1. Микола Олегович Голубєв народився 17.12.1998 року у селі Вочківці Волочиського району Хмельницької області.

Закінчивши 9 класів Волочиської школи №5, хлопець вступив до Волочиського промислово-аграрного ліцею, який закінчив 2017 року, здобувши фах зварювальник і муляра.

21.06.2017 року у Миколи був останній екзамен, а вже 26.06 він підписав контракт із ЗСУ, не з’явившись навіть на вручення диплома, адже був доправлений до навчального полігону у Старичах. Після бойової підготовки, 07.09 він був відряджений до зони АТО, до міста Попасна Луганської області.

Старший солдат, навідник кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 1-ї роти 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 1 січня о 13.15 в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, які дістав внаслідок обстрілу наших позицій з озброєння БМП-1.

Похований 4 січня на центральному кладовищі Волочиська. У нього залишилися батьки та брат.

1. Микола Іванович Семенюк (позивний Саїд) народився 28.11.1973 року у селі Леляки Жмеринського району Вінницької області. З 2005 року мешкав у селищі міського типу Браїлів.

Закінчивши 9 класів сільської школи, хлопець вступив до Жмеринського вищого професійно-технічного училища, у якому здобув фах столяра. Працював на різних роботах, останнім часом – на Браїлівському цегельному заводі.

На першому місці для Саїда завжди були його діти, яких він шалено любив та намагався надати їм правильне виховання. Захоплювався риболовлею, дбайливо ставився до тварин, дуже багато з яких зносив додому.

У кінці березня 2016 року підписав із ЗСУ контракт.

Безвідмовний добряк, імпульсивний, з шаленою енергією, Микола Іванович не боявся ризикувати та дивитись небезпеці в очі. У березні 2017-го в районі Авдіївки він врятував життя двом побратимам, коли витяг їх з палаючої БМП. Пройшов бої під Волновахою, на Світлодарці, в районі Старогнатівки та Авдіївки, брав безпосередню участь у встановленні контролю над позицією "Орел".

Молодший сержант, заступник командира бойової машини - навідник-оператор 7-ї роти 3-го батальйону 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 14 січня о 15.50 в районі селища Гладосове Донецької області від смертельних поранень, що їх дістав під час обстрілу наших позицій з великокаліберних кулеметів.

Похований 18 січня на Леляцькому кладовищі. У нього залишилися батьки, брат, дружина та двоє дітей.

1. Віталій Анатолійович Губенко (позивний Батюшка) народився 16.02.1965 року у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Закінчив духовну семінарію, богословські курси у Києві. Вступив на військову службу за контрактом. Тривалий час у підрозділі виконував обов'язки капелана.

Прапорщик, стрілець, помічник гранатометника роти вогневої підтримки 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь" 54-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 25 січня вранці в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області від смертельних поранень, яких зазнав під час обстрілу військової вантажівки з протитанкового ракетного комплексу.

Похований 28 січня у рідному селі.

ПІСЛЯМОВА

Привіт, мамо, привіт, дорогенька моя.

Не знаю навіть, з чого почати, новин начебто і немає, але новин багато. Стоїмо, окопавшись, серед полів, довго вже стоїмо, від монотонної рутини починає притуплятися зосередженість, тому всі знаходять собі якусь роботу: хто пиляє дрова, хто зміцнює стіни, хто вигадує різні страви з того набору продуктів, що у нас є. Один хлопець пише вірші, так-так, уяви, прийшов з бойових і починає творити. Потім нам читає, соромиться, червоніє, але читає. Не всі його вірші гарні і бездоганні, але ми нічим цього не виказуємо, він пару місяців тому побратима втратив, і видно, що болить у нього, сильно болить.

У нас у всіх болить, мамо. Ми втрачаємо друзів, і з кожною втратою щось вмирає у нашій душі. Різні тут хлопці зі мною, є далекобійник з Тернополя, є пенсіонер з Дніпра, є навіть студент звідкись з-під Миколаєва, у нього вбили брата під Луганськом, і цей молодий зовсім хлопчик залишив навчання та прийшов до нас. Відчайдушний такий, знаєш, не боїться нічого, воює краще від багатьох дорослих дядьків, а сам голиться лише раз на тиждень. Різні тут люди, але наскільки ж вони кращі за тих, хто перебуває на мирній території.

