хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «журналіст»

Навіщо у Росію з "газовими" паперами ???

У п’ятницю, 26 серпня, в аеропорту Сімферополя охоронці зняли з рейсу ЮМ-280 "Сімферополь-Москва" відомого російського журналіста, що співпрацює з урядовими виданнями Росії.
Причин затримання йому ніхто не пояснив.
Журналіст супроводжував групу чиновників з Білого Дому, які курирували переговори по газу між Росією і Україною. У зв'язку з цим вибухнув гучний міжнародний скандал.
Як стверджують очевидці, охорона зняла журналіста прямо з рейсу близько 18:00 вечора, при тому, що квиток бізнес-класу був вже їм куплений.
У всіх на очах охоронці викрутили руки журналістові і відвели в невідомому напрямку, так і не давши вилетіти в Москву.
З'ясувалося, що журналіст супроводжував чиновників з уряду РФ, які курирували переговори по газу між Росією і Україною.
У російського журналіста при собі, за чутками, виявилися важливі документи, які були передані йому його українськими колегами.
За неофіційною інформацією, ці папери стосувалися кримінальної справи стосовно Юлії Тимошенко, а саме - певних аспектів газового контракту, укладеного взимку 2009 року.
У документах пояснювалися причини підписання контракту, а також певні мотиви в поведінці Юлії Тимошенко.
Як стало відомо, ці документи призначалися як для передачі в ЗМІ, так і для ознайомлення в уряді РФ.
Не виключено, що вони могли бути використані в подальшому і як висунення додаткових звинувачень проти Юлії Тимошенко.
Відомо, що представники російської влади пробують через МЗС Росії домогтися звільнення незаконно затриманого журналіста.

Я не уявляю, чим все закінчиться...... але КОМУСЬ БУДЕ СПЕКОТНО!!!rofl

ще один цікавий момент! Тhe Мoscow post - вчора розмістило цю інформаціюhttp://www.moscow-post.ru/,
І ТАМ БУЛА ФРАЗОЧКА: ".... инцидент может серьезно повлиять на переговоры стран по газу.",
а СЬОГОДНІ СТАТТЯ  ПРОСТО ЗНИКЛА!!!

27.08.2011 після 13 год.  Українські (ЮЛІНІ) видання теж почали друкувати інформацію, але ОСЬ ТАК:
У Сімферополі російського журналіста не пустили в літак через сильне алкогольне сп’яніння. На думку представника авіаперевізника, міг становити загрозу для пасажирів.
Після складання адміністративного протоколу журналіста було відпущено. Про інцидент співробітниками лінійного відділу міліції в аеропорту Сімферополь поінформовано консула Російської Федерації.

А ОТ І ВВС підключилося!!! О 17.45 за Києвом >>>> BBC>>>>ТИСНИ!!!!

АЙ ДА КРЕМЛЬ!!! МІЖНАРОДНИЙ ШКАНДАЛЬ ВІДМІНЯЄТЬСЯ, ЧИ ПЕРЕНЕСЕНО???


Найем: главное чтобы это не был сигнал окружению

Сегодня на пресс-конференции Найем напомнил о масштабном строительстве в "Межигорье", которые ведут фирмы сына Януковича*, недавно превратившегося из обычного стоматолога в одного из богатейших людей страны, а также о прочих "роскошах" в жизни гаранта.

"Скажите, в чем секрет успеха, почему стране плохо, а у вас все так хорошо?", - спросил М.Найем.

Cмотрите также: Янукович: Улучшений в стране нет, но нет и разочарования. + ВИДЕО.

 "То,что вы так бурно развиваете, меня это абсолютно мало интересует. И скажу по какой причине. Потому что я очень мало имею времени, знаете, для наслаждений. Очень мало. Вчера, например, я около трех часов ночи приехал домой, сегодня встал в шесть часов утра. Позавчера это было немножко раньше. И так далее. Поэтому, о какой сладкой жизни вы говорите, я не знаю. И обсуждаете все время тему моей семьи… Я вам хочу сказать, что я вам не завидую", - ответил В.Янукович.

"Мы с вами друг друга хорошо знаем и понимаем... Остальное додумаете сами", - добавил он.

Чому заарештували Юрія Гудименка

Може причина арешту є зовсім інша, а не «пришиті» йому закиди у знищенні комуняцького «гітлера» або «брутальне порушення суспільного ладу… 05.05.2010р., … з 23.00год. до 23.30год». Причиною мабуть є світлина, що Юрій розмістив на своїй сторінці http://yuriy-hudymenko.livejournal.com/?skip=10 від 29 грудня, де зображена частина крісла судді саме Жовтневого суду, на якій серп з молотом ніби і видалені, але ніби і контролюють хід думок судді. Юра це назвав:

"Суть украинской судовой системы одной некачественной фотографией"

 

Але саме головне, що Юрко Гудименко є журналістом з посвідченням №88888. Але кого це цікавить!? Судді, якій не соромно в Україні українських патріотів саджати до в’язниці?

