Очень интересные работы этого художника. Они вырываются за рамки холста, цвеут любимыми украинскими цветами. Но в этой заметке я хочу представить его 2 серии "Великие крепости Украины" и "Золотая Украина". Они может не самые искусные по стилю, но это наши города, наши достопримечательности и уже этим мне интересны.  Добавила немного текста о крепостях.

О художнике: Родился в г. Симферополь в 1965 году. В 1984 - закончил Крымское Художественное училище им Н.С.Самокиша. 1986-91 - Академия Дизайна и Искусств в г. Харькове. 2 диплома с отличием. Второе высшее образование - психология. С1991 года имею 18 персональных выставок, из них - 7 за границей (Германия, Голландия). Преподаю рисунок и живопись.Член СХ.
Основной материал для работы - масло, голландская и флорентийская акварель, акрил, темпера.

Меджибож

[ Читать дальше ]

И немного истерии на тему "ужасного постъядерного будущего человечества" буга-га-га 

   

Зачем машинам глупые человеки?

Машины прекрасно могут воевать и после того как все глупые человеки вымрут.

  

Война... Война никогда не меняется... (c) (Fallout)

Другие интересные короткометражки:
Последний день войны
Зловещая долина
ROSE
Natalis
Синтел (Sintel)

                                                                "Любов до Вітчизни –
                                                         перша чеснота цивілізованої людини!"
                                                                      Наполеон Бонапарт

       Тепер щодо фортець, які знаходяться на Польській території. Звичайно ж дуже прикро, що у нас подібні споруди занепадають.
       Побудований в кінці 19-го століття форт в Перемишлі готуються внести до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Цю фортецю у Польщі вважають однією із візитних карток країни.
       Майже сто років тому ці стіни стримували натиск двохсоттисячної російської армії. І мало хто знає, що частина споруд знаходиться на українській території. Це - околиці села Поповичі. До кордону з Польщею - кілька сот метрів.
Початок історії тут http://blog.i.ua/user/729788/2226311/
Фото тут  http://photo.i.ua/user/729788/513121/
       Це була найбільша фортеця Австро-Угорської імперії. Російські війська тримали її в облозі майже 130 днів й тільки потім фортеця капітулювала.
      42 форти Перемишльської фортеці оточували місто 40-кілометровим кільцем, прорвати яке було практично неможливо. На українській стороні - всього 6 фортів, але саме вони були укріплені краще - адже противника чекали зі сходу.
 
      Фортеця має  цікаву інженерну інфраструктуру фортів і не перестає дивувати майстерності австрійських архітекторів. Наприклад є колодязь з глибиною - більше 100 метрів. Як він був збудований і для чого - до кінця не ясно. Він мав ліфт та металеві сходи. Можливо, це є перехід до Перемишля на випадок евакуації з фортеці, бо діаметр його  2 метри.
        Будівництво фортець не встигало за технічним прогресом, появою нових видів озброєнь. Кількість укріплень більшала, особливо на схід від Перемишля. Відтак, упродовж 1895–1903 років на підходах до одного з основних фортів — Форту І Сєдліска, більш відомого як «Саліс Соґліо» (знаходяться на території України) — крім двох допоміжних «Плешевичі» й «Марушка Ліс», було збудовано ще чотири так звані сполучні: «Лисічка», «Биків», «Поповичі» і «Дзєвєнчиці». (Більшість фортів перемишльського кільця отримали свої назви від найближчих сіл чи урочищ). Саме вони прийняли на себе основні удари російської армії восени 1914 року. Цю облогу Перемишль вистояв. Другої не витримав, і 22 березня 1915 року місто ненадовго було зайняте російськими військами. Перед здачею, виконуючи наказ командувача фортеці генерала Кусманека, уся військова інфраструктура й комунікації міста на Сяні були знищені, ворог захопив не фортецю, а руїну.






       Але уже на початку червня німецькі й австрійські війська знову заволоділи Перемишлем. До кінця першої світової війни залишались ще три довгі роки, але впродовж усього того часу ні якого військового значення Перемишль не відігравав. Після війни концепція оборони так званої Першої Речі Посполитої більше не включала в себе підтримку міст-фортець, Перемишль остаточно втратив своє військове значення, напівзруйновані форти почали розбирати.
        Про нього ненадовго згадали у 1939 році, коли Сян кордоном розділив місто на німецьку та більшовицьку частини.      
        Після Другої світової війни Перемишль із частиною Бещад належав до Радянського Союзу, а у 1951 році Сталін поміняв район Перемишля на вугілля Кристинополя. Усі шість допоміжних фортів групи Сєдліска опинилися в Україні. І якщо зараз на польській території довкола Фортеці Перемишль утворена ціла туристична інфраструктура, то для України ця тема, вочевидь, не на часі. (с)
      До цієї фортеці в реальному житті не добрались, але пишу для порівняння з нашими нещасними руїнами. Фото і розповідь взяті в інеті.
      Такий вигляд фортеця має з висоти пташиного польоту
Forty Twierdzy Przemyl z lotu ptaka
    

Один зі входів у фортецю









Центральний дворик артилерійського форту W I Salis-Soglio, збудованого в 1882-86 роках, який відносився до групи внутрішніх укріплень цитаделі Перемишля.