Тут дуже швидко з'ясовується, хто є хто, тут оголюється кістяк людської душі, її структура та складові, тут за короткий період часу з людини, як скальпелем, зрізаються всі шари фальші та штучних обгорток оманливих ілюзій, всередині яких існує інший світ. Я і сам був таким, не буду приховувати, та й ти сама все прекрасно знаєш, проте в цих холодних окопах щось в мені змінилося, я став відчувати себе щасливішим. Так, мамо, ось такий нонсенс. Люди у переважній кількості своїй нещасливі, навіть якщо думають навпаки, але це самообман, по-справжньому щасливою людина робиться серед тих, хто без найменших роздумів готовий за тебе померти.

Я знайшов на цій війні своїх братів, мамо. Їх багато, і нехай у кожного з них своя мати, кров у нас одна на всіх. У нашій крові сплелися в тугий вузол єднання та витримка, взаємодопомога і розуміння, слова, які у цивільному житті часто є порожнім звуком, тут набувають свогосправжнього сенсу. Ми різні, але, у той самий час, ми схожі один на одного, як дві краплі води, тому що у нас одна мета та мотивація, одна справа та загальна воля. Нікому не даємо впасти у відчай і засмутитися, за перших ознак депресії всі спільно піднімаємо тій людині настрій.

Іноді буває лячно. Іноді - дуже. Ми всі хочемо жити, і це - природний стан, коли по нас працюють з того боку. Але якщо забитися в кут і закрити очі, міни падати не припинять, правда ж, мамо? І ми знаходимо сили подолати наш страх, загнати його глибше і не звертати на нього уваги. Ми зобов'язані вижити, хоч і не всім це вдається, але за тих, хто не доживає, ми відповідаємо сповна, повір. У нас не працюють принципи жалості та прагнення до миру. Там нема з ким миритися таз ким домовлятися. У нас один спосіб переговорів, який має приціл і запасний магазин.

Час мені йти на чергування, мамо. Так, щоб не хвилювалася, доповідаю: поїв, одягнений тепло. Хоча останніми днями холоднішає, а сьогодні взагалі щось сильно впала температура, небо прояснилося, напевно вночі буде неабиякий мороз, але ти не хвилюйся, мені не вперше, переживемо, прорвемося, і скоро я приїду, мамо. Незабаром я приїду, обіймемося міцно і надовго, я дуже за тобою сумую. А повернуся з чергування - продовжу, багато ще хочу тобі розповісти. Матусенько моя, ще одне. Тут я зрозумів, наскільки сильно я те…

Написані далі слова неможливо розібрати через кров, що залила листа.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут. 
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут. 
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут. 
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут. 
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Полеглі Герої листопада 2018 читайте тут

Про загиблих у грудні 2018 читайте тут

Зі школи всі знають, що війна буває громадянська, або вітчизняна з загарбниками. У громадянській, яку в деяких випадках ще називають національно-визвольною, воюють між собою громадяни однієї держави. Це найбільш братовбивчий конфлікт, де гинуть за свої погляди вже після того, як нормальні політичні методи дали збій.

Не думаю, що події на Донбасі - це громадянська війна. Навіть до початку бойових дій сепаратистів підтримували за різними даними від 10% до 30% населення. А після того, як «сепари» взяли до рук щедро даровану Росією зброю і почали гинути люди, їх дії підтримують менше 5% (хоч об'єктивно опитування, звісно ж, ніхто за таких умов провести не зміг).

Відповідно, якщо це війна - то війна з загарбниками. Тим більше і Україна, і багато країн ЄС та США заявили про введення колон російської регулярної армії в районі Новоазовська. Відтак, виглядає, що війну треба назвати україно-російською, або вітчизняною, як для нас.

Тож пропоную без емоцій порівняти військовий потенціал української та російської армії, раз існує стільки патріотичного запалу оголосити вже відкриту україно-російську війну, щоб зрозуміти наслідки своїх дій.