Слідчому, який напис на пам’ятнику кату Ф.Э. Дзержинскому "Где тут сортир ?!!" називає порушенням суспільного порядку? Чи суспільству, яке вже двадцять років шанує, доглядає, навіть створює нові "малі архітектурні форми" не просто катам України, катам всіх українцям, катам всіх народів, але і навіть не цікавиться, що ці особи все своє життя намагалися не платити людям заробленої зарплати, я вже не кажу, що при їх живих навіть мови не було за якісь пенсії.

Знайти копійчину на заміну крісла не можуть, але зіпсувати молодому парубкові Новорічну ніч, а може й життя, аж бігом. І розуміння, що все, що Вони роблять буде спрямоване проти них саміх відсутнє.   

Скільки коштує принциповість журналіста?

Скільки коштує принциповість журналіста? Хто може сказати? А якщо йдеться про засіб масової інформації?

Зрозуміло, що питання риторичне, виходячи з розуміння ситуації сьогоднішнього часу. Але, проте, хочеться до болю дізнатися  - звідки з'являється  лояльність (якщо не сказати - преклоніння) до окремих осіб  на загальному фоні критики політичної сили в цілому? Тут можна парирувати і сказати щось таке, що охарактеризує таку позицію як об'єктивність. Але мені бачитися в цьому щось інше…

Давайте по порядку. Редакційна політика "5 каналу" завжди (принаймні, з 2004 року) була відмінною від інших ТБ каналів. У цьому можна було переконатися не одного разу, в різні періоди політичних баталій в середовищі нашій, дозволю собі так виразитися, політичної еліти. 

Єдине, що було помітно, це досить скромне(і тим переконливіше) PR "розкручування" власника каналу. Але це і не дивно і, я б сказав, логічно.  

Але, коли на тлі загальної критики курсу провладної політичної сили і її лідерів  з'являються хвалебні сюжети не епізодично, а цілими  блоками і, навіть, програмами, це вже викликає не лише здивування і об'єктивне несприйняття, але і бажання глибше вивчити питання. 

Для такого аналізу, безумовно, треба час зібрати факти, зіставити їх і зробити висновки, але зараз, відразу, "впадає" у вічі збудована схема, яка передбачає стимулювання окремих співробітників каналу за створення "шедеврів заказух". Також думаю, що уся ця " джинса" реалізується з "немовчазної" згоди, а точніше сказати, з прямої вказівки керівництва, яке , очевидно, теж простимульоване, але на іншому якісному рівні. 

Мені здається, що уважний глядач шанованого мною каналу вже зрозумів про кого йде мова. Так, це губернатор Київської області Анатолій  Присяжнюк. А хто не звернув на це  увагу, хочу помітити, що в трьох основних інформаційних блоках - "новини", "Київський час" і "економічні новини" талановитий керівник і організатор просто не покидає екран. З щонайменшого приводу - чого бажатимете, ну а якщо привід є  - тоді, ого, в усіх трьох блоках, та ще і в анонсах новин, заставках і так далі...

Чого бути дріб'язковим, область велика, столична і ресурсу, відповідно, вдосталь.