      Казарма форта W XV Borek - ще одного з внутрішніх фортів цитаделі, збудованої в 1892-1900 годах. В стіні добре видно пробоїну від важкого снаряда.



Каземат форта Borek. Ліворуч видно оголовки вентиляційних шахт.


Єдина бронебашня фортеці, яка збереглась. На передньому плані - вхід в підбашенне приміщення.


Це, я так розумію, відтворене убранство кімнат


      
     І, нарешті, — навіщо все це? Що, здавалося б, ми маємо до історії польського міста? Не все так однозначно. Перемишль кінця ХІХ-го — початку ХХ-го сторіччя був типовим містом Західної Галичини: навпіл поляків і українців, з вагомим впливом численних євреїв і вкрапленнями австрійців, німців, вірмен і циганів. Територія, на якій розташовані форти Перемишля, є територією нашої спільної історії та культури, дарма, що по ній проходить державний кордон. (с)
 
       Основний текст не мій, але що можна додати? Все і так чітко і лаконічно. 

Предыдущий пост


Снова серпантин, снова дорога Новый Свет - Судак

"Спальник" Судака. Над городом на горе видна крепость.

Генуэзская крепость. Построена в 1300-1400 годах. Кем ясно.

Улочка ведущая ко входу

Касса и вход. Цена вопроса 35 грн. с носа. Тут хоть цена оправдана, историческая крепость, объект привлекающий даже иностранцев (по территории ходят экскурсионные группы иноземцев) нуждающаяся в поддержке реставрации и т.д. ... а вот за что 30 грн платят на Тропе Голицина вопрос из области вечнокрымских.

Вход-выход изнутри крепости. Раскладки с китайскими сувенирами и "пывом твоеи батькивщыны" присутствуют.

Тут же "кузнец" штампует монетки за бумажные денежки для туристов.

Вид на вход-выход из крепости.

Внутренний двор крепости перед внешними стенами.

Внешняя стена.

А  выше, на горе Крепостной, и внутрення стена замка.

По территории разбросаны погреба и хранилища.

Идем внутри крепости вдоль внешней стены.

Тут можно пострелять из лука.

Купить китайских рыцарей.

Посмотреть на древние "пулеметы".

Или просто взглянуть сквозь бойницу стены...

...на Судак.

Проем в древней стене огорожен заборами с колючей проволокой. Тягу русских к шаре сдерживает)))

Сквозь проем открывается вид на Судак.

Примечательно, в городе Судак среди жилых построек "вдруг" скала.

Подходим к музею.

Музей крепости. Как не странно плата входит цену входного  билета в крепость.

Внутри музея, "глечики" и прочие "камушки".



В витринах музея творится вот такой вот беспредел))) Туристы почему то напихивают витрины денежками. Водка таки может все)))

Украинцы гривну-две "подтявкнут")))...ну а россияне и пендосы традиционно  куями меряются))) И кому те монеты древние что на этом стенде нужны?)))

Выходим с музея и движемся в замок крепости.

По дороге заруливаем на обзорную плошадку.

Отсюда открывается вид на Судак...

...и набережную.

Зум снова в работе.

Высоковато.

Проходим мимо Дерева желаний. Задача "свидомого" туриста - купить за 5 грн в киоске слева ленточку и повесить на несчастное дерево.

А это уже замок крепости. Естественно на стены крепости зализать нельзя... но русские же дома)))

Отсюда тоже виды.



30х кратный зум нацеленый куда то далеко в море.

И снова мы идем вдоль стен, на этот раз уже замковых.

Еще одно дерево желаний. Тягу к шаре у русских не победить)))

Вершина 157 м Крепостной горы (Дженевез-Кая  на татар. -  генуэзская скала).

Тем кто желает наверх быстро, протянут металлический трос, ухватывайся и поднимайся перебирая. Русские - суровая нация))

Но есть и другой путь...


Поднимаемся...вид на дорогу в Новый Свет.

Вот и сама вершина.

Отсюда виды такие...

Скала в Судаке на зуме.

Внизу пляжи.


Прямо Тянь-Шань какой то)))

Судак горный.

Внизу виден вход-выход из крепости.

После осмотров с высоты Судака, спускаемся вниз...и движемся к выходу из крепости.

