Сьогодні 7-ма річниця початку мордору в Україні на Євромайдані, коли колони громадян вирушили до Верховної Ради зі своїми вимогами, а їх зустріли звірячим побоїщем об'єднанні сили МВСУ, "Беркуту" і так званих "тітушек", які молотками добивали поранених демонстрантів.

Прокинулась. Подивилась на календар... пригадала, як у дитинстві відзначали цей день.

Осінь)) час змін у житті: йдемо у школу , вступаємо в університет, одружуємось ідемо на роботу і так далі...і ще час гуляти в осінньому лісі, читати книжки , грітися біля каміна, варити глінтвейн поринаючи у спогади.
Стільки думок витає в голові, зринаєш спогадами в місця ,що віють минулим,батьківський дім, дідусів сад, бабусине село. І повертаєшся час від часу туди , поринаєш в спогади де ти був іншим і все було по іншому. Житя здавалось більш безтурботним, і поруч проходило інше життя дорослих. У цьому житті одна пекла пироги і варила їсти , що мимоволі виникала думка: чого ж вони там такі прожерливі?)) інша постійно питала, а що мама ?,а що тато робить? І так це було фальшиво, шо інтуїтивно вдавала дуже соромливу і йшла геть. Ще інший постійно жартував і розказував кумедні історіі по декілька раз і ти кожен раз сміявся, надриваючи живіт. А ця постійно розносила плітки вносячи у розмірене сільське життя «екшен»
Кожен герой фільму під назвою «Життя» і кожен унікальний по своєму добрий. Ти подумки повертаєшся де запах минулого і там ти був іншим, зараз деяких героїв немає вони ідуть і не повертаються . Але як завжди десь бігають діти ,грають в ігри ...інші ігри ніж грав ти . Та нічого не міняється, бо це місце для них також буде домом спогадів, а ти героєм який пройде миттю для спогаду в їхньому житті.

    Випадково згадав, що цього тижня кругленька дата мого випуску зі школи. Колись тут вже згадував про школу, але ж це 15 років! Скільки води втекло)
     Цікаво те, що ми з однокласниками не збираємося на зустріч випускників. Ну як, збирались двічі, коли був рік, і коли було 9, бо тоді приїхала наша однокласниця, що давно живе в Росії, і вирішила нас зібрати. А так, ніхто ініціативи не виявляє, і вже навіть при зустрічі не заводить розмов про "от добре було б зібратись". Напочатку заводили, але тепер мабуть всі все розуміють.
      У нас немає ніякої взаємної ворожнечі, ми ніби навіть привітно вітаємось при зустрічі, питаємо як справи. Багато хто лишився в нашому місті. Дехто між собою досі дружить, от ті збираються по двоє, по троє... Дехто став кумами, на скільки знаю. На тому все.
І я в собі не відчуваю потреби влаштовувати цих зустрічей, бажання особливого теж. Думаю, як і більшість інших. А робити зустріч випускників, бо так прийнято, ми ж ніби вже давно не в тій країні.
      Не знаю, чому так сталося, але не бачу в цьому нічого поганого. Не скажу, що поки ми вчились разом, в класі була погана атмосфера. Клас був доволі дружний, звісно були окремі випадки гноблення когось, але не часто, нажаль, підліткова жорстокість - це явище, що було завжди і всюди. Особисто я не був неформальним лідером, не був старостою, хоча й не пас задніх. Не був ні гнобителем, ні пригнобленим, завжди тримався здорового нейтралітету. Коли були конфлікти "клас на клас", то звісно приймав участь, як єдиний колектив ми всі себе ідентифікували. У випускному класі навіть були якісь заклики, наче ми останній рік разом, і треба більше разом тусуватись. І трохи тусили. Навіть трохи після випуску. А потім - все.