13%, 1 голос

75%, 6 голосів

13%, 1 голос

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Журналіст і слово здорово

Журналіст, як універсальний солдат

Звичайно, що за погане дякувати не годиться, але іноді доводиться. Діяльність багатьох засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні призводить до того, що в мене постійно збільшується періоди вільного часу від них, отже я можу нарешті взятися спокійно і вдумливо почитати цікаву книжку, або послухати музику чи переглянути відеофільм, або безкінечно мандрувати безкінечним Інтернетом... Як тут не подякувати?
Одного часу я навіть працював журналістом і навіть мріяв стати видавцем газети у Львові та вчасно збагнув, що мої ілюзії щодо журналістики і її призначення явно не на часі, тому і пішов у видавничу справу, де чуюся дещо краще щодо самореалізації, але не соціальної користі, як і прибутків, та мова не про це. Я хочу поговорити про зміст і призначення як ЗМІ загалом, так і професії журналіста, яких недаремно величають ще як «масмедіа». З латинської «medius» перекладається як «посередині», а «маси» пояснення не потребують – це споживачі інформації, яку подає те чи інше періодичне видання, радіо або телебачення. От і поговоримо про цих інформаційних посередників для масового споживача.
Є досить зачовганий вираз: «Хто володіє інформацією – володіє Світом». Сказано гарно, але тут не уточнюється якою саме потрібно оволодіти інформацією, якої є безмір, бо будь-яка новина чи побрехенька – все є інформацією, тому варто зазначити чіткіше, що це має бути вагома інформація – вагома, актуальна, значима тощо. Одразу виникає запитання: як визначити вагомість інформації?
Особисто я розробив досить просту шкалу оцінки інформації, яку і пропоную для застосування всім при визначенні вагомості різної інформації, навіть сумнівної.  Найвищій рейтинг має інформація, що має дотичність безпосередньо до мене особисто, що безпосередньо впливає так чи інакше на моє життя. Подібна інформація є найвагоміша! Для мене, хоча за змістом вона може бути і не дуже знаменита, як оголошення на дверях під’їзду, що гарячу воду відключено – не світова сенсація, але вагома причина не лізти купатись, щоб не застудитись. Отже це є корисна інформація – корисна вам! Запам’ятайте! І чим більше коло людей, яких зачіпає інформація – тим вона вагоміша. Подорожчання вартості проїзду – дуже значима, але зміна вартості електроенергії чи газу – ще глобальніша. Тобто саме така інформація є отою значимою, що дозволяє керувати Світом.
Другий рівень інформації є просто цікава для вас, знову ж таки особисто! Подібна інформація вже не має фактично ніякої ваги, подібно як є різниця між роботою і розвагою. Виграла чи програла улюблена команда – це питання вашого настрою, тоді як інформація про звільнення з роботи – це питання життя. Таким чином визначаємо другий рівень інформації, як «не важливий, але цікавий».
Нарешті третій і останній рівень інформації, який я коротко визначаю як «сміття!»  Пояснювати щодо такої інформації немає чого – це і не потрібна, і не цікава вам новина. Знову наголошую – вам особисто! Для когось вагітність Альоши чи Діми Білана – новина вагоміша за життя! Але коли не знаєш навіть хто це такий, то різні деталі про «оце» взагалі абсолютно безглузді. Пуста інформація, або ж – сміття.
Рекомендую робити подібну характеристику отриманої інформації за даною градацією і виставляти + (плюс, бо корисна)  в першому випадку, 0 (нуль, бо  користі нема) – у другому, і – (мінус, бо змарновано час!) у третьому випадку.
Методологія визначена. Далі... А що далі? Починаємо аналізувати все, що попадається на очі і у вуха, а тоді швидко переконуємось, що в сучасному медіапросторі 90 % інформації є сміттям, десь 8 % – цікавої і не більше 2 % – значимої. І то зізнаюсь: щодо «значимої» я свідомо зробив перебільшення. Фактично цей показник десь на рівні 0.1 до 0.01 відсотків.
Простий приклад на підтвердження: виступає по ЗМІ президент України або прем’єр-міністр. Про що говорить – без різниці, тому що вся актуальна інформація полягає виключно в тому, що можна просто пересвідчитись, хто саме є наразі президентом або прем’єром України – ось і всі відсотки корисної інформації. Щоб вони не говорили – це суцільна брехня, отже суцільне сміття яко інформація. Я завжди  дивуюсь цій клоунаді, від якої хочеться плакати, а не сміятись: для кого і для чого ці побрехеньки, що скрізь в державі все кращає і поліпшується, гарнішає і розвивається... Скільки не пробував знайти щось реально правдиве – не знаходив, хіба що робив висновки від протилежного: обіцяють одне – значить готують щось до навпаки. Те саме стосується більшості українських урядовців, хіба що деякі з дурості правду вибовкають випадково, а так складається повне враження, що урядовці до своїх помічників звертаються: «Про що цього разу брехати будемо?»
Людям, які пам’ятають застійні брежнівські часи 80-х, або ще можна згадати вже в Україні подібні часи президентства Леоніда Кучми – теперішні побрехеньки просто як «дежавю»-повторення з минулого, але кожного разу це призводило до загальновідомих результатів кризового характеру. Те саме можна сказати про сповнену брехні авантюру Юлії Тимошенко, яка завершилась також по-суті обвалом-провалом в особі новообраного Президента України Віктора Януковича. Тепер захоплено бреше цей керівник країни і його ставленики, отож залишається чисто технічно почекати до обвалу такого правління. Але ж проблема не в цих людях, а в нашому подальшому бутті: чи й далі будемо чергувати брехунів і кризи в державі, чи може розірвемо це зачароване коло?
Один не дурний чоловік з родини Ульянових влучно визначив призначення періодичного видання не тільки як інформаційного чинника, але ще й як важливого організаційного інструменту! І тут є два варіанти: або в Україні власники і видавці всіх ЗМІ свідомо саботують цю організаційну складову, або, що скоріше всього, навіть не здогадуються про її існування. Фактично весь інформаційний масив в Україні збудовано на одному принципі – розважальному! Яскравий доказ тому – різноманітні політичні шоу на телебаченні, де серйозні теми державної ваги стають розважальною театралізованою виставою за участю політиків і державних діячів в якості акторів. Гірше того: навіть трагічні соціальні події перетворюють в розважальні шоу, де найогиднішим було телешоу про «Караванського стрілка», в якій цинічно смакувались всі деталі події включно до родин загиблих охоронців. І що маємо? Позабавились і позабули.
