Замітки попіл

віршування в окупації.

47. самотний сталкер.

а час іде, життя триває...

біда схитнула метроном,

трима на ниточці, хитає

твій світ, в якому злам і злом.

віднині ти самотний сталкер -

шукаєш стежку між руїн,

каміння де, прути з металу

стирчать в іржі з бетонних стін.

з"їдає очі дим ядучий,

що від згасаючих вогнів... -

прямуєш вперто і рішучо

в таємний схрон від ворогів.

а в завтра знов ввійдеш понуро

шляхом, який і пил, і прах -

не озираючись в минуле!

зола і мор зворотний шлях.

ідеш спираючись на костур

крізь дим і попіл безнадій,

брудне обличчя миють сльози,

що озов жалібний од мрій.

тобі вже сонце не зорею -

мов в оценкованій труні

воно холодне над землею,

бліде, ледь світиться у дні.

...то все в уяві малювалось

в непевний день тривожним сном,

коли людське нівелювалось,

у скронях клацав метроном.