тобою це ми знали?!
Був кожен травень, як останній -
Жага і смуток обійнялись.
Тепер мы зовсім не такі.
Вже понад двадцять весен поспіль,
Як трави нам не стрелять постіль,
І ми не вірим у казки,
Але є ті, що вірять досі.

З рудим останнім мокрим снігом,
Прийшла весна... Милуйтесь дивом...


17.03.20


© Copyright: Віталій Тугай, 2020 р.
------------------------------------------------
мій офіційний творчий сайт "Камін для душі":
http://lesovihok.avtor.me
та авторська сторінка на Фейсбук:
www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

*цей вірш - текст до нової пісні, хоча мелодії при написанні, я не відчув.

Квiтцi мого майбутнього

Любі друзі, щиро поздоровляю усіх вас з Днем Св. Валентина!
heart Кохайте, та будьте коханими! heart
heart Любов - це енергія життя.heart   


Прочитати хочу я долоні.
Подивитись у майбутні дні:
А чи квiтка ти моя у долі,
А чи є ти у моїй рідні?

А чи маю право я від Бога
Чути поруч теплий подих твій?
Смута на душі моїй, тривога,
Чи душа співа, як солов'ї?

Як в майбутньому тебе там звати,
Хто ти - для моїх діток?
Чи ти їм чужая, а чи - мати,
Та що значить їм твій голосок?

Там, в майбутньому кого кохаю,
Та без кого б жити не зумів?
Чи з тобою не потрібно раю,
Та не можна без ласкавих слів?

Щиро сподіваюсь в сьогоденні,
Що в усьому цьому будеш ти.
Ти - повітря у мої легені,
Ти - безмежне щастя у житті.

Крім тебе я іншої не хочу,
І про це я Господа молю:
Подаруй ту посмішку дівочу
Без якої жити я втомлюсь.

10.02.19

© Copyright: Віталій Тугай

Про те що сталось, дуже я жалкую


Про те що сталось, дуже я жалкую, 

Та час назад на жаль не повернуть. 

Журба вогнем мні душу обпікає, 

Сумні думки у голові снують. 

 

Чому так сталось? Відповідь шукаю. 

Чому тих слів не зміг я зрозуміть? 

Тож у душі образи не тримайте, 

І якщо можна, то мене простіть. 

 

Пробачення сьогодні я благаю, 

Стосунки я хотів би відновить, 

Знайомий номер вкотре набираю, 

Та лиш гудок набридливий звучить. 

 

В одне ж бо русло двічі не заходять, 

Та все ж я намагаюсь це зробить, 

І відповідь хотів би я почути, 

Чому мене не можете простить? 

 

Про те що сталось, дуже я жалкую, 

Та час на жаль уже не зупинить. 

В думках я ту розмову повертаю, 

Та у душі мов полум'я горить. 

Як її не вистачає



Ніч з вікна забрала місяць,
та із серця спокій мій.
Не знаходжу нині місця –
пам'ять, як той лиходій.

Рину вмить увесь під ковдру -
в темряві я тут один.
І сиджу неначе бовдур,
кат нічних своїх годин.

Мої думи, думи мої,
як, куди від вас втекти?
Пам'ять травнем новим поїть,
схожим травнем, де є ти…

Я тікав від дум у гори,
в цвіт весняних полонин,
та на жаль, на моє горе,
там зібрав лише полинь…

Тягне все мене в минуле,
де від погляду тепло,
де тихенько пригорнулось
щастя під моє крило.

Так, то щастя вже минуло,
миттю світла пронеслось.
Наче  зірка проминула
в небі темнім і пішло…

Темно тут. Так само зовні,
Душу знову душе сум.
Тіні темрявою повні
вбити здатні серця струм?

Струм той є  - моє кохання,
моє щастя та біда.
Боже мій, почуй благання
та її мені віддай!

Та не буде те, що було –
де те світло і тепло.
Моє щастя облетіло,
цвітом білим полягло.

Ось чому - неспокій, Боже,
чому травень знов  п’янить.
Може з глузду  з’їхав? – може,
та тому сльоза бринить.

Бо чомусь  життя дорожче
нездійсненна з нею мить…


27.05.18

© Copyright: Віталій Тугай, 2018
 ===============================
короткий вариант на русском, написанный ранее:


Как её мне не хватает
-----------------------------------

Ночь с окна луну изъяла,
И  спокойствие  - долой!
Прячу тело в одеяло -
Полностью,  всё  с головой…

Тут  темно, темно и извне,
и в душе  кромешный мрак.
Где же милость молний,  ливней?
Снова Май уходит…  Ах…

Всё мотаюсь по квартире,
Думы думаю о ней.
Ничего, казалось,  в мире
нет тех дум моих  важней.


16.06.17
---------------------------------------------------
© Copyright: Виталий Тугай, 2018
----------------------------------------------------
мій официальный сайт "Камін для душі":
                              http://lesovihok.avtor.me
          та авторська строрінка на Фейсбук

www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/

В душі моїй надія не вмирає

В душі моїй надія не вмирає
Бо вірю ще, наступить той момент,
Я ніжно обійму тебе за плечі,
Скажу тобі найкращий комплімент.

В душі моїй надія не вмирає,
Що в поцілунку з'їллються вуста,
І в ті хвилини ми про все забудем,
Забудуться проблеми й суєта.

В душі моїй надія не вмирає,
Що ти пробачиш все тоді мені,
І всі образи мов у воду кануть,
Або згорять в пекельному вогні.

В душі моїй надія не вмирає,
Що ще настане неодмінно час,
І соловейко ніжно заспіває
У тихий вечір, люба, лиш для нас.

***

Сонце обрію торкнулось, 

Догорає день, 

А душа моя сумує, 

Не співа пісень. 

 

Твій я номер набираю, 

Лунає гудок, 

Але ти ось відхилила 

Знову мій дзвінок. 

 

Ти образу в свою душу, 

Кохана, впустила 

А чому все ось так сталось, 

І не зрозуміла. 

 

Прошу, вислухай мене, 

Та ти не бажаєш, 

І на всі мої питання 

Не відповідаєш. 

 

В одне русло, не ввійдеш!- 

Мудрість нас повчає, 

Та надія в моїм серці 

Все ж не помирає. 

 

І настане, вірю, день 

Знову разом будем, 

А ті прикрі помилки 

Назавжди забудем. 

Цілунки твої, як магніт...

 

Гарного ранку й чудового дня. Я в океані цілунків... Твоя Пристрасть шалена... мені до душі. Бачиш, я весь твій... не дуже спіши. Помах чудових зворушливих вій - Скарб ...  найцінніший  у світі сувій. Губи даруєш свої, їх я п'ю... Як із кринички... водичку святу. Кожен твій погляд, і посмішки мить... В грудях і серце моє веселить. Отже цілунки твої, як магніт... Більше чим п'ю, тим сильніше манить.

..
Сторінки:
1
2
попередня
наступна