В нашому суспільстві сформована чітка концепція псевдо-інформаційної роботи всіх ЗМІ від так званих «про владних» до так званих «опозиційних». Безперечно, що це можливо тільки моє таке суб’єктивне враження, але я і не претендую на примат вищого знання – я просто пробую наштовхнути на інший реалістичніший погляд щодо призначення та функціювання ЗМІ. Спробуйте проаналізувати самостійно, що важливого дає вам сучасне інформаційне поле і його творці. Якщо у вас все гарно склалось в житті, отже ваші проблеми тільки в пошуку як гарно розважитись – український медіапростір цілком може вас влаштовувати. Особливо, якщо ви не переймаєтесь україномовним контентом, бо тут все проблемно. Зовсім інша справа у людей, які обтяжені пошуком покращення власного життя і своїх ближніх – тим сучасні ЗМІ мало що можуть дати позитивного на всіх мовах. Власне у цьому і вся проблема.
Ось нещодавно відбулись дві глобальні начебто події: Президент України Віктор Янукович поспілкувався в прямому ефірі з людьми з різних куточків нашої держави – подія? Так, подія. Важлива? Досить важлива, якщо зважити, що до цього три роки свого керування президент такого не робив взагалі – не спілкувався з пересічними людьми, громадянами України. Але на тому весь позитив і закінчується, тому що все це була жорстко зрежисована вистава, закрита для доступу сторонніх людей, як і відповіді Віктора Януковича нічого нового людям в загальній масі не дали. З того в суспільстві повне ігнорування події: показуха невідомо на кого розрахована, бо людям від того жодних змін в особистому житті чи навіть просто надій – нема нічого! Цікавитись такою подією їм з якої причини? Велика подія, яку мало хто помітив.
Подібною виявилась і грандіозна прес-конференція прем’єр-міністра України Миколи Азарова перед засобами масової інформації з усіх можливих видань та засобів. Наїхало тих регіональних журналістів до Києва повно і що? Місяць чи два велось жваве всенародне обговорення сказаного прем’єром? Все зарухалось і завирувало від задекларованої публічно прем’єром «нової індустріалізації України»? Жодної навіть слабенької реакції в суспільстві на те базікання, бо немає на що реагувати. Все за класикою сценки, коли виступаючий з трибуни завіряє: «В наступній п’ятерічці ми будемо жити ще краще?», – а йому зі залу летить репліка: «Про вас – немає сумнівів. А ми?»
В подальшому немає сумнівів, що всі присутні журналісти написали якісь матеріали щодо прес-конференції і почутого там, але кому вони були потрібні в широкому колі пересічних людей? Нікому. Тиражування побрехеньок – це псевдо-інформація. На таке не зважають і не зауважують.
Робимо підсумок і потім – висновки. Отже: важливого актуального інформаційного поля через засоби масової інформації в Україні не існує. На 99% люди користуються приватними джерелами доступу до такої інформації, тому не дивляться телевізор, не слухають радіо, не купують газет при вирішенні своїх життєвих проблем. Задля розваги – то інше. Наразі маємо виключно новини-«похоронки», тобто про факт події та наслідки від неї, але практично нема новин-попереджень, які дають можливість відреагувати вчасно і запобігти негативним наслідкам. Тобто в нормальному процесі ділова людина купує вечірню газету, щоб належно спланувати свій день на завтра завдяки отриманим новинам, а наступного дня купує ранкову газету, щоб пересвідчитись в правильності або потребі оперативної корекції справ для їх вдалого впровадження. У нас же вона в недільний вихідний переглядає пресу, що надійшла за тиждень, аби розважитись – і не більше!
Щоб означити конкретне суспільне значення ЗМІ, які часто прозивають «четвертою владою», тобто що йде після законодавчої, виконавчої та судової, то тут варто спершу чітко визнати найвищий імператив: в державі існує одна єдина найвища влада – влада народу. В наш час – тільки так. Свою всезагальну волю народ шляхом виборів делегує окремим представникам для керування владними повноваженнями у державі. В Україні на пряму за волею народу такими є посада президента та весь корпус депутатів різних рівнів, але найважливішими є народні депутати Верховної Ради України, як єдиного законодавчого органу в державі. Посади інших чиновників від народу залежать тільки опосередковано, тобто ні голова ВРУ, ні прем’єр-міністр Уряду України і всі його міністри, ні голови обласних та районних держадміністрацій, ні судді  і прокурори всіх рівнів, ні всіляке інше чиновництво від народу вже мало що залежать – тільки від свого начальства. З того і виникає феномен бюрократизму, а за тим і корупції в державі. Щоб подолати цей негатив при функціюванні державного апарату – включається народний контроль, офіційним представником якого і являє собою корпус журналістів та весь обшир засобів ЗМІ. Зміст діяльності правдивого журналіста – бути нишпоркою, соціальним розвідником, що засовує свій ніс у всі-всі шпари власної держави – в усі! Включно до державних таємниць, бо він є громадянином цієї держави, а не ворожої. Інша справа оприлюднення таємниць державного чи ділового характеру, але то має бути стримування рівня етики нерозголошення як у медиків чи адвокатів. Відмова від надання інформації фаховому журналісту будь-ким з державних службовців має визнаватись за злочин проти народу і вести до автоматичної відставки. Журналіст – це той же уповноважений народний контролер і має відповідні права допитуватись всього, що вважає за потрібне. Після чого журналіст має правдиво відтворити зібрану інформацію і розмножити її через відповідне джерело ЗМІ, а народ отримує актуальну інформацію і реагує на неї, що за відповідним масовим проявом людей по-окремо творить  загальну соціальну опінію, яку вже влада не спроможна зігнорувати і змушена відреагувати. Ось коли журналісти стають отою «четвертою владою» – коли вони з народом і для народу! Коли вони є шукачами правди! А не коли вони робляться ємкостями для збирання і транспортування різного лайна з побрехеньок, щоб потім фахово зробивши «з лайна – цукерку», видати через ЗМІ цей продукт людям. Це ніяка не журналістика – це... Самі визначить різницю між воїном і дезертиром, між героєм і зрадником, між людиною честі і рабом.
Висновок тут простий і однозначний: бути правдивим журналістом – це значить стати по-життєво «універсальним солдатом» на захисті власного народу від зловживань власної влади.