Продолжение

1430 Стены Луцкого Замка сооружены по приказу Любарта - сына Великого князя литовского Гедимина. Он женился на дочери Великого князя Галицко-Волынского княжества Андрея II Юрьевича и в 1340 году стал следующим галицким князем и впоследствии перенес сюда свою столицу. 12-метровые кирпичные стены толщиной 3 метра и башни выложены в готическом стиле. Их прочность, а также отвага защитников стали залогом неприступности крепости. На протяжении последующих веков замок выдержал многочисленные штурмы и осады.

Хотинская крепость           

 

[ Читать дальше ]

Если бы я составлял список мест Украины, где стоит побывать, то эта крепость в Белгород-Днестровском заняла бы место в первой десятке. За несколько часов невозможно насытиться ее первым впечатлением, потому хочется приезжать туда снова и снова. 

Білгород-Дністровська фортеця (Аккерманська фортеця). Історико-архітектурний пам'ятник XIII-XV ст. Побудована на місці античного міста Тіра (Тіра заснована в VI ст. до н.е. і була спочатку порівняно невеликим поселенням землеробів.).

З трьох боків оточена ровом шириною до14 метрів і глибиною більше 20 метрів, з півночі омивається водами Дністровського лиману. Загальна довжина стін понад 2 км. Висота стін і башт до 15 метрів, товщина до 5 метрів. З 34 башт, збереглося тільки 26, збереглася і цитадель.

Дивитись фото і звіт далі ;)

.........  А всё потому, что представили, как под снегом быстро размокнет глинистая почва и нас никто не вытащит- во первых потому что нет никого, а во вторых- это анриал))

Я думаю, что мне очень повезло в свое время прожить два года в одном из самых загадочных и так мало известных в нашей стране людям старинном городе Хайдерабаде.

В 1948 году, когда англичане покидали Индию, из Секундерабада (сейчас северная часть Хайдерабада) снялся английский гарнизон. Сразу же после ухода англичан Индия произвела вторжение на территорию Хадерабадского княжества с целью "принуждения к миру" местных мусульман с индуистами, а другими, верными словами, к недопущения присоединения независимого государства к Пакистану. Вторжение это было организовано по всем канонам большевистской практики, когда было организовано специальное восстание, в ходе которого его организаторы «учредили собственные органы местного самоуправления, конфисковали в пользу безземельного и малоземельного крестьянства 1200 тысяч акров помещичьих земель, установили народные суды, создали отряды народной милиции, ввели обязательное начальное обучение». Так говорит Большая Советская Энциклопедия.

Местные же старожители говорили просто - это была самая что ни на есть оккупация страны. После того, как тут утвердилась делийская власть, местому низаму (правителю) гарантировали сохранение богатств и недвижимости, а также назначили очень солидную пенсию, после чего он добровольно подписал договор о вхождении Хайдарабада в Индийский Союз. После этого территорию княжества хорошенько подерибанили в пользу штатов Махараштра, Чхаттисгарх и Карнатака, а остаток назвали штатом Андхра-Прадеш, в каком состоянии и поныне пребывает административно-политическое деление Индии.



Мусульман к власти здесь не допускают, рулят, как правило, ИНК и Джаната-партиии, а частенько индуистские радикалы устраивают здесь погормы мусульман. Так что понятие комендатский час для этого города - дело обычное...

Сам по себе Хайдерабад относится к числу не таких больших индийских городов, в нем живет всего лишь около 6 миллионов человек. Известен в стране тем, что является центром оборонной промышленности, главным распределителем жемчуга, городом, где самые вкусные в Индии манго, Болливудским парком, где снимают индийские фильмы (второй сьемочный центр, после Бомбея) и старинной крепостью Голконда 16-17 вв., из которой по легенде и появился на мировое обозрение и славу знаменитый алмаз Кохинур.



Сейчас от этой крепости остались в большинстве своем развалины. Но в любом случае вам стоит пройтись через огромные главные ворота и далее через неуютный каменный мешок, где обычно и разбивали вдребезги захватчиков древние индийцы, а потом пройтись по полуразваленной галрее приемов, воображая за потертыми годами колоннами бравых нукеров султана с кривыми саблями...

А после этого совершить восхождение на самую гору, которая гордо возвышается над окрестностями, мимо огромных водоемов, наполняемых дождями, мимо новых и новых стен с бойницами, мимо боевых площадок над пропастью, туда, наверх, под купол небольшого здания, откуда слышно даже негромкие голоса привратников у главных ворот внизу, на 300-метровом расстоянии...

А потом начать спуск и забраться в развалинны султанского гарема, где сейчас живут только летучие мыши, которые неожиданно грозно шелестящей оравой начинают носиться в темноте буквально в каких-то сантиметрах от тебя.

И потом долго вспоминать эти нависающие над тобой каменные глыбы. И думать о прошлом, покрытом пылью, забвением и тайнами, которые далеко не всегда нам открываются...