Загальна чисельність російської армії рівно у 6,25 рази більше чисельності Збройних сил України. Це, звісно ж, не означає, що кожному українському стрільцеві треба вбити понад 6 ворогів. Частина чисельності припадає на роди військ, які існують у російській армії і повністю відсутні у нас: ракетні війська стратегічного призначення (ядерні сили) та війська повітряно-космічної оборони. Проте російські сухопутні війська також є чисельніші, ніж українські наземні - у 5,31 рази. Навіть якщо додати 60 000 бійців Національної гвардії в нашу користь, кожному українському бійцю доведеться перемогти понад 5 ворогів-росіян.

Врахуємо, що у сучасній війні до безпосереднього збройного контакту часто навіть не доходить - солдат убивають раніше, ще на місці дислокації. Так, Град та артилерія б'є з відстані 20-30 км, тобто з-за горизонту. Не зайве нагадати, що в 2012 Україна володіла 315 установками типу Град. На озброєнні ж Росії, де вони й виробляються на заводі в Пермі, зараз є 2 500 систем залпового вогню БМ-21.
Ще більшу дальність має фронтова та стратегічна авіація. Зокрема, відомо, що бойові завдання в зоні АТО виконують українські літаки, що вилітають за 250-300 км з військового аеродрому під Миргородом.

Загальна кількість бойових літаків України до початку конфлікту (дані з Вікіпедії) - 250 одиниць. Це досить чимало, та й за останні кілька місяців наші пілоти здобули безцінний бойовий досвід, що дозволяє їм демонструвати дива майстерності та влучності на наднизьких висотах.

Проте загальна кількість бойових літаків у Росії більша у 6,4 рази. На 25 українських бомбардувальників Су-24М та 40 штурмовиків Су-25 у випадку війни полюватимуть 282 російських МіГ-29 плюс 252 МіГ-31 та ще й 400 винищувачів Су-27. Наслідки таких боїв неважко передбачити. І навіть 120 українських винищувачів МіГ-29 та 40 Су-27 нашу бомбардувальну авіацію ефективно не захистять.
Власне, до використання авіації також може не дійти. Росія володіє другим за потужністю ядерним потенціалом в світі і хоч ніколи не застосовувала його на практиці, але можливість, що це станеться вперше в україно-російській війні відкидати не можна.

Ядерну зброю вважають зброєю стримування. Не на випробуваннях вона була використана лише один раз у 1945 році Сполученими Штатами проти Японії. З історії відомо, що після 2 ядерних вибухів, якими були знищені два міста Хіросіма та Нагасакі, Японія капітулювала і війна закінчилася.

Звичайно ж Україна надто близько знаходиться від Росії і у випадку ядерного удару по містах Сходу чи Києву, радіаційного ураження обов'язково зазнає територія Росії. Тим більше, що циклони у Східну та Центральну Україну, рухаючись за годинниковою стрілкою, несуть повітря з Росії, відносячи потім нагріте повітряні маси на Білорусь та Москву.

Однак, метеорологи знають, що циклони Західної України, як правило не доходять до території Російської Федерації, якщо не рахувати Калінінградської області. А радіаційне забруднення Польщі та іншої Європи у Москві мало кого хвилює. Тим більше, що радіоактивний йод, який є основним елементом в результаті реакції розпаду збройового плутонію, повністю розщепиться за 32 дні.

Ядерний удар по Львову або Тернополю лише на перший погляд є цілком неможливим для Путіна. Якщо це колись зробили США, чому цього не може зробити безумець, що розв'язав війну на Сході Європи? Питання чи станемо ми продовжувати бойові дії втративши Тернопіль, або Львів є риторичним.

Тож зваживши всі «за» та «проти» час зрозуміти, що хоч на Сході України й точиться справжня війна, але відкритою війною між Україною і Росією її оголошувати вкрай небезпечно. Це може зробити тільки безумець, який з пістолетом наважиться на бій з танком.
Честь і слава нашим воїнам, що захищають Вітчизну в зоні АТО. Однак вони мають повернутися переможцями і живими у незруйнований рідний дім.

За Україну можна померти, але за Україну також треба жити.

Загальні дані про збройні сили з відкритих джерел:

Дані про кількість бойових літаків військово-повітряних сил:

Віктор Уколов

http://censor.net.ua/resonance/300339/chomu_vlada_ma_nazivati_vyinu_skromno_ato