Богдан Гордасевич
м. Львів

Дітлахи вітають журналюх
                    (фельєтон)

Загадково-невідомим залишається для мене ім’я одного українського фільольога, – саме так, оскільки назвати цього мовного паразита справдешнім філологом просто неможливо, як і тих всіх, хто постійно користується його дико-убогим словотвором «дітлахи».  Для усіх навіть не надто великих знавців теорії мови і теми словотворення – морфології, є відомим факт існування спеціальних словотворчих морфем для надання словам емоційних відтінків, зокрема суфіксальна морфема «-чк» придає словам применшувально-пестливого емоційного забарвлення: сонце – сонечко, квіти – кіточки, ложки – ложечки, діти – діточки тощо. Про існування словотворчої суфіксальної морфеми «-лах» в українській мові мовчать всі підручники, зате доволі поширеним в побутовому мовленні використовується слово «лахи» на означення того, що у нас знедавна почали величати секен-хендом. Слово «лох» коментарів не потребує, а ще є такий вираз: «не дери з мене лаха», яке означає : «припини з мене знущатись і насміхатись». Є слово «ляха», що означає «велику жирну свиню». І тепер порівняйте в цьому мовному оточенні емоційну насиченість сучасного новотвору «дітлахи» ...
На щастя, цей словесний покруч маловживаний у лексиці журналістів друкованих ЗМІ, проте журналісти радіо і телебачення безперервно деруть лаха з діточок, постійно обзиваючи їх «дітлахами». Напевно вони вважають це гарним і ніжним узагальненим означенням для дітей в замін слова «дітвора», а ті у свою чергу, будучи не обтяжені освітою і фаховими знаннями з мови, теж роблять у відповідь ще видатніші мовні утворення типу «а дякуємо вам, дядя-журналюх і тьотя-журналяха».
Панове правдишні журналісти, я  особливо хочу звернутись до вас з питання чистоти вживання мови: ви найпередовіший загін філологів, що найбільше демонструє довершеність і витонченість мови, тому пильнуйте цей свій основний інструмен! Поважайте мову, щоб поважали вас, бо коли ви починаєте засмічувати свої матеріали новомодними словечками зі сленгу задля намріяної модерної оригінальності, то у відповідь так і напрошується вираз на аналогічному рівні «Ти чо, чмо? Фільтруй свій базар».
Засміченість мови українських журналістів просто феноменальна і  у мене, як знавця і шанувальника української мови, постійним є відчуття нудоти від огиди, коли засмічують її чистоту і джерельну милозвучність різними жахливими новотворами. Час припинити прикривати особисту неповноцінність якоюсь міфічною меншовартістю української мови з отими всіма різноманітними «розчіпірками», «дітлахами» і тому подібним словотворчим убожеством!
Другою нашою мовною бідою є надмірне і абсолютно невиправдане вживання іноземних слів. Жоден з українських самозакоханих журналістів не може обійтись без іноземних словес типу «презентація», а то і з особливим шиком виведе «репрезентація», хоча це можна спокійно означити гарним українським словом «представлення».  А тих менеджерів і дилерів розвелось стільки, що тільки кілери можуть допомогти навести лад.
Застування іноземних слів повинно мати за основний принцип їх суто вузький термінологічний характер, а не узагальнений, тобто коли всіх звичайних українських продавців починають повально називати дилерами або коли всі стали менеджерами, а нормальне українське слово управляючий взагалі виходить з активного вжитку, то це вже не стільки маразм, як лікарський діагноз, скільки звичайнісінька дурість, гірше за яку є тільки прогресуюча дурість – це коли іноземні терміни починають вживати взагалі поза змістом і здоровим глуздом. Зокрема, я не можу спокійно слухати, коли в інформаційних повідомленнях і то на найвищому офіційному рівні в Україні лунають словеса типу: «губернатор» або «спікер».  Явно прогресуюча дурість, тому що які в Україні можуть бути губернатори, коли тут нема жодної губернії і жодної офіційної посади такого рівня. В сусідній Росії губернатори є офіційно як посадові особи конкретних територіальних місцин федерації, але при них функціонують офіційно і власні державні уряди з посадами міністрів! І території під керівництвом російських губернаторів по масштабах куди більші за наші українські області, а деякі – і цілої України! Наші українські губернатори можуть бути названі такими хіба що від фразеологічного звороту «розкотав губу», тобто «мати надмірні бажання і пиху».
