Кажуть, що одного разу в одному місці на землі зібрались разом усі людські почуття і якості.
Коли НУДЬГА вже втретє позіхнула, БОЖЕВІЛЛЯ запропонувало: А давайте зіграємо в хованки!
ІНТРИГА нахмурила брови: Хованки? А що це за гра така?, і БОЖЕВІЛЛЯ пояснило, що одне з них, наприклад воно, розпочинає: закриває очі і рахує до мільйона, а в цей час інші ховаються. Той, кого знайдуть останнім, шукатиме наступного разу і т.д. ЕНТУЗІАЗМ затанцював з ЕЙФОРІЄЮ, РАДІСТЬ так скакала, що вмовила СУМНІВ, а ось АПАТІЯ, яку ніколи ніщо не цікавило, відмовилась брати участь у грі. ПРАВДА не захотіла ховатись, бо її в кінці кінців завжди знаходять, ГОРДІСТЬ сказала, що це дурна гра (її крім себе ніщо більше не цікавило), БОЯГУЗТВО дуже не хотіло ризикувати.
-Раз, два, три, – почало БОЖЕВІЛЛЯ. Першою сховалась ЛІНЬ, вона залізла за найближчий камінь на дорозі, ВІРА піднялась на небо, а ЗАЗДРІСТЬ сховалась в тіні ТРІУМФУ, який власними силами зміг вилізти на верхівку найвищого дерева. БЛАГОРОДНІСТЬ дуже довго не могла сховатись так я к кожне місце могло виявитись ідеальним для її друзів: Кришталево чисте озеро? Для КРАСИ. Дупло дерева? Так це для СТРАХУ. Крильце метелика? Для ШАЛЕНСТВА. Подих вітру? Це ж для СВОБОДИ! Отже, воно замаскувалось в промінчику сонця. ЕГОЇЗМ знайшов для себе тепле і затишне місце, БРЕХНЯ сховалась на дні океану (а насправді вона заховалась в райдузі), а ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ причаїлись в горловині вулкану. ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ навіть не пам*ятала де вона заховалась, але це не важливо.
Коли БОЖЕВІЛЛЯ дорахувало до 999999, КОХАННЯ все ще шукало,
де б заховатись, але всі місця вже були зайняті. Але раптом воно побачило кущик троянд і вирішило заховатись
серед його квітів.
-Мільйон,- сказало БОЖЕВІЛЛЯ і почало пошуки.
Першою ж воно звичайно знайшло ЛІНЬ. Потім почула як ВІРА сперечається з Богом, а про ПРИСТРАСТЬ і БАЖАННЯ воно взнало по тому, як дрижить вулкан, потім БОЖЕВІЛЛЯ побачило ЗАЗДРІСТЬ і здогадалось де ховається ТРІУМФ. ЕГОЇЗМ навіть не треба було шукати, тому що місцем де він заховався був вулик бджіл, що вирішили вигнати звідти непрошеного гостя. В пошуках БОЖЕВІЛЛЯ підійшло напитись до потічка і побачило КРАСУ. СУМНІВ воно побачило біля плоту (він вирішував з якого ж боку йому заховатись).
І ось всі були знайдені: ТАЛАНТ – в свіжі і соковитій траві, ЖУРБА – в темні печері, БРЕХНЯ – в райдузі (якщо чесно то вона ховалась на дні океану).
Ось тільки КОХАННЯ не могли знайти. БОЖЕВІЛЛЯ шукало за кожним деревом, в кожному потічку, на верхівці кожної гори, і нарешті воно вирішило подивитись в рожевих кущах, і коли розсунуло гілля почуло крик. Гострі шипи троянд поранили КОХАННЮ очі. БОЖЕВІЛЛЯ не знало що робити, почало вибачатись, плакало, просило вибачення і щоб спокутувати свою вину пообіцяло стати провідником КОХАННЯ. І ось з тих пір, коли вперше на землі грали в хованки… КОХАННЯ сліпе і БОЖЕВІЛЛЯ водить його за руку…
а помнишь, того, который шел и недошёл? Пофигу...пофигу было на них всех, тогда были только ты и я, и больше никого вокруг...А потом утро...время расставания...я знала, что мы увидимся не скоро, хотела запомнить каждую минуту нашей встречи...и могу сказать с гордостью - Я ПОМНЮ, Я НЕ ЗАБЫВАЛА ТЕБЯ НИКОГДА, И НИКОГДА НЕ ЗАБУДУ, ПОТОМУ, ЧТО ТЫ - ЧАСТЬ МЕНЯ, ТЫ - МОЯ ВТОРАЯ ПОЛОВИНА, МОЁ ОТРАЖЕНИЕ...
Я над пропастью между Нет и Да. От твоего Нет я иду к своему Да по тонкому канату, сплетенному из желаний, робости и любви.
Он дрожит и качается, а надо мной бездонное Одиночество и Да, которое казалось таким заманчиво близким. Теперь кажется недоступным.
Но я иду, балансируя тяжеленным шестом - Гордостью. И старый добрый вальс Надежды, который всегда звучит при исполнении сложных номеров, придает мне силы.
Я иду, стараясь не смотреть вниз и не думать, что вдруг, пока я иду к твоему Да, кто-то уже поднялся к тебе, подставив для этого лестницу Благополучия.
Мне все труднее и труднее, меня качает ветер отчаяния и когда он становится невыносимым, ты вдруг совершенно неожиданно сама устремляешься ко мне.
Я роняю тяжелый шест. Ты обнимаешь меня, и мы падаем, или летим - какая разница - на одну из ярких звезд, что ждут нас, включенные в ночной бесконечности августа.
- Милый, - говоришь ты, гладя мои волосы, -разве можно было так рисковать, ты мог бы сорваться; в ужасное Одиночество. Глупый, зачем все это?
- Но ведь ты сама сказала вначале Нет, и мне пришлось смертельно рисковать.
- Разве сказала? - удивляешься ты, - я что-то не помню.
Леонид Енгибаров. Тот самый...Молодой , талантливый до невозможности и рано ушедший...
Тореадор
Она его любила. Она знала, что он самый искусный тореро.
Он лучше всех владел мулетой, а сверкающая шпага казалась продолжением его гибкой руки.
Но хотя он был самым ловким и быстрым, красивым и бесстрашным, он так и не стал знаменитым матадором.
Для матадора он не умел самого главного.
Он не умел убивать.
И за это она его любила.
Ну как вам?Прошу коменты и голосование! 
Кілька днів тебе поспіль немає,
Відгукнись моя мила, благаю!
Не потрібні ні блоги, ні жарти.
Сайт без тебе нічого не вартий!
Я тебе лише з профілю знаю,
Але, Боже! Чому ж так скучаю?
Чому серце тремтить, як тростина?
Відгукнись моя люба дівчина!
Ти про мене, напевно, й не чула.
Мої вірші "не знали й забули".
Та чому ж мене погляд твій кличе
З аватарки, що так тобі личить.
Так чому ж у очах така туга?
Мені мало вже буть лише "другом"?
Я не вірю у те, що чекаю,
Хай щастить тобі та, що кохаю...
© ded_sad