Звичайно, що й якийсь там начальник житлово-комунальної контори може почати величати себе «президентом ЖККа» і в розмові вставляти фрази: «Я готуюсь до саміту з колегами Ющенком і Бушем, а ви тут зі своєю прогнившою сантехнікою пхаєтесь, відволікаєте від державницьких справ Україну розбудовувати!» Або ж можна уявити розчарування якогось пенсіонера-прохача, коли він писав жалобну петицію на ім’я Його Величності Губернатора Харківського і всія Слобожанщини, Малої і Великої, а йому відповідають якісь дрібні чинуші від імені якогось миршавого голови Харківської обласної державної адміністрації. Тьху! І розтерти! Відмова від  самого губернатора – то велика честь, не те що позитивно вирішене питання головою ОДА – це більше схоже на кревну образу.  
Або як гарно можна проявити  свої фантазії нашим журналістам описуючи буденну нараду голів облдержадміністрацій України: «Відбувся всеукраїнський форум всевладної еліти за участю губернатора харківського, воєводи луцького, хана кримського, сатрапа донецького, васала луганського, маршалка львівського, господаря чернівецького, гетьмана запорізького, наркома дніпропетровського... Їх привітали  Великий Князь України-Руси – він же Призедент України, а також мер він же бургомістр Київський і спікер він же снікерс Української Верховної Ради без усякої Думи» –  просто цукерочка-кросворд, замість нудного інформаційного повідомлення. Чтиво найвищого гатунку! Хвала і слава панству журналюхству!
Сподіваюсь, що вже досить показувати недолугість подібної  журналістики. І так зрозуміло необхідність для справді професійного журналіста чітко дотримуватись чистоти мови і документальної точності в поданні інформації, а щодо всіляких горе-ЗМІїстів, то ні диплом журфаку, ні редакторська посада, ні журналістське посвідчення не є причиною зараховувати їх до журналістів.  
Панове, припиніть «приколюватись» з української мови і продукувати лжеінформаційний простір. Бо коли вже по БіБіСі з врахуванням анлійської прискіпливості редакторів сповна серйозно говорять про призначення і звільнення українських губернаторів, то це вже занадто. Західні люди звикли називати Росією всю територію Радянського Союзу, тому для них цілком нормальним є за аналогією розповсюджувати всі реалії державного функціонування і устрою Російської Федерації на колишні республіки, у тому числі і Україну, особливо якщо ми самі вводимо їх в оману фальшивою ЗМІїтворчистю. Але ж нема в Україні губернаторів! Нема! В РФ є, а у нас – НЕМАЄ! Тому у нас не можуть призначати і знімати губернаторів, як не можуть обирати спікера Верховної Ради, бо нема такої посади! Є не спікер і не снікерс, а голова Верховної Ради України! Нема губернатарів і мерів нема! Є голови ОДА, міст, районів, рад різних рівнів. Голови керують в Україні навіть при відсутності «голови на плечах» чи «клепки в голові». Зрозумійте і запам’ятайте це, шановні панове журналісти! Називайте речі своїми іменами й не продукуйте шаради і кросворди замість правдивої інформації!

Богдан Гордасевич
м. Львів      

виправлено 15:16 22.09.2016

Провали російських розвідників в 21 столітті



З кожним роком секретні операції спецпідрозділів Росії стають все більш відомими. Історія школи КДБ ще не знала настільки провальний період, який настав для російських шпигунів в 10-х роках XXI століття.



Якщо завдання шпигуна - не бути спійманим, то тоді російські спецслужби дуже погано працюють. Очевидно, що в ГРУ повинні хвалити за провали, щоб агенти працювали настільки погано.

Низький професіоналізм такої «розвідувальної» діяльності, принаймні, дивує. Однак якщо врахувати, що співробітники спецпідрозділів працюють, щоб збагатити правлячий режим Кремля, то викриття шпигунів можна легко пояснити.

Халатність роботи агентів виражається в недосконалому опрацюванні плану операції, виборі виконавців, а в зарубіжних країнах і вербуванні некваліфікованих кадрів, як, наприклад, в Болгарії.

Росія досі розглядає Болгарію як країну-сателіт, яку вона намагається використовувати для підриву інших країн НАТО. І якщо розглядати розкриття російських шпигунів з цієї точки зору, то можна побачити користь для Кремля. Адже якщо шпигуни були виявлені, значить, вони там були і вели свою діяльність, а значить, могли з'ясувати інформацію, якої не повинні були знати.

Проте арешт російських шпигунів в Болгарії привів до того, що були вислані російські дипломати, а громадяни Болгарії стали ганьбою для всієї країни і були звинувачені в державній зраді. Шпигунський осередок діяв кілька років, і у контррозвідки було достатньо часу, щоб зібрати доказову базу. Після успішної роботи, сумнівів у вині шпигунів не виникає. Прокурори показали відеозаписи під час пресконференції того, як керівник мережі обговорював з агентами їхні дії і фінансову винагороду. Був навіть запис того, як один з агентів фотографував секретну інформацію на своєму комп'ютері.

Втім, як і слід було очікувати, незважаючи на явні докази проти російських дипломатів і агентів, посольство РФ в Софії, як і Кремль, заперечували і продовжують заперечувати будь-яку причетність до шпигунської діяльності.

Також вражає ставлення розвідки РФ до своїх співробітників. Відомо, що один з шпигунів втік, прагнучи дістатися до посольства РФ. Однак в посольстві вирішили не допомагати своєму підопічному.

Школа розвідки РФ вже не та і виконані ними завдання сьогодні з першого погляду можна визначити як непрофесійні. Інакше як можна пояснити те, що багато з їхніх злочинів викрили звичайні "цифрові" журналісти?
https://myc.news/ua/specproekty/provaly_rossijskih_razvedchikov_v_21_veke

Ця Вчителька своїм життям говорить про святу любов до України

Пані Жанна не стане обманювати й обманюватись, не стане заспокоювати себе чи інших брехливою напівправдою Олег Володарський (відео)

Оце такі ми зроду – українці

Вони з нас насміхалися на сцені,

А ми за це їм владу віддали.

І ми – незрілі, і вони – зелені!

Вони – неукраїнці, ми – хохли!

У цьому зачарованому колі

Будуєм Україну, а яку?

Ми хочемо добра, і щастя, й волі,

Та вперлись у глухий (як завше) кут.

І знову вибираєм не для себе,

І знову, так виходить, що для них.

А збоку скаже хтось: «Отак вам треба!»

Бо винні всі – що правда, то не гріх.

Оце такі ми зроду – українці:

Розсваримось, руками розведем…

Самі собі – чужинці і ординці,

Для себе – пекло, для чужих – едем.

Чекаємо, в задумі склавши руки, –

А де ж Апостол правди і науки?

І де він, український наш Мойсей?

В пустелі ще? Хто ж поведе людей?

Жанна Дмитренко

 

Жанна Дмитренко, провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, депутат Вінницькоі обласної ради

Вона надзвичайна. Цільна і потужна, наче випущена стріла і водночас по-материнськи любляча та співчутлива. Неймовірно багатогранна особистість. Вона не схилить голови. Не погодиться з неправдою. Не промовчить. Вмить побачить соціальний блеф та лицемірство і буде говорити про своє бачення вільно та відкрито.

 

Пані Жанна не стане обманювати та обманюватися, не стане заспокоювати себе чи інших брехливою напівправдою. Адже в ній стільки щирості, гідності, поваги до себе та до ближніх. В ній так яскраво палає внутрішнє світло, відлуння якого бачно в її очах. Її душа вільна, сильна і безмежна, наче пориви вітру.

Багато років виховуючи дітей, вона силою любові долала соціальну байдужість і холоднокровність та навчала маленьких українців бути сильними, мудрими та люблячими у своєму ставленні до знань, до України та до ближнього.

Жанна Дмитренко все життя відбудовує нашу українську генетику, яку так довго ховали від нас за тоннами червоної брехні. Вона дихає нашою історією та культурою. Вона справжня Берегиня, котра люблячим серцем викохує українство.

Пані Жанна – вчителька від Бога. Все своє життя вона закликає, навчає та надихає знати та любити Україну й українство. Вона ніколи не складе крил. Вона горда бути українкою.

В її душі оголений нерв, котрий резонує на слова Кобзаря, бринить віршами та прозою Лесі Українки, відбиває набатом рядки Франка… Саме тому їй так болить усе те, що відбувається з нами сьогодні. Вона намагається прокричатися віршами, достукатися до сердець рядками, що йдуть від самого серця.

Жанні Дмитренко важко бачити, чути та відчувати стільки горя, котре розлите в повітрі, але від цього її любов до рідної землі тільки міцнішає. Вона ні за яких обставин не полишить та не зрадить Україну та українство. Я слухав її й подумки молився.

Ця Вчителька усім своїм життям говорить про святу любов до України. Я слухав її серцем і молився. Прохав у Господа віри. Такої ж сильної та незламної, як і у неї. Я просив Всевишнього об’єднати усіх нас: тих, кому так болить Україна.

Я просив у Богу сили слухати та чути одне одного. Адже нам так необхідно почути й бути почутими. Вона говорить до нас рядками своїх віршів. І нам вкрай необхідно її почути!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Героїня програми – Жанна Дмитренко, провідний методист Вінницького обласного центру народної творчості, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, депутат Вінницькоі обласної ради

https://youtu.be/43p5ENEV0Mg

Надаю Міс Марпл приклад одного з розсудливих росіян у Росії...

На одній з гілок форуму I.UA міс Марпл  не згодилась з моєю думкою про те що в Росії існує багато розумних росіян - http://blog.i.ua/user/230935/2239456/?p=5#p4

тому я їй  надаю приклад одного з розсудливих росіян у Росії...




--------------------------

Довідка з Вікіпедії:

Яків Гаврилович Кротов (нар. *31 травня 1957Москва) — священик Української автокефальної православної церкви (оновленої), російський ліберальний публіцист, радіоведучий, критик РПЦ (МП), ведучий власної мережевої бібліотеки.

Народився в Москві в родині вчителів. По народженню отримав ім'я Максим (на честь Максима Горького). Батько Гавриїл Якович Кротов, мати Муся Лазарівна Кротова, народжена Ґіндіна; вчителі. Брати: Віктор (1946) і Леонід (1951).

Через півроку після народження Якова його батько був заарештований НКВС та засуджений - спочатку на 15 років, а потім ще на 3 роки таборів. Термін відсидів повністю, після падіння комунізму був реабілітований.

У 1973-1978 роках працював бібліотекарем, потім друкарем у Державній публічній історичній бібліотеці СРСР. Був звідти звільнений за копіювання «антирадянщини»  — віршів Осипа Мандельштама.

У 1978-1985 роках працював у Центральному державному архіві стародавніх актів, але був звільнений з ініціативи КДБ - як «неблагонадійний». Потім працював в Звенигородському історико-архітектурному музеї.

В 1983 році закінчив історичний факультет МДУ, дипломна робота присвячена історії російського провінційного дворянства 1556-1622 рр.

Навесні 1990 року залишив державну службу і заробляв на життя перекладами іноземної літератури, а також журналістикою у багатьох російських часописах. Володіє англійськоюфранцузькоюпольськоюнімецькою та латинською мовами.

Клірик

Яків Кротов був хрещений в 1974 році священиком Олександром Менєм і був його прихожанином до загибелі отця Олександра у 1990 році. При хрещенні прибрав ім'я Яків (іменини у день апостола Якова, брата апостола Івана Богослова).

3 листопада 2002 г. єпископ Апостольської Православної Церкви Віталий (Кужеватов) рукопоклав Я.Кротова у диякона, а 10 листопада 2002 року — священика. В січні 2007 року Яків Кротов вийшов з кліру Апостольської православної церкви. З 14 березня 2007 року указом архієпископа Ігоря (Ісіченко) був прийнятий у число священиків Харківсько-Полтавської єпархії Української автокефальної православної церкви. Яків Кротов є настоятелем парафії Зіслання Святого Духа на апостолів м. Москва.


Детальніше можна подивитись за посиланням -

 https://uk.wikipedia.org/wiki/Кротов_Яків_Гаврилович

=============

міс Марпл, будь ласка, не ображайтеся, просто я трошки краще за вас знаю, що скрізь є різні люди,  і що не можна 40, або 140 млн. людей одночасно  вважати своїми ворогами, нагадаю з Отче Наш:
"...  і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим..."

Бережи вас Бог... angel  

Сепаратист Арсен Клинчаев в Киеве побил журналистку

Луганский сепаратист Арсен Клинчаев, в последнее время спокойно разгуливающий по Киеву, на остановке общественного транспорта избил журналистку.

Арсен Клинчаев ударил журналистку канала ТВі. Инцидент произошел 22 сентября на остановке общественного транспорта в Печерском районе столицы.

На вопрос журналистки, почему он в Киеве, а не в России, Клинчаев дал довольно неоднозначный ответ.

Арсен Клинчаев - член «Партии регионов», депутат Луганского облсовета, председатель всеукраинской общественной организации «Молодая гвардия», сотрудничал с Виктором Медведчуком. При его участии, и, вероятно, его руководстве, в марте на здании Луганской ОГА был поднят флаг РФ. Также подозревался в захвате здания СБУ в Луганске, откуда было вынесено немало оружия.

Клинчаева задержали, суд назначил ношение браслета слежения. А посередине июля отпустили на подписку о невыезде.

В начале августа его видели на пляже в Киеве - вместе с молодыми девушками он пьянствовал и жарил шашлыки.

Сторінки:
1
2
попередня
наступна